Рішення № 41312896, 30.10.2014, Південноукраїнський міський суд Миколаївської області (до 25.04.2025 - Южноукраїнський міський суд Миколаївської області)

Справа № 1424/2781/2012

Провадження № 2/486/2/2014

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2014 року Южноукраїнський міський суд Миколаївської області

у складі: головуючого - судді Савіна О.І.

при секретарі - Архіповій, Коршак О.В.,

з участю: представника позивача - Виставного В.В.,

представника відповідача - ОСОБА_2,

представника третьої особи - Ляшок Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Южноукраїнськ Миколаївської області цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Южноукраїнський районний відділ Управління Державної міграційної служби України в Миколаївській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Служба у справах дітей Южноукраїнської міської ради Миколаївської області, про виселення,

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Южноукраїнський РВ УДМС України в Миколаївській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Служба у справах дітей Южноукраїнської міської ради Миколаївської області, про виселення.

Свої вимоги представник позивача мотивує тим, що 07 вересня 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 укладено кредитний договір № NKUCGA00000146, згідно з яким банк зобов'язався надати останньому кредит у вигляді кредитної лінії в розмірі 64 000 доларів США строком до 06.09.2017 року, а ОСОБА_4 зобов'язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлені кредитним договором. В забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_4 перед ПАТ КБ «ПриватБанк» за даним кредитним договором між позивачем та ОСОБА_4 був укладений договір іпотеки від 07.09.2007 р., за яким відповідач надав в іпотеку нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 91,8 кв.м., житловою площею 58,1 кв.м., яка є його власністю на підставі договору купівлі-продажу. Свої зобов'язання за кредитним договором банк виконав в повному обсязі, а ОСОБА_4 в свою чергу зобов'язання за кредитним договором не виконав. За рішенням Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 01.12.2011 р. звернуто стягнення на предмет іпотеки, тобто на вищевказану квартиру шляхом продажу даного предмету іпотеки ПАТ КБ «ПриватБанк». Після прийняття судом даного рішення, банком відповідачу ОСОБА_4було надіслано письмову вимогу про добровільне звільнення житлового приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Просить суд виселити відповідачів, які зареєстровані та проживають у АДРЕСА_1 із зняттям з реєстраційного обліку у територіальному органі Державної міграційної служби України, до повноважень якого входить питання громадянства, міграції та реєстрації фізичних осіб, компетенція якого територіально поширюється на адресу вказаної квартири.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю.

Представник відповідача ОСОБА_4 позовні вимоги не визнала повністю, посилаючись на те, що по-перше, представником позивача не надано належних доказів отримання відповідачами вимоги банку про добровільне виселення, по - друге, дана квартира не може бути реалізована, так як в ній проживають та зареєстровані неповнолітні діти: ОСОБА_7 та ОСОБА_8, які мають право користуватися даним житлом, по - третє, згідно Закону України «Про мараторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», який набрав чинності 07.06.2014 р. протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене) без згоди власника ) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом іпотеки.

Відповідачі: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 в судове засідання не з'явидися. Про день та час розгляду справи були повідомлені належним чином.

Представник третьої особи - Южноукраїнського РВ УДМС України в Миколаївській області в судове засідання не з'явилася, однак надала суду заяву, в якій зазначила, що позовні вимоги підтримує повністю та просить розглянути справу без її участі.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог - Служби у справах дітей Южноукраїнської міської ради Миколаївської області заперечувала проти позовних вимог вимог, посилаючись на те, що в спірній квартирі проживають неповнолітні діти.

Під час розгляду справи по суті встановлено, що 07 вересня 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір № NKUCGA00000146, згідно з яким банк зобов'язався надати останньому кредит у вигляді кредитної лінії в розмірі 64 000 доларів США строком до 06.09.2017 року, а ОСОБА_4 зобов'язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлені кредитним договором.

В забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_4 перед ПАТ КБ «ПриватБанк» за даним кредитним договором між позивачем та ОСОБА_4 був укладений договір іпотеки від 07.09.2007 р., за яким останній надав в іпотеку нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 91,8 кв.м., житловою площею 58,1 кв.м., яка є його власністю на підставі договору купівлі-продажу.

Свої зобов'язання за кредитним договором банк виконав в повному обсязі, надавши ОСОБА_4 кредит в розмірі, передбаченому умовами кредитного договору.

В свою чергу ОСОБА_4 були порушені умови кредитного договору та вимоги норм ЦК України у зв'язку з чим ПАТ КБ "ПриватБанк» було подано до суду позовну заяву про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Рішенням Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 01.12.2011 р. звернуто стягнення на предмет іпотеки, тобто на вищевказану квартиру шляхом продажу даного предмету іпотеки ПАТ КБ «ПриватБанк», рішення суду 11.04.2012 р. набрало законної сили.

Як стверджує представник позивача банком у відповідності до вимог ст. 40 Закону України «Про іпотеку» були надіслані на адресу відповідачів вимоги іпотекодержателя про звільнення житлового приміщення.

До теперішнього часу відповідачі продовжують проживати у спірній квартирі, добровільно не виселяються з даного помешкання та не знімаються з реєстраційного обліку.

Вислухавши представника позивача, представника відповідача ОСОБА_4, представника Служби у справах дітей Южноукраїнської міської ради Миколаївської області, враховуючи позицію представника Южноукраїнського РВ УДМС України в Миколаївській області, дослідивши докази, якими сторони обґрунтовують свої вимоги та заперечення, суд вважає, що позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволенню не підлягають на підставі наступного.

Згідно довідки ЖЕД-4 КП «Житлово-експлуатаційне об'єднання" в квартирі АДРЕСА_1 проживають та зареєстровані: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 (а. с. № 134).

Відповідно до ч. 1 ст. 40 Закону України «Про іпотеку» та ч. 3 ст. 109 ЖК України звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду (ч. 2 ст. 40 України «Про іпотеку»).

Аналогічний порядок передбачений ч. 3 ст. 109 ЖК України.

Згідно з вищевказаним порядком ПАТ КБ «ПриватБанк» мав надіслати ОСОБА_4 та особам, які проживають у вказаній квартирі, тобто ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 письмову вимогу про їх добровільне виселення протягом одного місяця з дня отримання такої вимоги. У разі відмови останніх виселитися з квартири, їх виселення може бути здійснено в судовому порядку.

Відповідно до п. 43 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30.03.2012 р. «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» при розгляді позову іпотекодержателя про виселення мешканців із житлового будинку чи житлового приміщення в разі задоволення вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки суд має враховувати, що згідно з ч. 4 ст. 9, ст. 109 Житлового кодексу України, ст. ст. 39 - 40 Закону України "Про іпотеку" виселення мешканців із житлового будинку чи житлового приміщення, яке є предметом іпотеки, проводиться в порядку, встановленому законом. При цьому примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду тільки за певних умов: якщо мешканці добровільно не звільнили житловий будинок чи житлове приміщення, на яке звернуто стягнення як на предмет іпотеки, протягом одного місяця з дня отримання письмової вимоги іпотекодержателя або нового власника або в інший погоджений сторонами строк.

Відповідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Отже, рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як доказ надсилання відповідачам письмової вимоги про добровільне звільнення протягом 30 днів з дня отримання ними такої вимоги квартири АДРЕСА_1 представник позивача надав суду копії вимог іпотекодержателя про звільнення житлового приміщення адресовані відповідачам № 2557, № 2558, № 2559, № 2555, № 2556 від 18.06.2014 р., копії опису поштової кореспонденції, копії рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення та копії фіскальних чеків (а. с. № 189-200). Однак, дані докази, не є, на думку суду, доказом отримання відповідачами письмових вимог про добровільне звільнення, оскільки підтверджують лише те, що на їх адресу відправлялися такі вимоги і зовсім не свідчить про те, що відповідачі їх отримали. З копій рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення (а. с. № 197-199) взагалі не вбачається, який саме лист відправлявся на адресу відповідачів, а також не вбачається можливим встановити хто саме отримав дані відправлення.

З аналізу вищевказаних норм чинного законодавства України письмові повідомлення про добровільне звільнення жила повинні бути не лише відправлені відповідачам, а й отримані ними.

Отже, посилання представника позивача на те, що банком надсилалися відповідачам письмові повідомлення про добровільне звільнення житла, як на обставину, яка є підставою примусового виселення за рішенням суду, суд вважає безпідставним і звернення до суду з даним позовом є передчасним, оскільки банком не дотриманий встановлений Законом порядок добровільного звільнення житла.

Згідно ст. 40 Закону України «Про іпотеку» та ст. 109 ЖК України примусове виселення за рішенням суду можливе лише у разі якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, а тому в даному випадку відсутні підстави для задоволення позову про виселення ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8. Оскільки не має підстав для виселення відповідачів, то відповідно не має підстав для задоволення позову в частині зняття відповідачів з реєстраційного обліку.

На думку суду, даний позов поданий ПАТ КБ «ПриватБанк» передчасно, без дотримання відповідного порядку встановленого діючим законодавством України.

Що стосується вимоги представника відповідача ОСОБА_4 про відмову ПАТ КБ «ПриватБанк» в задоволенні даного позову на підставі Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 03.06.2014 р. є безпідставними, оскільки в п. 1 ст. 1 даного Закону йдеться про неможливість примусового стягнення нерухомого майна, а в даному випадку за рішенням Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 01.12.2011 р., яке 11.04.2012 р. набрало законної сили, вже звернуто стягнення на предмет іпотеки.

Отже, за таких умов, суд вважає, що положення вказаного Закону в даному випадку не може бути застосоване, так як відсутні для того законні підстави, викладені вище.

Керуючись ст.ст. 3, 10, 11, 57, 60, 88, 179, 212, 213, 214, 215, 218 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволені позову Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Южноукраїнський районний відділ Управління Державної міграційної служби України в Миколаївській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Служба у справах дітей Южноукраїнської міської ради Миколаївської області, про виселення, відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду Миколаївської області через Южноукраїнський міський суд Миколаївської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Южноукраїнського

міського суду О. І. Савін