Постанова № 41239697, 06.11.2014, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2014 року Справа № 922/3211/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дерепи В.І. - головуючого, Грека Б.М., Кривди Д.С. (доповідача),за участю представників від:позивачаСіндряков О.В., представник, відповідачаЗакаблуков А.С., представник, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуКомунального підприємства "Теплоенерго" Лозівської міської ради на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 16.09.2014у справі№ 922/3211/13 Господарського суду Харківської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" доКомунального підприємства "Теплоенерго" Лозівської міської радипростягнення суми,

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом до Комунального підприємства "Теплоенерго" Лозівської міської ради про стягнення пені у розмірі 93681,41грн, 3% річних у розмірі 18736,28грн, 7% штрафу у розмірі 251072,98грн та інфляційних втрат у розмірі 15443,19грн, загалом 378933,87грн.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 08.07.2014 (судді Смірнова О.В. - головуючий, Лаврова Л.С., Шарко Л.В.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 16.09.2014 (судді: Черленяк М.І. - головуючий, Бондаренко В.П., Россолов В.В.), позов задоволено частково; стягнуто з Комунального підприємства "Теплоенерго" Лозівської міської ради Харківської області на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 15443,19грн інфляційних витрат, 9368,14грн пені, 18736,28грн 3% річних, 25107,29грн 7% штрафу та 7578,68грн судового збору; в стягненні 84313,27грн пені та 225965,69грн штрафу відмовлено; відстрочено виконання рішення до 01 лютого 2015 року.

Не погоджуючись з рішенням та постановою в частині стягнення інфляційних витрат, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову в частині стягнення суми інфляційних витрат у розмірі 15443,19грн скасувати та прийняти нове рішення, яким в цій частині в позові відмовити. Скаргу мотивовано доводами про порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Відводів складу суду не заявлено.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наявні матеріали справи та доводи, викладені у касаційній скарзі, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановили суди попередніх інстанцій, 26.10.2012 між ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (продавець) та Комунальним підприємством "Теплоенерго" Лозівської міської ради Харківської області (покупець) укладено договір №14/6442/12 купівлі-продажу природного газу, за умовами п.1.1 якого продавець зобов'язується передати у власність покупцю у 2012 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00 або/та природний газ, видобутий на території України підприємствами, які не підпадають під ст.10 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу", а покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей природний газ, на умовах цього договору.

Згідно з п.1.2 договору газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями та іншими споживачами.

Продавець передає покупцеві з 01 серпня 2012 року по 31 грудня 2012 року газ обсягом до 2199,050 тис. куб. м. (п. 2.1 договору).

Пунктом 5.2 договору передбачено, що ціна за 1000куб.м. газу становить 3509грн. До сплати за 1000куб.м. природного газу з ПДВ - 4661,74грн.

Відповідно до п.11.1 цей договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, поширює дію на відносини, що фактично склалися між сторонами з 01 серпня 2012 року і діє в частині поставки газу до 31 грудня 2012 року, а в частині розрахунків - до їх повного здійснення.

На виконання умов договору №14/6442/12 купівлі-продажу природного газу від 26.10.2012 позивач поставив відповідачу імпортований природний газ в обсязі 1745,537тис. куб.м. на загальну суму 8137232,67грн, тобто виконав свої зобов'язання за договором, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 30.11.2012, 29.12.2012 та від 31.12.2012, підписаними уповноваженими представниками сторін та скріпленими їх печатками.

Згідно з п.6.1 договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця наступного за місяцем поставки газу.

Однак, відповідач невчасно розрахувався за поставлений природний газ, що підтверджується бухгалтерською випискою з балансового рахунку сальдо по підприємству та випискою по операціях.

Відповідно до п.7.1 договору за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених чинним законодавством України, а також цим договором.

Пунктом 7.2 договору сторони передбачили, що у разі невиконання покупцем пункту 6.1 цього договору, він у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 днів додатково сплатити штраф у розмірі 7 відсотків від суми простроченого платежу.

Позивач, посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань, звернувся до суду з позовом у даній справі про стягнення пені у розмірі 93681,41грн, 3% річних у розмірі 18736,28грн, 7% штрафу у розмірі 251072,98грн та інфляційних втрат у розмірі 15443,19грн, загалом 378933,87грн.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, вказав на їх обґрунтованість. Судові рішення мотивовано тим, що відповідно до ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору, а при відсутності таких вказівок - відповідно до вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання і одностороння зміна умов договору не допускаються, за винятком випадків, передбачених законом.

Стаття 193 Господарського кодексу України передбачає, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з правовою позицією судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, позивач на виконання умов договору поставив відповідачу природний газ в обсязі 1745,537тис. куб.м. на загальну суму 8137232,67грн, за який відповідач розрахувався несвоєчасно.

Відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно п.1 ст.216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання (п.1 ст.218 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Як було зазначено вище, за умовами п.7.2 договору у разі невиконання покупцем пункту 6.1 цього договору, він у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 днів додатково сплатити штраф у розмірі 7 відсотків від суми простроченого платежу.

З урахуванням вимог наведеного законодавства та з огляду на встановлені обставини, коли відповідач належним чином не виконав умови договору щодо вчасної оплати вартості поставленого природного газу, суди дійшли висновку, що позивач обґрунтовано нарахував пеню у розмірі 93681,41грн та 7% штрафу у розмірі 251072,98грн, що підтверджується наданими до матеріалів справи розрахунками.

Разом з тим, відповідачем було подано клопотання про зменшення заявлених до стягнення розмірів пені та штрафу.

Місцевий господарський суд, у відповідності до ст.83 ГПК України, яка надає господарському суду право, приймаючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, дійшов висновку про зменшення розміру пені та 7% штрафу на 90%, стягнувши з відповідача на користь позивача 9368,14грн пені та 25107,29грн штрафу.

Також суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, з урахуванням тяжкого фінансового стану відповідача, виконання ним зобов'язання по сплаті отриманого газу за договором №14/6442/12 від 26.10.2012 у повному обсязі та висновку судової економічної експертизи, на підставі п.6 ч.1 ст.83 ГПК України, дійшов висновку про часткове задоволення клопотання відповідача про відстрочку виконання рішення суду.

В частині відмови в стягненні 84313,27грн пені та 225965,69грн штрафу у зв'язку із задоволенням клопотання відповідача про зменшення розміру пені і 7% штрафу та відстрочення виконання рішення до 01.02.2015 рішення господарських судів не оскаржуються.

Предметом оскарження за касаційною скаргою відповідача в даній справі є судові рішення в частині стягнення інфляційних витрат у розмірі 15443,19грн.

Так, з матеріалів справи вбачається, що у зв'язку з простроченням виконання відповідачем грошового зобов'язання позивач нарахував 3% річних в сумі 18736,28грн та інфляційні втрати в сумі 15443,19грн. на підставі ст.625 ЦК України.

Так, відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У п. 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 № 14 зазначено, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Окрім того, у п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" від 17.07.2012 № 01-06/928/2012 зазначено, що при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника.

Відповідно до ст.1117 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи скаржника, викладені в касаційній скарзі щодо помилкового розрахунку інфляційних втрат, були предметом дослідження в суді апеляційної інстанції, який встановив, що позивач здійснив розрахунок у відповідності до рекомендацій наданих Верховним Судом України в листі від 03.04.1997 року №62-97р. "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" та згідно інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 №01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права".

Таким чином, апеляційний господарський суд погодився з висновком місцевого господарського суду, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних в сумі 18736,28грн та інфляційних втрат в сумі 15443,19грн, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

За таких обставин, з урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів визнає, що апеляційним господарським судом правильно застосовані норми матеріального і процесуального права, тому підстави для скасування переглянутої постанови апеляційної інстанції та задоволення касаційної скарги відсутні.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Комунального підприємства "Теплоенерго" Лозівської міської ради залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 16.09.2014 у справі № 922/3211/13 залишити без змін.

Головуючий В.Дерепа

Судді Б.Грек

Д.Кривда