Рішення № 41261612, 05.11.2014, Інгульський районний суд міста Миколаєва (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Миколаєва)

05.11.2014

справа № 2/489/2359/14

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2014 року м.Миколаїв

Ленінський районний суд м. Миколаєва у складі:

головуючого судді Коваленка І.В.

при секретарі Коденко К.В.

за участю:

позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Миколаєві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мостобудівельний загін №73» (далі - ТОВ «Мостобудівельний загін №73») про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за затримку у проведені остаточного розрахунку, компенсацію та моральну шкоду

в с т а н о в и в:

У липні 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом після уточнення якого остаточно просила стягнути з ТОВ «Мостобудівельний загін №73» заборгованість по заробітній платі в розмірі 21542,39 грн., середній заробіток за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні, 1953,60 грн. компенсації, 5000,00 грн. моральної шкоди та 400,00 грн. витрат на правову допомогу.

Позивач вказала, що з 20.12.2004 працювала у ТОВ «Мостобудівельний загін №73» спочатку на посаді техніка-лаборанта, а з 04.01.2011 на посаді головного механіка з окладом згідно штатного розпису. 28.04.2014 на підставі наказу № 54к звільнена з роботи за власним бажанням по статті 38 КЗпП України. Так як при звільненні відповідач не провів остаточного розрахунку, позивач просить стягнути з нього вказані кошти.

У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримала та просила задовольнити.

Відповідач представника в судове засідання не направив. До суду на дав письмові заперечення в яких вказав про визнання позову лише в частині заборгованості по заробітній платі в сумі 21542,39 грн. Інші вимоги не визнав з посиланням на складний фінансовий стан підприємства.

Суд, заслухавши пояснення позивача, дослідивши матеріали справи і оцінивши зібрані в ній докази, вважає, що позов підлягає задоволенню виходячи з наступного.

З матеріалів справи встановлено, що 20.12.2014 ОСОБА_1 на підставі наказу ТОВ «Мостобудівельний загін №73» № 130к була прийнята на роботу на посаду техніка-лаборанта, а з 04.01.2011 переведена на посаду головного механіка. 28.04.2014 на підставі наказу № 54-К ОСОБА_1 звільнена з роботи за власним бажанням.

Позивач пояснила, що при звільнені з нею не було проведено остаточного розрахунку по заробітній платі, заборгованість по якій на дату звільнення склала 21542,39 грн., що підтвердила звітом по виплаті заробітної плати за період з 01.08.2013 по 31.05.2014.

У письмових запереченнях проти позову вказана заборгованість підтверджена відповідачем.

Таким чином, відповідно до частини першої статті 61 ЦПК України обставини в частині розміру заборгованості по заробітній платі доказуванню не підлягають.

Згідно статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Отже, закон прямо покладає на підприємство обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок - виплатити всіх сум, що належать йому. У разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.

У пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» роз'яснено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Таким чином, незважаючи на посилання відповідача у письмових запереченнях на скрутний фінансовий стан, його вина у не виплаті позивачу заборгованості по заробітній платі є доведеною.

Середньоденна заробітна плата для розрахунку середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку визначається за правилами, встановленими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 N 100 (далі - Порядок).

Відповідно до пункту 2 наведеного Порядку у випадку нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

Згідно пункту 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Із наданих позивачем розрахункових листів видно, що останніми двома повними місяцями її роботи є лютий (заробітна плата становила 2436,60 грн. за 20 відпрацьованих днів) та березень 2014 року (1369,15 грн. за 20 відпрацьованих днів).

Таким чином, середньоденний заробіток складає 95,14 грн. ((2436,60 + 1369,15) / 40). У зв'язку із цим, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку (по дату ухвалення рішення), тривалість якого складає 131 робочий день, становить 12463,34 грн.

За такого, вимоги в частині стягнення заборгованості по заробітній платі за період та середнього заробітку, підстави для зменшення якого відповідно до статі 117 КЗпП України відсутні, підлягають задоволенню в повному обсязі.

Викладені у письмових заперечних припущення відповідача про можливість перебування позивача на обліку в державній службі зайнятості суд до уваги не приймає, оскільки відповідно до частини четвертої статті 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Крім того, як пояснила позивач на такому обліку вона не перебуває, а лише зверталася до служби зайнятості по питанню розміру виплати допомоги по безробіттю у разі наявності заборгованості по заробітній платі та страхових внесках підприємства, що підтвердила відповіддю Ленінського районного центру зайнятості від 04.11.2014 № 06-4838.

При вирішенні вимог в частині стягнення компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку із несвоєчасною її виплатою суд виходить з наступного.

Статтею 34 Закону України «Про оплату праці» встановлено, що компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, проводиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

У випадках порушення встановлених строків виплати заробітної плати працівникові надається право на компенсацію відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», за яким компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами в цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата та інші.

Відповідно до Положення про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.1997 № 1427, компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати заробітної плати, нарахованої працівникові за період роботи, починаючи з 1 січня 1998 року, якщо індекс цін на споживчі товари і тарифів на послуги за цей період зріс більш як на один відсоток.

Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованої, але не виплаченої працівникові заробітної плати за відповідний місяць (після утримання податків і платежів) на коефіцієнт приросту споживчих цін.

Коефіцієнт приросту споживчих цін визначається як різниця між часткою від ділення індексу споживчих цін в останній місяць перед виплатою суми заборгованості на індекс споживчих цін у тому місяці, за який виплачується заробітна плата, та коефіцієнтом 1.

Виходячи з наведених норм матеріального права та зважаючи на ненадання відповідачем власного розрахунку, стягненню підлягає компенсація в сумі 1953,60 грн., розрахунок якої проведено позивачем по вересень 2014 року і наведено в позові, який перевірено судом.

Заявлена позивача в судовому засіданні вимога про стягнення 2635,49 грн. компенсації, розрахованої по день ухвалення рішення, суд до уваги наприймає, оскільки її не оформлено належним чином, а законодавство не покладає обов'язку на суд, як орган, який розглядає спір щодо заборгованості по заробітній платі, провести такий розрахунок та стягнути заборгованість по день вирішення спору.

У частині моральної шкоди позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з такого.

За змістом статті 237-1 КЗпП України передумовою для відшкодування працівнику моральної шкоди є наявність порушення прав працівника у сфері трудових відносин, якщо порушення його законних прав призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

З урахуванням конкретних обставин справи, характеру порушень трудових прав, які зазнав позивач, поведінки відповідача, який до вирішення справи в суді не виплатив існуючу заборгованість та її тривалості, суд вважає достатнім розміром відшкодування моральної шкоди 1000,00 грн.

Щодо стягнення з відповідача витрат, понесених на оплату правової допомоги в сумі 400,00 грн., підстави для їх відшкодування відсутні так як представник позивача в жодному засіданні участі не приймав, а надана позивачем квитанція до прибуткового ордеру № 275 від 05.08.2014 не дає можливості встановити по якому договору (угоді) та за які саме послуги сплачено гонорар.

Так як позивач звільнена від сплати судового збору, відповідно до статті 88 ЦПК України з відповідача на користь держави пропорційно задоволеному позову підлягає стягненню судовий збір в сумі 603,18 грн. (359,58 + 48,72 грн.)

Керуючись статтями 10, 11, 14, 60 - 62, 88, 212-214 ЦПК України, суд -

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Мостобудівельний загін №73» (код ЄДРПОУ 30126124) на користь ОСОБА_1 21542,39 грн. заборгованість по заробітній платі, 12463,34 грн. середнього заробітку за затримку остаточного розрахунку, 1953,00 грн. - компенсації заробітної плати, з наступним відрахуванням податку на доходи громадян та інших обов'язкових платежів, а також 1000,00 грн. моральної шкоди.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Мостобудівельний загін №73» (код ЄДРПОУ 30126124) на користь держави судовий збір в сумі 408,30 грн. (чотириста вісім гривень 30 коп.).

У іншій частині позовних вимог - відмовити.

Відповідно до статті 367 ЦПК України допустити негайне виконання рішення в частині стягнення місячної заробітної плати.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, яка може бути подана до апеляційного суду Миколаївської області через Ленінський районний суд м. Миколаєва протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя

Повний тест рішення

підписано 06.11.2014.