Ухвала суду № 41257071, 05.11.2014, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа № 229/70/14-к

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 11-кп/778/1170/14

Єдиний унікальний № 229/70/14-к Головуючий в 1-й інстанції - Лебеженко В.О.

Категорія - ст. 286 ч. 2 КК України Доповідач в 2-й інстанції - Білоконев В.М.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2014 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Запорізької області у складі суддів:

головуючого Білоконева В.М.,

суддів Дутова О.М., Гончара О.С.,

при секретарі Воронько С.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в апеляційному порядку, матеріали кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за № 12013050260002041 відносно

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Дружківка Донецької області, українця, громадянина України, з середньотехнічною освітою, не одруженого, працюючого у ПАТ «Дружківський вогнетривкий завод» водієм навантажувача, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, не судимого;

у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України,

за участю прокурора Кмєть А.Г., захисника ОСОБА_3, обвинуваченого ОСОБА_2,

за апеляційними скаргами потерпілого (цивільного позивача) ОСОБА_4 та обвинуваченого ОСОБА_2 на вирок Дружківського міського суду Донецької області від 05 червня 2014 року (з урахуванням уточнень згідно до ухвали від 12.06.2014 року),

в с т а н о в и л а:

в апеляційних скаргах:

- потерпілий (цивільний позивач) ОСОБА_4 посилається на незаконність вироку через неправильне застосування норм матеріального права при вирішенні його цивільного позову. При цьому зазначає, що під час дорожньо-транспортної пригоди його автомобіль зазнав пошкоджень, внаслідок яких згідно до висновку експерта не підлягає відновленню, що в свою чергу підтверджується свідченнями потерпілих, обвинуваченого, свідків та протоколами огляду місця пригоди і транспортних засобів. Між тим, незважаючи на ці обставини, суд не задовольнив його позов в частині понесеної матеріальної шкоди, пославшись на непредставлення доказів, які б підтверджували розмір витрат, необхідних для відновлення автомобіля, хоча відповідний висновок експерта, який зазначено у реєстрі матеріалів досудового розслідування, повинен був бути долучений до матеріалів провадження стороною обвинувачення. Крім того, у резолютивній частині вироку суд взагалі не вирішив питання щодо його позову в цілому, оскільки не зазначив чи відмовив в його задоволенні чи залишив без розгляду.

Тому просить вирок суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову про відшкодування матеріальної шкоди скасувати та ухвалити новий вирок, яким стягнути з СТзДВ «Гарантія» на його користь матеріальну шкоду в розмірі 40 000 грн. В інший частині вирок залишити без змін;

- обвинувачений ОСОБА_2 посилається на незаконність і необґрунтованість вироку через порушення органом досудового розслідування та судом норм матеріального і процесуального права, зокрема права на захист, та невідповідність призначеного покарання, ступеню тяжкості кримінального правопорушення та даним про його особу.

Зазначає у скарзі, що з його показань, даних під час досудового розслідування та в судовому засіданні, а також свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 (показання останнього навіть не відобразив у вироку), протоколу огляду місця пригоди та схемі до нього вбачається, що окрім його провини у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди, наявна вина водія автомобіля «DAEWOO MATIZ» ОСОБА_8, який порушив вимоги пунктів 11.5, 12.1, 12.3, 12.4 Правил дорожнього руху України, зокрема за відсутності перешкод рухався у другому ряду та зі швидкістю 100 км/г у населеному пункті, що також знаходиться у причинному зв'язку з наслідками цієї пригоди. Внаслідок цих обставин стороною захисту, як під час досудового розслідування, так і судового провадження було подано клопотання щодо проведення слідчого експерименту для встановлення зупиночного та гальмувального шляху автомобіля «DAEWOO MATIZ» при швидкості 60 км/г та призначення повторної судової автотехнічної експертизи, у якому було безпідставно відмовлено. Крім того, експерту не були надані його показання, а тому при проведенні експертизи були досліджені лише дані, наведені водієм ОСОБА_8 Крім того, суд прийняв рішення про відмову у задоволенні клопотання сторони захисту щодо призначення повторної судової автотехнічної експертизи, не видаляючись до нарадчої кімнати, чим порушив вимоги процесуального закону.

Також вказує, що вчинене ним кримінальне правопорушення носить необережний характер, місця пригоди він не покидав, під час досудового розслідування та судового провадження повністю визнав вину, щиросердно розкаявся у вчиненому, сприяв встановленню істини у провадженні, вибачився перед потерпілими, вживає заходи щодо частково добровільного відшкодування моральної шкоди потерпілій ОСОБА_9, на момент дорожньо-транспортної пригоди працював, після цього закінчив Дружківський машинобудівний технікум та знову працевлаштувався на завод на посаду водія - навантажувача, раніше до кримінальної та адміністративної відповідальності не притягувався, як і після вчинення вказаної дорожньо-транспортної пригоди, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, позитивно характеризується за місцем роботи та проживання, через що адміністрація і трудовий колектив заводу зверталися до суду з клопотанням про обрання стосовно нього міри покарання не пов'язаної з позбавленням волі та вказували на можливість взяття його на поруки, а тому не врахувавши вказані обставини, суд безпідставно не застосував до нього ст. 75 КК України.

Внаслідок цього просить вирок суду першої інстанції змінити, застосувати до нього ст. 75 КК України звільнивши від відбування призначеного покарання з випробуванням строком на 2 роки та покладенням обов'язків, передбачених ст. 76 КК України.

Заслухавши доповідь судді про сутність судового рішення та аргументи скарг; в судових дебатах захисника та обвинуваченого, який і у останньому слові, просили їх апеляційну скаргу задовольнити; прокурора, який вважав, що апеляційні скарги є необґрунтованими, а тому вирок необхідно залишити без змін; перевіривши матеріали провадження та аргументи скарг, колегія суддів, вважає, що апеляційна скарга потерпілого (цивільного позивача) ОСОБА_4 задоволенню не підлягає, а апеляційна скарга обвинуваченого ОСОБА_2 підлягає задоволенню частково, з огляду на наступне.

Вироком Дружківського міського суду Донецької області від 05 червня 2014 року (з урахуванням уточнень згідно до ухвали від 12.06.2014 року) ОСОБА_2 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України і призначено покарання у виді 3 років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 2 роки.

Ухвалено після набрання вироком законної сили обвинуваченого ОСОБА_2 затримати та тримати в Артемівському СІЗО УДПтСУ в Донецькій області. Строк відбування покарання ОСОБА_2 обчислювати з моменту затримання.

Ухвалено стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_8, ОСОБА_10 ОСОБА_11, ОСОБА_4 моральну шкоду в розмірі по 2 450 грн. 00 коп. кожному, а також на користь ОСОБА_9 на відшкодування матеріальної шкоди в розмірі 1 065 грн. 00 коп. та моральної шкоди в розмірі 60 000 грн. 00 коп. Крім того, ухвалено стягнути з ОСОБА_2 на користь держави в особі НДЕКЦ при ГУМВС України в Донецькій області процесуальні витрати в розмірі 470 грн. 40 коп.

Ухвалено стягнути на відшкодування моральної шкоди з СТзДВ «Гарантія» на користь ОСОБА_8, ОСОБА_10 ОСОБА_11, ОСОБА_4, ОСОБА_9 по 2 550 грн. 00 коп., кожному, а також на користь ОСОБА_9 матеріальну шкоду в розмірі 20 548 грн. 18 коп. Вирішена доля речових доказів.

Згідно вироку, 30 липня 2012 року близько 07 години 20 хвилин, ОСОБА_2, керуючи технічно справним автомобілем «ВАЗ-21011» реєстраційний номер НОМЕР_2, зареєстрованого на ОСОБА_12, рухався по проїжджій частині вул. Октябрської с. Олексієво - Дружківка м. Дружківки Донецької області з боку м. Костянтинівка в напрямку м. Дружківка Донецької області. Проїжджаючи перехрестя вулиць Октябрської та П.Тольяті, виконуючи поворот ліворуч на вул. П.Тольяті с. Олексієво - Дружківка м. Дружківка Донецької області, ОСОБА_2 проявивши неуважність і необережність, діючи в порушення вимог п.п.10.1, 16.13 Правил дорожнього руху України, проявляючи злочинну самовпевненість, маючи реальну та об'єктивну можливість бачити автомобіль НОМЕР_1, який рухався по проїжджій частині дороги вул. Октябрської м. Дружківка Донецької області з боку м. Дружківка в напрямку м. Костянтинівки Донецької області, в зустрічному напрямку по ходу руху його автомобіля, не переконався у відсутності транспортного засобу, що рухався по рівнозначній дорозі прямо в зустрічному напрямку, не надав дорогу, внаслідок чого скоїв зіткнення з автомобілем НОМЕР_1, який належить ОСОБА_4, під керуванням водія потерпілого ОСОБА_8, в якому знаходились пасажири ОСОБА_9, ОСОБА_13 та ОСОБА_10, внаслідок чого водій та пасажири автомобіля НОМЕР_1 отримали наступні тілесні ушкодження:

- потерпіла ОСОБА_9 забиті рани і синці обличчя праворуч, множинні переломи кісток лицьового черепа з переходом на основу черепа, забій головного мозку середнього ступеня тяжкості з наявністю вогнищ забиття обох лобових часток, синець лівого плеча і лівого колінного суглобу, садна колінних суглобів, які як небезпечні для життя відносяться до тяжких тілесних ушкоджень;

- потерпілий ОСОБА_10 припухлість обличчя і садна обличчя, садно лівого променезап'ясткового суглоба, які відносяться до легких тілесних ушкоджень;

- потерпілий ОСОБА_13 садно нижньої губи праворуч, синець правого ліктьового суглоба, садно правого колінного суглоба і верхньої третини гомілки, забій нижньої третини лівої гомілки лівого гомілковостопного суглоба з набряком і обмеженням рухів, які відносяться до легких тілесних ушкоджень, спричинивши короткочасний розлад здоров'я;

- потерпілий ОСОБА_8 закритий перелом кісток носа з припухлістю і садном, припухлості, синці та садна обличчя, синець живота, синці рук та ніг, які відносяться до легких тілесних ушкоджень, спричинивши короткочасний розлад здоров'я.

Обвинувачений ОСОБА_2 виконуючи вимоги п.п.10.1, 16.13 Правил дорожнього руху України, мав технічну можливість запобігти даній дорожньо-транспортній події, і його дії, що не відповідали зазначеним вимогам ПДР України, перебувають у причинному зв'язку з подією ДТП і суспільно-небезпечними наслідками, що наступили.

Винуватість ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, при обставинах вказаних у вироку суду першої інстанції, підтверджується показаннями самого обвинуваченого в судовому засіданні, де він частково визнавав себе винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, а також дослідженими у судовому засіданні доказами, яким районний суд надав належну правову оцінку.

Судом першої інстанції дії ОСОБА_2 правильно кваліфіковано за ч. 2 ст. 286 КК України.

Доводи обвинуваченого ОСОБА_2 про те, що районний суд також не врахував щодо наявності вини водія автомобіля «DAEWOO MATIZ» ОСОБА_8, який порушив вимоги пунктів 11.5, 12.1, 12.3, 12.4 Правил дорожнього руху України, зокрема за відсутності перешкод рухався у другому ряду та зі швидкістю 100 км/г у населеному пункті, що також знаходиться у причинному зв'язку з наслідками цієї пригоди, є необґрунтованими, з огляду на наступне.

Згідно до вимог ч. 1 ст. 337 КПК України, судовий розгляд проводиться лише щодо особи, якій висунете обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту, крім випадків, передбачених цією статтею.

Враховуючи вищевказані вимоги закону, а також те, що обвинувачення органами досудового розслідування було висунете тільки ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга обвинуваченого ОСОБА_2 в цій частині задоволенню не підлягає.

В зв'язку з цим, колегія суддів вважає також необґрунтованими доводи обвинуваченого ОСОБА_2 і проте, що внаслідок цих обставин стороною захисту, як під час досудового розслідування, так і судового провадження, було подано клопотання щодо проведення слідчого експерименту для встановлення зупиночного та гальмувального шляху автомобіля «DAEWOO MATIZ» при швидкості 60 км/г та призначення повторної судової автотехнічної експертизи, у якому було безпідставно відмовлено, а також, що експерту не були надані його показання, а тому при проведенні експертизи були досліджені лише дані, наведені водієм ОСОБА_8

Не заслуговують на увагу і доводи обвинуваченого стосовно того, що суд прийняв рішення про відмову у задоволенні клопотання сторони захисту щодо призначення повторної судової автотехнічної експертизи, не видаляючись до нарадчої кімнати, чим порушив вимоги процесуального закону, оскільки вони не впливають на законність та обґрунтованість прийнятого у провадженні судового рішення.

Доводи потерпілого (цивільного позивача) ОСОБА_4 про те, що районний суд неправильно застосував норми матеріального права при вирішенні його цивільного позову, хоча під час дорожньо-транспортної пригоди його автомобіль зазнав пошкоджень, внаслідок яких згідно до висновку експерта не підлягає відновленню, що в свою чергу підтверджується свідченнями потерпілих, обвинуваченого, свідків та протоколами огляду місця пригоди і транспортних засобів. Між тим, незважаючи на ці обставини, суд не задовольнив його позов в частині понесеної матеріальної шкоди, пославшись на непредставлення доказів, які б підтверджували розмір витрат, необхідних для відновлення автомобіля, хоча відповідний висновок експерта, який зазначено у реєстрі матеріалів досудового розслідування, повинен був бути долучений до матеріалів провадження стороною обвинувачення. Крім того, що у резолютивній частині вироку суд взагалі не вирішив питання щодо його позову в цілому, оскільки не зазначив чи відмовив в його задоволенні чи залишив без розгляду, є необґрунтованими, з огляду на наступне.

Згідно до вимог частин 1-2 ст. 286 КК України, кримінальна відповідальність особи, яка керує транспортним засобом, настає, якщо порушення правил безпеки дорожнього руху спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесні ушкодження, тяжке тілесне ушкодження, або смерть потерпілого.

Відповідно до роз'яснень п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13, від 02.07.2004 року «Про практику застосування судами законодавства, яким передбачені права потерпілих від злочинів», не підлягають розгляду в кримінальній справі позови про відшкодування шкоди, що не випливають із пред'явленого обвинувачення. При виникненні такої ситуації суд повинен роз'яснити потерпілому можливість вирішення спірних питань у порядку цивільного судочинства.

Враховуючи вищевказані вимоги закону, роз'яснення постанови Пленуму Верховного Суду України, а також те, що обвинувачення ОСОБА_2 в частині пошкодження автомобіля «DAEWOO MATIZ», який належить ОСОБА_4, не пред'являлося, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга останнього задоволенню не підлягає.

Між тим, колегія суддів находить доводи обвинуваченого ОСОБА_2 про звільнення останнього від відбування покарання у виді позбавлення волі з випробуванням, обґрунтованими, з огляду на наступне.

Відповідно до положень ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Це покарання має відповідати принципам справедливості, співмірності, індивідуалізації. Досліджуючи дані про особу обвинуваченого, суд повинен з'ясувати його вік, стан здоров'я, поведінку до вчиненого злочину як у побуті, так і за місцем роботи чи навчання, його минуле (зокрема, наявність не знятих чи непогашених судимостей, адміністративних стягнень), склад сім'ї (наявність утриманців), його матеріальний стан тощо. У кожному конкретному випадку суди зобов'язані врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом'якшують чи обтяжують покарання.

Згідно зі ст. 75 КК України, якщо суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення обвинуваченого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Відповідно до роз'яснень п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 25 грудня 2005 року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», суди при призначенні покарання за ст. 286 КК України мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчиненого злочину.

Призначаючи обвинуваченому ОСОБА_2 покарання у виді позбавлення волі суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості скоєного останнім кримінального правопорушення, щире каяття, часткове відшкодування завданої матеріальної та моральної шкоди потерпілій ОСОБА_9, а також те, що обвинувачений раніше не судимий, має позитивні характеристики з місця мешкання та роботи, в теперішній час працює. При цьому суд, врахував в якості обставини, що обтяжує покарання, завдання тяжкої шкоди здоров'ю потерпілій ОСОБА_9 а тому прийшов до висновку, що виправлення останнього можливо лише в умовах ізоляції від суспільства.

Колегія суддів вважає, що висновки місцевого суду про те, що виправлення обвинуваченого ОСОБА_2 можливо лише в умовах ізоляції від суспільства, зроблено без врахування вищевказаних вимог закону, роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, а також всіх даних про особу обвинуваченого та обставин провадження, хоча більшість з них формально перераховані судом, але не враховані повною мірою.

Зокрема, місцевий суд не врахував, що обвинувачений ОСОБА_2 має постійне місце проживання, закінчив технікум та здобув кваліфікацію механіка (а.п. 260), трудовий колектив цеху заводу, де він працює, просив районний суд не призначати обвинуваченому ОСОБА_2 реальне покарання (а.п. 264-267).

Доводи місцевого суду проте, що підставою для призначення обвинуваченому ОСОБА_2 реального покарання є те, що той вчинив тяжке кримінальне правопорушення, яке спричинило тяжкі тілесні ушкодження потерпілій ОСОБА_9, є необґрунтованими, оскільки згідно ч. 4 ст. 67 КК України, тяжкість наслідків не може бути врахована ще раз при призначенні покарання, так як є ознакою складу злочину, що впливає на його кваліфікацію та на розмір санкції кримінально-правової норми. Що ж стосується тяжкості злочину, то воно саме по собі не може бути перешкодою для застосування ст. 75 КК України.

Враховуючи наведене, а також те, що покарання є формою реалізації кримінальної відповідальності, якої обвинувачений ОСОБА_2 не уникнув за вчинений ним злочин, а також другорядну роль кари як мети покарання, колегія суддів вважає, що за таких обставин, не дивлячись на те, що потерпіла ОСОБА_9 просила районний суд суворо покарати обвинуваченого, виправлення останнього та попередження скоєння нових злочинів можливо досягти без ізоляції його від суспільства, але в умовах здійснення контролю за його поведінкою під час звільнення від відбування покарання у виді позбавлення волі з випробуванням з трирічним іспитовим строком та з покладенням на нього обов'язків, передбачених п.п. 2, 3, 4 ст. 76 КК України.

Згідно до вимог ч. 2 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції вправі вийти за межі апеляційних вимог, якщо цим не погіршується становище обвинуваченого.

Відповідно до роз'яснень, які містяться у п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 23 грудня 2005 року «Про практику застосування судами України законодавства про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», у кожному випадку призначення покарання за частинами 1 та 2 статті 286 КК України необхідно обговорювати питання про доцільність застосування до винного додаткового покарання - позбавлення права керування транспортними засобами, яке застосовується у випадках, коли вчинення злочину було пов'язане з грубим або повторним порушенням порядку користування таким правом.

Враховуючи вищевказані вимоги закону, а також роз'яснення постанови Пленуму Верховного Суду України, колегія суддів вважає, не дивлячись на те, що обвинувачений ОСОБА_2 в апеляційній скарзі не просив скасувати призначене йому районним судом додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, необхідним скасувати призначення цього покарання, оскільки він вчинив злочин у тверезому стані, раніше до кримінальної та адміністративної відповідальності не притягувався, щиро покаявся у вчиненому, на теперішній час працює на Дружківському вогнетривкому заводі водієм навантажувача (а.с. 268), а це дозволить обвинуваченому реально відшкодовувати шкоду потерпілим.

За таких обставин колегія суддів вважає, що висновок суду щодо призначення ОСОБА_2 додаткового покарання в виді позбавлення права керування транспортними засобами не відповідає вимогам закону, ступеню тяжкості вчиненого ним злочину та особі обвинуваченого.

Керуючись ст. ст. 404, 407 КПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а:

апеляційну скаргу потерпілого (цивільного позивача) ОСОБА_4 - залишити без задоволення, а апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Вирок Дружківського міського суду Донецької області від 05 червня 2014 року (з урахуванням уточнень згідно до ухвали від 12.06.2014 року) відносно обвинуваченого ОСОБА_2 - змінити.

Пом'якшити призначене обвинуваченому ОСОБА_2 покарання за ч. 2 ст. 286 КК України та вважати засудженим до 3 років позбавлення волі без позбавленням права керування транспортними засобами.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_2 звільнити від відбування призначеного покарання у виді позбавлення волі з іспитовим строком тривалістю три роки.

Відповідно до пунктів 2, 3, 4 ч. 1 ст. 76 КК України зобов'язати ОСОБА_2 в період іспитового строку не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції, повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання, роботи, періодично з'являтися для реєстрації в органи кримінально-виконавчої інспекції.

У решті вирок суду щодо ОСОБА_2 залишити без зміни.

Ухвала Апеляційного суду Запорізької області набирає законної сили з моменту її проголошення.

На вказану ухвалу Апеляційного суду Запорізької області учасниками судового провадження може бути подана касаційна скарга протягом трьох місяців з дня її проголошення, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді: