Рішення № 41240439, 03.11.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/17355/14 03.11.14

За позовом Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі

Регіонального відділення Фонду державного майна України по

м. Києву та Національного університету фізичного виховання

та спору України

до Приватного акціонерного товариства "Петроімпекс"

про визнання договору оренди нерухомого майна недійсним

Суддя Трофименко Т.Ю.

Представники:

Від прокуратури: Боса І.В., посвідчення № 002722 від 05.09.2012р.

Від позивача-1 Костишена В.Л. - по довіреності №25 від 10.07.2013р.

Від позивача -2: Алиманська А.О. - по довіреності №б/н від 17.01.2014р.

Від відповідача: не з'явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Заступник прокурора міста Києва звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву та Національного університету фізичного виховання та спору України до Приватного акціонерного товариства "Петроімпекс" про визнання недійсним договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 04.12.2009р. №4693, укладеного між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по м. Києву та Приватним акціонерним товариством "Петроімпекс" про оренду нерухомого майна площею 131, 20 кв.м. за адресою: м. Київ, вул.. Фізкультури, 1, що розміщене на другому поверсі, що перебуває на балансі Національного університету фізичного виховання та спору України та додаткові договори про несення змін до нього, а саме: договори від 01.04.2010р.№ 4693/01, від 22.11.2010р. №4693/02, від 12.12.2012р. №4693/03, від 04.03.2013р. №4693/04, від 12.06.2013р. №4693/05.

Зобов'язання Приватного акціонерного товариства "Петроімпекс" повернути Регіональному відділенню Фонду державного майна України по м. Києву нерухоме майно, а саме: площею 131, 20 кв.м. за адресою: м. Київ, вул.. Фізкультури, 1, що розміщене на другому поверсі, що перебуває на балансі Національного університету фізичного виховання та спору України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.08.2014 р. порушено провадження у даній справі, призначено її до розгляду у судовому засіданні на 15.09.2014 р. за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 15.09.2014р., відповідно до ст. ст. 69, 77 Господарського процесуального кодексу України, було продовжено строк вирішення спору на п'ятнадцять днів та відкладено розгляд справи на 29.10.2014р.

В судовому засіданні 29.10.2014р. представники прокуратури та позивачів надали пояснення по справі.

Представник відповідача в дане судове засідання не з'явився.

Через відділ діловодство господарського суду м. Києва від відповідача надійшла заява про припинення провадження у справі. Заява мотивована тим, що між сторонами 08.09.2014р. підписана угода про припинення дії оспорюваного договору та 08.09.2014р. приміщення повернуто.

В судовому засіданні 29.10.2104р. оголошувалась перерва до 03.11.2014р., відповідно до ст.. 77 Господарського процесуального кодексу України.

В судовому засіданні 03.11.2014, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників прокуратури та позивачів, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до Закону України "Про оренду державного та комунального майна" об'єктом оренди є нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення) (п. 1 ст. 4 Закону) орендодавцями є органи, уповноважені органами місцевого самоврядування, управляти нерухомим майном, яке перебуває у комунальній власності (ст. 5 Закону).

Відповідно до cт. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. До зобов'язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов'язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який правочин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов'язань.

Між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по м. Києву (далі - орендодавець) та Закритим акціонерним товариством «Петроімпекс», яке в подальшому було перейменовано в ПАТ «Петроімпекс» (далі - орендар) укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 04.12.2009 № 4693, строком дії до 04.11.2012.

Відповідно до п.1.1 указаного договору оренди Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно - нежилі приміщення площею 131,20 кв.м., що розміщене за адресою: м. Київ, вул. Фізкультури, 1 на другому поверсі двохповерхової будівлі, що перебуває на балансі Національного університету фізичного виховання та спорту України.

Вартість майна станом на 31.05.2009 становить 1 135 600, 00 грн., згідно зі звітом про незалежну оцінку нерухомого майна.

Пунктом 1.2 договору установлено, що майно передається з метою розміщення офісу.

Актом приймання-передавання орендованого майна від 04.12.2009 майно передано в користування ПАТ «Петроімпекс».

У подальшому між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по м. Києву та ПАТ «Петроімпекс» було укладено додаткові договори про внесення змін до договору оренди нерухомого майна від 04.12.2009 № 4693 (договори від 01.04.2010 № 4693/01, від 22.11.2010 № 4643/02, від 12.12.2012 № 4693/03) відповідно до яких проводився розрахунок орендної плати за державне майно.

Також між сторонами укладено договори від 04.03.2013 № 4693/04 про внесення змін до договору оренди нерухомого майна від 04.12.2009 №4693, яким продовжено строк дії договору до 04.10.2015 та від 12.06.2013 № 4693/05, яким внесено зміни щодо вартості майна переданого в оренду, а саме згідно із висновком незалежної оцінки вартість майна станом на 31.12.2012 становить 1 306 742, 00 грн.

Спір по справі виник внаслідок того, що на думку прокуратури договір протирічить законодавству України, оскільки укладений з порушенням Закону України «Про освіту», а тому він підлягає визнанню недійсним.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги прокуратури підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства, в тому числі є:

- свобода договору;

- справедливість, добросовісність та розумність.

Стаття 627 Цивільного кодексу України встановлює, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Пункт 1 ст. 638 Цивільного кодексу України визначає, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Згідно з ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно з частиною 4 статті 179 Цивільного кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Відповідно до частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Статтею 215 Цивільного кодексу встановлено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Пунктом 1 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» №9 від 06.11.2009 року визначено, що при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмету і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.

Відповідно до п.5 ст.63 Закону України «Про освіту» об'єкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов'язані з навчальним та науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням.

Частиною ст. 18 Закону України "Про освіту визначено, що навчальні заклади, що засновані на загальнодержавній або комунальній власності, мають статус державного навчального закладу.

Статтею 61 вказаного Закону встановлено, що фінансування державних навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти здійснюється за рахунок коштів відповідних бюджетів, коштів галузей народного господарства, державних підприємств і організацій, а також додаткових джерел фінансування.

Додатковими джерелами фінансування є, зокрема, доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень, підприємств, цехів і господарств, від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання.

У відповідності до ч. 5 ст. 63 Закону України "Про освіту" об'єкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов'язані з навчальним та науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням.

Згідно з п. 3.19 Державних санітарних правил і норм влаштування, утримання загальноосвітніх навчальних закладів та організації навчально-виховного процесу ДСанПіН 5.5.2.008-01, здача в оренду території, будівель, приміщень, обладнання підприємствам, установам, організаціям іншим юридичним та фізичним особам для використання, що не пов'язано з навчально-виховним процесом, не дозволяється. Ці норми затверджені постановою Головного державного санітарного лікаря України №63 від 14.08.01 та розповсюджуються на загальноосвітні навчальні заклади І, І-ІІ, І-ІІІ ступенів, спеціалізовані школи І, ІІ, ІІІ ступенів, гімназії, ліцеї, колегіуми, які проектуються, будуються, реконструюються та ті, що функціонують незалежно від типу, форм власності та підпорядкованості.

Оскільки приміщення, які передані в оренду є частиною будівлі навчального корпусу, що перебуває на балансі Національного університету фізичного виховання і спорту України, то вони можуть передаватись в оренду виключно для діяльності, пов'язаної з навчально-виховним процесом.

Із змісту Договору (п.1.2.) вбачається, що орендовані за спірним Договором приміщення використовуються з метою розміщення офісу.

Отже, приміщення передано в орендне користування не для використання в навчально-виховному процесі, а тому має місце порушення ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" та ст. 63 Закону України "Про освіту".

Постановою Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" № 9 від 06.11.2009 р. передбачено, що угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом.

Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 33 та 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Прокуратурою доведено факт того, що оспорюваний договір суперечить нормам Закону України «Про освіту» , а тому є правові підстави для визнання договору оренди недійсним.

Статтею 236 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

Статтею 236 ЦК України встановлено, що недійсний правочин є недійсним з моменту його вчинення, але якщо за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх в майбутньому припиняється.

Відповідно до вимог частини 3 статті 207 Господарського Кодексу України виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або частково, припиняється з дня набрання рішенням законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі, якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

При цьому слід враховувати, що зобов'язання припиняються на майбутнє не на підставі відповідної вказівки в рішенні суду, а в силу закону, тому при визнанні недійсним правочину (господарського договору) зобов'язання його сторін припиняються на майбутнє з моменту набрання чинності рішення суду про визнання правочину (договору) недійсним, хоча б у судовому рішенні й не було зазначено про таке припинення.

Матеріалами справи підтверджується, що договірні відносини між позивачем та відповідачем по договору №4693 від 04.12.2009р. про передачу майна в оренду припинились, що унеможливлює проведення між сторонами реституції, так як використання майна неможливо повернути, тому такий договір визнається судом недійсним і припиняється на майбутнє.

Розірвання сторонами договору, виконаного повністю або частково, не позбавляє сторони права на звернення в майбутньому з позовом про визнання такого договору недійсним.

Так само не перешкоджає поданню відповідного позову закінчення строку (терміну) дії оспорюваного правочину до моменту подання позову.

При розгляді справи судом встановлено, що 08.09.2014р, між сторонами булло укладено договір №4693/06 про припинення договору оренди №4693 від 04.12.2009р. за взаємною згодою сторін.

08.09.2014р. між сторонами підписаний акт прийому - передачі (повернення ) нерухомого майна за адресою: м. Київ, вул.. Фізкультури, 1. Відповідно до даного акту відповідача (орендар) повернув (позивачу -1) орендодавцю нежилі приміщення площею 131,20 кв.м., що розміщені за адресою: м. Київ, вул. Фізкультури, 1 на другому поверсі двохповерхової будівлі, що перебуває на балансі Національного університету фізичного виховання та спорту України.

З урахуванням викладеного суд приходить до висновку, що на час вирішення спору відсутній предмет спору в частині зобов»язання Приватного акціонерного товариства "Петроімпекс" повернути Регіональному відділенню Фонду державного майна України по м. Києву нерухоме майно, а саме: площею 131, 20 кв.м. за адресою: м. Київ, вул.. Фізкультури, 1, що розміщене на другому поверсі, що перебуває на балансі Національного університету фізичного виховання та спору України, а тому провадження по справі в цій частині підлягає припиненню на підставі п.1-1 ч.1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 121 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів держави в суді у випадках, визначених законом.

Згідно з п. 6 частини другої ст. 20 Закону України "Про прокуратуру" при виявленні порушень закону прокурор або його заступник у межах своєї компетенції мають право звертатись до суду з заявами про захист прав і законних інтересів громадян, держави, а також підприємств та інших юридичних осіб.

Стаття 361 Закону України "Про прокуратуру"передбачає, що представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою. Формами представництва є, зокрема, звернення до суду з позовами, коли порушуються інтереси держави та участь у розгляді судами справ. Прокурор самостійно визначає підстави для представництва у судах, форму його здійснення і може здійснювати представництво в будь-якій стадії судочинства в порядку, передбаченому процесуальним законом.

Абзац 3 ч. 1 та ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України визначають, що господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави; прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Згідно із п. 3 Положення про регіональне відділення Фонду державного майна України, затвердженого наказом Фонду державного майна України №678 від 15.05.2012 р. завданням регіонального відділення є реалізація повноважень Фонду, зокрема державної політики у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об'єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об'єктів державної власності, що належать до сфери його управління, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності.

Таким чином, Регіональне відділення Фонду державного майна України по місту Києву є органом уповноваженим здійснювати контроль за цільовим використанням орендованих приміщень у даних спірних відносинах.

Враховуючи викладене, прокурор міста Києва згідно діючого законодавства наділений правом звернутись до суду з даною позовною заявою для захисту інтересів держави.

За таких обставин, позовні вимоги прокурора міста Києва підлягають задоволенню частково.

Судові витрати підлягають стягненню з відповідача, відповідно до приписів ст.. 49 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. ст. 49, п. 1-1 ч.1 ст. 80, ст..ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Визнати недійсним договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 04.12.2009р. №4693, укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по м. Києву та Приватним акціонерним товариством "Петроімпекс".

В іншій частині провадження у справі припинити.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Петроімпекс" (03150, м. Київ, вул.. Фізкультури, 1, код 13692910) судовий збір в розмірі 2 436 грн. 00 коп. в доход спеціального фонду Державного бюджету України, що передбачений для зарахування судового збору.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 06.11.2014р.

СуддяТрофименко Т.Ю.