Ухвала суду № 41273262, 06.11.2014, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

11/775/76/2014(м)

0519/4331/2012

Категорія: ст. ст.186 ч.2, 187 ч.2 КК України Головуючий у І інстанції Степанова С.В.

Доповідач Преснякова А.А.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2014 року Колегія суддів судової палати у кримінальних

справах Апеляційного суду Донецької області

у складі: головуючого судді Преснякової А.А.

суддів Кір`якова П.І., Бєдєлєва С.І.

при секретарі Черниці О.В., Ушаковій О.В.

за участю прокурора Заіка О.В.

захисників засуджених ОСОБА_1, ОСОБА_2

захисників адвокатів ОСОБА_3, ОСОБА_4

перекладача - дактілолога ОСОБА_5

засуджених ОСОБА_6, ОСОБА_7

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Маріуполі апеляцію прокурора прокуратури Жовтневого району м.Маріуполя Донецької області Кім О.Г., яка приймала участь при розгляді справи в суді першої інстанції, апеляції та доповнення до них захисника ОСОБА_3 в інтересах засудженого ОСОБА_6 та захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_7 на вирок Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 19.02.2014 року, яким

ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Донецьк, громадянина України, з середньою освітою, працюючого обрубником в ПАТ «Азовелектросталь», цех №103, інваліда третьої групи, раніше не судимого; який проживає за адресою: АДРЕСА_1

засуджено за ст.186 ч.2 КК України до 4 років позбавлення волі, за ст. 187 ч.2 КК України до 7 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке належить йому на праві власності, на підставі ч.1 ст.70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначено покарання у виді 7 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке належить йому на праві власності;

ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_5, уродженця м.Маріуполя Донецької області, громадянина України, з середньою освітою, не працюючого, інваліда третьої групи, раніше не судимого; який проживає за адресою: АДРЕСА_2

засуджено за ст.186 ч.2 КК України до 4 років позбавлення волі, за ст. 187 ч.2 КК України до 7 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке належить йому на праві власності, на підставі ч.1 ст.70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначено покарання у виді 7 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке належить йому на праві власності.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_7 та ОСОБА_6 на користь потерпілого ОСОБА_9 матеріальну шкоду у розмірі 7519,95 грн., моральну шкоду у розмірі 2000 грн., на користь міського бюджету витрати на стаціонарне лікування у Комунальному закладі Маріупольська міська лікарня № 4 потерпілого ОСОБА_10 у розмірі 2414,94 грн., а також лікування у Комунальному закладі Маріупольська міська лікарня № 5 потерпілого ОСОБА_9 у розмірі 1094,28 гривень,

ВСТАНОВИЛА:

Відповідно до вироку суду, ОСОБА_6Є та ОСОБА_7 31.08.2011р., приблизно о 02.00 год., умисно, з користі, з метою заволодіння чужим майном, поєднаного із насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, за попередньою змовою групою осіб, знаходячись біля будинку № 138 по проспекту Будівельників в Жовтневому районі м.Маріуполя, почали наносити численні удари кулаками рук та ногами в обличчя та тулуб ОСОБА_10, від яких останній упав на землю та знепритомнів, в результаті чого причинили потерпілому легкі тілесні пошкодження, подавивши волю потерпілого до опору, після чого заволоділи його майном, спричинивши потерпілому матеріальну шкоду на загальну суму 8231 гривень.

Вони ж, 04.09.2011р., приблизно о 22.10 год., умисно, повторно, з користі, переслідуючи ціль відкритого викрадення чужого майна, поєднаного з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, за попередньою змовою групою осіб, знаходячись біля будинку № 56 по проспекту Металургів в Жовтневому районі м.Маріуполя, почали наносити численні удари руками і ногами по голові та тулубу ОСОБА_11, від яких останній впав на землю, подавивши таким чином волю потерпілого до опору, відкрито викрали його майно, спричинивши потерпілому матеріальну шкоду на загальну суму 1915 гривень.

Вони ж, 13.09.2011р., приблизно о 00.45год., умисно, будучи особами, які раніше скоїли розбій, з користі, з метою заволодіння чужим майном, поєднаного із застосуванням насильства, небезпечного для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, за попередньою змовою групою осіб, знаходячись біля будинку № 82 по проспекту Леніна в Жовтневому районі м.Маріуполя, стали утримувати за руки і здавлювати руками шию ОСОБА_12, тобто застосували насильство, небезпечне для життя і здоров'я потерпілої, таким чином, подавивши волю останньої до опору. Після чого заволоділи її майном, спричинивши потерпілій матеріальну шкоду на загальну суму 985 гривень.

Вони ж, 15.09.2011р., приблизно о 02.30год., умисно, будучи особами, які раніше скоїли розбій, з користі, з метою заволодіння чужим майном, поєднаного із насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, за попередньою змовою групою осіб, знаходячись біля магазину «Графський» по проспекту Будівельників, 100-а в Жовтневому районі м.Маріуполя, почали наносити численні удари руками і ногами по голові ОСОБА_9, спричинивши останньому легкі тілесні пошкодження, від яких він упав на землю та знепритомнів, таким чином, подавили волю потерпілого до опору, після чого заволоділи його майном, спричинивши матеріальну шкоду на загальну суму 11768,90 грн.

Не погодившись з судовим рішенням, прокурор, захисник засудженого ОСОБА_6 адвокат ОСОБА_3, захисник засудженого ОСОБА_7 адвокат ОСОБА_4 подали апеляції.

Прокурор в апеляції просить скасувати вирок суду першої інстанції у зв`язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи та постановити новий вирок, в якому викласти формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, відповідно до обвинувачення, вказаного у постанові про зміну обвинувачення від 08.01.2014р., тобто з вказівкою також формулювання обвинувачення у скоєнні розбійного нападу стосовно потерпілого ОСОБА_13, яке мало місце 30.08.2011р., визнати винними ОСОБА_6 і ОСОБА_7 та призначити кожному покарання за ч.2 ст. 186 КК України у виді 4 років позбавлення волі, за ч.2 ст. 187 КК України у виді 7 років позбавлення волі з конфіскацією всього належного їм на праві власності майна.

Прокурор вказує, що суд незаконно виключив із обвинувачення епізод злочину за обвинуваченням ОСОБА_7 та ОСОБА_6 у скоєнні ними розбійного нападу на потерпілого ОСОБА_13, посилаючись на недоведеність їх вини, оскільки в процесі судового слідства був допитаний свідок ОСОБА_29, оголошені його пояснення, надані ним в ході досудового слідства, окрім того були досліджені речові докази по справі, а саме мобільний телефон потерпілого. Тому вважає, що досліджені в судовому засіданні по даному епізоду докази, зібрані як в ході досудового та судового слідства, підтверджують вину саме ОСОБА_6 та ОСОБА_7 у скоєнні розбійного нападу щодо ОСОБА_13

Захисник засудженого ОСОБА_6 адвокат ОСОБА_3 в апеляції та доповненнях до неї просить у зв`язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи, однобічністю досудового та судового слідства, неправильним застосування кримінального закону, вирок суду скасувати та постановити щодо ОСОБА_6 виправдувальний вирок за недоведеністю вини.

Вказує, що в основу вироку судом покладені докази, здобуті незаконним шляхом, а саме ряд процесуальних документів був складений не вповноваженими особами та з порушенням норм КПК (протоколи виїмки та огляду від 21.09.2011р.), ставить під сумнів законність проведення вилучення речових доказів в приміщенні організації «Віта» 20.09.2011р., а не 21.09.2011р., як вказано в протоколі, оскільки вищевказаний документ був складений з грубим порушенням норм КПК, тобто сфальсифікований, а суд при новому розгляді справи так і не усунув протиріччя в частині вилучення, як вказано в ухвалі апеляційного суду Донецької області від 30.08.2013 року. Наголошує, що речові докази не були піддані експертним дослідженням на предмет виявлення на них слідів причетності ОСОБА_6 та ОСОБА_7

Вважає, що суд проігнорував пояснення потерпілого ОСОБА_10 в частині того, що він впізнав ОСОБА_6 і ОСОБА_7 на 50% та не впевнений, що напали на нього саме вони, оскільки із-за стану афекту він не бачив, хто саме заволодів його майном. Також інші потерпілі вказали на те, що не бачили нападників, а в послідуючому вказали на засуджених тільки після їх затримання, що ставить під сумнів участь саме ОСОБА_6 і ОСОБА_7 в скоєнні інкримінованих їм злочинів.

Наголошує, що задовольняючи цивільний позов в частині стягнення матеріальної шкоди, суд стягнув вартість золотого ланцюжка з хрестиком у розмірі 7000грн. без підтвердження факту наявності цієї прикраси у потерпілого ОСОБА_9 та факту її викрадення.

Апелянт звертає увагу на той факт, що часом затримання ОСОБА_6 є 20.09.2011р. приблизно о 16.00год., який підтверджується поясненнями засуджених та свідків ОСОБА_26 та ОСОБА_14, а згідно протоколу його затримання здійснено 21.09.2011р. о 21.00год. З журналу обліку відвідувачів вбачається, що ОСОБА_6 21.09.2011р. о 20.50год. зайшов до відділу міліції, а о 22.45год. вийшов звідти. За наявності вказаних протиріч всі сумніви повинні бути розтлумачені на користь засудженого.

Згідно із протоколами огляду місця події та особистого обшуку у ОСОБА_6 нічого не виявлено.

Окрім того, кваліфікація злочину по епізоду з ОСОБА_12, як розбій заснована виключно на поясненнях потерпілої та її матері, а висновок про наявність попередньої змови, як обов'язкового елементу складу злочинів, передбачених ст.ст. 186 ч.2, 187 ч.2 КК України заснований на припущенні, тобто з вироку не вбачається де, коли та яким шляхом відбулася ця змова, між глухонімими.

На думку апелянта вирок суду заснований не на достовірних доказах, а саме, в основу вироку судом покладені пояснення потерпілих ОСОБА_10 та ОСОБА_12, між тим, 11.03.2014р. суд частково задовольнив правильність заперечень на протокол судового засідання від 08.11.2013р., 22.11.2013р., що підтверджується постановою суду. Таким чином, суд погодився з тим, що пояснення вищевказаних осіб відображені в протоколі судового засідання невірно, а при таких обставинах обвинувальний вирок відносно ОСОБА_6 постановлений на недостовірних доказах.

Захисник засудженого ОСОБА_7 адвокат ОСОБА_4 в апеляції та доповненнях до неї просить вирок суду скасувати, справу щодо ОСОБА_7 за обвинуваченням за ст.ст. 186 ч.2, 187 ч.2 КК України закрити.

Вказує, що вирок суду є незаконним, оскільки ґрунтується на припущеннях та на доказах, які були зібрані з порушенням порядку, який встановлений кримінально-процесуальним законом, не вповноваженими на то особами та за допомогою дій, не передбачених процесуальними нормами.

Звертає увагу на той факт, що висновки судово-медичних експертиз отриманими з порушенням прав на захист, оскільки засуджені та їх захисники були несвоєчасно ознайомлені з постановами про призначення експертиз та їх висновками, але суд прийняв їх до уваги, врахував як докази.

Наголошує, що судом в порушення вимог ст. 19 ч.2, 341 КПК України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, оголошено вирок засудженим у відсутність перекладача - дактілолога, тобто при оголошенні вироку його зміст, строк та порядок оскарження ОСОБА_7 не роз'яснений, оскільки останній є інвалідом другої групи з дитинства глухим та німим).

Також вважає, що пояснення свідків ОСОБА_16, ОСОБА_17 не можуть бути визнані доказами обвинувачення, підтверджуючими, що ОСОБА_7 та ОСОБА_18 скоїли злочини відносно потерпілих, а навпаки є доказами захисту. Вказані свідки підтверджують пояснення засуджених про те, що 21.09.2011р. у них не вилучалось майно, яке вказано в протоколах огляду та вилучення, у зв'язку з тим, що його не було, а відповідно і те, що вони не скоювали інкримінованих їм злочинів. Окрім того, в порушення вимог ст. 45 КПК України, суд безпідставно визнав допустимими доказами по справі протоколи огляду та вилучення від 21.09.2011р., які проведено без участі захисників.

Крім того, вищевказані документи були отримані незаконним шляхом не вповноваженими на то органами та особами, в порушення вимог ст.ст. 65, 66 КПК України, а саме, складені оперуповноваженим Тарановим Д.А.

Зазначає, що в порушення вимог ст. 177 КПК України обшук приміщення ТОВ «Віта» та житла ОСОБА_6 був проведений без постанови слідчого, санкціонованого прокурором та без вмотивованої постанови суду, тому стверджувати, що при обшуку вищевказаних приміщень були вилучені телефони та ланцюжок, які належали потерпілим, при таких обставинах неможливо.

Також вказує, що по епізоду злочину відносно ОСОБА_20 суд поклав в доведеність вини засуджених її пояснення, надані в ході досудового слідства, однак вони суттєво відрізнялись від пояснень, які вона надала у судовому засіданні, при цьому суд не надав даному факту належної оцінки.

Вважає, що зібрані по справі докази отримані не вповноваженими на то особами, з порушенням встановленого кримінально-процесуальним законом порядку, є недопустимими і не можуть підтверджувати вину засуджених у вчиненні інкримінованих їм злочинів.

Заслухавши суддю-доповідача, засуджених та їх захисників, які підтримали доводи апеляцій захисту з проханням їх задовольнити та не визнали апеляцію прокурора, міркування прокурора, який не підтримав апеляцію прокурора, який приймав участь при розгляді справи в суді першої інстанції та вважав безпідставними апеляційні вимоги захисників засуджених, а вирок суду першої інстанції законним та обгрунтованим, надавши засудженим можливість виступити в судових дебатах та з останнім словом, перевіривши матеріали судової справи, обговоривши доводи апеляцій в їх межах, колегія суддів вважає, що апеляція прокурора не підлягає задоволенню, а апеляції захисників засуджених підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Незважаючи на невизнання засудженими ОСОБА_6 та ОСОБА_7 своєї вини в інкримінованих їм злочинах, висновки суду про доведеність їх винуватості у нападі з метою заволодіння чужим майном, поєднаному із насильством, небезпечним для життя і здоров'я особи, яка зазнала нападу (розбій), вчинене за попередньою змовою групою осіб та особами, які раніше вчинили розбій, а також у відкритому викрадені чужого майна (грабіж),поєднаному з насильством, яке не є небезпечним для життя і здоров'я потерпілого, вчиненому повторно, за попередньою змовою групою осіб, за обставин та в обсязі, встановленому в судовому засіданні та наведеному в мотивувальній частині вироку, підтверджується сукупністю досліджених в судовому засіданні узгоджених між собою, стосовних, допустимих, достовірних та достатніх доказів, їх дії в цій частині правильно кваліфіковані за ч.2 ст. 187 та ч.2 ст. 186 КК України.

Наведений судом першої інстанції в мотивувальній частині вироку аналіз здобутих у справі доказів та мотиви прийнятого рішення, в повному обсязі спростовують доводи захисників засуджених про непричетність ОСОБА_6 та ОСОБА_7 до вказаних вище злочинів та фальсифікацію матеріалів кримінальної справи, їх вина підтверджується показаннями потерпілих ОСОБА_10, ОСОБА_9, ОСОБА_11, ОСОБА_20, свідків ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_14, а також матеріалами справи.

Так, потерпілі ОСОБА_10, ОСОБА_9, ОСОБА_11 та ОСОБА_20 в судовому засіданні наполягали на тому, що саме ОСОБА_6 та ОСОБА_7 здійснили на них розбійний напад, підтвердили свої показання на досудовому слідстві, згідно яких ОСОБА_10, ОСОБА_9 та ОСОБА_11 бачили обличчя нападників та описали їх прикмети, а ОСОБА_20 - одяг нападників.

Показання потерпілих не містять істотних протиріч, об'єктивно узгоджуються з іншими дослідженими судом доказами.

Так, потерпілий ОСОБА_10 під час пред'явлення осіб для впізнання вказав на ОСОБА_6, як на одного з нападників, які скоїли щодо нього злочин (т1 а/с 151-153).

Як свідчить аналіз показань свідків ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_25 та ОСОБА_14, оперуповноважені ОСОБА_22 та ОСОБА_23, які проводили оперативно-розшукові заходи по встановленню осіб нападників, за допомогою ОСОБА_14 спілкувалися з ОСОБА_6 та ОСОБА_7, які пояснили як скоювали напади, зізнавшись також у нападі на ОСОБА_20, яка на той час не писала заяви про напад до міліції та повідомили де знаходяться викрадені речі потерпілих. В приміщенні організації «Віта» в присутності батьків ОСОБА_7, свідків ОСОБА_25 та ОСОБА_14, за участю засуджених ОСОБА_6 та ОСОБА_7, з дозволу ОСОБА_26, яка є керівником вказаної організації, ОСОБА_7 показав місцезнаходження речей потерпілих, які було вилучено та 21.09.2011 року в приміщенні райвідділу міліції в присутності понятих ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_27 та ОСОБА_28 оглянуто, про що складено протоколи.

Потерпілі підтвердили, що частина викрадених у них речей була повернута їм працівниками міліції, деякі речі збереглися на час розгляду справи та були оглянуті судом у ході судового засідання.

Крім того, серед викрадених речей був телефон ОСОБА_20, після виявлення якого потерпіла ОСОБА_20 написала заяву у міліцію та дала свідчення з приводу розбійного нападу на неї.

Згідно протоколу судового засідання та протоколів допиту потерпілої ОСОБА_20 на досудовому слідстві, остання послідовно наголошувала на тому, що напад було скоєно в безлюдному місці, в темний час доби, засуджені напали на неї ззаду, один з нападників обхопив рукою шию, перекриваючи їй доступ повітря, одночасно, притягнув та прижав до дерева, бив у живіт, а другий перевіряв її кармани, забравши телефон, а гроші вона віддала сама. Вона питалась вириватися, а нападник їй сильніше давив на горло, від чого у неї паморочилося у голові, вона задихалася.

Свідок ОСОБА_24, мати потерпілої, в судовому засіданні підтвердила показання дочки, вказавши, що коли остання вночі прийшла до неї на роботу після нападу, на шиї у дочки вона бачила полоси від удушення.

Отже, наведені показання потерпілої ОСОБА_20 та свідка ОСОБА_24 свідчать про застосування засудженими під час нападу на потерпілу насильства, що є небезпечним для її життя і здоров'я, а тому юридична оцінка скоєного засудженими ОСОБА_6 та ОСОБА_7 злочину за ч.2 ст. 187 КК України відповідає фактичним обставинам і є правильною.

Наявність у потерпілих ОСОБА_10 та ОСОБА_9 тілесних ушкоджень підтверджено висновками судових медичних експертиз (т2 а/с 55-56, 48-49). Цей факт не оспорюється в апеляції захисником, а несвоєчасне ознайомлення засуджених з постановою слідчого про призначання судових медичних експертиз не порушує прав обвинувачених при призначенні і проведенні експертизи, передбачених ст. 197 КПК України, тому не може бути підставою для визнання вказаних висновків експертиз неналежними доказами.

Не може погодитися колегія суддів із доводами захисника про те, що висновок суду про наявність попередньої змови, як обов'язкового елементу складу злочинів, передбачених ст.ст. 186 ч.2, 187 ч.2 КК України заснований на припущенні, оскільки засуджені ОСОБА_6 та ОСОБА_7 вчинили умисні дії, спрямовані на заволодіння чужим майном з застосуванням фізичного насильства, при цьому злочини вчинено в темний час доби, в безлюдному місці, засуджені нападали ззаду на одиноких осіб. При нападі засуджені не спілкувалися між собою, ніяких вимог до потерпілих не висували, діяли узгоджено, що свідчить про існування попередньої змови між ними, у зв'язку із чим їх дії за ст.187 ч.2 та ст. 186 ч.2 КК України кваліфіковані правильно.

Тому доводи захисника ОСОБА_3 в інтересах засудженого ОСОБА_6 про не з'ясування судом місця, часу, способу попередньої змови між глухонімими є безпідставними.

Колегія суддів погоджується з висновком суду про оцінку протоколів огляду та вилучення у підозрюваних викрадених речей від 21.09.2011 року як огляд на досудовому слідстві речових доказів - викрадених у потерпілих речей, визнавши неспроможними при цьому зазначені в протоколах пояснення підозрюваних ОСОБА_6 та ОСОБА_7 Вказаний огляд речових доказів проведено з дотриманням вимог ст. 45 ч.1, ст. 104 ч.4 КПК України, а саме огляд проведено уповноваженою особою до моменту затримання підозрюваних та пред'явлення їм обвинувачення.

Відповідно до ст. 334 КПК України суд оцінив показання потерпілих, свідків та засуджених у сукупності з іншими здобутими доказами у справі і навів у вироку мотиви, з яких він взяв до уваги одні докази і не взяв до уваги інші.

Не знайшли підтвердження і доводи засуджених та захисника адвоката ОСОБА_3 в тій частині, що на досудовому слідстві на ОСОБА_6 та ОСОБА_7 чинився тиск, часом затримання є 20.09.2011 року. Ці доводи перевірені судом першої інстанції у встановленому законом порядку.

Постановою помічника прокурора Жовтневого району м.Маріуполя від 05.10.2011р. в порушенні кримінальної справи за заявою ОСОБА_6 та ОСОБА_7 про застосування недозволених методів ведення дізнання та слідства відмовлено (т 2 а/с 29-31). Постанова чинна і засудженими не оскаржена.

За наведених обставин колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості засуджених ОСОБА_6 та ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих їм злочинів є мотивованими і обґрунтованими, а юридична оцінка відповідає встановленим судом фактичним обставинам скоєння злочинів.

В той же час, колегія суддів зазначає, що доводи апеляції захисника про необґрунтованість стягнення матеріальної шкоди на користь потерпілого ОСОБА_9 вартості золотого ланцюжка з хрестиком у розмірі 7000 грн. є слушними.

Колегія суддів звертає увагу на те, що в матеріалах справи відсутні належні дані, які б свідчили про вагу викраденого у потерпілого ОСОБА_9 золотого ланцюжка та хрестика та їх вартість.

У зв'язку з чим колегія суддів вважає необхідним зменшити розмір відшкодування матеріальної шкоди, стягнутої на користь потерпілого ОСОБА_9 на вартість золотого ланцюжка з хрестиком в сумі 7000 гривень.

Покарання засудженим ОСОБА_6 та ОСОБА_7 судом призначено відповідно до вимог ст.65 КК України та роз'яснень, що містяться у п.1 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» № 7 від 24 жовтня 2003 року з наступними змінами.

Як вбачається з вироку, вирішуючи питання про вид та розмір покарання, що має бути призначено ОСОБА_6 та ОСОБА_7, суд взяв до уваги ступінь тяжкості вчинених ними злочинів, дані про їх особи: раніше обидва не судимі, задовільно характеризуються за місцем проживання, є інвалідами з дитинства 3 групи, обидва у 2008 року перенесли закриту черепно-мозкову травму, ОСОБА_7 перебуває на обліку в міській психіатричній лікарні з 1991 року, за місцем навчання характеризується посередньо, у громадській організації «Віта» та за місцем утримання під вартою характеризується позитивно, страждає на хронічний гнійний епитимпанит, перебуває на «Д» обліку з діагнозом хронічний лівосторонній отит, хронічна 2-х стороння нейросенсорна туговухість, глухота на обидва вуха, ОСОБА_6 працював в ПАТ «Азовелектросталь» обрубником з 16.09.2011 по 20.09.2011 року включно, за місцем роботи на навчання характеризується позитивно.

Суд, відповідно до ст. 66 КК України визнав обставиною, яка пом'якшує покарання підсудним те, що на час вчинення злочинів підсудні неповною мірою могли усвідомлювати свої дії та керувати ними, тому потребують застування примусових заходів медичного характеру, надання амбулаторної психіатричної допомоги.

Обставин, які обтяжують покарання, відповідно до вимог ст. 67 КК України, судом не встановлено.

Суд першої інстанції, враховуючи ступінь тяжкості вчинених засудженими злочинів та дані про їх особи, дійшов правильного висновку, що їх виправлення неможливе без ізоляції від суспільства, і призначив покарання у виді позбавлення волі

Разом з тим, колегія суддів вважає, що ті обставини, на які послався суд, вирішуючи наведене вище питання: скоєння засудженими вперше тяжких злочинів, фактично позитивні характеристики засуджених, їх стан здоров'я, що вони є інвалідами з дитинства 3 групи, мають фізичні вади - є глухонімими, потребують допомоги перекладача при спілкуванні з оточуючими, а крім того, як свідчать матеріали кримінальної справи - обтяжуючі покарання обставини судом не встановлені, дають переконливі підстави для пом'якшення покарання засудженим.

Крім того, відповідно до вимог ст. 20 КК України особа, яка на час вчинення злочину, через наявний у неї психічний розлад, не була здатна повною мірою усвідомлювати свої дії та керувати ними, визнається судом обмежено осудною, що враховується судом при призначенні покарання.

Відповідно до висновків комплексних стаціонарних судових психолого-психіатричних експертиз від 19.04.2013 року (т.3 а/с 225-257) ОСОБА_6 та ОСОБА_7 можуть бути визнані обмежено осудними, що колегією суддів враховується, як обставина пом'якшуюча покарання.

Також в ході апеляційного розгляду надійшли позитивна характеристика з місця проживання ОСОБА_7 та клопотання Дитячо-молодіжної громадської організації інвалідів «Віта» про передачу їм на поруки ОСОБА_7 (т5 а/с 275-280). Вказане клопотання не підлягає задоволенню, оскільки ОСОБА_7 вчинив тяжкий злочин.

Разом з тим, колегія суддів враховує надане клопотання та характеристики як додаткові обставини, які пом'якшують покарання

Сукупність наведених вище пом'якшуючих покарання обставин істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину за ч.2 ст. 187 КК України та враховуючи данні, які характеризують засуджених, колегія суддів дійшла висновку про наявність законних підстав для застосування до засуджених ОСОБА_6 та ОСОБА_7 вимог ст. 69 КК України.

Керуючись ст.ст. 365 - 367, 372-373, 377 КПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляцію прокурора залишити без задоволення, апеляції та доповнення до них захисника ОСОБА_3 в інтересах засудженого ОСОБА_6 та захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_7 задовольнити частково.

Вирок Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 19.02.2014 року щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_6 змінити в частині призначеного покарання та цивільного позову.

Вважати ОСОБА_6 та ОСОБА_7 засудженими кожного:

- за ч.2 ст. 187 КК України із застосуванням ст. 69 КК України - до 5 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке належить їм на праві власності,

- за ст.186 ч.2 КК України до 4 років позбавлення волі.

На підставі ч.1 ст.70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначити покарання ОСОБА_6 та ОСОБА_7 у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі кожному, з конфіскацією всього майна, яке належить кожному з них на праві власності.

Зменшити розмір відшкодування матеріальної шкоди, стягнутої з засуджених ОСОБА_7 та ОСОБА_6 на користь потерпілого ОСОБА_9 до 519 (п'ятсот дев'ятнадцять) гривень 95 коп.

В решті частини вирок суду залишити без зміни.

Судді: