Постанова № 41280578, 04.11.2014, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв.

04 листопада 2014 року Справа № 814/3168/14

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Желєзного І.В. секретар судового засідання Зощак В.В. розглянувши адміністративну справу

за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "СТИЛЛКРАФТ", пл. Заводська, 7/7,Миколаїв,54052

до

Державної податкової інспекції у Корабельному районі м. Миколаєва Головного управління Міністерства доходів та зборів у Миколаївській області, вул. Артема, 1-А,Миколаїв,54052

про

визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «СТИЛЛКРАФТ» (далі також - позивач, Товариство), відповідно до уточнених позовних вимог, посилаючись на незаконність дій та рішення Державної податкової інспекції у Корабельному районі м. Миколаєва Головного управління Міністерства доходів і зборів у Миколаївській області (далі також – відповідач, ДПІ), звернулось до адміністративного суду з позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ від 07 жовтня 2014 року №0000902200 про збільшення суми грошового зобов’язання ТОВ «СТИЛЛКРАФТ» з податку на додану вартість у сумі 41493 грн. - основного зобов’язання та 10373 грн. - за штрафними санкціями

Відповідач позов не визнав, зазначивши про правомірність оспорюваних дій та податкового повідомлення-рішення, які базуються на висновках контролюючого органу про безтоварність господарських операцій позивача з ТОВ «СПЕЦКОНСАЛТ».

Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні в них фактичні дані, суд дійшов висновку про обгрунтованість заявлених вимог, виходячи з наступного.

Товариство з обмеженою відповідальністю «СТИЛЛКРАФТ» як платник податків перебуває на обліку в ДПІ у Корабельному районі м. Миколаєва Головного управління Міністерства доходів і зборів у Миколаївській області.

В період з 16.09.2014 по 17.09.2014 ДПІ проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «СПЕЦКОНСАЛТ» за період травень-червень 2014 року.

В ході перевірки ДПІ дійшла висновку про порушення суб'єктом господарювання податкового законодавства (п. 198.1, п.198.2, п.198.3, п. 198.6 ст.198, Податкового кодексу України), в результаті чого позивачем завищено податковий кредит з податку на додану вартість за травень 2014 року на 34351,83 грн., за червень 2014 року на 7141,33 грн. (акт перевірки від 24.09.2014 № 810/22-00/36098810, далі по тексту - акт).

На підставі зазначеного акта перевірки 07 жовтня 2014 року ДПІ прийняте податкове повідомлення-рішення №0000902200 про збільшення суми грошового зобов’язання ТОВ «СТИЛЛКРАФТ» з податку на додану вартість у сумі 41493грн. - основного зобов’язання та 10373 грн. - за штрафними санкціями.

Підставою прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення слугував висновок ДПІ про безтоварність господарських операцій між позивачем та ТОВ «СПЕЦКОНСАЛТ», що ґрунтується на припущеннях про вчинення операцій без мети реального настання правових наслідків, незнаходження ТОВ «СПЕЦКОНСАЛТ» за адресою реєстрації. На обґрунтування умовиводів відповідач посилається на акт ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 09.09.2014 року № 2072/26-59-22-08/38518156 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «СПЕЦКОНСАЛТ» щодо підтвердження господарських відносин за період з 01.05.2014 по 31.07.2014 року».

Досліджуючи обставини, з якими закон пов'язує наявність або відсутність в діях суб'єкта господарювання податкового правопорушення, суд виходить з такого.

Відповідно до ст.1 ЗУ “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов’язань, власному капіталі підприємства. Таким чином визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Первинним документом є документ, якій містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Статтею 9 ЗУ “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов’язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п.187.1 ст.187 ПК України датою виникнення податкових зобов’язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Приписами п.198.1 ст.198 ПК України визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 ПК України).

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв’язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п. 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов’язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну.

Податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов’язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов’язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (п.201.4, п. 201.6, п. 201.10 ст. 201 ПК України).

Системний аналіз правових норм, якими регулюються правовідносини, що є предметом судового дослідження, вказує, що визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Не можуть бути включені до складу валових витрат та податкового кредиту витрати на придбання товарів (робіт, послуг) не підтверджені дійсними розрахунковими, платіжними та іншими документами. Документом, який підтверджує сплату покупцем податку на додану вартість в ціні товару, зокрема є податкова накладна.

Для віднесення відповідних сум до складу валових витрат та податкового кредиту в розумінні ПК України не передбачається умова відслідкування та контролю платником податку (добросовісним набувачем товару, послуг та ін.) реальної сплати цих сум до бюджету контрагентом, а тим більше контрагентів безпосереднього контрагента суб’єкта господарювання. Чинним законодавством на сторону в господарському зобов'язанні не покладено обов'язок з'ясування обставин сплати податків та зборів контрагентом.

До того ж суб'єкт господарювання (добросовісний учасник угод та господарських операцій) не наділений можливістю контролю (навіть за власною ініціативою) за сплатою податків іншими суб'єктами підприємницької діяльності. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання як платник податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, оскільки юридична відповідальність особи має індивідуальний характер (ст.61 Конституції України). Зазначена обставина (недобросовісність учасника угоди щодо сплати податків та зборів) не є підставою для позбавлення платника податку права на відображення в складі валових витрат та податкового кредиту понесені витрати на придбання товарів (послуг), якщо останній виконав усі передбачені законом умови та має всі документальні підтвердження понесених витрат та фактичного здійснення господарських операцій.

Чинним законодавством України не встановлено обов'язку покупця сплачувати ПДВ ще й безпосередньо до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару. Якщо контрагент не виконав свого зобов’язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність з негативними наслідками саме щодо такого суб’єкта господарювання. Зазначена правова позиція, зокрема, викладена у постановах Верховного Суду України від 01.06.2010 за позовом ПП “Армавір” до ДПІ у Печерському районі м. Києва, від 19.11.2010 у справі за позовом ВАТ “Кременчуцький завод технічного вуглецю” до Кременчуцької ОДПІ, від 31.01.2011 за позовом ЗАТ “Мукачівський лісокомбінат” до Мукачівської ОДПІ, а також у Рішенні Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 по справі “Булвес” проти Болгарії. Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентів.

При розгляді справи встановлено, що між ТОВ «СТИЛЛКРАФТ» та ТОВ «СПЕЦКОНСАЛТ» укладено договір поставки №06/05/2014-1 від 06.05.2014, відповідно до умов якого ТОВ «СПЕЦКОНСАЛТ» (постачальник) зобов’язується надати ТОВ «СТИЛЛКРАФТ» (покупець) металопродукцію, зварювальні та інші матеріали (товар), а покупець зобов’язується прийняти товар та оплатити його вартість відповідно до специфікацій або рахунків-фактури. 14.05.2014 між ТОВ «СТИЛЛКРАФТ» та ТОВ «СПЕЦКОНСАЛТ» укладено договір підряду, за умовами якого ТОВ «СПЕЦКОНСАЛТ» (підрядник) зобов’язується виконати роботи з антикорозійного захисту металоконструкцій для ТОВ «СТИЛЛКРАФТ» (замовник).

За наслідками виконання цивільно-правових зобов'язань та господарських операцій сторонами складалися первинні документи - видаткові накладні, податкові накладні, платіжні документи (платіжні доручення), товарно-транспортні накладні, акти здачі-прийняття робіт (арк.2-9 акта перевірки) що підтверджують реальність господарських операцій.

Наявність вказаних документів, які були досліджені контролюючим органом в ході перевірки, відповідачем не оспорюється, як і не оспорюється правильність їх оформлення.

На момент видачі податкових накладних постачальник послуг (товарів) був зареєстрований платником ПДВ, а отже, мав право їх виписувати. В свою чергу, покупець послуг мав правові підстави включити суму сплаченого в ціні товару (послуг) ПДВ по таким податковим накладним до податкового кредиту. Позивач в повному обсязі задекларував свої податкові зобов’язання з ПДВ та сплатив податки до бюджету.

Отже, оскільки відповідачем (суб’єктом владних повноважень), на якому в адміністративному судочинстві лежить тягар доказування правомірності своїх дій, не надано спростувань реального характеру здійснюваних позивачем господарських операцій, що були обумовлені діловою метою, доводи ДПІ про безтоварність здійснених господарських операцій між позивачем та ТОВ «СПЕЦКОНСАЛТ» є бездоказовими.

Посилання відповідача на акт ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м.Києві від 09.09.2014 року №2072/26-59-22-08/38518156 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «СПЕЦКОНСАЛТ» щодо підтвердження господарських відносин за період з 01.05.2014 по 31.07.2014 року» в даному випадку не має правового значення, оскільки суб’єктом владних повноважень при прийняті оспорюваного податкового повідомлення-рішення давалась правова оцінка господарським операціям за травень-червень 2014 року, а акт про неможливість проведення перевірки в зв’язку з незнаходженням підприємства за юридичною адресою складено 09.09.2014 року (більше чим через місяць після здійснення господарських операцій). Крім того, законодавець не визначає незнаходження підприємства за місцем реєстрації умовою визнання господарських операцій такими, що не відбулися (відсутній причинно-наслідковий зв’язок).

Безтоварність спірних господарських операцій між позивачем та ТОВ «СПЕЦКОНСАЛТ» ДПІ обумовлює також відсутністю у ТОВ «СПЕЦКОНСАЛТ» об'єктивної можливості для виконання поставок послуг (товарів) в силу відсутності достатньої кількості основних засобів та робочого персоналу. Проте укладення трудового договору не є єдиним способом залучення фізичних осіб або матеріальних ресурсів (техніки, тощо) до вчинення необхідних дій в процесі надання послуг. Податкове законодавство не ставить право платника на податковий кредит в залежність від того, за рахунок яких ресурсів (власних або залучених) здійснюється поставка послуг (товарів) та виконується певний обсяг робіт. До того ж, ДПІ не довела неможливості поставки ТОВ «СПЕЦКОНСАЛТ» послуг (товарів) шляхом залучення інших осіб (матеріальних ресурсів) за цивільно-правовими угодами.

Щодо посилання відповідача у акті перевірки на господарські відносини ТОВ «СПЕЦКОНСАЛТ» із підприємствами, з якими позивач не мав жодних зв’язків, відповідачем не надано детального аналізу послуг та продукції, яка могла б бути поставлена цими підприємствами на адресу ТОВ «СПЕЦКОНСАЛТ», а потім і позивачеві. ДПІ не наводить жодного прикладу ідентифікації товарних цінностей (послуг), які були предметом господарських операцій між зазначеними підприємства, що унеможливлює встановлення фактів того, що саме ці товарно-матеріальні цінності або послуги в завершенні ланцюга господарських операцій поставлені позивачеві. Крім того, недобросовісність учасників господарських правовідносин в ланцюгу постачання товарів (послуг) не може слугувати підставою для притягнення до юридичної відповідальності суб’єкта господарювання, яких виконав зобов’язання по правочинам та по сплаті податку на додану вартість в ціні придбаного товару.

На думку суду, позиціонування вказаних обставини в контексті доктрини превалювання суті господарських операцій над її формою та презумпції правомірності дій платника податків як порушення податкового законодавства, в даному випадку не ґрунтується на приписах чинного законодавства та є надуманим.

Таким чином, висновки контролюючого органу про безтоварність господарських операцій базуються на припущеннях, які не доведені належними та допустимими доказами, а відповідач при прийнятті оспорюваних податкових повідомлень-рішень діяв не на підставі, не в спосіб, що передбачені законами України, та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Вищенаведене в сукупності є підставою для задоволення позову.

Відповідно до ч.1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені витрати з Державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 11, 70, 71, 86, 159-163, 167, 254 КАС України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення Державної податкової інспекції у Корабельному районі м. Миколаєва Головного управління Міністерства доходів та зборів у Миколаївській області від 07.10.2014 року №0000902200.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СТИЛЛКРАФТ" 182 гривні 70 копійок в рахунок відшкодування сплаченого судового збору.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів в порядку ст. 186 КАС України.

Суддя І. В. Желєзний