Рішення № 41256732, 05.11.2014, Кам’янський районний суд Запорізької області (до 25.04.2025 - Куйбишевський районний суд Запорізької області)

КУЙБИШЕВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 319/791/14-ц

Провадження №2/319/249/2014

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 листопада 2014 року смт Куйбишеве

Куйбишевський районний суд Запорізької області в складі:

головуючого судді Солодовнікова Р.С.,

при секретарі судового засідання Костенко А.В.,

за участі представника позивача - адвоката ОСОБА_1,

представника відповідача Литвинова Є.В.,

представника відповідача Вінницького В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Куйбишевського районного суду Запорізької області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_4 до Куйбишевського районного відділу ГУМВС України в Запорізькій області, Прокуратури Запорізької області, Державної казначейської служби України, про відшкодування моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В :

До Куйбишевського районного суду Запорізької області 27 серпня 2014 року звернувся ОСОБА_4 з позовом про відшкодування моральної шкоди, заподіяної в наслідок незаконних дій (бездіяльності) органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування та прокуратури. До початку розгляду справи, 25 вересня 2014 року уточнив свій позов, в якому вказав, що 101 місяць він перебував під слідством та судом по кримінальній справі за обвинуваченням у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.115 КК України, за яким винним себе не визнає. Вважає, що в наслідок процесуальної несумлінності відповідачів і процесуальної тяганини у справі йому завдана моральна шкода, яку він оцінює в 123018 гривень. Заподіяну моральну шкоду позивач просить стягнути з відповідачів солідарно на підставі ст. 56 Конституції України, ст. ст. 23,1167,1176,1172,1190 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практики Європейського суду з прав людини - справи «Еклє проти ФРН» від 15.07.1982 року, «Цимерман і Штайген проти Швейцарії» від 13.07.1983 р., «Єлоєв проти України» від 06.11.2008 року, оскільки, на його думку, відповідачі до теперішнього часу не прийняли рішення щодо подальшого перебування його в статусі обвинуваченого, що перешкоджає у повній мірі реабілітуватись перед суспільством у злочині, який він не скоював та унеможливлює реалізацію його права на відшкодування заподіяної йому шкоди відповідно до Закону України «Про порядок відшкодування шкоди незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду». У зв'язку із викладеними обставинами позивач вимушений був звернутися до суду із зазначеним позовом.

В судовому засіданні представник позивача - ОСОБА_1 у повному обсязі підтримав вимоги, заявлені у позові, надавши суду відповідні пояснення.

Так, представник позивача пояснив, що ОСОБА_4 перебував під слідством та судом майже 9 років, з 29.10.2005 року (час порушення кримінальної справи) до 29 березня 2014 року (звільнення з місць позбавлення волі, після закінчення строків тримання під вартою) він перебував під слідством по кримінальній справі за обвинуваченням у вчиненні особливо тяжкого злочину, передбаченого ч.1 ст.115 КК України, за межами розумних строків, що є порушенням прав позивача як обвинуваченого, передбачених ст.6 Конвенції. Вважає, що спільна вина відповідачів, що здійснювали функції оперативно-розшукової діяльності та виконували функції органу досудового розслідування, наявність протиправних дій відповідачів та причинний зв'язок із заподіяною позивачу моральною шкодою полягає в допущенні працівниками відповідачів процесуальної несумлінності і процесуальної тяганини у справі щодо неповноти проведення слідства, недоведеності об'єктивної сторони злочину, обмеженість в дослідженні лише однієї версії злочину, порушень кримінально - процесуального законодавства, що підтверджено судовими рішеннями, постановленими по кримінальній справі. Якби орган досудового слідства у повній мірі провів усі слідчі дії протягом досудового слідства, то розгляд справи був би закінчений, натомість відповідачі протягом 9 років не можуть довести винуватість позивача в обвинуваченні за вбивством. Також, протягом цих 9 років місцеві мешканці вважають позивача вбивцею, що унеможливлює його працевлаштування протягом тривалого часу. Вважає, що моральна шкода не підлягає доведенню, оскільки за Конвенцією та практикою Європейського Суду з прав людини ця шкода автоматично підлягає відшкодуванню. Просить суд позов задовольнити повністю.

Представник Куйбишевського районного відділу ГУМВС України в Запорізькій області Литвинов Є.В. в судовому засіданні проти позову заперечував, пояснив, що порушень вимог КПК України 1960 року під час досудового розслідування кримінальної справи не було, досудове розслідування проведено в строки, визначені законом, протягом 152 днів, тобто в межах 5 місячного терміну. На теперішній час кримінальна справа зареєстрована відповідно до вимог КПК України 2012 року по факту вбивства, підозра у вчиненні злочину нікому не пред'явлена. Були проведені відповідні слідчі дії, негласні слідчі дії, допитані свідки, вирішується питання проведення експертиз, однак є проблема у недостатності біологічного матеріалу. Остаточне рішення у кримінальному провадженні ще не прийнято. Просить відмовити в позові.

Прокурор Куйбишевської міжрайонної прокуратури Запорізької області Вінницький В.В., як представник Прокуратури Запорізької області, в судовому засіданні також заперечував проти задоволення позову. Пояснив суду, що досудове розслідування проведено повно, з дотриманням КПК України, діючого на той момент, порушень зі сторони прокуратури не було. Вважає, що відповідно до ч.6 ст.1176 ЦК України шкода повинна відшкодовуватись на загальних підставах, передбачених ст.1167 ЦК України, тобто наявність шкоди, протиправність діяння заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням та вини заподіювача шкоди. Вважає, що позивач не вказав жодного факту завдання моральної шкоди. Щодо порушення розумних строків досудового розслідування, то розслідування проводилось протягом 152 днів (в межах 5 місяців визначених КПК України 1960 року), а інший строк відноситься до судового розгляду на тривалість якого відповідач не міг впливати. Крім того, представник відповідача просить врахувати ту обставину, що протягом судового розгляду позивач неодноразово ухилявся від явки в судові засідання та упродовж 3 років та 6 місяців знаходився у розшуку. Наведені в позові рішення Європейського суду з прав людини не підлягають застосуванню, оскільки стосуються тривалості відправлення судочинства. У задоволенні позову просить відмовити.

Відповідач - Державна казначейська служба України був повідомлений належним чином про час і місце розгляду справи, в судове засідання не з'явився, причини своєї неявки судові свого представника не повідомив, клопотань про відкладення розгляду справи або про розгляд справи без його участі не заявив.

Повторна неявка представника відповідача не перешкоджає розгляду справи, що узгоджується з положеннями статті 169 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Суд, вислухавши пояснення осіб, які брали учать у справі, дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні в них докази, вважає, що позов підлягає задоволенню частково, з наступних підстав.

Відповідно до положень статті 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 11 ЦПК України встановлено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Судом встановлені наступні факти і відповідні їм правовідносини.

29 жовтня 2005 року за фактом вбивства порушено кримінальну справу відносно ОСОБА_4 за ч. 1 ст. 115 КК України, та йому 08 листопада 2005 року слідчим Куйбишевської міжрайонної прокуратури пред'явлено обвинувачення та обраний запобіжний захід у виді тримання під вартою.

Після продовження строків досудового розслідування до 5 місяців, вказану кримінальну справу з обвинувальним висновком відносно ОСОБА_4 за ч. 1 ст. 115 КК України направлено 31 березня 2006 року до Куйбишевського районного суду Запорізької області.

Постановою Куйбишевського районного суду від 22 серпня 2006 року кримінальну справу направлено на додаткове розслідування, а позивачу змінено запобіжний захід з тримання під вартою на підписку про невиїзд.

Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 18 жовтня 2006 року постанову Куйбишевського районного суду від 22 серпня 2006 року скасовано і справу направлено на новий судовий розгляд.

Постановою Куйбишевського районного суду від 18 жовтня 2007 року кримінальну справу повторно повернуто на додаткове розслідування до Куйбишевської міжрайпрокуратури Запорізької області.

Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 19 грудня 2007 року постанова Куйбишевського районного суду Запорізької області скасована, а справа направлена в суд першої інстанції на новий розгляд.

Після повернення справи з суду апеляційної інстанції, вироком Куйбишевського районного суду від 26 червня 2013 року ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.115 КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 9 років.

За апеляцією ОСОБА_4 та його захисника 15 січня 2014 року ухвалою апеляційного суду Запорізької області вказаний вирок скасовано, а кримінальну справу направлено до Куйбишевської міжрайонної прокуратури для організації додаткового досудового розслідування.

Відповідно до п.12 Перехідних положень КПК України (в редакції 2012 року) розслідування кримінальних справ, у разі повернення таких кримінальних справ судом прокурору для проведення додаткового розслідування проводиться у порядку, передбаченому цим Кодексом.

На підставі вищевикладеного зазначені матеріали досудового розслідування 05 лютого 2014 року внесені до ЄРДР під №12014080270000076 за фактом вбивства без визначення процесуального статусу ОСОБА_4 в кримінальному провадженні.

Відповідно до ст. 1176 ЦК України, шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешті чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

Відшкодування шкоди, завданої органами дізнання, попереднього слідства, прокуратури та суду, передбачено Законом України «Про порядок відшкодування шкоди незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», відповідно до положень якого така шкода відшкодовується у випадках: постановлення виправдувального вироку суду; встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно,

незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів

для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Однак, як убачається з матеріалів справи, позивач не належить до кола осіб, які мають право на відшкодування шкоди, оскільки право на відшкодування такої шкоди на підставі зазначеного Закону виникає в особи у випадку повної реабілітації.

Відповідно до ч. 6 ст. 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній чи юридичній особі внаслідок іншої, ніж передбачено в частинах 1-5 цієї статті, незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.

При цьому відповідно до положень ст. 1173 ЦК України шкода завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Відповідальність за шкоду, завдану фізичній чи юридичній особі рішеннями, дією чи бездіяльністю працівника під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків згідно зі ст. 1172 ЦК України покладається на юридичну особу, з якою цей працівник перебуває у трудових правовідносинах.

Відповідно до ч.1 ст.1190 ЦК України, особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим.

З 05 лютого 2014 року по теперішній час досудове розслідування у кримінальному провадженні № 120140802700000076 триває, повідомлення про підозру ОСОБА_4 не вручалось. Як пояснив представник Куйбишевського РВ, ОСОБА_4 має процесуальний статус свідка, особа, якій оголошено підозру у вчиненні злочину по цій справі відсутня. Для того, щоб прийняти рішення, зокрема пред'явити підозру ОСОБА_4 або іншій особі недостатньо доказів. Вважає, недоліком законодавства те, що ОСОБА_4 тривалий час перебував під слідством в якості обвинуваченого по кримінальній справі, яка розслідувалась за нормами КПК 1960 року, а на теперішній час в ході розслідування кримінального провадження за КПК України 2012 року по факту вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст.115 КК України не має статусу підозрюваного.

У позовній заяві позивач посилається на те, що йому завдана моральна шкода тривалим досудовим слідством та судовим розглядом.

Так, з матеріалів справи вбачається, що кримінальна справа №300523 відносно ОСОБА_4 за обвинуваченням за ст.115 КК України порушувалась 9 років тому, а сам ОСОБА_4 по цій кримінальній справі перебував під вартою в місцях позбавлення волі 2 роки 8 місяців 5 днів, що встановлено з Вироку Куйбишевського районного суду Запорізької області від 26 червня 2013 року та довідки про відбування покарання від 28.03.2014 року (а.с.14-21,24) та інших матеріалів кримінального провадження, наданих сторонами.

Відповідно до ст.120 КПК України 1960 року, яка діяла на час досудового розслідування по кримінальній справі відносно ОСОБА_4, досудове слідство у кримінальних справах повинно бути закінчено протягом двох місяців. В цей строк включається час з моменту порушення справи до направлення її прокуророві з обвинувальним висновком. Цей строк може бути продовжено районним прокурором - до трьох місяців, а прокурором області - до шести місяців.

Відповідно до ст.9 Конституції України, ст.19 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в

установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до ст. 6 Конвенції кожна людина має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

Відповідно до ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. У разі скасування вироку суду як неправосудного держава відшкодовує матеріальну і моральну шкоду, завдану безпідставним засудженням.

Відповідно до пунктів 3,4 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №11 від 17 жовтня 2014 року «Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення», розумним вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. Критеріями для визначення розумності строків під час кримінального провадження є складність кримінального провадження; поведінка учасників кримінального провадження; спосіб здійснення слідчим, прокурором і судом своїх повноважень (частина третя статті 28 КПК).

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини складність кримінального провадження визначається з урахуванням кількості підозрюваних, обвинувачуваних та кримінальних правопорушень, щодо яких здійснюється провадження; кількості учасників провадження (потерпілих, свідків тощо); правової кваліфікації кримінального правопорушення; наявності на момент початку досудового розслідування відомостей щодо конкретної особи, яка ймовірно вчинила кримінальне правопорушення; характеру обставин, що підлягають доказуванню в кримінальному провадженні; меж доказування; обсягу матеріалів досудових розслідувань, що об'єднані в одному провадженні; необхідності призначення експертиз, їх складності; обсягу та специфіки процесуальних дій, необхідних для всебічного та повного дослідження обставин кримінального правопорушення; необхідності отримання міжнародної допомоги в рамках кримінального провадження тощо.

Оцінюючи поведінку учасників кримінального провадження, слід враховувати належне виконання ними своїх процесуальних обов'язків (зокрема, щодо явки за викликом слідчого, прокурора, судовим викликом; дотримання умов обраного запобіжного заходу; надання у передбачених законом випадках доказів тощо); існування випадків зловживання процесуальними правами тощо. При цьому слід враховувати, що використання процесуальних прав, зокрема, заявлення клопотань, скарг, не може розцінюватися як перешкоджання здійсненню провадження, за винятком випадків, коли йдеться про зловживання правом.

Оцінюючи спосіб здійснення слідчим, прокурором і судом своїх повноважень, слід враховувати послідовність та своєчасність здійснення процесуальних дій; наявність періодів бездіяльності (неактивності), причини якої мають з'ясовуватись у кожному конкретному провадженні; своєчасність повідомлення особи про підозру; обґрунтованість відкладення та зупинення кримінального провадження; своєчасність призначення кримінального провадження (кримінальної справи) до судового розгляду; встановлення випадків призначення судових засідань із великими інтервалами чи зволікання з переданням кримінального провадження з одного суду до іншого; проведення судових засідань у призначений час; дотримання строків постановлення суддею (або судом) мотивованої ухвали чи вироку і направлення копій процесуальних рішень учасникам судового провадження; повноту здійснення суддею контролю за виконанням працівниками суду своїх службових обов'язків, у тому числі щодо повідомлення учасників кримінального провадження про час та місце судового засідання; повноту та своєчасність вжиття слідчим, прокурором, слідчим суддею, судом (суддею) заходів забезпечення кримінального провадження та інших заходів, спрямованих на недопущення недобросовісної поведінки учасників кримінального провадження; характер та ефективність дій, спрямованих на прискорення кримінального провадження тощо (справи «Смірнова проти Росії» від 24 липня 2003 року, «Вітрук проти України» від 16 вересня 2010 року, «Юртаєв проти України» від 31 січня 2006 року та інші).

При цьому кримінальне провадження щодо особи, яка тримається під вартою, неповнолітньої особи має бути здійснено невідкладно і розглянуто в суді першочергово (частина четверта статті 28 КПК, справа «Тодоров проти України» від 12 січня 2012 року).

За змістом зазначених положень Конвенції під справедливим та відкритим розглядом протягом розумного строку слід розуміти не тільки судовий розгляд, а також розумні строки ведення досудового розслідування, оскільки відповідно до норм КПК України під час розслідування з приводу підозри у скоєнні кримінального злочину особа обмежується у певних правах та зазнає певні обмеження життя, зокрема: обмеження свободи пересування, свободи працевлаштування, свободи спілкування тощо. Практика Європейського Суду з прав людини виходить з того, що при визначенні питання розумного строку слід брати до уваги весь період провадження, в тому числі досудове розслідування.

Отже тривалість досудового слідства та судового розгляду протягом необмеженого строку, за межами розумних строків, може завдавати особі певну шкоду: матеріальну та моральну.

Період порушення розумних строків розгляду кримінальної справи, який розглядається судом, розпочинається з 29 жовтня 2005 року ( з часу порушення відносно ОСОБА_4 кримінальної справи) та закінчується 28 березня 2014 року (по день звільнення позивача з місць позбавлення волі по закінченню строку утримання під вартою. Таким чином, він тривав понад 8 років 5 місяців в провадженні органу, що здійснював досудове розслідування, додаткове розслідування та у судах двох інстанцій.

Відповідачами не доведено належними доказами, на підтвердження своїх заперечень, факт перебування позивача в період розгляду судом справи у розшуку. Як стверджував представник відповідача цей строк складав 3 роки 6 місяців.

Представники відповідача стверджували, що кримінальна справа щодо ОСОБА_4 була складною, вимагала проведенню численних судових експертиз, розшуку і допиту свідків.

Суд оцінюючи розумність тривалості провадження в світлі обставин справи та наступних критеріїв: складності справи, поведінки обвинуваченого та відповідних державних

органів, прийшов до висновку, що відповідачі не надали належних та допустимих доказів щодо поважності тривалості розслідування кримінальної справи за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні злочину передбаченого ч.1 ст.115 КК України. Судом також враховується, що навіть у випадку тих обставин, на які посилається відповідач про те, що позивач сприяв подовженню тривалості провадження у справі протягом 3 років 6 місяців, не з'являвся на судовий розгляд, знаходився у розшуку, його поведінка не може виправдати загальну тривалість провадження, яка в такому разі все одно становила 5 років. Аналогічні висновки містяться по справі Європейського суду з прав людини «Єлоев проти України» від 06.11.2008 року. При цьому суд враховує, що по справі «Єлоев проти України» заявника було притягнуто до кримінальної відповідальності, а по справі позивача слідство ще триває.

Беручи до уваги практику Європейського Суду з прав людини з цього питання, яка є частиною національного законодавства України, суд вважає, що у кримінальній справі тривалість провадження була надмірною та не відповідала вимозі "розумного строку", отже було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції.

При визначені наявності заподіяної позивачу моральної шкоди, суд виходить з того, що ОСОБА_4 об'єктивно зазнав душевних страждань, у зв'язку протиправною поведінкою (бездіяльністю органів, що проводили досудове розслідування) щодо нього самого, отже позивач перебував під слідством та судом протягом тривалого часу, утримувався під вартою з 01.11.2005 року по 24 травня 2007 року та з 17 травня 2012 року по 28 березня 2014 року за межами розумних строків розгляду кримінального провадження, що є порушенням права на справедливий суд. Порушення розумних строків призвело до зміни у життєвих та виробничих стосунках позивача, який був обмежений у свободі пересування, свободи працевлаштування та свободи спілкування тощо.

Про наявність спільної вини відповідачів, їх протиправної поведінки та причинного зв'язку між протиправною поведінкою та заподіяною позивачу шкодою, свідчить процесуальна несумлінність, процесуальна тяганина вчинена посадовими особами Куйбишевського РВ ГУМВС України в Запорізькій області як органу, що здійснював оперативно-розшукову діяльність та Прокуратури Запорізької області, структурним підрозділом якої є Куйбишевська міжрайонна прокуратура, яка виконувала функції органу досудового розслідування. Ці протиправні дії виразились також у порушенні вимог ст.22 КПК України 1960 року щодо обов'язку органу, що здійснює досудове розслідування вжити всіх заходів для всебічного, повного і об'єктивного дослідження обставин справи при розслідуванні кримінальної справи за вчинення особливо небезпечного злочину, передбаченого ст. 115 КК України.

Факти порушень при розслідуванні кримінальної справи встановлено окремими судовими рішеннями: постановою Куйбишевського районного суду від 24 травня 2007 року (а.с.13) та ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 15січня 2014 року (а.с. 22-23), в яких встановлено неповноту досудового слідства, отже в супереч вимогам ст.22 КПК України 1960 року органом досудового розслідування не були досліджені або досліджені поверхово чи однобічно обставини, які мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Слід зазначити, що більшість недоліків досудового розслідування, які встановлені постановою Куйбишевського районного суду від 24 травня 2007 року, такі як: не встановлення місця скоєння злочину, мотиву, способу, механізму завдання тілесних ушкоджень, обставини переміщення тіла загиблого, не встановлення часу смерті, за минуванням майже 7 років не були усунуті органами досудового розслідування, про їх наявність було повторно зазначено в ухвалі апеляційного суду Запорізької області від 15 січня 2014 року.

Як свідчить практика Європейського суду з прав людини, відкладення розгляду справ, призначення і проведення експертиз, повернення кримінальної справи прокуророві з метою усунення допущених порушень кримінального процесуального законодавства самі по собі не суперечать чинному законодавству. Проте, якщо вказані дії призводять до порушення права особи на судочинство в розумний строк, заява про присудження компенсації підлягає задоволенню (справи «Еклє проти ФРН» від 15.07.1982 року, «Цимерман і Штайген проти Швейцарії» від 13.07.1983 р. та інш.).

Суд не приймає доводи відповідачів про відсутність законних підстав (ст.ст.1167,1176 ч.6 ЦК України) щодо відшкодування заподіяної позивачу моральної шкоди, оскільки відповідно до практики Європейського суду з прав людини, у разу встановлення факту порушення Конвенції, суд надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію, в тому числі відшкодування моральної шкоди.

Також суд враховує, що досудове розслідування по кримінальному провадженню за вчинення злочину, передбаченого.1 ст.115 КК України триває з 05лютого 2014 року по теперішній час. За повідомленням Куйбишевського РВ УМВС України в Запорізькій області ОСОБА_4 має статус свідка, проводяться слідчі дії, підозра у вчиненні злочину ОСОБА_4 не пред'явлена у зв'язку з відсутністю достатніх доказів.

Суд приходить до висновку, що така не визначена позиція органу досудового розслідування на теперішній час щодо продовження кримінального провадження на невизначений строк за особливо небезпечним злочином, передбаченого ч.1 ст.115 КК України і у вчиненні якого раніше обвинувачувався і перебував під вартою ОСОБА_4, позбавляє його права впродовж тривалого часу (більше 9 місяців) на реабілітацію, тобто можливості довести у кримінальному провадженні свою невинуватість у даному злочині та на компенсацію шкоди, відповідно до Закону України «Про порядок відшкодування шкоди незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», що на думку суду є порушенням принципу правової визначеності, який походить із принципу верховенства права. Як зазначає Європейський суд з прав людини, принцип правової визначеності має на меті забезпечити учасників правовідносин можливістю точно спрогнозувати результати своїх дій, бути впевненими в незмінності свого правового статусу, набутих прав і обов'язків. Така невизначеність, на переконання суду, є порушенням прав позивача.

Таким чином, на теперішній час позивачу не повідомлено про підозру за обвинуваченням у вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.115 КК України, вже після того, як він тривалий час знаходився під слідством, судом і під вартою в якості обвинуваченого по даній кримінальній справі, порушеної проти нього за вчинення особливо тяжкого злочину.

Разом з тим, при вирішенні питання розміру моральної шкоди, суд прийшов до наступних висновків.

Стаття 23 ЦК України передбачає право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом, залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Під моральною шкодою Пленум Верховного Суду України № 4 від 31.03.95 р. розуміє втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, розуміються втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.

Відповідно до положень частини 3 ст. 23 ЦК України моральна шкода може бути відшкодована (компенсована) будь-яким способом. Найбільш розповсюдженим способом компенсації моральної шкоди є грошова компенсація.

Суд має оцінювати при визначенні розміру моральної шкоди критерії її заподіяння.

Оцінюється глибина фізичних та душевних страждань, яка визначається в залежності від особистих властивостей психіки потерпілого та характеру шкоди, яка йому завдана та інші обставини, що мають істотне значення (тривалість страждань, істотність вимушених змін у способі життя потерпілого, можливість усунення негативних наслідків, які виникли в результаті посягання на права особи тощо).

Враховуючи викладене, суд вважає, що надмірна тривалість кримінальної справи за обвинуваченням ОСОБА_4 призвела до порушення його прав та зміни у життєвих та виробничих стосунках. І хоча ці немайнові втрати за характером мали тривалий характер, однак по суті є відновлювальні.

Розрахунок моральної шкоди в сумі 123018 гривень, який позивач навів у позові, виходячи із однієї мінімальної заробітної плати помноженої на 101 місяць перебування його під слідством і судом, за аналогією із статтею 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», на думку суду застосувати неможливо, оскільки законодавством не передбачено порядок розрахунку шкоди заподіяної в наслідок порушення розумних строків розгляду кримінального провадження. Крім того, відповідно до зазначеного Закону такий розрахунок застосовується лише у випадках порушення прав громадян, в наслідок завдання шкоди незаконними діями органів, що здійснюють оперативну-розшукову діяльність, органів розслідування, прокуратури та суду, тобто вчинення протиправних дій, на відміну від порушення прав позивача в наслідок незаконної бездіяльності цих посадових осіб.

При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди мають враховуватися вимоги розумності та справедливості. Отже, розмір відшкодування, що присуджується, не може бути надмірним та має кореспондувати глибині та силі страждань, які мав постраждалий у зв'язку із порушенням його прав, а також відповідати поведінці завдавача шкоди.

З урахуванням зазначених обставин, визначаючи розмір моральної шкоди, що підлягає компенсації ОСОБА_4 суд виходячи з засад розумності, виваженості та справедливості, зважаючи на характер та обсяг страждань, яких завдано позивачу внаслідок тривалості, вимушених змін у житті та стосунках, необхідності витрачати зусилля та час для відновлення попереднього стану, заподіяних позивачу внаслідок надмірної тривалості висунутого проти нього кримінального обвинувачення, вважає за необхідне визначити розмір моральної шкоди в сумі 25 000 гривень.

На думку суду, не можна погодитися з висновками позивача щодо солідарного стягнення з відповідачів відшкодування моральної шкоди.

Так, відповідно до ст.56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення визначено Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 року №845

Відповідно до п. п. 35, 38 цього Порядку казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що провадить оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, органу прокуратури або суду.

Безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється Казначейством за рахунок і в межах бюджетних призначень, передбачених у державному бюджеті на зазначену мету.

За правилами ст. 176 ЦК України юридичні особи, створені державою, не відповідають за зобов'язаннями держави.

Згідно зі ст. 48 Бюджетного Кодексу України в Україні застосовується казначейська форма обслуговування Державного бюджету України, яка передбачає здійснення Державним казначейством України операцій з коштами державного бюджету. Проте Державне казначейство України не є розпорядником бюджетних коштів та не уособлює державу в бюджетних відносинах.

Відповідно до п. 8 ст. 7, пп. 1, 2 ст. 23 БК України бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями, які встановлюються Законом України «Про Державний бюджет України».

Отже, стягнення шкоди, завданої громадянинові незаконними діями або бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, провадиться з Державного казначейства України за рахунок Державного бюджету України, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині відшкодування моральної шкоди цілком обґрунтовані. Заперечення ж відповідачів, заявлені ними в ході розгляду справи, на думку суду, є безпідставними і не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні.

Оскільки обидві сторони звільнені від сплату судових витрат, судові витрати, у відповідності з вимогами, передбаченими статтею 88 ЦПК України компенсуються за рахунок держави.

Керуючись ст.ст.9,19,56 Конституції України, ст.ст.23,1167,1176,1172,1173,1190 ЦК України, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практики Європейського суду з прав людини - справи «Еклє проти ФРН» від 15.07.1982 року, «Цимерман і Штайген проти Швейцарії» від 13.07.1983 р., «Єлоєв проти України» від 06.11.2008 року, ст.ст.10, 11, 60, 88,169,209, 212-215 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_4 до Куйбишевського районного відділу ГУМВС України в Запорізькій області, Прокуратури Запорізької області, Державної казначейської служби України, про відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.

Відшкодувати за рахунок Державного бюджету України шляхом списання Державною казначейською службою України коштів з рахунку державного бюджету на користь ОСОБА_4 25 000 (двадцять п'ять тисяч) гривень моральної шкоди, завданої незаконними діями (бездіяльності) органів досудового слідства, прокуратури.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Судові витрати компенсувати за рахунок держави.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Запорізької області через суд першої інстанції - Куйбишевський районний суд Запорізької області шляхом подання в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10-денного строку з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: Р.С.Солодовніков