Рішення № 41248557, 27.10.2014, Вільногірський міський суд Дніпропетровської області

Україна

ВІЛЬНОГІРСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

51700, м. Вільногірськ, вул. Жовтнева, 14-а, тел. (05653) 5-07-41

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

27 жовтня 2014 року Справа № 174/962/14-ц

п/с № 2/174/473/2014

Вільногірський міський суд Дніпропетровської області

в складі: головуючого судді Шаповала Г.І.

при секретарі Пелипас Н.І.

з участю: позивача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Вільногірську, Дніпропетровської області, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Вільногірську, Дніпропетровської області, Державної казначейської служби України про стягнення моральної шкоди,

У С Т А Н О В И В:

Згідно позову, що надійшов до суду 01.10.2014 р., позивач зазначив, що він з 02.04.1979 року по 23.02.1989 року, працював на умовах повного робочого дня в Приватному акціонерному товаристві «Кримський Титан» філія «Вільногірський гірничо-металургійний комбінат» (раніше мав назву Верхньодніпровський державний гірничо-металургійний комбінат) у якості машиніста-бульдозеру, а з 23.02.1989 року по 17.06.1991 року працював у тому самому господарському товаристві (на той час підприємстві) машиністом-грейдера, тобто виконував роботи за Списком № 2 (роботи із особливо шкідливими умовами праці).

Згідно нормативно-правових актів Ради Міністрів СРСР, Кабінету Міністрів СРСР, Кабінету Міністрів України, робота машиністом-бульдозеру та машиністом-грейдеру відноситься до роботи із особливо шкідливими умовами праці.

09 05.2013 року йому виповнилась 56 років.

Згідно п. б) ч.1 ст.13 Закону України „Про пенсійне забезпечення", на пільгових умовах мають право на пенсію за віком незалежно від останнього місця роботи: працівники зайняти повний робочий день на інших роботах з особливо шкідливими умовами праці, за списком № 2, виробництв, робот, професій, посад та показників, затверджених Кабінетом Міністрів України і за результатом атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і стажі роботи не менше 25 років, із них не менш 12 років 6 місяців на вказаних роботах. Мій робочий стаж за Списком № 2, на цей час складає 11 років 7 місяців 23 дня, і він має право на пільгову пенсію після досягнення віку 56 років.

Згідно ч.1 ст.58 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», Пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій.

Згідно ч.1 ст.63 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», виконавчими органами правління Пенсійного фонду є виконавча дирекція Пенсійного фонду та підвідомчі їй територіальні органи.

Згідно ч.1 ст.45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку.

Однак коли він у травні 2013 року звернувся до відповідача, Управління Пенсійного фонду України в м. Вільногірську щодо оформлення пільгової пенсії з травня 2013 року, він отримав від відповідача письмову відповідь від 20.05.2013 року № 3734107-40, що його робота, згідно рішення комісії від 16.05.2013 року, в якості машиніста-грейдеру з 23.02.1989 року по 17.06.1991 року не може бути зарахованою за Списком № 2, оскільки Списком № 2 затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР № 1173 від 22.08.1956 року не було передбачено професії машиніст-грейдеру, а тому йому може бути призначена пенсія на пільгових умовах, після досягнення віку 57 років.

Вважаючи дії відповідача Управління Пенсійного фонду України в м. Вільногірську неправомірними, в частині не призначення йому пільгової пенсії з травня 2013 року, він звернувся з адміністративним позовом до Вільногірського міського суду Дніпропетровської області.

Постановою Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 13.02.2014 року по адміністративної справі № 174/960/13-а його адміністративний позов до відповідача Управління Пенсійного фонду України в м. Вільногірську Дніпропетровської області був задоволений, а саме було визнане недійсним та скасоване рішення відповідача-1 від 16.05.2013 року про відмову йому у призначенні пенсії на пільгових умовах за Списком № 2, та відповідач Управління Пенсійного фонду України в м. Вільногірську був зобов'язаний призначити, нарахувати та виплатити йому пільгову пенсію за Списком № 2, відповідно до п. б) ч.1 ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з 10 травня 2013 року, з виплатою заборгованості по пенсії. Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19.06.2014 року, постанова Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 13.02.2014 року по адміністративної справі №174/960/13-а була залишена без змін, а апеляційна скарга відповідача Управління Пенсійного фонду України в м. Вільногірську - залишена без задоволення.

Тобто судовим рішенням, яке набрало законної сили, встановлено, що дії відповідача Управління Пенсійного фонду України в м. Вільногірську відносно нього, щодо не призначення йому пільгової пенсії, були неправомірними та протизаконними.

У свою чергу, внаслідок протиправних дій відповідача, Управління Пенсійного фонду України в м. Вільногірську, він отримав моральну шкоду, яка має вираз у наступному.

Так з вини відповідача Управління Пенсійного фонду України в м. Вільногірську він був протягом більше як півтора року позбавлений пенсійних виплат, що було для нього суттєвим джерелом його доходу, і був вимушений протягом тривалого часу витрачувати свій час, свої фізичні та моральні сили, щоби, звертаючись до відповідача, адвокатів, суду, відновити своє порушене право з боку відповідача. Усе вищеперераховане завдало йому значні моральні страждання.

Відповідно до ч.1 ст.23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Статтею 1167 ЦК України визначено підстави відповідальності за завдану моральну шкоду, заподіяну неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, яка відшкодовується особами чи органом державної влади, яка її завдала за наявності її вини.

Відповідно до ст.56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ст.8 Конституції України, Конституція України має найвищу юридичну силу, норми Конституції України є нормами прямої дії. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції і повинні відповідати їй.

Таким чином, ст.56 Конституції України як норма прямої дії надає йому право на звернення до суду з даним позовом. Наявність протиправних дій з боку відповідача -1 підтверджується рішенням судів першої та апеляційної інстанції, якими визнано дії відповідача у вигляді відмові у призначенні йому пільгової пенсії неправомірними.

Сам факт неотримання ним пенсії протягом більше одного року є підтвердженням факту заподіяння йому моральної шкоди.

Компенсацію за спричинену йому відповідачем моральну шкоду він оцінює в 40 000 гривень.

Згідно зі ст.1174 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Відповідачем-2 ним зазначена Державна казначейська служба України, приймаючі до уваги наступне. Згідно Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого указом Президента України від 13 квітня 2014 року № 460/2011, Державне казначейство України є юридичною особою публічного права, та здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Згідно ч.1 ст.43 Бюджетного кодексу України, при виконанні державного бюджету і місцевих бюджетів застосовується казначейське обслуговування бюджетних коштів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунку, відкритого у Національному банку України.

Відповідно до ч.1 ст.25 Бюджетного кодексу України, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Отже, відшкодування громадянину шкоди провадиться за рахунок коштів державного бюджету шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку, тобто грошові суми відшкодовуються Державною казначейською службою України за рахунок Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку.

Пунктом 36 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою КМУ від 03.08.2011 року № 845, передбачено, що у разі здійснення безспірного списання коштів державного бюджету для відшкодування шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення своїх повноважень, стягувачі подають документи, зазначені у пункті 6 Порядку, до органу Державної казначейської служби України за місцезнаходженням органу державної влади, внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності якого заподіяно шкоди. Відповідно до пунктів 36, 37 Порядку, безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень, здійснюється Державною казначейською службою України за рахунок і в межах бюджетних призначень, передбачених у державному бюджеті на зазначену мету.

Згідно з пунктом 1 Положення про єдиний казначейський рахунок, затвердженого наказом Державного казначейства України від 26.06.2002 року № 122, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 18.07.2002 року за № 524/6882 (в редакції Наказу Державного казначейства України від 30.11.2010 року №449), єдиний казначейський рахунок - це консолідований рахунок, відкритий Державному казначейству України в Національному банку України для обліку коштів та здійснення розрахунків у системі електронних платежів Національного банку України.

Тобто, повноваження та бюджетні призначення щодо відшкодування з єдиного казначейського рахунку шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб має виключно відповідач-2, Державна казначейська служба України.

Відповідно до п.13 ч.2 ст.3 Закону України «Про судовий збір», судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою.

Керуючись ст.ст.3,109 ЦПК України, ст.ст. 8,56 Конституції України, ст.ст.23,1167,1174 ЦК України, позивач прохає: стягнути на його користь з єдиного казначейського рахунку відкритого Державною казначейською службою України у Національному Банку України, компенсацію за спричинену йому моральну шкоду, заподіяну незаконними діями працівників Управління Пенсійного фонду України в м. Вільногірську Дніпропетровської області, в сумі 40 000 (сорок тисяч) грн.

В судовому засіданні позивач позовні вимоги та їх обгрунтування, що викладені в позовній заяві, підтримав в повному обсязі. З його додаткових пояснень витікає, що під час розгляду справи про надання йому права на пільгову пенсію він внаслідок душевних страждань, викликаних незгодою представників Управління пенсійного фонду України у м. Вільногірську призначити йому пільгову пенсію, потрапив до лікарні і йому в червні 2014 р. установлено 3 групу інвалідності.

Представник відповідача, Управління Пенсійного фонду України у м. Вільногірську, Орлова Н.М., яка не обмежена в її повноваженнях, в судове засідання не з'явилася та надала заяву про розгляд справи за її відсутності, де зазначила, що заперечує проти позовних вимог в повному обсязі. Окрім цього, відповідач надав до суду письмові заперечення на позов, в яких зазначив, що, відповідно до постанови Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 13.02.2014 року по адміністративній справі № 174/960/13-а, позовні вимоги ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в м. Вільногірську Дніпропетровської області про зобов'язання призначити, нарахувати та виплатити пільгову пенсію за Списком № 2, відповідно до п. б) ч.І ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 10 травня 2013 року з виплатою заборгованості, задоволені у повному обсязі. Вищезазначена постанова була оскаржена управлінням до апеляційного суду, але ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19.06.2014 року, постанова Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 13.02.2014 року по справі № 174/960/13-а була залишена без змін, а апеляційна скарга - залишена без задоволення.

Ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду надійшла на адресу управління 02.07.2014 року вх. № 1576/36. Спеціалістами відділу з призначення пенсій управління Пенсійного фонду України в м. Вільногірську Дніпропетровської області ОСОБА_1, відповідно до постанови суду, призначена, нарахована та виплачена пенсія за віком на пільгових умовах за Списком № 2 за період з 10 травня 2013 року по 31 серпня 2014 року в сумі 33030,54 (тридцять три тисячі тридцять грн. 54 коп.) з подальшою виплатою щомісячно.

Вимоги позивача, стосовно стягнення з управління моральної шкоди у розмірі 40 000 (сорок тисяч) грн. не мають жодних правових підстав з огляду на наступне.

Відповідно до ст.23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно ст.1167 Цивільного кодексу України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичні особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу влади, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 р. № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної шкоди суд повинен визначати залежно від характеру та обсягу страждань, немайнових витрат, які зазнав позивач.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичні особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб (п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 р. № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди».

Позивачем не доведено передбачених ст.ст. 23, 1167 Цивільного кодексу України обставин і підстав, які зумовлюють наявність моральної шкоди.

Жодним чинним Законом відшкодування моральної шкоди, щодо визнання недійсним та скасування рішення про відмову в призначенні пільгової пенсії за Списком № 2 не передбачено. Передбачено лише матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну громадянинові внаслідок несвоєчасного оформлення та подання пенсійних документів підприємством, а саме ч.2 ст.101 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Позивач при виході на пенсію отримав від підприємства вихідну допомогу, у розмірі передбаченому колективним договором приватного акціонерного підприємства «Кримський Титан» філія «Вільногірський гірничо-металургійний комбінат».

Відповідно до п.18 ст.5 Закону України "Про судовий збір" органи Пенсійного фонду України звільнені від сплати судового збору.

Зважаючи на викладене, на підставі статей 9-2, 69-72, 79, 159, 162 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідач прохає, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди, відмовити у повному обсязі.

Відповідач, Державна казначейська служба України, в судове засідання свого представника не направила, про причини його неявки суд не повідомила, заяви про розгляд справи за його відсутності не надала, проте сама була повідомлена про час, дату та місце судового засідання належним чином. Враховуючи думку позивача, який не заперечував проти проведення судового засідання за відсутності відповідачів, суд, відповідно до ст.ст. 169, 224 ЦПК України, на місці виніс ухвалу про проведення судового засідання за відсутності відповідачів, з заочним розглядом справи.

Враховуючи обгрунтування позовних вимог, що надані в позовній заяві, додаткові пояснення позивача в судовому засіданні та письмові заперечення відповідача, дослідивши надані у справі письмові докази, а саме:

копію паспорту громадянина України на ім'я ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3.;

копію постанови Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 13 лютого 2014 р. за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Вільногірську, Дніпропетровської області, про спонукання призначити пенсію на пільгових умовах, з відміткою про набрання постановою законної сили 19.06.2014 р., згідно якої позов надійшов до суду 25.09.2013 р. і його було задоволено та зобов'язано Управління Пенсійного фонду України у місті Вільногірську призначити,нарахувати та виплатити позивачу пільгову пенсію по Списку № 2, а саме: «Позов задовольнити в повному обсязі.

Визнати недійсним та скасувати рішення комісії Управління Пенсійного фонду України в м. Вільногірську Дніпропетровської області від 16.05.2013 року про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії на пільгових умовах за Списком № 2.

Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в м. Вільногірську Дніпропетровської області, код ЄДРПОУ 21928924, юридична адреса: АДРЕСА_1, призначити, нарахувати та виплатити ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3., уродженцю с. Ликошено, Пятихатського району, Дніпропетровської області, і/к № НОМЕР_1, зареєстрованому за місцем проживання АДРЕСА_2, пільгову пенсію за Списком № 2, відповідно до п. б) ч.І ст.13 Закону України „Про пенсійне забезпечення", з 10 травня 2013 року, з виплатою заборгованості по пенсії за період з 10.05.2013 р. по лютий 2014 р., включно.

Судові витрати у справі, в виді судового збору в сумі - 73.08 грн., покласти за рахунок Державного бюджету України, стягнувши з відповідача, Управління Пенсійного фонду України в м. Вільногірську Дніпропетровської області, за рахунок Державного бюджету України, на користь позивача, ОСОБА_1, - 34.41 грн., для відшкодування понесених ним судових витрат в виді оплати судового збору.

Зобов'язати відповідача виконати постанову негайно в частині здійснення призначення, перерахунку та виплати заборгованості по пенсії позивачу.»;

копію ухвали Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2014 р., згідно якої постанова Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 13 лютого 2014 р. залишена без змін;

виписку із амбулаторної карти ОСОБА_1 наданої КП «Вільногірський міський центр первинної мед. сан. допомоги», згідно якої він страждає гіпертонічною хворобою багато років, 04.12.2013 р. був доставлений в лікарню з діагнозом: гострий інфаркт міокарда, отримав лікування, 04.06.2014 р. йому визначена 3 група інвалідності;

копію індивідуальної програми реабілітації інваліда, виданої МСЕК 04.06.2014 р. ОСОБА_1, - та оцінивши зазначені докази в їх сукупності та взаємозв'язку, керуючись законом, суд дійшов висновку про задоволення позову частково, з наступних підстав.

Згідно ст. 61 ЦПК України, 1. Обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. 2. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування. 3. Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідно до зазначених правових норм та згідно копії постанови Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 13 лютого 2014 р. за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Вільногірську, Дніпропетровської області, про спонукання призначити пенсію на пільгових умовах, з відміткою про набрання постановою законної сили 19.06.2014 р., суд вважає встановленим, що відповідач, Управління Пенсійного фонду України в м. Вільногірську, Дніпропетровської області, неправомірно відмовило ОСОБА_1 призначити, нарахувати та сплачувати пільгову пенсію по Списку № 2 з 10 травня 2013 р. по 19 червня 2014 р., тобто по день набрання зазначеною постановою законної сили; оскільки пенсія не була призначена позивачу своєчасно та протягом довгого періоду часу, більше одного року, то цими діями позивачу було завдано суттєвої моральної шкоди, оскільки було порушено його право на своєчасне отримання заробленої пільгової пенсії, тобто він був позбавлений права на соціальний захист та змушений був вживати додаткових заходів для організації свого життя та вжиття заходів до захисту своїх законних інтересів. Окрім того, суд погоджується з твердженням позивача, що не дивлячись на те, що він страждав захворюванням гіпертонією багато років, загострення хвороби відбулося після того, як йому було відмовлено в призначенні пенсії і він змушений був вживати додаткових заходів до захисту своїх прав.

Відповідно до п. 1 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 6 квітня 2011 року N 384/2011, Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики України. Пенсійний фонд України входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики з питань пенсійного забезпечення та ведення персоніфікованого обліку надходжень від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Згідно ч.1 ст.58 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», Пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій.

Згідно ч.1 ст.63 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», виконавчими органами правління Пенсійного фонду є виконавча дирекція Пенсійного фонду та підвідомчі їй територіальні органи.

Згідно ч.1 ст.45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку.

Відповідно до ст.23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно ст.1167 Цивільного кодексу України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичні особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно ст.1173 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Згідно ст.1174 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Таким чином, суд дійшов висновку, що внаслідок дій Управління Пенсійного фонду України у м. Вільногірську, яке входить до складу центрального органу виконавчої влади, тобто Пенсійного фонду України, по відношенню до позивача було вчинено дії з незаконної відмови у призначенні пільгової пенсії за списком № 2, що потягло за собою порушення права позивача на соціальний захист та права на отримання заробленої пенсії, що спричинило позивачу суттєву моральну шкоду в виді глибоких моральних страждань, погіршення стану здоров'я та необхідності вживати додаткових заходів до організації свого життя; враховуючи глибину та зміст перенесених душевних страждань та період часу, протягом якого завдавалася моральна шкода, враховуючи принципи справедливості та розумності, суд доходить висновку, що для відшкодування позивачу моральної шкоди та компенсацію додаткових зусиль на організацію свого життя, розмір відшкодування слід визначити в грошовому вимірі в сумі 3 000.00 грн., та за рахунок Державного бюджету України.

Заперечення відповідача, Управління Пенсійного фонду України у м. Вільногірську, суд не приймає, оскільки вони не стосуються обставин даної справи, за своїм змістом направлені на підприємство, в якому працював перед виходом на пенсію позивач, і яке в установлений строк та в повному обсязі підготувало та надало до Управління Пенсійного фонду всі необхідні документи для призначення позивачу пільгової пенсії за Списком № 2.

Судові витрати у справі, в виді судового збору - 243.60 грн., за задоволені немайнові вимоги, слід покласти за рахунок Державного бюджету України, оскільки відповідачі звільнені від сплати судового збору згідно п.18 та п.21 ч.1 ст.5 ЗУ «Про судовий збір».

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 88, 209 ч.3, 212-215, 222-233, 294 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути, за рахунок Державного бюджету України, з єдиного казначейського рахунку, відкритого Державною казначейською службою України у Національному Банку України для казначейського обслуговування бюджетних коштів, на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3., уродженця с. Ликошено, Пятихатського району, Дніпропетровської області, і/к № НОМЕР_1, зареєстрованого за місцем проживання АДРЕСА_2, - 3 000.00 грн. (три тисячі гривень 00 копійок), в якості компенсації за спричинену йому незаконними діями працівників Управління Пенсійного фонду України в м. Вільногірську, Дніпропетровської області, моральну шкоду, що виразилося у незаконній відмові у призначенні, нарахуванні та виплаті пільгової пенсії по Списку № 2 протягом періоду з 10 травня 2013 р. по 19 червня 2014 р.

Судові витрати у справі, в виді судового збору - 243.60 грн., за задоволені немайнові вимоги, покласти за рахунок Державного бюджету України.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яка може бути подана протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з'явився в судове засідання та не повідомив про причини неявки з поважних причин і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення через Вільногірський міський суд, Дніпропетровської області. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Копію рішення, протягом двох днів з часу виготовлення його в повному обсязі, надіслати рекомендованим листом із повідомленням про вручення сторонам.

Головуючий суддя Шаповал Г.І.