Рішення № 41302485, 27.10.2014, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"27" жовтня 2014 р.Справа № 916/3174/14

За позовом: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до відповідача: Військової частини 3012

про визнання недійсним договору

Суддя Щавинська Ю.М.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_2 - довіреність № 470 від 29.07.2014 року;

від відповідача: не з'явився

Суть спору: 11.08.2014р. Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Військової частини 3012, в якій просить суд визнати недійсним договір про надання послуг з охорони громадського порядку та безпеки №30 від 01.09.2011р.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що рішенням господарського суду Одеської області від 17.10.2012р. по справі №5017/2535/2012 з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за договором №30 від 01.09.2011р. на користь Військової частини 3012 стягнуто 8000 грн. основного боргу та 582,40 грн. пені. Разом з тим, як вказує позивач, зазначений договір ним не укладався та не підписувався, у зв'язку з чим 13.11.2013р. ФОП ОСОБА_1 був вимушений звернутися до Одеської прокуратури з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері із заявою про кримінальне правопорушення щодо службового підроблення та зловживання службовим становищем військовою особою під час складання та видання офіційного документу - оскаржуваного договору, з метою отримання неправомірної вигоди та задоволення іншого особистого інтересу.

13.11.2013р. вказана заява була зареєстрована в Єдиному реєстрі досудових розслідувань за №42013171010000087 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.423 та ч.1 ст.366 КК України.

В ході досудового розслідування було призначено почеркознавчу експертизу, за результатами якої встановлено, що підпис на договорі №30 від 01.09.2011р. навпроти графи "Замовник" виконано не ОСОБА_1, а ймовірно начальником юридичної служби Військової частини 3012 старшим лейтенантом юстиції Чернишовою О.Т., що підтверджується висновком експерта Українського науково-дослідного інституту спеціальної техніки та судових експертиз Служби безпеки України №153 від 10.01.2014р.

З огляду на викладене, відповідач і звернувся до суду з відповідним позовом про визнання вказаного договору недійсним.

Ухвалою суду від 13.08.2014р. було порушено провадження у справі №916/3174/14 із призначенням її до розгляду в судовому засіданні.

У судовому засіданні 27.10.2014р. представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд задовольнити позов.

Відповідач у судові засідання не з'явився, незважаючи на належне завчасне повідомлення про час та місце судових засідань, що підтверджується поштовими повідомленнями про вручення судових ухвал (а.с.29, 37, 51), про причини нез'явлення суд не повідомив, відзив на позов не надав.

При цьому, суд зазначає, що необґрунтоване затягування розгляду справи суперечить вимогам ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку.

З урахуванням викладеного, суд вважає за можливе розглянути справу без участі відповідача за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши представника позивача, проаналізувавши наявні у справі докази у їх сукупності та надавши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків:

Відповідно до ст. 1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів фізичних осіб-підприємців.

За змістом положень вказаних норм, правом на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, фізичних осіб-підприємців, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорювання і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Презумпція правомірності правочину закріплена у ст. 204 ЦК, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Крім того, згідно з позицією, викладеною у Постановаі Пленуму Вищого господарського суду України, від 29.05.2013, № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", за змістом частини другої статті 215 ЦК України нікчемність правочину, тобто його недійсність незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду, не виключає можливості подання та задоволення позову про визнання нікчемного правочину (господарського договору) недійсним. Таким чином, з'ясувавши, що оспорюваний правочин є нікчемним, господарський суд зазначає в резолютивній частині рішення про його недійсність або, за відсутності підстав для такого визнання, відмовляє в задоволенні позову.

Згідно з ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Як зазначає позивач, Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 договір про надання послуг з охорони громадського порядку та безпеки №30 від 01.09.2011р. не укладався та не підписувався, що, зокрема, підтверджується висновком експерта Українського науково-дослідного інституту спеціальної техніки та судових експертиз Служби безпеки України №153 від 10.01.2014р.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно до ч.4 вказаної статті правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. У відповідності до ст. 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти, зокрема, правочини між юридичними особами; та правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу.

У відповідності до ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Тобто обов'язковою ознакою письмової форми є те, що сторони власноручно вчиняють підпис на відповідному документі при укладенні правочину.

Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 203 ЦК України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Тобто, волевиявлення учасника правочину має бути: 1) вільним (формуватися за відсутності тиску на психіку або особистість фізичної особи тощо, в умовах, за яких особа може належним чином оцінити ситуацію, визначити для себе мету правочину, отримати уявлення про його характеристику тощо); 2) таким, що відповідає внутрішній волі (намірам) суб'єктів правочину. Тому, у разі коли воля суб'єкта правочину формувалася не вільно і (або) не відповідала його волевиявленню, правочин визнається недійсним.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно до ч.2 ст.218 ЦК України, заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.

Так, в ході розгляду справи, з метою встановлення повної та об'єктивної істини по справі, судом було зобов'язано Одеську прокуратуру з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Південного регіону України надіслати до суду засвідчену копію висновку експерта Українського науково-дослідного інституту спеціальної техніки та судових експертиз Служби безпеки України №153 від 10.01.2014р.

18.09.2014р. заступником військового прокурора Одеського гарнізону Південного регіону України було надіслано суду висновок №153 від 10.01.2014р. (а.с.39-46).

Згідно вказаного висновку, підпис від імені ОСОБА_1 у наданому на дослідження договорі №30 від 01.09.2011р. про надання послуг з охорони громадського порядку та безпеки навпроти графи замовник виконано не ОСОБА_1, а, ймовірно, виконано Чернишовою О.Т.

Оцінюючи висновок експерта Українського науково-дослідного інституту спеціальної техніки та судових експертиз Служби безпеки України №153 від 10.01.2014р. як належний доказ у даній справі, суд враховує те, що відповідна судова почеркознавча експертиза була призначена старшим слідчим Одеської прокуратури з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Південного регіону України в рамках досудового розслідування, яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42013171010000087 від 13.11.2013р.

При цьому, згідно висновку експерт був попереджений про відповідальність за завідомо неправдивий висновок по статті 384 Кримінального кодексу України. Жодних відводів експерту заявлено також не було.

Крім того, в процесі розгляду справи, відповідач, передбаченими статтею 22 Господарського процесуального кодексу України правами не скористався, жодного клопотання про призначення у справі №916/3174/14 експертизи щодо встановлення дійсності підпису позивача не заявив. При цьому, призначення у вказаній справі іншої експертизи призведе до порушення прав та законних інтересів позивача у справі, а також до додаткових витрат, які понесе ФОП ОСОБА_1

За таких обставин, приймаючи до уваги висновки експертизи щодо невідповідність підпису "замовника" у спірному договору підпису ОСОБА_1, суд доходить висновку про відсутність вільного волевиявлення ОСОБА_1, а також відсутність факту дотримання письмової форми договору №30 про надання послуг з охорони громадського порядку та безпеки від 01.09.2011р., а тому вважає, що вказаний договір слід визнати недійсним, як такий, що не відповідає вимогам, встановленим ч.ч.1,3 4 ст. 203 ЦК України.

Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, згідно з якою зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ч.1 ст.203); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч.2 ст.203); волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3 ст.203); правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (ч.4 ст.203); правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч.5 ст.203).

Враховуючи вищенаведене, суд доходить висновку про задоволення позовних вимог Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1.

Витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача відповідно до положень ст.ст. 44, 49 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати недійсним договір про надання послуг з охорони громадського порядку та безпеки №30 від 01.09.2011р., укладений між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (65088, АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) та Військовою частиною 3012 (65098, м. Одеса, вул. Промислова, 22, код ЄДРПОУ 23314215).

4. Стягнути з Військової частини 3012 (65098, м. Одеса, вул. Промислова, 22, код ЄДРПОУ 23314215) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (65088, АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) 1 218 /одну тисячу двісті вісімнадцять/ грн. судового збору.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 85 ГПК України.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

У зв'язку з перебуванням судді Щавинської Ю.М. на лікарняному з 3.11.2014р. по 7.11.2014р. повне рішення складено 10.11.2014р.

Суддя Ю.М. Щавинська