Ухвала суду № 41229199, 01.10.2014, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

01 жовтня 2014 року

справа № П/811/144/14

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Чабаненко С.В.

суддів: Іванова С.М. Шлай А.В.

за участю секретаря судового засідання: Кязимової Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу Кіровоградської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2014 року по справі № П/811/144/14 за позовом Публічного акціонерного товариства “по виробництву сільськогосподарської техніки “Червона зірка” до Кіровоградської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області про скасування рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Публічне акціонерне товариство “по виробництву сільськогосподарської техніки “Червона зірка” звернулося до суду з позовом до Кіровоградської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 14.01.2014 року №000121502, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ у розмірі 81873 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 40937 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач не погоджується з висновками податкового органу, викладеному в акті перевірки, та зазначає, що господарські операції з контрагентом – ТОВ “Созидатель” мали реальний характер, підтверджені належним чином складеними первинними документами, а послуги отримані від контрагента використано для власних потреб.

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2014 року адміністративний позов задоволено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувану постанову та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

В судове засідання сторони не з’явились. Жодних клопотань, повідомлень про причини неявки до суду не надходило, підстави відсутності представників сторін суду не повідомлені.

З урахуванням наявних в справі матеріалів, згідно ч. 4 ст. 196 КАС України, нез'явлення в судове засідання представників сторін апеляційної скарги не перешкоджає розгляду справи.

Колегія суддів, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції на підставі письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, посадовими особами відповідача проведено документальну невиїзну перевірку позивача з питань достовірності нарахування від’ємного значення різниці між сумою податкового зобов’язання та сумою податкового кредиту та щодо суми бюджетного відшкодування ПДВ за період з листопада 2012 року по квітень 2013 року з урахуванням матеріалів перевірок щодо правомірності нарахування ПДВ по ланцюгу постачання товарів (робіт, послуг).

Результати перевірки оформлені актом №651/11-23-15-02/05784437 від 31.12.2013 року (т.1 а.с.22-29).

В ході перевірки встановлено порушення:

- п.198.1, п. 198.2, п.198.3, 198.6, ст. 198, п. 200.1, п. 200.4, ст. 200 ПК України з урахуванням ч. 1 ст. 203, ч.1 ст. 215, п. 1 ст. 216, ст.. 228 ЦК України в результаті чого завищено заявлену суму бюджетного відшкодування на загальну суму 81873 грн..

Як вбачається з акту перевірки позивача висновки відповідача ґрунтуються на нікчемності правочинів між позивачем та ТОВ “Созидатель” які зроблені в результаті аналізу відомостей одержаних з акту про неможливість перевірки ТОВ “Созидатель” від 25.11.2013р. №85/11-23-22-02, складеного посадовими особами відповідача (т.1а.с. 129-139).

На підставі акту перевірки позивача винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 14.01.2014 року №000121502, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ у розмірі 81873 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 40937 грн. (т.1а.с. 20).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про протиправність дій податкового органу.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст.1 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Частинами 1, 2 ст.9 Закону встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов’язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Частиною 1 статті 3 Господарського кодексу України встановлено, що під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Правила формування податкового кредиту платниками податку на додану вартість визначені статтею 198 Податкового кодексу України.

Підпунктом 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльні платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенні таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативної або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податкової накладною.

Відповідно до пункту 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби сумі податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 Податкового кодексу України).

Згідно п. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна, відповідно до абзацу першого п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, для отримання права на податковий кредит із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на фактично отриманий товар (роботи, послуги), що призначений для використання у власній господарській діяльності.

Матеріалами справи підтверджено, що між позивачем та ТОВ “Созидатель” укладались договори предметом яких було виконання ремонтно-будівельних робіт на об’єктах позивача.

Факт укладення договорів та їх виконання підтверджується залученими до матеріалів справи письмовими доказами - договори, акти приймання-здачі виконаних робіт (т.1а.с. 55-95).

На підтвердження реальності господарських операцій позивачем були надані фотографії, якими зафіксовано види виконаних робіт та місце їх проведення (т.1а.с. 222-250, т.2а.с. 1-18), копії банківських виписок (т.1.а.с.45-54) на підтвердження факту оплати вартості робіт.

Отже позивач мав всі підстави для формування податкового кредиту на підставі документів виписаних ТОВ “Созидатель”.

Крім того, відносини між учасниками попередніх ланок постачання товарів не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між конкретними контрагентами. В разі наявності у органу державної податкової служби інформації щодо порушення окремим платником податків податкового законодавства, негативні наслідки повинні застосовуватися саме щодо цієї особи.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно наявності належним чином складених податкових накладних та інших первинних документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій з ТОВ “Созидатель”, а отже позивачем правомірно сформовано податковий кредит за цими господарськими операціями.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції, вірно дана правова оцінка обставинам у справі; судове рішення ухвалено з додержанням норм процесуального права, що згідно ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а ухвали суду першої інстанції без змін.

Зважаючи на те, що судом першої інстанції при ухваленні оскарженого рішення не допущено порушень норм матеріального і процесуального права, а викладені в ньому висновки відповідають обставинам справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, постанова суду першої інстанції – без змін.

Керуючись ст.ст., 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Кіровоградської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2014 року по справі № П/811/144/14 – залишити без задоволення.

Постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2014 року по справі № П/811/144/14 – залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її постановлення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів.

Головуючий: С.В. Чабаненко

Суддя: С.М. Іванов

Суддя: А.В. Шлай