Ухвала суду № 41296071, 08.10.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"08" жовтня 2014 р. м. Київ К/800/6459/14

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Веденяпіна О.А. (суддя-доповідач), Усенко Є.А., Юрченко В.П.,

секретар судового засідання Загородній А.А.,

за участю: представника позивача: Колеснікової Ю.Є.,

представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Ант Япи» Головачука В.С.,

розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 березня 2013 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30 січня 2014 року

у справі № 2а-12869/12/2670

за позовом Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ант Япи», Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельне управління 26»

про визнання угоди недійсною та стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемним правочином,

в с т а н о в и в :

Державна податкова інспекція у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби звернулась в суд з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ант Япи» (далі - ТОВ «Ант Япи»), Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельне управління 26» (далі - ТОВ «Будівельне управління 26»), в якому просила:

- визнати договір № 1/8 від 1 серпня 2011 року, укладений між ТОВ «Ант Япи» і ТОВ «Будівельне управління 26», недійсним на підставі частини третьої статті 215 Цивільного кодексу України;

- стягнути з ТОВ «Будівельне управління 26» на користь ТОВ «Ант Япи» все отримане за договором № 1/8 від 1 серпня 2011 року на суму 7 295 970 грн.;

- стягнути з ТОВ «Ант Япи» в дохід держави кошти у розмірі 7 295 970 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 березня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 30 січня 2014 року, у задоволені позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, прийняти нове рішення, яким позовну заяву задовольнити в повному обсязі, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

У судовому засіданні представник позивача просила задовольнити касаційну скаргу.

Представник ТОВ «Ант Япи» просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої ті апеляційної інстанцій - без змін.

Представник ТОВ «Будівельне управління 26» у судове засідання не прибув.

Заслухавши представників сторін, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що працівниками Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби у період з 15 травня 2012 року по 28 травня 2012 року проведено документальну позапланову виїзну перевірку з питань дотримання вимог податкового законодавства ТОВ «Ант Япи» при здійсненні фінансово-господарських відносин з ТОВ «Ньюмодуль 2011» та ТОВ «Будівельне управління 26» за період з 1 липня 2011 року по 31 березня 2012 року.

За результатами проведеної перевірки складено акт № 337/22-05/35573003 від 5 червня 2012 року, в якому встановлено порушення ТОВ «Ант Япи» пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14, п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено від'ємне значення оподатковуваного прибутку на загальну суму 15 532 475, 00 грн. за ІІ-ІV квартали 2011 року; п. 198.6 ст. 198, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 2 650 137, 00 грн. Податковий орган вважав, що договір № 1/8 від 1 серпня 2011 року, укладений між ТОВ «Ант Япи» та ТОВ «Будівельне управління 26», порушує публічний порядок, оскільки укладений без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків, у зв'язку з чим дії підприємства призвели до втрати дохідної частини бюджету України, тому відповідно до вимог статті 228 Цивільного кодексу України є нікчемним, а у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, він судом може бути визнаний недійсним.

Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суди першої та апеляційної інстанцій вважали, що позовні вимоги є необґрунтовані та не засновані на нормах права.

Проте, такі висновки судів є передчасними, зроблені при неповному з'ясуванні судами дійсних обставин справи.

Право на звернення податкових органів із відповідними позовами встановлено пунктом 11 статті 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні».

Згідно з частиною першою статті 207 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до частини першої статті 208 ГК України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

За змістом вказаних норм суд, при розгляді позову про застосування юридичних наслідків вчинення нікчемного правочину, повинен надати такому правочину оцінку та зробити висновок щодо дійсного наміру відповідачів при здійсненні господарських зобов'язань, оскільки саме це є кваліфікуючою ознакою для визнання правочину та здійсненого на його виконання господарського зобов'язання таким, що суперечить інтересам держави і суспільства, а отже і підставою для застосування юридичних наслідків, встановлених частиною першою статті 208 ГК України.

Частиною першою статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно зі статтею 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Зміст наведеної норми свідчить на користь висновку, що законодавець відокремив порушення публічного порядку від інших підстав нікчемності правочинів та передбачив наявність умислу сторін (сторони) на незаконний результат, а також суперечність його публічно-правовим актам держави.

Вказані обставини відповідно до частини першої статті 138 Кодексу адміністративного суду України (далі - КАС України) входять до предмета доказування при розгляді судом даної категорії адміністративних спорів.

Так, згідно цієї норми предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Дійсний намір відповідачів при укладенні договору від 1 серпня 2011 року на виконання підрядних робіт № 1/8 не може вважатися встановленим з огляду на те, що оцінка доказів у справі зроблена судами без дотримання вимог статті 86 КАС України.

Згідно з цією статтею суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Частиною першою статті 69 КАС України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Суди попередніх інстанцій зазначені вимоги процесуального закону порушили, оскільки не з'ясували повно і всебічно обставин справи щодо додержання сторонами вимог законодавства в момент вчинення правочину, не зробили висновку щодо дійсного наміру відповідачів при здійсненні господарських зобов'язань, не врахували пояснень засновника, директора та головного бухгалтера ТОВ «Будівельне управління 26» ОСОБА_5 про те, що товариство зареєстроване без мети здійснення підприємницької діяльності і він не підписував фінансово-господарських документів підприємства, печатку не замовляв та не отримував, податкову звітність не складав та до податкових органів не надавав. Не дали суди оцінку доказам щодо відсутності на цьому підприємстві трудових ресурсів, виробничого обладнання, сировини, матеріалів для здійснення основного виду діяльності, не знаходження товариства за адресою реєстрації.

Згідно отриманої судом першої інстанції інформації від Приватного акціонерного товариства Комерційного банку «Інтербанк» № 280 від 26 грудня 2012 року про рух коштів по рахунку за період з 1 вересня 2011 року по 31 грудня 2011 року, який належить ТОВ «Будівельне управління 26» вбачається, що виплата заробітної плати ТОВ «Будівельне управління 26» та сплата коштів третім особам за виконання будівельно-монтажних робіт за спірним договором з розрахункового рахунку товариства не проводилася. Проте, дані обставини суди залишили поза увагою.

Не враховано судами також вироку Печерського районного суду м. Києва від 5 серпня 2013 року у справі № 757/15488/13-к за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні злочинів, передбачених частиною п'ятою статті 27, частиною третьою статті 358 Кримінального кодексу України, яким встановлено факт підроблення та збут засудженим офіційних документів фінансово-господарської діяльності ТОВ «Будівельне управління 26».

Обов'язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з'ясування обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 7, частин четвертої та п'ятої статті 11 КАС України.

Відповідно до статті 11 КАС України суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає (частини четверта, п'ята зазначеної статті).

Згідно із статтею 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною першою статті 220 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Таким чином, неповне з'ясування судами дійсних обставин справи та допущені порушення норм процесуального права є підставною для скасування ухвалених рішень та направлення справи на новий розгляд.

Згідно зі статтею 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Оскільки неповноту встановлення обставин у справі допущено обома судовими інстанціями, то справа направляється до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, належним чином перевірити доводи сторін щодо додержання відповідачами вимог законодавства в момент вчинення правочину, їх дійсного наміру при здійсненні господарських зобов'язань, дати оцінку як вже приєднаним до справи доказам, так і новим доказам, що будуть виявлені в судовому розгляді справи, з дотриманням вимог статті 86 КАС України та зробити юридично правильний висновок щодо прав і обов'язків сторін.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 березня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30 січня 2014 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Судді О.А. Веденяпін

Є.А. Усенко

В.П. Юрченко