Рішення № 41280361, 03.11.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/19128/14 03.11.14Суддя Отрош І.М., розглянувши матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Рентал груп»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вікоіл ЛТД»

про стягнення 29174 грн. 84 коп.

Представники сторін:

від позивача: Власюк К.П. - представник за довіреністю № 60 від 07.01.2014;

від відповідача: Погорєлова Н.Ю. - представник за довіреністю б/н від 04.09.2014.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

10.09.2014 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Рентал груп» з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вікоіл ЛТД» про стягнення 29174 грн. 84 коп., з яких 21872 грн. 00 коп. основного боргу, 4059 грн. 79 коп. пені, 487 грн. 18 коп. 3% річних та 2755 грн. 87 коп. інфляційних втрат.

Обгрунтовуючи позовні вимоги позивач вказав на те, що відповідач, в порушення норм чинного законодавства України та укладеного між сторонами Договору № 15/11 про надання послуг з перевезення пасажирів від 15.11.2013, не здійснив в повному обсязі оплату послуг з перевезення, внаслідок чого виникла заборгованість в розмірі 21872 грн. 00 коп. Крім того, позивачем за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання нараховано 4059 грн. 79 коп. пені за період з 03.12.2013 по 27.08.2014, 3% річних в розмірі 487 грн. 18 коп. за період з 03.12.2013 по 27.08.2014 та інфляційні втрати в розмірі 2755 грн. 87 коп. за грудень 2013 року - серпень 2014 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.09.2014 порушено провадження у справі № 910/19128/14, розгляд справи призначений на 06.10.2014.

06.10.2014 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшли документи на виконання вимог ухвали суду, які суд долучив до матеріалів справи.

06.10.2014 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про витребування доказів, відповідно до якого відповідач просив суд витребувати у позивача оригінал Договору № 15/11 про надання послуг перевезення пасажирів від 15.11.2013 та оригінал акту виконаних робіт чи інші документи, які підтверджують факт надання послуг за вказаним договором.

У судовому засіданні 06.10.2014 представник позивача подав додаткової документи, які суд долучив до матеріалів справи.

Розглянувши у судовому засіданні клопотання відповідача про витребування доказів, суд його задовольнив у зв'язку з наступним.

Відповідно до статті 38 Господарського процесуального кодексу України, сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У клопотанні повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується; 2) обставини, що перешкоджають його наданню; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має підприємство чи організація; 4) обставини, які може підтвердити цей доказ.

Зважаючи на обґрунтованість клопотання відповідача та враховуючи необхідність огляду оригіналів вказаних документів для повного та всебічного розгляду спору, суд зобов'язав представника позивача надати у наступне судове засідання оригінал (для огляду) договору № 15/11 про надання послуг перевезення пасажирів від 15.11.2013, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Рентал Груп» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Вікоіл ЛТД», а також оригінал (для огляду) акту виконаних робіт по вказаному договору.

У судовому засіданні 06.10.2014, відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України, оголошено перерву до 17.10.2014.

У судовому засіданні 17.10.2014 представник позивача подав документи на виконання вимог ухвали суду, які суд долучив до матеріалів справи.

У судовому засіданні 17.10.2014, відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України, оголошено перерву до 03.11.2014.

31.10.2014 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи, які суд долучив до матеріалів справи.

У судовому засіданні 03.11.2014 представник відповідача подав письмові пояснення по суті спору, відповідно до яких проти позову заперечив та просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог позивача виходячи з того, що Договір № 15/11 про надання послуг з перевезення пасажирів від 15.11.2013 не був укладений сторонами, а грошова сума у розмірі 15000 грн. 00 коп. є попередньою оплатою за послуги з перевезення, а не частковою сплатою заборгованості за Договором № 15/11 про надання послуг з перевезення пасажирів від 15.11.2013.

У судовому засіданні 03.11.2014 представник позивача надав письмові та усні пояснення по суті спору; позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

У судовому засіданні 03.11.2014 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані суду докази, суд

ВСТАНОВИВ:

15.11.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Рентал груп» (виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Вікоіл ЛТД» (замовник) укладено Договір № 15/11 про надання послуг з перевезення пасажирів (Договір), відповідно до умов якого виконавець силами власного персоналу і належними йому легковими автотранспортними засобами (автомобілі) здійснює перевезення клієнтів, персоналу і багажу замовника в обумовлені згодою сторін пункти призначення (перевезення), а замовник зобов'язується сплатити за перевезення плату у відповідності з умовами Договору.

Відповідно до п. 3.1 Договору, платежі за Договором здійснюються на підставі рахунків виконавця, які надаються замовнику щомісячно відповідно до даних накопичувального рахунку послуг з перевезення, фактично наданих у кожному звітному періоді (календарний місяць).

Згідно з п. 3.2 Договору, замовник здійснює платежі за послуги згідно Договору в національній грошовій одиниці України на підставі рахунка виконавця банківським переказом грошових коштів на вказаний у договорі рахунок протягом 5 робочих днів з дня підписання сторонами акту приймання-передачі наданих послуг.

Виконавець на підставі замовлень і водійських листів зобов'язується вести облік і надавати замовнику звіти відносно загальної вартості послуг з перевезення за звітний період. Звіти надаються одночасно з пред'явленням рахунків на оплату послуг (п. 3.3).

Відповідно до п. 4.1 Договору, замовник подає заявку на послуги з перевезення по контактному телефону диспетчерської служби: +380(050)387-50-08 та по електронній пошті - transfer@budget.ua або за факсом (044)490-10-88.

Згідно з п. 11.5 Договору, Договір вступає в силу з дня його підписання і укладений на строк до 31.12.2013. Дія Договору може бути продовжена на новий строк за згодою сторін.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором про надання послуг.

Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до статті 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки, та в порядку, що встановлені договором.

При цьому суд відзначає, що відповідно до ч. 2 ст. 205 Цивільного кодексу України, правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ч. 1 ст. 639 Цивільного кодексу України).

За загальним правилом відповідно до ст. 208 Цивільного кодексу України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

При цьому, відповідно до статті 207 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Також, згідно з ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України, допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно зі ст. 640 Цивільного кодексу України, договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (ч. 2 ст. 640 Цивільного кодексу України).

У свою чергу, відповідно до ст. 641 Цивільного кодексу України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошенням робити пропозиції укласти договір, якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях.

Відповідно до ст. 642 Цивільного кодексу України, відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Матеріалами справи підтверджується, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «Рентал груп» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Вікоіл ЛТД» був укладений правочин (Договір № 15/11 про надання послуг з перевезення пасажирів від 15.11.2013) у спрощений спосіб.

Зокрема, в матеріалах справи наявне електронне листування представників сторін щодо надання послуг з перевезення.

Відповідно до статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа.

Згідно зі статтею 8 вказаного закону, юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.

Крім того, відповідно до письмових та усних пояснень позивача, правочин було укладено щляхом електронного листування, зокрема, шляхом підписання, скріплення печаткою та сканування тексту Договору № 15/11 про надання послуг з перевезення пасажирів від 15.11.2013 з подальшим надсиланням його електронної копії іншій стороні.

Як встановлено судом, на виконання умов Договору № 15/11 про надання послуг з перевезення пасажирів від 15.11.2013, позивач надав відповідачу послуги з перевезення на суму 36872 грн. 00 коп., у зв'язку з чим було виставлено рахунок-фактуру № С-00001027 від 28.11.2013. Зокрема, у вказаному рахунку-фактурі є посилання на номер Договору - № 15/11 та дату його укладення - 15.11.2013, а також зазначено призначення платежу - послуги з внутрішнього перевезення пасажирів автомобільним транспортом.

При цьому суд зазначає, що на підтвердження наданих послуг за Договором № 15/11 про надання послуг з перевезення пасажирів від 15.11.2013 позивачем надано суду реєстр транспортних послуг з 17.11.2013 по 22.11.2013 за вказаним договором на суму 36872 грн. 00 коп., довідку про графік перевезень на замовлення відповідача, маршрутні листи та податкова накладна.

Втім, відповідач свої зобов'язання з оплати за отримані послуги з перевезення за Договором № 15/11 про надання послуг з перевезення пасажирів від 15.11.2013 виконав частково, сплативши 10000 грн. 00 коп. згідно з платіжним дорученням № 1573 від 27.01.2014 та 5000 грн. 00 коп. згідно з платіжним дорученням № 1944 від 10.04.2014, належним чином засвідчені копії яких знаходяться в матеріалах справи, а також банківськими виписками, наданими позивачем від 28.01.2014 та 10.04.2014.

При цьому суд зазначає, що призначенням платежу у вказаних платіжних дорученнях є плата за послуги внутрішнього перевезення згідно з рахунком-фактурою № С-00001027 від 28.11.2013, що також підтверджується наданими позивачем банківськими виписками.

У зв'язку з чим, суд критично оцінює твердження відповідача, що грошова сума у розмірі 15000 грн. 00 коп., яка була перерахована відповідачем на рахунок позивача згідно з платіжними дорученнями № 1573 від 27.01.2014 та № 1944 від 10.04.2014, є сумою попередньої оплати, оскільки призначення платежу має чітке формулювання - за послуги внутрішнього перевезення, а не попередня оплата, як стверджує відповідач.

Крім того, відповідачем не було надано суду доказів існування будь-яких інших договірних зобов'язань з позивачем, які передбачали б здійснення попередньої оплати.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що грошові кошти у розмірі 15000 грн. 00 коп., перераховані за платіжними дорученнями № 1573 від 27.01.2014 та № 1944 від 10.04.2014, є саме сплатою заборгованості за Договором № 15/11 про надання послуг з перевезення пасажирів від 15.11.2013, а не попередньою оплатою, адже матеріалами справи підтверджується, що послуги з перевезення були надані позивачем у період з 18.11.2013 по 22.11.2013, а оплата 5000 грн. 00 коп. та 10000 грн. 00 коп. була здійснена відповідачем відповідно 27.01.2014 та 10.04.2014.

Згідно з п. 3.2 Договору, замовник здійснює платежі за послуги згідно Договору в національній грошовій одиниці України на підставі рахунка виконавця банківським переказом грошових коштів на вказаний у договорі рахунок протягом 5 робочих днів з дня підписання сторонами акту приймання-передачі наданих послуг.

Позивачем не надано суду доказів підписання відповідачем акту приймання-передачі наданих послуг за Договором № 15/11 про надання послуг з перевезення пасажирів від 15.11.2013.

Однак, судом встановлено факт надання послуг позивачем та прийняття їх відповідачем, що підтверджується здійсненням часткової оплати за Договором № 15/11 про надання послуг з перевезення пасажирів від 15.11.2013, та відсутністю у матеріалах справи доказів направлення відповідачем позивачу будь-яких заперечень щодо обсягу та якості наданих послуг. Умовами договору також не передбачено обов'язку позивача направляти акти приймання-передачі наданих послуг відповідачу.

Крім того, суд приходить до висновку, що умова договору щодо встановлення строку виконання обов'язку з оплати послуг протягом 5 робочих днів з дати підписання сторонами акту приймання-передачі наданих послуг, по суті не містить конкретно визначеного строку здійснення оплати.

Відповідно до ст. 251 Цивільного кодексу України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Згідно зі ст. 252 Цивільного кодексу України, строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Таким чином, умова Договору № 15/11 про надання послуг з перевезення пасажирів від 15.11.2013 (замовник здійснює платежі за послуги згідно Договору в національній грошовій одиниці України на підставі рахунка виконавця банківським переказом грошових коштів на вказаний у договорі рахунок протягом 5 робочих днів з дня підписання сторонами акту приймання-передачі наданих послуг) не містить вказівку на подію, яка має неминуче настати, так як підписання акту залежить від волі сторін договору, а отже, містить суб'єктивний елемент можливості зловживання стороною договору її правами та сприяння ненастанню строку оплати, що також суперечить вимогам розумності, добросовісності та справедливості.

Відповідно до частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як встановлено судом, позивач звернувся до відповідача з вимогою про сплату заборгованості вих. № 418 від 24.12.2013, яка була надіслана за допомогою кур'єрської служби доставки Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерсітіпост», та яку відповідач отримав 27.12.2013, що підтверджується актом виконаних робіт № 133-12/13 від 31.12.2013, складеного між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтерсітіпост», а також інформацією на сайті http://intercitypost.com/treking за ідентифікатором пошуку 044-292820.

Таким чином, обов'язок здійснити оплату відповідач повинен був виконати до 04.01.2014, та, відповідно, з 04.01.2014 виникло прострочення виконання обов'язку з оплати.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

З огляду на вищевикладене, встановивши фактичні обставини справи, та беручи до уваги, що відповідач обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача, не спростував, доказів належного виконання своїх зобов'язань за укладеним між сторонами Договором № 15/11 про надання послуг з перевезення пасажирів від 15.11.2013 суду не надав, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Рентал груп» в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Вікоіл ЛТД» основного боргу в розмірі 21872 грн. 00 коп. підлягають задоволенню в повному обсязі.

Крім того, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 4059 грн. 79 коп. пені за період з 03.12.2013 по 27.08.2014 у зв'язку з неналежним виконанням Товариством з обмеженою відповідальністю «Вікоіл ЛТД» умов Договору № 15/11 про надання послуг з перевезення пасажирів від 15.11.2013.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно з статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 7.2.1 Договору, за несвоєчасну оплату рахунків виконавця за надані послуги замовник за письмовою вимогою зобов'язаний сплатити виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд визнав його необґрунтованим та таким, що не відповідає передбаченим законодавством порядку і способу нарахування, зважаючи на те, що нарахування пені має здійснюватися з 04.01.2014 (відповідно до вище встановленого строку виконання зобов'язання відповідача) та, у відповідності до статті 232 Господарського кодексу України, не перевищувати шести місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, тобто, з 04.01.2014 по 28.06.2014 (з урахуванням заявленого позивачем періоду нарахування пені).

Здійснивши власний розрахунок, враховуючи базу для нарахування пені, заявлену позивачем, (21872 грн. 00 коп. * 13% / 365 * 101 день (з 04.01.2014 по 14.04.2014) = 786 грн. 79 коп.; 21872 грн. 00 коп. * 19% / 365 * 75 днів (з 15.04.2014 по 28.06.2014) = 853 грн. 91 коп.) суд прийшов до висновку, що з Товариства з обмеженою відповідальністю «Вікоіл ЛТД» підлягає стягненню пеня в розмірі 1640 грн. 70 коп. за період з 04.01.2014 по 28.06.2014, у зв'язку з чим позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Рентал груп» в частині стягнення з відповідача пені в розмірі 4059 грн. 79 коп. підлягають частковому задоволенню в розмірі 1640 грн. 70 коп.

Також, позивач просив суд стягнути з відповідача 3% річних в розмірі 487 грн. 18 коп. за період з 03.12.2013 по 27.08.2014.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з пунктом 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних, суд дійшов висновку в його необґрунтованості, оскільки позивач здійснював нарахування 3% річних з 03.12.2013, тоді як правильним для нарахування 3% річних є період з 04.01.2014 по 27.08.2014.

За розрахунком суду, враховуючи заявлену позивачем базу для нарахування 3% річних, (21872 грн. 00 коп. * 3% / 365 * 236 дні = 424 грн. 26 коп.) позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Рентал груп» в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Вікоіл ЛТД» 3% річних в розмірі 487 грн. 18 коп. підлягають частковому задоволенню в розмірі 424 грн. 26 коп.

Крім того, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Вікоіл ЛТД» інфляційні втрати в розмірі 2755 грн. 87 коп. за грудень 2013 року - серпень 2014 року.

Згідно з положеннями пунктів 3.1 та 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 N 62-97р; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.97 N 39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат, суд дійшов висновку в його необґрунтованості та, здійснивши власний розрахунок, встановив, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Рентал груп» в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Вікоіл ЛТД» інфляційних втрат в розмірі 2755 грн. 87 коп. підлягають частковому задоволенню в розмірі 2690 грн. 26 коп. (за період з січня по серпень 2014 року, без урахування грудня 2013 року).

Відповідно до частини 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. 44, ч. 1 ст. 49, ст.ст. 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Вікоіл ЛТД» (01042, м. Київ, вул. Патриса Лумумби, буд. 4/6, корпус А, кімната 217; ідентифікаційний код: 32308598) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Рентал груп» (03062, м. Київ, просп. Перемоги, буд. 67; ідентифікаційний код: 35081565) основний борг в розмірі 21872 (двадцять одна тисяча вісімсот сімдесят дві) грн. 00 коп., пеню в розмірі 1640 (одна тисяча шістсот сорок) грн. 70 коп., 3% річних в розмірі 424 (чотириста двадцять чотири) грн. 26 коп., інфляційні втрати в розмірі 2690 (дві тисячі шістсот дев'яносто) грн 26 коп. та витрати зі сплати судового збору в розмірі 1667 (одна тисяча шістсот шістдесят сім) грн. 46 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання, протягом 10 днів з дня складання повного рішення, апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Повне рішення складено: 10.11.2014

Суддя І.М. Отрош