Рішення № 41241213, 05.11.2014, Господарський суд Чернівецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"05" листопада 2014 р. Справа № 926/1359/14

За позовом прокурора Садгірського району м. Чернівці в інтересах держави

до відповідача 1. Чернівецької міської ради

відповідача 2. ПАТ "Чернівецький хлібокомбінат"

про визнання незаконними та скасування рішень органу місцевого самоврядування, визнання договору недійсним та повернення земельної ділянки площею 0,0030 га. - 17858,70 грн.

Суддя Скрипничук І.В.

Представники:

позивача - Нараєвська А.Ю. - прокурор

відповідача 1. - Дяченко М.М., довіреність №01/02-18/1058 від 04.09.2014

відповідача 2. - Дарійчук О.Є., довіреність № 632 від 26.08.2014

Суть спору: Прокурор Садгірського району м. Чернівці в інтересах держави звернувся з позовом до Чернівецької міської ради та публічного акціонерного товариства "Чернівецький хлібокомбінат" про: визнання незаконним та скасування рішення 8 сесії Чернівецької міської ради VI скликання від 28.04.2011 за №168 "Про надання юридичним особам дозволів на складання проектів відведення, зміну цільового призначення земельних ділянок, надання містобудівних умов і обмежень забудови земельних ділянок та внесення змін в деякі рішення", відповідно до пункту 3.1 ПАТ "Чернівецький хлібокомбінат" надано дозвіл на складання проекту відведення земельної ділянки орієнтованою площею 0,0010 га на умовах договору встановлення земельного сервітуту терміном 5 років для обслуговування кіоску на вул. Дібровецькій; визнання незаконним та скасування п.4 рішення 19 сесії Чернівецької міської ради VI скликання від 26.01.2012 за №398 "Про встановлення земельних сервітутів на земельні ділянки під розміщення малих архітектурних форм та внесення змін в рішення міської ради з цих питань"; визнання недійсним договору встановлення земельного сервітуту від 20.02.12 за №38 та додаткового договору від 01.02.2013 за №1/38, укладених між Чернівецькою міською радою та ПАТ "Чернівецький хлібокомбінат"; звільнення та повернення Чернівецькій міській раді земельної ділянки площею 0,0030 га. вартістю 17858,70 грн., кадастровий номер 7310136900:47:004:0112, по вул. Дібровецькій, поряд з будинковолодінням №60.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що ПАТ "Чернівецький хлібокомбінат" не є землекористувачем або/та землевласником сусідніх земельних ділянок, що унеможливлює встановлення земельного сервітуту відповідно до вимог чинного законодавства. А тому, незаконне надання земельної ділянки на підставі земельного сервітуту ПАТ "Чернівецький хлібокомбінат" порушує інтереси держави у сфері контролю за використанням та охороною земель, ефективного використання земельних ресурсів.

Ухвалою суду від 09.09.2014 порушено провадження у даній справі та призначено її до розгляду на 24.09.2014.

Ухвалою суду від 24.09.2014 розгляд справи відкладено на 07.10.2014.

07.10.2014 у засіданні суду оголошено перерву до 22.10.2014.

У судовому засіданні 22.10.2014оголошено перерву до 05.11.2014. Одночасно, ухвалою суду від 22.11.2014 залучено до участі у даній справі в якості третьої особи на стороні позивача Державну інспекцію сільського господарства в Чернівецькій області.

Відповідач 1. у відзиві на позов просить відмовити в його задоволенні, посилаючись на те, що спірна земельна ділянка розташована у межах населеного пункту Чернівці, її власником виступає територіальна громада в особі Чернівецької міської ради. Тобто, земельна ділянка не є державною власністю, а відтак, розпорядження нею органом місцевого самоврядування не може зачіпати інтересів держави.

Як наслідок, прокурором не надано жодних доказів порушення норм земельного законодавства, встановлених Законом України «Про державний контроль за використанням та охороною земель. Тому, позов прокурора не ґрунтується на фактичних обставинах, підтверджених, підтверджених належними та допустимими доказами. Також прокурор вправі звертатись до суду лише після повного або часткового відхилення його подання або неповідомлення про результати його розгляду.

Відповідач 2. у відзиві на позов просить відмовити в його задоволенні, посилаючись на те, що норми Цивільного та Земельного кодексів України не передбачають вичерпного переліку видів права земельного сервітуту. Тому, виходячи із положень цивільного та земельного законодавства, сторони (власник земельної ділянки та сервітуарій) можуть встановлювати земельний сервітут за домовленістю, з дотриманням та врахуванням положень діючого законодавства.

Отже, доводи прокурора про те, що право вимагати встановлення земельного сервітуту може лише власник чи користувач земельної ділянки, у якого є потреба у використанні суміжної (сусідньої) ділянки, щоб усунути недоліки своєї земельної ділянки, зумовлені її розташуванням або природним станом, є наслідком помилкового тлумачення норм чинного законодавства, якими визначено зміст права земельного сервітуту.

Одночасно, посилаючись на порушення у сфері контролю за використанням та охороною земель, прокурор не надав на підтвердження наведених доводів жодних доказів, що підтверджують допущені ПАТ «Чернівецький хлібокомбінат»порушення під час використання спірної земельної ділянки. Тому, оскаржувані рішення та договір, які є предметом даного спору, прийняті правомірно відповідно до вимог чинного законодавства.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши подані докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Так, 28.04.2011 VІІІ сесією Чернівецької міської ради VI скликання прийнято рішення № 168 «Про надання юридичним особам дозволів на складання проектів відведення, зміну цільового призначення земельних ділянок, надання містобудівних умов і обмежень забудови земельних ділянок та внесення змін в деякі рішення». Пунктом 3.1 даного рішення ПАТ «Чернівецький хлібокомбінат» надано дозвіл на влаштування малої архітектурної форми (кіоск) та на складання проектів відведення земельних ділянок, орієнтованою площею 0,0010 га на умовах договору встановлення земельного сервітуту терміном на 5 років для обслуговування малої архітектурної форми (кіоск) на вул. Дібровецькій (поряд із будинковолодінням № 60).

26.01.2012 ХІХ сесією Чернівецької міської ради VI скликання прийнято рішення № 398 «Про встановлення земельних сервітутів на земельні ділянки під розміщення малих архітектурних форм та внесення змін в рішення міської ради з цих питань» пунктом 4 якого ПАТ «Чернівецький хлібокомбінат» затверджено проект відведення земельної ділянки на вул. Дібровецькій (поряд із будинковолодінням № 60 площею 0,0030 га. для укладення договору встановлення платного земельного сервітуту для влаштування малих архітектурних форм, (кіоск) терміном на 1 рік.

На виконання вищевказаних рішень, між Чернівецькою міською радою та ПАТ «Чернівецький хлібокомбінат» 20.02.2012 укладено договір встановлення земельного сервітуту № 38 із терміном дії до 20.02.2013. В подальшому між Чернівецькою міською радою та ПАТ «Чернівецький хлібокомбінат» 01.02.2013 укладено додатковий договір № 1/38 до договору встановлення земельного сервітуту та продовжено термін його дії до 31.12.2015.

Річна плата за земельний сервітут відповідно до п. 3.1 додаткового договору № 1/38 від 01.02.2013 на встановлення сервітуту вноситься відповідачем 1. у грошовій формі в розмірі 535,77 грн. за повний рік.

Суд відзначає, що вищевказані пункти рішень Чернівецької міської ради ухвалено з порушенням вимог чинного законодавства.

Згідно зі статтею 98 Земельного кодексу України, право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).

Статтею 401 Цивільного кодексу України встановлено, що право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Відповідно до статті 404 ЦК України, право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо.

Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту.

Таким чином, право подавати вимогу на платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками) наділений лише власник або землекористувач земельної ділянки для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Отже, ініціатором встановлення земельного сервітуту може бути власник або користувач земельної ділянки, щоб усунути недоліки своєї ділянки, зумовлені її місцем розташування або природним середовищем.

Натомість, з оскаржуваних рішень вбачається те, що земельна ділянка відповідачеві 2. була надана не для усунення недоліків його земельної ділянки, а з метою укладення договору встановлення платного земельного сервітуту для розміщення малої архітектурної форми для здійснення комерційної діяльності на земельній ділянці, яка належить територіальній громаді м. Чернівці. Крім того, відповідач 2. не є землекористувачем або/та власником сусідніх земельних ділянок, у зв'язку з чим дана обставина також свідчить про незаконність встановлення земельного сервітуту.

Згідно з пунктом "в" статті 12 ЗК України, пунктом 34 частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", виключно на пленарних засіданнях сільські, селищні, міські ради здійснюють надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до ЗК України.

Статтею 134 ЗК України встановлено, що земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об'єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Узагальнюючи, суд погоджується з позивачем, що в даному випадку право користування оспорюваною земельною ділянкою відповідно до вимог чинного законодавства підлягає продажу на аукціоні та не може надаватися в користуванні без конкурсу на умовах сервітуту.

Частиною другою статті 123 ЗК України встановлено, що особа зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки).

Згідно статті 140 Конституції України місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписом статті 14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, а незаконна передача у користування спірних земельних ділянок порушує інтереси держави у сфері контролю за використанням та охороною земель, ефективного використання земельних ресурсів.

Відповідно до статті 19 Закону України "Про прокуратуру" предметом нагляду за додержанням і застосуванням законів в числі інших є також й відповідність актів, які видаються всіма органами, підприємствами, установами, організаціями та посадовими особами, вимогам Конституції України та чинним законам.

Відповідно до статті 36-1 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом.

Підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави.

За наявності вищевказаних підстав з метою представництва громадянина та держави прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законодавством, звертатися до суду з позовом.

Відповідно до рішення Конституційного суду України від 08.04.1999 № 3-рп/99 у справі про представництво прокуратурою інтересів держави в господарському суді, прокурор самостійно визначає і обґрунтовує у заяві, в чому полягає порушення інтересів держави.

За змістом статей 2, 29 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, у позовній заяві самостійно визначає, у чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності в нього повноважень щодо звернення до господарського суду прокурор зазначає про це в позовній заяві, і в такому випадку прокурор набуває статусу позивача.

Відповідно до статей 1, 19 Закону України "Про прокуратуру" Генеральним прокурором України та підпорядкованими йому прокурорами здійснюється нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів Кабінетом Міністрів України, міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади, органами державного і господарського управління та контролю, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими Радами, їх виконавчими органами, відповідність їх актів Конституції України та чинним законам.

Згідно зі статтею 5 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" здійснення державного контролю за використанням та охороною земель всіх категорій та форм власності покладено на центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі.

Таким центральним органом виконавчої влади відповідно до Указу Президента України від 13.04.2011 № 459/2011 "Про державну інспекцію сільського господарства України" є Держсільгоспінспекція України.

Однак, цим Законом не передбачено повноважень щодо звернення названого центрального органу виконавчої влади до суду про визнання незаконними (недійсними) рішень органів державної влади та місцевого самоврядування щодо розпорядження землею, визнання недійсними правочинів щодо відчуження чи передачі у користування земельних ділянок державної та комунальної власності, а також їх повернення з чужого незаконного володіння.

Не передбачено таких повноважень також і Положенням про Державну інспекцію сільського господарства України, затвердженим Указом Президента України від 13.04.2011 № 459/2011.

Тому, в контексті викладеного, враховуючи, що у визначеному чинним законодавством державного органу, уповноваженим здійснювати функції контролю за використанням та охороною земель, відсутні повноваження щодо звернення до господарського суду, суд дійшов висновку, що прокурор Садгірського району м. Чернівці, пред'являючи даний позов в інтересах держави, правомірно набув статус позивача, у зв'язку з чим твердження відповідачів про відсутність порушення інтересів держави є безпідставними.

Таким чином, ухвалені відповідачем-1 рішення про надання відповідачеві-2 земельної ділянки на підставі земельного сервітуту та укладений відповідачами договір встановлення земельного сервітуту суперечать вищевказаним вимогам законодавства та порушують інтереси держави у сфері контролю за використанням та охороною земель, ефективного використання земельних ресурсів.

Частиною третьою статті 152 ЗК України передбачено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Частиною першою статті 21 ЦК України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Одними із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (пункти 2, 10 частини другій статті 16 ЦК України).

У частині десятій статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" зазначено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Разом з тим, як зазначено й в постанові Вищого господарського суду України від 01.07.2014 № 926/701/13, Господарським процесуальним кодексом України та іншими законодавчими актами України встановлено, що до повноважень господарського суду не віднесено скасування оспорюваних актів державних та інших органів.

Також суд відзначає, що обраний прокурором Садгірського району м. Чернівці спосіб захисту порушених відповідачами інтересів держави шляхом визнання незаконними рішень відповідача-1 відповідає законодавству, є адекватним та призводить до поновлення порушених інтересів держави у повному обсязі, а відтак, часткове скасування рішень, визнаних судом незаконними, є зайвим.

Підсумовуючи, суд визнає, що при ухваленні спірних пунктів зазначених рішень та укладеного договору встановлення земельного сервітуту Чернівецька міська рада діяла з порушенням зазначених норм чинного законодавства та всупереч інтересам територіальної громади.

Згідно з частиною першою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Як наслідок, оскаржений договір, укладений на підставі ухвалених Чернівецькою міською радою оспорюваних незаконних рішень, не відповідає наведеним вимогам Цивільного та Земельного кодексів України, він також підлягає визнанню недійсним.

Тому, викладені у відзивах на позовну заяву посилання відповідачів на те, що спірні рішення ухвалені на підставі діючого на той час Порядку встановлення земельного сервітуту на земельні ділянки, які перебувають у розпорядженні Чернівецької міської ради, на яких розташовані або планується розміщення малих архітектурних форм для провадження підприємницької діяльності, а також інші твердження, зокрема, про те, що прокурор вправі звернутися до суду лише після повного або часткового відхилення його подання або неповідомлення про результати його розгляду, оскаржені рішення не зачіпляють інтереси держави у зв'язку з тим, що спірна земельна ділянка не належить державі, є безпідставними і не приймаються судом до уваги.

За таких обставин суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, за виключенням вимоги про скасування відповідних пунктів оскаржених рішень.

З урахуванням ступеня вини кожного відповідача у виникненні спору, суд вважає за необхідне стягнути судовий збір наступним чином: за визнання оскаржених рішень незаконними судовий збір підлягає стягненню з Чернівецької міської ради; за вимогу про визнання недійсним договору встановлення земельного сервітуту судовий збір слід стягнути з відповідачів рівними частинами; за звільнення та повернення земельної ділянки територіальної громаді м. Чернівці судовий збір належить стягнути з ПАТ "Чернівецький хлібокомбінат".

На підставі викладеного, керуючись статтями 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати незаконним пункт 3.1 рішення 8 сесії Чернівецької міської ради VI скликання від 28.04.2011 за №168 "Про надання юридичним особам дозволів на складання проектів відведення, зміну цільового призначення земельних ділянок, надання містобудівних умов і обмежень забудови земельних ділянок та внесення змін в деякі рішення", відповідно до якого ПАТ «Чернівецький хлібокомбінат» надано дозвіл на складання проекту відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 0,0010 га на умовах договору встановлення земельного сервітуту терміном на 5 років для обслуговування кіоску на вул. Дібровецькій, поряд з будинковолодінням № 60.

3. Визнати незаконним пункт 4 рішення 19 сесії Чернівецької міської ради VI скликання від 26.01.2012 за № 398 "Про встановлення земельних сервітутів на земельні ділянки під розміщення малих архітектурних форм та внесення змін в рішення міської ради з цих питань», відповідно до якого ПАТ "Чернівецький хлібокомбінат" затверджено проект відведення земельної ділянки на вул. Дібровецькій, поряд з будинковолодінням № 60, площею 0,0030 га для укладення договору платного земельного сервітуту для влаштування малих архітектурних форм (павільйон з продажу хлібобулочних виробів) терміном на 1 рік.

4. Визнати недійсним договір встановлення земельного сервітуту від 20.02.2012 № 38 та додатковий договір від 01.02.2013 №1/38, укладені між Чернівецькою міською радою та ПАТ "Чернівецький хлібокомбінат".

5. Зобов'язати ПАТ "Чернівецький хлібокомбінат" (м. Чернівці, вул. Головна, 233, код 03293304) протягом п'ятнадцяти днів з дня набрання даного рішення законної сили звільнити та повернути територіальній громаді м. Чернівці земельну ділянку площею 0,0030 га, вартістю 17858,70 грн., кадастровий номер 7310136900:47:004:0112, яка розташована по вул. Дібровецькій, поряд з будинковолодінням № 60.

6.В решті позову відмовити.

7.Стягнути з Чернівецької міської ради (м. Чернівці, площа Центральна, 1, ідентифікаційний код 04062216) в дохід державного бюджету судовий збір в сумі 3045,00 грн. (отримувач коштів УДКСУ у м. Чернівці, код отримувача 37978173, банк отримувача ГУДКСУ у Чернівецькій області, код банку 856135, рахунок отримувача 31210206783002, код класифікації доходів бюджету 22030001, призначення платежу: судовий збір, господарський суд Чернівецької області, код 03500074).

8.Стягнути з ПАТ "Чернівецький хлібокомбінат" (м. Чернівці, вул. Головна, 233, ідентифікаційний код 03293304) в доход державного бюджету судовий збір в сумі 1827 грн. (отримувач коштів УДКСУ у м. Чернівці, код отримувача 37978173, банк отримувача ГУДКСУ у Чернівецькій області, код банку 856135, рахунок отримувача 31210206783002, код класифікації доходів бюджету 22030001, призначення платежу: судовий збір, господарський суд Чернівецької області, код 03500074).

Повне рішення складено 07.11.2014.

Суддя І.В.Скрипничук