Ухвала суду № 41278019, 30.10.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/768/14(у 4-х томах) Головуючий у 1-й інстанції: Погрібніченко І.М. Суддя-доповідач: Бистрик Г.М.

У Х В А Л А

Іменем України

30 жовтня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Бистрик Г.М.,

суддів: Сорочка Є.О., Файдюка В.В.,

при секретарі: Колотушко Г.О.,

розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою відповідача Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 лютого 2014 року у справі за адміністративним позовом Дочірнього підприємства «Оллтек-Україна» до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві про скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И Л А :

Позивач Дочірнє підприємство «Оллтек-Україна» звернулися в суд з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві про скасування податкових повідомлень-рішень від 16 січня 2014 року № 0000412203, № 0000422203.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 лютого 2014 року позовні вимоги позивача задоволено.

Не погоджуючись з вищезазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального права, та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні вимог позивача.

Сторони в судове засідання не з'явились, хоча про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, що згідно з ч. 4 ст. 196 КАС України не перешкоджає судовому розгляду справи, в зв'язку з чим фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до ч. 1 ст. 41 КАС України.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення вимог позивача.

З матеріалів справи вбачається, та встановлено судом першої інстанції, що в період з 02.12.2013 року по 20.12.2013 року податковим органом проведено документальну планову виїзну перевірку ДП «Оллтек-Україна» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2010 року по 31.12.2012 року, за результатами якої складено акт № 2521/26-56-22-03-09/32047626 від 27.12.2013 року.

За результатами розгляду заперечень позивача на вказаний вище акт, висновки останнього було викладено в іншій редакції.

Перевіркою (з урахуванням результатів розгляду заперечення на висновки акту перевірки) встановлено порушення позивачем:

- пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14, пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, п. 135.1, п. 135.3, пп. 135.4.1 п. 135.4 ст. 135, п. 137.1 ст. 137, п. 138.2 ст. 138, п. 138.4 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 185.1 ст. 185 ПК України, внаслідок чого занижено податок на прибуток на загальну суму 332 946 грн.;

- пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п. 198.3 ст. 198 ПК України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 75 265 грн..

Зазначені вище обставини слугували підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень форми «Р» від 16 січня 2014 року:

- №0000412203, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на загальну суму 94 082 грн., з якої сума грошового зобов'язання за основним платежем складає 75 265 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 18 817 грн.

- №0000422203, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на прибуток приватних підприємств на загальну суму 332 946 грн., з якої сума грошового зобов'язання за основним платежем складає 332 946 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями - 0 грн..

Вирішуючи питання щодо правомірності податкових повідомлень-рішень, колегія суддів зважає на наступні обставини справи.

З матеріалів справи слідує, що 01 січня 2011 року між ДП «Оллтек-Україна» та ТОВ «Фрайт» (покупець) був укладений договір поставки № 01/01-2011, за умовами якого постачальник зобов'язується протягом строку дії договору продавати покупцеві відповідно до замовлень останнього кормові добавки, зазначені в Специфікації - додатку № 1 до цього договору. Покупець зобов'язується приймати та оплачувати переданий товар. У разі необхідності сторони можуть змінювати або розширювати асортимент товару шляхом внесення змін або доповнень у специфікацію - додаток № 1 до цього договору (п. 1 договору).

За п. 5.1 договору поставка товару здійснюється за рахунок покупця в кількості, зазначеної в замовленні покупця, на умовах EXW (ІНКОТЕРМС-2000), партіями, не меншими ніж 25 кг., з місця розташування складу постачальника, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Алма-Атинська, 35А за винятком випадків, коли сторонами усно погоджено інше місце чи умови поставки або джерело відвантаження.

В зв'язку з відсутністю у позивача власних складських приміщень 15 березня 2011 року між ДП «Оллтек-Україна» (поклажодавець) та ТОВ «Торгова компанія Корса» (зберігач) був укладений договір № 21/11 за умовами якого поклажодавець доручає, а зберігач зобов'язується зберігати та на вимогу поклажодавця повернути наступне рухоме майно: кормові добавки, рекламний матеріал, упаковку (далі - товар), власником яких є ДП «Оллтек-Україна», та виконувати вантажно-розвантажувальні роботи, що включають: організацію групового відправлення вантажів автомобільним транспортом, включаючи збирання та розподілення вантажів; операції з транспортної обробки вантажів: тимчасове пакування з метою збереження, розвантажування, розпакування, зважування та навантажування вантажів (п. 1.1 договору).

У відповідності до п. 2.1 даного договору зберігач надає поклажодавцю послуги, зазначені в п. 1.1 цього договору не території складу зберігача. Місцезнаходження складу: м. Київ, вул. Алма-Атинська, 35А.

На виконання умов договору поставки постачальником та покупцем було виписано та підписано ряд видаткових накладних. Окрім того, факт поставки товару покупцеві підтверджується наявними в матеріалах справи рахунками-фактурами та довіреностями.

З матеріалів справи також слідує, що 21 вересня 2011 року ТОВ «Фрайт» листом № 21091 повідомили позивача про повернення товару (Оптиген) в кількості 8 500 кг. На виконання даного листа ТОВ «Фрайт» (постачальник) та ДП «Оллтек-Україна" (одержувач) виписали та підписали видаткову накладну (повернення) № ВП-0000001 на суму 177 083,33 грн., ПДВ - 35 416,67 грн., всього на суму 212 500,00 грн.

Між позивачем (замовник) та ТОВ «ТК «Швидка доставка» (перевізник) 21 вересня 2011 року було укладено договір-заявку № 21/09-ШД на перевезення вантажу автомобільним транспортом. З акту надання послуг від 22.09.2011 року № 436, підписаного замовником та перевізником, вбачається, що вартість робіт (послуг) без ПДВ склала 2 083,33 грн., ПДВ - 416,67 грн., що загалом становить 2 500,00 грн.

На виконання умов договору-заявки перевізником було виписано податкову накладну № 48 від 22.09.2011 року. Повернений товар за допомогою перевізника було доставлено одержувачам ТОВ «Українська молочна компанія» в кількості 6 000,00 кг та СТОВ «Агрофірма Маяк» в кількості 2 500,00 кг, що підтверджується належними видатковими накладними та рахунками-фактурами.

Факт отримання товару вказаними підтверджують: акт звіряння розрахунків за період з 01.06.2011 року по 03.10.2011 року, укладеного між ДП «Оллтек-Україна» та ТОВ «Українська молочна компанія» та листи між ДП «Оллтек-Україна» та його контрагентами.

Окрім того, 01.02.2010 року та 01.02.2012 року між позивачем та ТОВ «Аллтех Гангері» (виконавець) були укладені договори про надання консультаційних послуг, за умовами яких підприємство доручає виконавцю, а виконавець приймає на себе зобов'язання по наданню послуг своїх співробітників чи залучених працівників підприємству.

На виконання умов вказаних договорів сторони підписали акти приймання-передачі виконаних робіт, наданих послуг № 1 від 15.11.2010 року, № 2 від 24.11.2010 року, № 2 від 31.08.2012 року, № 2 від 30.11.2012 року.

Таким чином, апеляційна інстанція приходить до аналогічного з судом першої інстанції висновку, що виконання всіх вищевказаних договорів, їх товарність та облік підтверджуються відповідними видатковими, податковими накладними, рахунками-фактури, довіреностями, актом надання послуг, актами приймання-передачі виконаних робіт, наданих послуг та іншими вище переліченими та дослідженими судом документами, правильність та законність оформлення яких сторонами не заперечується.

В обґрунтування своєї апеляційної скарги апелянт посилається на те, що згідно даних:

- акту Лівобережної МДПІ м. Дніпропетровська ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області «Про неможливість проведення звірки ТОВ «Фрайт» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків ПП «АТМ» за березень, травень, червень 2012 року, ТОВ «Старт Д» за березень, травень, червень 2012 року, ТОВ «Феріт Д» за березень, червень 2012 року» від 26.02.2013 року № 873/22-5/33808865, ТОВ «Фрайт» здійснювали діяльність спрямовану на здійснення операцій пов'язаних з наданням податкової вигоди третіх осіб;

- акту ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «ТК «Швидка доставка» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин із ТОВ «Дормашавто» за червень 2010 року - листопад 2011 року» від 15.02.2013 року № 133/2210/36589449, не підтверджено факту відвантаження (повернення) товарів зі складу ТОВ «ТК «Швидка доставка», що ставить під сумнів факт здійснення фінансово-господарських операцій між ДП «Оллтек-Україна» та ТОВ «Фрайт».

Колегія суддів зазначені вище доводи апелянта оцінює критично, оскільки перевіряємий період по першому акту неможливості проведення звірки стосувався 2012 року, а перевіряємим періодом у даному випадку являється 2-4 квартали 2011 року, а питання фінансово-господарських взаємовідносин позивача та ТОВ «Дормашавто» вказаною перевіркою взагалі не досліджувалося.

Доводи апелянта про фіктивність зазначених вище господарських операцій обґрунтовується виключно власними припущеннями. Жодних інших доказів безтоварності угод позивача з його контрагентами, окрім актів податкових органів, апелянтом не надано.

Слід також зауважити, що співставлення даних податкової звітності з бази автоматизованого контролю, як етапу контроль-перевірочної роботи не передбачає здійснення податковим органом оцінки дотримання платником вимог податкового законодавства та аналізу змісту та характеру правовідносин, що стали підставою для формування даних податкового обліку платника. Адже питання правильності відображення платником в обліку проведених господарських операцій досліджуються податковим органом при проведенні податкової перевірки платника з дослідженням фінансово-господарських документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податку.

Поруч з цим, зазначені акти не містять жодних відомостей безпосередньо щодо господарських операцій, проведених позивачем з його контрагентами, які в подальшому слугували підставою для формування податкового кредиту.

За ст. 9 розділу 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Господарські операції, як зазначено в п. 5 ст.9 цього Закону, повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Відповідно до ст. 11 Закону, на основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність.

Виходячи з правових приписів п. 44.1 ст. 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

У відповідності до ч. 2 ст. 8 даного Закону питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій (ч. 1, 2 ст. 9. Закону).

Первинні облікові документи можуть бути складені на паперових носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Вище перелічені документи мають наведені реквізити первинного документа, зміст та обсяг господарської операції відображено через визначення конкретних заходів в конкретних вимірних одиницях, вартості, найменування, дат.

За таких обставин колегія суддів приходить до аналогічного з судом першої інстанції висновку, що зобов'язання за договорами між позивачем та його контрагентами виконувались сторонами у повному обсязі.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9. пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку не враховуються при визначенні оподатковуваного прибутку

Згідно п.1.7. ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість», пп.14.1.181. п.14.1.ст.14 Податкового кодексу України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до пп.7.4.1. п.7.4. ст.7 вищевказаного Закону України, п.198.1, п.198.3. ст.198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу).

Згідно пп.7.3.1. п.7.3 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.198.2. ст.198 Податкового кодексу України, датою виникнення податкових зобов'язань з продажу товарів (робіт, послуг) вважається дата зарахування коштів від покупця на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу або дата відвантаження товарів.

Відповідно до пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.198.6. ст.198 Податкового кодексу України, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі, коли на момент перевірки платника податку податковим органом, суми податку попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються непідтвердженими зазначеними вище документами, тоді платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, встановлених законодавством України, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену документами.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Отже, апеляційна інстанція приходить до однозначного висновку, що необхідними та достатніми підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товару, робіт чи послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням, що і було зроблено.

Згідно з п. 185.1 ст. 185 ПК України, об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст. 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст. 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; ґ) виключено; д) виключено; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Отже, доводи апелянта щодо безтоварності господарських правовідносин не підтверджені відповідними доказами.

Колегія суддів не може не зауважити, що позивач як покупець, не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, за умови необізнаності щодо неї.

Виходячи із правової позиції Вищого адміністративного суду України, викладеної в інформаційному листі від 20.07.2010 року № 1112/11/13-10, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавленню платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Укладаючи угоду зі своїми контрагентами, позивач мав всі документальні підтвердження їх господарської правосуб'єктності: здійснювати господарську діяльність, реалізовувати господарську компетенцію, мати зобов'язання, нести за ними відповідальність тощо.

Колегія суддів повністю підтримує позицію суду першої інстанції, що позивачем були вчинені всі необхідні дії та досягнуто конкретних результатів, які визначають саме поняття господарської операції - факти підприємницької та іншої діяльності.

Слід відмітити, що податковим органом не було надано рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження «фіктивності» здійснених позивачем господарських операцій.

Не надано також добутих у визначений процесуальним законодавством спосіб доказів підробки документів або складання фіктивних документів на підтвердження здійснених позивачем господарських операцій. Зазначене вказує на необґрунтованість тверджень відповідача про фіктивність проведених позивачем господарських операцій.

Окрім вищевикладеного судова колегія вважає за необхідне відзначити, що головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в актах висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації по конкретних господарських операціях, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину, податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в дохід держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Наведені вище обставини свідчать про не обґрунтованість та не законність прийняття апелянтом спірних податкових повідомлень-рішень та помилковість висновків акту перевірки.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не доведено обґрунтованість і законність прийнятих спірних повідомлень-рішень.

Суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального права, правову позицію з приводу яких аргументовано виклав в мотивувальній частині оскаржуваного відповідачем рішення.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права.

Оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 41, 158, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254, КАС України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу відповідача Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 лютого 2014 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки передбаченні ст. 212 КАС України.

Повний текст ухвали суду виготовлено 06.11.2014 року.

Головуючий суддя: Бистрик Г.М.

Судді: Сорочко Є.О.

Файдюк В.В.

.

Головуючий суддя Бистрик Г.М.

Судді: Сорочко Є.О.

Файдюк В.В.