Ухвала суду № 41302214, 09.10.2014, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

09 жовтня 2014 року

справа № 2а-6958/10/0870

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Поплавського В.Ю.

суддів: Сафронової С.В. Чепурнова Д.В.

за участю секретаря судового засідання: Надточія В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2013 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Запоріжгаз» до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В :

У 2005 році ПАТ по газопостачанню та газифікації «Запоріжгаз» звернулось до суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів про скасування податкового повідомлення-рішення №0000171322/0 від 21.04.2005 року в частині нарахування податкових зобов’язань з податку на додану вартість у сумі 8502585,50 грн.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2013 року позовні вимоги задоволено.

Не погодившись з постановою суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати постанову суду, оскільки вона винесена з порушенням норм матеріального права та ухвалити нове рішення по справі, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, а також правильність застосування судом норм матеріального права та правової оцінки обставин у справі, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що в період з 22.03.2005р. по 18.04.2005р. Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі проведено документальну перевірку фінансово-господарської діяльності підприємств державного сектору економіки з питань дотримання ПАТ «Запоріжгаз» вимог податкового законодавства за період з 01.07.2003р. по 31.12.2004р.

В ході перевірки встановлено зниження позивачем податку на додану вартість за період з 01.07.2003р. по 31.12.2004р. у розмірі 4958777 грн. 32 коп., а саме:

2133384,15 грн. у зв’язку з ненарахуванням податку на додану вартість на частину вартості проданих векселів, розрахунки за які здійснені не в грошовій формі;

на суму 2272,55 грн. внаслідок нездійснення підприємством коригування сум податкового кредиту з ПДВ у зв’язку з визнанням боргу покупця безнадійним;

завищений податковий кредит за жовтень 2003 на суму 1883286,80 грн. з вартості юридичних послуг, що не відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу);

на суму 939833,81 грн. за весь перевірений період, внаслідок не проведення підприємством коригування (зменшення) податкового кредиту на суму ПДВ з вартості видатків газу та вартості послуг їх транспортування, які не компенсовані притоками газу та вартістю їх послуг.

За результатами перевірки складено Акт від 19.04.2005 №8/03345716/13-32-225

На підставі даного акту, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0000171322/0 від 21.04.2005р. про донарахування податкового зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 8505994 грн. 33 коп., з яких 4958777 грн. 32 коп. – основний платіж, 3547217 грн. 01 коп. – фінансові санкції.

В частині донарахування податку на додану вартість на суму 2272,55 грн. дане податкове-повідомлення рішення позивачем неоскаржувалось.

Що стосується донарахування податку на додану вартість на суму 939833,81 грн. та на суму 1883286,80 грн. апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про правомірність включення до складу податкового кредиту суму ПДВ в розмірі: 1883286,80 грн. з вартості юридичних послуг ТОВ «Юридична компанія «Консалтинг груп» за договором від 27.11.2002р.; та 939833,81 грн. 81 коп. з вартості відтоків газу та вартості послуг з їх транспортування, які не компенсовані притоками газу та вартістю послуг з їх транспортування з огляду на наступне.

Відповідно до підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (який діяв на момент виникнення спірних правовідносин), до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Перелік витрат, які не пов'язані с господарською діяльністю, визначено пунктом 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» і він не містить обмежень щодо віднесення до валових витрат, витрат пов'язаних з наданням юридичних послуг, навпаки норми вказаного Закону дозволяють включати до складу валових не лише ті витрати, які безпосередньо приносять дохід, але й ті, які опосередковано беруть участь у його отриманні.

В даному випадку, такий вид послуг, як юридичні послуги, отримані від ТОВ «Юридична Компанія «Консалтінг Груп», безпосередньо пов'язаний з підготовкою, організацією і веденням виробництва, а отже, правомірно включені позивачем до складу валових витрат.

У відповідності з п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Таким чином, Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» пов'язує можливість включення будь-яких витрат до валових витрат не з отриманням доходу, а з використанням придбаних товарів (в даному випадку природного газу) в господарській діяльності.

Придбаний природний газ пов'язаний з веденням господарської діяльності ПАТ «Запоріжгаз». Згідно зі ст. 1 Закону України «Про нафту і газ» газ - це товарна продукція.

У зв'язку з тим, що норми споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників є обов'язковими для ПАТ «Запоріжгаз», воно не має можливості вимагати від населення сплати за газ, що був використаний понад встановлених Кабінетом Міністрів України норм.

Отже, вплинути на зменшення обсягу відтоків газу, що виникає при споживанні газу населенням у разі відсутності газових лічильників, газорозподільне підприємство (у даному випадку ПАТ «Запоріжгаз») не має можливості. Тому вартість отриманого газу може бути віднесена до складу валових витрат на загальних підставах, оскільки це є витратами, безпосередньо пов'язаними з веденням господарської діяльності.

Наведені висновки також підтверджуються Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 18.03.2013р. у справі № К-58191/09 за позовом Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Запоріжгаз» до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі якою постанова Дніпропетровського апеляційного суду від 16.11.2009р. скасована, а постанова Господарського суду Запорізької області від 30.10.2007р. залишена в силі.

Так, рішеннями судів було встановлено правомірність віднесення до складу валових витрат вартості юридичних послуг, наданих ТОВ «Юридична компанія «Консалтинг Груп» за договором від 27.11.2002 р. та витрат з перевищення вартості видатків газу та послуг з їх транспортування, не компенсованих притоками газу та послугами з їх транспортування.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивач правомірно скористався своїм правом та включив до складу податкового кредиту суму ПДВ в розмірі: 1883286 грн. 80 коп. з вартості юридичних послуг ТОВ “Юридична компанія «Консалтинг груп» за договором від 27.11.2002р.; та 939833 грн. 81 коп. з вартості відтоків газу та вартості послуг з їх транспортування, які не компенсовані притоками газу та вартістю послуг з їх транспортування.

Щодо нарахування податку на додану вартість в розмірі 2133384,15 грн. на частину вартості проданих векселів, апеляційний суд зазначає наступне.

Між ВАТ «Запоріжгаз» та ТОВ «Кобо-Інвест» був укладений договір купівлі-продажу простих векселів №192/1-Т від 02.06.2003р. на підставі якого ВАТ «Запоріжгаз», як продавець, передав ТОВ «Кобо-Інвест» два векселя загальною вартістю 15589289 грн. 04 коп. (без ПДВ). Факт передачі векселів зафіксований в акті прийому-передачі векселів від 02.06.2003р. Згідно з договором Покупець ТОВ «Кобо-Інвест» повинен розрахуватись за отримані векселі шляхом перерахування грошових коштів до 31.12.2003р. Проте, у зазначений термін розрахунки за отримані векселі не були здійснені.

Угодою про уступку вимоги №1 від 12.02.2004р., що укладена між ВАТ «Запоріжгаз» та ТОВ «Юридична компанія «Консалтинг Груп», право вимоги заборгованості з ТОВ «Кобо-Інвест» у сумі 10666920 грн. 76 коп. надане ТОВ «Юридична компанія «Консалтинг Груп».

Підставою для нарахування ПДВ став висновок податкового органу про те, що операція заліку заборгованості ТОВ «Кобо-Інвест» за придбані у ВАТ «Запоріжгаз» векселі в рахунок погашення заборгованості ВАТ «Запоріжгаз» перед третьою особою - ТОВ «Юридична компанія «Консалтинг Груп» - є бартерною, а об’єктом оподаткування податком на додану вартість є операція з продажу векселів ТОВ «Кобо-Інвест» на загальну суму 10666920,76 грн.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість таких висновків суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до п. 3.2.1 Закону України «Про податок на додану вартість» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) не є об’єктом оподаткування операції: з випуску (емісії), розміщення у будь-які форми управління та продажу (погашення, викупу) за кошти цінних паперів, що випущені в обіг (емітовані) суб'єктами підприємницької діяльності; обміну зазначених цінних паперів та корпоративних прав, виражених в інших, ніж цінні папери, формах, на інші цінні папери; розрахунково-клірингової, реєстраторської та депозитарної діяльності на ринку цінних паперів, а також діяльності з управління активами (у тому числі пенсійними активами, фондами банківського управління), відповідно до закону.

Закон України «Про податок на додану вартість» визначає термін «продаж товарів» (цінні папери є товаром в розумінні п.1.16 Закону про прибуток) через термін «поставка товарів», наведений в п.1.4 цього закону, а саме поставка товарів - це будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатної поставки товарів (результатів робіт) та операції з передачі майна орендодавцем (лізингодавцем) на баланс орендаря (лізингоотримувача) згідно з договорами фінансової оренди (лізингу) або поставки майна згідно з будь-якими іншими договорами, умови яких передбачають відстрочення оплати та передачу права власності на таке майно не пізніше дати останнього платежу.

Тобто податкове законодавство чітко встановлює, що термін «поставка товарів» повинен розкриватися через конкретний вид цивільно-правового договору та відповідно до умов його виконання. В нашому випадку це договір купівлі-продажу цінних паперів.

Відповідно до п.1 ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї з сторін має було досягнуто згоди (п. 1 ст. 638 ЦК України).

Процес визначення переліку істотних умов завжди передує досягненню згоди щодо змісту кожної умови відповідної угоди. Досягнення сторонами згоди з усіх істотних умов може відбуватися лише у формі вільного волевиявлення (ст. 203 ЦК України).

З урахуванням змісту абзацу другого п. 1 ст. 638 ЦК України можна констатувати, що укладення договору вимагає як погодження змісту істотних умов, так і погодження переліку даних умов.

Однією з умов договору купівлі-продажу простих векселів № 192/1-Т від 02.06.2003 р. є встановлення порядку розрахунків - оплата грошовими коштами в розмірі вартості векселів зі строком погашення до 31.12.2003 р.

Таким чином, суд дійшов вірного висновку, що у відповідності до умов укладеної угоди продаж цінних паперів був здійснений за кошти, та відповідно до п.3.2.1 Закону про ПДВ така операція не є об’єктом оподаткування ПДВ.

Зміна умов договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом (п.1 ст. 651 ЦК України). Зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту (п.1 ст. 654 ЦК України).

Відповідно до п. 8.2 договору купівлі-продажу простих векселів № 192/1-Т від 02.06.2003 р. цей договір може бути змінений за згодою сторін або з підстав, передбачених чинним законодавством України шляхом підписання сторонами додаткової письмової угоди, яка є невід’ємною частиною цього договору.

Разом з тим, змін до договору в частині здійснення розрахунків між Позивачем та ТОВ «Кобо-Інвест» не вносилось. У зв’язку з чим на момент складання угоди про уступку вимоги № 1 від 12.02.2004 р. зміст правочину за договором № 192/1-Т від 02.06.2003 р. не змінився та був визначений як продаж цінних паперів (векселів) за грошові кошти.

Відповідачем не наведено доказів, які б свідчили про те, що між ВАТ «Запоріжгаз» та ТОВ «Кобо-Інвест» здійснена товарообмінна операція за придбані останнім векселі на загальну суму 10666920,76 грн.

Щодо доводів апелянта про те, що господарська операція між ВАТ «Запоріжгаз» та ТОВ «Юридична компанія «Консалтинг Груп» по договору уступки, фактично є бартером, суд зазначає наступне.

Бартер (товарний обмін) - господарська операція, яка передбачає проведення розрахунків за товари (роботи, послуги) у будь-якій формі, іншій, ніж грошова, включаючи будь-які види заліку та погашення взаємної заборгованості, в результаті яких не передбачається зарахування коштів на рахунки продавця для компенсації вартості таких товарів (робіт, послуг).

За своїм юридичним складом наведене визначення «бартеру» відповідає таким цивільно-правовим операціям як міна (ст. 715 ЦК України) та припинення зобов’язань заліком (ст. 601, 603 ЦК України).

Характерною ознакою бартеру, наведеному в Законі про прибуток, є наявність наступних подій: - постачання або будь-яка інша передача платником податку товарів (робіт, послуг); проведення розрахунків за надані товари роботи (послуги) у будь-якій формі, ніж грошова, для компенсації вартості таких товарів (робіт, послуг).

Як зазначено вище, будь-яких розрахунків за договором купівлі-продажу простих векселів № 192/1-Т від 02.06.2003 р. здійснено не було.

Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, про відсутність вчинення бартеру між ВАТ «Запоріжгаз» та ТОВ «Юридична компанія «Консалтинг Груп» відповідно до Угоди про уступку вимоги № 1 від 12.02.2004 р., оскільки, цей правочин, відповідно до норм цивільного законодавства, слід розглядати як окрему угоду, пов’язану з заміною кредитора в зобов’язанні (ст. 512 ЦК України).

У разі заміни кредитора у зобов'язанні первісний кредитор повністю або у визначеній частині вибуває із зобов'язання, а на його місце приходить новий кредитор. При цьому зміст зобов'язання, тобто обсяг прав та обов'язків його сторін, залишається незмінним. Виходячи із загальних правил та положень ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять всі права первісного кредитора.

Таким чином, уклавши угоду про заміну сторони в зобов’язанні, сторони не змінювали умови основного договору, у тому числі порядок розрахунків.

Згідно з додатком № 1 від 12.02.2004 р. до Договору на юридичне обслуговування № 04 від 27.11.2002 р. Позивачем та ТОВ «ЮК «Консалтинг Груп» передбачено проведення розрахунку за цим договором в рахунок зобов’язань за Угодою про уступку вимоги № 1 від 12.02.2004 р. в сумі 10 666 920,76 грн.

Отже, проведення заліку зустрічних однорідних вимог або «бартеру», в розумінні п.1.19 ст.1 Закону про прибуток, проведено за договорами на юридичне обслуговування № 04 від 27.11.2002 р. та уступки вимоги № 1 від 12.02.2004 р., але не за договором купівлі-продажу простих векселів № 192/1-Т від 02.06.2003 р.

З наведеного вбачається, що висновок податкового органу про те, що операція заліку заборгованості ТОВ «Кобо-Інвест» за придбані у ВАТ «Запоріжгаз» векселі в рахунок погашення заборгованості ВАТ «Запоріжгаз» перед третьою особою - ТОВ «Юридична компанія «Консалтинг Груп», є погашенням зобов’язань (бартером) за договором купівлі-продажу простих векселів № 192/1-Т від 02.06.2003 р., не відповідає нормам цивільного законодавства та фактичним обставинам справи.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про необхідність задоволення позовних вимог та скасування податкового повідомлення-рішення №0000171322/0 від 21.04.2005 року.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, оскільки при розгляді справи судом першої інстанції, повно, всебічно та в межах заявлених вимог, з'ясовано обставини справи, надано належну оцінку наявним у справі доказам, правильно вирішено питання щодо правовідносин, зумовлених встановленими фактами, та вирішено справу на підставі норм матеріального права, які регулюють ці правовідносини.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції вірно були застосовані норми матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду першої інстанції і не можуть бути підставою для скасування постанови суду, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення.

Керуючись п.1 ч.1 ст.198, ст. 200 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів – залишити без задоволення.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2013 року залишити без змін

Ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого Адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня виготовлення повного тексту.

Повний текст виготовлено 22 жовтня 2014 року.

Головуючий: В.Ю. Поплавський

Суддя: С.В. Сафронова

Суддя: Д.В. Чепурнов