Рішення № 41311324, 04.11.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/170/14 04.11.14За позовом Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія

"Київводоканал"

до Житлово-будівельного кооперативу "ЧАЙКА"

про стягнення 220 127,13 грн.

Суддя Бондаренко Г.П.

Представники сторін:

Від позивача Шевченко О. М. (дов. № 299 від 01.10.2014)

Від відповідача Сенчило В. В. (дов. № 33 від 20.05.2014)

Відповідно до ст. 85 ГПК України в судовому засіданні 04.11.2014 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Публічне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" (далі по тексту - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Житлово-будівельного кооперативу "ЧАЙКА" (далі по тексту - відповідач) про стягнення 220 127,13 грн. за договором № 01819/4-03 на послуги водопостачання та водовідведення від 12.02.2003 року, з яких 1915651, 56 грн. основного боргу, 417, 63 грн. інфляційних втрат, 8061, 69 грн. 3% річних, 19156, 16 грн. штрафу, 930, 09 грн. пені.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.01.2014 року позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 910/170/14, розгляд справи призначено на 25.02.2014 року.

Відповідно до ст. 77 ГПК України у судовому засіданні 25.02.2014 року оголошено перерву до 11.03.2014 року для надання можливості сторонам підготувати акт звірки взаємних розрахунків, а відповідачу підготувати контррозрахунок позовних вимог.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.03.2014 року в порядку ст. 69 ГПК України продовжено строк вирішення спору на п'ятнадцять днів, в порядку ст. 77 ГПК України в судовому засіданні оголошено перерву до 18.03.2014 року.

В судовому засіданні 18.03.2014 року судом оголошувалась перерва до 25.03.2014 року.

24.03.2014 року через відділ канцелярії Господарського суду міста Києва представником відповідача подані додаткові пояснення по справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.03.2014 року судом призначено судову економічну експертизу, проведення якої доручено Товариству з обмеженою відповідальністю "Агенція Судових Експертиз" (03680, м. Київ, вул. Сім'ї Сосніних,3 оф.506), провадження у справі зупинено, а обов`язок оплати вартості експертизи покладено на відповідача у справі.

14.07.2014 року через канцелярію Господарського суду м. Києва від ТОВ "Агенція Судових Експертиз" надійшов лист № ГСМК-2503-14-5 від 09.07.2014 разом з матеріалами справи №910/170/14, в якому господарський суд повідомлення про залишення ухвали суду від 25.03.2014 року без виконання, у зв'язку з несплатою вартості експертизи, обов'язок оплати якої було покладено на ЖБК "Чайка".

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 17.07.2014 року відповідно до ст. 79 ГПК України провадження у справі №910/170/14 поновлено, розгляд справи призначено на 05.08.2014.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 05.08.2014 призначено судову економічну експертизу, проведення якої доручено Київському науково - дослідному інституту судових експертизи в порядку ст. 41 ГПК України, провадження по справі № 910/170/14 зупинено до закінчення проведення судової експертизи, обов`язок оплати вартості експертизи покладено на позивача у справі.

01.10.2014 через відділ діловодства (канцелярія) Господарського суду м. Києва від представника позивача надійшов Лист №2680/14 від 29.09.2014, в якому повідомляв наступне: Публічне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" перебуває у скрутному фінансовому становищі через низький рівень оплати послуг з водопостачання і водовідведення і не має можливості оплатити рахунок за проведення судово-економічної експертизи.

08.10.2014 до Господарського суду м. Києва надійшли матеріали по справі №910/170/14 разом зі супровідним листом Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України №11211/14-45 від 03.10.2014, в якому останній зазначив, що станом на 03.10.2014. оплата за проведення судової експертизи, обов`язок по оплаті якої покладався на позивача, не надійшла, тому ухвала суду залишається без виконання, матеріали справи повертаються до суду.

Як зазначено у пункті 23 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23 березня 2012 року N 4 "Про деякі питання практики призначення судової експертизи", відповідно до частини третьої і четвертої статті 15 Закону витрати на проведення судових експертиз науково-дослідними установами Міністерства юстиції України, зокрема, у господарських справах відшкодовуються в порядку, передбаченому чинним законодавством.

У застосуванні відповідних законодавчих приписів господарським судам рекомендується виходити з такого.

Витрати, пов'язані з проведенням судової експертизи, під час судового розгляду має нести заінтересована сторона, а у разі призначення господарським судом судової експертизи з власної ініціативи - сторона, визначена в ухвалі господарського суду про призначення судової експертизи. Тому в зазначеній ухвалі суд вправі зобов'язати відповідну сторону перерахувати, в тому числі шляхом здійснення попередньої оплати, суму витрат на проведення експертизи на рахунок експертної установи. У разі відмови чи ухилення заінтересованої сторони або сторони, зобов'язаної ухвалою господарського суду, від оплати витрат, пов'язаних з проведенням судової експертизи, суд може запропонувати іншій стороні оплатити ці витрати, а за відсутності і її згоди та за неможливості проведення судової експертизи без попередньої оплати її вартості суд розглядає справу на підставі наявних доказів. Аналогічним чином суд має діяти в разі повернення матеріалів справи з експертної установи через несплату вартості експертизи. За таких обставин, суд розглядає справу за наявними у ній матеріалами на підставі ст. 75 ГПК України.

При цьому, суд зазначає, що у відповідності до п. 3.13. постанови Пленуму Вищого Господарського суду України № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначено: неподання або несвоєчасне подання стороною у справі, іншим учасником судового процесу доказів з неповажних причин, спрямоване на затягування судового процесу, має розцінюватися господарським судом як зловживання процесуальними правами. У разі неподання учасником судового процесу з неповажних причин або без повідомлення причин матеріалів та інших доказів, витребуваних господарським судом, останній може здійснити розгляд справи за наявними в ній матеріалами та доказами або, з огляду на обставини конкретної справи, залишити позов без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 81 ГПК. У наведених випадках відповідні докази не повинні прийматися в подальшому й судом апеляційної інстанції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.10.2014 провадження у справі поновлено, розгляд справи призначено на 04.11.2014.

04.11.2014 через відділ канцелярії Господарського суду міста Києва позивачем подано документи по справі супровідним листом.

В судове засідання 04.10.2014 представники сторін з'явились надали суду усні пояснення по суті справи, позивачем позовні вимоги підтримано в повному обсязі, відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням з боку відповідача його зобов'язань за договором № 01819/4-03 на послуги водопостачання та водовідведення від 12.02.2003, в частині оплати послуг з постачання питної води та водовідведення за період з 01.10.2007 по 30.11.2013.

Відповідачем в ході розгляду справи заявлено про застосування строків позовної давності щодо стягнення заборгованості за період з 01.10.2007 по 01.11.2010 в розмірі 69 690, 03 грн. Відповідач, також заперечує проти задоволення позовних вимог за період з 01.11.2010 по 30.11.2013, оскільки позивачем враховані в заборгованість суми за послуги, що не мають відношення до укладеного між сторонами договору від 12.02.2003 № 01819/4-03 по коду № 3 - 50647.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача та представника відповідача, надані у судових засіданнях, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -

ВСТАНОВИВ :

12.02.2003 між відкритим акціонерним товариством "АК "Київводоканал", правонаступником якого виступає Публічне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" (в тексті договору - постачальник) та житлово-будівельним кооперативом "Чайка" (в тексті договору - абонент) було укладено договір № 01819/4-03 на послуги водопостачання та водовідведення (далі по тексту - договір), за умовами якого постачальник забезпечує постачання питної води, якість якої відповідає ДОСТу 2874-82 "Вода питна", приймає каналізаційні стоки, які не перевищують гранично-допустимі концентрації шкідливих речовин, а абонент сплачує вартість наданих послуг за тарифами відповідно до умов договору та Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України від 01.07.1994 р. № 65 (надалі - Правила).

Згідно п. 2.2. договору абонент сплачує вартість наданих послуг за тарифами, встановленими в порядку, передбаченому чинним законодавством. У разі зміни тарифів сплата послуг абонентом здійснюється за новим тарифом з часу його введення в дію без внесення змін до договору.

У відповідності з п. 3.1 договору кількість води, що подається постачальником та використовується абонентом визначається за показниками водолічильників, зареєстрованих постачальником. Зняття показань водолічильників здійснюється, як правило, представником постачальника спільно з представником абонента.

Положеннями п. 3.3. договору сторони погодили, що кількість стічних вод, які надходять у каналізацію визначається за кількістю води, що надходить із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання, згідно до показників водолічильника, а при його відсутності - за узгодженням з постачальником, за діючими нормами водопостачання, або іншим засобом, передбаченим п. 21.2. Правил № 65 (на даний час п. 5.29 Правил № 190).

Згідно п. 2.3 договору, абонент в кінці кожного кварталу направляє до постачальника свого повноважного представника з письмовою інформацією щодо об'єму спожитих ним послуг з водопостачання (водовідведення) за останні три місяці для проведення звірки розрахунків з постачальником та підписання відповідного акту.

У відповідності до п. 3.4. договору, абонент розраховується за надані послуги у порядку, встановленому чинним законодавством у п'ятиденний термін з дня представлення постачальником платіжних документів до банківської установи. Постачальник інформує абонента про розмір діючих тарифів у платіжних документах, що направляються щомісячно до банківської установи абонента.

У разі незгоди щодо кількості або вартості отриманих послуг абонент зобов'язаний у триденний термін з дня представлення постачальником платіжних документів направити повноважного представника з обґрунтовуючими документами для проведення звірки розрахунків та підписання відповідного акту в цей же термін. При невиконанні цієї умови дані постачальника вважаються прийнятими абонентом (п. 3.5. договору).

Пунктом 3.6. договору визначено, що постачальник щомісяця виставляє платіжну вимогу за надані послуги згідно договору.

Відповідно до п. 4.1. договору сторонами було погоджено сплату штрафу абонентом у розмірі 10 % від несплаченої суми за безпідставну відмову від оплати наданих послуг.

За несвоєчасну оплату послуг з водопостачання та водовідведення абонент сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожний день прострочення (п. 4.2 договору).

Договір є безстроковим, діє на весь час надання послуг до моменту його розірвання і набуває чинності з моменту його підписання сторонами (п.7.1 договору).

Матеріалами справи підтверджується, що у відповідності до договору відповідачеві було відкрито особовий рахунок та присвоєно код 3-647 для здійснення розрахунку за послуги з холодного водопостачання та водовідведення.

Разом з тим, розгорнутий розрахунок позовних вимог позивача свідчить по те, що останнім відповідачеві було відкрито другий рахунок та присвоєно код 3-50647, за яким ЖБК "Чайка" мав здійснювати розрахунок за послуги з гарячого водопостачання.

З представленої відповідачем копії договору № 690201 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 01.10.1999 (том 2 арк. 17-24), укладеного між АЕК "Київенерго" та ЖБК "Чайка" вбачається, що за умовами договору АЕК "Київенерго" як енергопостачальна організація прийняло на себе зобов'язання постачати абоненту теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби опалення - у період опалювального сезону та гарячого водопостачання - протягом року в кількості та обсягах, вказаних у окремому Додатку №1 до договору, а відповідач, в свою чергу, додержуватись кількості споживання теплової енергії по кожному параметру в обсягах, які визначені у Додатку та проводити своєчасну сплату у повному обсязі спожитої теплової енергії у гарячій воді на умовах, передбачених договором.

З листа ПАТ "Київенерго" № 029/22/1/2063 від 03.03.2014 (том 2 арк. 221) слідує, що гаряче водопостачання житлового будинку № 45 по вул. Маршала Жукова, 45 у м. Києві забезпечується від теплового пункту за адресою: м. Київ, вул. Маршала Жукова, 45 а, який перебуває на балансі третьої особи - ПАТ "Київенерго".

За твердженням позивача ним умови договору виконувалися належним чином, в той час як відповідачем допущено прострочення оплати наданих послуг з постачання води та водовідведення за договором

За розрахунком позивача за період з 01.10.2007 по 30.11.2013 по коду 3 - 647 позивач надав відповідачеві послуги з постачання питної води та водовідведення в обсязі 275 584, 38 куб. м. загальною вартістю 498 149, 97 грн., розрахованої згідно тарифів, встановлених розпорядженнями Київської міської державної адміністрації № 1127 від 28.08.2007, № 516 від 29.04.2009, № 980 від 31.08.2009, № 1332 від 30.11.2009 та постановами НКРЕ України № 58 від 20.01.2011, № 82 від 10.02.2012, № 184 від 30.09.2011. При цьому, отримання послуг у вищевказаному обсязі підтверджується відомостями про зняття показань водолічильників та актами про зняття показань з приладу обліку за спірний період.

Відповідач взяті на себе зобов'язання по договору виконав лише частково, у зв'язку з чим останній має перед позивачем заборгованість за період з 01.10.2007 по 30.11.2013 по коду 3 - 647 у розмірі 77 373, 68 грн.

По коду 3 - 50647 позивачем нараховано відповідачу за період з 01.10.2007 по 30.11.2013 - 112 151, 38 куб м. вартістю 187 666, 27 грн., розрахованої згідно тарифів, встановлених розпорядженнями Київської міської державної адміністрації № 1127 від 28.08.2007, № 516 від 29.04.2009, № 980 від 31.08.2009, № 1332 від 30.11.2009 та постановами НКРЕ України № 58 від 20.01.2011, № 82 від 10.02.2012, № 184 від 30.09.2011, які були оплачені відповідачем частково на суму 63 834, 27 грн. Заборгованість відповідача по вказаному коду, за розрахунком позивача, складає 114 187, 88 грн.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Договір № 01819/4-03 на послуги водопостачання та водовідведення від 12.02.2003 є змішаним договором, який містить як елементи договору про надання послуг, так і договору поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54, 63 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до положень ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до положень ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Поряд з цим, стаття 712 ЦК України регулює відносини, що виникають із договору поставки. Так, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Згідно ст. 19 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання» договір про надання послуг з питного водопостачання укладається безпосередньо між підприємством питного водопостачання або уповноваженою ним юридичною чи фізичною особою і споживачем, визначеним у частині першій цієї статті.

Стаття 20 зазначеного закону визначає обов'язок споживачів питної води своєчасно вносити плату за використану питну воду відповідно до встановлених тарифів на послуги централізованого водопостачання і водовідведення.

Відповідно до ст. 32 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання» за надання послуг з питного водопостачання споживач вносить плату за нормами і тарифами, що регулюються у встановленому законодавством порядку. Порядок справляння плати за надання послуг з питного водопостачання встановлюється законодавством. Тарифи на надання послуг з питного водопостачання розраховуються на підставі галузевих нормативів витрат і повинні повністю відшкодовувати експлуатаційні витрати та забезпечувати надійну роботу об'єктів централізованого питного водопостачання і водовідведення.

Правила користування системами водопостачання та водовідведення в містах і селищах України № 65, затверджені 01.07.94 року Державним комітетом по житлово-комунальному господарству втратили чинність з прийняттям Міністерством з питань житлово-комунального господарства України наказу № 190 від 27.06.2008 року, яким затверджено Правила користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України.

В силу статті 3 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" названі Правила є частиною законодавства у сфері питної води та питного водопостачання.

У відповідності до п.2.1 Правил, договірні відносини щодо користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення здійснюються виключно на договірних засадах відповідно до Законів України "Про питну воду та питне водопостачання" та "Про житлово-комунальні послуги", яким, згідно п.2.2 Правил, визначаються істотні умови договору між виробником та споживачем послуг з централізованого водопостачання та водовідведення.

Умовами п. п. 12.5 та 1.10 Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України № 65 від 01.07.1994р., зареєстрованих в Міністерстві юстиції 22.07.1994 року за № 165/374 передбачено, що рахунки за воду складаються на підставі тарифів, що діють у даній місцевості або населеному пункті.

Відповідно до п. 12.6 Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України № 65 від 01.07.1994 р., зареєстрованих в Міністерстві юстиції 22.07.1994 року за № 165/374. рахунки за спожиті послуги з водопостачання та водовідведення виставляються абоненту за допомогою автоматизованих систем на базі ЕОМ.

Як встановлено судом, спожиті відповідачем вода та послуги з водовідведення, що були надані/поставлені за договором обліковуються позивачем по коду № 3 - 647 (для здійснення розрахунку за послуги з холодного водопостачання та водовідведення) та по коду № 3 - 50647 (за послуги з гарячого водопостачання). Позивач нараховує відповідачу заборгованість як по коду № 3 - 647, так і по коду № 3 - 50647.

Як зазначалося вище, відповідач з нарахуванням йому заборгованості за спірний період по коду № 3-50647 не погоджується, оскільки такі нарахування не мають жодного відношення до укладеного між сторонами договору.

Суд погоджується з відповідними доводами відповідача з нижчевикладених підстав.

Згідно частини 1 статті 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Правилами користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України №190, які набули чинності у жовтні 2008 року врегульовано порядок проведення розрахунків за відпущену питну воду та приймання стічних вод. Так, зокрема, пунктом 3.13 Правил розрахунки з виробником послуг центрального водопостачання і водовідведення на основі укладених договорів за весь обсяг питної води, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання та інші потреби, здійснюють суб'єкти господарювання, у яких теплові пункти (котельні) перебувають на балансі або яким вони передані в управління, повне відання, користування, концесію.

Обсяг питної води, поданої до теплових пунктів (котелень) фіксується засобами обліку, які встановлені на межі балансової належності. Обсяг гарячого водопостачання, переданий споживачам виконавцем послуг з постачання гарячої води, ураховується в загальному обсязі стічних вод споживачів і оплачується ним за договором з виробником на підставі показів засобів обліку або в порядку, обумовленому договором.

Згідно статті 257 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію.

Гаряча та перегріта вода є продукцією енергопостачальника та/або виробника, а споживачем холодної води як складової гарячого водопостачання є виробник та/або постачальник енергії.

Варто зазначити, що розпорядження Київської міської державної адміністрації (Виконавчого органу Київської міської ради) "Про затвердження тарифів на теплову енергію" містять інформацію про те, що тарифи на теплову енергію, що виробляється АК "Київенерго" та ЗАТ "Енергогенеруюча компанія "Дартеплоцентраль" для відпуску балансоутримувачам теплових пунктів, у тому числі житлово-експлуатаційним організаціям, вже враховують вартість теплової енергії, виробленої на ТЕЦ, витрати на її виробництво на котельнях та вартість транспортування до теплових пунктів, а в інших випадках - до межі балансової належності та витрати на постачання юридичним особам.

Механізм формування тарифу на гарячу воду передбачений постановами Кабінету Міністрів України від 10.07.2006 року №955 "Про затвердження Порядку формування тарифів на виробництво, транспортування, постачання теплової енергії та послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води" та від 01.06.2011 року №869 "Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги". Так, зокрема, у пунктах 18, 70 постанови Кабінету Міністрів України № 869 від 01.06.2001 року зазначається про те, що холодна вода входить до вартості гарячої води.

Водночас, актів зняття показань з приладів обліку по коду № 3-50647 матеріали справи не містять.

Враховуючи, наявні матеріали справи, зміст договору укладеного між сторонами, наявні в матеріалах справи договір № 690201 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 01.01.1999, лист вих. № 029/22/1/2063 від 03.03.2014 суд дійшов висновку, що укладеним сторонами договором не було врегульовано питання щодо постачання питної холодної води для виготовлення гарячої, облік якої мав здійснюватись за приладами обліку, доказів іншого, які б підтверджували факт укладення з відповідачем договору на постачання гарячої води по коду 3-50647 у розумінні статті 34 ГПК України позивачем в матеріали справи не надано. У зв'язку з чим заявлені вимоги в цій частині у розмірі 114 187, 88 грн. задоволенню не підлягають, як необґрунтовані.

Наявними матеріалами справи в їх сукупності, а саме відомостями зняття показань водолічильників і актами про зняття показань з приладу обліку, підтверджується надання позивачем та споживання відповідачем послуг з водопостачання та водовідведення у період 01.10.2007 по 30.11.2013 по коду 3 - 647 в обсязі 275 584, 38 куб. м. загальною вартістю 498 149, 97 грн., розрахованої згідно тарифів, встановлених розпорядженнями Київської міської державної адміністрації № 1127 від 28.08.2007, № 516 від 29.04.2009, № 980 від 31.08.2009, № 1332 від 30.11.2009 та постановами НКРЕ України № 58 від 20.01.2011, № 82 від 10.02.2012, № 184 від 30.09.2011.

Згідно статей 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 3 ст. 267 зазначеного Кодексу позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Нарахування вартості комунальних послуг здійснювалось позивачем з 01.10.2007, отже строк позовної давності для позову про стягнення заборгованості за період з жовтня 2007 року по жовтень 2010 року включно, сплинув до звернення позивача з даним позовом, який було подано до господарського суду 08.01.2014, про що відповідачем у справі зроблено заяву до винесення рішення.

У позовній заяві позивач не просить відновити строк позовної давності та не наводить поважних причин пропущення строку позовної давності.

В судовому засіданні представник позивача також не просив суд відновити строк позовної давності.

Згідно з ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за послуги з водопостачання та водовідведення за період з жовтня 2007 року по жовтень 2010 року включно задоволенню не підлягають, відповідно положення статей 256, 257 ЦК України мають бути застосовані і до вимог про стягнення з відповідача пені, штрафу, інфляційних втрат та трьох процентів річних за означений вище період часу.

За матеріалами справи, станом на час прийняття рішення заборгованість відповідача перед позивачем за послуги з водопостачання та водовідведення, надані за період з листопада 2010 року по листопад 2013 року включно в обсязі 112 973 м. куб. на підставі договору, становить 50 547, 28 грн. (280 118, 76 грн. нарахованих позивачем - 229 571, 48 грн. частково сплачених відповідачем).

При цьому, судом відхиляються доводи відповідача, викладені в відзиві на позовну заяву, в якому відповідач зазначає, що за період з 01.12.2010 по 30.11.2013 позивач надав, а відповідач прийняв послуги з постачання питної холодної води та водовідведення холодних стічних вод по коду 3-647 на суму 222 784, 37 грн. у кількості 73 255 куб. м., та що за вищевказаний період відповідачем сплачено 254 583, 73 грн., оскільки відповідні твердження відповідача не були ним доведені.

Крім того, судом було прийнято до уваги, той факт, що судом у справі призначалася судова експертиза з метою визначення обсягу, кількості та вартості питної води, яка була використана для виготовлення гарячої води, обсяг та вартість холодної води та обсяг та вартість стоків (стічних вод), які були поставлені/надані відповідачу позивачем за договором. Витрати по проведенню експертизи враховуючи заперечення відповідача щодо обсягу, кількості та вартості поставленої води та наданих послуг були покладені судом спочатку на відповідача, а згодом на позивача.

Проте, ні позивачем ні відповідачем проведення експертизи оплачено не було, що стало підставою для залишення ухвали суду про призначення експертизи без виконання, а отже суд розглядає справу

Водночас, відповідач свого детального розрахунку спожитих та оплачених послуг з водопостачання за договором суду не надав. В той час, як позивач зі свого боку надав в матеріали справи і детальний розрахунок позовних вимог окремо по коду 3 - 647 та по коду 3 - 50647, і докази часткової оплати, і платіжні вимоги, розшифровки рахунків тощо.

Згідно з приписами статей 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Оскільки заборгованість відповідача перед позивачем у сумі 50 547, 28 грн. за послуги з водопостачання та водовідведення, спожиті у період з 01.11.2010 по 30.11.2013 включно на підставі договору на час прийняття рішення не погашена, розмір вказаної заборгованості відповідає фактичним обставинам справи, наявність та розмір заборгованості відповідачем не спростовано, вимога позивача про стягнення заборгованості у сумі 50 547, 28 грн. за послуги з водопостачання та водовідведення підлягає задоволенню.

Позивач також просить стягнути з відповідача 417, 63 грн. інфляційних втрат, 8 061, 69 грн. 3 % річних, 19 156, 16 грн. штрафу, 930, 09 грн. пені.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (частина 1 статті 611 Цивільного кодексу України).

Виходячи з вимог частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В контексті наведеної норми закону інфляційні втрати за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, а три проценти річних - платою за користування чужими коштами, що не були своєчасно сплачені.

Враховуючи вимоги статей 530, 611, 612, 614 ЦК України та зважаючи на наявну суму боргу, суд погоджується з доводами позивача про те, що несплата заборгованості по договору є порушенням зобов'язання, а тому наявні підстави для застосування встановленої статтею 625 Цивільного кодексу України відповідальності та, відповідно, часткового задоволення вимог щодо стягнення з ЖБК "Чайка" на користь ПАТ "АК "Київводоканал" за період прострочення з 01.11.2010 по 30.11.2013 інфляційних втрат у розмірі 40, 26 грн. та 4 615, 82 грн. - 3% річних.

Пунктом 4.2 договору сторони передбачили, що за несвоєчасну оплату послуг з водопостачання та водовідведення абонент сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожний день прострочення, а пунктом 4.1. договору сплату штрафу абонентом у розмірі 10 % від несплаченої суми за безпідставну відмову від оплати наданих послуг.

В силу положень статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону обчислюється від суми простроченного платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пункт 6 статті 232 ГК України визначає, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

З розгорнутого розрахунку позивача вбачається, що вимога про стягнення з відповідача пені заявлена позивачем вірно, в межах строку, визначеного законом, а тому підлягає частковому задоволенню в сумі 551, 89 грн.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Розмір штрафних санкцій передбачений ст. 231 Господарського кодексу України. Згідно ч. 4 ст. 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Отже, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 10 % штрафу від суми заборгованості ґрунтуються на положеннях чинного законодавства та договору, судом встановлено наявність заборгованості у відповідача, а відтак відповідні вимоги підлягають частковому задоволенню в розмірі 5 054, 72 грн.

Враховуючи зазначене, підсумовуючи все викладене вище позовні вимоги підлягають задоволенню частково, стягненню з відповідача підлягають 50 547, 28 грн. основного боргу, 40, 26 грн. інфляційних нарахувань, 4 615, 82 грн. 3% річних, 551, 89 грн. пені та 5 054, 72 грн. штрафу.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно розміру позовних вимог.

Виходячи з вищенаведеного та керуючись ст. ст. 4, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Житлово-будівельного кооперативу "ЧАЙКА" (02166, м. Київ, вул. Маршала Жукова, 45, кв. 369; код ЄДРПОУ 22872870; в порядку визначеному Законом України «Про виконавче провадження») на користь публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" (01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, 1а; код 03327664) 50 547 (п'ятдесят тисяч п'ятсот сорок сім) грн. 28 коп. основного боргу, 40 (сорок) грн. 26 коп. інфляційних нарахувань, 4 615 (чотири тисячі шістсот п'ятнадцять) грн. 82 коп. 3% річних, 551 (п'ятсот п'ятдесят одну) грн. 89 коп. пені, 5 054 (п'ять тисяч п'ятдесят чотири) грн. 72 коп. штрафу та 1 216 (одну тисячу двісті шістнадцять) грн. 19 коп. судових витрат.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 10.11.2014 року.

Суддя Г.П. Бондаренко