Рішення № 41277673, 29.10.2014, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_____________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" жовтня 2014 р.Справа № 916/3862/14

Господарський суд Одеської області у складі:

судді В.С. Петрова

при секретарі Н.В. Комендатенко

за участю представників:

від позивача - Хомич Р.В.;

від відповідача - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства „Енергопостачальна компанія Одесаобленерго" до Товариства з обмеженою відповідальністю „Мілан" про стягнення 2711,73 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство „Енергопостачальна компанія Одесаобленерго" звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю „Мілан" про стягнення заборгованості за спожиту активну електричну енергію в сумі 2018,12 грн., пені в сумі 303,12 грн., 3% річних в сумі 111,99 грн., інфляції в сумі 278,50 грн., посилаючись на наступне.

Між ВАТ „Одесаобленерго" та ТОВ „Мілан" було укладено договір про постачання електричної енергії № 943 від 03.11.2006 року. Вказаний договір відповідно до п. 9.4. набрав чинності з дня його підписання і був укладений на строк до 31 грудня 2006 року. Договір вважається щорічно продовженим, якщо за місяць до закінчення терміну дії договору жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов. Так, за ствердженнями позивача, оскільки жодною із сторін не було заявлено про відмову від договору або його перегляд, останній є діючим.

В п. 2.1 договору передбачено, що під час виконання умов цього договору з питань, не обумовлених ним, сторони зобов'язуються керуватися чинним законодавством України, зокрема Правилами користування електричною енергією, затвердженими Постановою НКРЕ № 28 від 31.07.1996 р.

Відповідно до п. 2.2. договору позивач зобов'язується постачати споживачеві електроенергію в обсягах та з врахуванням визначених договором умов. Натомість споживач згідно з п.2.3. договору бере на себе обов'язок дотримуватись режиму споживання електричної енергії, визначеного договором, оплачувати постачальнику вартість спожитої електричної енергії згідно з умовами додатків до договору. Крім того, відповідно до п.7.2 договору, у разі встановлення розрахункового засобу обліку не на межі балансової належності електричних мереж енергопередавальної організації та споживача, обсяг спожитої електричної енергії визначається із врахуванням втрат електроенергії визначених відповідно до додатку №3 „Розрахунок втрат електричної енергії в мережах споживача".

Так, за ствердженнями позивача, ВАТ „Одесаобленерго'" сумлінно виконувало свої обов'язки за договором, на відміну від відповідача, який недобросовісно ставився до покладених згідно з договором на нього зобов'язань, зокрема не своєчасно та не в повному обсязі розраховувався за спожиту активну електричну енергію та не дотримувався встановлених договором граничних величин споживання електричної енергії, що призвело до виникнення у останнього заборгованості за спожиту активну електроенергію у розмірі 2018,12 грн. Зокрема, як зазначає позивач, що у розрахункових періодах вересень, жовтень, листопад 2012 року відповідачем спожито 4330 кВт/г на загальну суму 4 919,06 грн. з ПДВ, у той час як ним було здійснено лише часткову оплату за спожиту електричну енергію на загальну суму 2900,94 грн. з ПДВ.

При цьому позивач вказує, що кількість спожитої відповідачем електричної енергії у вказаний період підтверджується актами про обсяги спожитої електричної енергії, що надавалися відповідачем на виконання п. 2 додатку №2 до договору, яким визначено, що споживач зобов'язаний самостійно здійснювати зняття показів розрахункових засобів обліку, оформляти їх відповідним актом та надавати їх постачальнику в перший день наступного розрахункового періоду.

Пунктом 2.3.3. договору визначено, що споживач зобов'язується оплачувати постачальнику вартість електричної енергії згідно з умовами додатків № 5 та № 2 до договору. Відповідно до додатку № 5, що є невід'ємною частиною договору, розрахунковим періодом для визначення обсягу спожитої електричної енергії вважається період з 15 числа місяця попереднього до того ж числа розрахункового. Розрахунок за обсяг спожитої електричної енергії за розрахунковий період здійснюється споживачем самостійно на протязі 5-ти операційних днів з дня отримання рахунку.

Як зазначає позивач, на підставі вищезазначеного ВАТ „Одесаобленерго" за розрахункові періоди вересень-листопад 2012 року виписало відповідачеві для оплати обсягів спожитої активної електричної енергії наступні рахунки-фактури: за вересень 2012 р. № 943/1 від 18.09.2012 р., отриманий споживачем 18.09.2012 р., термін оплати до 25.09.2012 р. Всього за вказаним рахунком нараховано за активну електроенергію 3115,03 грн., але з огляду на наявність у відповідача на момент отримання рахунку переплати на суму 2900,94 грн. до сплати підлягала сума в розмірі 214,09 грн. Також рахунок № 941/1 від 15.10.2012 р. за жовтень 2012 р. був отриманий споживачем 15.10.2012 р., відповідно термін оплати - до 22.10.2012 р., всього за ним було нараховано до сплати за активну електроенергію1534,78 грн. За рахунком № 943/1 від 15.11.2012 р., який був отриманий споживачем 15.11.2012 р. з терміном оплати до 22.11.2012 р., відповідачу було нараховано до сплати за листопад 2012 р. за активну електроенергію 269,24 грн. Між тим, як стверджує позивач, відповідач взяті на себе договірні зобов'язання неналежним чином виконував та несвоєчасно і не в повному обсязі здійснив розрахунки за спожиту активну електричну енергію.

Наразі позивач вказує, що найменування ВАТ „Енергопостачальна компанія Одесаобленерго" було змінено на Публічне акціонерне товариство „Енергопостачальна компанія Одесаобленерго" відповідно до вимог Закону України „Про акціонерні товариства".

Разом з тим за несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язання з оплати за спожиту активну електричну енергію позивач згідно ст. 625 ЦК України здійснив нарахування 3% з вересня 2012 р. по вересень 2014 р. в сумі 111,99 грн., а також інфляції в сумі 278,650 грн.

До того ж на підставі п. 4.2.1 договору позивачем здійснено нарахування пені за період з жовтня 2013 р. по вересень 2014 р. в сумі 303,12 грн., яка заявлена до стягнення з відповідача.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 23.09.2014 р. позовну заяву ПАТ „Енергопостачальна компанія Одесаобленерго" прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 916/3862/14, при цьому розгляд справи призначено в засіданні суду.

Відповідач відзив на позов не надав, також представник відповідача у судові засідання не з'явився, хоча про дату, час і місце розгляду справи відповідач повідомлявся судом належним чином за юридичною адресою, вказаною в позовній заяві, яка значиться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб фізичних осіб-підприємців. Однак, згідно поштових повідомлень, що містяться в матеріалах справи, надіслана судом ухвала про порушення провадження у справі повернута до суду з посиланням на те, що фірма не зареєстрована за даною адресою.

Як передбачено приписами ст. 64 ГПК України, у разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Так, у пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи. Крім того, у пункті 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" від 02.06.2006 р. № 01-8/1228 зазначено, що примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Крім того, як зазначено в абз. 3 п. 3.9.1 Постанови Пленуму ВГСУ № 18 від 26.12.2011 р. „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

З огляду на вищевикладене, відповідач вважається належним чином повідомленим про розгляд справи судом.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справу розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.

03.11.2006 року між Відкритим акціонерним товариством „Енергопостачальна компанія „Одесаобленерго" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Мілан" (споживач) було укладено договір про постачання електричної енергії № 943, відповідно до п. 1 якого постачальник електричної енергії продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача з приєднаною потужністю, величини якої по площадках вимірювання та точках продажу визначені додатком „Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії", а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору.

В п. 2.1 договору передбачено, що під час виконання умов цього договору з питань, що не обумовлені ним, сторони зобов'язуються керуватися чинним законодавством України та Правилами користування електричною енергією (ПККЕ).

Відповідно до п. 2.2. договору постачальник зобов'язується постачати споживачу електроенергію, як різновид товару в обсягах, визначених відповідно до розділу 5 та з урахуванням умов розділу 6 цього договору.

В свою чергу відповідач як споживач згідно з п. 2.3.3 договору зобов'язується оплачувати постачальнику вартість спожитої електричної енергії згідно з умовами додатків „Порядок розрахунків та „Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії".

Згідно з п. 5.1. договору для визначення договірних величин споживання електричної енергії на наступний рік споживач не пізніше 01 листопада поточного року надає постачальнику електричної енергії відомості про розмір очікуваного споживання електричної енергії з помісячним розподілом. У разі ненадання споживачем зазначених відомостей про розмір очікуваного обсягу електричної енергії на наступний рік до 01 листопада поточного року, а також неузгодження між сторонами обсягів електричної енергії на наступний рік по формі додатку „Обсяги постачання електричної енергії споживачу" діючий додаток 1 на поточний рік до договору вважається продовженим на наступний рік, тобто помісячні обсяги споживання електричної енергії зазначені у додатку 1 до договору є договірними величинами на наступний рік, до укладення сторонами нового додатку 1 до договору.

Відповідно до п. 9.4. договору останній набирає чинності з дня його підписання і укладається на строк до 31 грудня 2006 року. Договір вважається щорічно продовженим, якщо за місяць до закінчення терміну дії договору жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов.

Як з'ясовано судом, жодна із сторін не зверталась з відповідною заявою про відмову від договору № 943 від 03.11.2006 р. після закінчення строку його дії, у зв'язку з чим вказаний договір є діючим.

При цьому слід зазначити, що під час дії договору у відповідності з вимогами Закону України „Про акціонерні товариства" постачальником електроенергії - ВАТ „Енергопостачальна компанія „Одесаобленерго" було змінено назву на Публічне акціонерне товариство „Енергопостачальна компанія Одесаобленерго".

За ствердженнями позивача, останній сумлінно виконував свої обов'язки за договором, на відміну від відповідача, який недобросовісно ставився до покладених згідно з договором на нього зобов'язань, зокрема не своєчасно та не в повному обсязі розраховувався за спожиту активну електричну енергію та не дотримувався встановлених договором граничних величин споживання електричної енергії.

Так, відповідно до ч. 1, 2 ст. 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Частиною 6 ст. 276 Господарського кодексу України встановлено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону.

Згідно ч. 1 ст. 277 Господарського кодексу України абоненти користуються енергією з додержанням правил користування енергією відповідного виду, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Так, укладений між сторонами по справі договір, за яким позивач здійснює постачання електроенергії відповідачу, є підставою для виникнення у сторін господарських зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

В свою чергу згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Як випливає зі змісту вищевказаного договору № 943, позивач взяв на себе зобов'язання постачати споживачеві електроенергію в обсягах та з врахуванням визначених договором умов, натомість відповідач як споживач згідно з договором зобов'язався оплачувати постачальнику вартість спожитої електричної енергії згідно з умовами додатків до договору.

Узгоджені обсяги споживання електричної енергії оформлені додатком № 1 є договірними величинами споживання електричної енергії (п. 5.2 договору).

Відповідно до п. 7.1 договору облік електроенергії, спожитої споживачем та або субспоживачами, приєднаними до електричних мереж споживача, здійснюється згідно з вимогами ПУЕ та ПКЕЕ.

Згідно п. 7.5. договору на підставі показів засобів обліку електричної енергії та умов додатка „Графік зняття показів засобів електричної енергії" оформлюються такі документи:

- акт про використану електричну енергію;

- акт результатів замірів електричної енергії.

В п. 2 додатка „Графік зняття показів засобів електричної енергії" визначено, що споживач зобов'язаний самостійно здійснити зняття показів розрахункових засобів обліку, оформити „Акт про обсяги спожитої електричної енергії" у двох примірниках, по одному для кожної із сторін, і в перший день наступного розрахункового періоду надати нарочно постачальнику за вказаною у графіку адресою.

Згідно додатку № 5 „Порядок розрахунків", що є невід'ємною частиною договору, розрахунковим періодом для визначення обсягу спожитої електричної енергії приймається місяць з 15 числа попереднього місяця до такого ж числа розрахункового місяця. При цьому споживач здійснює оплату за електроенергію самостійно авансовими платежами до 15 числа місяця, що передує розрахунковому, 100% вартості договірної величини споживання електричної енергії згідно з додатком до договору „Обсяги постачання електричної енергії споживачу". Розмір суми платежу розраховується споживачем самостійно як сума добутків рівнів тарифу відповідного класу на очікуваний обсяг споживання електричної енергії, визначених на поточний розрахунковий період. Остаточний розрахунок за активну електроенергію, за перевищення договірних величин споживання електричної енергії та потужності, оплата нарахувань по протоколах порушень при користуванні електричною енергією, рахунків за надання послуг з компенсації перетікання реактивної енергії, пеня, індекс інфляції та інші платежі, згідно з умовами цього договору здійснюються споживачем самостійно на протязі 5 операційних днів з дня отримання рахунку.

Пунктом 6.11 ПКЕЕ передбачено, що тривалість періоду здійснення споживачем розрахунків зазначається у договорі та/або на платіжному повідомленні, тобто має не перевищувати 5 операційних днів з дня отримання рахунка.

Як з'ясовано судом, у розрахунковому періоді за вересень, жовтень і листопад 2012 року відповідачем спожито електричну енергію у кількості 4330 кВт/г на загальну суму 4919,06 грн. з ПДВ, кількість та вартість якої підтверджується актами про обсяги спожитої електроенергії, копії яких містяться в матеріалах справи.

В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

Отже, постачання позивачем відповідачу електроенергії та прийняття цієї електроенергії відповідачем є підставою виникнення у останнього зобов'язання оплатити таку електроенергією відповідно до умов договору та чинного законодавства.

При цьому на оплату вказаної вартості електроенергії електропостачальною організацією виставлялись рахунки-фактури, копії яких поряд з вказаними актами наявні в матеріалах справи. Зокрема, для оплати обсягів спожитої активної електричної енергії ВАТ „Одесаобленерго" було виставлено відповідачу:

- за вересень 2012 р. - рахунок № 943/1 від 18.09.2012 р. на суму 3115,03 грн., що був отриманий 18.09.2012 р., термін оплати по якому був до 25.09.2012 р.;

- за жовтень 2012 р. - рахунок № 941/1 від 15.10.2012 р. на суму 1534,78 грн., що був отриманий 15.10.2012 р., термін оплати по якому - до 22.10.2012 р.;

- за листопад 2012 р. - рахунок № 943/1 від 15.11.2012 р. на суму 269,24 грн. з терміном оплати до 22.11.2012 р., що був отриманий 15.11.2012 р.

Як вказує позивач та не спростовано відповідачем, на момент виставлення рахунку № 943/1 18.09.2012 р. у відповідача існувала переплата на суму 2900,94 грн., тому відповідно до сплати підлягала сума в розмірі 214,09 грн. Але відповідач не здійснив повної оплати за спожиту електричну енергію по вказаним рахункам, внаслідок чого у нього виникла заборгованість у розмірі 2018,12 грн.

Між тим наявність спірної суми боргу відповідач не спростував, докази її погашення в матеріалах справи відсутні. Так, частиною другою статті 22 ГПК України передбачено, що сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання тощо; обґрунтовувати свої вимоги і заперечення поданими суду доказами (ч. 2 ст. 43 ГПК України), якими в силу ст. 32 ГПК України є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інших обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Наразі несплатою позивачу вищевказаної суми заборгованості за спожиту активну електроенергію за договором № 943 відповідач порушив умови вказаного договору, що є недопустимим згідно ст. 525 Цивільного кодексу України.

Згідно ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Як визначено в ч. 4 ст. 26 Закону України "Про електроенергетику" споживач енергії несе відповідальність, зокрема, за порушення умов договору з енергопостачальником та правил користування електричною і тепловою енергією.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Ч. 1, 2, 4 ст. 217 ГК України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

В силу положень частини 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

За змістом статті 231 ГК України розмір штрафних санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання, незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Так, п. 4.2.1 договору передбачає, що за внесення платежів, передбачених пунктами 2.3.3 - 2.3.4. цього договору, з порушенням термінів, визначених додатком „Порядок розрахунків" споживач сплачує постачальнику електричної енергії пеню у розмірі 0,5% , але не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на той період, за кожний день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати. Сума пені зазначається у розрахунковому документі окремим рядком.

Згідно положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).

Згідно з частиною 2 статті 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Стаття 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" визначає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано.

Враховуючи те, що відповідачем не були своєчасно виконані зобов'язання за договором № 943 щодо здійснення оплати за спожиту активну електроенергію, а також те, що сторонами у договорі погоджено нарахування пені по день фактичної оплати, на думку суду, позивачем правомірно нараховано відповідачу пеню за період з 01.10.2013 р. по 31.08.2014 р., право на стягнення якої позивачем реалізовано в межах передбаченого пунктом 1 частини другої статті 258 ЦК України річного строку позовної давності. Так, за розрахунком позивача (а.с. 9) сума нарахованої пені складає 303,12 грн., виходячи з облікової ставки НБУ, яка діяла у період прострочення. Таким чином, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення вказаної суми пені.

Наразі ст. 612 ЦК України визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

В свою чергу згідно ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Слід зазначити, що виходячи з положень ст. 625 ЦК України, право кредитора на стягнення 3% річних та інфляційних втрат не залежить від моменту пред'явлення вимоги про таке стягнення (до моменту погашення боргу або після цього). При цьому визначальним є наявність факту порушення боржником строків виконання грошового зобов'язання. Таким чином, право кредитора на стягнення 3% річних може бути реалізовано у будь-який момент при наявності вищезазначених вимог, передбачених законодавством.

Наразі слід зазначити, що згідно положень ЦК проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов'язань. Так, розмір таких процентів річних може бути визначений сторонами в договорі. З огляду на те, що в укладеному сторонами по справі договорі № 943 не встановлено іншого відсотку річних, відповідно сплаті підлягають саме 3% річних від простроченої суми за весь час прострочення.

Враховуючи вищенаведене та порушення відповідачем термінів сплати заборгованості за спожиту активну електроенергію в період з вересня 2012 р. по 31.08.2014 р., суд вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано 3% річних в сумі 111,99грн., розрахунок яких додано до позову (а.с. 9).

Так, індекс інфляції - це додаткова сума, яка сплачується боржником і за своєю правовою природою є самостійним засобом захисту цивільного права кредитора у грошових зобов'язань і спрямована на відшкодування його збитків, заподіяних знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державною службою статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні.

Враховуючи викладене, суд вважає обґрунтованими заявлені позивачем вимоги про стягнення інфляційних нарахувань за порушення відповідачем зобов'язання щодо сплати заборгованості за спожиту активну електроенергію в період з грудня 2012 р. по січень 2013 року та з жовтня 2013 р. до серпень 2014 року в розмірі 278,50 грн.

Відтак, загальна сума заборгованості відповідача, що підлягає стягненню на користь позивача, становить 2711,73 грн., у т.ч. заборгованість за спожиту активну електричну енергію - 2018,12 грн., пеня в сумі 303,12 грн., 3% річних у розмірі 111,99 грн., інфляційні у розмірі 278,50 грн.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно положень ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Вказані положення ЦК кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України.

Оцінюючи надані сторонами докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги ПАТ „Енергопостачальна компанія Одесаобленерго" обґрунтовані, відповідають фактичним обставинам справи та вимогам чинного законодавства, тому підлягають задоволенню.

У зв'язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, та рішення відбулось на користь позивача, відповідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем при подачі позову, слід віднести за рахунок відповідача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

1. Позов Публічного акціонерного товариства „Енергопостачальна компанія Одесаобленерго" до Товариства з обмеженою відповідальністю „Мілан" про стягнення 2711,73 грн. задовольнити.

2. СТЯГНУТИ з Товариства з обмеженою відповідальністю „Мілан" (65012, м. Одеса, вул. Пантелеймонівська, буд. 70, кв. 38; код ЄДРПОУ 21025659; р/р 2600430014748 у Облдирекції УСБ м. Одеса, МФО 328016) на користь Публічного акціонерного товариства „Енергопостачальна компанія Одесаобленерго" (65031, м. Одеса, вул. Миколи Боровського, б. 28„Б"; код ЄДРПОУ 00131713; р/р 2603730103777 в Одеському обласному управлінні ПАТ „Ощадбанк" м. Одеси, МФО 328845) заборгованість за активну електричну енергію в сумі 2018/дві тисячі вісімнадцять/грн. 12 коп., пеню у розмірі 303/триста три/грн. 12 коп., 3% річних в сумі 111/сто одинадцять/грн. 99 коп., інфляційні збитки у розмірі 278/двісті сімдесят вісім/грн. 50 коп., витрати по сплаті судового збору в сумі 1827/одна тисяча вісімсот двадцять сім/грн. 00 коп.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 03.11.2014 р.

Суддя В.С. Петров