Постанова № 41244690, 03.11.2014, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 листопада 2014 року № 813/6551/14

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого - судді Сидор Н.Т.,

за участю секретаря судового засідання Цар Х.М.,

представника позивача Мушинського Т.Б., Працювитого Б.Р.,

представника відповідача Сенюк В.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Диференціал-4" до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львові Головного управління Міндоходів у Львівській області про визнання протиправними дій,

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Диференціал-4" звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львові Головного управління Міндоходів у Львівській області, в котрому просить:

- визнати неправомірними дії ДПІ в Галицькому районі м. Львові Головного управління Міндоходів у Львівській області в частині завищення податкового кредиту з податку на додану вартість по взаєморозрахунках з ПП «Петробуд» за травень 2014 року в сумі ПДВ 4866464 грн;

- визнати неправомірними дії ДПІ в Галицькому районі м. Львові Головного управління Міндоходів у Львівській області в частині безпіставно сформованного податкового зобов'язання по взаєморозрахунках з ТзОВ НВП «Гетьман» за травень 2014 року в сумі ПДВ 4866464 грн.

Свій позов обгрунтовує тим, що господарські операції з контрагентами підтверджені належними документами бухгалтерського та податкового обліку, належним чином оформлені та повністю відповідають вимогам Податкового кодексу України та Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні», відтак повністю підтверджують реальність здійснення господарських операцій. Крім того, в наявності є докази подальшого використання будівельних матеріалів та робіт у господарській діяльності. Під час проведення перевірки ці ж документи було надано податковому органу, проте він не надав їм належної оцінки, що у підсумку призвело до безпідставних висновків. З цих підстав просить суд позовні вимоги задоволити в повному обсязі.

Відповідач проти позовних вимог заперечив, у судовому засіданні надав суду письмові заперечення, у яких просив відмовити у задоволенні адміністративного позову повністю. Свої заперечення на адміністративний позов відповідач обґрунтовує тим, що при проведенні перевірки встановлено відсутність факту господарських операцій як таких, що не підтверджені необхідними первинними бухгалтерськими документами.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши представника позивача та представника відповідача, оцінивши докази, які мають значення для справи суд виходив з наступного.

ДПІ в Галицькому районі м. Львова проведена позапланова виїзна перевірка позивача з питань з'ясування реальності та повноти відображення в бухгалтерському та податковому обліку із відповідним відображенням у податкових деклараціях результатів операцій по господарських операціях з ПП «Петробуд» за квітень 2014 року, а також документальне підтвердження використання товарів у власній господарській діяльності позивача.

За результатом перевірки складено акт від 08.09.2014 року №1242/23-04/38958383.

У висновках встановлено порушення:

- п. 198.2, п.198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 ПК України в результаті чого завищено податковий кредит з податку на додану вартість по взаєморозрахунках з ПП «Петробуд» за травень 2014 року в сумі ПДВ 4866464 грн;

- 185.1 ст. 185, п.188.1 ст.188, п.201.10 ст. 201 ПК України в результаті чого безпіставно сформовано податкове зобов'язання по взаєморозрахунках з ТзОВ НВП «Гетьман» за травень 2014 року в сумі ПДВ 4866464 грн.

Надаючи оцінку обставинам справи, суд виходить з наступного.

Із змісту позовної заяви вбачається, що позивач фактично оскаржує висновки акта перевірки щодо встановлених такою перевіркою порушень.

Так, відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Обов'язковою ознакою рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, як предмета адміністративного спору, є прямий (безпосередній) вплив рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень на правовий статус фізичної чи юридичної особи, тобто обмеження її прав, свобод, покладення на неї обов'язків.

У свою чергу висновки акта перевірки та власне сам акт перевірки не є рішенням органу владних повноважень, оскільки акт перевірки є службовим документом, що підтверджує факт проведення перевірки і є носієм доказової інформації про виявлені порушення, а відтак не породжує для осіб, які перевірялись, настання будь - яких юридичних наслідків та не впливає на його права, обов'язки та законні інтереси у розумінні п. 1 ч. 2 ст. 17 КАС України.

Дії суб'єкта владних повноважень є такими, що порушують права і свободи особи в тому разі, якщо відповідні дії не повинні вчинюватися таким суб'єктом стосовно цієї особи, виходячи з наданої йому компетенції.

Бездіяльність суб'єкта владних повноважень є такою, що порушує права і свободи особи в тому разі, якщо певні дії повинні, але не вчинюються суб'єктом владних повноважень на реалізацію покладеної на нього компетенції.

При цьому, оспорювані дії або бездіяльність повинні бути юридично значимими, тобто мати безпосередній вплив на суб'єктивні права та обов'язки особи шляхом або позбавлення можливості повністю чи в частині реалізувати належне цій особі право, або шляхом безпідставного покладення на цю особу будь-якого обов'язку.

Таким чином, в порядку адміністративного судочинства можуть розглядатися спори щодо будь-яких дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень без обмежень, але відповідні вимоги особи можуть бути задоволені за умови, що такі дії (бездіяльність) є юридично значимими для позивача, тобто порушують права та інтереси останнього шляхом обмежень у реалізації його прав чи покладення на нього необґрунтованих обов'язків.

Виходячи з наведеного, не порушують права чи інтереси ті дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень, які не впливають на суб'єктивні права та обов'язки особи, зокрема ті, вчинення яких особа не вправі вимагати від суб'єкта владних повноважень.

Тобто, особа не вправі вимагати визнання протиправними тих дій або бездіяльності суб'єкта владних повноважень, які не є юридично значимими для позивача.

Отже, акт перевірки є виключно носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення особою, діяльність якої перевіряли, вимог законодавства, обов'язковим документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу. Викладені у ньому контролюючим органом факти та висновки не можна розглядати як рішення суб'єкта владних повноважень, що породжує для суб'єкта господарювання певні правові наслідки, регулює ті чи інші відносини і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

Контролюючий орган не позбавлений права викладати в акті перевірки власні висновки щодо зафіксованих обставин, та в подальшому, у разі виникнення спору з приводу рішень щодо усунення порушень, виявлених під час перевірки, що приймаються на підставі такого акту, обґрунтовувати ними власну позицію щодо наявності певних допущених суб'єктом господарювання порушень.

Оцінка акту перевірки, в тому числі і оцінка дій посадових осіб контролюючого органу щодо викладення у ньому висновків перевірки, а також щодо самих висновків перевірки, надається уповноваженими законом органами влади при вирішенні спору щодо оскарження рішення, прийнятого на підставі такого акту.

Зазначена позиція суду також викладена в постанові ВСУ від 24.09.2013 року в справі № 21-255а13 за позовом відкритого акціонерного товариства Енергопостачальна компанія «Миколаївобленерго».

Відповідно до ст. 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "Диференціал-4" за своєю суттю є вимогами про спростування висновків контролюючого органу, викладених в акті перевірки від 08.09.2014 року №1242/23-04/38958383, з метою створення правових передумов для оскарження винесення за результатами такої перевірки рішення, тобто є вимогами про оскарження акту перевірки.

Згідно з вимог п. 3 ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Згідно п. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У відповідності до вимог ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному та об'єктивному дослідженні.

Оцінюючи в сукупності надані докази, встановлені в судовому засіданні обставини, суд дійшов висновку, що зазначені висновки не мають обов'язкового характеру та самі по собі не створюють будь-яких правових наслідків для позивача, а відтак зазначені висновки не можуть виступати предметом оскарження в адміністративному суді, у зв'язку з чим у задоволені позову слід відмовити за безпідставністю.

Щодо судових витрат, то у відповідності до вимог ст. 94 КАС України, такі належить покласти на позивача.

Керуючись ст. ст. 4, 7-11, 14, 69-72, 86, 87, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Судові витрати покласти на позивача.

Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання повного тексту постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

Повний текст постанови складено та підписано 07.11.2014 року.

Суддя Сидор Н.Т.