Вирок № 41271990, 07.11.2014, Болехівський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 339/417/14-к

54

1-кп/339/36/14

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 листопада 2014 року м. Болехів

Болехівський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючого судді Головенко О.С.

секретаря судового засідання Галів І.Б.

з участю сторін кримінального провадження :

прокурора Єфремова С.О.

обвинуваченого ОСОБА_3.

захисника ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження № 42014140000000107 щодо

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_2, громадянина України, з вищою освітою, працюючого суддею Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області, одруженого, на утриманні двоє неповнолітніх дітей, не судимого

обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.375 КК України, ч.1 ст.366 КК України ,-

встановив:

Згідно з Указом Президента України від 10.11.2009 № 918/2009 "Про призначення суддів" ОСОБА_3 призначено строком на 5 років на посаду судді Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області.

07.12.2009 він прийняв присягу судді, де урочисто присягнув об'єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно та справедливо здійснювати правосуддя, підкоряючись лише закону та керуючись принципом верховенства права, чесно і сумлінно виконувати обов'язки судді, дотримуватись морально-етичних принципів поведінки судді, не вчиняти дій, що порочать звання судді та принижують авторитет судової влади.

Відповідно до статті 54 Закону України" Про судоустрій і статус суддівУкраїни" суддя зобов'язаний своєчасно, справедливо та безсторонньо розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства; дотримуватися правил суддівської етики, додержуватися присяги судді.

Як зазначено в ст. 129 Конституції України судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. А основними засадами судочинства є: законність; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами.

Проте ОСОБА_3, перебуваючи на посаді судді Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області, будучи відповідно до вимог зазначеного законодавства, присяги, зобов'язаний діяти лише на підставі у межах повноважень та у спосіб, що перебачений Конституцію та законами України у 2011-2012 роках вчинив умисні злочини проти правосуддя за таких обставин.

Влітку 2011 року організованою групою в складі Особи 1, Особи 2, Особи 3, справи щодо яких виділені в окреме провадження, розроблено злочинну схему із заволодінням нерухомим майном територіальної громади м.Львова шляхом звернення до Дрогобицького міськрайонного суду із фіктивними позовними заявами, що містили завідомо недостовірні відомості щодо предмета спору та інших суттєвих обставин, визначених ст. 119 Цивільного процесуального Кодексу України.

Ініціювавши в ході розгляду указаних цивільних справ укладення мирових угод, що містили завідомо недостовірні відомості про наявність договірних відносин між сторонами у справі, суддя ОСОБА_3 ухвалив 5 (п'ять) завідомо неправосудних рішень про закриття провадження у справах у зв'язку з визнанням мирових угод, на підставі яких за фізичними особами, що виступали фіктивними сторонами у справах, визнано право власності на 12 приміщень, загальною площею 2 тис. 452,4 кв.м. та загальною вартістю 3 млн. 502 тис. 862 грн., розташованих на території м. Львова та належних територіальній громаді м.Львова, після чого здійснено реєстрацію права власності на об'єкти в ОПК ЛОР «БТІ та ЕО» та в Реєстраційній службі Львівського міського управління юстиції.

Зокрема, указана група 08.12.2011, використовуючи отримані шляхом зловживання довірою копії особистих документів ОСОБА_4 та ОСОБА_5, до Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області за вх. №25321 подала фіктивну позовну заяву від імені ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про виконання завідомо неіснуючих договірних зобов'язань щодо виготовлення технічної документації та експертних висновків на 6 (шість) об'єктів нерухомості, розташованих у м.Львові на вулицях Личаківській, Зеленій, Городоцькій, Замарстинівській та Простій. 08.12.2011 згаданій цивільній справі присвоєно №2-2899/11. Визначений в порядку ст. 11-1 ЦПК України для розгляду цієї справи суддя ОСОБА_3 08.12.2011 виніс ухвалу про відкриття провадження у справі та призначив її розгляд на 12.12.2011.

12.12.2011року до Дрогобицького міськрайонного суду подано пакет підроблених документів, необхідних для укладання мирової угоди, які містили завідомо недостовірні відомості, а саме: зустрічний позов ОСОБА_5 до ОСОБА_4, клопотання від імені ОСОБА_5 про заперечення використання звукозапису під час розгляду цивільної справи, мирову угоду, укладену між ОСОБА_6 та ОСОБА_5, згідно з якою ОСОБА_4 та ОСОБА_5 погоджуються про визнання за ОСОБА_5 права власності на нежитлові приміщення в м.Львові за адресами: АДРЕСА_3, загальною площею 369, 2 кв.м., АДРЕСА_5, загальною площею 79,1 кв.м АДРЕСА_4, загальною площею 54,1 кв.м., - які підписані невстановленими особами від імені ОСОБА_4 та ОСОБА_5

В той же день зазначені вище документи подані до суду невстановленими слідством особами, оскільки ОСОБА_5 та ОСОБА_4 в судовому засіданні Дрогобицького міськрайонного суду під час розгляду вказаної цивільної справи не перебували.

Надалі суддя ОСОБА_3, будучи обізнаним із вимогами чинного законодавства України, діючи умисно та з метою постановлення завідомо неправосудного судового рішення, грубо порушуючи передбачені ч.1 ст. 114 та ст. 115 ЦПК України правила підсудності щодо нерухомого майна, позови з приводу якого подаються та розглядаються виключно за місцем його знаходження, 12.12.2011 у приміщенні Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області, що розташовується по вул.Війтівська Гора, 39 у м.Дрогобич Львівської області за відсутності позивача або його представника, прийняв до розгляду зустрічний позов про визнання права власності на нерухоме майно територіальної громади м.Львова і з грубим порушенням вимог ст.ст. 210, 213, 214 ЦПК України щодо законності, обґрунтованості та змісту судового рішення, а також всупереч вимогам ст.175 ЦПК України у зв'язку з наявністю перешкод для визнання мирової угоди через порушення інтересів третіх осіб, за відсутності в матеріалах справи доказів та правовстановлюючих документів про право власності на нерухоме майно, виніс ухвалу від 12.12.2011року, якою закрив провадження у справі у зв'язку з визнанням мирової угоди та визнав за ОСОБА_5 право власності на нежитлові приміщення в м.Львові за адресами: АДРЕСА_3, загальною площею 369,2 кв.м., вартістю 1 млн. 10 тис. грн., АДРЕСА_5, загальною площею 79,4 кв.м., вартістю 316 тис. 632 грн., АДРЕСА_4, загальною площею 54,1 кв.м., вартістю 78 тис. 53 гривні.

Постановлена ухвала підписана суддею ОСОБА_3., скріплена печаткою суду та видана невстановленій слідством особі для пред'явлення в органи реєстрації, чим створено передумови до вибуття зазначеного нерухомого майна з комунальної власності.

Окрім того, суддя ОСОБА_3, перебуваючи у приміщенні Дрогобицького міськрайонного суду, підписав складений та підписаний секретарем ОСОБА_19. протокол судового засідання від 12.12.2011року, який містив завідомо неправдиві відомості щодо участі у зазначеному судовому засіданні сторін у справі ОСОБА_7 та ОСОБА_4

За заявою органів прокуратури Львівської області про перегляд судового рішення Дрогобицьким районним судом Львівської області 17.09.2013року зазначену ухвалу судді ОСОБА_3. скасовано у зв'язку з тим, що умови мирової угоди, затвердженої рішенням суду, суперечать закону і порушують права та інтереси територіальної громади м.Львова.

Організована група в складі Особи1, Особи 2, Особи 3 також, використовуючи отримані шляхом зловживання довірою копії особистих документів ОСОБА_8 та ОСОБА_9, 28.03.2012 року до Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області за вх. №5449 подала фіктивну позовну заяву від імені ОСОБА_8 до ОСОБА_9 про виконання завідомо неіснуючих договірних зобов'язань щодо оренди нерухомого майна - нежитлового приміщення, розташованого у м.Львові на вул.Коновальця, 4.

28.03.2012року указаній цивільній справі присвоєно №1306/3038/2012.

Визначений в порядку ст. 11-1 ЦПК України для розгляду цієї справи суддя ОСОБА_3 в той же день виніс ухвалу про відкриття провадження у справі та призначив її розгляд на 02.04.2012р.

В день розгляду вказаної справи 02.04.2012року до Дрогобицького міськрайонного суду подано пакет підроблених документів, необхідних для укладання мирової угоди, які містили завідомо недостовірні відомості, а саме: зустрічний позов ОСОБА_9 до ОСОБА_8, договір оренди з правом викупу від 01.03.2010, згідно з яким ОСОБА_9 передає в строкове платне користування ОСОБА_8 приміщення по АДРЕСА_6, повідомлення від ОСОБА_9 про розірвання договору, заяву від ОСОБА_8 та ОСОБА_9 про укладання мирової угоди, мирову угоду, укладену між ними, відповідно до якої вони погоджуються на визнання за ОСОБА_9 права власності на нежитлове приміщення, площею 766 кв.м. по АДРЕСА_6, які підписані від імені ОСОБА_8 та ОСОБА_9 та подані до суду невстановленими слідством особами, оскільки ОСОБА_8 та ОСОБА_9 в судовому засіданні Дрогобицького міськрайонного суду під час розгляду вказаної цивільної справи не перебували.

Надалі суддя ОСОБА_3, будучи обізнаним із вимогами чинного законодавства України, діючи умисно та з метою постановлення завідомо неправосудного судового рішення, грубо порушуючи передбачені ч.І ст. 114 та ст.115 ЦПК України правила підсудності щодо нерухомого майна, позови з приводу якого подаються та розглядаються виключно за місцем його знаходження, 17.08.2012р. у приміщенні Дрогобицького міськрайонного суду за відсутності позивача або його представника прийняв до розгляду зустрічний позов і з грубим порушенням вимог ст.ст. 210, 213, 214ЦПК України щодо законності, обгрунтованості та змісту судового рішення, а також всупереч вимогам ст.175 ЦПК України у зв'язку з наявністю перешкод для визнання мирової угоди через порушення інтересів третіх осіб, за відсутності в матеріалах справи доказів та правовстановлюючих документів про право власності на нерухоме майно, виніс ухвалу від 02.04.2012р., якою закрив провадження у справі у зв'язку з визнанням мирової угоди та визнав за ОСОБА_9 право власності на нежитлові приміщення в АДРЕСА_6 загальною площею 767,4 кв.м, вартістю 170тис.394грн. та одночасно зобов'язав ОПК ЛОР «БТІ та ЕО», яке не було стороною у справі , зареєструвати право власності на вказане приміщення за ОСОБА_9

Постановлена ухвала підписана суддею ОСОБА_3., скріплена печаткою суду та видана невстановленій слідством особі для пред'явлення в органи реєстрації, чим створено передумови до вибуття зазначеного нерухомого майна з комунальної власності.

Окрім того, суддя ОСОБА_3, перебуваючи у приміщенні Дрогобицького міськрайонного суду, підписав складений та підписаний секретарем ОСОБА_19. протокол судового засідання від 02.04.2012року, який містив завідомо неправдиві відомості щодо участі у зазначеному судовому засіданні сторін у справі ОСОБА_10 та ОСОБА_9

За апеляцією органів прокуратури Львівської області зазначену ухвалу алеляційною інстанцією скасовано 25.04.2013р. у зв'язку з тим, що умови мирової угоди, затвердженої рішенням суду, суперечать закону і порушують права та інтереси територіальної громади м.Львова, а також через порушення правил виключної підсудності.

Також апеляційним судом Львівської області 25.04.2013року на адресу голови Дрогобицького міськрайонного суду скеровано окрему ухвалу щодо порушення суддею ОСОБА_3. в ході розгляду указаної цивільної справи норм закону.

Крім того, організована група в складі Особи 1, особи 2, особи 3, справи щодо яких виділені в окреме провадження, використовуючи отримані шляхом зловживання довірою копії особистих документів ОСОБА_11 та ОСОБА_12, 13.08.2012р. до Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області за вх. №12373 подала фіктивну позовну заяву від імені ОСОБА_11, підписи якого підробив особисто Особа 1, до ОСОБА_12 про виконання завідомо неіснуючих договірних зобов'язань щодо оренди нерухомого майна - нежитлових приміщень, розташованих у м.Львові за адресами: АДРЕСА_7, АДРЕСА_8 та АДРЕСА_9. Вказаній цивільній справі присвоєно №1306/6653/2012.

Визначений в порядку ст.11-1 ЦПК України для розгляду цієї справи суддя ОСОБА_3 13.08.2012р. виніс ухвалу про відкриття провадження у справі та призначив її розгляд на 18.08.2012р., а згідно з ухвалою від 09.10.2012р. про виправлення описки - на 17.08.2012р.

В день розгляду зазначеної справи в Дрогобицький міськрайонний суд подано пакет підроблених документів, необхідних для укладання мирової угоди документів, які містили завідомо недостовірні відомості, а саме: клопотання від імені ОСОБА_11 та ОСОБА_12 про заперечення використання звукозапису під час розгляду цивільної справи, зустрічний позов ОСОБА_12 до ОСОБА_11, договір оренди з правом викупу від 01.08.2011р., згідно з яким ОСОБА_12 передає в строкове платне користування ОСОБА_11 приміщення по вул.Михальчука,4, АДРЕСА_8 та по АДРЕСА_9, повідомлення від ОСОБА_12 про розірвання договору, заяву від ОСОБА_11 та ОСОБА_12 про укладання мирової угоди, мирову угоду, укладену між ними, відповідно до якої вони погоджуються на визнання за ОСОБА_12 права власності на нежитлові приміщення по АДРЕСА_10, АДРЕСА_9 та АДРЕСА_8 у м.Львові, які підписані та подані до суду невстановленими слідством особами, оскільки ОСОБА_11 та ОСОБА_12 в судовому засіданні Дрогобицького міськрайонного суду під час розгляду даної цивільної справи не перебували.

Надалі суддя ОСОБА_3, будучи обізнаним із вимогами чинного законодавства України, діючи умисно з метою постановлення завідомо неправосудного судового рішення, грубо порушуючи передбачені ч.І ст. 114 та ст.115 ЦПК України правила підсудності щодо нерухомого майна, позови з приводу якого подаються та розглядаються виключно за місцем його знаходження, 17.08.2012 року у приміщенні Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області за відсутності позивача або його представника прийняв до розгляду зустрічний позов і з грубим порушенням вимог ст.ст.210, 213, 214 ЦПК України щодо законності, обгрунтованості та змісту судового рішення, а також всупереч вимогам ст.175 ЦПК України у зв'язку з наявністю перешкод для визнання мирової угоди через порушення інтересів третіх осіб, за відсутності в матеріалах справи доказів та правовстановлюючих документів про право власності на нерухоме майно, виніс ухвалу від 17.08.2012р., якою закрив провадження у справі у зв'язку з визнанням мирової угоди та визнав за ОСОБА_12 право власності на нежитлові приміщення в АДРЕСА_10, загальною площею 150,6 кв.м, вартістю 233 тис. 686 грн., АДРЕСА_9, загальною площею 47,5 кв.м., вартістю 52 тис. 153 грн., та АДРЕСА_8, загальною площею 382,6 кв.м., вартістю 575 тис. 583 гривні.

Постановлена ухвала підписана суддею ОСОБА_3., скріплена печаткою суду та видана невстановленій слідством особі для пред'явлення в органи реєстрації, чим створено передумови до вибуття зазначеного нерухомого майна з комунальної власності.

Окрім того, суддя ОСОБА_3, перебуваючи у приміщенні Дрогобицького міськрайонного суду, підписав складений та підписаний секретарем ОСОБА_19. протокол судового засідання від 17.08.2012року, який містив завідомо неправдиві відомості щодо участі у зазначеному судовому засіданні сторін у справі ОСОБА_11 та ОСОБА_12

За апеляцією органів прокуратури Львівської області зазначену ухвалу апеляційною інстанцією скасовано 27.05.2013р. у зв'язку з тим, що умови мирової угоди, затвердженої рішенням суду, суперечать закону і порушують права та інтереси територіальної громади м.Львова, а також через порушення правил виключної підсудності.

Організована група в складі Особи1, Особи 2, Особи 3, використовуючи отримані шляхом зловживання довірою копії особистих документів ОСОБА_13 та ОСОБА_5, 22.08.2012 року до Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області за вх. № 12674 подала фіктивну позовну заяву від імені ОСОБА_13 до ОСОБА_5 про виконання завідомо неіснуючих договірних зобов'язань щодо виготовлення технічної документації та експертних висновків на об'єкт нерухомості, розташований у м.Львові на вул.АДРЕСА_11. Вказаній цивільній справі присвоєно №1306/6380/2012.

Визначений в порядку ст. 11-1 ЦПК України для розгляду цієї справи суддя ОСОБА_3 22.08.2012 виніс ухвалу про відкриття провадження у справі та призначив 29.08.2012 року її розгляд .

29.08.2012 до Дрогобицького міськрайонного суду подано пакет підроблених необхідних документів для укладення мирової угоди, які містили завідомо недостовірні відомості, а саме: зустрічний позов ОСОБА_5 до ОСОБА_13, клопотання від імені ОСОБА_5 про заперечення використання звукозапису під час слухання цивільної справи, заяву про укладення мирової угоди, мирову угоду, укладену між ОСОБА_5 та ОСОБА_13, згідно з якою вони погоджуються на визнання за ОСОБА_5 права власності на приміщення по АДРЕСА_11, загальною площею 15,2 кв.м., які підписані та подані до суду невстановленими особами від імені ОСОБА_13 та ОСОБА_5, оскільки ОСОБА_5 і ОСОБА_13 в судовому засіданні Дрогобицького міськрайонного суду під час розгляду цивільної справи не перебували.

Надалі суддя ОСОБА_3, будучи обізнаним із вимогами чинного законодавства України, діючи умисно та з метою постановлення завідомо неправосудного судового рішення, грубо порушуючи передбачені ч.І ст.114 та ст. 115 ЦПК України правила підсудності щодо нерухомого майна, позови з приводу якого подаються та розглядаються виключно за місцем його знаходження, 29.08.2012р. у приміщенні Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області, за відсутності позивача або його представника прийняв до розгляду зустрічний позов про визнання права власності на нерухоме майно територіальної громади м.Львова і з грубим порушенням вимог ст.ст.213, 214, 210 ЦПК України щодо законності, обґрунтованості та змісту судового рішення, а також всупереч вимогам ст. 175 ЦПК України у зв'язку з наявністю перешкод для визнання мирової угоди через порушення інтересів третіх осіб, за відсутності в матеріалах справи доказів та правовстановлюючих документів про право власності на нерухоме майно, виніс ухвалу від 29.08.2012, якою закрив провадження у справі у зв'язку з визнанням мирової угоди та визнав за ОСОБА_5 право власності на приміщення по АДРЕСА_11, загальною площею 156,2 кв.м., вартістю 175 тис. 639 гривень.

Постановлена ухвала підписана суддею ОСОБА_3., скріплена печаткою суду та видана невстановленій слідством особі для пред'явлення в органи реєстрації, чим створено передумови до вибуття зазначеного нерухомого майна з комунальної власності.

Окрім того, суддя ОСОБА_3, перебуваючи у приміщенні Дрогобицького міськрайонного суду, підписав складений та підписаний секретарем ОСОБА_19. протокол судового засідання від 29.08.2012, який містив завідомо неправдиві відомості щодо участі у зазначеному судовому засіданні сторін у справі ОСОБА_13 та ОСОБА_5

За апеляцією органів прокуратури Львівської області зазначену ухвалу апеляційною інстанцією скасовано 29.05.2013 у зв'язку з тим, що умови мирової угоди, затверджені судом, суперечать закону і порушують права та інтереси територіальної громади м.Львова.

Також організована група в складі Особи 1, Особи 2, Особи 3, використовуючи отримані шляхом зловживання довірою копії особистих документів ОСОБА_11 та ОСОБА_14, до Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області за вх. №17114 подала 28.11.2012 року фіктивну позовну заяву від імені ОСОБА_11 до ОСОБА_14 про виконання завідомо неіснуючих договірних зобов'язань щодо оренди нерухомого майна - нежитлових приміщень, розташованих у м.Львові по АДРЕСА_12, АДРЕСА_13, АДРЕСА_14 та АДРЕСА_15. Вказаній цивільній справі присвоєно №1306/9103/2012.

Визначений в порядку ст. 11-1 ЦПК України для розгляду цієї справи суддя ОСОБА_3 28.11.2012р. виніс ухвалу про відкриття провадження у справі та призначив її розгляд на 04.12.2012р.

До Дрогобицького міськрайонного суду в день розгляду справи 04.12.2012року подано пакет підроблених документів, необхідних для укладання мирової угоди, які містили завідомо недостовірні відомості, а саме: зустрічний позов ОСОБА_14 до ОСОБА_11, заяву від ОСОБА_11 та ОСОБА_14 про укладання мирової угоди, мирову угоду укладену між ними, згідно з якою ОСОБА_11 та ОСОБА_14 погоджуються про визнання за ОСОБА_14 права власності на нежитлові приміщення в м.Львові за адресами: АДРЕСА_12, АДРЕСА_10, АДРЕСА_14 та АДРЕСА_15, - які підписані та подані до суду невстановленими особами від імені ОСОБА_11 та ОСОБА_14 , оскільки ОСОБА_11 та ОСОБА_14 в судовому засіданні Дрогобицького міськрайонного суду під час розгляду цивільної справи не перебували.

Надалі суддя ОСОБА_3, будучи обізнаним із вимогами чинного законодавства України, діючи умисно та з метою постановлення завідомо неправосудного судового рішення, грубо порушуючи передбачені ч.І ст. 114 та ст. 115 ЦПК України правила підсудності щодо нерухомого майна, позови з приводу якого подаються та розглядаються виключно за місцем його знаходження, 04.12.2012 у приміщенні Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області, за відсутності позивача або його представника прийняв до розгляду зустрічний позов і з грубим порушенням вимог ст.ст. 210, 213, 214, ЦПК України щодо законності, обґрунтованості та змісту судового рішення, а також всупереч вимогам ст.175 ЦПК України у зв'язку з наявністю перешкод для визнання мирової угоди через порушення інтересів третіх осіб, за відсутності в матеріалах справи доказів і правовстановлюючих документів про право власності на нерухоме майно, виніс ухвалу від 04.12.2012 року , якою закрив провадження у справі у зв'язку з визнанням мирової угоди та визнав за ОСОБА_14 право власності на нежитлові приміщення в м.Львові за адресою: АДРЕСА_12, загальною площею 131,2 кв.м., вартістю 250 тис. 898 гри., вул.АДРЕСА_13, загальною площею 147,5 кв.м., вартістю 290 тис. 855 грн., вул.АДРЕСА_14, загальною площею 53,5 кв.м., вартістю 176 тис. 74 гри., вул.АДРЕСА_15, загальною площею 113,2 кв.м., вартістю 172 тис. 895 гривень.

Постановлена ухвала підписана суддею ОСОБА_3., скріплена печаткою суду та видана невстановленій слідством особі для пред'явлення в органи реєстрації, чим створено передумови до вибуття зазначеного нерухомого майна з комунальної власності.

Окрім того, суддя ОСОБА_3, перебуваючи у приміщенні Дрогобицького міськрайонного суду, підписав складений та підписаний секретарем ОСОБА_19. протокол судового засідання від 04.12.2012року, який містив завідомо неправдиві відомості щодо участі у зазначеному судовому засіданні сторін у справі ОСОБА_11 та ОСОБА_14

За апеляцією органів прокуратури Львівської області зазначену ухвалу апеляційною інстанцією скасовано 28.05.2013р. у зв'язку з тим, що умови мирової угоди, затвердженої рішенням суду, суперечать закону і порушують права та інтереси територіальної громади м.Львова.

Унаслідок подальшої протиправної реєстрації в ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» права власності за фізичними особами на підставі зазначених неправосудних ухвал з права власності територіальної громади м.Львова незаконно вибули приміщення у м.Львові за адресами: АДРЕСА_3, АДРЕСА_5, АДРЕСА_4, АДРЕСА_6, АДРЕСА_13, АДРЕСА_9, АДРЕСА_8, АДРЕСА_11, АДРЕСА_12, АДРЕСА_14, АДРЕСА_15, АДРЕСА_10, загальною площею 2 тис. 452,4 кв.м. та загальною вартістю 3 млн. 502 тис. 862 грн.

Обвинувачений ОСОБА_3 винним себе не визнав та пояснив, що в листопаді 2009 року призначений на посаду судді, однак до функціональних обов»язків приступив в січні 2010 року. Протягом 2011-2012 років розглядав зазначені справи, в яких затверджував мирові угоди.

Після надходження справи відкривав провадження та оскільки справи про визнання права власності не є складною категорією, то зважаючи на це, призначав до розгляду в найкоротший термін без проведення попереднього судового засідання.

Сторони заявляли клопотання про слухання справи без фіксування судового засідання, у зв»язку з чим секретар судового засідання вела протокол судового засідання за його вказівкою. Цивільно-процесуальним кодексом не передбачено ведення процесу без фіксування судового процесу технічними засобами, однак таке в їхньому суді практикували і це не є підставою для скасування судового рішення. Приймаючи рішення без здійснення фіксування процесу технічним засобом, він, як головуючий, виходив з того, що це волевиявлення учасників процесу, а також через відсутність вільних залів судових засідань .

Особи в судовому засіданні встановлював він особисто з копії паспортів, які були в матеріалах справи. Якщо такого документу не було ( в справі ОСОБА_4), то особа , яка з»явилась у судове засідання, чітко називала свої дані і він був переконаний, що це саме ця особа. Як стало йому відомо після пояснення свідків у судовому засіданні, сторони по вказаних справах не були в судовому засіданні , але були особи дуже схожі на них, а тому в нього не виникало ніяких сумнів щодо цих осіб. За таких обставин вважає, що його підставили, і слідством не встановлено цих осіб .

При розгляді справи за позовом ОСОБА_13 в судовому засіданні була схожа жінка як на фотографії в копії паспорта, їй було 75-80 років, цілком адекватна у спілкуванні та обговорювала питання з своїм опонентом.

Приймаючи зустрічний позов, враховував, що зустрічний позов може бути приєднаний до первісного позову, незважаючи на те, що майно знаходиться в м. Львів та не звернув увагу на підсудність. Вимоги ст.114-115 ЦПК України знав, однак допустився помилки.

Оскільки сторони подавали зустрічний позов разом із затвердженням мирової угоди, не вникаючи у суть справи, не вивчив належно матеріали справи, хотів якнайшвидше постановити рішення та здати справу в архів, оскільки він один із суддів Дрогобицького міськрайонного суду, що мав найбільше справ (280-300 цивільних справ у рік). Затверджуючи мирові угоди, був впевненим, що ніяких проблем не виникне, оскільки вважав, що майно є нічийне, апеляційний скарг , відповідно, не буде, а тому визнавав права власності, як того просили сторони в мировій угоді. Не робив запитів в ОБТІ , щоб з'ясувати за ким зареєстроване це майно, так як не вважав за необхідним.

Йому відомо, що вказані справи згідно автоматичного розподілу розподілялися іншим суддям, але вони повертали позивачам за непідсудністю.

Щодо зазначення в позовній заяві місця проживання окремих осіб, що фактично є адресою, за якою зареєстрований на проживання чоловік секретаря судового засідання ОСОБА_19., то, за його твердженням, це не дає підстави вважати, що секретар судового засідання особисто написала позовну заяву. Йде мова про те, що ні він, ні секретар судового засідання не могли бути причетні до цього і вийшов збіг з цією адресою.

По справі ОСОБА_11 до ОСОБА_12 допущена помилка в зазначенні дати ухвали суду. Помічник при відкритті провадження помилково написав в ухвалі дату до розгляду 18.08.2014 року , що припало на вихідний день. Секретар судового засідання в повістці зазначила правильну дату. Твердження апеляційної інстанції про те, що не було сторін в судовому засіданні - це їхнє бачення, оскільки сторони були у судовому засіданні.

В справі за позовом ОСОБА_11 до ОСОБА_14, де зазначено, що зустрічний позов пред'явлений не ОСОБА_14, а ОСОБА_12, то, можливо , не прочитав уважно зустрічний позов і не з'ясував хто підписав позов.

Зустрічні позови не оплачені судовим збором, на усунення недоліків ухвали не виносив . Також не виносив ухвали про об»єднання позовів в одне провадження, можливо, оголошував це в протокольній формі, однак не пригадує, чи це зазначено це в протоколі судового засідання. На час розгляду цих справ на посаді судді працював 1,5- 2 роки.

Всі ухвали не внесені до ЄДРСР, оскільки в приміщенні, де він здійснював правосуддя, до кінця 2013 року не було Інтернету.

У всіх п'яти справах не було правовстановлюючих документів на приміщення, на які він визнавав права власності згідно поданих заяв про визнання мирової угоди. Тут вийшла груба помилка з його сторони, і це стало підставою для скасування прийнятих ним ухвал в апеляційній інстанції. Сторони в судових засіданнях просили затвердити мирові угоди та пояснювали, що приміщення є нежитлові , нікому не належать, знаходяться на околиці міста Львова і вони ведуть догляд за цими приміщеннями. За проханням учасників судового засідання визнавав право власності на приміщення, яке нікому не належить. По ідеї вони ставали набувачами та власниками приміщень. Він запитував про правовстановлюючі документи, на що сторони відповіли, що надалі будуть виготовляти. На той час не було документації на вказані приміщення, він довірився сторонам процесу. Пізніше зрозумів, що мав би відмовити в позові та не розглядати дані справи. За таким методом були затверджені всі угоди, тому вважає, що халатно віднісся до вивчення матеріалів справи , але ніякої зацікавленості при розгляді цих справ не мав, з учасниками процесу не був знайомий. Проте такі помилки , на його думку, не є кримінальним діянням, вони виправлені Апеляційний судом, який скасував ухвали, а майно повернуте громаді м.Львова. Не міг на той час усвідомити що будуть такі наслідки, вважав, що робить все у відповідності до закону і будь-якого умислу на винесення завідомо неправосудних рішень немав.

Не визнає вину і за обвинуваченням про підроблення протоколів судових засідань, оскільки все викладене в протоколах, які він підписав, відповідає дійсності, учасники процесу були в судовому засіданні та заявляли клопотання про укладення мирових угод.

Прокуратурою не надано суду доказів вчинення ним кримінальних правопорушень, а тому просить за пред'явленим обвинуваченням його виправдати.

Незважаючи на показання обвинуваченого, на підтвердження встановлених судом обставин вчинення ОСОБА_1 кримінальних правопорушень, винним у вчиненні яких він визнається, свідчать наступні докази, які суд враховує та бере до уваги.

Так, свідок ОСОБА_10 пояснив, що від самого народження і по даний час проживає в с. Муроване Пустомитівського району Львівської області і це місце проживання не змінював. В м .Дрогобич Львівської області не був. З ОСОБА_9 знайомий , оскільки живе з ним по сусідству.

Два роки тому він сидів із своїм знайомим по імені ОСОБА_1 у барі та випивали спиртні напої. До них підійшов ОСОБА_9 по кличці «ОСОБА_9» (прізвище його не знає, їх познайомив ОСОБА_15) і попросив дати йому копію свого паспорта та ідентифікаційного коду, так як хоче оформити на себе приміщення, а свого паспорту немає. Надавши йому ці документи, ОСОБА_9 переписав дані, а через деякий час привіз документи , які він підписав не читаючи, так як був п»яний. Потім з другого номера він зателефонував та сказав, що необхідно іще підписати документи, та запевнив, що хоче оформити на себе землю і через місяць часу все буде добре . Документи підписував, не читаючи . В Дрогобицькому районному суді ніколи не був та йому невідомо, де саме знаходиться суд. Не може пояснити як в матеріалах справи міститься його копія паспорта та ідентифікаційного коду, можливо, ці документи скерував до суду ОСОБА_9, який обіцяв, що віддячиться, якщо буде його земля, тобто він мав на увазі грошові кошти. Бачив ОСОБА_9, від якого дізнався, що він теж давав ОСОБА_9 паспортні дані. Доручення на представництво у суді нікому не давав.

З пояснення свідка ОСОБА_7 вбачається, що він проживає в с. Олесько, Буського району Львівської області. З ОСОБА_4, з яким проживає по сусідству, не укладав ніяких договорів та не звертався в суд з позовом про їх невиконання . В Дрогобицькому суді не був, а тому не може пояснити про розгляд справ за заявами, які подавалися від його імені. В прокуратурі Львівської області, куди викликався, звірялися його підписи і встановлено, що підписи на документах, подані в суд від його імені підписані не ним. Не знає яким чином в матеріалах справи міститься його копія паспорта. Два роки назад загубив паспорт. Копію загубленого паспорта нікому не давав та ніхто не звертався до нього з проханням про надання копій цього документу. Не підписував та не давав довіреністі на представництво ведення від його імені справи у суді. Як зареєстровано на його прізвище право власності по вул.Мазепив м.Львів не знає та з цього приводу не може пояснити нічого. Вперше чує , що ОСОБА_4 звертався до нього з позовом. Не підписував договір купівлі-продажу по вул.Мазепи в м.Львові та не ходив до нотаріуса із ОСОБА_4 Не знайомий із гр. ОСОБА_13 , про те, що вона зверталася до нього з позовом в Дрогобицький суд йому теж невідомо і як в цій справі знаходяться його особисті документи не знає.

Свідок ОСОБА_11 пояснив, що проживає в смт. Олесько, Буського району Львівської області і знайомий з ОСОБА_12М , яка теж проживає в цьому населеному пункті. В Дрогобицькому суді ніколи не був, не подавав позови до цього суду та не отримував викликів з суду . Право власності на нерухоме майно не реєстрував на себе . Йому невідомо як в матеріалах цивільної справи знаходилась копія його паспорту та ідентифікаційного коду, підписи на документах в суді не ставив. Приблизно два роки тому дав ОСОБА_17, з яким був знайомим, копію паспорту. ОСОБА_17 пояснив, що дані паспорту необхідні для якоїсь формальності і щоб він не переживав та написав довіреність на його ім'я на ведення справи в суді. Копію паспорта надав, так як в майбутньому ОСОБА_17 обіцяв віддячитись. В даний час ОСОБА_17 знаходиться в СІЗО з приводу порушення щодо нього кримінальної справи щодо привласнення приміщень. Весною поза минулого року він разом з ОСОБА_17 їхав до нотаріуса з приводу оформлення довіреності на його представництво у суді. Про позовну заяву дізнався при надходження повідомлення з суду. З цього приводу повідомив ОСОБА_17, який відповів, що це правильно, і необхідно оформити через суд , запевнивши, що немає нічого кримінального, але детально про обставини справи він йому нічого не говорив, тільки пояснив, що майно буде в його власності, а потім має перейти іншій особі, яка немає можливості зразу оформити на себе через великі податки, а він отримає компенсацію при передачі майна. Він спілкувався тільки з ОСОБА_17, якому довіряв. Ніякого винагороди так і не отримав.

Свідок ОСОБА_12 пояснила, що проживає в с.Олесько, Буського району Львівської області. З ОСОБА_11 знайома, вперше побачила його рік тому в прокуратурі м.Львова, ніяких договірних відносин між ними не було. В м. Дрогобичі ніколи не була та ніколи не брала участі у судових засіданнях у Дрогобицькому суді. З приводу наявності її паспортних даних в матеріалах цивільної справи за позовом ОСОБА_11 до неї пояснила, що близько 3 років тому давала копію паспорта ОСОБА_17, який являється братом чоловіка її рідної сестри . Він сказав, якщо вона хоче заробити кошти, то необхідно дати паспорт, він оформить на неї приміщення, та запевнив що все буде по закону. За таку послугу пообіцяв 1000 доларів США, заплатив тільки половину. Документи в суд не підписувала , на позовній заяві не її підпис. Після того, як викликали її в прокуратуру , за проханням ОСОБА_17 вона написати довіреність для її представництва. Будь-які договори купівлі-продажу не підписувала та не оформляла на себе реєстрацію нерухомого майна. ОСОБА_17 говорив, що сам все вирішить. За яких обставин вона стала власником майна (приміщень) в м.Львові їй невідомо, можливо, це пов'язано з проханням ОСОБА_17

Свідок ОСОБА_18 пояснила, що проживає в с. Олесько, Бузького району Львівської області та змінила прізвище в зв'язку з одруженням на ОСОБА_18. ЇЇ чоловік ОСОБА_17 на даний час знаходиться в СІЗО. З ОСОБА_11 знайома, але в договірних відносинах з ним не була, про його позов до неї, як відповідача, не знала, оскільки в суді не була. Як її паспортні дані знаходяться в матеріалах справи їй невідомо. Але пригадує, що близько 2,5-3 роки тому дала копію паспорта чоловікові, але для чого йому цей документ він не пояснив. Чоловік пропонував їй оформити на себе одне приміщення і запевнив, що все буде законно, але при цьому не давав нічого підписувати. В нотаріуса м.Львова договір купівлі-продажу не підписувала, а оформляла довіреність, однак не пам»ятає на кого саме. З м.Львів зателефонував ОСОБА_20, знайомий чоловіка, з приводу оформлення довіреності. Чоловік сказав, що необхідно їхати, при цьому вказав куди зайти, а саме до нотаріуса в центрі м.Львів. ОСОБА_4 - рідний брат її чоловіка.. Не може пояснити чому в позовній заяві зазначено її місце проживання м.Дрогобич вул. Коновальця, оскільки в м. Дрогобич ніколи не проживала. З Дрогобицького суду судових повісток не отримувала.

Свідок ОСОБА_4 пояснив, що ОСОБА_14 - дружина його брата ОСОБА_17, який зараз знаходиться в СІЗО за неправомірні дії з приводу нерухомості майна. З рідним братом ОСОБА_17 проживали в одному будинку і між ними були неприязні відносини, оскільки виникали конфлікти. У м. Дрогобичі ніколи не був . Копію паспорта та ідентифікаційного коду надавав братові ОСОБА_17, який не пояснював для чого необхідні дані документи. Брат сказав, що за надані ним копії документів отримає кошти, він отримав приблизно 1000 грн. З ОСОБА_21 знайомий, разом вчились та живуть неподалік, але ніяких договорів з ним не укладав. Про те, що 08.12.2011 року він звертався в Дрогобицький районний суд з позовом до ОСОБА_7 йому невідомо, оскільки в дійсності він не звертався в суд , а також не оформляв та не підписував позовну заяву, участі в судових засіданнях не брав. В 2013 році в будинку, де проживає він та його брат ОСОБА_17 проводився обшук працівниками міліції. Брат не повідомляв його про те, що він є власником приміщення, а також про розгляд у Дрогобицькому районному суді справи за його позовом. Судові повістки на його адресу не надходили.

Свідок ОСОБА_19 пояснила, що з 2009 року працює в Дрогобицькому районному суді на посаді секретаря судового засідання, а з 2010 року - секретарем судового засідання судді ОСОБА_3. В п'яти справах, що завершувалися укладенням мирової угоди, міститься протокол судового засідання, який підписаний нею та головуючим ОСОБА_3.

По вказаних справах копії позовних заяв з копіями доданих до них документів , копії ухвал про відкриття провадження та судові повістки направлялися простою поштою на адресу, вказану в позовній заяві та в копії паспорта. Тому на перший виклик в матеріалах справи немає відомостей про отримання сторонами судових документів. Чому сторонам не надходили повістки про виклик до суду пояснити не може.

Підготовче засідання не проводили, справи призначались відразу до судових засідань. ОСОБА_1 встановлював особи сторін, які з'явилися. Якщо зал судових засідань був зайнятий, а сторони не заперечували проти проведення судового засідання без фіксування, про що вказували в заяві, судове засідання проводилось без фіксування технічними засобами в кабінеті судді . Питання проведення процесу без фіксації вирішував головуючий -ОСОБА_3.

З приводу виникнення помилки щодо дати складання протоколу по справі ОСОБА_12 пояснила, що якщо дата розгляду справи, яка зазначена в ухвалі про відкриття провадження, припадає на вихідний день , це значить була допущена помилка, так як у вихідний день справи не розглядаються. Визначаючи час судового засідання, на справі суддя зазначив дату олівцем - 17. 08. Можливо, в ухвалі про відкриття провадження була допущена помилка і зазначено дату розгляду - вихідний день (18.08). Вона, виписуючи повістку, не подивилась в ухвалу про відкриття провадження, а звернула увагу на обкладинку справи і викликала сторін в судове засідання, на дату, зазначену олівцем на обкладинці, яку потім витерла, у повістці зазначено правильну дату. Це машинальна помилка, яку ніхто не побачив. У вихідний день 18.08. не проводилось судове засідання. Сторони з»являлись у суд на той день, як зазначено у повістці. ОСОБА_1 виносились рішення за одне судове засідання, по справі були укладені мирові угоди з участю сторін. У їх відсутності суддя не міг постановити ухвали. Якщо вона зазначила в протоколі, що сторони були, то це значить що вони були в судовому засіданні, обличчя їх не пригадує, пройшло багато часу. Якогось інваліда або іншу людину, яка важко пересувалася, за допомогою костилів і була в судовому засіданні, вона не пригадує. Зустрічний позов міг подаватись безпосередньо в судовому засіданні під час слухання справи, про це зазначається в протоколі. Виписуючи повістку відповідачам ОСОБА_9, ОСОБА_14, ОСОБА_12, ОСОБА_7, не звернула увагу на те, що адреса їх проживання, зазначена в позовній заяві- АДРЕСА_1 , тобто адреса, за якою зареєстрований її чоловік, про це їй стало відомо тільки тепер. Вона перебуває в шлюбі з чоловіком та проживає з ним за іншою адресою. За цією адресою проживають квартиранти. Відповідачі по справі, в яких вказана адреса проживання її чоловіка, в даній квартирі не проживали. В судове засідання по цих справах з»явились сторони, які зафіксовані в протоколі судового засідання. Питання, що стосувалися розгляду справи без звукозапису, вирішував головуючий, а вона виконувала його розпорядження та вела протокол судового засідання.

Додатково, на підтвердження встановлених судом обставин, свідчать наступні докази, які містяться в матеріалах, наданих прокурором.

З матеріалів цивільної справи № 2-2899/11 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_7 про виконання договірних зобов'язань ( т.2 а.с. 15- 59 ) вбачається, що 08.12.2011року до Дрогобицького суду поступила позовна заява від імені ОСОБА_4 до ОСОБА_7, із змісту якої вбачається, що між ними укладено договір про надання послуг, згідно якого ОСОБА_7 взяв на себе обов'язки щодо виготовлення технічної та експертної документації на приміщення у м.Львові по вулицях Шевченка, Личаківська, Зелена, Проста, Замарстинівська, Городоцька , вартість робіт становила 50000грн. Посилаючись на те, що термін дії договору закінчився , а відповідач виконав умови частково, просив зобов'язати відповідача виготовити документацію на приміщення по АДРЕСА_16, АДРЕСА_17 та АДРЕСА_18 або повернути отриману ним попередню оплату 25000грн.

З долученого до позову ксерокопії паспорта відповідача ОСОБА_7 вбачається, що він зареєстрований на проживання в смт. Олесько Буського району Львівської області по вул. Хмельницького (а.с.25), в той час як в позовній заяві його адреса зазначена АДРЕСА_1 ( як встановив суд, за вказаною адресою зареєстрований чоловік секретаря судового засідання ОСОБА_19) , що суттєво впливає на визначення підсудності, оскільки за загальним правилом підсудності ст. 109 ЦПК спори вирішуються за місцем проживання відповідача. Незважаючи на такі обставини, ОСОБА_1 08грудня 2011року відкрив провадження у справі , призначивши її до розгляду максимально швидко - через чотири дні - 12.12.2011року.

Із змісту зустрічного позову ( т.2 а.с.51-54) від імені ОСОБА_7 до ОСОБА_4 вбачається, що позивач просить визнати за ним право власності на нежитлові приміщення в АДРЕСА_18, по вул. АДРЕСА_17, по вулиці АДРЕСА_3 з тих підстав, що вказані приміщення ні за ким не зареєстровані , а він їх прибирає, тобто відкрито користується . До зустрічної позовної заяви не долучено жодного документу на підтвердження доводів зустрічних вимог, вона не оплачена судовим збором, виходячи із ціни позову, яка теж не зазначена в позові.

Подане клопотання від імені ОСОБА_22 про те, щоб не здійснювати звукозапис під час проведення цивільної справи на а.с.54 ніяким чином не зареєстроване.

З протоколу судового засідання, підписаного головуючим ОСОБА_3 та секретарем ОСОБА_19. вбачається, що головуючий встановив особи сторін, які з"явилися (ОСОБА_4 та ОСОБА_7) , позивач заявив клопотання про долучення до матеріалів справи мирової угоди і після з"ясування думки відповідача суд видалився до нарадчої кімнати.

12.12.2011року суд під головуванням ОСОБА_3. виніс ухвалу, згідно якої затвердив мирову угоду, укладену між сторонами, визнавши за ОСОБА_7 право власності на нежитлові приміщення в АДРЕСА_4, АДРЕСА_5, АДРЕСА_3 .

В той же час з інформаційної довідки про відомості про об'єкт нерухомого майна вбачається, що будинки, розташовані в м.Львів, АДРЕСА_5 та АДРЕСА_4 на момент винесення ухвали перебували у комунальній власності територіальної громади м.Львів на підставі рішення Шевченківського райвиконкому м.Львова №192 від 14.04.1987року та рішення Залізничного райвиконкому м.Львова 3109 від 10.03.1987року . ( т.1 а.с. 208, 201).

А будівля в в м.Львові по АДРЕСА_3 а на підставі свідоцтва на будівлю належала територіальній громаді м.Львова в особі Львівської міської ради ( т.1 а.с. 161).

17 вересня 2013року Дрогобицьким міськрайсудом за клопотання прокурора про перегляд справи за ново виявленими обставинами , вказану ухвалу про визнання мирової угоди та закриття провадження у справі скасовано і , відповідно, вона втратила законну силу . ( т.1а.с.212-214). На підставі ухвали ОСОБА_7, оформивши на себе право власності на приміщення по вул. Городоцькій,89 в м.Львові, 18.12.2012року відчужив його ТзОВ «ІПК Партнери». Але за рішенням Господарського суду Львівської області від 04.11.2013р. це нерухоме майно витребувано з чужого незаконного володіння ТзОВ «ПК Партнер» та передано у власність Львівській міській раді (т.4 ас.105- 108). Окрім того, ОСОБА_7 26.06.2012року подарував ? приміщення по вул. АДРЕСА_3 ОСОБА_23 і рішенням Франківського районного суду 15.04.2014року це майно витребувано від ОСОБА_23 та передано у власність Львівської міської ради (т.4 а.с.114). Висновками судово-почеркознавчої експертизи від 12.02.2014року, 29.10.2013року встановлено, що виконавцем підпису від імені ОСОБА_4 в позовній заяві до ОСОБА_7 є не ОСОБА_4, а інша особа. А виконавцем підпису від імені ОСОБА_7 в зустрічному позові до ОСОБА_4 , в клопотанні щодо заперечення про фіксування судового засідання звукозаписувальним технічним засобом, є не ОСОБА_7, а інша особа. Виконавцем підпису від імені ОСОБА_4 та ОСОБА_7 в мировій угоді від 12.12.2011року є не ОСОБА_7, не ОСОБА_4, а інша особа ( т.3 а.с. 158, 211).

За результами судово-технічної експертизи документів від 11.01.2014року визнано, що текстові частини договору «про надання послуг» укладеного між ОСОБА_7 та ОСОБА_4, клопотання ОСОБА_7 від 12.12.2011року не застосовувати запис під час судового розгляду справи, мирової угоди між ОСОБА_7 і ОСОБА_4 від 12.12.2011року виконано за допомогою одного й того ж знакосинтезуючого (друкуючого ) пристрою (т.3 а.с.130).

З матеріалів цивільної справи за позовом ОСОБА_10 до ОСОБА_9 №1306/3038/2012 ( т.2 а.с.60- 158) вбачається, 28.03.2012року ОСОБА_10 звернувся з позовом до ОСОБА_9 про зобов'язання виконати умови договору, в якому просив зобов'язати відповідача виконати умови договору оренди нежитлових приміщень, площею 766кв.м. по вул. АДРЕСА_6 в м.Львові, який укладений між ними та зобов'язати останнього передати йому це приміщення. В позовній заяві не зазначено перелік документів, що додаються, і договір оренди приміщення в м.Львові , з приводу якого і виник спір, взагалі відсутній. До матеріалів справи не долучено ксерокопії паспорта позивача, а адреса відповідача зазначені невірно - АДРЕСА_1 (за якою зареєстрований чоловік секретаря судового засідання). Незважаючи на викладені обставини та з порушенням правил підсудності в той же день ОСОБА_1 відкрив провадження, вказавши, що справ підсудна Дрогобицькому суду, і призначив до розгляду в короткий термін - 02 квітня 2012року ( тобто через 4дні). У зустрічному позові від 02.04.2012року ОСОБА_9 до ОСОБА_10, третя особа ОКП ДОР «БТІ та ЕО", позивач, посилаючись на те, що він надіслав повідомлення ОСОБА_10 про дострокове розірвання укладеного договору оренди приміщення у м.Львові по вул. АДРЕСА_6, власником якого він є, а ОСОБА_10 відмовляється звільнити вказане примішення, просить зобов'язати відповідача звільнити вказане житлове приміщення , визнати за ним ( ОСОБА_9.) право власності на приміщення, зобов'язати третю особу ОКП ДОР «БТІ та ЕО» зареєструвати право власності та видати витяг про реєстрацію права власності на це приміщення. (т.2 а.с.77. ) З ксерокопії паспорта ОСОБА_9, долученого до зустрічного позову, вбачається, що його адреса зазначена с.Муроване, Пустомитівського району , що суперечить даним, викладеним в первісній позовній заяві - місце проживання зазначено АДРЕСА_1 ( а.с.63) і свідчить про те, що спір не підлягає розгляду в Дрогобицькому суді. З протоколу судового засідання 02 квітня 2012року , підписаного головуючим ОСОБА_3 та секретарем ОСОБА_19. вбачається, що в судове засідання з'явилися позивач та відповідач , представник третьої особи, зазначений у зустрічному позові, не з"явився, хоч про час та місце розгляду справи повідомлений ( а.с.81), але даних які б стверджували про те, що представник повідомлений належним чином немає, і очевидно, і не могло бути, оскільки зустрічний позов поданий в той же день 02 квітня 2012року. Після встановлення головуючим осіб та оголошення перерви до 17.30год, позивач подав клопотання про долучення заяви про укладення мирової угоди і , з'ясувавши думку відповідача, суд видалився до нарадчої кімнати для прийняття рішення. (т.2 а.с.81,84). Ухвалою суду під головуванням ОСОБА_3 02 квітня 2014року закрито провадження у справі з визнанням мирової угоди, за якою визнано за ОСОБА_9 право власності на житлове приміщення в м.Львів по вул.. АДРЕСА_6 та зобов'язано обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» зареєструвати за ним право власності. ( а.с.85). В той же час згідно свідоцтва про право власності , виданого на підставі рішення виконавчого комітету Львівської області від 07.12.2007року за №1108 саме Територіальна громада м.Львова в особі Львівської міської ради володіє будівлею в м.Львові по вул.. АДРЕСА_6. (т.2 а.с.93). За апеляційною скаргою прокуратури в інтересах держави в особі Львівської міської ради вказана ухвала скасована 25 квітня 2013року апеляційним судом Львівської області (т.2 а.с.150-151). Підставами для скасування послужило те, що позовні вимоги так як за первісним так і за зустрічним позовом стосувалися виключно нерухомого майна - нежитлового приміщення в м.Львові по вул. АДРЕСА_6., а тому провадження відкрито з порушенням вимог ст.114 ЦПК. Через відсутність правовстановлюючих документах на це приміщення суд не з'ясував їх правовий статус та не визначив, чи визнання мирової угоди зачіпають інтереси інших осіб, зокрема територіальної громади м.Львова. Оскаржуваною ухвалою суд зобов'язав ОКП ДОР «БТІ та ЕО» вчинити певні дії, хоча останні не були стороною у справі та не підписували мирової угоди, укладеної між ОСОБА_10 та ОСОБА_9 Через низький професійний рівень головуючого по справі -судді ОСОБА_3. , неналежну організацію ним практики розгляду цивільних справ, апеляційний суд виніс окрему ухвалу та направив її для відповідного реагування голові Дрогобицького міськрайонного суду ( т.2 а.с.153-154). За висновком судово-почеркознавчої експертизи від 29.10.2013 р. встановлено, що виконавцем підпису від імені ОСОБА_10 в позовній заяві, у договорі оренди, в заяві про укладення мирової угоди, у мировій угоді є ОСОБА_10 (т.3 а.с. т.149). В судовому засіданні свідок ОСОБА_10 цього не заперечував, вказуючи, що він підписав ці документи в нетверезому стані , не читаючи їх змісту, на прохання знайомого по імені " ОСОБА_30". Згідно рішення Франківського районного суду м.Львова від 20.01.2014року нежитлове приміщення по вул. Коновальця в м.Львові витребувано з незаконного володіння ОСОБА_9 та визнано право власності за територіальною громадою м.Львова (т.4 а.с.115-116).

Вивченням матеріалів цивільної справи за позовом ОСОБА_11 до ОСОБА_12 №1306/6653/2012 ( т.3 а.с.58- 118) вбачається, що 13.08.2012року ОСОБА_11 звернувся із позовом, в якому просив зобов'язати ОСОБА_12 виконати умови договору оренди з правом викупу, укладеного між ними 01.08.2011року , зобов'язавши відповідачку передати йому нежитлові приміщення в м. Львові по АДРЕСА_19, АДРЕСА_20, АДРЕСА_21 та АДРЕСА_22 в зв'язку із закінченням терміну дії договору. (а.с.61). Адреса відповідача у позовній заяві вказана АДРЕСА_1 (знову ж таки адреса реєстрації місця проживання чоловіка секретаря судового засідання ОСОБА_19) , а з долученої до справи ксерокопії паспорта відповідачки видно, що вона зареєстрована за адресою с.Ожидів, Буського району, Львівської області. Через порушення принципу підсудності справа не могла розглядатись Дрогобицьким міськрайсудом . Однак ОСОБА_1 не відмовив у відкритті провадження, не повернув позовну заяву позивачу, а 13.08.2012року відкрив провадження у справі та призначив її розгляд на 18 серпня 2012року ( суботу, що є вихідним днем).

В матеріалах справи є зустрічний позов ОСОБА_25 до ОСОБА_11 (без дати реєстрації), в якому ОСОБА_12, посилаючись на те, що зобов'язання, породжені договором оренди майна з правом викупу, припинились з моменту його розірвання, просила вже визнати за нею право власності на вказані нежилі приміщення в м. Львові (а.с.73-74), а також клопотання ОСОБА_11 та ОСОБА_12 про те, щоб не здійснювалося фіксування процесу технічними засобами, які теж не зареєстровані в канцелярії суду.

З протоколу судового засідання, який складений 18 серпня 2012року, тобто у вихідний день, встановлено, що в судове засідання з'явилися позивач та відповідач; головуючий встановив їх особи, і після роз'яснення прав, позивач заявив клопотання про долучення до справи мирової угоди для її затвердження. 18 серпня 2012року ОСОБА_1 виніс ухвалу про закриття провадження у справі в зв'язку з визнанням мирової угоди та ухвалив визнати за ОСОБА_12 право власності на нежитлові приміщення в АДРЕСА_10, площею 150,5кв.м ( хоча це приміщення не зазначалося ні в позовній, ні зустрічній заяві, тобто вийшов за межі вимог), по вулиці АДРЕСА_20, площею 16,4кв.м., вулиці. АДРЕСА_21, площею 47,5кв.м., та по вулиці АДРЕСА_22, площею 382,6кв.м.

01 жовтня 2012року до суду поступила заява від імені ОСОБА_12 ( реєстрація якої не проведена в канцелярії суду ) , про те, щоб виправити описку в даті винесення ухвали та вказати правильну дату - 17 серпня 2012року. На підставі поданої заяви 09 жовтня 2012року під головуванням ОСОБА_3. винесено ухвалу про виправлення помилки в ухвалі про затвердження мирової угоди від 18 серпня 2012року та вважати правильну дату прийняття ухвали 17 серпня 2012року. (а.с.84).

Апеляційний суд Львівської області 27 травня 2013року за апеляцією прокурора скасував ухвалу про затвердження мирової угоди та при цьому вказав, що суддя ОСОБА_3., в порушенні вимог ст. 122,126 ЦПК України не відкрив провадження за позовом ОСОБА_12 до ОСОБА_11 , не об'єднав їх в одне провадження, визнав мирову угоду та закрив провадження у справі, хоча лише справа за позовом ОСОБА_11. до ОСОБА_12 згідно ухвали про відкриття провадження у справі була призначена до розгляду на 18.08.2012року , який до того ж був неробочим днем -суботою. ( т. 3 а.с.115).

Згідно інформаційної довідки з Реєстру прав власності на нерухоме майно на момент розгляду справи будинок по вул. Михайльчука,4 належав на праві комунальної власності територіальній громаді м.Львова в особі Львівської міської ради на підставі рішення Галицького райвиконкому м.Львова №222 від 14.04.1987року (а.с.176 т.1 ). А відповідно до рішення виконавчого комітету Червоноармійської міської ради народних депутатів.Львова №176 від 10.03.1987року житловий будинок по вул. АДРЕСА_21 знаходився на балансі місцевих рад Червоноармійського району м.Львова ( т.1 а.с.197).

Згідно вказаної ухвали ОСОБА_12, зареєструвавши на себе право власності на приміщення по вул. АДРЕСА_10 відчужила його 27.02.2013року згідно договору купівлі-продажу ТзОВ « МИХАЙЛОФФ».

19 .11.2012року ОСОБА_12 приміщення по вул. АДРЕСА_22 відчужила ОСОБА_7, а рішенням Шевченківського суду від 05 березня 2014року це приміщення витребувано з чужого незаконного володіння ОСОБА_7 та передано Львівській міській раді

( т.4а.с.112).

Судовим рішенням Личаківського районного суду 07 лютого 2014 року приміщення по вул. Ніжинській,33 витребувано з незаконного володіння ОСОБА_12 та передано Львівській міській раді ( т.4 ас.117-118).

Згідно висновку експерта від 03.09.2013року ( т.3 а.с.167-173) надані для проведення експертного дослідження документи : позовна заява ОСОБА_11 до ОСОБА_12, договір оренди, укладений між ними, повідомлення про розірвання договору, зустрічний позов ОСОБА_12 до ОСОБА_11, клопотання ОСОБА_11 не застосовувати звукозапис під час судового розгляду, аналогічне клопотання ОСОБА_12 про нездійснення фіксації судового процесу, заява про укладення мирової угоди та мирова угода між ОСОБА_11 та ОСОБА_12, заява ОСОБА_12 про виправлення описки в ухвалі ймовірно виконані за допомогою одного й того ж знакосинтезуючого пристрою - лазерного принтера.

Проведенням почеркознавчої експертизи від 21.03.2014року №19 встановлено,

що виконавцем підпису від імені ОСОБА_11 в позовній заяві до ОСОБА_12 , в договорі оренди з правом викупу від 01.08.2011року, у повідомленні про розірвання договору від 02.07.2012року, у клопотанні щодо заперечення про фіксування судового засідання, у заяві про укладення мирової угоди з ОСОБА_12, у мировій угоді є не ОСОБА_11, а інша особа. Виконавцем підпису від імені ОСОБА_12 у договорі оренди з правом викупу, повідомленні про розірвання договору, у зустрічному позові ОСОБА_12 до ОСОБА_11, у заяві щодо заперечення фіксування судового засідання технічним засобом, в заяві про укладення мирової угоди з ОСОБА_11, у самій мировій угоді, у заяві від 01.10.2012року про виправлення описки в ухвалі, є не ОСОБА_12,а інша особа. В той же час у висновку зазначено, що виконавцем рукописних записів « 08 серпня» в позовній заяві про зобов'язання виконати умови договору до ОСОБА_12 ; « 01 серпня 11» у договорі оренди з правом викупу від 01.08.2011; «Отримав 02.07.2012 року ОСОБА_11.» у повідомленні про розірвання договору від 02.07.2012року є, ймовірно, ОСОБА_26 (т.3 а.с. 182-202).

З матеріалів цивільної справи №1306/6830/2012 за позовом ОСОБА_13 до ОСОБА_7 про виконання договірних зобов'язань (т.2 а.с. 159- 240 ) вбачається, що 22.08.2012року ОСОБА_13 подала позов, який обгрунтовувала тим, що вона уклала усну угоду з відповідачем , за умовами якої зобов'язувалася виготовити йому технічну та іншу документацію на будинок у м.Львові по вул. Збоїща,3, а відповідач - здійснити оплату за надані послуги в сумі 5000грн. Так як нею виготовлена вся документація, а відповідач не здійснив оплату, передбачену угодою, то просила стягнути з нього 5000грн.

До позовної заяви долучено тільки ксерокопію паспорта та ідентифікаційний код. Окрім того, виходячи з того, що відповідач зазначив місце проживання в АДРЕСА_11 , а із змісту позовних вимог не вбачалося про місце виконання договору (п.8 ст. 110ЦПК) , дана справа не підлягала розгляду в Дрогобицькому суді.

Незважаючи на такі порушення процесуального закону, суддя ОСОБА_3. 22.08.2014 року виніс ухвалу про відкриття провадження та призначив до розгляду на 29 серпня 2012року.

В матеріалах справи міститься клопотання від імені ОСОБА_27 не проводити фіксування судових засідань за допомогою звукозаписувального технічного запису без зазначення дати складання та відсутні відомості про надходження цього документа до канцелярії суду.

З протоколу судового засідання від 29 серпня 2012року вбачається, що після встановлення головуючим особи позивача та відповідача та роз'яснення їм процесуальних прав, за клопотанням відповідача про долучення до справи зустрічної позовної заяви та її об'єднання з первісним позовом, суд ухвалив прийняти зустрічну позовну заяву з первісним позовом та видалився до нарадчої кімнати для вирішення клопотання про затвердження мирової угоди, укладеної між сторонами. (т.2 а. с. 171).

Із змісту зустрічного позову ( адреса ОСОБА_7 вже зазначена інша - АДРЕСА_11, в той час як у первинному позові - АДРЕСА_11) вбачається, що між сторонами уже укладений договір купівлі-продажу будинку по вул. Збоїща,3 у м.Львові, згідно якого ОСОБА_13 отримала від ОСОБА_7 80000грн. Посилаючись на те, що з моменту продажу ОСОБА_13 чинить йому перешкоди в користуванні вказаного будинку, не бажає виселитися, мотивуючи тим, що він ще не набув права власності, просить зобов'язати ОСОБА_13 усунути перешкоди в користуванні будинком та визнати за ним право власності на спірний будинок.

До зустрічного позову не долучено жодного доказу на підтвердження доводів позивача про укладення договору купівлі-продажу, вчиненню перешкод в користуванні будинком .

29 серпня 2012року судом в складі головуючого ОСОБА_3. з участю секретаря ОСОБА_19. затверджено вказану мирову угоду та визнано за ОСОБА_7 право власності на житловий будинок в АДРЕСА_11 . (т.2 а.с.172).

В той же час , з витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно встановлено, що вказаний будинок належить на праві власності територіальній громаді м.Львова в особі Львівської міської ради (т.2 а.с.183), і таким чином не було з'ясовано питання чи визнанням мирової угоди зачіпляються інтереси інших осіб.

З цих підстав Апеляційний суд Львівської області 29 травня 2013року скасував ухвалу, як таку, що постановлена з порушенням норм процесуального права. ( т.2 а.с.234,235).

Згідно інформаційної довідки з Реєстру права власності на нерухоме майно, ОСОБА_7, оформивши на себе на підставі ухвали право власності на вказану квартиру, яка складалася з семи житлових кімнат та кухні, згідно договору купівлі- продажу 19.12.2012року відчужив її ОСОБА_28 (т.2 а.с.201). В подальшому рішенням Шевченківського районного суду м.Львова від 16.09.2013року витребувано з чужого незаконного володіння ОСОБА_28 будівлю, що знаходиться в м.Львові по вул. Збоїща,3 та передано у власність Львівської міської ради ( т.4 а.с.110-111).

Висновком судово-почеркознавчої експертизи від 02.09.2013року встановлено, що виконавцем підпису від імені ОСОБА_13 в позовній заяві до ОСОБА_7, в мировій угоді є не ОСОБА_13, а інша особа. А виконавцем підпису від імені ОСОБА_7 в зустрічній заяві до ОСОБА_13, в клопотанні щодо заперечення про фіксування судового засідання звукозаписувальним технічним засобом, в заяві про укладення мирової угоди, є не ОСОБА_7, а інша особа. ( т.3 а.с. 159-166).

Про те, що ОСОБА_13 не могла подати особисто до суду вказані документи, що досліджувались експертом та не могла особисто брати участь в судовому засіданні за станом здоров'я додатково свідчить виписка із історії її хвороби.

Так, згідно медичних записів Бродівської центральної районної лікарні ОСОБА_13, ІНФОРМАЦІЯ_2. проживає по АДРЕСА_23 26.10.2012року жалілась на «болі у суглобах, утруднене пересування. Хвора пересувається у межах кімнати за допомогою милиць. За станом здоров'я хвора не може прийти на виборчу дільницю». ( т.3 а.с.213-214).

З матеріалів справи № 1306/9103/2012 за позовом ОСОБА_11 до ОСОБА_14 ( т.3 а.с.1-57) встановлено, що 28.11.2012року від імені ОСОБА_11 подано позов до ОСОБА_14 , зі змісту якого вбачається, що позивач просив зобов'язати відповідача виконати умови договору оренди майна ( нежитлових приміщень по АДРЕСА_12, АДРЕСА_24, АДРЕСА_14 АДРЕСА_25 у м.Львові) та передати йому вказані приміщення. Зазначена в позовній заяві адреса відповідача АДРЕСА_1, суперечить даним щодо її місця проживання згідно долученого до матеріалів справи ксерокопії паспорта відповідачки - с.Ожидів, Буський район, Львівської області. (а.с.6). Незважаючи на недоліки позовної заяви та непідсудність спору Дрогобицькому міськрайсуду, ОСОБА_1 в той же день виніс ухвалу про відкриття провадження у справі , призначивши її до розгляду на 04 грудня 2012року. На а.с.10 міститься зустрічний позов ОСОБА_12 ( в той час як відповідачем в первісному позові зазначено ОСОБА_14.) до ОСОБА_11, в якому заявлені вимоги про визнання за ОСОБА_14 права власності на вказані нежитлові приміщення в м.Львові , які належать їй.

З протоколу судового засідання 04.12.2012року ( заяви сторін на відмову у фіксуванні технічними засобами відсутні) вбачається, що головуючий встановив особи сторін ОСОБА_11 та ОСОБА_14 , і позивачем заявлено клопотання про долучення до матеріалів справи мирової угоди (а.с.14).

Ухвалою суду від 04.12.2012року затверджено мирову угоду та визнано за ОСОБА_14 право власності на житлові приміщення по АДРЕСА_12, площею 131,2кв.м., АДРЕСА_24, площею 147,5 кв.м., АДРЕСА_14 , площею 53,5кв.м., та АДРЕСА_25 площею 113,2 кв.м. у м.Львові. (а.с.16).

Скасовуючи вказану ухвалу, 28 травня 2013року колегія суддів Апеляційного суду Львівської області, зазначила, що закриваючи провадження у справі та визнаючи за ОСОБА_14 право власності на спірні нежитлові приміщення, судом не було з'ясовано правовий статус даних приміщень, оскільки в матеріалах на час розгляду справи відсутні правовстановлюючі документи на ці будинки, а відтак не було з'ясовано питання чи визнання мирової угоди не порушує права чи інтереси інших осіб. На той час, з витягів про державну реєстрацію прав на нерухоме майно вбачається, що ці нежитлові приміщення належали на праві приватної власності територіальній громаді м. Львова в особі Львівської міської ради, яка не була залучена до участі в справі ( т.3 а.с.21-24).

До скасування ухвали ОСОБА_14 на підставі договору купівлі-продажу 22.05.2013року відчужила приміщення по вул. АДРЕСА_14 ОСОБА_7 і за рішенням Шевченківського районного суду від 23.12.2013року це майно витребувано з незаконного володіння ОСОБА_7 то повернуто Львівській міській раді ( т.4 а.с.124).

Згідно рішення Личаківського районного суду м. Львова 07 лютого 2014року витребувано з незаконного володіння ОСОБА_14 нежитлові приміщення в АДРЕСА_12 ; АДРЕСА_24 та передано Львівській міській раді. (т.4 а.с.119 ).

Аналогічно за рішенням Залізничного районного суду м. Львова 30.09.2013року витребувано і майно по АДРЕСА_26 та повернуто Львівській міській раді ( т.4ас.121).

За результами судово-технічної експертизи документів від 11.01.2014року визнано, що позовна заява ОСОБА_11 до ОСОБА_14 від 28.11.2012року, договір оренди з правом викупу, повідомлення про розірвання договору є копіями документів, ймовірно виконаними за допомогою одного й того ж електрографічного копіювального пристрою. Бланки зустрічного позову ОСОБА_14 до ОСОБА_11, заяви ОСОБА_14 до ОСОБА_11 про укладення мирової угоди та мирова угода виготовлено за допомогою одного й того ж знакосинтезуючого пристрою - принтера лазерного типу ( т.3 а.с. 135).

Також висновками судово-почеркознавчої експертизи від 29.10.2013року встановлено, що виконавцем підпису від імені ОСОБА_11 в копії позовної заяви до ОСОБА_14 є не ОСОБА_11., а інша особа. Виконавцем підписів від імені ОСОБА_14 , ОСОБА_11 в копії договору оренди з правом викупу, в повідомленні про розірвання договору, в заяві про укладення мирової угоди, в мировій угоді є не ОСОБА_14 та ОСОБА_11 , а інша особа. Виконавцем підпису від імені ОСОБА_14 у зустрічному позові до ОСОБА_11 є не ОСОБА_14, а інша особа ( т.3 а.с. 136-145).

Висновком судово-почеркознавчої експертизи 29.05.2014року встановлено, що виконавцем підпису від імені ОСОБА_3. в ухвалах про закриття провадження зв'язку з виконанням мирової угоди у названих вище справах є ОСОБА_3., а виконавцем підпису від імені ОСОБА_29 у графі «Секретар» у протоколах судових засідань цих справ є ОСОБА_29, (т.3 а.с. 123), про що не заперечували у судовому засідання як обвинувачений, так і свідок ОСОБА_29

Повноваження ОСОБА_3., як судді, підтверджуються матеріалами особової справи, яка була предметом дослідження в судовому засіданні. (т.4 а.с.1-104).

Зокрема, про його професійний рівень знань в галузі цивільного судочинства свідчить те, що здобувши кваліфікацію юриста, він з 2004року працював помічником судді та займався викладацькою практикою , працюючи викладачем кафедри правознавства в Прикарпатському інституті ім. Грушевського , а згідно висновку кваліфікаційної комісії від 15.02.2008року під час кваліфікаційного іспиту проявив достатні знання норм матеріального та процесуального права і був рекомендований на посаду судді.

Аналіз вищенаведених , безпосередньо досліджених судом доказів, свідчить про доведеність вини обвинуваченого у вчиненні ним кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 375 КК та ч.1 ст. 366 КК України.

Так, з матеріалів цивільних справ вбачається, що всі п'ять позовних заяв, які поступили на розгляд ОСОБА_3., не відповідали вимогами цивільно-процесуального кодексу, оскільки в порушення ч.3 ст. 119 ЦПК України не містили доказів на підтвердження викладених обставин (до окремих позовних заяв були додані тільки ксерокопії паспортів та ідентифікаційні коди ) , в них не зазначено дати подання та повного переліку документів, що додаються ; в чотирьох справах місце проживання відповідачів зазначалось м. Дрогобич вул. Коновальця7/3 кв.13 (для створення видимості підсудності справ Дрогобицькому суду) , і як встановлено судом за вказаною адресою зареєстрований на проживання чоловік секретаря судового засідання ОСОБА_19. Ці недоліки щодо місця проживання відповідачів могли бути усунені, якщо б ОСОБА_3 , дотримуючись вимог ст.122 ЦПК України не пізніш двох днів з дня надходження позовних заяв звернувся до відповідного органу реєстрації щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання фізичної особи . Але по всіх справах таких запитів не було здійснено і причину такого порушення обвинувачений не зміг пояснити.

А , виходячи із змісту заявлених вимог щодо майна, яке знаходилось в м.Львові, справи взагалі не були підсудні Дрогобицькому суду.

Однак ОСОБА_3, незважаючи на вказані і очевидні для професійного судді недоліки, не відмовив у відкритті проваджень, не повернув такі позовні заяви позивачам, (як робили це його колеги-судді Дрогобицького суду, коли справи поступали до їх провадження), а всупереч вимогам закону призначив їх розгляд відразу до судового засідання (без попереднього розгляду) в максимально короткі терміни , чим також порушив вимоги ст. 74 ЦПК, оскільки судова повістка повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які були викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому засіданні, але не пізніше, ніж за три дні до судового засідання .

Зазначене свідчить про те, що обвинувачений ще до початку судового розгляду був свідомий того, що вказані позовні заяви та наступні заяви про розгляд, затвердження мирової угоди без залучення до участі дійсного власника спірних приміщень через названі порушення законів, і передусім принципу підсудності, не могли розглядатися Дрогобицьким районним судом.

При цьому ОСОБА_3. порушив і вимоги ст.127 ЦПК України, не направивши відповідачам у справі ухвали про відкриття провадження та копії документів ( такі дані у всіх матеріалах відсутні). Не виконано ним і вимоги ч.1 ст.74 ЦПК України, оскільки в матеріалах всіх п'ятьох справ не виявлені і судові повістки, які б підтверджували факт виклику сторін в судові засідання (такі повістки містяться в справах тільки при розгляді вже в апеляційному суді).

У зв'язку із цим, розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки є порушенням ст. 129 Конституції України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

В порушенні вимог ст.ст. 129,130 ЦПК не проведено в кожній з п'яти справ попереднього судового засідання, як в первинних позовах так і в зустрічних, яке повинно бути призначено протягом десяти днів з дня відкриття провадження А необхідність проведення попереднього судового засідання була важливою в цих категоріях справ, оскільки саме на цій стадії головуючий мав би з'ясувати, якими доказами як позивач так і відповідач буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення та визначити факти , встановлення яких необхідно для вирішення спору, встановити контроль над поданням доказів, зокрема, на підтвердження порушеного права власності на спірне майно.

Що стосується зустрічних позовів, то всі вони не містять відомостей про дату подання позивачами та їх надходження до канцелярії суду, не долучалися вони і в судовому засіданні, оскільки це не зафіксовано в протоколах судових засідань, тобто ці документи суддя ОСОБА_3. отримав особисто, і в той же день вніс їх на судовий розгляд. При цьому умисно проігнорував вимоги ст. 124 ЦПК України щодо форми та змісту зустрічної позовної заяви , оскільки жодна із зустрічних вимог про визнання права власності не оплачена судовим збором, виходячи із ціни позову, яка також не була зазначена в самій заяві, як і був відсутній перелік документів, що додаються. Виходячи з того, що зустрічні вимоги про визнання права власності стосувалися будинковолодінь в м. Львові, то, з врахуванням правил виключної підсудності (ст. 114 ЦПК) такі спори взагалі не підсудні Дрогобицькому суді. Але це не завадило ОСОБА_3 прийняти всі зустрічні заяви до спільного розгляду з первісним позовом , не дивлячись і на те, що вимоги первісного та зустрічного позову не є пов'язані між собою. При цьому питання про об'єднання вимог за зустрічним позовом в одне провадження судом згідно вимог п.3 ст. 123 ЦПК України не вирішувалось, оскільки такі ухвали в матеріалах справи відсутні. Затверджуючи мирові угоди, суддею ОСОБА_3 взагалі не було з'ясовано правовий статус даних приміщень , в матеріалах справи відсутні правовстановлюючі документи на всі будинки, а відтак не було з'ясовано питання чи визнання мирової угоди зачіпають інтереси інших осіб. Таким чином, суддя умисно проігнорував вимоги закону щодо залучення осіб, права яких зачіпає спір , що призвело до того, що 12 приміщень , загальною площею 2тис.452,34 кв.м. , розташованих в м.Львові, вибули із власності територіальної громади м.Львова.

Також ОСОБА_3. умисно допустив і невиконання вимог ст. 197 ЦПК щодо обов'язкового фіксування судового розгляду справи за допомогою звукозаписувального технічного засобу, порушивши одну з основних засад судочинства, перелічених у ст. 129 Конституції України. Такі дії він виправдовував тим, що по деяких справах таке рішення він приймав на підставі заяв від однієї із сторін не проводити фіксування, а по двох справах - де такі заяви відсутні, фіксування не здійснювалося - через зайнятість залів судових засідань іншими суддями. При цьому він проігнорував те, що з 01 січня 2008року клопотання учасників процесу про відмову від фіксації судового процесу не мають правового значення і задовольнятися не можуть, оскільки це не передбачено ЦПК. Одночасно з проведенням фіксування технічними засобами секретарем судового засідання ведеться журнал судового засідання. Ведення ж протоколу судового засідання, передбачено у ст.200 ЦПК України тільки під час вчинення окремої процесуальної дії поза судовим засіданням. Також суд звертає увагу на те, що фіксування судового процесу є однією з гарантій його гласності як основоположного принципу правосуддя. . Це означає обов'язковість процесуального оформлення документів, які фіксують процесуальні дії суду, сторін та інших учасників цивільного процесу, а також обставини при розгляді справи. У зв'язку з цим Пленум ВСУ від 12 червня 2009 року в прийнятій Постанові N 2 « Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» зазначив, що суди мають забезпечити суворе виконання вимог статей 197 - 200 ЦПК про порядок складання та оформлення журналів та їх зміст. Конституційний суд України у прийнятому рішенні 8 грудня 2011року №16-рп/2011 у справі про фіксування судового процесу технічними засобами вказав на те, що гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами віднесено до основних принципів судочинства. Рішенням передбачені випадки, коли повне фіксування судового процесу технічними засобами не проводиться: зокрема, при неявці всіх осіб, які беруть участь у справі (всіх учасників судового процесу). В судовому засіданні стороною обвинувачення доведено, що за відсутності осіб, котрі брали участь у справах, ОСОБА_3 підписав протоколи судових засідань , виготовлені секретарем судового засідання з неправдивими відомостями про участь сторін . При цьому, факти відсутності сторін в судових засіданнях підтверджується не тільки поясненнями свідків ОСОБА_10, ОСОБА_7, ОСОБА_11., ОСОБА_12, ОСОБА_14, ОСОБА_4 , які вони дали під присягою, висновками експертиз, але й сам обвинувачений цього не заперечував і вказував, що були інші, схожі на цих осіб громадяни, які не мали при собі паспортів . А встановлення їх особи він здійснював теж з порушенням , не на підставі паспорта, а згідно копій , що були в матеріалах справи, а при її відсутності - особа , яка з'являлася вказувала свої дані.

Про те, що сторони не могли бути в судових засіданнях свідчить і те, що виклики для явки в суд вони не могли отримати через неправильно зазначені адреси їх проживання в позовних заявах.

Що ж стосується пояснення свідка ОСОБА_29 секретаря судових засідань, допит якої проводився з ініціативи сторони захисту, то вона не дала чіткої відповіді з приводу явки сторін, а тільки зазначила, що якщо вона записала осіб в протокол, то це вказує на те, що вказані особи були в судовому засіданні.

Однак через недотримання обвинуваченим вимог законодавства щодо повного фіксування судових засідань за допомогою звукозаписувального технічного запису він не спростував доводів сторони обвинувачення про те, що розгляд справи проводився у відсутності сторін , а тому в протоколі, який підписав ОСОБА_3 містилися неправдиві відомості щодо участі сторін в судових засіданнях.

Згідно з матеріалів справи ОСОБА_3 постановив ухвали з урахуванням даних, які містяться в протоколах судових засідань. Як зазначено в примітках ст. 358 КК України під офіційним документом у статті 366 КК слід розуміти документи, що містять зафіксовану на будь-яких матеріальних носіях інформацію, яка підтверджує або посвідчує певні події, які спричинили наслідки правового характеру, чи можуть бути використані як документи - докази у правозастосовній діяльності, що складаються, видаються чи посвідчуються повноважними особами органів державної влади, яким за законом надано право в зв'язку з їх професійною чи службовою діяльністю складати, видавати, чи посвідчувати певні види документів, що складені з дотриманням визначених законом форм та містять передбачені законом реквізити. За таких підстав, беручи до уваги і те, що в протоколах містяться необхідні атрибути, їх підписано головуючим суддею по справі та секретарем судового засідання, то вони є офіційними документами. Відтак дії обвинуваченого за ч.1 ст. 366 КК кваліфіковані вірно, оскільки він склав завідомо неправдиві офіційні документи - п'ять протоколів судових засідань.

Суд, безпосередньо досліджені докази сторони обвинувачення, вважає належними, допустимими, достовірними і в сукупності достатніми для належної правової оцінки дій обвинуваченого та визнання його винуватості.

Суд не бере до уваги та розцінює як спробу уникнути від відповідальності показання обвинуваченого з приводу того, що він не мав умислу на постановлення завідомо неправосудних рішень, оскільки це спростовуються безпосередньо дослідженими доказами.

Рішення є законним, а відтак правосудним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК , а також правильно витлумачив ці норми.

Обвинувачений не заперечував факту постановлення ним вище зазначених судових рішень за встановлених судом обставин, але вважав, що постановлені під його головуванням вказані судові рішення не є завідомо неправосудними.

Однак суть прийнятих рішень у цих справах за однією ж схемою свідчить про їх завідому неправосудність, а свідоме ігнорування ОСОБА_3 діючого законодавства та допущені процесуальні порушення, підроблення ним офіційних документів- протоколів судових засідань - про прямий умисел обвинуваченого на постановлення таких рішень, бо явною була очевидна безпідставність заявлених позовів, розгляд яких і призвів до постановлення обвинуваченим завідомо неправосудних рішень.

В якості мотивів виправдання обвинувачений та захисник вказували в на те, що дані про порушення правил підсудності, не залучення до розгляду справи осіб, інтересів яких стосується предмет спору, не фіксування процесу технічними записами та ін. вказують тільки на халатність, неуважність ОСОБА_3 при розгляді справ і окремо самі по собі не можуть свідчити про наявність умислу на винесення ним завідомо неправосудного рішення.

Але такі доводи не заслуговують на увагу та водночас треба зазначити, що суд, даючи оцінку цим обставинам ( численним порушенням норм права в п'ятьох справах ) у сукупності, оцінив їх в поєднанні як складової частини, що призвели до єдиного результату - винесення кінцевого судового рішення.

Аналіз доказів, безпосередньо досліджених, дає підстави суду вийти за межі висунутого ОСОБА_3 обвинувачення за ч.2 ст. 375 КК України, зазначеного в обвинувальному акті, в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення на ч.1 ст. 375 КК України, оскільки остання свого підтвердження в ході судового розгляду не знайшла.

За змістом ч.3 ст.337 КПК України суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.

Мотивуючи своє рішення суд бере до уваги наступні обставини.

Згідно чинного законодавства за своїм змістом неправосудність судового акта в цивільному судочинстві може полягати, зокрема, у задоволенні необґрунтованого позову, у відмові в задоволенні законних позовних вимог.

З об'єктивної сторони злочин, передбачений ч. 1 ст. 375 КК України, передбачає наявність діяння, в якому поєднуються два елемента - складання та підписання того чи іншого неправосудного процесуального акта та його оголошення, після чого злочин вважається закінченим. Незаконне і необґрунтоване визнається рішення, в якому висновки суду завідомо суперечать встановленим обставинам справи, або завідомо неправильно застосовано норми матеріального права, або яке свідомо постановлено з грубим порушенням норм процесуального права.

Кваліфікуючою ознакою такого злочину є спричинення тяжких наслідків, які можуть полягати у самогубстві, тяжкому розладі психічного або фізичного здоров'я потерпілого, завданні значної матеріальної шкоди тощо.

Проте Розділ ХVІІІ Особливої частини Кримінального кодексу України не містить приміток до статей цього розділу, де б визначалися розміри матеріальної шкоди, які б ураховувалися судом при кваліфікації відповідних діянь. Також суд зазначає, що в цьому випадку застосування аналогії закону при визначенні кваліфікуючих ознак злочину є неприпустимим.

Як зазначено у обвинуваченні і на чому наполягав прокурор в ході судового розгляду, в результаті постановлення ОСОБА_3 завідомо неправосудних ухвал з права власності територіальної громади м.Львова вибули 12 приміщень, загальною площею 2тис.452,4 кв.м., та загальною вартістю 3млн.502тис.862грн., що становить особливо великий розмір, і таким чином, винесення завідомо неправосудних ухвал спричинили тяжкі наслідки .

Вище зазначена кваліфікуюча ознака, спричинення тяжких наслідків, що є оціночним поняттям, свого підтвердження не знайшла, оскільки постановлення завідомо неправосудного рішення, яке у подальшому було скасовано, не може розглядатись як заподіяння тяжких наслідків у вигляді матеріальної шкоди.

В самому обвинувальному акті вказано, що майнова шкода, що спричинена неправосудними рішеннями, усунута шляхом їх скасування, що підтверджено матеріалами справи, наданими стороною обвинувачення.

Прокурором в судовому засіданні не уточнено, а в обвинуваченні не зазначено кому ж саме конкретно спричинено тяжкі наслідки, а потерпілими по справі ніхто не визнавався.

Окрім того, збитки в грошовому вираженні в сумі 3млн.602тис.862грн. не доведені, експертне дослідження з цього приводу не проводилося, а вище зазначена сума знайшла своє відображення лише у висновках про вартість майна, проведених суб'єктом оціночної діяльності .

З огляду на зазначене суд вважає необхідним перекваліфікувати дії ОСОБА_3. з ч. 2 ст. на ч. 1 ст. 375 КК України, оскільки кваліфікуючі обставини, зазначені у ч. 2 вказаної статті, у діянні обвинуваченого відсутні.

Суд також вважає за необхідним виключити з обвинувачення за недоведеністю твердження про те, що член організованої групи Особа 3, матеріали стосовно якого виділені в окреме провадження в зв'язку з його розшуком, використовував корумповані зв'язки з суддею ОСОБА_3., який діяв умисно в інтересах Особи 3.

Як стверджував прокурор в судовому засіданні в основу таких доводів лягли пояснення самого обвинуваченого на досудовому слідстві, викладені ним 17.07.2014року в протоколі допиту, як підозрюваного, в якому він зізнався, що його Особа 3, з яким він був знайомий, запропонував йому , що є люди, які хочуть вирішити позов в суді, предметом якого являлось визнання права власності на нерухоме майно в м.Львові шляхом подачі позовних заяв та укладення мирових угод ( т.4 ас.163-166); а також дані, викладені в протоколі огляду телефонних з'єднань між обвинуваченим та цією особою . (т.4 а.с.134-135).

Однак, в судовому засіданні ОСОБА_3. заперечував викладеним обставинам, вказуючи , що такі пояснення з приводу стосунків з Особою 3, він вимушений був надати на пропозицію слідчого прокуратури, оскільки в іншому випадку сторона обвинувачення погрожувала йому обрання більш суворого запобіжного заходу - взяття під варту. Насправді, він був знайомий з Особою 3, часто з ним зустрічався в позаробочий час , але ніяких розмов про звернення до суду з позовами про визнання права власності не вів.

Беручи до уваги вимоги викладені в ст. 95 КПК України про те, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання, то суд важає, що такі пояснення обвинуваченого, викладені в протоколі допиту як підозрюваного, не є допустим доказом і тому суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими прокурору та посилатися на них.

Що ж стосується даних , викладених в протоколі огляду телефонних з'єднань між обвинуваченим та Особою 3, то , як вбачається з його змісту, в них тільки зафіксовано 40 телефонних розмов за період часу з 27.09.2012року по 02.04.2013року без розкриття їх змісту.

Признаючи покарання обвинуваченому суд керується положеннями ст. 65 КК України, згідно якої особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне і достатнє для виправлення та попередження нових злочинів. Це покарання має відповідати принципам справедливості, співмірності, індивідуалізації. Для вибору такого покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості злочину, конкретні обставини його вчинення, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу, обставини, що впливають на покарання, ставлення до своїх дій, інші обставини справи, які впливають на забезпечення відповідності покарання характеру та тяжкості вчиненого злочину.

Зокрема, суд враховує ступінь тяжкості вчинених ОСОБА_3. злочинів, які складаються з п'ятьох епізодів, особу обвинуваченого, який не судимий, позитивно характеризується за місцем проживання та роботи, одружений, на обліку у лікаря нарколога та психіатра не перебуває, має на утриманні двох малолітніх дітей , відсутність обставини, які пом»якшують покарання та наявність обтяжуючої обставини - повторність.

Враховуючи наведене та фактичні обставини вчинення злочинів, ставлення обвинуваченого до скоєного, суд вважає за необхідне призначити ОСОБА_3. покарання у виді обмеження волі, яке буде справедливим, необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів і буде відповідати принципу Європейської конвенції з захисту прав людини і основоположних свобод - пропорційності обмеження прав людини і легітимної мети покарання та невідворотності покарання.

Як зазначено в п.15 Постанови ПВС України №7 від 24.10.2003року "Про практику призначення судами кримінального покарання" виходячи з того, що додаткові покарання мають важливе начення для запобігання вчиненню нових злочинів як самими засудженими, так і іншими особами, судам при постановленні вироку слід обговорювати питання про застосування поряд з основним покаранням відповідного додаткового.

Беручи до уваги, що ОСОБА_1, перебуваючи на посаді судді, виніс завідомо неправосудні рішення, що унеможливлює здійснення ним правосуддя від імені держави , суд вважає за необхідне застосувати у відповідності до ч.2 ст. 55 КК України додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати посади судді , яке не передбачене санкцією ч.1 ст. 375 КК України.

Запобіжний захід обвинуваченому, до вступу вироку в законну силу, залишити без змін, - заставу.

Керуючись ст.ст. 368, 370, 374 КПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

ОСОБА_3 визнати винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.366 КК, ч.1 ст. 375 КК України та призначити покарання:

за ч.1ст. 366 КК України - один рік обмеження волі з позбавленням права займати посаду судді на строк два роки ;

за ч.1 ст. 375 КК України із застосуванням ч.2 ст. 55 КК України - два роки обмеження волі з позбавленням права займати посаду судді на строк три роки.

Відповідно до ч.1 ст. 70 КК України визначити остаточне покарання шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим - два роки обмеження волі з позбавленням права обіймати посаду судді протягом тьох років.

Запобіжний захід ОСОБА_3 до вступу вироку в законну силу, залишити без змін, - заставу.

Після вступу вироку в законну силу грошові кошти в сумі 60900 (шістдесят тисяч дев'ятсот) гривень, внесені ОСОБА_30 на розрахунковий рахунок 37313005000789 ГУ ДКСУ в Львівській області МФО 825014 код ЗКПО 26306742 повернути заставодателю - ОСОБА_30

Стягнути з ОСОБА_3 в дохід держави 1475 (одну тисячу чотириста сімдесят п'ять) грн. 04коп. судових витрат, затрачених на проведення експертиз.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Вирок суду може бути оскаржений до Апеляційного суду Івано-Франківської області через Болехівський міський суд протягом 30 діб з дня проголошення.

Суддя Головенко О.С.