Ухвала суду № 41236583, 25.09.2014, Апеляційний суд Хмельницької області

Копія:

Провадження №№11/792/36/14 Головуючий в 1-ій інстанції Савіцький Л.П.

Справа № 1/679/26/2013 Доповідач Вітюк І.В.

Категорія:

ч.4 ст.190. ч.5 ст.191, ч.2 ст.366,

ст.ст. 27 ч.2-190 ч.2, 27 ч.2-191 ч.5, 27 ч.2-366 ч.2 КК України

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2014 року Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ апеляційного суду Хмельницької області в складі :

головуючого-судді Вітюк І.В.,

суддів Болотіна С.М., Латюка П.Я.,

з участю секретарів Слюсар О.А., Купельської Н.П.,

прокурорів Павлишина В.І., Леськіва В.О., Шуль І.М.,

перекладачів ОСОБА_2, ОСОБА_3,

потерпілих ОСОБА_4, ОСОБА_5,

ОСОБА_6, ОСОБА_7,

ОСОБА_8,ОСОБА_9,

ОСОБА_10, ОСОБА_10,

захисника ОСОБА_11,

засуджених ОСОБА_12, ОСОБА_13,

ОСОБА_14 ОСОБА_15

розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Хмельницькому кримінальну справу за апеляціями засудженого ОСОБА_12 та потерпілого ОСОБА_16 на вирок Нетішинського міського суду від 25 листопада 2013 року, -

В с т а н о в и л а:

Вироком Нетішинського міського суду від 25 листопада 2013 року

ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Ашгабат Республіка Туркменістан, проживаючого по АДРЕСА_1, росіянина, з середньою спеціальною освітою, одруженого, маючого на утриманні двох неповнолітніх дітей, приватного підприємця, в силу ст.89 КК України не судимого,

засуджено:

- за ч.4 ст.190 КК України (в редакції 2001 року) до позбавлення волі строком на 5 (п'ять) років з конфіскацією майна, крім житла;

- за ч. 2 ст.366 КК України (в редакції 2001 року) до позбавлення волі строком на 2 (два) роки з позбавленням права обіймати посади пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій на всіх підприємствах, установах, організаціях незалежно від форм власності, державних органах строком на 2 (два) роки.

На підставі п.3 ч.1 ст.49, п.5 ст.74 КК України ОСОБА_12 звільнено від покарання за ч.2 ст.366 КК України (в редакції 2001 року) у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності і справу в цій частині закрито.

ОСОБА_12 за ч.5 ст.191 КК України (в редакції 2001 року) - виправдано.

Запобіжний захід ОСОБА_12 до вступу вироку у законну силу залишено попередній - підписку про невиїзд.

ОСОБА_13, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженку м. Самарканд Республіка Узбекистан, росіянку, проживаючу по АДРЕСА_1, громадянку України, з середньою спеціальною освітою, одружену, маючу на утриманні двох неповнолітніх дітей, не працюючу, не судиму,

засуджено:

- за ч.2 ст.366 КК України (в редакції 2001 року) до позбавлення волі строком на 1 (один) рік з позбавленням права обіймати посади пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій на всіх підприємствах, установах, організаціях незалежно від форм власності, державних органах строком на 1 (один) рік.

На підставі п.3 ч.1 ст.49, п.5 ст.74 КК України ОСОБА_13 звільнено від покарання за ч.2 ст.366 КК України (в редакції 2001 року) у зв'язку із закінченням строку давності притягнення до кримінальної відповідальності і справу в цій частині закрито.

ОСОБА_13 за ч.5 ст.191 КК України (в редакції 2001 року) - виправдано.

Запобіжний захід ОСОБА_13 до вступу вироку у законну силу залишено попередній - підписку про невиїзд.

ОСОБА_14, ІНФОРМАЦІЯ_3, уродженку с. Головлі Славутського району Хмельницької області, проживаючу по АДРЕСА_2, українку, громадянку України, з середньою спеціальною освітою, вдову, пенсіонерку, не судиму,

засуджено:

- за ч.2 ст.27, ч.2 ст.190 КК України (в редакції 2001 року) до позбавлення волі строком на 2 (два) роки.

На підставі ст.75 КК України ОСОБА_14 звільнено від відбування призначеного покарання, з іспитовим строком 1 (один) рік.

- за ч. 2 cт.27, ч.2 cт.366 КК України (в редакції 2001) до позбавлення волі строком на 1 (один) рік з позбавленням права обіймати посади пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій на всіх підприємствах, установах, організаціях незалежно від форм власності, державних органах строком на 1 (один) рік.

На підставі п.3 ч.1 ст.49, п.5 ст.74 КК України ОСОБА_14 звільнено від покарання за ч.2 ст.27, ч.2 ст.366 КК України (в редакції 2001 року) у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності і справу в цій частині закрито.

ОСОБА_14 за ч.2 ст.27, ч.5 ст.191 КК України (в редакції 2001 року) - виправдано.

Запобіжний захід ОСОБА_14 до вступу вироку у законну силу залишено попередній - підписку про невиїзд.

ОСОБА_15, ІНФОРМАЦІЯ_4, уродженку м. Потсдам Німеччина, проживаючу по АДРЕСА_3, росіянку, громадянку України, з середньою спеціальною освітою, одружену, маючу на утриманні малолітню дитину, не судиму,

засуджено:

- за ч.2 cт.27, ч.2 cт.366 КК України (в редакції 2001 року) до позбавлення волі строком на 1 (один) рік з позбавленням права обіймати посади пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій на всіх підприємствах, установах, організаціях незалежно від форм власності, державних органах строком на 1 (один) рік.

На підставі п.3 ч.1 cт.49, п.5 cт.74 КК України ОСОБА_15 звільнено від покарання за ч.2 cт.27, ч.2 cт.366 КК України (в редакції 2001 року) у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності і справу в цій частині закрито.

ОСОБА_15 за ч.2 cт.27, ч.5 cт.191 КК України (в редакції 2001 року) - виправдано.

Запобіжний захід ОСОБА_15 до вступу вироку у законну силу залишено попередній - підписку про невиїзд.

Позови Славутського міжрайонного прокурора в інтересах ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_17, ОСОБА_18 та ОСОБА_10 про стягнення матеріальної шкоди, задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_12 на користь:

- ОСОБА_4 та ОСОБА_5 - 153 520 грн.;

- ОСОБА_19 та ОСОБА_18 - 117 370 грн.;

- ОСОБА_10 - 130 465 грн.

В решті позовних вимог - відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_12, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_13 за проведення експертизи №16 від 17.03.2010 року на користь НДЕКЦ при УМВС України у Хмельницькій області ( р/р 31258272210321 МФОІ 815013 код 25575309 «за дослідження 3») по 588 грн.63 коп.

Стягнуто з ОСОБА_12, ОСОБА_15, ОСОБА_13 за проведення експертизи № 113 П від 26.06.2009 року на користь НДЕКЦ при УМВС України у Хмельницькій області (р/р 35228001000040 МФО 815013 код 25575309 на рахунок № 100105022034 - 23 із приміткою «за дослідження 3») по 706 грн. 06 коп.

Стягнуто з ОСОБА_12, ОСОБА_14 за проведення експертизи № 142 П від 18.05.2010 року на користь НДЕКЦ при УМВС України у Хмельницькій області (р/р 31258272210321 МФО 815013 код 25575309 «за дослідження 3») по 608 грн. 96 коп.

Стягнуто з ОСОБА_12, ОСОБА_15, ОСОБА_13, ОСОБА_14 за проведення експертизи № 41 Т від 24.06.2010 року на користь НДЕКЦ при УМВС України у Хмельницькій області (31258272210321 МФО 815013 код 25575309 «за дослідження 4») по 278 грн. 64 коп.

Стягнуто з ОСОБА_12 за проведення експертизи № 5е від 05.03.2012 року на користь НДЕКЦ при УМВС України у Хмельницькій області (р/р3125827221032і\ МФО 815013 код 25575309 «за дослідження 11») 1415,04 грн.

Речові докази - зразки підписів, залишено при справі.

За вироком суду, в серпні - вересні 2006 року та березні - травні 2008 року ОСОБА_20, будучи приватним підприємцем, являючись службовою особою, маючи у підпорядкуванні найманих працівників, на яких мав вплив, використовуючи їх довіру, за безпосередньою своєю та їх участю, їх сприянням, виконанням ними конкретних вказаних ним дій, групою осіб за попередньою змовою з ними, а саме, приватним підприємцем ОСОБА_13, працівниками - ОСОБА_14, ОСОБА_21, які разом з ним шляхом внесення до офіційних документів підприємства завідомо неправдивих відомостей, складали та видавали завідомо неправдиві документи - довідки про заробітну плату, шляхом обману та зловживання їх довірою та інших осіб, під приводом розвитку підприємства, здійснення підприємницької діяльності, заволодів коштами ОСОБА_16, ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_22, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_10, які вони отримали при його безпосередній участі, як кредити, у АКІБ «УкрСиббанку» та «Райффайзен банк Аваль» за наступних обставин.

З метою отримання кредиту, в серпні 2006 року ОСОБА_20, зловживаючи довірою, ввівши в оману - відносно повернення ним кредиту, запропонував ОСОБА_14 оформити кредит на її ім'я в АКІБ «УкрСиббанк» на підставі фіктивної довідки про її доходи, а грошові кошти передати йому.

З метою забезпечення видачі коштів за кредитом ОСОБА_20, реалізовуючи злочинний умисел на заволодіння грошовими коштами 17.08.2006 року, в денний час, в офісному приміщенні в АДРЕСА_4, склав завідомо неправдиву довідку про доходи ОСОБА_14 без номеру та дати, в яку вписав завідомо неправдиві відомості про те, що вона працює в ПП ОСОБА_20 на посаді генерального директора з 2005 року та в період з лютого по липень 2006р. їй нарахована щомісячна заробітна плата в розмірі по 4 500 грн., а всього за вказаний період - 27 000 грн., з яких фактично виплачено 3 758 грн. 40 коп. за кожен місяць, а всього за вказаний період - 22550 грн. 40 коп., в той час, як ОСОБА_14 фактично працювала в ПП ОСОБА_20 з 08.12.2005 року на посаді головного бухгалтера та у вказаному розмірі заробітну плату жодного разу не отримувала, що йому було завідомо відомо. У вказаній довідці ОСОБА_20 поставив свій підпис у графі «керівник» та печатку приватного підприємця, після чого відразу ж передав її ОСОБА_14 для підпису.

В цьому ж офісному приміщенні ОСОБА_20 в м. Славуті 17.08.06 року ОСОБА_14, усвідомлюючи, що вона в ПП ОСОБА_20 ніколи на посаді генерального директора не працювала та заробітну плату у вказаному розмірі не отримувала, а довідка потрібна для подачі до банківської установи, з метою отримання банківського кредиту, поставила в ній підпис у графі «головний бухгалтер» і повернула її ОСОБА_20

В цей же день ОСОБА_20 подав завідомо неправдиву довідку до Славутського віддіпенняі АКІБ «УкрСиббанк» і цього ж числа між АКІБ «УкрСиббанком» та ОСОБА_14 був укладений Договір № 26255001387316 про відкриття карткового рахунку та видачу платіжної картки.

28.08.2006 року АКІБ «УкрСиббанком», на підставі завідомо неправдивої довідки про доходи ОСОБА_14, було прийнято рішення про встановлення для неї суми ліміту овердрафту в розмірі 300 % від заробітної плати після оподаткування, а саме, в сумі 10100 грн. та укладено Додаткову угоду про встановлення ліміту овердрафту № 01 до Договору про відкриття карткового рахунку та видачу платіжної картки № 26255001387316 від 17.08.2006 року.

31.08.2006 року у Славутському відділенні № 510 АКІБ «УкрСиббанк» ОСОБА_14 безпідставно отримала кредитні кошти в сумі 10100 грн., які вона поруч з відділенням вказаного банку в м. Славуті передала ОСОБА_20, якими він заволодів.

Переслідуючи вищезазначені цілі, в серпні 2006 року ОСОБА_20 пообіцяв своєму працівнику - водієві ОСОБА_16 отримати в банку кредит в сумі 10000 грн. Пізніше ОСОБА_12, вводячи ОСОБА_16 в оману щодо самостійного повернення ним, ОСОБА_20, кредиту, зловживаючи його довірою, запропонував останньому оформити на себе кредит в АКІБ «УкрСибБанку» на суму 10000 грн., а отримані кредитні кошти передати йому.

З цією метою, 16.08.2006 року у своєму офісному приміщенні ОСОБА_20 умисно склав завідомо неправдиву довідку про доходи ОСОБА_16 без номеру та дати, в яку вписав завідомо неправдиві відомості про те, що ОСОБА_16 працює в ПП ОСОБА_20 на посаді комерційного директора з 2004 року та в період з 01 лютого по липень 2006 року йому була нарахована середньомісячна заробітна плата в розмірі 4000 грн., а всього за вказаний період 24000 грн., з яких фактично щомісячно виплачено по 3340 грн. 80 коп., а всього за вказаний період - 20044 грн. 80 коп., в той час, як ОСОБА_16 працював у ПП ОСОБА_20 з 24 березня 2006 року на посаді водія та у вказаному розмірі заробітну плату жодного разу не отримував. Скріпивши вказану довідку своїм підписом та печаткою підприємця, ОСОБА_20 передав її для підпису ОСОБА_14

Остання, усвідомлюючи, що ОСОБА_16 ніколи на посаді комерційного директора у ПП ОСОБА_20 не працював та заробітну плату у вказаному розмірі не отримував, а довідка потрібна для подачі до банківської установи для отримання банківського кредиту, 16.08.2006 року в офісному приміщенні поставила свій підпис у графі «головний бухгалтер» та передала ОСОБА_20

В цей же день, ОСОБА_20 вказану довідку подав до Славутського відділення № 510 АКІБ «УкрСиббанк», на підставі чого цього ж дня між банком та ОСОБА_16 було укладено договір № 26259001383316 про відкриття карткового рахунку та видачу платіжної картки.

28 серпня 2006 року АКІБ «УкрСиббанк» на підставі завідомо неправдивої довідки про доходи ОСОБА_16 було прийнято рішення про встановлення ОСОБА_16 суми ліміту овердрафту в розмірі 300 % від заробітної плати після оподаткування, а саме, в сумі 10000 грн. та укладено Додаткову угоду про встановлення ліміту овердрафту № 01 до Договору про відкриття карткового рахунку та видачу платіжної картки № 26259001383316 від 16.08.2006 року.

Вказані кошти ОСОБА_16 безпідставно отримав 01.09.2006 року у Славутському відділенні №510 АКІБ «УкрСиббанк» і через ОСОБА_14 передав ОСОБА_20, якими останній заволодів.

Продовжуючи свої злочинні дії, спрямовані на заволодіння чужим майном, зловживаючи довірою, у квітні 2008 року ОСОБА_20 запропонував ОСОБА_4 оформити на дружину останнього - ОСОБА_5 кредит в АКІБ «УкрСиббанку» під заставу їхньої квартири, а кредитні кошти передати йому, вводячи останніх в оману відносно повернення ним, ОСОБА_12, кредиту.

23.04.2008 року в офісному приміщенні ОСОБА_20, завідомо знаючи, що ОСОБА_4 ніколи в ПП ОСОБА_24 не працював та ніяких доходів не отримував, дав вказівку ОСОБА_14 скласти довідку про доходи ОСОБА_4

ОСОБА_14, виконуючи вказівку ОСОБА_20, усвідомлюючи, що така довідка потрібна для подання в банк з метою отримання кредиту, завідомо знаючи, що ОСОБА_4 ніколи в ПП ОСОБА_24 не працював та ніяких доходів не отримував, 23.04.2008 року в офісному приміщенні власноруч заповнила довідку № 4 від 23.04.2008 року про доходи ОСОБА_4, в яку внесла завідомо неправдиві відомості про те, що ОСОБА_4 працював у ПП ОСОБА_24 та в період з жовтня 2007 року по березень 2008 року отримував заробітну плату щомісячно в розмірі по 5100 грн. Склавши довідку, ОСОБА_14 відразу ж передала її ОСОБА_20, який власноруч її підписав та поставив печатку ПП ОСОБА_24

Аналогічним чином, з метою забезпечення надання банком кредиту, ОСОБА_20, завідомо знаючи, що ОСОБА_5 ніколи в ПП ОСОБА_13 не працювала та ніяких доходів не отримувала, 23.04.2008 року в офісному приміщенні дав вказівку ОСОБА_15 заповнити текст довідки № 5 від 23.04.2008 року про доходи ОСОБА_5, вказавши при цьому, що вона працювала в ПП ОСОБА_13 та в період з жовтня 2007 року по березень 2008 року, отримувала заробітну плату щомісячно в розмірі по 3100 грн.

В цей же день, ОСОБА_15 заповнила текст вказаної довідки в офісному приміщенні та підписала її від імені ОСОБА_13, поставила печатку приватного підприємця, після чого передала її ОСОБА_20

ОСОБА_20, не ставлячи до відома ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_24. про складання та видачу вказаних завідомо неправдивих довідок про доходи, з метою прийняття позитивного рішення про надання кредиту, наприкінці квітня 2008 року подав їх до Славутського відділення № 510 «УкрСиббанку» в м. Славуті.

На підставі вказаних завідомо неправдивих довідок про доходи, АКІБ «УкрСиббанк» 29.04.2008 року уклав Договір № 11341262000 про надання споживчого кредиту з ОСОБА_5 та Договір поруки № 201325 з ОСОБА_4 Після чого АКІБ «УкрСиббанком» безпідставно видано кредит ОСОБА_5 в сумі 30400 доларів США, що еквівалентно 153520 грн.

Отримані кошти ОСОБА_5 29.04.2008 року поруч з відділенням банку передала ОСОБА_12., якими він заволодів.

У березні 2008 року ОСОБА_20, переслідуючи мету заволодіння чужим майном шляхом обману у спосіб прийняття на себе зобов'язання сплачувати кредит та зловживаючи довірою, запропонував ОСОБА_6 оформити на себе кредит в банку під заставу квартири та під поручительство його дружини ОСОБА_7, а отримані кредитні кошти передати йому.

З метою забезпечення надання банком вказаного кредиту, ОСОБА_20, завідомо знаючи, що ОСОБА_6 ніколи в ПП ОСОБА_24 не працював та ніяких доходів не отримував, 17.03.2008 року в офісному приміщенні дав вказівку ОСОБА_14 скласти завідомо неправдиву довідку про доходи ОСОБА_6, вказавши які саме неправдиві відомості необхідно вписати до даної довідки.

ОСОБА_14, усвідомлюючи, що ОСОБА_6 в ПП ОСОБА_24 ніколи не працював та ніяких доходів не отримував, а довідка необхідна для подання в банк для отримання кредиту 17.03.2008 року в офісному приміщенні склала завідомо неправдиву довідку, в яку вписала завідомо неправдиві відомості про те, що ОСОБА_6 працював у ПП ОСОБА_24 на посаді менеджера за безстроковим трудовим договором та йому нараховано заробітну плату з вересня 2007 року по лютий 2008 року в розмірі щомісячно по 7700 грн., з яких він отримував по 6314 грн. щомісячно, а всього за вказаний період йому нараховано 46200 грн., з яких він фактично отримав 37884 грн. Вказану довідку ОСОБА_14 підписала від імені ПП ОСОБА_24 та поставила печатку приватного підприємця, після чого передала її ОСОБА_20

ОСОБА_20, не ставлячи до відома ОСОБА_6 та ОСОБА_7 про складання та видачу вказаної завідомо неправдивої довідки про доходи, з метою прийняття позитивного рішення про надання кредиту, у період з 17 по 20.03.2008 року подав її до Славутського відділення №510 АКІБ «УкрСиббанку».

На підставі вказаної завідомо неправдивої довідки про доходи, АКІБ «УкрСиббанк» 20.03.2008 року уклав Договір № 11317952000 про надання споживчого кредиту з ОСОБА_6 та Договір майнової поруки № 189459 з ОСОБА_7, після чого у Славутському відділенні № 510 АКІБ «УкрСиббанк» ОСОБА_6 безпідставно отримав кредит в сумі 207000 грн.

Отримані кошти ОСОБА_6 29.04.2008 року поруч з відділенням банку передав ОСОБА_20, які останній привласнив.

Переслідуючи вищезазначені цілі, ОСОБА_20 в березні-квітні 2008 року запропонував ОСОБА_15 оформити в АКІБ «УкрСиббанку» кредит на її ім'я, а отримані кошти передати йому. При цьому ОСОБА_20. пообіцяв самостійно повертати кредит банку, ввівши її в оману.

На виконання вказаного, задля надання банком кредиту та заволодіння ним, ОСОБА_26, завідомо знаючи, що ОСОБА_15 ніколи в ПП ОСОБА_13 не працювала та ніяких доходів не отримувала, 31.03.2008 року в офісному приміщенні дав вказівку невстановленій слідством особі скласти завідомо неправдиву довідку про доходи ОСОБА_15, вказавши які саме неправдиві відомості необхідно внести до даної довідки. 31.03.2008 року в офісному приміщенні невстановлена слідством особа склала завідомо неправдиву довідку про доходи ОСОБА_15, отримані у ПП ОСОБА_13, в яку внесла завідомо неправдиві відомості про те, що ОСОБА_15 працювала у ПП ОСОБА_13 на посаді менеджера та їй нараховано щомісячну заробітну плату з жовтня 2007 року по березень 2008 року в розмірі 6500 грн., з яких вона фактично отримувала щомісячно по 5297 грн. 50 коп., а всього за вказаний період їй нараховано 39000 грн., з яких вона фактично отримала 31785 грн. Вказану довідку ОСОБА_12 31.03.2008 року надав ОСОБА_13, яка, будучи приватним підприємцем, маючи найманих працівників, виконуючи організаційно-розпорядчі функції та являючись відповідно службовою особою, усвідомлюючи, що ОСОБА_15 у неї ніколи не працювала та ніяких доходів не отримувала, а завідомо неправдива довідка про доходи необхідна для подачі до банківської установи з метою отримання банківського кредиту, ознайомившись із її змістом, в цей же день в офісному приміщенні поставила в ній свій підпис та печатку фізичної особи - підприємця і передала ОСОБА_12

ОСОБА_20, продовжуючи реалізовувати злочинний умисел на заволодіння грошовими коштами, з метою прийняття позитивного рішення про надання кредиту, у період з 31.03.2008 року по 01.04.2008 року подав завідомо неправдиву довідку до Славутського відділення № 510 АКІБ «УкрСиббанк».

На підставі вказаної завідомо неправдивої довідки про доходи, АКІБ «УкрСиббанк» 01.04.2008 року уклав Договір №11326563000 про надання споживчого кредиту з ОСОБА_15, після чого у Славутському відділенні №510 АКІБ «УкрСиббанк» вона безпідставно отримала кредитні кошти в сумі 37400 доларів США, що складає 188870 грн., які поруч з відділенням банку передала ОСОБА_20, якими останній заволодів.

В подальшому, з метою забезпечення отримання коштів шляхом обману у спосіб прийняття на себе зобов'язання сплачувати кредит та зловживаючи довірою, ОСОБА_20 у травні 2008 року запропонував ОСОБА_15 оформити на її ім'я кредит в «Райффайзет Банк Аваль» під заставу квартири її матері - ОСОБА_27, а отримані кошти передати йому.

З метою забезпечення надання банком кредиту та заволодіння наданими банком коштами, ОСОБА_20, завідомо знаючи, що ОСОБА_15 ніколи в ПП ОСОБА_28 не працювала та ніяких доходів не отримувала, 12.04.2008 року в офісному приміщенні дав вказівку ОСОБА_15 скласти завідомо неправдиву довідку про власні доходи, вказавши, які саме неправдиві відомості необхідно вписати до даної довідки. Виконуючи вказівку ОСОБА_20, ОСОБА_15, усвідомлюючи, що вона в ПП ОСОБА_24 ніколи не працювала та ніяких доходів не отримувала, а довідка необхідна для подання до банківської установи з метою отримання кредиту, 12.04.2008 року в офісному приміщенні власноручно склала завідомо неправдиву довідку про свої доходи № 29, в яку внесла завідомо неправдиві відомості про те, що вона працювала у ПП ОСОБА_24 на посаді зам. директора магазину та отримувала заробітну плату в грудні 2007 року - січні 2008 року щомісячно в розмірі по 4500 грн., в листопаді 2007 року, лютому - квітні 2008 року щомісячно в розмірі по 4700 грн., а всього за вказаний період отримала 27800 грн.

Вказану довідку ОСОБА_15 підписала від імені ОСОБА_24, поставила печатку приватного підприємця, а 12.04.2008 року в офісному приміщенні передала її ОСОБА_20, який, переслідуючи вищеназвану мету, з метою прийняття позитивного рішення про надання кредиту наприкінці квітня 2008 року подав її до Славутського відділення ВАТ «Райффайзен Банк Аваль».

На підставі вказаної завідомо неправдивої довідки про доходи, 15.05.2008 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_15 укладено кредитний Договір № 014/2325/82/1733, а 16.05.2008 року вона безпідставно отримала кредитні кошти в сумі 30000 доларів США, що складає 151500 грн., які біля відділення вказаного банку передала ОСОБА_12, якими він заволодів.

В подальшому, знову, з метою заволодіння коштами, у травні 2008 року ОСОБА_20 запропонував ОСОБА_22, зловживаючи його довірою, ввівши його в оману - відносно повернення ним, ОСОБА_20, кредиту за нього, оформити на ім'я останнього кредит в ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» під поручительство матері - ОСОБА_9, а отримані кредитні кошти передати йому.

З метою виконання цього та заволодіння наданими банком коштами, ОСОБА_20, завідомо знаючи, що ОСОБА_22 ніколи в у ПП ОСОБА_13 не працював та ніяких доходів не отримував, 23.05.2008 року в офісному приміщенні свого приватного підприємства дав вказівку ОСОБА_15 скласти завідомо неправдиву довідку про доходи ОСОБА_22, вказавши, які саме неправдиві відомості необхідно вписати до даної довідки. Виконуючи вказівку ОСОБА_12, ОСОБА_15, усвідомлюючи, що ОСОБА_22 в ПП ОСОБА_13 ніколи не працював та ніяких доходів не отримував, а довідка необхідна для подання до банківської установи з метою отримання кредиту, 23.05.2008 року в цьому ж офісному приміщенні вона власноручно на комп'ютері склала завідомо неправдиву довідку про доходи №25, в яку внесла завідомо неправдиві відомості про те, що ОСОБА_8 працював у ПП ОСОБА_13 на посаді головного економіста згідно безстрокового трудового договору та йому нараховано заробітну плату за листопад 2007 року в сумі 4560 грн.,з яких він фактично отримав 3693 грн., за грудень 2007 року - 4320 грн., з яких фактично отримав 3500 грн., за січень 2008 року - 4700 грн., з яких фактично отримав 3890 грн., за лютий 2008 року - 4960 грн., з яких фактично отримав - 4020 грн., за березень 2008 року - 4690 грн., з яких фактично отримав 3800 грн., за квітень 2008 року - 4970 грн., з яких фактично отримав - 4026 грн., а всього за листопад 2007 року - квітень 2008 року ОСОБА_22 нараховано 28200 грн., з яких він фактично отримав 22848 грн. Вказану завідомо неправдиву довідку про доходи ОСОБА_15 надала ОСОБА_13, яка будучи приватним підприємцем, маючи найманих працівників, виконуючи організаційно-розпорядчі обов'язки та являючись службовою особою, усвідомлюючи, що ОСОБА_22 у неї ніколи не працював та ніяких доходів не отримував, а завідомо неправдива довідка про доходи необхідна для подання до банківської установи з метою отримання банківського кредиту, ознайомившись з її змістом, 23.05.2008 року у своєму помешканні по АДРЕСА_1 підписала її та поставила печатку приватного підприємця і повернула ОСОБА_15

23.05.2008 року в офісному приміщенні ОСОБА_15 передала завідомо неправдиву довідку про доходи ОСОБА_22 ОСОБА_20, який продовжуючи свій злочинний умисел на заволодіння грошовими коштами, з метою прийняття позитивного рішення про надання кредиту подав її до Славутського відділення ВАТ «Райффайзен Банк Аваль».

На підставі вказаної завідомо неправдивої довідки про доходи, 23.05.2008 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_22 укладено кредитний Договір № 014/2325/82/1743, а 26.05.2008 року ОСОБА_22 безпідставно отримав кредит в суміш 24200 доларів США, що складає 117370 грн.

Отримані кошти ОСОБА_22 поруч з відділенням банку передав ОСОБА_20., які останній привласнив.

Не зупиняючись на досягнутому, продовжуючи свої дії спрямовані на заволодіння коштами інших осіб, зловживаючи довірою, ввівши в оману - відносно повернення ним, ОСОБА_20, кредиту, у травні 2008 року ОСОБА_20 запропонував ОСОБА_29 оформити кредит на ім'я його дружини ОСОБА_10 в ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» під заставу квартири, а отримані кошти передати йому.

З метою забезпечення надання банком кредиту та заволодіння наданими банком коштами, ОСОБА_20, завідомо знаючи, що ОСОБА_10 ніколи в ПП ОСОБА_24 не працювала та ніяких доходів не отримувала, 26.05.2008 року в офісному приміщенні дав вказівку ОСОБА_15 скласти завідомо неправдиву довідку про доходи ОСОБА_10, вказавши які саме неправдиві відомості необхідно внести до даної довідки. Виконуючи вказівку ОСОБА_12, ОСОБА_15, усвідомлюючи що ОСОБА_10 в ПП ОСОБА_24 ніколи не працювала та ніяких доходів не отримувала, а довідка необхідна для подання до банківської установи з метою отримання кредиту, 26.05.2008 року в офісному приміщенні власноручно на комп'ютері склала завідомо неправдиву довідку про доходи № 20, в яку внесла завідомо неправдиві відомості про те, що ОСОБА_10. працювала у ПП ОСОБА_24 на посаді головного економіста згідно безстрокового трудового договору та їй нараховано заробітну плату за листопад 2007 року сумі 6000 грн., з яких фактично сплачено 4860 грн., за грудень 2007 року - 5500 грн., з яких фактично отримала 4455 грн., за січень 2008 року - 5300 грн., з яких фактично отримала 4293 грн., за лютий 2008 року - 5700 грн., з яких фактично отримала - 4617 грн., за березень 2008 року - 6000 грн., з яких фактично отримала 4860 грн., за квітень 2008 року - 5800 грн., з яких фактично отримала - 4698 грн., а всього за листопад 2007 року - квітень 2008 року ОСОБА_10 нараховано 34300 грн., з яких вона фактично отримала 27783 грн. Вказану завідомо неправдиву довідку про доходи ОСОБА_31 підписала від імені ПП ОСОБА_24 та поставила печатку ПП ОСОБА_24

26.05.2008 року в офісному приміщенні ОСОБА_15 передала довідку про доходиш ОСОБА_12, який, продовжуючи свій злочинний умисел на заволодіння кредитними грошовими коштами, з метою прийняття позитивного рішення про надання кредиту, подав її до Славутського відділення ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», не повідомляючи про це ОСОБА_10 та ОСОБА_29.

На підставі вказаної завідомо неправдивої довідки про доходи, 26.05.2008 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_10. укладено кредитний Договір № 014/2325/82/1743, а 26.05.2008 року ОСОБА_10 безпідставно отримала кредит в сумі 26900 доларів США, що складає 130465 грн., які поруч з цим відділенням банку передала ОСОБА_20, якими він заволодів.

Вказаними діями ОСОБА_20, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15 завдано збитку АКІБ «УкрСиббанк» та ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» в сумі 968 825 грн., що становить 3 800 неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

Діями ОСОБА_20 та ОСОБА_14 завдано збитку ОСОБА_16, ОСОБА_32, ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_22, ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_29 на загальну суму 618355 грн., що становить 2420 неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

Не погоджуючись з вироком суду, засуджений ОСОБА_12 подав апеляцію, в якій просить оскаржуваний вирок, в частині його засудження за ч.4 ст.190 КК України, скасувати за відсутністю в його діях складу вказаного злочину.

Свої вимоги аргументує тим, що матеріали справи не містять доказів його умислу на заволодіння грошима потерпілих, взятих у борг без мети їх повернення.

Зазначає, що світовий економічний кризис, який відбувся у серпні 2008 року, позбавив його можливості погасити кредити потерпілих.

Звертає увагу на те, що всі потерпілі без виключення, знали про надання до банку фіктивних довідок, самі особисто подавали всі необхідні документи для отримання кредиту, самі укладали кредитні договори та посвідчували у нотаріуса договори іпотеки. Крім того, по деяких кредитах, що були взяті потерпілими, він особисто був поручителем перед банком, надавав боргові розписки і за користування коштами сплачував потерпілим винагороду.

Наголошує на тому, що судом при розгляді справи, не досліджувалося питання фінансової спроможності погашення апелянтом кредитів.

Акцентує увагу на те, що при отриманні коштів від потерпілих у нього не було наміру привласнювати їх, а тому, з врахуванням положень п.18 Постанови Пленуму ВСУ від 06.11.2009 року «Про судову практику у справах про злочини проти власності», в його діях відсутній склад злочину, передбачений ч.4 ст.190 КК України.

У поданій апеляції потерпілий ОСОБА_16 просить вирок суду в частині вирішення цивільного позову скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд в порядку цивільного судочинства.

В обґрунтування своєї позиції, апелянт посилається невідповідність висновків суду викладених у вироку фактичним обставинам справи, оскільки ОСОБА_12, всупереч висновку суду, до цього часу не повернув коштів за кредитним договором, що ставить його у скрутне матеріальне становище, так як на сьогоднішній день існує реальна заборгованість перед банком АКІБ «УкрСиббанк» в сумі 10000 грн. основного боргу.

Вважає, що матеріали кримінальної справи не містять жодних доказів повернення ОСОБА_12 йому зазначених грошових коштів.

Засуджені ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15 вирок суду першої інстанції не оскаржували.

Заслухавши суддю-доповідача, який доповів суть вироку суду першої інстанції, повідомивши ким та в якому обсязі він оскаржений, виклавши основні доводи апеляцій учасників процесу, пояснення засудженого ОСОБА_12 та його захисника на підтримку поданої апеляції щодо необхідності скасування оскаржуваного вироку в частині його засудження за ч.4 ст.190 КК України та закриття у зв'язку з цим провадження за відсутності в його діях складу інкримінованого злочину, думку прокурора про законність і обґрунтованість судового рішення та безпідставність доводів процесуальних опонентів, перевіривши матеріали кримінальної справи, у тому числі шляхом проведення часткового судового слідства, обговоривши доводи апеляцій, надавши засудженим можливість виступу в судових дебатах та останньому слові, колегія суддів вважає, що апеляція потерпілого ОСОБА_16 підлягає задоволенню у повному обсязі, а апеляція засудженого ОСОБА_12 підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

У відповідності до вимог ст.365 КПК України (1960 р.) апеляційний суд перевіряє рішення суду першої інстанції в межах апеляції і вправі вийти за межі апеляційних вимог тільки, якщо цим не погіршується становище засудженого. Висновки суду першої інстанції щодо фактичних обставин справи, які учасниками процесу не оспорюються, дослідженню та перевірці не підлягають.

Як вбачається із поданих апеляцій, висновки місцевого суду про доведеність вини засуджених ОСОБА_12 та ОСОБА_13 у вчинені злочинів, передбачених ч.2 ст.366 КК України; ОСОБА_14 та ОСОБА_15 у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.27, ч.2 ст.366, ч.2 ст.27, ч.2 ст.190 КК України, апелянтами не оспорюються, заперечуються при цьому висновки суду про винність ОСОБА_12 у вчиненні злочину, передбаченого ч.4 ст.190 КК України, а саме в умисному заволодінні чужим майном шляхом обману та зловживання довірою, повторно, за попередньою змовою групою осіб, вчинене в особливо великих розмірах та відмова у задоволенні позовних вимог прокурора, в інтересах потерпілого ОСОБА_16, про стягнення з ОСОБА_12 на користь потерпілого 10 000 грн. матеріальної шкоди.

Не зважаючи на невизнання вини ОСОБА_12 у вчиненні злочину, передбаченого ч.4 ст.190 КК України, його вина підтверджується доказами, які були предметом ретельного дослідження в судовому засіданні місцевого суду та перевірені шляхом часткового судового слідства в апеляційному порядку.

Так, засуджений ОСОБА_12, як в суді першої так і в апеляційній інстанції не заперечував фактичних обставин (розміру грошових сум, умов, дат) отримання від потерпілих грошових кредитних коштів, які використовувалися ним для забезпечення роботи підприємства, яке перебувало в скрутному економічному становищі. Не заперечувалися засудженим і факти підроблення документів (фіктивних довідок), на підставі яких проводилися операції по отриманню даних кредитних коштів. Однак, спростовувався умисел на їх привласнення шляхом не повернення потерпілим, оскільки грошові зобов'язання до кризисної ситуації в країні погашалися в строки встановлені кредитними договорами.

Разом з тим, версія засудженого ОСОБА_12 про відсутність у його діях умислу на заволодіння шахрайським шляхом грошових кредитних коштів потерпілих у великих розмірах, була належним чином спростована місцевим судом та перевірена апеляційним судом і визнана неспроможною з огляду на її спростування отриманими в ході дослідження під час судового провадження послідовними та змістовними доказами.

Вирішуючи питання наявності умислу у діях засудженого ОСОБА_12, місцевий суд прийняв до уваги обставини скоєного злочину, спосіб заволодіння ОСОБА_12 грошовими коштами потерпілих, суму отриманих коштів (понад 900000 грн.), погасити які він був неспроможний у зв'язку з складним фінансово-економічним станом свого підприємства.

Крім того, факт неспроможності погашення засудженим ОСОБА_12 грошових зобов'язань перед потерпілими, підтверджується і тим, що на момент оформлення кредитних договорів, майно, а саме 7 магазинів, на яке посилається в апеляції засуджений, як на факт фінансової спроможності погасити заборгованість, перебувало у заставі та оренді, що виключає можливість розпоряджатися ним на власний розсуд.

Сам засуджений у судових засіданнях місцевого та апеляційного судів вказував на неспроможність оформлення кредитів на своє ім'я по тій причині, що на той час у нього вже існувало декілька кредитів в банку, тоді як кошти були необхідні для функціонування підприємницької діяльності, закупки товарів, погашення орендної плати за приміщення, які використовувалися ним як магазини.

Отже, колегія суддів вважає встановленим та належним чином доведеним факт наявності у діях засудженого ОСОБА_12 заздалегідь обдуманого умислу на заволодіння шахрайським шляхом грошовими кредитними коштами потерпілих у великих розмірах.

Такий висновок випливає з аналізу фактичних обставин справи у їх сукупності, а саме: з показань потерпілих, які вказували на неодноразові звернення до засудженого з вимогою погасити кредитні зобов'язання перед банками та пасивні дії останнього у виконанні даних вимог; існування вкрай неблагополучного фінансового становища засудженого ОСОБА_12, як особи, яка зобов'язувалася перед потерпілими погашати кошти, до моменту укладання кредитних договорів; економічної необґрунтованості та нереальності прийнятих зобов'язань, тобто фактичної неспроможності їх подальшого погашення; підроблення офіційних документів, як підстав для оформлення кредитних договорів, необхідних для ведення підприємницької діяльності; неодноразовість укладення угод (кредитних договорів) без виконання зобов'язань за ними, як і відсутність джерел для їх фактичного виконання.

Наявність сукупності як прямих, так і непрямих доказів, отриманих під час судового розгляду в місцевому суді та часткового судового слідства в апеляційному порядку, на думку колегії суддів, носять неспростовний характер наявності в діях ОСОБА_12 умислу та корисливого мотиву на заволодіння шахрайським шляхом грошових кредитних коштів потерпілих, повторно, за попередньою змовою групою осіб, в особливо великих розмірах.

Призначене ОСОБА_12 покарання за вказаним злочином, на думку колегії суддів, відповідає загальним засадам призначення покарання, зазначеним у ст.65 КК України та Постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24.10.2003 року №7 (із наступними змінами та доповненнями), є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів.

Суд належним чином урахував ступінь тяжкості вчиненого засудженим злочину, особу винного, обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання та призначив покарання ОСОБА_12 в межах мінімального розміру, передбаченого в санкції статті 190 ч.4 КК України, з чим і погоджується колегія суддів.

В той же час, визнаючи ОСОБА_12 винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.4 ст.190 КК України, та ОСОБА_14 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.27, ч.2 ст.190 КК України, місцевий суд у вироку, згідно диспозиції цього закону, не навів чіткого та зрозумілого формування обвинувачення, яке визнав доведеним.

Так, відповідно до диспозиції статті 190 КК України, під шахрайством розуміється заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою.

Об'єктивною стороною вказаного злочину є заволодіння майном чи придбання права на майно потерпілого шляхом «обману» чи «зловживання довірою». Між тим, з наведених у вироку обставин та формулювання обвинувачення, визнаного доведеним, вбачається, що суд не визначився з тим, у який саме спосіб було вчинено шахрайські дії та не деталізував в чому вони полягали.

Тому колегія суддів приходить до висновку, що з урахуванням досліджених місцевим та апеляційним судами доказів, ОСОБА_12 заволодів коштами потерпілих тільки шляхом зловживання їх довірою, а ОСОБА_14 своєю співучастю сприяла у цьому, оскільки засуджені недобросовісно використовували особливі довірчі стосунки, які склалися між ними та потерпілими внаслідок дружніх та трудових відносин.

Відтак, зазначення у мотивувальній частині вироку кваліфікації дій ОСОБА_12 та ОСОБА_14 та формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, а саме вчинення та сприяння у вчиненні шахрайства шляхом обману є зайвим та підлягає виключенню з вироку.

Крім того, розглядаючи кримінальну справу у межах апеляцій, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановивши фактичні обставини справи та перевіривши належним чином зібрані у справі докази, припустився помилки у кваліфікації дій усіх засуджених за ч.2 ст.366 КК України, зазначивши про наявність в їх діях такої кваліфікуючої ознаки, як тяжкість наслідків що настали.

Так, характерними особливостями основного складу злочину, передбаченого ч.1 ст.366 КК України, є те, що склад цього злочину формальний, тобто злочин визнається закінченим із моменту вчинення зазначених у диспозиції чотирьох видів дій: а) складання службовою особою завідомо неправдивих офіційних документів; б) видача службовою особою завідомо неправдивих офіційних документів; в) внесення службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей; г) інше підроблення службовою особою офіційних документів.

Особливістю даного діяння є те, що норма закону (статті 366 КК) не передбачає кримінальної відповідальності за наступне використання підроблених офіційних документів.

Часиною другою статті 366 КК України передбачена кримінальна відповідальність за вчинення вище викладених видів службового підроблення, якщо вони спричинили тяжкі наслідки, визначення яким дається у примітці до статті 364 КК України. Кримінальна відповідальність за цей злочин настає у разі, коли службове підроблення призвело до спричинення реальної майнової шкоди і ця шкода перебуває у прямому (безпосередньому) причинному зв'язку саме із службовим підробленням.

Шкода охоронюваним законом інтересам заподіюється, як правило, не самим по собі підробленням офіційних документів, а внаслідок використання їх. Використання підроблених офіційних документів, не є конструктивною ознакою службового підроблення, тому визначення причинного зв'язку між службовим підробленням та тяжкими наслідками залежить від того, ким саме - іншою особою чи самим підсобником, в якому значенні, з якою метою використовувалися ці документи. Якщо підроблені офіційні документи використовує особа, що їх підробила, як засіб чи спосіб скоєння іншого злочину, усвідомлює при цьому, що підроблення документів є етапом злочинної поведінки чи необхідною дією для скоєння іншого посягання. Внаслідок чого буде досягнуто кінцевої мети всієї злочинної поведінки, то таке службове підроблення не може кваліфікуватися як таке, що спричинило тяжкі наслідки.

Як вбачається із матеріалів справи, засуджений ОСОБА_12, будучи приватним підприємцем, являючись службовою особою, маючи у підпорядкуванні найманих працівників, на яких мав вплив, використовуючи їх довіру, за безпосередньою своєю та їх участю, їх сприянням, виконанням ними конкретних вказаних ним дій, групою осіб за попередньою змовою з ними, а саме, приватним підприємцем ОСОБА_13, працівниками - ОСОБА_14, ОСОБА_21, які разом з ним шляхом внесення до офіційних документів підприємства завідомо неправдивих відомостей, складали та видавали завідомо неправдиві документи - довідки про заробітну плату, шляхом обману та зловживання їх довірою та інших осіб, під приводом розвитку підприємства, здійснення підприємницької діяльності, заволодів коштами ОСОБА_16, ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_22, ОСОБА_9, ОСОБА_10., ОСОБА_29, на означені у вироку місцевого суду суми, які вони отримали, як кредити, у АКІБ «УкрСиббанку» та «Райффайзен банк Аваль».

Із встановлених в судовому рішенні дій засуджених, які останніми не оспорюються, вбачається, що задум на отримання неправомірної вигоди передбачав скоєння сукупності злочинів, одним з яких було службове підроблення документів (довідок) на підставі яких в подальшому видавалися кредити. Разом з тим, саме по собі підроблення офіційних документів не спричинило будь-якої шкоди, а їх призначенням було скоєння іншого злочину, який за способом, місцем, часом та характером дій, метою та умислом утворював зі службовим підробленням сукупність злочинів. Тяжкі ж наслідки, як результат злочинних дій, настали після виконання об'єктивної сторони наступного злочину.

Таким чином, визнавши винним ОСОБА_12 та ОСОБА_13 у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.366 КК України; ОСОБА_14 та ОСОБА_15 у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.27, ч.2 ст.366 КК України, місцевий суд, поклав на засуджених подвійну відповідальність за одні й ті самі наслідки, що є не припустимим і служить підставою для зміни судового рішення, в порядку ст.365 КПК України (1960 р.), та перекваліфікації дій ОСОБА_12 та ОСОБА_13 на ч.1 ст.366 КК України; ОСОБА_14 та ОСОБА_15 на ч.2 ст.27, ч.1 ст.366 КК України.

Допустився місцевий суд і помилки під час звільнення засуджених ОСОБА_15 та ОСОБА_14 від кримінального покарання за ч.2 ст.27, ч.2 ст.366 КК України.

Зокрема, визнаючи ОСОБА_15 та ОСОБА_14 винними у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.27, ч.2 ст.366 КК України, призначаючи їм покарання, та звільняючи від його відбуття на підставі п.3 ч.1 ст.49, п.5 ст.74 КК України у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, місцевий суд, не врахував наявності підстав для звільнення засуджених від кримінальної відповідальності за вказаними злочинами, чим порушив вимоги п.1 ч.1 ст.371 КПК України 1960 року, а саме не застосував кримінального закону, який підлягає застосуванню у даному випадку.

Так, відповідно до ст.49 КК України, особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до набрання вироком законної сили минули визначені цією статтею строки. Особа, відповідно до положень ч.5 ст.74 КК України, може бути також звільнена від призначеного за вироком суду покарання з підстав, передбачених ст.49 КК України.

При цьому звільнення особи від покарання в зв'язку із спливом строків давності за ч. 5 ст. 74 КК України може бути застосоване лише у випадках, коли суд не може звільнити особу від кримінальної відповідальності в зв'язку із спливом строків давності (ст. 49 КК). Так, якщо особа заперечує проти закриття справи з нереабілітуючих підстав (сплив строків давності) і вимагає закрити справу зокрема за відсутністю події або складу злочину, суд, при наявності для того підстав, визнає цю особу винною, виносить обвинувальний вирок та звільняє її від покарання.

Разом з тим, з матеріалів кримінальної справи, а саме протоколу судового засідання, вбачається, що засуджені ОСОБА_15 та ОСОБА_14 в місцевому суді повністю визнали свою вину у тому, що за попередньою домовленістю та співучастю зі службовою особою вносили до офіційних документів завідомо неправдиві відомості та видавали завідомо неправдиві документи. Засуджена ОСОБА_15 в останньому слові просила звільнити її від кримінальної відповідальності за вказаним злочином. Аналогічне прохання було подано в судових дебатах і захисником засудженої ОСОБА_14

Згідно п.2 а.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України №12 від 23 грудня 2005 року „ Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності „ рекомендовано судам звернути увагу на те, що ухвалити рішення про звільнення особи від кримінальної відповідальності можна лише за наявності її згоди на закриття справи з відповідної підстави.

З врахуванням того, що така згода засуджених була присутня та наявні підстави для закриття кримінальної справи у частині інкримінованого їм злочину за ч.2 ст.27- ч.2 ст.366 КК України на підставі п.2 ч.1 ст.49 КК України, місцевий суд повинен був звільнити ОСОБА_15 та ОСОБА_14 саме від кримінальної відповідальності за вказаним злочином, а не від призначеного покарання.

У зв'язку з наведеним, з врахуванням перекваліфікації апеляційним судом дій засуджених, в тому числі і ОСОБА_15 та ОСОБА_14 з ч.2 ст.27- ч.2 ст.366 КК України на ч.2 ст.27- ч.1 ст.366 КК України, колегія суддів вважає за необхідне кримінальну справу щодо ОСОБА_15 та ОСОБА_14 в цій частині закрити на підставі п. 2 ч.1 ст.49 КК України, звільнивши їх від кримінальної відповідальності за ч.2 ст.27- ч.1 ст.366 КК України у зв'язку із закінченням строків давності.

Слушними, на переконання колегії суддів, є доводи потерпілого ОСОБА_16, викладені в його апеляції, щодо невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи в частині відмови у задоволенні позовних вимог прокурора, в його інтересах.

Так, місцевий суд, відмовляючи у задоволенні цивільного позову прокурора, заявленого в інтересах потерпілого ОСОБА_16, виходив з того, що потерпілим в судовому засіданні підтверджено факт та розмір відшкодування завданої матеріальної шкоди засудженим ОСОБА_12

Разом з цим, з аналізу матеріалів справи, в тому числі протоколу судового засідання, будь-яких доказів про відшкодування засудженим ОСОБА_12 потерпілому ОСОБА_16 матеріальної шкоди в розмірі 10 000 грн. не міститься.

Відповідно до вимог ст.367 КПК України 1960 р. підставами для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції серед інших є невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам справи.

За змістом ст.369 КПК України 1960 р. судове рішення вважається таким, що не відповідає фактичним обставинам справи, якщо висновки суду не підтверджуються доказами дослідженими в судовому засіданні; висновки суду, викладені в судовому рішенні, містять істотні суперечності.

У зв'язку з наведеним, з врахуванням невідповідності висновків суду, фактичним обставинам справи, в частині відмови в задоволенні цивільного позову прокурора, заявленого в інтересах потерпілого ОСОБА_16, не ґрунтування таких висновків на доказах, що містяться в матеріалах даної кримінальної справи, колегія суддів вважає за необхідне вирок суду в цій частині скасувати та направити справу на новий судовий розгляд в порядку цивільного судочинства.

У зв'язку з наведеним, керуючись ст.ст. 365, 366, 367, 369 КПК України (1960 р.) та п.11 розділу «Перехідні положення» КПК України, колегія суддів, -

У х в а л и л а:

Апеляційну скаргу потерпілого ОСОБА_16 задовольнити, а апеляційну скаргу засудженого ОСОБА_12 задовольнити частково.

Вирок Нетішинського міського суду від 25 листопада 2013 року, щодо ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15 в частині вирішення цивільного позову прокурора, заявленого в інтересах потерпілого ОСОБА_16 - скасувати з направленням справи на новий судовий розгляд в порядку цивільного судочинства в той же суд.

Цей же вирок, в порядку ст.365 КПК України 1960 р., змінити.

Перекваліфікувати дії засуджених:

ОСОБА_12 з ч.2 ст.366 КК України на ч.1 ст.366 КК України та призначити покарання у виді обмеження волі строком на 2 роки, з позбавленням права обіймати посади пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій на всіх підприємствах, установах, організаціях незалежно від форм власності, державних органах строком на 2 (два) роки.

На підставі п.3 ч.1 ст.49, п.5 ст.74 КК України ОСОБА_12 звільнити від покарання за ч.1 ст.366 КК України (в редакції 2001 року) у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності і справу в цій частині щодо нього закрити.

ОСОБА_13 з ч.2 ст.366 КК України на ч.1 ст.366 КК України та призначити покарання у виді обмеження волі строком на 1 рік, з позбавленням права обіймати посади пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій на всіх підприємствах, установах, організаціях незалежно від форм власності, державних органах строком на 2 (два) роки.

На підставі п.3 ч.1 ст.49, п.5 ст.74 КК України ОСОБА_13 звільнити від покарання за ч.1 ст.366 КК України (в редакції 2001 року) у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності і справу в цій частині щодо неї закрити.

ОСОБА_14 з ч.2 ст.27, ч.2 ст.366 КК України на ч.2 ст.27, ч.1 ст.366 КК України, звільнивши її від кримінальної відповідальності за ч.2 ст.27, ч.1 ст.366 КК України у зв'язку із закінченням строків давності згідно ст.ст. 49, 74 КК України, а кримінальну справу щодо неї в цій частині закрити.

ОСОБА_15 з ч.2 ст.27, ч.2 ст.366 КК України на ч.2 ст.27, ч.1 ст.366 КК України, звільнивши її від кримінальної відповідальності за ч.2 ст.27, ч.1 ст.366 КК України у зв'язку із закінченням строків давності згідно ст.ст. 49, 74 КК України, а кримінальну справу щодо неї в цій частині закрити.

Виключити з мотивувальної частини вироку з формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, посилання про спосіб вчинення злочинів ОСОБА_12 за ч.4 ст.190 КК України та ОСОБА_14 за ч.2 ст.27, ч.2 ст.190 КК України шляхом обману.

В решті вирок суду залишити без змін.

Судді /підписи/

Згідно з оригіналом:

Суддя апеляційного суду

Хмельницької області І.В. Вітюк