Рішення № 41280996, 03.11.2014, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" листопада 2014 р.Справа № 922/3460/14

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Ємельянової О.О.

при секретарі судового засідання Лук'яненко Ю.Ю.

розглянувши справу

за позовом Дочірнього підприємства "Діамех - Україна" товариства з обмеженою відповідальністю "Діамех - 2000", м. Харків до Публічного акціонерного товариства "Центренерго" в особі відокремленого підрозділу Зміївської теплової електричної станції, с. Комсомольське про про стягнення 189597,74грн. за участю представників сторін:

позивача: Тютюнник О.А. (дов. б/н від 01.09.2013 року);

відповідача: Чебаненко В.Л. (дов. № 535/22 від 27.12.2013 року).

ВСТАНОВИВ:

Дочірнє підприємство "Діамех - Україна" товариства з обмеженою відповідальністю "Діамех 2000" (позивач) звернулось до господарського суду Харківської області із позовом до публічного акціонерного товариства "Центренерго" в особі відокремленого підрозділу Зміївської теплової електричної станції (відповідач) про стягнення коштів у розмірі 189597,74 грн., з яких: 184406,04грн. - сума основного боргу із урахування індексу інфляції, 1136,00грн. - 3% річних, та 4055,70грн. пені. Судові витрати просить покласти на відповідача.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором № 12/86 про закупівлю (поставку) товарів від 05.03.2014 року у частині повного та своєчасного розрахунку за поставлений товар.

Ухвалою від 20.08.2014р. суд прийняв позовну заяву до розгляду, порушив провадження у справі та призначив її до розгляду в судовому засіданні.

В судовому засіданні представник позивача підтримав заявлений позов, просить суд його задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні та відзиві на позов (вх. № 38183 від 03.11.2014р.) заперечує проти нарахування пені, посилаючись на те, що у зв'язку з проведенням антитерористичної операції на території Донецької, Луганської та Харківської областей склалася критична ситуація з паливозабезпеченням енергогенеруючих компаній теплових електростанцій України в тому числі і для електростанцій ПАТ «Центренерго», оскільки постачання палива (вугілля) для теплових електростанцій України здійснюється виключно вугледобувними підприємствами Донбасу (Донецька та Луганська області). Крім того, у зв'язку з бойовими діями на території Донецької та Луганської областей відбулись численні руйнування та ушкодження електричних мереж та інфраструктури, майна та обладнання вугледобувних підприємств, транспортної інфраструктури, що в свою чергу обмежує повноцінне функціонування гірничодобувного комплексу регіону та відвантаження вугілля на теплові електростанції.

Крім того, в судовому засіданні відповідач подав заяву про зменшення розміру неустойки та відстрочку виконання рішення (вх. № 38172 від 03.11.2014р.).

Згідно із статтею 85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 03.11.2014 року було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

05.03.2014р. між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) укладено договір про закупівлю (поставку) товарів № 12/86 (надалі - Договір).

За умовами укладеного Договору позивач зобов'язався поставити відповідачу товари (продукцію) за умовами цього Договору, а відповідач в свою чергу зобов'язався прийняти та оплатити цю продукцію, найменування (номенклатура, асортимент), кількість та інші характеристики якої зазначені в Додатку до Договору (пп. 1.1., 1.2., 1.3.).

В Додатку № 1 до Договору сторони узгодили найменування, асортимент, кількість та ціну товару (продукції), а саме: Віброаналізатор «Кварц» у кількості 1 шт за ціною 181860,00грн. (в тому числі ПДВ - 30310,00грн.).

На виконання умов Договору та взятих на себе зобов'язань позивач поставив відповідачу вищезазначений товар (продукцію) на суму 181860,00грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи Актом приймання-передачі продукції від 16.04.2014р., видатковою накладною № 10 від 16.04.2014р., товарно-транспортною накладною № 01/16-04-14 від 16.04.2014р., а також довіреністю № 196 від 15.04.2014р. (а.с. 19-22).

Згідно до п.3 Додатку № 1 до Договору, розрахунки за продукцію здійснюються покупцем (відповідачем) у національній валюті України шляхом безготівкового перерахування коштів на поточний рахунок постачальника (позивача) протягом 45 календарних днів з моменту підписання уповноваженими представниками сторін Акту приймання-передачі продукції.

Проте відповідач, в порушення умов Договору та взятих на себе зобов'язань отриманий від позивача товар у встановлені строки не оплатив, у зв'язку із чим у відповідача перед позивачем виникла заборгованість у розмірі 181860,00грн., яка до цього часу не погашена.

Як свідчать наявні в матеріалах справи документи, позивач, в порядку досудового врегулювання спору направив на адресу відповідача претензію № 215 від 23.06.2014р. з вимогою погасити заборгованість, яка була отримана відповідачем 25.06.2014р., про що свідчить відповідне повідомлення про вручення поштового відправлення. Однак відповідач вимоги претензії не виконав, заборгованість перед позивачем не погасив, що і стало підставою для звернення позивача до господарського суду із відповідним позовом.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить із наступного.

За приписами ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Стаття 525 Цивільного кодексу України встановлює, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, відповідач доказів погашення заборгованості перед позивачем до суду не надав.

Враховуючи вказані обставини, суд дійшов висновку, що відповідач порушив умови укладеного з позивачем Договору та вимоги ст. 526 Цивільного кодексу України, відповідно до якої зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Доказів здійснення оплати за спірною господарською операцією відповідач суду не надав та не спростував відсутність заборгованності за договором № 12/86 про закупівлю (поставку) товарів від 05.03.2014 року на суму 181860,00 грн.

Враховуючи несплату відповідачем боргу, суд приходить до висновку про те що, позовні вимоги про стягнення суми основного боргу у розмірі - 181860,00грн. є обґрунтованими, правомірними, доведеними матеріалами справи, не спростованими відповідачем та такими, що підлягають задоволенню.

За невиконання грошового зобов'язання позивачем на суму основного боргу нараховані відповідачу інфляційні в розмірі 2546,04грн. за період з 02.06.2014 року - 16.08.2014 року та 3% річних у розмірі 1136,00грн. за період з 02.06.2014 року - 16.08.2014 року.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд, перевіривши розрахунки позивача, перевіривши періоди нарахування останнім вказаних сум інфляційних та 3% річних дійшов висновку про те, що відповідні розрахунки є вірними, та відповідають нормам чинного законодавства, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача 2546,04грн. інфляційних та 1136,00грн. 3% річних є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 4055,70грн. пені за період з 02.06.2014 року - 16.08.2014 року , суд зазначає наступне.

Правові наслідки порушення зобов'язання встановлені статтею 611 Цивільного кодексу України, зокрема, щодо сплати неустойки. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафними санкціями, відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України, визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 9.6. Договору передбачено, що у випадку несвоєчасної оплати продукції покупець сплачує постачальникові неустойку у вигляді пені в розмірі однієї облікової ставки НБУ від ціни неоплаченої продукції.

Позивач надав обґрунтований розрахунок пені, який відповідає вимогам Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Однак суд, розглянувши клопотання відповідача про зменшення розміру неустойки, вважає за можливе задовольнити його частково, та зменшити розмір пені на 50 %, виходячи з наступного.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України встановлено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право: зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Згідно ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Пунктом 3.17.4 Постанови Вищого господарського суду України №18 від 26.12.11р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" встановлено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Як вбачається з матеріалів справи, Договір між сторонами був укладений 05.03.2014 р.

Відповідно до п. 3 Додатку № 1 до Договору, прострочення зобов'язань відповідача перед позивачем, щодо здійснення оплати за поставлений товар (виконання грошового зобов'язання), стало мати місце 02.06.2014 р.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» період проведення антитерористичної операції - час між датою набрання чинності Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.

Указ Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014 набрав чинності 14.04.2014 р., тобто з дня його опублікування.

Отже, як вбачається з вищезазначених нормативно-правових актів, період проведення антитерористичної операції на сході України, зокрема, у Донецькій та Луганській областях, розпочався з 14.04.2014 р., вже після того, як між сторонами був укладений Договір.

Як вбачається з Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (а.с. 48-50), Публічне акціонерне товариство «Центренерго» (код ЄДРПОУ 22927045) зареєстроване за адресою: 03151, м. Київ, вул. Народного Ополчення, 1, має відокремлені підрозділи що здійснюють основну господарську діяльність на території: - смт. Комсомольське, Зміївського р-н. Харківської обл. - Зміївська ТЕС; - м. Світлодарськ, Донецької обл. - Вуглегірська ТЕС; - м. Українка, Київської обл. -Трипільська ТЕС.

Відповідач, в обґрунтування свого клопотання про зменшення розміру неустойки посилається на те, що у зв'язку з проведенням антитерористичної операції на території Донецької, Луганської та Харківської областей склалася критична ситуація з паливозабезпеченням енергогенеруючих компаній теплових електростанцій України в тому числі і для електростанцій ПАТ «Центренерго», оскільки постачання палива (вугілля) для теплових електростанцій України здійснюється виключно вугледобувними підприємствами Донбасу (Донецька та Луганська області).

Крім того, відповідач посилається на те, що у зв'язку з бойовими діями на території Донецької та Луганської областей відбулись численні руйнування та ушкодження електричних мереж та інфраструктури, майна та обладнання вугледобувних підприємств, транспортної інфраструктури, що в свою чергу обмежує повноцінне функціонування гірничодобувного комплексу регіону та відвантаження вугілля на теплові електростанції.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що зазначені відповідачем обставини є саме тими винятковими обставинами, з якими закон пов'язує можливість зменшення штрафних санкцій, а стягнуті з відповідача на користь позивача 3% річних та інфляційні втрати мають компенсувати всі негативні наслідки затримки розрахунку з боку відповідача.

Беручи до уваги наведені вище обставини, суд вважає за можливе частково задовольнити клопотання відповідача щодо зменшення розміру неустойки, зменшити розмір стягуваної пені на 50%, та стягнути з відповідача 2027,85грн. пені за період з 02.06.2014 року - 16.08.2014 року, а в частині стягнення 2027,85 грн. пені - відмовити.

Щодо клопотання відповідача про відстрочення виконання рішення господарського суду строком на 1 рік, суд відмовляє в його задоволенні з огляду на наступне.

Відповідно до п. 7.1.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 17.10.2012, № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" відстрочка - це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом.

Як вказано у п. 7.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 17.10.2012, № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Отже, в основу судового рішення про надання розстрочки або відстрочки виконання рішення суду має бути покладений обґрунтований висновок про наявність обставин, що ускладнюють або роблять неможливим його виконання.

Оскільки чинний Господарський процесуальний кодекс України не визначає переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання, суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини, за правилами ст. 43 ГПК України.

Відповідно до ст.32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

За змістом статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог.

Суд зазначає, що відповідачем до заяви про відстрочку виконання рішення не надано доказів наявності конкретних обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Так, до заяви відповідача додані:

- Довідка № 1, щодо залишків вугілля на складах ТЕС ПАТ «Центренерго»;

- Довідка № 2, щодо корисного відпуску електроенергії на ТЕС ПАТ «Центренерго»;

- Довідка № 3, що обсягів товарної продукції від виробництва електроенергії на ТЕС ПАТ «Центренерго»;

- Довідка щодо обсягів товарної продукції на Зміївської ТЕС;

- Довідки щодо відпуску електроенергії Зміївською ТЕС;

- Довідка щодо залишків вугілля на складі Зміївської ТЕС.

Суд зауважує, що жоден з вище перелічених документів не свідчить ані про відсутність у відповідача на даний час майна чи грошових коштів, за рахунок яких можливо виконання судового рішення, ані або про обмеженість відповідача у такому майні чи грошових коштах, ані про наявність будь-яких інших обставин, за яких негайне виконання рішення суду зможе значним чином дестабілізувати діяльність підприємства відповідача.

Крім того, відсутність у боржника грошових коштів не може свідчити про неможливість виконання рішення суду з огляду на існування інших, крім звернення стягнення на грошові кошти, передбачених Законом України "Про виконавче провадження" способів виконання рішення суду.

Враховуючи викладене, суд вважає клопотання відповідача про відстрочку виконання рішення необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 Господарського процесуального кодексу України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Крім того, суд керується п.4.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.13р. "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" відповідно до якого у разі коли господарський суд на підставі п.3 статті 83 ГПК зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

Таким чином, витрати по сплаті судового збору в розмірі 3791,95грн. покладаються на відповідача.

Враховуючи викладене, та керуючись ст.ст. 193, 230 Господарського кодексу України, ст.ст. 525, 526, 530, 551, 611, 612, 625, 629 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 12, 32, 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з публічного акціонерного товариства «ЦЕНТРЕНЕРГО», в особі відокремленого підрозділу Зміївська теплова електрична станція (Юридична адреса: 03151, м. Київ, вул. Народного ополчення, 1; адреса відокремленого підрозділу: 63469, Харківська обл., Зміївський р-н, смт. Комсомольське, Балаклійське шосе, 2; Код ЄДРПОУ 05471247; в тому числі п/р 26004306872 в АТ «Ощадний банк» м. Київ, МФО 300465) на користь Дочірнього підприємства «ДІАМЕХ - Україна» товариства з обмеженою відповідальністю «ДІАМЕХ 2000» (61003, м.Харків, вул.Короленка, буд. 25; Код ЄДРПОУ 31635705; в тому числі р/р 26008168134400 у ВАТ «Укрсиббанк», МФО 351005) 181860,00грн. основного боргу, 2546,04грн. інфляційних втрат, 1136,00грн. - 3% річних, 2027,85грн. пені та 3791,95грн. витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В частині стягнення 2027,85грн. пені у позові відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Повне рішення складено 10.11.2014 р.

Суддя О.О. Ємельянова