Постанова № 41265463, 05.11.2014, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 листопада 2014 року Справа №922/2668/14

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Черленяк М.І., суддя Ільїн О.В., суддя Хачатрян В.С.

при секретарі Деппі-Крівіч А.О.

за участю представників сторін:

позивач - не з'явився;

відповідач - Якушев Ю.В.;

третя особа - не з'явилась

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. №3076Х/1-35) на рішення господарського суду Харківської області від 08 вересня 2014 року у справі №922/2668/14

за позовом Публічного акціонерного товариства "Страхова компанія "Лемма-Віте", м. Харків

до Державного підприємства "Артемсіль", м. Соледар

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - "Земельний банк", м. Харків

про визнання недійсним договору, -

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 08 вересня 2014 року у справі (суддя Макаренко О.В.) позов задоволено повністю. Визнано договір відступлення права вимоги (цесії) №06/21 від 30.06.2011 р. недійсним. Стягнуто з ДП „Артемсіль" на користь ПАТ „Страхова компанія „Лемма-Віте" 1 218,00 грн. судового збору.

Відповідач рішенням суду першої інстанції не погодився та подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення господарського суду Харківської області та прийняти нове, яким у позові відмовити.

Позивач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що вважає дану скаргу безпідставною та необґрунтованою, просив залишити її без задоволення, а рішення суду попередньої інстанції - без змін.

Третя особа відзиву на апеляційну скаргу не надала.

Позивач і третя особа, будучи належним чином повідомленими про місце та час розгляду апеляційної скарги, не реалізували своє право на участь у судовому процесі та не забезпечили явку своїх представників у призначене судове засідання.

Позивач надіслав клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з зайнятістю представника в іншому судовому засіданні.

Колегія суддів розглянула заявлене клопотання та дійшла висновку про відмову у його задоволенні, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні.

Відповідно до пункту 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 р. господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому, господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК).

Враховуючи те, що явка представників позивача і третьої особи не була визнана обов'язковою, а також те, що їх неявка не перешкоджає розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності зазначеного представника за наявними матеріалами у справі.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, розглянувши справу у відповідності до вимог статті 101 ГПК України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

Як свідчать матеріли справи та встановлено господарським судом першої інстанції, 28 лютого 2005 р. між Державним підприємством „Артемсіль" (вкладник) та Харківським акціонерним комерційним Земельним банком (банк), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Земельний банк", було укладено депозитний договір №01-05/Д, за умовами якого вкладник розміщає, а банк приймає грошові кошти у сумі 1 000 000,00 доларів США на депозитний рахунок №261510015821.

До даного договору сторонами було внесено зміни Додатковими угодами №1 - №19, які є невід'ємними частинами договору.

Судом першої інстанції встановлено, що 06 травня 2005 року між ДП „Артемсіль" (позичальник) та Харківським акціонерним комерційним Земельним банком (банк), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Земельний банк", було укладено договір про надання кредитної лінії №43-05/К, за умовами якого банк надає позичальнику поновлювальну кредитну лінію з лімітом кредитування у сумі 2 500 000,00 грн. на поповнення обігових коштів, з можливістю отримання окремих траншів.

До даного договору сторонами було внесено зміни Додатковими угодами №1 - №26, які є невід'ємними частинами договору.

Також, 24 грудня 2007 року між ДП „Артемсіль" (заставодавець) та Харківським акціонерним комерційним Земельним банком (заставодержатель), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Земельний банк", було укладено договір застави майнових прав №43-05/З-4, за умовами якого заставодержатель має право у випадку невиконання зобов'язань по договору про надання кредитної лінії №43-05/К від 06 травня 2005 року отримати переважне право перед іншими кредиторами відшкодування за рахунок майнових прав, що заставлені на умовах визначених цим договором.

До даного договору сторонами було внесено зміни Додатковими угодами №1 - №5, які є невід'ємними частинами договору.

Відповідно до п. 4.1. цього договору предметом застави є належне заставодавцю право вимоги на депозитний вклад, що виникло на підставі депозитного договору №01-05/Д від 28 лютого 2005 року з усіма додатковими угодами до нього в тому числі з тими, що можуть бути укладені в майбутньому, у сумі 2 000 000,00 доларів США.

Тобто, з 24 грудня 2007 року майнові права відповідача, а саме право вимоги за депозитним договором №01-05/Д від 28 лютого 2005 року, перебували в заставі у третьої особи згідно з договором застави майнових прав №43-05/З-4 від 24 грудня 2007 року.

Національним банком України згідно постанови Правління Національного банку України №375 від 30 липня 2010 року „Про відкликання банківської ліцензії та призначення ліквідатора ПАТ „Земельний банк" прийнято рішення про відкликання з 02 серпня 2010 року банківської ліцензії та відкриття ліквідаційної процедури ПАТ „Земельний банк".

02 вересня 2010 р. ДП „Артемсіль" звернулось до ПАТ „Земельний банк" із заявою з вимогами до боржника №08/28 від 31 серпня 2010 року на загальну суму 17 142 730,29 грн., з яких: 12 552 550,08 грн. вимога щодо повернення вкладу за депозитним договором №01-05/Д від 28 лютого 2005 року; 255 865,55 грн. вимога щодо повернення відсотків за депозитним договором №01-05/Д від 28 лютого 2005 року; 2 556 233,00 грн. вимога за договором банківського вкладу №3743 на здійснення розрахунково-касового обслуговування в національній валюті по поточному рахунку №260010111792 від 12 квітня 2010 року; 1 778 081,66 грн. вимога за договором №467 на здійснення розрахунково-касового обслуговування в іноземній валюті по поточному рахунку №260010111792 від 12 квітня 2010 року.

Заявлена 06 вересня 2010 року кредиторська вимога ДП „Артемсіль" у загальній сумі 17 142 730,29 грн. була акцептована ПАТ „Земельний банк" та включена до 7 (сьомої) черги реєстру вимог кредиторів ПАТ„Земельний банк", що підтверджується Витягом з переліку вимог кредиторів ПАТ „Земельний банк" акцептованих ліквідатором, який міститься в матеріалах справи.

Листом №27/11-01-83 від 07 жовтня 2010 року ДП „Артемсіль" повідомило ПАТ „Земельний банк" про те, що заборгованість ДП „Артемсіль" перед ПАТ „Земельний банк" за договором про надання кредитної лінії №43-05/К від 06 травня 2005 року та заборгованість ПАТ „Земельний банк" перед ДП „Артемсіль" за депозитним договором №01-05/Д від 28 лютого 2005 року є зустрічними однорідними грошовими зобов'язаннями, строк виконання яких настав, у зв'язку з чим ДП „Артемсіль" в порядку ч. 2 ст. 601 ЦК України заявлено про припинення вказаних зобов'язань шляхом заліку зустрічних однорідних вимог.

Між ДП „Артемсіль" (Первісний кредитор) та ПАТ „Страхова компанія „Лемма-Віте" (Новий кредитор) 30 червня 2011 року було укладено договір №06/21 про відступлення права вимоги (цесії), за умовами якого порядку та на умовах, визначених цим договором, частину вимог до ПАТ „Земельний банк" у сумі 545 000,00 грн. за депозитним договором №01-05/Д від 28 лютого 2005 року ДП „Артемсіль" відступило на користь ПАТ „Страхова компанія „Лемма-Віте" (позивача).

Пунктом 2 цього договору позивач зобов'язався оплатити відповідачеві право вимоги, що відступається за договором у сумі 545 000,00 грн. у строк до 10 липня 2011 року.

Як вбачається з матеріалів справи, 29 лютого 2012 року господарським судом Донецької області ухвалено рішення по справі №5006/28/5пд/2012 за позовом ПАТ „Земельний банк" до ДП „Артемсіль" про визнання недійсним одностороннього правочину, яким задоволено позовні вимоги ПАТ„Земельний банк" та визнано недійсним односторонній правочин, вчинений ДП „Артемсіль" заявою №27/11-01-83 від 07 жовтня 2010 року щодо припинення своїх зобов'язань боржника за договором про надання кредитної лінії №43-05/К від 06 травня 2005 року шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 11 липня 2012 року по справі №5006/28/5пд/2012 рішення господарського суду Донецької області від 29 лютого 2012 року по справі №5006/28/5пд/2012 скасовано та в задоволенні позовних вимог ПАТ „Земельний банк" відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 12 червня 2013 року рішення господарського суду Донецької області від 29 лютого 2012 року та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 11 липня 2012 року по справі №5006/28/5пд/2012 скасовано та справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням господарського суду Донецької області від 17 вересня 2013 р. по справі №5006/28/5пл/2012 позовні вимоги ПАТ „Земельний банк" задоволено, односторонній правочин, вчинений ДП „Артемсіль" заявою №27/11-01-83 від 07.10.2010 р. щодо припинення своїх зобов'язань боржника за договором про надання кредитної лінії №43-05/К від 06 травня 2005 року шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог визнано недійсним.

Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 21 січня 2014 року прийнято відмову ДП „Артемсіль" від апеляційної скарги на рішення господарського суду Донецької області від 17 вересня 2013 року по справі №5006/28/5пд/2012 та апеляційне провадження по даній справі припинено.

Враховуючи викладене, позивач, посилаючись на ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 229 ЦК України просить визнати договір про відступлення права вимоги (цесії) №06/21 від 30 червня 2011 року, укладений між ним та ДП "Артемсіль", недійсним , як такий, що суперечить закону (ч. 2 ст. 586 ЦК України, ч. 2 ст. 17 Закону України „Про заставу") і такий, що був вчинений під впливом помилки.

Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Згідно з ч.1 ст. 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

У п. 19 Постанови Пленуму Верховного суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06 листопада 2009 року №9 зазначено, що правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також, що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Як вбачається зі змісту п. п. 4, 5 договору про відступлення права вимоги (цесії) №06/21 від 30 червня 2011 року, позивач взяв на себе зобов'язання нести усі ризики, пов'язані із невизнанням дійсності права вимоги ПАТ "Земельний банк" (Боржником) у зв'язку із невизнанням факту заліку зустрічних однорідних вимог та був обізнаний щодо заперечень, які існують у ПАТ "Земельний банк" (Боржника) на момент підписання договору і можуть бути висунуті проти вимог позивача, а також про зміст листування і переговорів між відповідачем і ПАТ "Земельний банк" (Боржником).

На підставі цього, суд попередньої інстанції відхилив доводи позивача про те, що оспорюваний правочин був укладений позивачем під впливом помилки і, що підписавши цей договір, позивач сприйняв п. 4 договору як гарантію з боку ДП "Артемсіль" дійсності, чинності та незмінності факту припинення обтяження за договором застави майнових прав №43-05/З-4 від 24 грудня 2007 року.

Отже, колегія суддів погоджується з місцевим судом що, такі твердження позивача є необґрунтованими і такими, що суперечать умовам договору.

У той же час, колегія суддів погоджується з доводами позивача про те, що визнання в судовому порядку недійсним одностороннього правочину, вчиненого ДП „Артемсіль" заявою №27/11-01-83 від 07 жовтня 2010 року щодо припинення своїх зобов'язань боржника за договором про надання кредитної лінії №43-05/К від 06.05.2005 р. шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог виключає правомірність укладення договору про відступлення права вимоги (цесії) №06/21 від 30 червня 2011 року.

Як було зазначено вище, 17 вересня 2013 року господарським судом Донецької області ухвалено рішення по справі №5006/28/5пл/2012, яким задоволено позовні вимоги ПАТ „Земельний банк" та визнано недійсним односторонній правочин, вчинений ДП „Артемсіль" заявою №27/11-01-83 від 07 жовтня 2010 року щодо припинення своїх зобов'язань боржника за договором про надання кредитної лінії №43-05/К від 06 травня 2005 року шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог.

Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 21 січня 2014 року прийнято відмову ДП „Артемсіль" від апеляційної скарги на рішення господарського суду Донецької області від 17 вересня 2013 року по справі №5006/28/5пд/2012 та апеляційне провадження по справі припинено.

Відповідно до ч. 1 ст. 216, ч. 1 ст. 236 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Таким чином, судом встановлено, що внаслідок визнання недійсним одностороннього правочину, вчиненого відповідачем заявою №27/11-01-83 від 07 жовтня 2010 року щодо припинення своїх зобов'язань боржника за договором про надання кредитної лінії №43-05/К від 06 травня 2005 року шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог та з урахуванням приписів ч. 1 ст. 236 ЦК України, на момент укладання спірного правочину зобов'язання відповідача перед третьою особою (ПАТ "Земельний банк") за договором про надання кредитної лінії №43-05 від 06 травня 2005 року існували та були забезпечені заставою згідно з договором застави майнових прав №43-05/З-4 від 24 грудня 2007 року.

Отже, майнові права відповідача, а саме право вимоги за депозитним договором №01-05/Д від 28 лютого 2005 року, які були відчужені відповідачем на користь позивача згідно з договором відступлення права вимоги (цесії) №06/21 від 30 червня 2011 року, були обтяжені на підставі договору застави майнових прав №43-05/З-4 від 24 грудня 2007 року.

Згідно з п. 1 ч. 1 статтею 512 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні може відбутися переданням ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 586 ЦК України заставодавець має право відчужувати предмет застави, передавати його в користування іншій особі або іншим чином розпоряджатися ним лише за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором. Аналогічна норма міститься в ч. 2 ст. 17 Закону України „Про заставу", відповідно до якої заставодавець може відчужувати заставлене майно тільки за згодою заставодержателя.

Крім того, в п.6.1.2. договору застави майнових прав №43-05/З-4 від 24 грудня 2007 року сторони узгодили обов'язок відповідача, як заставодавця, не здійснювати відступлення заставленого права.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка за відомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї з сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Частиною 3 ст. 215 ЦК України передбачено, що, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч. 1 ст. 32, ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Матеріали справи не містять доказів надання відповідачем на підтвердження факту наявності згоди третьої особи (ПАТ "Земельний банк") на відчуження майнових прав, що є предметом застави за договором застави майнових прав №43-05/З-4 від 24 грудня 2007 року, та/або доказів, які б спростували існування зазначених обтяжень на момент укладення договору відступлення права вимоги (цесії) №06/21 від 30 червня 2011 року.

Системний аналіз вищенаведених норм чинного законодавства та обставин справи дає підстави колегії суддів дійти висновку, що відчуження відповідачем права вимоги за депозитним договором №01-05/Д від 28 лютого 2005 року відбулося без згоди заставодержателя (третьої особи), що є порушенням умов договору застави майнових прав №43-05/З-4 від 24 грудня 2007 року, суперечить вищенаведеним нормам матеріального права (ч. 2 ст. 586 ЦК України, ч.2 ст. 17 Закону України „Про заставу") та є підставою для визнання договору відступлення права вимоги (цесії) №06/21 від 30 червня 2011 року недійсним відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України.

Отже, позовні вимоги є правомірними, обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Зважаючи на зазначене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування рішення та задоволення скарги.

Керуючись статтями 99, 101, 102, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 08 вересня 2014 року у справі №922/2668/14 залишити без змін.

Повний текст постанови підписаний 07.11.2014 року.

Головуючий суддя Черленяк М.І.

Суддя Ільїн О.В.

Суддя Хачатрян В.С.