Постанова № 41278329, 03.11.2014, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.11.2014 року Справа № 904/4407/14

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Величко Н.Л. (доповідач)

суддів: Іванова О.Г., Подобєда І.М.

при секретарі судового засідання: Суслі Я.Б.

за участю представників сторін:

від позивача: Коляда О.О. представник, довіреність №б/н від 15.09.14;

від відповідача: Абрамов Д.В. представник, довіреність №4/10-411 від 04.09.14;

розглянувши апеляційну скаргу Дніпропетровської міської ради, на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 29.07.2014р. у справі №904/4407/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МІЛМ", м. Дніпропетровськ

до Дніпропетровської міської ради, м. Дніпропетровськ

про визнання таким, що втратив чинність державного акту на право постійного користування землею

ВСТАНОВИВ

1. Стислий виклад суті рішення місцевого господарського суду.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 29.07.2014р. у справі №904/4407/14 (суддя - Рудовська І.А.) позов задоволено, визнано таким, що втратив чинність, державний акт на право постійного користування землею серії: ДПД 78 від 03.11.2000р., виданий Товариству з обмеженою відповідальністю "МІЛМ" та зареєстрований 03.11.2000р. в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №001181.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що фактичне користування земельною ділянкою та нерухомим майном на ній, яке раніше на праві власності належало позивачу, здійснює його новий власник, позивач добровільно відмовився від права користування зазначеною земельною ділянкою, законодавством передбачено припинення права користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови від права користування земельною ділянкою, а також у разі набуття іншою особою права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.

2. Підстави, з яких порушено питання про перегляд рішення.

Не погодившись із зазначеним рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу про скасування рішення та відмову у задоволенні позову.

В обґрунтування апеляційної скарги її заявник зазначає, що суд захистив право позивача з порушенням визначених законодавством України способів захисту, передбачених зокрема ст.152 Земельного кодексу України та ст. 16 Цивільного кодексу України, оскільки чинним законодавством України не передбачено такий спосіб захисту як визнання таким, що втратив чинність державний акт на право постійного користування земельною ділянкою.

Також, на думку скаржника, судом не встановлено, який відсоток нерухомого майна було відчужене позивачем. Досліджені матеріали не є правовстановлюючими, не мають ідентифікації земельної ділянки та прив'язки об'єкта нерухомого майна до земельної ділянки з кадастровим номером 12110100000:07:113:0025, отже не можуть бути належними доказами по справі.

Скаржник стверджує, що Дніпропетровська міська рада не є належним відповідачем по справі, оскільки державний акт на право постійного користування видавався виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради.

Прийнятим у справі рішенням порушено виключне право відповідача, як органу місцевого самоврядування, на розпорядження землями територіальної громади міста Дніпропетровська, оскільки не взято до уваги, що питання регулювання земельних відносин вирішуються виключно на пленарних засіданнях міської ради (п. 34 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні») шляхом прийняття відповідних рішень. Втім, судом першої інстанції не було встановлено чи розглядалось у встановленому законодавством порядку питання щодо припинення права постійного користування земельною ділянкою позивача на сесії Дніпропетровської міської ради.

Скаржник стверджує, що при прийнятті оскаржуваного рішення господарським судом Дніпропетровської області порушено ст.ст. 34, 43 ГПК України.

Представник відповідача у судовому засіданні підтримав правову позицію, викладену у скарзі.

3. Доводи викладені у відзиві на апеляційну скаргу.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу з доводами та вимогами апелянта не згоден, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення першої інстанції в силі.

Зазначає про безпідставність твердження відповідача щодо порушенням судом при винесенні рішення ст. 152 ЗК України та ст. 16 ЦК України.

В державному акті на право постійного користування землею зазначено код ДЗК 78053022 та 78053030. Державний акт було видано 03.11.2000р., а тому він не містить даних про кадастровий номер земельної ділянки. Поняття кадастрового номеру земельної ділянки було введено до земельного законодавства у 2009 році. Державні акти на право власності на земельну ділянку, видані до 2002 року, не містили інформації щодо кадастрового номера земельної ділянки та взагалі не були присвоєні кадастрові номери.

Вказує на те, що оскільки підстави для визнання припиненим права позивача на постійне користування земельною ділянкою є правомірним, визнання державного акту таким, що втратив чинність є похідними та підлягають задоволенню.

В державному акті на право постійного користування землею зазначено, що цей акт видано Дніпропетровською міською радою народних депутатів Дніпропетровської області, тобто відповідачем назва якого на теперішній час Дніпропетровська міська рада.

Орган місцевого самоврядування не може примушувати юридичну особу за законодавством України користуватися земельною ділянкою.

Посилається на ст. 142 ЗК України та зазначає, що звертався до відповідача з заявою про відмову від права постійного користування земельною ділянкою, а тому відповідач повинен був прийняти рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що самостійно повідомляє органи державної реєстрації.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав правову позицію, викладену у письмовому відзиві на апеляційну скаргу.

У судовому засіданні 03.11.2014р. оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

4. Дослідивши матеріали справи, апеляційний господарський встановив наступні обставини:

3.11.2000р. Дніпропетровською міською радою народних депутатів Дніпропетровської області видано Товариству з обмеженою відповідальністю «МІЛМ» державний акт на постійне користування землею серії ДПД 78, по вул. Краснопільській, 15, площею 0,5408 га для фактичного розміщення торгівельно-складських приміщень, на підставі рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської Ради народних депутатів № 2650 від 19.10.2000 року.

Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 001181 (ділянка 1 - Код ДЗК 78053022, ділянка 2 - код ДЗК 78053030). (а.с. 8-9).

У зв'язку з переходом права власності на об'єкт нерухомого майна, що розташоване за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Краснопільська, 15 до ТОВ «ВО «Завод безалкогольних напоїв», 27.03.2014р. реєстраційною службою Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області було видано Товариству з обмеженою відповідальністю «Виробниче об'єднання «Завод безалкогольних напоїв» свідоцтво про право власності №19645256, серія САК № 508356, на будівлі та споруди, що розташовані за адресою: м.Дніпропетровськ, вул. Краснопільська, 15. (а.с. 11).

Згідно витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 19646471 від 27.03.2014р. серії ЕАХ № 639680 будівлі та споруди розташовані за адресою м. Дніпропетровськ, вул. Краснопільська, 15, складаються з: холодильник літ. А-1, поз.1-5, 7-34, загальною площею 1135,7 кв.м; ґанки літ. аІ, літ. аІІ, літ. аІІІ, рампа, сходи - літ.а, літ. а4, літ. а5; будівля - літ. Б-1, поз. 1-5, 28 (підвал), поз.18,14 (І-пов.), загальною площею 1078,8 кв.м, прибудова - літ. БІ-1, поз. 17-23, загальною площею 65,0 кв.м; підвал - літ.під БІ-1 поз.6-8, 10, 11, загальною площею 66,8 кв.м., прибудова літ. БІІ-1 поз. 9 (підв.), поз. 15, 16, 24-26, 29 загальною площею 31,3 кв.м, літ. б1, б5 - рампа, літ. б2, б4, б6 - сходи, літ. б3 - вхід у підвал; літ. Г-1 поз. 1,2, загальною площею 11,8 кв.м, літ.Д, И, К - навіси; споруди №2-8, мостіння І.

Позивач заявою №206 від 27.03.2014р. звернувся до голови міської ради про добровільну відмову від права постійного користування зазначеною земельною ділянкою (кадастровий номер №1225055100.03.002.0420) у зв'язку зі зміною власника нерухомого майна, що знаходиться на цій земельній ділянці (а.с.13).

Вказана заява була надіслана позивачем відповідачу поштою та отримана 04.04.2014р. уповноваженою особою Дніпропетровської міської ради, що підтверджується описом вкладення та поштовим повідомленням, наявними у матеріалах справи. (а.с.110) зазначена заява зареєстрована за вхідним номером кореспонденції 36/2054 від 4.04.14р.

Матеріали справи містять лист-відповідь № КП-2995 від 18.04.2014р. Комунального підприємства «Центр містобудування, архітектури, землеустрою та кадастру» Дніпропетровської міської ради, в якому наявне посилання про розгляд заяви за вх. №36/2054 від 4.04.2014р. та про необхідність надання Товариством з обмеженою відповідальністю «МІЛМ» протягом трьох місяців документів згідно переліку для забезпечення підготовки проекту рішення міської ради про припинення права постійного користування земельною ділянкою, а саме: свідоцтво про реєстрацію юридичної особи, довідку з єдиного реєстру підприємств та організацій України, статут підприємства, правовстановлюючі документи на земельну ділянку, документ, який є підставою для припинення права постійного користування земельною ділянкою, акти обстеження земельної ділянки, технічний паспорт на об'єкти нерухомого майна. (а.с.14).

В матеріалах відсутні докази надання позивачем відповідачу документів, перелічених у листі № КП-2995 від 18.04.2014р. для забезпечення підготовки проекту рішення міської ради про припинення права постійного користування земельною ділянкою, як відсутні і докази прийняття відповідного рішення міською радою.

Позивач вважає не правомірними відповідь на свою заяву та бездіяльність відповідача щодо прийняття рішення про припинення права постійного користування, що і стало підставою для звернення до господарського суду з позовом про визнання таким, що втратив чинність державний акт на право постійного користування.

5. Мотиви, з яких виходила апеляційна інстанція при винесенні постанови:

Суд першої інстанції приймаючи рішення виходив з того, що позивач фактично припинив використовувати земельну ділянку для розміщення нерухомого майна, яке він передав у власність до статутного капіталу ТОВ «ВО «ЗБН», а тому згідно ч.1 ст.377 ЦК України та ч. 2 ст. 120 Земельного кодексу України з часу набуття ТОВ «ВО «ЗБН» права приватної власності на об'єкт нерухомості, розташований на земельній ділянці, яка перебувала у позивача в користуванні на праві постійного користування, у позивача припинилось право користування цією земельною ділянкою, що зумовлює припинення земельних правовідносин сторін, які виникли внаслідок надання цієї земельної ділянки в користування та посвідчувалися державним актом на право постійного користування землею, який не може посвідчувати певне речове право, яке є припиненим в силу вимог закону, що призводить до втрати ним чинності.

Судова колегія не погоджується з такими висновками і вважає їх такими, що не відповідають обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права.

Згідно статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Предметом розгляду у даній справі є вимога про визнання таким, що втратив чинність державний акт на право постійного користування земельною ділянкою у зв'язку з переходом права власності на нерухоме майно до нового власника та добровільною відмовою користувача від земельної ділянки.

Відповідно до ч. 2 ст. 377 Цивільного кодексу України якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Статтею 120 Земельного кодексу України визначені правові підстави переходу права на земельну ділянку у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Істотною умовою договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, є кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з набуттям права власності на ці об'єкти.

Укладення договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що пов'язане з переходом права на частину земельної ділянки, здійснюється після виділення цієї частини в окрему земельну ділянку та присвоєння їй окремого кадастрового номера.

Відповідно до ст.125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Аналогічна норма була передбачена ст. 23 Земельного кодексу України у попередній редакції .

Пунктами "а", "є" ч. 1 ст. 141 Земельного кодексу України передбачено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є: добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; набуття іншою особою права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.

Згідно з ч. 3 ст. 142 Земельного кодексу України припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки.

Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації (ч. 4 ст. 142 Земельного кодексу України).

Відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

У розумінні цього закону нерухоме майно - земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення

Згідно зі ст. 5 вищезазначеного закону у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди (їх окремі частини), квартири, житлові та нежитлові приміщення.

Аналіз зазначених норм законодавства дає підстави зробити висновок про те, що як набуття права постійного користування так і його припинення у зв'язку з добровільною відмовою користувача відбувається на підставі рішення відповідного органу державної влади та органів місцевого самоврядування, відповідно до їх повноважень, та державної реєстрації набуття або припинення такого права. Саме з моменту державної реєстрації в силу закону, права користування земельною ділянкою виникають, змінюються та припиняються.

Таким чином, добровільна відмова користувача від користування наданою йому земельною ділянкою, шляхом подання відповідної заяви власнику земельної ділянки, автоматично не припиняє право постійного користування користувача, а є підставою для вчинення суб'єктами земельних відносин певних дій щодо припинення цього права та їх державної реєстрації .

Пунктом 34 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що питання регулювання земельних відносин вирішується виключно на пленарних засіданнях міської ради.

Як вже було встановлено, позивач заявою №206 від 27.03.2014р. звернувся до голови міської ради з добровільною відмовою від права постійного користування земельною ділянкою (кадастровий номер №1225055100.03.002.0420) у зв'язку зі зміною власника нерухомого майна, що знаходиться на цій земельній ділянці (а.с.13). Вказана заява була надіслана позивачем відповідачу поштою та отримана 04.04.2014р. уповноваженою особою Дніпропетровської міської ради, що підтверджується описом вкладення та поштовим повідомленням, наявними у матеріалах справи. (а.с.110)

Матеріали справи містять лист-відповідь № КП-2995 від 18.04.2014р. Комунального підприємства «Центр містобудування, архітектури, землеустрою та кадастру» Дніпропетровської міської ради, в якому йдеться про необхідність надання Товариством з обмеженою відповідальністю «МІЛМ» протягом трьох місяців певних документів згідно переліку для забезпечення підготовки проекту рішення міської ради про припинення права постійного користування земельною ділянкою (а.с.14).

В матеріалах відсутні докази надання позивачем відповідачу документів, перелічених у листі № КП-2995 від 18.04.2014р. для забезпечення підготовки проекту рішення міської ради про припинення права постійного користування земельною ділянкою, як відсутні і докази прийняття відповідного рішення міською радою.

Тобто, з матеріалів справи не вбачається, що між сторонами у справі наявний спір про право та не визнання цього права власником землі та яке підлягає захисту у судовому порядку.

Вимога власника землі про надання документів, які підтверджують відчуження нерухомого майна, яке знаходиться саме на земельній ділянці яка знаходиться у користувача на праві постійного користування, випливає з положень ст. 377 ЦК України та ст.120 ЗК України, оскільки саме цивільно - правова угода є підставою набуття права власності на будинок, будівлю або споруду покупцем та набуття права на земельну ділянку, кадастровий номер земельної ділянки, на яку переходить право до іншої особи є істотною умовою угоди.

Згідно з правовою позицією Пленуму Вищого господарського суду України « Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» від 17.05.2011р. №6 (п.2.14) за наслідками розгляду справ за позовами до органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування щодо оскарження прийнятих ними актів з питань, пов'язаних з наданням земельних ділянок у власність чи в користування суб'єктам господарської діяльності, господарський суд залежно від характеру спору може зобов'язати названі органи виконати певні дії, як цього вимагають приписи чинного законодавства, зокрема розглянути в установленому для даного органу порядку питання, яке стосується предмету спору.

Водночас суд не вправі приймати рішення з питань, віднесених до виключної компетенції цих органів, а також зазначати, яке конкретно рішення повинно бути прийнято.

Статтею 152 Земельного кодексу України встановлено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Предметом спору у цій справі є саме визнання таким, що втратив чинність державний акт на право постійного користування землею серії ДПД 78 від 03.11.2000р., виданий Товариству з обмеженою відповідальністю «МІЛМ» та зареєстрований 03.11.2000 в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею № 001181.

Протягом розгляду справи позивач не змінював предмет спору у встановленому ст. 22 ГПК України порядку.

Втім, обраний позивачем спосіб захисту прав та інтересів про визнання таким, що втратив чинність державний акт на право постійного користування не передбачений як ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України, так і способам захисту, передбаченим у ст. 152 ЗК України. Позовні вимоги позивача зводяться до встановлення певного факту, що до компетенції господарського суду не відноситься згідно ст. 12 ГПК України.

Доводи позивача, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки спростовуються наведеним.

Колегія суддів відхиляє твердження скаржника про те, що Дніпропетровська міська рада не є належним відповідачем у цій справі через видачу оскаржуваного державного акту на право постійного користування Виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради. Такі твердження спростовуються матеріалами справи, оскільки з Державного акту про право постійного користування землею серії ДПД 78 вбачається, що він виданий саме Дніпропетровською міською радою. Отже, позивачем вірно вказано в якості відповідача саме Дніпропетровську міську раду.

Враховуючи вищевикладене колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини справи і дав їм неправильну юридичну оцінку. Судовою колегією встановлено порушення та неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору по суті, що є підставою для скасування прийнятого у справі рішення та відмови у задоволенні позовних вимог з покладенням судових витрат за розгляд справи на позивача.

Матеріали справи містять клопотання скаржника про відстрочення сплати судового збору за подачу апеляційної скарги у зв'язку з наявністю обставин, пов'язаних з фінансуванням установи з державного бюджету України та відсутністю у ньому коштів, призначених для сплати судового збору. На підтвердження таких доводів до клопотання дано довідки відділу бухгалтерського обліку і звітності міської ради про призупинення руху грошових коштів у зв'язку з безспірним стягненням на підставі виконавчих документів, виданих судами.

Колегія суддів враховує, що право суду на відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати і пільги щодо сплати судового збору передбачено статтею 8 Закону України «Про судовий збір» та статтею 44 ГПК України.

З огляду на викладені у клопотанні скаржника мотиви про відстрочення сплати судового збору та докази на підтвердження того, що його майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті судового збору у встановленому порядку і розмірі, колегія суддів вважає за необхідне стягнути несплачену суму судового збору при прийнятті постанови з позивача у доход державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Дніпропетровської міської ради задовольнити.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 29.07.2014 року у справі №904/4407/14 - скасувати.

Відмовити в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "МІЛМ" до Дніпропетровської міської ради про визнання таким, що втратив чинність державного акту на право постійного користування землею.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "МІЛМ" (49098, м.Дніпропетровськ, вул. Малиновського, буд 14-А, код ЄДРПОУ 20228840) на користь Державного бюджету України (Отримувач коштів - Управління Державної казначейської служби України у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровській області, Код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 37989274, Банк отримувача - ГУ ДКСУ у Дніпропетровській області, м. Дніпропетровська , Код банку отримувача (МФО) - 805012, Рахунок отримувача - 31216206782004, Код класифікації доходів бюджету - 22030001) судовий збір за розгляд апеляційної скарги у розмірі 609,00 грн.

Доручити господарському суду Дніпропетровської області видати відповідний наказ.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Повний тест постанови виготовлено 10.11.2014 року.

Головуючий суддя Н.Л. Величко

Суддя О.Г. Іванов

Суддя І.М. Подобєд