Рішення № 41299576, 23.10.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/17120/14 23.10.14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-торгівельне підприємство "Гофротара-Закарпаття"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Райффайзен Лізинг Аваль"

про визнання договору недійсним

Суддя Полякова К.В.

Представники:

від позивача: Галишин С.О. (дов.№б/н від 13.10.2014)

від відповідача: Семеняка М.В. (дов.№10-09/14 від 10.09.2014)

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробничо-торгівельне підприємство "Гофротара-Закарпаття" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Райффайзен Лізинг Аваль" про визнання договору недійсним.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.08.2014 порушено провадження у справі №910/17120/14 та призначено її до розгляду на 25.09.2014 року.

За наслідками судового засідання 25.09.2014 судом постановлено ухвалу про відкладення розгляду справи на 14.10.2014 у зв'язку із неявкою позивача.

До судового засідання 14.10.2014 з'явились представники сторін та надали усні пояснення по суті спору.

Додатково представником позивача надано до суду заяву про призначення почеркознавчої експертизи.

Ухвалою суду від 14.10.2014 судом продовжено строк розгляду спору на п'ятнадцять днів, у задоволення клопотання сторін, та надано час відповідачу для надання своїх письмових заперечень щодо заяви позивача про призначення почеркознавчої експертизи. У судовому засіданні 14.10.2014 судом оголошено перерву до 23.10.2014 року.

Представник позивача під час судового засідання 23.10.2014 надав усні пояснення щодо необхідності призначення почеркознавчої експертизи та просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на обставини та факти, викладені у позові.

У свою чергу, представник відповідача заперечував проти призначення експертизи, надавши пояснення аналогічні тим, що викладені у письмових запереченнях, поданих через відділ діловодства та документообігу Господарського суду міста Києва 16.10.2014 року. Також, представник відповідача просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані до суду документи, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав призначення проведення почеркознавчої експертизи у даному господарському спорі.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,-

ВСТАНОВИВ:

02.08.2008 між Товариством з обмеженою відповідальністю «УніКредид Лізинг» (лізингодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Виробничо-торгівельне підприємство «Гофротара - Закарпаття» (лізингоодержувач) укладено договір фінансового лізингу №LG 4050-07/10 (надалі - «Договір»).

Відповідно до п. 1.1 Договору Лізингодавець зобов'язується передати на умовах фінансо вого лізингу, без надання послуг з управління та технічної експлуатації, у тимчасове володіння та користування за плату майно, найменування, технічний опис, модель рік випуску, ціна оди ниці, кількість і загальна вартість якого зазначаються в Специфікації (Додаток № 2 до Догово ру), а Лізингоодержувач зобов'язується прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові пла тежі на умовах цього договору.

У відповідності до Специфікації (Додаток № 2 до Договору) предметом лізингу є Лінія для виробництва 3-х шарового гофрокартону моделі WJ100-1400-B-1, серійний номер 1764, 2008 року випуску, у кількості 1 одиниці, загальної вартості 1 352010,94 грн.

Умови зазначеного договору свідчать про те, що за своєю правовою природою він є договором лізингу.

У відповідності до статті 806 Цивільного кодексу України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

Фінансовий лізинг означає операцію з купівлі предмета лізингу лізингодавцем безпосередньо у продавця/лізингоодержувача, та подальша передача предмета лізингу лізингоодержувачу в користування на строк (який у будь-якому випадку не повинен бути менше 1 (одного) календарного року) та на умовах, погоджених в договорі фінансового лізингу, з передачею предмета лізингу лізингоодержувачу у власність згідно з цим або окремо укладеним сторонами договором купівлі-продажу, якщо це необхідно, після закінчення строку лізингу та після виконання лізингоодержувачем всіх своїх зобов'язань за договором фінансового лізингу.

Так, пунктом 1.5 Договору сторонами узгоджено, що строк лізингу складається з періодів лізингу у кількості 48 (сорок вісім ) місяців, починаючи з першого періоду лізингу визначеного за правилами цього Договору та Додатків до нього.

Згідно п. 2.1 вартість предмету лізингу на момент підписання цього Договору становить 1 352 010,94грн, (в тому числі 20% ПДВ), що становить 264 325,07 доларів США за курсом 5,114955.

Оскільки, на думку позивача, сторонами зазначеного договору не визначені індивідуальні ознаки предмету лізингу, умови договору щодо надання лізингодавцю права односторонньо припинити договір суперечать нормам ч.1ст. 782 ЦК України, та зазначаючи, що Договір фінансового лізингу не підписувався директором товариства позивача, тому ТОВ ВТП «Гофротара - Закарпаття» просить суд визнати недійсним Договір фінансового лізингу №LG 4050-07/10 з посиланням на норми ст..ст. 203, 207 та 215 Цивільного кодексу України.

Заперечуючи проти задоволення позову відповідач наголосив на відповідність форми укладання договору та його умов нормам Закону України «Про фінансовий лізинг» та зауважив, що відповідно до норм статті 241 Цивільного кодексу України, наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її іменні представником з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним.

Одночасно відповідачем подано до суду заяву про застосування строків позовної давності, оскільки оскаржений договір укладено сторонами 02.08.2010, а з позовом про визнання договору недійсним позивач звернувся до суду лише у серпні 2014 року.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Частина 1 статті 202 ЦК України передбачає що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені ст. 203 Цивільного кодексу України, відповідно до якої:

- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;

- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;

- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

- правочин має вчинятися у формі, встановленій законом;

- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Таким чином, при визначенні питання недійсності правочину має застосовуватися законодавство, яке діяло на момент його укладання.

Вирішуючи спір про визнання договору недійсним, необхідним є встановлення наявності тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону, додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони тощо.

Так, як на одну з підстав визнання договору фінансового лізингу недійсним, позивач послався на невизначеність сторонами істотних умов договору, зокрема, відсутність у договорі індивідуальних ознак предмету лізингу.

Проте, таке твердження позивача є необґрунтованим та спростовується наявними у матеріалах справи доказами.

Згідно з ч. 2 ст. 180 Господарського кодексу України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди шодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути дося гнута згода.

Аналогічні положення визначені нормами статті 638 Цивільного кодексу України.

Отже, частиною 2 статті 6 Закону України «Про фінансовий лізинг» до істотних умов договору лізингу віднесено: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу(строк лізингу); розмір лізингових платежів та інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. 1 ст. З закону України «Про фінансовий лізинг» предметом договору лізингу може бути неспоживча річ, визначена індивідуальними ознаками та віднесена відповідно до за- юнодавства до основних фондів.

Як вбачається з умов Договору фінансового лізингу № LG 4050-07/10, а саме пунктом 1.1 Договору, сторони встановили, що найменування, технічний опис, модель рік випуску, ціна оди ниці, кількість і загальна вартість майна, що є предметом лізингу, зазначаються в Специфікації , яка є Додатком № 2 до Догово ру.

Судом встановлено, що відповідно до Специфікації (копія якої надано до матеріалів справи) предметом лізингу є Лінія для виробництва 3-х шарового гофрокартону моделі WJ100-1400-B-1, серійний номер 1764, 2008 року випуску, у кількості 1 одиниці, загальної вартості 1 352 010,94 грн.

При цьому судом взято до уваги, що Лізингоодержувач самостійно та на власний ризик обрав предмет лізингу, про що визначено у п.1.2 Договору.

Одночасно судом наголошується, що за загальним правилом не є підставою для визнання недійсним відсутність у договорі істотних умов (п.2.2 Постанови № 11 Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними»).

У пункті 2.6 наведеної Постанови Пленуму Вищого господарського суду України зазначено, що в силу припису частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 названого Кодексу, саме на момент вчинення правочину.

Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено (договір, який не укладено).

У зв'язку з наведеним господарським судам необхідно встановлювати, чи є оспорюваний правочин вчиненим та з якого моменту (статті 205 - 210, 640 ЦК України, частини друга - п'ята, сьома статті 180 ГК України тощо).

Зокрема, не вважаються вчиненими правочини (укладеними господарські договори), в яких (за якими): відсутні передбачені законом умови, необхідні для їх укладення (не досягнуто згоди за всіма істотними для даного правочину умовами); не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства необхідна його передача; не здійснено державну реєстрацію або нотаріальне посвідчення, необхідні для його вчинення, тощо. Встановивши відповідні обставини, господарський суд відмовляє в задоволенні позовних вимог як про визнання правочину недійсним, так і про застосування наслідків недійсності правочину. Водночас господарським судам необхідно враховувати таке. Визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами. Отже, якщо дії сторін свідчать про те, що оспорюваний договір фактично було укладено, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності його вимогам закону.

Сама лише відсутність у договорі тієї чи іншої істотної умови (умов) може свідчити про його неукладення, а не про недійсність (якщо інше прямо не передбачено законом, як-от частиною другою статті 15 Закону України "Про оренду землі").

Зважаючи на вищевикладене, та оскільки, судом встановлено, що відповідно до п. 1.2 Договору відповідач самостійно та на власний ризик обрано Предмет лізингу; Специфікація, що є невід'ємною частиною договору, погоджена сторонами; Товар - Предмет лізингу відповідає специфікації та був отриманий відповідачем на підставі видаткової накладної № РЛ-0000175 від 02.08.2010 та довіреності № 192/1, про що сторонами також складено та підписано акт приймання-передачі предмету лізингу від 02.08.2010 року, тому твердження Позивача щодо не визначення сторонами індивідуальних озна к предмету лізингу, як на підставу визнання договору недійсним, є необгрунтованим та безпідставним.

Судом критично оцінюються наведена позивачем підстава недійсності договору як то невідповідність вимогам ч.1 ст. 782 Цивільного кодексу України пункту 6.1 Договору щодо надання право лізингодавцю односторонньо припинити договір фінансового лізингу, з огляду на наступне.

Статтею 615 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання однією сторо ною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 7 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоо- держувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодер жувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати ста новить більше 30 днів.

Право Лізингодавця на розірвання договору фінансового лізингу прямо закріплене п. 4 ч. 1 ст. 10 Закону України «Про фінансовий лізинг».

Право Лізингодавця вимагати від Лізингоодержувача повернення Предмету лізингу за кріплене також п.п. З та 7 ч. 1 ст. 10 Закону України «Про фінансовий лізинг».

Пунктом 7 ч. 2 ст. 11 Закону України «Про фінансовий лізинг» встановлене зобов'язання Лізингоодержувача повернути предмет лізингу у разі дострокового розірвання договору фінан сового лізингу.

Одночасно, суд погоджується з доводами позивача що у разі реалізації передбачуваного договором або законом права на відмову від до говору, договір вважається розірваним, оскільки саме таке положення унормовано частиною 3 статті 651 Цивільного кодексу України.

Отже, встановивши, що умови пункту 6.1 Договору фінансового лізингу, які передбачають право Лізингодавця на розірвання договору та вилучення предмету лізингу, повністю узгоджується з нормами цивіль ного законодавства щодо фінансового лізингу, суд дійшов висновку щодо недоведеності позивачем недійсності договору з підстав невідповідності закону його умов.

Дослідивши доводи позивача щодо визнання недійсним оспорюваного договору фінансового лізингу з огляду на те, що підпис особи, яка уклала цей договір від імені позивача , та яка міститься на договорі не належить директору ТОВ «Виробничо-торгівельне підприємство «Гофротара -Закарпаття» , суд дійшов наступного.

Частиною 2 статті 207 ЦК України визначено, що правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Як вбачається з Витягу зробленого судом, зміни до державної реєстрації не вносились, тобто на дату укладення договору фінансового лізингу, та станом на теперішній час директором ТОВ «ВТП «Гофротара-Закарпаття» є Кравець Р.П.

Разом з тим, з метою доведеності обставин, з якими позивач пов'язує недійсність договору, а саме встановлення факту неналежності підпису директору ТОВ , що міститься на договорі, представник позивача надав клопотання про призначення почеркознавчої експертизи.

Проте, дослідивши дане клопотання, доводи якими обґрунтовано необхідність проведення почеркознавчої експертизи та інші докази,що містяться у матеріалах справи у їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні даного клопотання виходячи з наступного.

Відповідно до норм статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами в господарському судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд у визначеному законом порядку встановлює наявність або відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, та інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

У цій дефініції слід вирізнити два аспекти. По-перше, доказами є будь-які відомості про певні факти. По-друге, це - відомості про певні обставини, які поділяються на дві групи: 1) обставини, на яких сторони обґрунтовують свої вимоги та заперечення; 2) інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

У п. 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 1990 р. N 9 "Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді цивільних справ по першій інстанції" зазначається, що при судовому розгляді предметом доказування є факти, які становлять основу заявлених вимог і заперечень проти них або мають інше значення для правильного розгляду справи (причини пропуску строку позовної давності та ін.) і підлягають встановленню для прийняття судового рішення.

До обставин, на яких сторони обґрунтовують свої вимоги та заперечення, відносять обставини, які становлять предмет доказування у справі. Предмет доказування - це сукупність обставин, що їх необхідно встановити для правильного вирішення справи. У предмет доказування включаються факти матеріально-правового характеру, що є підставою вимог позивача і заперечень відповідача.

Зважаючи, що на ряду з іншими підставами заявленого позову, ТОВ ставить під сумнів підпис керівника позивача, що міститься на договорі, тобто пов'язує визнання недійсним договору внаслідок відсутності у особи, яка вчинила правочин, необхідного обсягу цивільної дієздатності, тому судом для повного та всебічного розгляду даного спору необхідно встановити факт наступного схвалення правочину.

Відповідно до п. 3.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду № 11 від 29.05.2013 "Про деякі питання практики визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" у господарських відносинах правочин (договір), як правило, вчиняється шляхом складання документа (документів), що визначає (визначають) його зміст і підписується безпосередньо особою, від імені якої він вчинений, або іншою особою, яка діє в силу повноважень, заснованих, зокрема, на законі, довіреності, установчих документах. Для вчинення правочинів органи юридичної особи не потребують довіреності, якщо вони діють у межах повноважень, наданих їм законом, іншим нормативно-правовим актом або установчими документами. Письмовий правочин може бути вчинений від імені юридичної особи її представником на підставі довіреності, закону або адміністративного акта. Особа, призначена повноважним органом виконуючим обов'язки керівника підприємства, установи чи організації, під час вчинення правочинів діє у межах своєї компетенції без довіреності.

Статтею 241 Цивільного кодексу України унормовано, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Згідно з п. 3.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду № 11 від 29.05.2013 «Про деякі питання практики визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.

Так, судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що після підписання Договору фінансового лізингу № LC4050-07/10 сторонами вчинені дії щодо подальшого схвалення правочину, а саме: на виконання умов Договору відповідач передав, а позивач прийняв у тимчасове володіння та користування предмет лізингу - лінію для виробництва 3-х шарового гофрокартону, що підтверджується підписаним представниками сторін актом приймання-передачі предмета лізингу від 02.08.2010 року.

Даний факт також підтверджується видатковою накладною № РЛ-0000175 від 02.08.2010 та довіреністю №192/1 від 02.08.2010, копії яких містяться в матеріалах справи.

Також, на виконання умов договору, позивач сплачував лізингові платежі (відшкодування частини вартості предмету лізингу та комісію), додаткові витрати та штрафні санкції за договором фінансового лізингу № LC4050-07/10, що підтверджується банківською випискою по рахунку за контрагентом ТОВ «ВТП «Гофротара-Закарпаття» код ЄДРПОУ 32513926. Як вбачається з даної виписки остання дата оплати позивачем за договором фінансового лізингу № LC4050-07/10 датована 13.05.2014 року.

Факт отримання предмету лізингу у тимчасове володіння, використання даного обладнання у господарській діяльності та проведення оплати лізингових платежів позивачем не заперечувався та не спростовано належними та допустимими доказами.

Таким чином, встановивши факт подальшого схвалення Договору фінансового лізингу № LG 4050-07/10 з боку ТОВ «ВТП «Гофротара-Закарпаття», який підтверджується належними та допустимими доказами, суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог щодо визнання даного договору недійсним.

Одночасно суд наголошує, що статтею 22 Господарського процесуального кодексу України встановлені процесуальні права та обов'язки сторін. Сторони наділяються процесуальними правами та обов'язками з метою надання їм процесуальних засобів, завдяки використанню яких досягається змагальність судового процесу. Частиною 3 зазначеної статті закріплені загальні обов'язки осіб, які беруть участь у справі, зокрема, щодо добросовісного користуватися належними сторонам процесуальними правами.

Добросовісність користування процесуальними правами слід розглядати таким чином, що особи, які беруть участь у справі, не повинні зловживати наданими їм правами. Зловживання правом - це особливий тип правопорушення, яке здійснюється управненою особою при реалізації нею належного їй права, пов'язане з використанням заборонених конкретних форм у межах дозволеного йому законом загального типу поведінки.

Однак заявляючи клопотання про проведення експертизи з питань встановлення належності підпису на договорі фінансового лізингу № LG 4050-07/10 керівнику ТОВ«ВТП «Гофротара-Закарпаття», позивач не навів жодної з обставин, з якою пов'язувалось би заперечливість належності підпису на договорі саме керівнику. Крім того, наявна в матеріалах справи ухвала Господарського суду Закарпатської області від 18.09.2014 про зупинення провадження у справі № 907/685/14 про стягнення з ТОВ заборгованості за договором фінансового лізингу LG 4050-07/10, свідчить про зловживання позивачем своїми процесуальними правами під час судового розгляду справи про визнання недійсним договору фінансового лізингу, та клопотання про призначення експертизи спрямоване лише на безпідставне затягування розгляду даної господарської справи з метою відстрочення виконання зобов'язань за договором фінансового лізингу № LG 4050-07/10 .

Одночасно, суд відхиляє заяву відповідача про застосування строку позовної давності, з огляду на нижчевикладене.

Положеннями частини 1 статті 251 ЦК України, визначено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Згідно ч. 1 ст. 252 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Статтею 257 ЦК України встановлено загальна позовна давність тривалістю у три роки. Позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу (ст. 260 ЦК України).

Відповідно до стаття 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За приписами статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно статті 261 ЦК України частини 1 та 5 перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила та за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Одночасно суд відзначає, що за змістом статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушеного права.

Відповідно до п. 2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" перш ніж застосувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості.

Оскільки у межах розгляду даної господарської справи, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, тому заява відповідача про застосування строків позовної давності є такою, що не підлягає задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 32-34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-торгівельне підприємство "Гофротара-Закарпаття" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Райффайзен Лізинг Аваль" про визнання договору недійсним - відмовити.

Рішення постановлено у нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частину у судовому засіданні 23.10.2014 року.

Повне рішення буде складено протягом п'яти днів з дня проголошення вступної та резолютивної частини рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення

складено та підписано 28.10.2014 року

Суддя К.В. Полякова