Рішення № 41284704, 07.11.2014, Лівобережний районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Маріуполя)

Справа № 265/1896/14-ц

Провадження № 2/265/1255/14

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 листопада 2014 року місто Маріуполь

Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі:

головуючого судді Мельник І. Г.,

при секретарі Тушкановій Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Маріуполі Донецької області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання угоди удаваною, визнання право власності, треті особи ОСОБА_3, приватний нотаріус ОСОБА_4,

В С Т А Н О В И В:

20.03.2014 року позивачка звернулася до суду із позовом до ОСОБА_1 про визнання угоди удаваною, визнання право власності. В обґрунтування позовних вимог вказувала, що є громадянкою Російської Федерації, у вересні 2010 року вона за проханням сина приїхала до України, але тільки 27.01.2011 року отримала свідоцтво на постійно проживання в Україні. В Росії у неї була на праві власності квартира, яку вона продала та гроші в сумі 1700300 рублів поклала на депозит у банку Росії. Оскільки вона не мала житла в м. Маріуполі, то вирішила його придбати, внаслідок чого разом із відповідачем 27.09.2010 року в м. Таганрог зняла 35000 доларів США у банку Росії. 29.09.2010 року був укладений договір про придбання квартири і в даній квартирі вона відразу зареєструвалася та стала проживати. Відповідач в спірну квартиру не вселявся та ніколи в ній не проживав. Однак, в якості покупця спірної квартири виступав її син, відповідач по справі, у зв'язку з відсутністю у неї ідентифікаційного коду. Факт, що саме за її гроші і саме вона розраховувалася за даною угодою підтверджує продавець - ОСОБА_3 Однак коли вона після 27.01.2011 року (отримання виду на постійне проживання в Україні) звернулася до відповідача про переоформлення права власності на спірну квартиру, останній відмовив їй.

Просить визнати договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_3 та відповідачем ОСОБА_1, посвідчений приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області ОСОБА_4 29.09.2010 року реєстр № 2431, в частині покупця ОСОБА_2, удаваним; визнати дійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений між продавцем ОСОБА_3 та нею, як покупцем та визнати за нею право власності на спірну квартиру.

Позивачка ОСОБА_1 та її представники ОСОБА_7, який діє на підставі довіреності та ОСОБА_8, яка діє на підставі договору про надання юридичних послуг, повністю підтримали позовні вимоги, надав пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві. Додаткова ОСОБА_1 вказувала, що купувала квартиру для себе за свої гроші, син після придбання спірній квартири не проживав в ній. По договору купівлі-продажу в якості покупця виступав її син, відповідач по справі, у зв'язку з відсутністю у неї на той час ідентифікаційного номеру, але вона була присутній у нотаріуса при укладенні угоди і особисто передавала свої гроші продавцю ОСОБА_3 Просили повністю задовольнити позовні вимоги.

Відповідач ОСОБА_1, будучи належним чином повідомлений про час та місце слухання справи у судове засідання не з'явився, надав суду заяву про розгляд справи за його відсутністю, за участю його представника адвоката ОСОБА_9

Представник відповідача ОСОБА_9, яка діє на підставі договору про надання юридичних послуг, позовні вимоги не визнала, вказувала, що зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач посилається на ст..235 ЦК України, однак норми даної статті не можуть бути застосовані до правовідносин, що мали місце. Рішенням суду 1 інстанції від 30.04.2013 року договір купівлі-продажу від 29.09.2010 року, який був нотаріально посвідчений, визнаний законним. Більш того, договір передбачає відчуження майна і ряд пунктів, які ні ким не оспорюються та визнані дійсними, у тому числі вартість проданого майна та сторони по договору. Вважає, що позов не відповідає нормам матеріального права, просить в задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Третя особа, приватний нотаріус ОСОБА_4 до суду не з'явилася, надавши заяву з проханням розглянути справу за її відсутності.

Третя особа ОСОБА_3, повідомлена про час та місце розгляду справи, у судове засідання не з'явилася, надав заяву про розгляд справи за її відсутності, вказуючи, що повністю визнає позовні вимоги ОСОБА_1 (а.с.94-95).

Заслухавши сторін, вивчивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Як встановлено судом, ОСОБА_1 є громадянкою Росії, 27.01.2011 року отримана посвідку на постійне проживання в Україні (а.с.42).

Оскільки позивачка ОСОБА_1 не мала особистого житла в м. Маріуполі, тому вирішила придбати у ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1, що також підтверджується рішенням Орджонікідзевського районного суду від 30.04.2013 року (а.с.12-16).

Згідно договору купівлі-продажу від 29 вересня 2010 року, посвідченого приватним нотаріусом ОСОБА_4 реєстр № 2431, вбачається, що ОСОБА_3, як продавець продала, а ОСОБА_2, як покупець, придбав трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 (а.с.72).

Право власності на квартиру АДРЕСА_1 було зареєстровано за відповідачем в БТІ м. Маріуполя 01.10.2010 року, що підтверджується відповідним витягом про державну реєстрацію прав (а.с.73).

В судовому засіданні факт оплати за спірну квартиру саме позивачкою підтверджується декларацією, посвідченою нотаріусом м. Петах-Тиква Ізраїль ОСОБА_15, відповідно до якої ОСОБА_3 підтвердила факт присутності при укладанні договору купівлі-продажу її квартири АДРЕСА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_1, нотаріуса та ріелторів агентства нерухомості «Бонус. У присутності даних осіб саме ОСОБА_1 передала їй гроші за продану квартиру в сумі 32000 доларів США, у банківської упаковці Російського банку, яка по її намаганню була відкрита і сума перевірена. З початку перемов покупцем квартири була ОСОБА_1, громадянка Росії, її син ОСОБА_11 тільки допомагав їй. Однак документи на квартиру оформили на ОСОБА_2, так як у ОСОБА_1 був відсутній ідентифікаційний номер. В її присутності ОСОБА_2 заспокоював мати, що це формальність на кого буде записана квартира, в ній буде проживати саме вона. ОСОБА_1 постійно турбувалася, що квартира оформлюється на ОСОБА_2, вона хотіла оформити її на себе, так як оплатила покупку цієї квартири (а.с.8-11).

Згідно до виписки з особового рахунку по вкладу Архангельського відділення Ощадбанку Росії від 23 серпня 2010 року вбачається , що з ОСОБА_1 було укладено 04 серпня 2010 року депозитний договір, на рахунку якого були грошові кошти станом на 23 серпня 2010 року в розмірі 1700300 рублів (а.с.20).

Згідно до копії чеку видачі грошей Ощадбанком Росії від 27 серпня 2010 року вбачається, що в м. Таганрог позивачка ОСОБА_1 отримала 35000 доларів США (а.с.19).

Таким чином, відповідно до пояснень ОСОБА_3, які викладені в декларації, а також копії чеку, вбачається, що через два дні після зняття з боку позивачки грошей, був укладений договір купівлі-продажу. ОСОБА_3 вказує, що гроші їй передавала саме позивачка, в сумі 32000 доларів США, що відповідає чеку Ощадбанку Росії, про наявність у позивачки даної суми грошей.

Судом також встановлено, що відповідач в спірну квартиру не вселялася та в ній ніколи не проживав. З дня придбання квартири та по теперішній час в ній проживає позивачка по справі, що також підтверджується актом від 17.02.2014 року, який був складений житловою організацією ЖКП «Азовжитлокомплекс» в присутності сусідів (а.с.21).

За ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частина 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України.

Відповідно до ч. 5 ст. 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ст. 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідків недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Відповідно до ст.235 ЦК України, удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Статтею 655 ЦК України визначено: за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

З урахуванням викладеного суд доходить висновку щодо наявності підставі для визначення договору купівлі-продажу в частині покупця удаваним та визнання позивачку єдиними покупцем за вказаним договором, що в свою чергу є підставою для визнання за позивачкою право власності на спірну квартиру.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 81, 88, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання угоди удаваною, визнання право власності, треті особи ОСОБА_3, приватний нотаріус ОСОБА_4 - задовольнити.

Визнати договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_3, яка діяла в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області ОСОБА_4 29.09.2010 року реєстр № 2431, в частині покупця ОСОБА_2, удаваним.

Визнати дійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений між продавцем ОСОБА_3, яка діяла в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14 та покупцем ОСОБА_1.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Донецької області через Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя шляхом подачі в 10-дений строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Мельник І.Г.