Рішення № 41299447, 06.11.2014, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

06.11.14р. Справа № 904/8109/14

За позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ШЕФФІЛД РЕФРАКТОРІС УКРАЇНА", м.Дніпропетровськ

до публічного акціонерного товариства "АКТАБАНК", м.Дніпропетровськ

про зобов'язання виконати договірний обов'язок

Суддя Петренко І.В.

Секретар судового засідання Пономарьов Є.О.

Представники:

від позивача: представник Прокопенко В.М. - довіреність № б/н від 22.08.14р.;

від відповідача: не з'явився.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Шеффілд Рефракторіс Україна", м.Дніпропетровськ (далі по тексту - позивач) звернулося до господарського суду з позовною заявою до публічного акціонерного товариства "Акта Банк", м.Дніпропетровськ (далі по тексту - відповідач) про зобов'язання відповідача здійснити перерахування коштів до державного бюджету у сумі 200000,00грн. (податок на додану вартість), згідно платіжного доручення позивача №449 від 15.08.14р. Судові витрати по справі позивач просив суд стягнути з відповідача.

За результатами розгляду позовної заяви за вих. № 26-8-14 від 26.08.14р. ухвалою суду від 17.10.14р. порушено провадження по справі та призначено слухання на 06.11.14р.

Відповідно до п.3.9.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

У разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 811 Господарського процесуального кодексу України), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання.

За змістом зазначеної статті 64 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Позивач про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується ухвалою суду, яка повернулася на адресу господарського суду 04.11.14р. з відміткою пошти "по истечению срока хранения".

Відповідач про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, яке повернулося на адресу господарського суду 28.10.14р. з відміткою представника відповідача про отримання ухвали суду 23.10.14р.

06.11.14р. представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та наполягав на їх задоволенні в повному обсязі, також наполягає на розгляді справи без участі повноважного представника відповідача, оскільки останній про розгляд справи повідомлений належним чином.

Відповідач не забезпечив явку свого представника в судове засідання, звернувся до суду з клопотанням про перенесення розгляду справи, у зв'язку з неможливістю представника бути присутнім в судовому засідання, в результаті його знаходження в іншому судовому засіданні.

Оцінивши клопотання відповідача за вих.№б/н від б/д про відкладення розгляду справи та заслухавши думку позивача господарський суд відмовив в задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи на підставі наступного.

По-перше, представництво сторони в судовому засіданні господарського суду не обмежене певним колом осіб;

По-друге, обставини, викладені в клопотанні про відкладення розгляду справи, не підтверджені документально.

Абзацом 1 п. 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11р. за №18 визначено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

На думку суду неявка у судове засідання представника відповідача не перешкоджає розгляду справи за наявними матеріалами.

В судовому засіданні оглянуто всі оригінали первинних документів на підставі яких виник спір.

Суд розглянув справу за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні, яке відбулося 06.11.14р. в порядку ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Розглянувши матеріали справи, подані документи, заслухавши пояснення повноважного представника позивача, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

09.12.13р. між товариством з обмеженою відповідальністю "Шеффілд Рефракторіс Україна" (далі по тексту - позивач, клієнт) та публічним акціонерним товариством "Акта Банк" (далі по тексту - відповідач, банк) укладений договір №В17-1227/Г/312697 на розрахунково-касове обслуговування банківського рахунку (далі по тексту - договір). Відповідно до пункту 1.1 договору банк відкриває клієнту поточний рахунок №26001001312697 у гривнях для зберігання грошей та здійснення розрахунково-касового обслуговування клієнта (надання послуг, які пов'язані з переказом коштів з/на рахунку/ок клієнта, видачею йому коштів у готівковій формі, а також із здійсненням інших розрахунково-касових операцій) за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов цього договору та вимог чинного законодавства України.

Пунктом 2.1 договору визначено, що банк відкриває рахунок клієнту на підставі поданої ним заяви встановленої форми про відкриття рахунку та інших документів відповідно до вимог чинного законодавства України і нормативних актів Національного банку України. При відкритті рахунку клієнт визначає статус (вид) рахунку й валюту рахунку, про що вказує в заяві про відкриття рахунку. Режим функціонування рахунку клієнта визначається чинним законодавством України.

Пунктом 2.2 договору визначено, що банк здійснює обслуговування рахунку клієнта і надає йому інші послуги відповідно до ліцензії Національного банку України на здійснення банківських операцій, вимог чинного законодавства України, нормативних актів Національного банку України та умов цього договору.

Пунктом 2.3.1 договору визначено, що черговість виконання банком розрахункових документів клієнта визначається законодавством України та цим договором.

Пунктом 2.3.2 договору визначено, що банк відмовляє клієнту в наданні послуг (проведенні операцій) та/або відмовляє у виконанні наданих клієнтом розрахункових та/або касових документів за цим договором, у випадках:

а) якщо на рахунку клієнта недостатньо коштів для виконання поданого клієнтом розрахункового, касового документу або заяви про купівлю або продаж іноземної валюти та одночасної сплати банку разовох комісії за надання/виконання такої послуги/операції;

б) якщо запитувані клієнтом послуги/операції не передбачені тарифами банку або у банку відсутні технічні можливості щодо їх надання/проведення; та/або

в) у інших випадках, передбачених чинним законодавством України.

Розділом 3 договору визначено права та обов'язки сторін.

Підпунктом 3.2.1 пункту 3.2 договору визначено, що клієнт має право розпоряджатися коштами, що є на його рахунку на власний розсуд, за винятком випадків обмеження права клієнта розпоряджання коштами згідно вимог законодавства України, клієнт може здійснювати платежі в інтересах третіх осіб з урахуванням цього договору.

Підпунктом 3.3.1 пункту 3.3 договору визначено, що банк зобов'язаний належним чином виконувати умови цього договору та вимоги діючого законодавства України.

Підпунктом 3.3.2 пункту 3.3 договору визначено, що банк зобов'язаний вчасно виконувати розрахункові та касові операції відповідно до нормативних документів Національного банку України, законодавства України та умов даного договору.

Цей договір укладений на невизначений строк, набирає чинності з дня його підписання обома сторонами (пункт 9.1 договору).

15.08.14р. позивачем було подано, а відповідачем зареєстровано платіжне доручення №449 на перерахування коштів на рахунок казначейства до державного бюджету з призначенням платежу: податок на додану вартість за 2014 рік у розмірі 200000,00грн. до ГУДКСУ у АНД районі м.Дніпропетровська.

Відділенням банку №17, з яким від імені останнього і був укладений договір, не було здійснено перерахування коштів у встановлений законом строк до державного бюджету.

До того ж, всупереч вимог пункту 1.12 Інструкції про безготівкові розрахунки в України в національній валюті, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 21.01.14р. №22, банк не повідомив позивача про причини невиконання платіжних доручень. Станом на дату складання позову, таке відділення є вже закритим. Відповідач не оголошений банкрутом, проти нього не ведуться справи щодо визнання його банкрутом або процедури тимчасової адміністрації та мораторію, але відповідач все одно ухиляється від листування та своїх обов'язків.

Така ситуація веде до порушення прав позивача, неможливості виконання зобов'язань перед державним бюджетом України зі сплатою податку на додану вартість, а відтак - неможливість держави розраховуватися по виплаті заробітної плати, пенсій, пособій, витрат на родини переселенців, на дітей-сиріт, витрат пов'язаних з придбанням зброї, обладнання, військової техніки для ведення АТО на східних територіях України, витрат на соціальні потреби та економічні програми тощо.

Враховуючи вищевикладене, позивач вважає, що факт неперерахування грошових коштів до державного бюджету на підставі платіжного доручення №449 від 15.08.14р. на суму 200000,00грн. є протизаконним та протиправним, таким, що порушує умови договору та діюче законодавство України, у зв'язку з чим позивач був змушений звернутися з позовом до суду.

Таким чином, позивач просить суд зобов'язати відповідача здійснити перерахування коштів до державного бюджету у сумі 200000,00грн. (податок на додану вартість), згідно платіжного доручення позивача №449 від 15.08.14р

В свою чергу, відповідач доказів належного виконання своїх зобов'язань по вищезазначеному договору на момент розгляду спору до господарського суду не надав. Крім того, відповідач не скористався наданим йому правом на судовий захист, наведених позивачем обставин не спростував.

В останньому судовому засідання позивач надав суду додаткові пояснення до позову на підтвердження власної позиції та долучив до матеріалів справи зокрема лист відповідача за вих.№3194 від 11.09.14р. в якому останній повідомив суд, що існують періодичні технічні неполадки в системі переказу коштів.

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

У відповідності до ст. ст. 32, 34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Дослідивши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення повноважного представника позивача, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Приймаючи рішення господарський суд виходив із наступного.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Господарське зобов'язання виникає, зокрема із господарського договору (ст. 174 Господарського кодексу України).

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 1058 Цивільного кодексу України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Частиною 1 ст. 1060 Цивільного кодексу України передбачено, що договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Враховуючи вищезазначені норми чинного законодавства України, умови договору та обставини справи, господарський суд вважає, що вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі, оскільки вимога позивача є законною, а зобов'язання повинні виконуватись належним чином та в установлений строк.

Відповідно ст.49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір при задоволенні позову покладається на відповідача.

З урахуванням положень ст.49 Господарського процесуального кодексу України стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 1218,00грн.

Керуючись ст. ст. 509, 525, 526, 530, 599, 610, 612, 629, 1058, 1060 Цивільного кодексу України, ст. ст. 173, 174, 193, 218 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 2, 12, 21, 32, 33, 34, 36, 44, 49, 75, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити.

Зобов'язати публічне акціонерне товариство "АКТА БАНК" (49000, м.Дніпропетровськ, вул.Шевченко, буд. 53, ідентифікаційний код 35863708) здійснити перерахування коштів до державного бюджету у сумі 200000,00грн. (двісті тисяч грн. 00 коп.) (податок на додану вартість), згідно платіжного доручення позивача №449 від 15.08.14р., видати наказ.

Стягнути з публічного акціонерного товариства "АКТА БАНК" (49000, м.Дніпропетровськ, вул.Шевченко, буд. 53, ідентифікаційний код 35863708) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Шеффілд Рефракторіс Україна" (49000, м.Дніпропетровськ, вул.Радистів, 5а, офіс 505; ідентифікаційний код 37988808) 1218,00грн. (одна тисяча двісті вісімнадцять грн. 00 коп.) - судовий збір, видати наказ.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

10.11.14р.

Суддя І.В. Петренко