Рішення № 41299743, 05.11.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

№ 910/14970/14 05.11.14

За позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

До Приватного акціонерного товариства "Київстар"

Про витребування існуючих договорів оренди, визнання недійсним пункту договору

за зустрічним позовом Приватного акціонерного товариства "Київстар"

до Фізичної особи-підприємця "Київстар"

про звільнення приміщення та стягнення неустойки

Головуючий суддя Літвінова М.Є.

Судді Босий В.П.

Полякова К.В.

Представники сторін:

від позивача (відповідач за зустрічним позовом): ОСОБА_3 - представник за дов., ОСОБА_1;

від відповідача (позивач за зустрічним позовом): Савченко А.В. - представник за дов.

Рішення прийняте 05.11.2014, у зв»язку з оголошеними в судовому засіданні перервами, з 01.10.2014 по 22.10.2014, з 22.10.2014 по 03.11.2014 та з 03.11.2014 по 05.11.2014.

У судовому засіданні 05.11.2014, на підставі ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулась до господарського суду міста Києва з позовом до Приватне акціонерне товариство "Київстар" про витребування існуючих договорів оренди, визнання недійсним пункт 10.4 договору оренди №2 від 01.08.2013.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 24.07.2014 порушено провадження у справі №910/14970/14, розгляд справи призначений на 18.08.2014.

Ухвалою від 18.08.2014, в порядку ст. 77 ГПК України, розгляд справи відкладено на 01.09.2014

Ухвалою від 01.09.2014 розгляд справи відкладено на 01.10.2014.

Ухвалою від 01.09.2014, суд з власної ініціативи призначив колегіальний розгляд справи.

Розпорядженням в.о. Голови господарського суду міста Києва від 01.09.2014 справу №910/14970/14 передано на розгляд колегії суддів у наступному складі: головуюча суддя Літвінова М.Є., суддя Босий В.П., суддя Полякова К.В.

Ухвалою від 01.09.2014 справу прийнято до провадження колегії суддів, розгляд справи призначено на 01.10.2014.

Заяву Публічного акціонерного товариства "Київстар" про відвід судді залишено без задоволення з підстав викладених в ухвалі від 01.09.2014.

В судовому засіданні 01.10.2014, в порядку ст.77 ГПК України оголошено перерву на 22.10.2014.

22.10.2014 відповідно до ст. 77 ГПК України оголошено перерву на 03.11.2014 та на 05.11.2014 відповідно.

11.09.2014 ПАТ "Київстар" звернувся до суду із зустрічною позовною завою до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про звільнення орендованого приміщення та стягнення неустойки.

Ухвалою від 12.09.2014 зустрічну позовну заяву прийнято до розгляду для спільного розгляду із первісними позовними вимогами, розгляд призначений на 01.10.2014.

В судовому засіданні 05.11.2014 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, господарський суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В:

01.08.2013 між Приватним акціонерним товариством "Київстар" (орендодавець за договором) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (орендар за договором) укладений договір оренди №2, за умовами якого орендодавець зобов'язується передати орендарю в строкове платне користування об'єкт оренди на умовах цього Договору, а орендодавець - прийняти об'єкт оренди та сплачувати орендодавцю орендну плату за користування ним.

Відповідно до п. 2.1 Договору, сторони домовились, що об'єкт оренди надається орендарю з метою розміщення закладу громадського харчування і роздрібної торгівлі. Об»єкт надається в строкове платне користування з дати підписання сторонами акту приймання-передачі в строкове платне користування об'єкта оренди строком на 2 роки 11 місяців, тобто до 31.07.2016.

01.08.2013 сторони підписали акт приймання-передачі, відповідно до якого орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування нежитлове приміщення №№125, 124, 123, 122, 121, 120, 119, 118, 117, 116, 115 та частини кімнати АДРЕСА_2.

Додатковою угодою від 31.12.2013 до Договору оренди №2 від 01.08.2013, сторони погодили, що за щомісячне користування об'єктом оренди орендарем сплачується орендна плата, яка з урахуванням індексації становить 10 918,20 грн. за місяць з ПДВ.

Позивач за первісним позовом пояснив суду, що в період дії Договору він належним чином виконував його умови в повному обсязі, в тому числі вчасно вносив орендну плату в узгодженому сторонами розмірі, що підтверджується долученими до позову квитанціями.

Позивач отримав листа №6708/0/09/06/02/01 від 04.06.2014 в якому відповідач на підставі п.10.4 договору оренди нежитлового приміщення №2 від 01.08.2013 повідомив позивача про дострокове припинення дії зазначеного договору, у зв'язку з неможливістю подальшої його передачі в оренду та зазначив, що останнім днем дії вказаного договору - день підписання акту приймання-передачі - 31.07.2014.

Листом №16-1707 від 16.07.2014 орендар повідомив про свою незгоду, оскільки в договорі оренди №2 від 01.08.2013 в розділі 10 п.4 зазначено, що припинення договору за взаємною згодою. Згоди на підписання додаткової угоди про дострокове припинення договору не надано. Свої обов'язки, позивач повідомив, що виконує сумлінно, орендну плату сплачує своєчасно в повному обсязі.

Пункт 10.4 Договору визначає, що сторони можуть за взаємною згодою припинити достроково дію цього договору, підписавши відповідну угоду про припинення. Орендодавець має право достроково в односторонньому порядку розірвати цей договір, направивши орендареві повідомлення про розірвання не пізніше ніж за 30 календарних днів до дати розірвання цього Договору.

Проаналізувавши положення п. 10.4 та п. 4.4.8 Договору, позивач за первісним позовом дійшов висновку, що п. 10.4 та п. 4.4.8 Договору оренди є взаємосуперечливими, а пункт 10.4 не відповідає умовам частини 1 ст. 203 ЦК України і суперечить ЦК України, іншим актам цивільного, а також інтересам держави і суспільству, його моральним засадам.

Позивач наголошує, що з його боку договір оренди виконувався у повному обсязі, тому застосовувати п. 4.4.8 є неможливим, а речення 2 п. 10.4 є таким, що не відповідає положенням чинного законодавства України.

Позивач надав суду належним чином засвідчені копії квитанцій за період з серпня 2013 року по серпень 2014 року, на підтвердження сплати за послуги оренди за Договором.

Враховуючи наведене, позивач керуючись ст. 651 ЦК України, 188, 291 ГК України просить суд визнати недійсним п. 10.4 Договору в частині другого речення.

Також позивач вказав, що умова договору про можливість розірвання договору в односторонньому порядку без будь-яких порушень з боку позивача є грубим порушенням моральних засад, так як орендоване приміщення використовується під кафе, позивач вклав значні кошти в обладнання, що підтверджується договорами про його придбання, відповідач зі спливом менш ніж рік, в той час, як сторони погодили дію договору до 31.07.2016, вирішив без обґрунтованих пояснень припинити договір в односторонньому порядку, чим поставив позивача під загрозу припинення господарської діяльності.

Позивач наголошує, що на підставі п. 10.2 Договору саме позивач має переважне право на продовження строку дії договору, в той час як відповідач без поважних причин і без наявності істотних порушень умов укладеного між сторонами договору з боку позивача не має право в односторонньому порядку припиняти дію договору.

Відповідно до п. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно із ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За змістом цих норм Цивільного та Господарського кодексів України договір оренди - реальний, двосторонній та оплатний договір. Договір оренди є двостороннім, оскільки кожна зі сторін цього договору несе обов'язки на користь іншої сторони.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Отже, суд дає самостійну оцінку доказам на підставі чинного законодавства і не зв'язаний позицією сторін.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача за первісним позовом не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 202, частини 2 статті 203, статей 205, 207, 237 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; правочин може вчинятися усно або в письмовій формі; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами); правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою; представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє; представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Загальні підстави визнання недійсними правочинів і настання відповідних наслідків встановлені ст. ст. 215, 216 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 та ч. 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (п.2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду від 29.05.13. №11 "Про деякі питання практики визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").

Таким чином, для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов'язання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.

Отже, з позицією позивача суд не погоджується та зазначає наступне:

Судом встановлено, що сторонни в п. 10.4 Договору погодили, що орендодавець має право достроково в односторонньому порядку розірвати цей договір, направивши орендареві повідомлення про розірвання не пізніше ніж за 30 календарних днів до дати розірвання цього Договору.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості, що зазначено в ч. 1 ст. 627 ЦК України.

Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб, та інших суб'єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначати умови такого договору. Однак під час укладання договору, визначаючи його умови, сторони повинні дотримуватись нормативно-правових актів.

Згідно зі ст. 6 Цивільного кодексу України, сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 651 ЦК України).

Таким чином, враховуючи частину 1 статті 651 ЦК України, слід зазначити, що умова про право орендодавця в односторонньому порядку достроково розірвати договір, є такою, що не суперечить нормам чинного законодавства та Цивільному кодексу України.

Відповідно до ст. 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст.628 ЦК України).

Крім того, слід зазначити, що позивач за первісним позовом підписавши договір оренди та виконуючи його погодився з усіма його умовами.

Керуючись п. 10.4 Договору, відповідач за первісним позовом направив позивачу лист №6708/0/09/06/02/01 від 04.06.2014, в якому повідомив про дострокове припинення дії договору з 01.08.2014. Та зазначив, що останнім днем оренди слід вважати день підписання акту приймання-передачі - 31.07.2014.

У відповідь на який, орендар листом №16-1707/14 від 16.07.2014 заперечив проти дострокового розірвання договору.

Підставою для заперечення про дострокове розірвання договору позивач зазначив відсутність з його боку порушень умов договору, на що суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (ч. 1 ст. 317 ЦК України).

Згідно ч.1, 2 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Згідно свідоцтва від 11.08.2009, відповідач за зустрічним позовом є власником адміністративного корпусу літ. I-16, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2.

Враховуючи, що в п. 10.4 Договору сторони не визначили конкретних підстав для можливості в односторонньому дострокового розірвання договору та не зазначили умову щодо можливості розірвання договору з підстав передбачених чинним законодавством, тому відповідач не зобов'язаний вказувати підставу для використання свого права, передбаченого п. 10.4 Договору.

Судом також встановлено, що відповідач виконав умову Договору щодо направлення повідомлення про розірвання договору, шляхом направлення повідомлення орендареві за 30 календарних днів до дати розірвання цього Договору, що підтверджується матеріалами справи та не заперечується позивачем за первісним позовом.

Твердження позивача щодо порушення п. 5.7 Договору оренди (лист про надсилання податкових накладних за 01.08.2013), судом визнано як таке, що не стосується предмету спору, оскільки згідно ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Таким чином, позивачем не доведено, а судом не встановлено підстав, що свідчать про не відповідність другого речення п. 10.4 Договору оренди положенням Цивільного кодексу України, іншим актам чинного законодавства України, тому підстав для визнання його недійсним немає.

Крім того, суд зазначає, що в порядку ст. 33 ГПК України, позивачем не доведено суду підстав та нормативно-правового обґрунтування щодо необхідності витребування у відповідача всіх існуючих договорів оренди, які укладались останнім в період з 01.08.2013 щодо нежитлового приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_3, загальною площею 181, 97 кв.м.

В обґрунтування зустрічних позовних вимог позивач зазначив, що повідомлення №6708/0/09/06/02/01 від 04.06.2014 позивач завчасно повідомив відповідача про дострокове розірвання та припинення дії договору з 01.08.2014 попросивши підписати акт приймання-передачі (повернення) об'єкта оренди, однак станом на 29.08.2014 об»єкт оренди відповідачем не повернуто в порушення п. 4.1.18, 3.4 Договору та після припинення договору оренди з 01.08.2014 відповідач продовжує користуватись об'єктом оренди без правових підстав. 22.08.2014 позивач направив відповідачу нагадування №13692/0/03/05 про наслідки порушення договірних зобов'язань та з вимогою повернути об'єкт оренди.

Таким чином позивач за зустрічним позовом звернувся з вимогами про звільнення орендованого приміщення та стягнення неустойки, у зв'язку з достроковим розірванням договору та не повернення об'єкта оренди орендодавцю.

У відзиві на зустрічний позов, відповідач заперечив проти його задоволення та зазначив, що одностороннє розірвання договору не допускається, лише за згодою сторін. Незважаючи на те, що договір укладений на 2 роки та 11 місяців, відповідач зазначив, що йому чинилась перешкода у користуванні орендованим приміщенням, що підтверджується актами від 11.07.2014, від 14.07.2014 та від 16.07.2014.

Також відповідач зазначив про належне виконання своїх зобов'язань протягом дії договору та зазначає, що договір не розірваний, тому підстави для звільнення приміщення та сплати неустойки відсутні.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача за зустрічним позовом підлягають задоволенню з наступних підстав.

У відповідності до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За приписами ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 ГК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі ст.ст. 11, 509 ЦК України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Частиною 1 ст. 759 ЦК України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Частиною 1 ст. 763 ЦК України встановлено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Позивач за зустрічним позовом додатково повідомив суду, що в лютому та квітні 2014 відповідач прострочив сплату орендної плати на 35 та 36 календарних дні, однак підставою для звернення з повідомленням про розірвання договору позивач вказав п. 10.4 Договору, а не п. 4.4.1, п. 4.4.6 Договору, на що суд звернув увагу.

Орендар зобов'язаний повернути об'єкт оренди орендодавцеві протягом 2 календарних днів після закінчення строку оренди. Таке повернення оформлюється актом приймання-передачі об'єкта оренди із строкового платного користування….(п. 3.4 Договору).

Відповідно до п. 3.5 Договору, фактичною датою повернення об'єкта оренди є дата підписання уповноваженими представниками сторін акту повернення, який є невід'ємною частиною цього Договору.

Відповідно до п. 2.3 Договору, у разі дострокового розірвання цього договору, незалежно від підстав його розірвання, строк оренди закінчується у відповідну дату яка припадає на день розірвання цього Договору.

Однак, як було вже встановлено вище, позивач за зустрічним позовом керуючись п. 10.4 Договору, направив повідомлення відповідачу про дострокове розірвання договору. Повідомлення № 6708/0/09/06/02/01 від 04.06.2014 визнано як належний доказ, що свідчить про належне повідомлення відповідача про дострокове припинення дії договору. Тому, договір оренди №2 від 01.08.2013 слід вважати припинений з 01.08.2014, а останнім днем оренди - день підписання акту приймання-передачі (повернення) обєкта оренди, який позивач просив підписати 31.07.2014.

26.09.2014 позивач звернувся до відповідача з листом №16755/0/09/06/02 в якому повідомив про негайне повернення об»єкта оренди, у відповідь на що (лист від 20.10.2014 №1/2010/14) відповідач не погодився на пропозицією позивача.

Як свідчать матеріали справи, об»єкт оренди повернутий відповідачем позивачу не був, акт приймання-передачі (повернення) об»єкта оренди не підписаний.

Крім того, в матеріали справи відповідач надав акт про відмову у підписанні акту про передачу приміщень від 11.07.2014.

Акти від 14.07.2014 та від 16.07.2014 надані позивачем до справи, складені ОСОБА_1, ОСОБА_5, розцінені судом як такі, що не можуть стосуватись предмету спору про визнання недійсним договору (2 речення п. 10.4).

Згідно зі ст.ст. 525, 526, 530 ЦК України, ст. 193 ГК України, зобов'язання мають виконуватися належним чином та у встановлений строк відповідно до закону, інших правових актів, договору, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

У разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються, відповідно до ч. 2 ст. 653 ЦК України.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема є сплата неустойки. (п. 4 ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Стаття 610 Цивільного кодексу України визначає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом зокрема сплата неустойки.

Як встановлено судом, відповідачем порушено обов'язок щодо повернення позивачу майна після дострокового розірвання Договору.

Як свідчать матеріали справи, відповідач після припинення дії Договору продовжував сплачувати орендну плату, листом №13692/0/03/05 від 22.08.2014 ПАТ "Київстар" повідомило ФОП ОСОБА_1 про відсутність правових підстав для прийняття коштів направлених на рахунок орендодавця, що надійшли двома платежами у сумі 7 000,00 грн. та 1900,00 грн. із призначенням платежу «за послуги оренди за 08.2014 року згідно договору №2 від 01.08.2013» з підстав припинення дії договору, які компанія повернула на рахунок орендаря.

У відповідь на який (лист від 08.09.2014) ФОП ОСОБА_1 зазначила, що підстав для не прийняття орендної плати немає.

Відповідно до ст. 785 ЦК України, у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 ЦК, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин (право на яку виникає в орендодавця у разі несвоєчасного повернення орендованого майна орендарем) та підлягає стягненню за весь час прострочення зобов'язання щодо повернення речі (правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 18.04.11. у справі № 30/191 та п. 5.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.13. № 12 «Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна»).

При цьому, судом враховано, що виходячи із загального правила, встановленого ст. 551 ЦК України, сторони договору найму можуть домовитися про зміну розміру неустойки, встановленого ст. 785 ЦК України.

Пунктом 6.4 Договору, передбачено, що у випадку прострочення повернення орендарем об'єкту оренди орендодавцеві згідно умов цього Договору, орендар на вимогу орендодавця сплачує йому неустойку у розмірі орендної плати за 2 звітні місяці. У випадку прострочення повернення орендарем об'єкта оренди більше ніж на 3 календарні дні, починаючи з 4 календарного дня, розмір неустойки зростає на 5 000,00 грн. за кожний календарний день прострочення повернення орендарем об'єкту оренди.

Окрім того слід зазначити, що в резолютивній частині Рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002 року у справі щодо офіційного тлумачення положення ч. 2 ст. 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів), положення ч. 2 ст. 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами.

Керуючись ст. 785 ЦК України та п. 6.4 Договору, позивач заявив до стягнення неустойку у розмірі 96 836,40 грн., яка розрахована за період з 04.08.2014 по 21.08.2014, яка розрахована наступним чином:

Орендна плата за договором складає 10 918,20 грн. Договір оренди припинив свою дію з 01.08.2014, з урахуванням п. 3.4 Договору об'єкт оренди мав бути повернений до 03.08.2014. З 04.08.2014 неустойка у розмірі орендної плати за 2 звітні місяці складає 10 918,20 грн. * 2 = 21 836,40 грн.

З 07.08.2014 по 21.08.2014 - розмір неустойки зростає на 5 000,00 грн. за кожний день, 15 днів * 5000,00 грн. = 75 000,00 грн.

Таким чином загальна сума неустойки складає 96 836,40 грн. (21 836,40 грн. + 75 000,00 грн.), що є обґрунтованою та розрахована вірно.

Оскільки, як встановлено судом та не спростовано відповідачем, орендар не повернув орендоване майно орендодавцю за актом приймання-передачі, а умовами укладеного Договору передбачена можливість стягнення неустойки, то позовні вимоги про звільнення орендованого приміщення та стягнення неустойки в розмірі 96 836,40 грн. з період з 04.08.14. до 21.08.14. є обґрунтованими.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір за первісним позовом покладається на позивача за первісним позовом. Судовий збір сплачений за подання зустрічного позову покладається на відповідача за зустрічним позов, враховуючи його задоволення.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва,

В И Р І Ш И В:

1.У задоволенні первісних позовних вимог відмовити.

2.Зустрічні позовні вимоги задовольнити повністю.

3.Зобов'язати Фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 (49000, АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) звільнити приміщення Приватного акціонерного товариства "Київстар" (03110, м. Київ, Червонозоряний проспект, 51, код 21673832), а саме: частину нежитлових (офісних) приміщень, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_3, загальною площею 181,97 кв.м., що були об'єктом оренди за договором оренди №2 від 01.08.2013.

4.Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (49000, АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) на користь Приватного акціонерного товариства "Київстар" (03110, м. Київ, Червонозоряний проспект, 51, код 21673832) неустойку у розмірі 96 836,40 грн. (дев'яносто шість тисяч вісімсот тридцять шість гривень 40 коп.) та 3 154,60 грн. (три тисячі сто п'ятдесят чотири гривні 60 коп.) судового збору.

5.Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

6.Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Дата підписання

повного тексту рішення: 07.11.2014.

Головуючий суддя М.Є. Літвінова

Судді В.П. Босий

К.В. Полякова