Постанова № 41229942, 04.11.2014, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" листопада 2014 р.Справа № 923/1037/14Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Журавльова О.О.,

суддів: Ярош А.І., Савицького Я.Ф.

(відповідно до розпорядження в.о. голови суду від 29.09.2014р. розгляд апеляційної скарги здійснюється даною судовою колегією)

при секретарі судового засідання Селиверстовій М.В.

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Югтранзитсервіс-Агропродукт"

на рішення господарського суду Херсонської області від 11 серпня 2014 року

у справі №923/1037/14

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Югтранзитсервіс-Агропродукт"

про стягнення 74121,91 грн.,-

В С Т А Н О В И В:

ФО-П ОСОБА_1 звернувся до господарського суду Херсонської області з позовом до ТОВ "Югтранзитсервіс-Агропродукт" про стягнення 74121,91 грн., з яких: 55983,66 грн. основної заборгованості, 9111,64 грн. пені, 2704,08 грн. 3% річних та 6322,53 грн. збитків від інфляції.

Рішенням господарського суду Херсонської області від 11 серпня 2014 року у справі №923/1037/14 (суддя Нікітенко С.В.) позов задоволено частково: з відповідача на користь позивача стягнуто 55983,66 грн. основної заборгованості та 1379,92 грн. судового збору; у задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення основного боргу є обґрунтованими, правомірними та такими, що підтверджуються матеріалами справи. При цьому, позивачем не наведено обґрунтування правомірності початку нарахування ним відповідачу 3% річних, пені та інфляційних втрат саме з 21.11.2012р., не зазначено, за якими саме договорами здійснено таке нарахування, враховуючи наявність невиконаних відповідачем зобов'язань за договором № 256-12 від 20.09.2012р. та договором № 239 від 06.06.2013р., не надано також і документальних доказів часткової сплати заборгованості відповідачем, що позбавляє суд самостійного права, перевірити дані нарахування.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду першої інстанції, відповідач (ТОВ "Югтранзитсервіс-Агропродукт") звернувся до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати в частині стягнення з відповідача 1379,92 грн. витрат по сплаті судового збору, з посиланням при цьому на неправильне застосування господарським судом першої інстанції норм процесуального права і невідповідність висновків суду обставинам справи, з мотивів, викладених в апеляційній скарзі.

Представник відповідача (ТОВ "Югтранзитсервіс-Агропродукт") у судове засідання не з'явився, про час, дату та місце розгляду апеляційної скарги повідомлений належним чином, про що свідчать відповідні поштові повідомлення від 08.09.2014р. та від 02.10.2014р.

Представник позивача (ФО-П ОСОБА_1.) у судове засідання не з'явився, про час, дату та місце розгляду апеляційної скарги повідомлений належним чином, про що свідчать відповідні поштові повідомлення від 08.09.2014р. та від 02.10.2014р.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд визнав за можливе розглянути апеляційну скаргу ТОВ "Югтранзитсервіс-Агропродукт" за відсутністю представників сторін у судовому засіданні.

Відповідно до ст. 85 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального та матеріального права, апеляційний господарський суд дійшов до наступних висновків.

Матеріали справи свідчать про те, що 20 вересня 2012 року між ТОВ "Югтранзитсервіс-Агропродукт" (замовник, відповідач) та ФО-П ОСОБА_1 (перевізник, позивач) було укладено договір про надання транспортних послуг № 256-12, за умовами якого перевізник зобов'язується за завданням замовника надати послуги з перевезення в порядку та умовах, визначених цим договором, а замовник - прийняти та оплатити їх.

Відповідно до п. 4.2. договору від 20.09.2012р. загальна вартість наданих послуг визначається сторонами по факту їх надання на підставі товаро-транспортних накладних та фіксується в актах про надані послуги.

Згідно з п.4.3 договору від 20.09.2012р. оплата проводиться за фактично виконаний об'єм роботи згідно з актом про надані послуги протягом 10-ти банківських днів з дня підписання акту.

В подальшому, до даного договору між сторонами укладено додаткову угоду № 1 від 21.09.2012р. та додаткову угоду б/н від 28.09.2012р.

06 червня 2013 року між ТОВ "Югтранзитсервіс-Агропродукт" (замовник, відповідач) та фізичною особою-підприємцем ФО-П ОСОБА_1 (перевізник, позивач) було укладено договір про надання транспортних послуг поле-елеватор № 239, за умовами якого перевізник зобов'язується за завданням замовника надати послуги з перевезення в порядку та умовах, визначених цим договором, а замовник - прийняти та оплатити їх.

Відповідно до п. 4.2. договору від 20.09.2012р. загальна вартість наданих послуг визначається сторонами по факту їх надання на підставі товаро-транспортних накладних та фіксується в актах про надані послуги.

Згідно з п.4.3 договору від 20.09.2012р. оплата проводиться за фактично виконаний об'єм роботи згідно з актом про надані послуги протягом 30-ти банківських днів з дня підписання акту (в редакції додаткової угоди № 1 від 12.06.2013р. - протягом 20 банківських днів з дня підписання акту.).

В подальшому, до даного договору між сторонами укладено додаткову угоду № 1 від 12.06.2013р.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач надав відповідачу послуги з перевезення:

- на виконання умов договору № 256-12 від 20.09.2012р.: за актом від 30.09.2012р. на суму 96108,70 грн., за актом від 10.10.2012р. на суму 46341,90 грн., за актом від 25.10.2012р. на суму 52576,50 грн., за актом від 06.12.2012р. на суму 321,60 грн.;

- на виконання умов договору № 239 від 06.06.2013р.: за актом від 01.07.2013р. на суму 56063,24 грн.

Вказані акти підписані представниками сторін та скріплені печатками підприємств.

Проте, всупереч договірних зобов'язань відповідач лише частково розрахувався за надані позивачем послуги, що призвело до виникнення заборгованості у розмірі 55983,66 грн., існування якої відповідачем не спростовується.

Позивач звернувся до відповідача з претензією від 15.04.2014р. щодо сплати даної заборгованості, яка залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Вищенаведене стало підставою для звернення ФО-П ОСОБА_1 до місцевого господарського суду з відповідною позовною заявою.

Дослідивши матеріали справи, апеляційний господарський суд приходить до наступних висновків.

Статтею 175 ГК України встановлено, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно із ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтями 202, 205 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

У відповідності до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У відповідності до ч.2 ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів. Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

У відповідності до ч.1 ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

За вимогами ч.1, ч.7 ст. 193 ГК України, які кореспондуються з вимогами ст. 526 ЦК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно зі ст. 610, ч.2 ст. 615 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.

Статтею 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи, та не спростовується сторонами, на виконання умов договорів № 256-12 від 20.09.2012р. та № 239 від 06.06.2013р позивач надав відповідачу відповідні послуги на загальну суму 251411,94 грн., що підтверджується відповідними актами про надані послуги (а.с.52-56). Вказані акти підписані без зауважень представниками сторін та скріплені печатками підприємств.

Як стверджує в письмових поясненнях позивач, та не спростовує відповідач, останній розрахувався з позивачем за вищезазначені послуги частково, залишена заборгованість становить 55983,66 грн. та визнається відповідачем у повному обсязі.

Згідно зі ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 33 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Враховуючи вищевикладене та норми чинного законодавства, апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про наявність підстав для задоволення позовних вимог ФО-П ОСОБА_1 в частині стягнення з відповідача 55983,66 грн. основного боргу.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача 3% річних, втрат від інфляції та пені, апеляційний господарський суд зазначає наступне.

Згідно зі ст. 229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами. Обчислення розміру збитків здійснюється у валюті, в якій провадилися або повинні бути проведені розрахунки між сторонами, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 6 ст. 230 ГК України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Дослідивши матеріали, обставини справи та відповідні розрахунки позивача, апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду, що позивачем не наведено обґрунтування правомірності початку нарахування ним відповідачу 3% річних, пені та інфляційних втрат саме з 21.11.2012р., не зазначено, за якими саме договорами здійснено таке нарахування, враховуючи наявність невиконаних відповідачем зобов'язань за договором № 256-12 від 20.09.2012р. та договором № 239 від 06.06.2013р., не надано також і документальних доказів часткової сплати заборгованості відповідачем, що позбавляє суд самостійного права, перевірити дані нарахування.

Таким чином, апеляційний господарський суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ФО-П ОСОБА_1 в частині стягнення з відповідача 9111,64 грн. пені, 2704,08 грн. 3% річних та 6322,53 грн. втрат від інфляції.

Решта доказів, наданих сторонами, не стосуються предмету спору і не спростовують вищенаведених висновків колегії суддів.

Також апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про відсутність підстав для стягнення з відповідача 3000 грн. судових витрат на послуги адвоката, оскільки умови договору № 11/2014 від 10.06.2014р. про надання правової допомоги не містять відомостей, що правова допомога надається позивачу саме по цій справі.

Як стверджує скаржник, місцевим господарським судом було стягнуто з відповідача судовий збір без врахування вимог ГПК України, зокрема, ст. 49 ГПК України.

Стосовно вказаних доводів скаржника, апеляційний господарський суд зазначає наступне.

За ст.ст. 44, 49 ГПК України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Здійснивши перерахунок суми судового збору, належної до сплати пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, апеляційний господарський суд приходить до висновку, що сума судового збору, яка підлягає стягненню з відповідача становить 1379,92 грн., а отже місцевим господарським судом правомірно стягнуто з відповідача на користь позивача відповідну суму судового збору.

Апеляційний господарський суд не приймає до уваги доводи скаржника, що звернувшись з відповідною позовною заявою позивач фактично позбавив відповідача можливості досудового врегулювання спору, чим порушив права відповідача, оскільки досудове врегулювання спорів є правом, а не обов'язком сторін, а отже права відповідача в даному випадку не були порушені.

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Таким чином, оскільки доводи, викладені в апеляційній скарзі, та матеріали справи не спростовують вищенаведені висновки суду першої інстанції, апеляційний господарський суд вважає, що оскаржуване судове рішення прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, відповідає фактичним обставинам і матеріалам справи, а підстави, передбачені ст. 104 ГПК України, для його зміни чи скасування відсутні.

За таких обставин оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Югтранзитсервіс-Агропродукт" - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Рішення господарського суду Херсонської області від 11 серпня 2014 року у справі №923/1037/14 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Югтранзитсервіс-Агропродукт" - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.

Повний текст постанови підписаний 06 листопада 2014 року.

Головуючий суддя Судді О.О. Журавльов Я.Ф. Савицький А.І. Ярош