Ухвала суду № 41300314, 06.11.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 825/2512/14 Головуючий у 1-й інстанції: Лобан Д.В. Суддя-доповідач: Губська О.А.

У Х В А Л А

Іменем України

06 листопада 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Губської О.А.

суддів Парінова А.Б., Беспалова О.О.

при секретарі судового засідання Нечай Ю.О.

за участю:

представника позивача Литвина А.М.

представника відповідача Паншиній І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2014 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропартнер" до Державної податкової інспекції у місті Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у місті Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області від 01.11.2013 № 0005222200, № 0005242200.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2014 року позов задоволено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив його скасувати та ухвалити нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити повністю.

В судове засідання з'явився представник відповідача, апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Представник позивача до суду з'явився, проти апеляційної скарги заперечував та просив відмовити в її задоволенні.

Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача, представника відповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, постанова суду - без змін з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ТОВ "Агропартнер" зареєстроване в якості юридичної особи виконавчим комітетом Чернігівської міської ради 26.12.2001, перебуває на податковому обліку ДПІ у м. Чернігові, є платником податку на додану вартість.

На підставі п.п. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п.п.78.1.1 п. 78.1 ст. 78, ст. 82 Податкового кодексу України, відповідно до направлень від 23.09.2013 № 633, № 634 та відповідно до наказу від 23.09.2013 № 653 ДПІ у м. Чернігові проведено документальну виїзну позапланову перевірку ТОВ "Агропартнер" з питань правильності нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість та податку на прибуток за період липень-вересень, листопад 2010 року, березень, липень, вересень-листопад 2011 року, липень 2012 року та лютий-квітень 2013 року, за результатами якої складено акт від 18.10.2013 № 601/22/31818929.

Згідно з висновками даного акту контролюючим органом встановлено порушення позивачем вимог податкового законодавства, зокрема пп.7.2.6 п.7.2, пп.7.4.1 п.7.4, пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону «Про податок на додану вартість» та п. 198.3 та п. 198.6 ст. 198. п. 200.1, п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого TOB «Агропартнер» занижено суму ПДВ, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет на загальну суму 44690,00грн. Прийнято податкове повідомлення-рішення №0005242200 від 01.11.13р., яким зменшено суму від'ємного значення ПДВ в загальному розмірі 25271,00грн.; п.5.1 ст.5. п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств" та пп. 14.1.27 пп.14.1 ст. 14. п. 138.1 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого TOB „Агропартнер" занижено податок на прибуток на загальну суму 53198,00 грн.

Так, відповідач посилається на відсутність реального здійснення господарських операцій між позивачем та ФОП ОСОБА_4 В обґрунтування такої позиції посилається на висновки акту ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська від 28.11.2012 № 3753/172/НОМЕР_1 про результати позапланової невиїзної перевірки щодо документального не підтвердження реальності господарських відносин із контрагентами та повноти відображення в обліку з питання ПДВ за період з 01.07.2011 по 31.07.2011 та з 01.04.2012 по 30.04.2012.

На підставі акту від 18.10.2013 № 601/22/31818929 відповідачем 1 листопада 2013 прийнято податкові повідомлення-рішення:

- № 0005222200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 59909,00 грн., в т.ч. за основним платежем у розмірі 53198,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 6711,00 грн.;

- № 0005242200, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 25271,00 грн.

За результатами оскарження ППР в адміністративному порядку, скарги позивача залишено без задоволення, а податкові повідомлення-рішення - без змін.

Вважаючи, що спірні податкові повідомлення-рішення прийнято відповідачем незаконно та необґрунтовано, позивач звернувся до суду з позовом про їх скасування.

Суд першої інстанції прийшов до висновку, з яким погоджується апеляційний суд, про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог, виходив з наступного.

Згідно п 1.7 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість", податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до п. 10.1 ст. 10 вказаного Закону, особами, відповідальними за нарахування, утримання та сплату (перерахуванню) до бюджету є: платники податку, визначені у статті 2 цього Закону.

В силу п. 1.3 ст. 1 Закону платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка ввозить (пересилає) товари на митну територію України.

У відповідності до вимог п.п. 7.2.3. п. 7.2. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Згідно пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 даного Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з п.п.7.2.6. п. 7.2 ст. 7 зазначеного Закону, податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

У відповідно до пп.7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями , а також, що у разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються непідтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Приписами п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України (далі по тексту - ПК України) встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з приписами п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 201.8 статті 201 Податкового кодексу України встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, враховуючи викладені норми Податкового кодексу України, існує декілька підстав для формування податкового кредиту, а саме: наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, фактична сплата грошових коштів контрагенту, в сумі визначеній в податковій накладній, а також фактичне виконання господарської операції, за наслідками якої у платника податку на додану вартість виникає право на податковий кредит.

Так, в силу приписів п. 2.1. ст. 2 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" Платниками податку є: з числа резидентів - суб'єкти господарської діяльності, бюджетні, громадські та інші підприємства, установи та організації, які здійснюють діяльність, спрямовану на отримання прибутку як на території України, так і за її межами.

Об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Пунктом 5.1 ст. 5 Закону визначено, що валовими витратами виробництва та обігу (далі - валові витрати) є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті (п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону).

Згідно п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно пп.14.1.27 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Положеннями п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України закріплено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до вимог пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, для встановлення правильності відображення у податковому обліку господарських операцій платника податку з'ясуванню підлягають: реальність задекларованих господарських операцій; наявність ділової мети у розглядуваних операціях; об'єктивний зміст вчинених операцій у порівнянні із задекларованим; добросовісність позивача, якщо його контрагент має дефекти правового статусу; дотримання учасниками господарської операції норм податкового законодавства щодо змісту та наслідків для податкового обліку відповідної операції.

При цьому, судова колегія виходить з того, що порушення вимог податкового законодавства на будь-якому з наведених етапів є достатнім для висновку про невідповідність фактичних і задекларованих платником податку наслідків господарських операцій для податкового обліку.

Також варто наголосити, що обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість витрат (у тому числі і по сплаті ПДВ) первинними документами покладається на платника, адже саме він виступає суб'єктом, що використовує включену постачальником до ціни товару суму ПДВ при обчисленні суми податку, яка підлягає перерахуванню до бюджету, а також зменшує об'єкт оподаткування податку на прибуток за фактом понесення витрат.

Судом першої інстанції встановлено, що у перевіряємому періоді ТОВ "Агропартнер" співпрацювало із ФОП ОСОБА_4 відповідно до укладено договору транспортного експедирування № 42 від 27.04.2011, відповідно до умов якого експедитор від свого імені та за рахунок замовника забезпечує здійснення перевезення вантажу замовника автомобільним транспортом у міжміському сполученні по території України.

На підтвердження реального здійснення господарських операцій та відповідного руху активів, за цим договором позивачем надано: акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), товарно-транспортні накладні, акт проведення контрольної перевірки переважування, податкові накладні, платіжне доручення.

Частинами 2 та 3 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Колегія суддів зазначає, що сама по собі наявність належним чином оформлених первинних документів не може бути єдиною і достатньою підставою для підтвердження правомірності формування валових витрат підприємства чи правомірність включення сум сплаченого податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги) до складу податкового кредиту, дослідженню в такому випадку підлягає реальність здійснення господарських операцій за укладеними позивачем із контрагентами договорами.

В акті перевірки відповідачем не зазначено про відсутність документів первинного бухгалтерського і податкового обліку, необхідних для підтвердження нарахування ПДВ по операціям з ФОП ОСОБА_4 за перевіряємий період, обов'язок ведення і зберігання яких покладено на позивача. Також, перевіркою не встановлено порушень в оформленні наданих фінансово-господарських документів вимогам чинного законодавства.

В той же час, будь-яких доказів на підтвердження того, що господарський договір транспортного експедирування № 42 від 27.04.2011 було визнано недійсним (фіктивним) в судовому порядку відповідачем не надано, зміст господарських зобов'язань з надання послуг не суперечить вимогам національного законодавства, а складені на його виконання фінансово-господарські документи містять необхідні дані, що підтверджують об'єкт і базу оподаткування ПДВ та відповідають вимогам ст. 9 Закону України від 16.07.1999 №996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". В свою чергу податкові накладні відповідають вимогам п. 201.1 ст. 201 ПК.

Судом також встановлено, що на момент вчинення правочину підприємство-контрагенти позивача були зареєстровані в якості юридичної особи та платниками податків, що підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами та відповідно до ч. 3 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України не потребують доказуванню.

Враховуючи вищевикладені обставини, на момент укладення договору із контрагентом позивач проявив належну обачність, перевіривши необхідні документи контрагента та чи здійснює він господарську діяльність.

Також позивачем надано договір між ТОВ "Агропартнер" та ТОВ "Агрохімресурс" № 14/05/11 від 26.06.2011 з додатком до нього, договір між ТОВ "Агропартнер" та ПАТ "Концерн Хлібпром" № 1/1-1-061210/1101 від 06.12.2010, платіжні доручення, видаткові накладні, довідки по розрахункам, відомості, накопичувальні картки, "акты сдачи-приемки работ", акти виконаних робіт, рахунки-фактури, акт наданих інформаційних послуг, акт здачі-прийомки виконаних робіт, акт прийому-передачі, рахунки.

В той же час, стосовно господарських взаємовідносин із вказаними контрагентами, відповідач не заперечував наявність всіх первинних документів, що відповідають вимогам податкового законодавства, а також в акті перевірки не міститься висновків про порушення законодавства стосовно ТОВ "Агрохімресурс", ПАТ "Концерн Хлібпром".

Належність, допустимість і достатність наданих позивачем доказів, відповідач жодним чином не спростував, у зв'язку з чим відсутні достатні підстави для відхилення наданих позивачем доказів.

Колегією суддів враховується, що необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин: неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку; відсутність первинних документів обліку.

В даному випадку, податковий орган, в обґрунтування власної позиції щодо відсутності реального здійснення господарських операцій між позивачем та ФОП ОСОБА_4, посилається на висновки акту ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська від 28.11.2012 № 3753/172/НОМЕР_1 про результати позапланової невиїзної перевірки щодо документального не підтвердження реальності господарських відносин із контрагентами та повноти відображення в обліку з питання ПДВ за період з 01.07.2011 по 31.07.2011 та з 01.04.2012 по 30.04.2012.

Будь-яких інших аргументів в обґрунтування власної позиції апелянтом не наведено.

З цього приводу колегія суддів зазначає, що за умови реального здійснення платником податку господарської операції з придбання товару (робіт, послуг), яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, дотримання ним вимог ст. 198 Податкового кодексу України при формуванні податкового кредиту з податку на додану вартість, а також вимог ст. 138 Податкового кодексу України при формуванні валових витрат, відсутні підстави для позбавлення платника податку права на відповідну податкову вигоду. При цьому порушення контрагентами постачальника покупця податкового законодавства чи правил ведення фінансово-господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця товару (робіт, послуг) права на податковий кредит.

Платник податків (покупець товару), який дотримався вимог закону щодо формування податкового кредиту за операціями з постачальником товару, відомості щодо якого містяться у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України та який перебуває на обліку в податковому органу, в тому числі зареєстрований платником податку на додану вартість, не має обов'язку в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит у разі виявлення порушення такими контрагентами правил створення підприємства, ведення фінансово-господарської діяльності та податкової дисципліни. У разі якщо вказані контрагенти допустили такі порушення, то це тягне відповідальність та негативні наслідки щодо них, адже законом іншого не передбачено.

Крім того, апеляційний суд звертає увагу відповідача, що відповідно до статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, тому позивач не може нести відповідальності за можливі протиправні дії інших юридичних осіб.

У постанові від 11 грудня 2007 року (справа №21-1376во06) Верховний Суд України дійшов висновку, що у разі невиконання контрагентом зобов'язання зі сплати податку до бюджету, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи. Ця обставина не є підставою для позбавлення платника ПДВ права на його відшкодування у разі, коли цей платник виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Отже, судова колегія виходить з того, що посилання ДПІ на зазначені в наведених актах на імовірні порушення контрагентами позивача вимог податкового законодавства в даному випадку не є достатньо вагомим доказом, який би беззаперечно спростовував реальність господарських операцій між позивачем та ФОП ОСОБА_4, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України.

Як висновок, враховуючи викладене вище, апеляційний суд погоджується із позицією суду першої інстанції, який прийшов до висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог, визнав протиправними і скасував спірні податкові повідомлення-рішення.

Доводи, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження, оскаржувана постанова прийнята судом відповідно до норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Відповідно до ст. 200 КАС України - суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в справі, підтвердженими доказами, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то колегія суддів апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2014 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропартнер" до Державної податкової інспекції у місті Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - залишити без задоволення, а постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання ухвали в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя О.А. Губська

Суддя А.Б. Парінов

Суддя О.О. Беспалов

Повний текст ухвали виготовлено 10 листопада 2014 року

Головуючий суддя Губська О.А.

Судді: Парінов А.Б.

Беспалов О.О.