Постанова № 41297626, 20.10.2014, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв.

20 жовтня 2014 року справа № 814/2014/14

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мороза А.О., в письмовому провадженні розглянув адміністративну справу

за позовомФОП ОСОБА_1, АДРЕСА_1

доДПІ у Корабельному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області, вул. Артема, 1-А, м. Миколаїв, 54052

провизнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень від 4 квітня 2014 р. № 0002511701, від 10 червня 2014 р. № 0005201701; визнання протиправною і скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 10 липня 2014 р. № Ф-1121; визнання протиправним і скасування рішення від 10 липня 2014 р. № 0009791701 про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внескуВ С Т А Н О В И В:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (надалі - позивач або ФОП ОСОБА_1) звернувся із адміністративним позовом до державної податкової інспекції у Корабельному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області (надалі - відповідач або ДПІ), в якому, з урахуванням прийнятої до розгляду заяви про зміну позовних вимог (т. 3 а. с. 46-71, 89-90), просить суд: визнати протиправними і скасувати податкові повідомлення-рішення від 4 квітня 2014 р. № 0002511701 і від 10 червня 2014 р. № 0005201701; визнати протиправною і скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 10 липня 2014 р. № Ф-1121; визнати протиправним і скасувати рішення від 10 липня 2014 р. № 0009791701 про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску.

Обґрунтовуючи свої вимоги позивач зазначив, що ДПІ не надано доказів того, що господарські операції між ним і такими постачальниками, як ПП "Тісона" і ТОВ "Центргаз" є безтоварними. Наполягає на тому, що у нього маються всі первині документи, які доводять повне і фактичне виконання умов правочинів і з наявністю яких Податковий кодекс України (надалі - ПК України) пов'язує визначення платником податків своїх податкових зобов'язань.

Відповідач позов не визнав, в запереченнях послався на такі обставини, як анулювання свідоцтв платників ПДВ і подальше визнання банкрутами ПП "Тісона" і ТОВ "Центргаз". На думку ДПІ, зазначене вказує на штучність правочинів позивача із названими постачальниками. Крім того, в запереченнях вказано на завищення позивачем витрат у 2012 р., у зв'язку із включенням до їх складу витрат, пов'язаних із придбанням товару, який реалізовано у наступному податковому періоді - 2013 р. (т. 3 а. с. 31-32).

Оскільки відповідач, який у спірних правовідносинах виступає суб'єктом владних повноважень, заперечує проти адміністративного позову, ст. 72 ч. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) на нього покладається обов'язок доказування правомірності свого рішення.

В судове засідання 20 жовтня 2014 р. прибув представник позивача, відповідач у судове засідання не з'явився, подавши клопотання про відкладення розгляду справи, яке мотивовано необхідністю підготовки письмових заперечень на заяву про зміну позовних вимог, а також наданням розрахунку сум донарахованих податків і штрафів (т. 3 а. с. 114).

Відмовляючи у задоволенні цього клопотання, суд виходить з того, що у заяві про зміну позовних вимог, позивач, при незмінності обґрунтування позову, тільки навів нові рішення, які були прийняті за результатами адміністративного оскарження. Також, судом враховано і те, що з моменту прийняття до розгляду заяви про зміну позовних вимог, відповідач мав для підготовки заперечень більше ніж 2 місяці і за цей час він не використав своє право.

Стаття 128 ч. 4 КАС України надає суду право у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин не відкладати розгляд справи і вирішити її на підставі наявних у ній доказів. Враховуючи приписи наведеної статті, а також те, що суд не знайшов підстав для задоволення клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, суд розглядає справу за його відсутності.

Відповідно до ст. 128 ч. 6 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта. Враховуючи, що в судове засідання прибув тільки представник позивача, а відповідач належним чином був повідомлений про проведення судового розгляду, суд розглядає справу в письмовому провадженні.

Вирішуючи спір, суд виходить з наступного.

В лютому-березні 2014 р. ДПІ провела документальну планову виїзну перевірку ФОП ОСОБА_1 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 1 січня 2011 р. до 31 грудня 2013 р., дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за той же період. Результати перевірки оформлені актом від 25 березня 2014 р. № 159/17-01/НОМЕР_4 (надалі - акт перевірки) (т. 1 а. с. 34-112).

У висновку акту перевірки зазначено про порушення ФОП ОСОБА_1 наступних норм податкового законодавства:

- ст. 128 п. 6 Господарського кодексу України, ст. 177 п. 177.10. ПК України, що виявилось у неналежному веденні обліку витрат за перевіряємий період, а саме до податкової декларації про майновий стан і доходи за 2011-2013 р.р. включені перекручені дані, зокрема завищені витрати за вказаний період на 719838,40 грн. та занижено суму чистого оподатковуваного доходу за той же період, в тому ж розмірі;

- ст. 198 п. 198.6. ПК України, в результаті чого за період з 1 січня 2011 р. до 31 грудня 2013 р. занижено податок на додану вартість (надалі - ПДВ) на суму 133418,60 грн.;

- ст. 139 п. 139.1., пп. 139.1.1., 139.1.5., ст. 177 п. 177.4. ПК України, в результаті чого перевіркою донараховано податку на доходи фізичних осіб за 2011-2013 р.р. на суму 119882,69 грн.;

- ст. 7 ч. 2 п. 1 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", в результаті чого перевіркою донараховано 249783,92 грн. єдиного внеску за 2011-2013 р.р.

На підставі акту перевірки ДПІ прийняті:

- 4 квітня 2014 р. податкове повідомлення-рішення № 0002511701, яким ФОП ОСОБА_1 збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на 133418,60 грн. і застосовано штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 66709,31 грн.;

- 10 червня 2014 р. податкове повідомлення-рішення № 0005201701, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування на 112789,58 грн. і застосовано штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 28197,40 грн.;

- 4 квітня 2014 р. рішення № 0002521701 про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, яким до позивача застосовано штраф в розмірі 12096,95 грн.;

- 3 червня 2014 р. рішення № 0004941701 про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, яким застосовано штраф в розмірі 11668,76 грн.;

- 3 червня 2014 р. вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-1120, якою вимагається сплатити 253607,70 грн. заборгованості з єдиного внеску, з яких 241938,95 грн. недоїмка, 11668,76 грн. штраф (т. 1 а. с. 29-33).

За наслідками адміністративного оскарження 10 липня 2014 р. відповідач повідомив ФОП ОСОБА_1 про те, що на виконання рішення Міністерства доходів і зборів України рішення № 0002521701 і № 0004941701 та вимогу № Ф-1120 відкликаються (т. 3 а. с. 72).

Замість відкликаних рішень та вимоги, листом від 10 липня 2014 р. ДПІ надіслала ФОП ОСОБА_1:

- вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 10 липня 2014 р. № Ф-1121, якою вимагається сплатити 233375,20 грн. заборгованості з єдиного внеску;

- рішення № 0009791701 про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, яким застосовано штраф в розмірі 11668,76 грн. (т. 3 а. с. 73-75).

Як слідує з акту перевірки ФОП ОСОБА_1, підставами для прийняття всіх спірних рішень та вимоги, є висновок ДПІ про штучність (безтоварність) правочинів позивача із такими контрагентами-постачальниками, як ПП "Тісона" і ТОВ "Центргаз", а також безпідставне завищення позивачем витрат за господарськими операціями з ТОВ "Кастрол Україна".

Висновок відповідача про безтоварність правочинів, в свою чергу, ґрунтується на даних акту від 13 лютого 2012 р. № 26/15-2/33726510 "Про неможливість підтвердження факту реального здійснення господарських операцій суб'єкта господарювання ПП "Тісона" щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків у листопаді-грудні 2011 р." (надалі - акт про неможливість підтвердження факту реального здійснення господарських операцій ПП "Тісона") та даних акту від 26 листопада 2012 р. № 2150/2300/31946188 "Про результати проведення позапланової невиїзної перевірки ТОВ "Центргаз" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 1 жовтня 2009 р. до 14 листопада 2012 р." (надалі - акт перевірки ТОВ "Центргаз").

Так, в акт про неможливість підтвердження факту реального здійснення господарських операцій ПП "Тісона" зафіксовано, що підприємство не має основних фондів і не знаходиться за податковою адресою, податкові декларації з ПДВ за вересень і листопад 2011 р. визнані як неподаткова звітність, а крім того, господарські операції ПП "Тісона" із ТОВ "Юні Трейд Компані" розцінені податковим органом, як безтоварні.

Суд звертає увагу на те, що ПК України не передбачає можливості складання за наслідками перевірки платника податків такого виду акту, як акт про неможливість підтвердження факту реального здійснення господарських операцій.

Так, виключний перелік видів перевірок наведено в ст. 75 ПК України і виду перевірки кореспондує назва акту, яким така перевірка оформлена. Відповідно, складений за наслідками перевірки акт, який не передбачений податковим законодавством, не може відповідати критерію допустимості, передбаченому ст. 70 ч. 3 КАС України.

Господарські операції ПП "Тісона" із ТОВ "Юні Трейд Компані" не мають значення для оцінки правочинів ФОП ОСОБА_1 із ПП "Тісона", так як навіть у випадку вірності висновку податкового органу про відсутність поставок товару від ТОВ "Юні Трейд Компані" до ПП "Тісона", негативні наслідки у вигляді донарахування податків і застосування штрафів можуть наставати виключно для учасників цих правовідносин, а не для позивача.

Що стосується посилань відповідача на анулювання у жовтні 2011 р. свідоцтва платника ПДВ ПП "Тісона", слід зазначити, що на аркуші 21 акту перевірки (т. 1. а. с. 54), зазначено, що 3 жовтня 2011 р. у ПП "Тісона" було анульовано таке свідоцтво, але 28 жовтня 2011 р. підприємство отримало нове свідоцтво платника ПДВ. Господарські операції позивача із цим постачальником мали місце у листопаді 2011 р., тобто на час правовідносин із позивачем ПП "Тісона" мало статус платника ПДВ і мало чинне свідоцтво.

Підставою для оцінки правочинів позивача із ТОВ "Центргаз", як безтоварних, є дані акту перевірки останнього, в якому зазначено, що голова ліквідаційної комісії ТОВ "Центргаз" листом повідомив ДПІ про відсутність у підприємства первинних документів, тобто за логікою відповідача, оскільки первинні документи відсутні у постачальника, відповідальність настає і для позивача.

Відповідно до ст. 198 п. 198.6. ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

За змістом наведених норм первинні документи повинен мати саме позивач, а їх відсутність у контрагента-постачальника - ТОВ "Центргаз" не має значення для визначення позивачем своїх податкових зобов'язань.

В акті перевірки ФОП ОСОБА_1 відповідач наводить повний перелік первинних документів: видаткових і податкових накладних, рахунків-фактур, банківських виписок, даних Книги обліку доходів і витрат, якими оформлені господарські операції позивача із цим постачальником (т. 1 а. с. 60-68). Ці ж документи позивач надав і на вимогу суду (т. 1 а. с. 194-250, т. 2 а. с. 1-183).

Не можуть бути прийняті судом до уваги і доводи ДПІ про анулювання свідоцтва платника ПДВ ТОВ "Центргаз" у червні 2012 р., так як виконання правочинів позивача із цим постачальником відбувалось протягом липня-грудня 2011 р.

Слід зазначити, що відповідач провів виїзну перевірку ФОП ОСОБА_1 під час якої мав можливість і повинен був перевіряти в першу чергу фактичну наявність чи відсутність у позивача того товару, отримання якого від ПП "Тісона" і ТОВ "Центргаз" ним заперечується, а також факт його використання (товару) у господарській діяльності позивача. В той же час, під час перевірки відповідач не здобув жодних доказів, які б підтверджували його висновок про безтоварність правочинів - такий висновок ґрунтується виключно на інформації з акту про неможливість підтвердження факту реального здійснення господарських операцій ПП "Тісона" та акту перевірки ТОВ "Центргаз", які не мають безпосереднього відношення до позивача і які (акти) є тільки опосередкованими доказами, з якими повинні кореспондувати обставини, встановлені перевіркою. Відповідач фактично підмінив перевірку ФОП ОСОБА_1 даними акту про неможливість підтвердження факту реального здійснення господарських операцій ПП "Тісона" та акту перевірки ТОВ "Центргаз".

На переконання суду, нарахування податків та застосування штрафів до платника податків повинно ґрунтуватись на беззаперечних доказах, які логічно і послідовно доводять порушення таким платником вимог податкового законодавства. В даному спорі, донарахування позивачу податків і накладення штрафів відбулось тільки у зв'язку із тим, що можливість виконання постачальниками своїх договірних зобов'язань перед позивачем викликає сумнів у ДПІ, але такі сумніви у добросовісності контрагентів, повинні знаходити своє підтвердження під час перевірки позивача. Як вже зазначалось судом вище, відповідач ніяких доказів окрім інформації з акту про неможливість підтвердження факту реального здійснення господарських операцій ПП "Тісона" та акту перевірки ТОВ "Центргаз" не наводить, а тому суд знаходить недоведеним висновок ДПІ про відсутність реального виконання правочинів.

Також, в акті перевірки зазначено, що ФОП ОСОБА_1 неправомірно включив до складу витрат у 2012-2013 р.р. витрати, пов'язані із придбанням у ТОВ "Кастрол Україна" обладнання, хоча перевіркою не встановлено, чи пов'язані такі витрати із господарською діяльністю позивача. Крім того відповідач заперечує правомірність включення позивачем до складу витрат амортизації, так як, на думку ДПІ, фізичні особи-підприємці не мають законних підстав нараховувати амортизацію, оскільки вони не зобов'язані вести бухгалтерський облік і для них встановлений спрощений порядок ведення обліку доходів і витрат, у вигляді ведення відповідної книги (т. 1 а. с. 44-45).

Суд знаходить ці висновки відповідача помилковими.

В акті перевірки ФОП ОСОБА_1 (т. 1 а. с. 35) зазначено, що основним видом його господарської діяльності є технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів.

Позивач придбав у ТОВ "Кастрол Україна" набір для пошуку витоків фреону, підйомник двустійковий електромеханічний, стійку трансмісійну 500 кг, телешукач електронний, установку для зливу масла 80 л, установку для обслуговування кондиціонерів. Характер цього майна та його функціональне призначення дозволяють суду стверджувати, що воно має безпосереднє відношення до такого виду господарської діяльності, як обслуговування і ремонт автотранспортних засобів, що спростовує висновки перевіряючих.

Крім того, ст. 139 п. 139.1. ПК України визначає вичерпний перелік витрат, які не пов'язані із провадженням господарської діяльності і випадок, який розглядається судом, не підпадає під дію цієї норми.

Висновок ДПІ про відсутність у позивача права на нарахування амортизації ґрунтується на невірному тлумаченні норм ПК України.

Так, жодна норма ПК України не містить прямої заборони фізичній особі-підприємцю нараховувати амортизацію.

Крім того, відповідно до ст. 177 п. 177.4. ПК України, до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.

У ст. 144 розділу III ПК України, визначено, що амортизації підлягають витрати на придбання та самостійне виготовлення основних засобів для використання їх у господарській діяльності, а також наведено класифікацію груп основних засобів та визначені методи нарахування амортизації (ст. 145). Суми нарахованої амортизації включаються у відповідні витрати: чи у складі собівартості виготовлених і реалізованих товарів (ст. 138 п. 138.8.), або інших витрат (ст. 138 п. 138.10.), а також у складі адміністративних витрат (ст. 138 п. 138.10. пп. 138.10.2.), витрат на збут (ст. 138 п. 138.10. пп. 138.10.3.) та інших операційних витрат (ст. 138 п. 138.10. пп. 138.10.4.).

Ніяких обмежень для нарахування амортизації основних засобів, крім їх зв'язку з господарською діяльністю, даними нормами ПК України для фізичних осіб-підприємців не передбачено.

Таким чином, розглянувши заперечення відповідача та оцінивши обставини, на яких ґрунтуються його висновки про порушення позивачем вимог податкового законодавства, суд приходить до висновку про їх недоведеність і помилковість, у зв'язку із чим позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

На підставі ст. 4 ч. 3 Закону України "Про судовий збір", позивач сплатив 10 відсотків розміру ставки судового збору за подання адміністративного позову майнового характеру, в розмірі 487,20 грн. (т. 1 а. с. 2). За правилами ст. 94 ч. 1 КАС України, зазначена сума судового збору підлягає присудженню позивачу з Державного бюджету України.

Відповідно до ст. 4 ч. 3 Закону України "Про судовий збір", решта суми судового збору стягується з відповідача пропорційно до задоволеної частини вимоги. Враховуючи, що позовні вимоги задоволені в повному обсязі і названий Закон не містить застережень щодо неможливості або обмежень для стягнення судового збору з державних органів, в тому числі і тих, які звільнені від сплати судового збору і повністю фінансуються з Державного бюджету України, решта судового збору в сумі 4384,80 грн. підлягає стягненню з ДПІ на користь Державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 2, 7, 17, 94, 128, 158, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Податкові повідомлення-рішення від 4 квітня 2014 р. № 0002511701, від 10 червня 2014 р. № 0005201701, вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 10 липня 2014 р. № Ф-1121, рішення від 10 липня 2014 р. № 0009791701 про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, визнати протиправними і скасувати.

3. Присудити фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 з Державного бюджету України судовий збір в сумі 487,20 грн.

4. Стягнути з державної податкової інспекції у Корабельному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївської області на користь Державного бюджету України (р/р 31217206784002 УДКСУ у м. Миколаєві, код 37992781, МФО 826013, ЄДРПОУ 35356555) 4384,80 грн. судового збору.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства Україні, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства Україні, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга, подана після закінчення строків, установлених цією статтею, залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Суддя А. О. Мороз