Постанова № 41241810, 05.11.2014, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

05 листопада 2014 р. № 820/16143/14

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді - Зінченка А.В.

При секретарі - Алавердян Е.А.

За участі сторін:

представника позивача - Тамошюнас А.Р.

представника відповідача - Михайлової О.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства обмеженою відповідальністю «Будівельник» до державної податкової інспекції у Московському районі міста Харкова Головного Управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач, товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельник», звернувся до суду з позовом до державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області, в якому просить суд скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача від 29.04.2014 року №0001512203, яким підприємству донараховано податок на прибуток приватних підприємств в розмір 841896,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 420948,00 грн. та від 29.04.2014 року №0001522203, яким підприємству донараховано податок на додану вартість в розмірі 845324,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 422662,00 грн.

Позивач вважає зазначені податкові повідомлення-рішення неправомірними, необґрунтованими, безпідставними через відсутність доказів порушення підприємством податкового законодавства, а тому просить скасувати їх в повному обсязі.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі, просив суд їх задовольнити, з посиланням на обставини викладені в позовній заяві.

В судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечував, вказав, що винесені податкові повідомлення-рішення повністю відповідають вимогам діючого законодавства, а тому є законними та обґрунтованими, у задоволенні позовних вимог просили відмовити.

Суд заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, встановив наступні обставини справи.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельник» 18.08.2000 р. взято на податковий облік за № 289 і станом на даний час перебуває на обліку в державній податковій інспекції у Московському району м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області.

Судом встановлено, що посадовими особами ДПІ у Московському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області була проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ «Будівельник» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства по взаємовідносинам з підприємствами-контрагентами за період 14.02.2011 року по 14.03.2014 року.

За результатами перевірки складено акт № 788/20-34-22-03/31061880 від 07.04.2014 року.

Перевіркою встановлено, що ТОВ «Будівельник» порушено п. 138.1 ст. 138 та п.139.1 ст. 139 Податкового Кодексу України, що призвело до завищення втрат які враховуються при визначенні об'єкту оподаткування з ТОВ «Комп'ютери В» (податковий номер 24175090), ТОВ «Харківська віконна компанія» (податковий номер 34955829) та ТОВ «Укртехнопромпоставка» (податковий номер 36624074) за період з 14.02.2014 року по 14.03.2014 року на загальну суму 4227194 грн., у т. ч. за 4 кв. 2012 року у сумі 1936482 грн., за 2013 рік у сумі 2290712 грн.

В результаті підприємством занижено податок на прибуток за період з 14.02.2011 року по 14.03.2014 року в сумі 841896 грн., в тому числі за IV кварт; 2012 року в сумі 406661 грн., за 2013 рік сумі 435235 грн.

Також встановлено, що в результаті порушення п.198.3 ст.198 Податкового Кодексу України завищено податковий кредит з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «Комп»ютери В» (податковий номер 24275090), ТОВ «Харківська віконна компанія» (податковий номер 34955829) та ТОВ «Укртехнопромпоставка» (податковий номер 36624074) за період з 14.02.2014 року по 14.03.2014 року на загальну суму 845324,00 грн., у т.ч. за жовтень 2012 року на суму 180482,0 грн., за грудень 2012 року у сумі 207000,00 грн., за січень 2013 року у сумі 366500,00 грн., за лютий 2013 року у сумі 625,00 грн., за квітень 2013 року у сумі 90717,00 грн.

29.04.2014 року ДПІ були винесені податкові повідомлення - рішення, а саме: № 0001512203, яким підприємству донараховано податок на прибуток приватних підприємств в розмір 841896,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 420948,00 грн. та № 0001522203, яким підприємству донараховано податок на додану вартість в розмірі 845324,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 422662,00 грн.

Підставою для вищевказаних висновків ДПІ при проведенні перевірки послугували акт ДПІ у Московському районі м. Харкова від 28.03.2014 року №226/2220/37461147 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Харківська віконна компанія» щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків, їх реальності та повноти відображення в обліку з 01.07.2012 року по 28.02.2013 року», акт Західної ОДПІ м. Харкова від 17.01.2014 року №42/20-33-22-03-07/24275090 «Про неможливість проведення перевірки ТОВ «Комп'ютери В» щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків, їх реальності та повноти відображення в обліку за жовтень 2010 - вересень 2013 року», акт ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова від 06.02.2014 року №5 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Укртехнопромпоставка» щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків, їх реальності та повноти відображення в обліку з 22.01.2011 року по 06.02.2014 року».

Матеріалами справи підтверджено, що дійсно, Позивач (Покупець) мав господарські відносини з ТОВ «Комп»ютери-В» (Постачальник), які здійснювались на підставі укладеного між підприємствами договору поставки №30/11-1 від 30.11. 2012 року.

Згідно умов вказаного договору поставки ТОВ «Комп»ютери-В» зобов'язувалося передавати у власність ТОВ «Будівельник» будівельні матеріали та іншу продукцію, а ТОВ «Будівельник» зобов'язується прийняти та оплатити вказану продукцію.

Сплата вартості товару згідно умов вказаного договору здійснювалися шляхом безготівкового розрахунку.

Судом встановлено, що в межах вказаного договору були проведені господарські операції з постачання матеріалів на адресу Покупця, що підтверджується належним чином оформленими документами, а саме: накопичувальною відомістю за рахунком №631 за березень 2014 року, видатковими накладними, банківськими виписками, податковими накладними.

Щодо взаємовідносин з контрагентом ТОВ «Укртехнопромпоставка».

Господарські відносини між ТОВ «Будівельник» (Покупець) з ТОВ «Укртехнопромпоставка» (Постачальник) здійснювались на підставі укладеного між підприємствами договору поставки №02/10 від 02.10.2012 року, який був підписаний повноважними особами.

Згідно умов вказаного договору постачання № 02/10 від 02.10.2012 року ТОВ «Укртехнопромпоставка» у якості постачальника зобов'язувалося надати на адресу ТОВ «Будівельник» у якості покупця металопрокат та іншу продукцію, а ТОВ «Будівельник» зобов'язується прийняти та оплатити вказану продукцію.

Сплата вартості товару згідно умов вказаного договору здійснювалися шляхом безготівкового розрахунку.

Судом встановлено, що в межах вказаного договору були проведені господарські операції з постачання матеріалів на адресу Покупця, що підтверджується належним чином оформленими документами, а саме: накопичувальною відомістю за рахунком №631 з лютого 2011 року по березень 2014 року, видатковими накладними, банківськими виписками, податковими накладними.

Щодо взаємовідносин з контрагентом ТОВ «Харківська віконна компанія».

Судом встановлено, що в межах господарських взаємовідносин проведені господарські операції, що підтверджується належним чином оформленими документами, а саме: накопичувальною відомістю за рахунком №631 з лютого 2011 року по березень 2014 року, видатковими накладними, банківськими виписками, податковими накладними, актом №ОУ-13021 від 13.02.2013 року.

Проаналізувавши наведене, суд зазначає, що відповідно до приписів п.198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх ввезенні на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України;

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та у разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 ст. 198 визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Також, згідно з п. 198.3 ст. 198 ПКУ податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 ст.193, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п. 198.6 ПКУ не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 цього Кодексу).

Суд вказує, що відповідно до п. 200.1. ст.200 Податкового Кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно вимог п.200.2. ст.200 вказаного Кодексу при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Також п.200.3. ст.200 ПК України встановлено, що при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Проаналізувавши наведені норми та дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що укладені правочини є дійсними, виконаними сторонами в повному обсязі, без претензій та зауважень, не кім не оскарженими та у судовому порядку не визнані не дійсними.

Суд вказує, що про фактичне виконання вищезазначених робіт свідчать первинні бухгалтерські та податкові документи, виписані відповідно до п.9.2. ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансової звітності в Україні» і п.2.4. ст.2 «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку».

Суд зазначає, що статтею 1 розділу 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до п.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Також суд звертає увагу на те, що чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку перевірки відповідності законодавству установчих документів постачальників товару та дотримання ними вимог податкового законодавства.

Навіть якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Суд вваж є за необхідним вказати, що чинне податкове законодавство не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Відповідно до ч. 1 та ч. 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Угоди між позивачем та контрагентами за період перевірки були укладені у відповідності до норм чинного законодавства та є такими, що відповідають всім вимогам, що встановлюються до даного виду договорів доки зворотне не буде доведено в суді. Тому підстав для висновків щодо нікчемності або недійсності договору не було.

Чинне законодавство України встановлює принцип презумпції правомірності правочину, згідно якого, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Суд також вважає за необхідним зазначити, що на час укладення вищевказаних договорів контрагенти позивача були зареєстрованими як платники податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, мали індивідуальні податкові номери, що підтверджується Свідоцтвами про реєстрацію платника податку на додану вартість, отже, вони мали право видавати позивачу вищезазначені належним чином оформлені податкові накладні, котрі є підставою для формування позивачем податкового кредиту.

Крім того Позивачем до матеріалів надано договори оренди транспортних засобів, подорожні листи, що вказує на реальне виконання договору та на неправомірність висновків ДПІ викладеніх у Акті перевірки.

Щодо заниження позивачем податку на прибуток, то суд вважає за необхідним вказати, що згідно з п.п.14.1.36 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до п.п.134.1.1, п.п.134.1.2 п.134.1 ст. 134 Податкового кодексу України, у цьому розділі об'єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначе них згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу; дохід (прибуток) нерезидента, що підлягає оподаткуванню згідно зі статтею 160 цього Кодексу, з джерелом походження з України.

Згідно з п.п.135.5.4 п.135.5 ст. 135 Податкового кодексу України, інші доходи включають вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи.

Відповідно до п.п.138.1.1. п.138.1 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку; витрати банківських установ, до яких відносяться: а) процентні витрати за кредитно-депозитними операціями, в тому числі за кореспондентськими рахунками та коштами до запитання, цінними паперами власного обігу; б) комісійні витрати, в тому числі за кредитно-депозитними операціями, розрахунково-касове обслуговування, інкасацію та перевезення цінностей, операціями з цінними паперами, операціями на валютному ринку, операціями з довірчого управління; в) від'ємний результат (збиток) від операцій з купівлі/продажу іноземної валюти та банківських металів; г) від'ємне значення курсових різниць від переоцінки активів та зобов'язань у зв'язку зі зміною офіційного курсу національної валюти до іноземної валюти відповідно до підпункту 153.1.3 пункту 153.1 статті 153 цього Кодексу; ґ) суми страхових резервів, сформованих у порядку, передбаченому статтею 159 цього Кодексу; д) суми коштів (зборів), внесені до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб; є) витрати з придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги (факторинг); є) витрати, пов'язані з реалізацією заставленого майна; ж) інші витрати, прямо пов'язані зі здійсненням банківських операцій та наданням банківських послуг; з) інші витрати, передбачені цим розділом.

Згідно з п.п.138.10.3 п.138.10 ст. 138 Податкового кодексу України, до складу інших витрат включаються: витрати на збут, які включають витрати, пов'язані з реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг: а) витрати на пакувальні матеріали для затарювання товарів на складах готової продукції; б) витрати на ремонт тари; в) оплата праці та комісійні винагороди продавцям, торговим агентам та працівникам підрозділів, що забезпечують збут; г) витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг), на передпродажну підготовку товарів; ґ) витрати на відрядження працівників, зайнятих збутом; д) витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів, пов'язаних зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг (оперативна оренда, страхування, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, охорона); є) витрати на транспортування, перевалку, страхування товарів, транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів) відповідно до умов договору (базису) поставки; є) витрати на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування; ж) витрати на транспортування готової продукції (товарів) між складами підрозділів підприємства; з) інші витрати, пов'язані зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Таким чином, проаналізувавши наведені норми діючого законодавства, дослідивши надані до справи матеріали, суд приходить до висновку про неправомірне винесення вищевказаних податкових повідомлень - рішень .

Суд вказує, що відповідно до ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

А згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам, відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності прийнятих ним податкових повідомлень-рішень.

При зазначених обставинах, суд вважає вимоги позивача правомірними та такими, що ґрунтуються на положеннях діючого законодавства, належним чином обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи, а тому підлягають задоволенню, а заперечення відповідача суд відхиляє як безпідставні і такі, що суперечать діючому законодавству та фактичним обставинам справи.

Керуючись ст.ст. 94, 160-163, 167, 254 КАС України , суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Товариства обмеженою відповідальністю «Будівельник» до державної податкової інспекції у Московському районі міста Харкова Головного Управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити.

Скасувати податкові повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Московському районі міста Харкова Головного Управління Міндоходів у Харківській області від 29 квітня 2014 року №0001512203 та №0001522203.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства обмеженою відповідальністю «Будівельник» (код 31061880) понесені судові витрати в розмірі 487 (чотириста вісімдесят сім) грн. 20 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-ти денний строк з дня отримання копії постанови апеляційної скарги.

Постанова в повному обсязі виготовлена 07 листопада 2014 року.

Суддя А.В. Зінченко