Постанова № 41279073, 06.11.2014, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв.

06 листопада 2014 року Справа № 814/3068/14

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Желєзного І.В. секретар судового засідання Зощак В.В. розглянувши адміністративну справу

за позовомТовариства з додатковою відповідальністю "Миколаївбудмеханізація", вул. Новозаводська, 13, м. Миколаїв, 54028

доДержавної податкової інспекції у Ленінському районі м.Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області, вул. Гмирьова, 1/1, м. Миколаїв, 54028

провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, ВСТАНОВИВ:

Товариство з додатковою відповідальністю «Миколаївбудмеханізація» (далі по тексту також - позивач, підприємство), посилаючись на незаконність оспорюваних рішень, звернулось до адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області (далі по тексту також - відповідач, ДПІ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 24.06.2014 року №0001482201 про визначення зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 48989,00грн. (32619,00 грн. - основного зобов'язання, 16310,00 грн. - штрафу) та податкового повідомлення-рішення 24.06.2014 року №0001492201 про визначення зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 37512,00грн..

Відповідач позов не визнав, зазначивши про безтоварність господарських операцій між позивачем та ТОВ «Інвест Актив Плюс», що слугувало підставою для визначення податкових зобов'язань.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні в них фактичні дані, суд встановив наступне.

Товариство з додатковою відповідальністю «Миколаївбудмеханізація» виконавчим комітетом Миколаївської міської ради 09.09.1993 року та як платник податків взято на податковий облік ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва. Основними видами діяльності товариства є неспеціалізована оптова торгівля, роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами, вантажний автомобільний транспорт, інша професійна, наукова та технічна діяльність, будівництво житлових і нежитлових будівель (основний).

В червні 2014 року ДПІ проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань правомірності формування податкового кредиту, витрат, податкових зобов'язань та доходів, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування по взаємовідносинам з ТОВ «Інвест Актив Плюс» за серпень-жовтень, грудень 2011 року, результати якої оформлено Актом № 2098/14-02-22-01/01273125 від 11.06.2014 року (далі по тексту - акт).

В ході перевірки ДПІ дійшла висновку про порушення суб'єктом господарювання п.п. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2 ст. 138, п.п.139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 185.1 ст. 185, п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток на суму 37512,00 грн. та податок на додану вартість в сумі 32619,00 грн..

На підставі зазначеного акта перевірки 24.06.2014 року ДПІ прийняті податкове повідомлення-рішення №0001492201, яким позивачу визначене грошове зобов'язання з податку на додану вартість в загальній сумі 48929,00 гривень, з яких 32619,00 грн. - основний платіж, 16310,00 грн. - штрафу, та податкове повідомлення-рішення №0001482201, яким позивачу донараховано суму податку на прибуток в розмірі 37512,00грн..

Відповідно до висновків, викладених у Акті перевірки, ДПІ не визнає можливим включення позивачем до податкового кредиту сум ПДВ, сформованих по взаєморозрахункам з ТОВ «Інвест Актив Плюс» у серпні-жовтні та грудні 2011 року, обґрунтувавши це безтоварністю господарських операцій між вказаними суб'єктами господарювання.

При цьому підставою для таких висновків є посилання відповідача на акт Очаківської ОДПІ у Миколаївській області від 30.12.2013 року № 22/22-36793988 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Інвест Актив Плюс» щодо підтвердження господарський відносин із платниками податків за період з 01.12.2010 по 31.07.2012», а також наявністю кримінального провадження №32012170000000024 від 22.11.12 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 205, ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 212 КК України, внесеного до ЄРДР за №320121700000000160 від 05.02.2013.

Досліджуючи обставини, з якими закон пов'язує наявність або відсутність в діях суб'єкта господарювання податкового правопорушення, суд виходить з такого.

Статтею 9 ЗУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України (в редакції, що була чинною у відповідних податкових періодах), об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу;

Приписами п.135.2 ПК України визначено, що доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з п.137.1 ПК України дохід від реалізації товарів визнається за датою переходу покупцеві права власності на такий товар. Дохід від надання послуг та виконання робіт визнається за датою складення акта або іншого документа, оформленого відповідно до вимог чинного законодавства, який підтверджує виконання робіт або надання послуг.

Відповідно до п.138.1 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Із п.138.2 ПК України слідує, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді. Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Згідно з п.139.1.9 ПК України витрати не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. У відповідності до пп. «а» п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів.

Відповідно до п.187.1 ст.187 ПК України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Приписами п.198.1 ст.198 ПК України визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 ПК України).

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п. 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну.

Податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (п.201.4, п. 201.6, п. 201.10 ст. 201 ПК України).

Системний аналіз правових норм, якими регулюються правовідносини, що є предметом судового дослідження, вказує, що визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Не можуть бути включені до складу валових витрат та податкового кредиту витрати на придбання товарів (робіт, послуг) не підтверджені дійсними розрахунковими, платіжними та іншими документами. Документом, який підтверджує сплату покупцем податку на додану вартість в ціні товару, зокрема є податкова накладна.

Для віднесення відповідних сум до складу валових витрат та податкового кредиту в розумінні ПК України не передбачається умова відслідкування та контролю платником податку (добросовісним набувачем товару, послуг та ін.) реальної сплати цих сум до бюджету контрагентом, а тим більше контрагентів безпосереднього контрагента суб'єкта господарювання. Чинним законодавством на сторону в господарському зобов'язанні не покладено обов'язок з'ясування обставин сплати податків та зборів контрагентом.

До того ж суб'єкт господарювання (добросовісний учасник угод та господарських операцій) не наділений можливістю контролю (навіть за власною ініціативою) за сплатою податків іншими суб'єктами підприємницької діяльності. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання як платник податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, оскільки юридична відповідальність особи має індивідуальний характер (ст.61 Конституції України). Зазначена обставина (недобросовісність учасника угоди щодо сплати податків та зборів) не є підставою для позбавлення платника податку права на відображення в складі валових витрат та податкового кредиту понесені витрати на придбання товарів (послуг), якщо останній виконав усі передбачені законом умови та має всі документальні підтвердження понесених витрат та фактичного здійснення господарських операцій.

Чинним законодавством України не встановлено обов'язку покупця сплачувати ПДВ ще й безпосередньо до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність з негативними наслідками саме щодо такого суб'єкта господарювання. Зазначена правова позиція, зокрема, викладена у постановах Верховного Суду України від 01.06.2010 за позовом ПП "Армавір" до ДПІ у Печерському районі м. Києва, від 19.11.2010 у справі за позовом ВАТ "Кременчуцький завод технічного вуглецю" до Кременчуцької ОДПІ, від 31.01.2011 за позовом ЗАТ "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської ОДПІ, а також у Рішенні Європейського суду з прав людини від 22.01.09 по справі "Булвес" проти Болгарії. Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

При розгляді справи встановлено, що між позивачем та ТОВ «Інвест Актив Плюс» (продавець) в періоді, що був предметом перевірки, здійснювались господарські операції купівлі-продажу товару (паливо-мастильні матеріали, ін.).

Так, із наданих позивачем документів слідує, що внаслідок договірної переписки контрагенти досягли домовленості про продаж ТОВ «Інвест Актив Плюс» товару з відстрочкою оплати за нього за умови самовивозу покупцем.

На підтвердження реалізації домовленостей та реальності господарських операцій з придбання дизельного пального та інших товарно-матеріальних цінностей позивач надав: видаткові накладні (№РН-73 від 25.08.2011р.; №РН-31 від 15.09.2011р.; №РН-65 від 20.10.2011р.; №РН-131 від 30.12.2011р.; №РН-133 від 30.12.2011р., №РН-35 від 18.10.2011 року, №РН-47 від 26.10.2011 року, №РН-80 від 26.12.2011 року, №РН-86 від 26.12.2011 року, №РН-130 від 30.12.2011 року, №РН-116 від 30.12.2011 року, №РН-39 від 20.10.2011 року, №РН-87 від 26.12.2011 року, №РН-88 від 26.12.2011 року, №РН-67 від 25.01.2012 року; №РН-56 від 20.01.2012 року); подорожні листи на підтвердження перевезення дизельного пального та інших товарів власним транспортом (№ПЛ-003072 від 25.08.2011р.; №ПЛ-003078 від 26.08.2011р.; №ПЛ-003083 від 29.08.2011р.; №ПЛ-003152 з 15.09.2011р.по 16.09.2011р.; №ПЛ-003177 від 19.09.2011р.; №ПЛ-003333 з 25.10.2011р. по 26.10.2011р.; №ПЛ-003357 від 27.10.2011р.; №ПЛ-003667 з 03.01.2012р. по 05.01.2012р.; №ПЛ-003665 з 03.01.2012р. по 08.01.2012р. ,№ПЛ-003316 з 19.10.2011р. по 20.10.2011р.; №ПЛ-003364 від 28.10.2011р.; №ПЛ-003631 з 26.12.2011р. по 31.12.2011р.; №ПЛ-003703 з 16.01.2012р. по 22.01.2012р.; №ПЛ-003675 з 04.01.2012р. по 05.01.2012р.; №ПЛ-003666 з 04.01.2012р. по 05.01.2012р.; №ПЛ-003670 з 04.01.2012р. по 05.01.2012р.; №ПЛ-003583 з 15.12.2011р. по 16.12.2011р.; №ПЛ-003625 від 26.12.2011р.; №ПЛ-003764 від 27.01.2012р.).

На підтвердження використання придбаних товарів в господарській діяльності позивач надав: звіт за серпень 2011 року, акт списання № СпТ-000684 від 31.08.2011р., звіт за серпень 2011 року, акт списання №СпТ-000686 від 31.08.2011р., № СпТ-000685 від 31.08.2011р., звіт за серпень 2011 року, акт списання № СпТ-000682 від 31.08.2011р., № СпТ-000680 від 31.08.2011р., звіт за вересень 2011 року, акт списання № СпТ-000774 від 30.09.2011р., № СпТ-000773 від 30.09.2011р., звіт за вересень 2011 року, акт списання № СпТ-000778 від 30.09.2011р., № СпТ-000776 від 30.09.2011р.; звіт за жовтень 2011 року, акт списання № СпТ-000856 від 31.10.2011р., № СпТ-000855 від 31.10.2011р., № СпТ-000854 від 31.10.2011р., звіт за жовтень 2011 року(3 арк.), акт списання № СпТ-000860 від 31.10.2011р., № СпТ-000858 від 31.10.2011р., № СпТ-000857 від 31.10.2011р., звіт за грудень 2011 року, акт списання № СпТ-001048 від 30.12.2011р., звіт за грудень 2011 року, акт списання № СпТ-001050 від 30.12.2011р., звіт за грудень 2011 року, акт списання № СпТ-001047 від 30.12.2011р., № СпТ-001046 від 30.12.2011р., звіт за грудень 2011 року(2 арк.), акт списання № СпТ-001054 від 30.12.2011р., № СпТ-001051 від 30.12.2011р., акти списання, журнал-ордер по рахунку 631 (Розрахунки з вітчизняними постачальниками) за період з 01.08.2011р. по 31.12.2012р..

При цьому, станом на 01.01.2013 року кредиторська заборгованість перед «Інвест Актив Плюс» складала 204 028,58 грн. 30.12.2013 року вказана сума кредиторської заборгованості віднесена на прибуток Позивача за рахунок списання, в зв'язку з ліквідацією ТОВ «Інвест Актив Плюс» (копія декларації з податку на прибуток підприємства за 2013 рік).

На момент видачі податкових накладних ТОВ «Інвест Актив Плюс» було зареєстровано платником ПДВ, а отже, мало право їх виписувати. В свою чергу, позивач мав правові підстави включити суму сплачених в вартості послуг ПДВ по таким податковим накладним до податкового кредиту. Позивач в повному обсязі задекларував свої податкові зобов'язання з ПДВ.

За наявності необхідних відповідно до ПК України первинних документів, що підтверджують право на витрати і за відсутності доказів, які заперечують реальність господарських операцій, платник податків не може бути позбавлений права на формування витрат та податкового кредиту, які враховуються під час визначення об'єкту оподаткування.

Безтоварність спірних господарських операцій між позивачем та ТОВ «Інвест Актив Плюс» ДПІ обумовлює також відсутністю у ТОВ «Інвест Актив Плюс» об'єктивної можливості для виконання поставок послуг (товарів) в силу відсутності достатньої кількості основних засобів та робочого персоналу. Проте укладення трудового договору не є єдиним способом залучення фізичних осіб або матеріальних ресурсів (техніки, тощо) до вчинення необхідних дій в процесі надання послуг. Податкове законодавство не ставить право платника на податковий кредит в залежність від того, за рахунок яких ресурсів (власних або залучених) здійснюється поставка послуг (товарів) та виконується певний обсяг робіт. До того ж, ДПІ не довела неможливості поставки ТОВ «Інвест Актив Плюс» товарів шляхом залучення інших осіб (матеріальних ресурсів) за цивільно-правовими угодами.

Посилання відповідача на акт Очаківської ОДПІ у Миколаївській області від 30.12.2013 року № 22/22-36793988 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Інвест Актив Плюс» щодо підтвердження господарський відносин із платниками податків за період з 01.12.2010 по 31.07.2012» також не має правового значення, оскільки суб'єктом владних повноважень при прийняті оспорюваного податкового повідомлення-рішення дана правова оцінка господарським операціям за серпень-жовтень, грудень 2011 року, а акт про неможливість проведення перевірки в зв'язку з незнаходженням підприємства за юридичною адресою складено 30.12.2013 року (більше чим через 2 роки після здійснення господарських операцій, відповідно до ухвали господарського суду Миколаївської області від 27 березня 2013 року по справі №5016/2936/2012(5/113) ТОВ „ІНВЕСТ АКТИВ ПЛЮС" ліквідовано). Крім того, законодавець не визначає (відсутній причинно-наслідковий зв'язок) незнаходження підприємства за місцем реєстрації умовою визнання господарських операцій такими, що не відбулися.

Наявність інформації про порушення кримінального провадження за фактом незаконної діяльності іншого суб'єкта господарювання не є безумовною підставою для визнання безтоварними господарських операцій між позивачем та даним контрагентом, оскільки, в даному випадку, доказом протиправності дій позивача міг би слугувати вирок суд. Крім того, інформації про кримінальне провадження не містить відомостей про те, що саме господарські операції між позивачем та його контрагентом є безтоварними. Отже, посилання відповідача на зареєстроване кримінальне провадження за відсутністю результатів розслідувань у вигляді обвинувального вироку, не має для даної справи юридичного значення, адже з урахуванням положень статей 70 і 72 Кодексу адміністративного судочинства України належним доказом фіктивності підприємництва (протиправних дій певних фізичних осіб) є вирок суду у кримінальній справі. Якщо податковий орган мотивує своє рішення про позбавлення платника податків права на віднесення сплачених постачальникам коштів до податкового кредиту, тим, що на його думку, відбулася фіктивна операція по штучному нарощуванню цих показників і ці дії містять склад кримінально-караного діяння, то цьому повинно передувати доведеність цієї діяльності платника податків або його контрагентів у порядку кримінального судочинства. В даному випадку таке рішення суду (вирок та ін.) відсутнє.

Щодо посилання відповідача у акті перевірки на господарські відносини ТОВ «Інвест Актив Плюс» із підприємствами, з якими позивач не мав жодних зв'язків, відповідачем не надано детального аналізу послуг та продукції, яка могла б бути поставлена цими підприємствами на адресу ТОВ «Інвест Актив Плюс», а потім і позивачеві. ДПІ не наводить жодного прикладу ідентифікації товарних цінностей (послуг), які були предметом господарських операцій між зазначеними підприємствами, що унеможливлює встановлення фактів того, що саме ці товарно-матеріальні цінності або послуги в завершенні ланцюга господарських операцій поставлені позивачеві. Крім того, недобросовісність учасників господарських правовідносин в ланцюгу постачання товарів (послуг) не може слугувати підставою для притягнення до юридичної відповідальності суб'єкта господарювання, яких виконав зобов'язання по правочинам та по сплаті податку на додану вартість в ціні придбаного товару.

На думку суду, позиціонування вказаних обставини в контексті доктрини превалювання суті господарських операцій над її формою та презумпції правомірності дій платника податків як порушення податкового законодавства, в даному випадку не ґрунтується на приписах чинного законодавства та є надуманим.

Отже, судження ДПІ про сумнівність господарських операцій базуються на припущеннях, які не доведені належними та допустимими доказами. Позивач надав первинні документи, що стосуються господарських операцій за участю контрагента, які фактично підтверджують реальне здійснення правочинів і досягнення позивачем законної мети їх здійснення - придбання на підставі цивільно-правових угод товарів (послуг) для здійснення господарської статутної діяльності, направленої на отримання прибутку та реальне використання товару в господарській діяльності, шляхом реалізації придбаних товарно-матеріальних цінностей іншим суб'єктам господарювання.

Таким чином, висновки контролюючого органу про безтоварність господарських операцій базуються на припущеннях, які не доведені належними та допустимими доказами, а відповідач при прийнятті оспорюваних податкових повідомлень-рішень діяв не на підставі, не в спосіб, що передбачені законами України, та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Вищенаведене в сукупності є підставою для задоволення позову.

Відповідно до ч.1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені витрати з Державного бюджету України.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 70-71, 86, 122,138, 158-163 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-ріщення Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області від 24.06.2014року № 0001482201.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області від 24.06.2014року № 0001492201.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з додатковою відповідальністю "Миколаївбудмеханізація" 1827 гривень в рахунок відшкодування сплаченого судового збору.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів в порядку ст. 186 КАС України.

Суддя І. В. Желєзний