Ухвала суду № 41280407, 06.11.2014, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

_____________

УХВАЛА

"06" листопада 2014 р. Справа № 18/54

вх. № 4671/14л

Суддя господарського суду: Присяжнюк О.О.

при секретарі судового засідання: Кріцина В.Е.

за участю представників:

розглянувши скаргу Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Луганськгаз" м.Старобільськ, Луганська область (вх.№246 від 20.10.2014року) про визнання неправомірними рішення та скасування постанови по справі

за позовом ПАТ "Укртрансгаз" м.Київ до

Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Луганськгаз" м.Старобільськ, Луганська область

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Луганської області від 14 квітня 2009 року позов дочірньої компанії «Укртрансгаз» НАК «Нафтогаз України» було задоволено частково, стягнуто з відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Луганськгаз», м. Луганськ, вул. Шевченка, 102, ідентифікаційний код 05451150, на користь дочірньої компанії «Укртрансгаз» НАК «Нафтогаз України», м. Київ, Кловський узвіз, 9/1, ідентифікаційний код 30019801, заборгованість у сумі 17 867 602,42 грн. по оплаті вартості послуг за транспортування газу, втрати від інфляції у сумі 1 965 277,79 грн., три проценти річних у сумі 412 370,81 грн., витрати на державне мито у сумі 22 440 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 103,84 грн. (всього 20.267.794,86 грн.). Виконання цього рішення було розстрочено на 36 місяців (три роки) шляхом сплати щомісяця, починаючи з місяця наступного за тим, у якому дане рішення набере законної сили, грошових коштів в сумі 562 994,30 грн.

02 травня 2009 року по справі № 18/54 було видано відповідний наказ.

Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Луганськгаз", м. Луганськ (код ЄДРПОУ: 05451150, вул. Т.Г. Шевченка,102, м. Луганськ, 91055, адреса тимчасового розташування: вул. Гагаріна, 87, м. Сєвєродонецьк, 93400) (боржник) 26.05.2014 звернувся до господарського суду Луганської області зі скаргою від 22.05.2014 № 01-02-65/2448 про визнання неправомірними рішення та скасування постанови та просив суд:

- визнати неправомірним висновок ДВС України, викладений у мотивувальній частині постанови про закінчення виконавчого провадження від 25.04.2014 ВП № 13653611, а саме абз. 2,3 ч. 2 абз. 3, 4;

- визнати неправомірним рішення ДВС України про виділення в окреме виконавче провадження постанови про стягнення з боржника виконавчого збору від 28.03.2014 ВП № 13653611 та скасувати пункт другий резолютивної частини постанови про закінчення виконавчого провадження від 25.04.2014 ВП № 13653611, у якому зазначено про виділення постанови про стягнення з боржника виконавчого збору від 28.03.2014 ВП № 13653611 в окреме виконавче провадження.

26.05.2014 ухвалою господарського суду Луганської області прийнято скаргу та призначено її до розгляду на 18.06.2014 о 12 год. 30 хв.

Ухвалою господарського суду Луганської області від 18.06.2014, розгляд скарги відкладено на 08.07.2014 об 11. год. 10 хв.

08.07.2014 представники позивача та ВДВС у судове засідання не прибули, тому ухвалою Господарського суду Луганської області розгляд скарги було відкладено на 24.07.2014 на 11 год.00 хв.

У зв’язку з проведенням антитерористичної операції на території міста Луганськ та Луганської області, з метою збереження життя і здоров’я працівників господарського суду Луганської області та учасників судового процесу, захисту їх законних прав та інтересів, відповідно до наказу в.о. голови господарського суду Луганської області від 17 липня 2014 року №34, з 21 липня 2014 року встановлено особливий режим роботи та припинено слухання судових справ до закінчення дії зазначених обставин.

Керуючись Розпорядженням Вищого господарського суду України від 02.09.2014 № 28-р «Про зміну територіальної підсудності господарських справ» боржник звернувся з цією скаргою до господарського суду Харківської області та просив суд з урахуванням заяви про уточнення заявлених вимог:

-визнати недійсною постанову про закінчення виконавчого провадження від 25.04.2014 року ВП № 13653611;

- зобов`язати Державну виконавчу службу України скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження від 25.04.2014 року ВП № 13653611 та винести постанову про закінчення виконавчого провадження, у мотивувальній частині якої щодо факту припинення грошового зобов’язання зазначити, що припинення зобов’язання боржника перед стягувачем за наказом Господарського суду Луганської області від 02.05.2009 року №18/54 відбулось шляхом самостійної сплати боржником коштів у розмірі 7 873 787,66 грн. та зарахуванням зустрічних однорідних вимог відповідно до договору про відступлення права вимоги № 4592/21/150064 від 29.11.2013, укладеного між ПАТ “Луганськгаз” та ПАТ “Дніпрогаз”, а також не зазначати у резолютивній частині цієї постанови про виділення в окреме виконавче провадження постанови про стягнення з боржника виконавчого збору від 28.03.2014 № 13653611.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 22.10.2014 року скаргу боржника від 22.05.2014 № 01-02-65/2448 прийнято та призначено її до розгляду на 06.11.2014 р. о 12 год. 30 хв.

Представник боржника в судовому засіданні підтримує скаргу у повному обсязі.

Представник ДВС України у призначене судове засідання 06.11.2014 року не з'явився, вимоги ухвали від 22.10.2014 не виконав. Про причину неявки суд не повідомив, про час та місце розгляду скарги був повідомлений належним чином.

Представник стягувача у судове засідання також не з'явився, про причину неявки суд не повідомив, про час та місце розгляду скарги був повідомлений належним чином.

Відповідно до ст.121-2 ГПК України скарги на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів можуть бути подані стягувачем, боржником або прокурором протягом десяти днів з дня вчинення оскаржуваної дії, або з дня, коли зазначеним особам стало про неї відомо, або з дня, коли дія мала бути вчинена. Скарги на дії органів Державної виконавчої служби розглядаються господарським судом, про час і місце якого повідомляються ухвалою стягувач, боржник чи прокурор та орган виконання судових рішень. Неявка боржника, стягувача, прокурора чи представника органу Державної виконавчої служби в судове засідання не є перешкодою для розгляду скарги.

Розглянувши скаргу боржника на постанову про закінчення виконавчого провадження від 25.04.2014 року ВП № 13653611, у пункті другому резолютивної частини якої зазначено про виділення постанови про стягнення з боржника виконавчого збору від 28.03.2014 ВП № 13653611 в окреме виконавче провадження, суд встановив наступне.

11.06.2009 року державним виконавцем було відкрито виконавче провадження на підставі наказу господарського суду Луганської області від 02.05.2009 № 18/54 та винесено відповідну постанову ВП № 13653611.

Як вказує боржник у скарзі та підтверджується матеріалами справи цю постанову було надіслано на адресу Боржника згідно супровідного листа від 21.07.2009 року вих. № 7019-0-26-09/11 з порушенням строків, передбачених ч.ч. 2, 5 ст. 24 Закону України «Про виконавче провадження», у редакції станом на 16.04.2009 року.

29.07.2009 року боржником у добровільний строк до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби направлено заяву від 29.07.2009 року вих. № 13/2-1833 про зупинення виконавчого провадження ВП №13653611 у порядку, визначеному пунктом 3.4. статті 3 Закону України “Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу”.

Постановою Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби від 21.09.2009 року, виконавче провадження №13653611 було зупинено на підставі п. 15 ч. 1 ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження».

Але, боржником у скарзі зазначено, що рішення про зупинення виконавчого провадження прийнято, не на підставі оригіналу виписку з реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу, доданого до повідомлення самого боржника, а на підставі листа ДП «Енергоринок» від 07.09.2009 року № 235, який було отримано пізніше, ніж заяву боржника, внаслідок чого державним виконавцем було порушено ч. 1 ст. 36 Закону України «Про виконавче провадження».

У відповідь на вимогу державного виконавця від 07.11.2011 № 8915-5/11, 22.11.2011 року за вих. № 29/1-3037 до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби надіслано копії платіжних документів на підтвердження проведених у 2009-2010 роках між боржником та стягувачем розрахунків, всього на 7 873 787,66 грн.

29.11.2013 між ПАТ “Луганськгаз” (новий кредитор) та ПАТ “Дніпрогаз” (первісний кредитор) укладено договір про відступлення права вимоги № 4592/21/150064, відповідно до п.п. 1.1. якого первісний кредитор передає, а новий кредитор приймає на себе право вимоги до боржника первісного кредитора ПАТ “Укртрансгаз” за договорами на транспортування природного газу магістральними трубопроводами.

29.11.2013 боржником стягувачу було надіслано заяву про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог на суму 12 402 362,23 грн.

Відповідно до поданої заяви від 19.12.2013 № 11403/6, стягувач просив закінчити виконавче провадження у зв’язку з погашенням заборгованості за наказом господарського суду Луганської області від 02.05.2009 № 18/54.

04.03.2014 року органом ДВС винесено постанову про поновлення виконавчого провадження № 13653611.

28.03.2014 року державним виконавцем винесено постанову про стягнення з боржника виконавчого збору ВП № 13653611 у розмірі 2 026 779,49 грн.

25.04.2014 року державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження ВП № 13653611, у мотивувальній частині якої зазначено про фактичне виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження», внаслідок чого постанова про стягнення з боржника виконавчого збору підлягає виділенню в окреме провадження.

Оцінивши наявні в справі докази, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, суд приходить до висновку, що скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже відповідно до приписів даної норми Конституції, органи і посадові особи, що здійснюють дії спрямовані на виконання судового рішення зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією, Законом України "Про виконавче провадження" та іншими законами України.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 49 Закону України “Про виконавче провадження”, виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Застосування п. 8 ч. 1 ст. 49 Закону України “Про виконавче провадження”, як підстави для виділення постанови про стягнення з боржника виконавчого збору в окреме виконавче провадження можливе лише за умови здійснення органом державної виконавчої служби заходів примусового стягнення, направлених на фактичне (реальне) виконання рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження», у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.

Частиною 3 ст. 27 цього закону встановлено, що у разі отримання документального підтвердження про повне виконання рішення боржником до початку його примусового виконання державний виконавець закінчує виконавче провадження в порядку, встановленому цим Законом. Виконавчий збір та витрати, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій, у такому разі з боржника не стягуються.

Тобто у п. 8 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження», з урахуванням положень ч. 3 ст. 27 цього закону виділено поняття повного та фактичного виконання рішення, які мають різні правові наслідки відносно виділення постанови про стягнення з боржника виконавчого збору в окреме виконавче провадження.

А саме, у випадку повного виконання рішення боржником у самостійному порядку, здійсненому до початку його примусового виконання органом державної виконавчої служби, виконавчий збір з боржника не стягується та відповідно не підлягає виділенню в окреме виконавче провадження.

Фактичне (реальне) виконання рішення, здійснене у примусовому порядку органом державної виконавчої служби, шляхом вжиття заходів примусового стягнення, відповідно має наслідком виділення постанови про стягнення з боржника виконавчого збору в окреме провадження.

Матеріалами справи підтверджується, що постановою ВПВР Департаменту ДВС від 21.09.2009 року, виконавче провадження № 13653611 було зупинено на підставі п. 15 ч. 1 ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження», у редакції станом на 16.04.2009 року, у зв’язку з перебуванням ВАТ «Луганськгаз» у реєстрі підприємств паливно-енергетичного комплексу.

Відповідно до ст. 36 Закону України «Про виконавче провадження» у редакції станом на 16.04.2009 року, впродовж строку, на який виконавче провадження зупинено, виконавчі дії не провадяться. Аналогічне визначення передбачено ч. 4 ст. 39 закону у редакції, яка діє на теперішній час.

Оскільки обставини, що зумовлювали обов'язкове зупинення виконавчого провадження та заходів примусового стягнення діяли до надходження виконавчого документа до ДВС України, під час відкриття виконавчого провадження та у подальшому у період перебування виконавчого документа у ВПВР Департаменту ДВС України, то здійснення заходів примусового стягнення було заборонено в силу дії Закону України “Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу”.

Виконавче провадження мало бути зупинено на наступний день після винесення постанови про відкриття. Ця обставина автоматично виключає здійснення органом державної виконавчої служби заходів примусового виконання рішення, оскільки зупинення мало настати незалежно від надання строку для добровільного виконання рішення.

Крім цього, строк для добровільного виконання рішення, встановлений у постанові про відкриття виконавчого провадження від 11.06.2009 боржником не порушувався, оскільки до надходження на виконання наказу Господарського суду Луганської області від 02.05.2009 року №18/54, вже існували обставини, що зумовлювали обов’язкове зупинення виконавчого провадження, тому користуватись умовами добровільного виконання рішення, було виключним правом, а не обов’язком боржника.

Матеріалами справи підтверджується, що на момент поновлення виконавчого провадження заборгованість за наказом Господарського суду Луганської області від 02.05.2009 року №18/54 була відсутня. Фактично зобов’язання боржника перед стягувачем було припинено, шляхом самостійної сплати коштів боржником у розмірі 7 873 787,66 грн. та зарахуванням зустрічних однорідних вимог на суму 12 402 362,23 грн., яке відбулось у встановленому законом порядку поза будь-якими заходами примусового стягнення у період, коли виконавче провадження було зупинено та діяла встановлена законом заборона на звернення стягнення на кошти і майно боржника.

Відповідно до ч. ч. 1, 4, 5 ст. 41 Закону України “Про виконавче провадження”, витрати органів державної виконавчої служби, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження. У виконавчому провадженні № 13653611 жодних витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій понесено не було, що додатково підтверджує факт відсутності заходів примусового стягнення.

Таким чином, фактичного та реального виконання рішення відділом примусового виконання рішень державної виконавчої служби України вчинено не було, тому застосування п. 8 ч. 1 ст. 49 Закону України “Про виконавче провадження” у контексті здійснення заходів примусового стягнення, направлених на фактичне виконання рішення суду та як наслідок виділення постанови про стягнення з боржника виконавчого збору в окреме виконавче провадження не відповідає вимогам Закону України «Про виконавче провадження».

Також, обґрунтованість заявленої боржником вимоги про визнання недійсною постанови про закінчення виконавчого провадження від 25.04.2014 року ВП № 13653611 підтверджується наступним.

Відповідно до п. 3.7.2. Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 року N 512/5, якщо рішення про стягнення коштів було виконано боржником частково до початку його примусового виконання, виконавчий збір стягується з суми, яка не була сплачена боржником самостійно.

Документальне підтвердження про відсутність заборгованості за виконавчим документом від стягувача до ДВС України надійшло до початку примусового виконання, строк для добровільного виконання боржником порушено не було, а погашення заборгованості та припинення грошового зобов'язання по залишку несплаченої суми відбулось у період, коли виконавче провадження було зупинено, тому у ДВС України не було підстав приймати рішення в оскаржуваній постанові про виділення виконавчого збору в окреме виконавче провадження.

Отже, беручи до уваги у сукупності положення ч. 3 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» та п. 3.7.2. Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 року N 512/5, ДВС України прийняті висновки, які не відповідають фактичним встановленим у оскаржуваній постанові обставинам та обґрунтовано їх нормою закону, яка не може бути застосована у контексті здійснення органом державної виконавчої служби заходів примусового стягнення, направлених на повне та фактичне виконання рішення суду до цих правовідносин, як підстави для виділення постанови про стягнення з боржника виконавчого збору в окреме виконавче провадження.

Відповідно до п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження” від 26.12.2003 N 14, відповідно до статей 45, 46 Закону N 606-XIV (редакція діяла на час виникнення спірних правовідносин та діє на даний час), витрати виконавчого провадження та виконавчий збір стягуються за постановою державного виконавця з боржника, якщо останній не виконав рішення добровільно в установлений для цього строк і воно було виконане примусово. Цією постановою підтверджується висновок боржника, наведений у скарзі, відносно того, що між здійсненням органом державної виконавчої служби заходів примусового стягнення та виділенням постанови про стягнення виконавчого збору в окреме виконавче провадження є прямий причинно-наслідковий зв'язок, який з урахуванням всіх викладених обставин відсутній.

Згідно зі ст. 6 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб. Рішення, дії або бездіяльність державного виконавця можуть бути оскаржені в порядку, встановленому Законом.

У зв'язку з вищевикладеним, дослідивши матеріали скарги та надавши їм оцінку, суд дійшов до висновку про необхідність задоволення вимоги боржника про визнання недійсною постанови про закінчення виконавчого провадження від 25.04.2014 року ВП № 13653611.

Щодо вимог про зобов`язання Державної виконавчої служби України скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження від 25.04.2014 року ВП № 13653611 та винести постанову про закінчення виконавчого провадження, у мотивувальній частині якої щодо факту припинення грошового зобов’язання зазначити, що припинення зобов’язання боржника перед стягувачем за наказом Господарського суду Луганської області від 02.05.2009 року №18/54 відбулось шляхом самостійної сплати боржником коштів у розмірі 7 873 787,66 грн. та зарахуванням зустрічних однорідних вимог відповідно до договору про відступлення права вимоги № 4592/21/150064 від 29.11.2013, укладеного між ПАТ “Луганськгаз” та ПАТ “Дніпрогаз”, а також не зазначати у резолютивній частині цієї постанови про виділення в окреме виконавче провадження постанови про стягнення з боржника виконавчого збору від 28.03.2014 № 13653611, необхідно зазначити наступне.

Відповідно до п.п. 9.13. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України” від 17.10.2012 року № 99.13, за результатами розгляду скарги виноситься ухвала, в якій господарський суд або визнає доводи заявника правомірними і залежно від їх змісту визнає постанову державного виконавця щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною, або визнає дії чи бездіяльність органу Державної виконавчої служби незаконними, чи визнає недійсними наслідки виконавчих дій, або зобов'язує орган державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав, або визнає доводи скаржника неправомірними і скаргу відхиляє.

При цьому господарський суд не вправі самостійно вчиняти ті чи інші дії, пов'язані із здійсненням виконавчого провадження, замість державного виконавця (наприклад, відкривати або закінчувати виконавче провадження), але може зобов'язати державного виконавця здійснити передбачені законом дії, від вчинення яких той безпідставно ухиляється.

У відповідності до ст. 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України

Як передбачено ч. 2 ст. 13 Закону країни«Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 року, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.

Тобто, визнання недійсною постанови про закінчення виконавчого провадження вже буде мати наслідком для органу державної виконавчої служби обов’язкове скасування цієї постанови, тому зазначена вимога не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. ст. 86, 1212 ГПК України,

УХВАЛИВ:

1. Скаргу Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Луганськгаз" про визнання недійсною постанови та зобов’язання вчинити певні дії задовольнити частково.

2. Визнати недійсною постанову про закінчення виконавчого провадження від 25.04.2014 року ВП № 13653611.

3.В решті вимог скарги відмовити.

Суддя Присяжнюк О.О.