Рішення № 41228664, 28.10.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/16937/14 28.10.14

за позовом: Спільного українсько-македонського підприємства Товариства з обмеженою відповідальністю «Авалон», м.Івано-Франківськ, ЄДРПОУ 31523962

до відповідача: Державного підприємства «Держекоінвест», м.Київ, ЄДРПОУ 36936719

за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головного управління Державної казначейської служби України в місті Києві, м.Київ, ЄДРПОУ 37993783

про стягнення 160 761,01 грн.

Суддя Любченко М.О.

Представники сторін:

від позивача: Новікова В.О. - по дов.

від відповідача: Нечитайленко О.В. - по дов.

від третьої особи: не з'явився

Згідно зі ст.77 Господарського процесуального кодексу України у судових засіданнях 03.09.2014р., 29.09.2014р. та 28.10.2014р. оголошувались перерви.

СУТЬ СПРАВИ:

Позивач, Спільне українсько-македонське підприємство Товариство з обмеженою відповідальністю «Авалон», м.Івано-Франківськ звернулось до господарського суду міста Києва із позовом до відповідача, Державного підприємства «Держекоінвест», м.Київ про стягнення 180 283,80 грн.

29.09.2014р. до господарського суду дійшла заява без номеру та дати Спільного українсько-македонського підприємства Товариства з обмеженою відповідальністю «Авалон» про зменшення позовних вимог. У наведеній заяві позивач просив стягнути з Державного підприємства «Держекоінвест» борг в сумі 160 761,01 грн.

Згідно зі ст.22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Враховуючи, що заява без номеру та дати Спільного українсько-македонського підприємства Товариства з обмеженою відповідальністю «Авалон» відповідає приписам ст.22 Господарського процесуального кодексу України, остання прийнята господарським судом до уваги під час розгляду справи та судом розглядаються остаточні позовні вимоги, викладені в останній.

В обґрунтування позовних вимог заявник посилається на порушення Державним підприємством «Держекоінвест» умов договору №1195/11 від 24.12.2012р. про закупівлю за державні кошти в частині здійснення оплати виконаних підрядником та прийнятих замовником робіт з капітального ремонту об'єкта соціальної сфери у Волинській області. При цьому, за твердженнями позивача, заявником при розрахунку суми позовних вимог також прийнято до уваги акт №1 вал/кор1 від 14.08.2014р. коригування об'ємів (на підставі актів контрольних обмірів працівників ДФУ) за серпень 2014р. та довідку від 14.08.2014р. про вартість виконаних будівельних робіт та витрат.

Відповідач у відзивах №01-769/05 від 02.09.2014р. та б/н від 28.10.2014р. проти задоволення позовних вимог надав заперечення з огляду на те, що оплата за договором №1195/11 від 24.12.2012р. здійснюється після отримання відповідних бюджетних коштів. Наразі, за твердженнями відповідача, Державному підприємству «Держекоінвест» грошові кошти з Державного бюджету України не надходили. Одночасно, вказаний учасник судового процесу зазначив, що додатковою угодою №2 до спірного правочину сторони визначили, що розрахунок за виконання робіт за формою довідок КБ-3 за 2013р. у сумі 180 283,80 грн. буде здійснений у 2014р. після отримання кошторисних призначень на реєстраційний рахунок замовника. Отже, на думку відповідача, з урахуванням досягнутих сторонами у додатковій угоді №2 до договору №1195/11 від 24.12.2012р. домовленостей, строк оплати виконаних позивачем робіт на вказану вище суму не настав, що свідчить про відсутність підстав для задоволення позову Спільного українсько-македонського підприємства Товариства з обмеженою відповідальністю «Авалон».

Ухвалою від 30.09.2014р. господарського суду міста Києва залучено до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головне управління Державної казначейської служби України в місті Києві.

У поясненнях №05-12/2907-15900 від24.10.2014р. третя особа зазначила, що Державна казначейська служба України не здійснює обліку обсягу бюджетних призначень та фактичного надходження коштів на реєстраційні рахунки у розрізі окремих зобов'язань (договорів).

У судове засідання 28.10.2014р. третя особа не з'явилась, представника не направила, проте, була належним чином повідомлена про час та місце судового засідання з огляду на наявне в матеріалах справи поштове повідомлення №0103031126332.

Наразі, з огляду на неявку 3 особи в судове засідання, господарський суд враховує, що за змістом ст.22 Господарського процесуального кодексу України прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Аналогічні приписи наведено у ст..27 Господарського процесуального кодексу України та стосуються третіх осіб.

Статтею 77 зазначеного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

В силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Крім того, судом також враховано, що ухвалою від 30.09.2014. явка третьої особи у судове засідання обов'язковою не визнавалась.

Наразі, суд приймає до уваги, що третьою особою у поясненнях №05-12/2907-15900 від 24.10.2014р. вже було викладено свою позицію по суті спору.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, незважаючи на те, що третя особа в процесі розгляду справи так і не скористалась правами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка вказаного учасника судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши всі представлені учасниками судового процесу докази, господарський суд встановив:

За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України (враховуючи, що вказані нормативно-правові акти набули чинності на момент виникнення між сторонами спірних правовідносин) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Статтею 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу (ст.837 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, 24.12.2012р. між Державним підприємством «Держекоінвест» (замовник) та Спільним українсько-македонським підприємством Товариством з обмеженою відповідальністю «Авалон» (підрядник) було укладено договір №1195/11 про закупівлю за державні кошти, відповідно до п.1.2 якого підрядник зобов'язався на власний ризик, своїми та залученими силами, засобами та закупленими матеріальними ресурсами виконати роботи з капітального ремонту об'єкту соціальної сфери у Волинській області (1 проект) та здати закінчені роботи в порядку і строк, встановлені договором, а замовник зобов'язався прийняти закінчені роботи і оплатити їх.

Згідно з п.2.1 договору №1195/11 від 24.12.2012р. (в редакції додаткової угоди №1 від 28.02.2013р.) договірна тверда загальна ціна робіт визначається згідно норм Правил визначення вартості будівництва (ДБН Д.1.1-1-2000), затверджених Наказом №174 від 27.08.2000р. Держбуду України, і становить 15 395 292 грн., у тому числі ПДВ в розмірі 2 565 882 грн.

Відповідно до п.12.1 спірного правочину (з урахуванням змісту додаткової угоди №2 від 31.12.2013р.) договір набуває чинності з дати його підписання обома сторонами та діє до 31.12.2014р.

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №1195/11 від 24.12.2012р. як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків з виконання робіт.

Суд зазначає, що за своїм змістом та правовою природою укладений між сторонам правочин є договором підряду, який підпадає під правове регулювання норм ст.ст.837-864 Цивільного кодексу України.

За приписами ч.1 ст.839 Цивільного кодексу України підрядник зобов'язаний виконати роботу, визначену договором підряду, із свого матеріалу і своїми засобами, якщо інше не встановлено договором.

Статтею 846 Цивільного Кодексу України передбачено, що строки виконання робіт або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду. Якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання робіт, підрядник зобов'язаний виконати роботи, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов'язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту.

Замовник зобов'язаний прийняти роботи, виконані підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові (ст.853 Цивільного Кодексу України).

Відповідно до п.6.1 договору №1195/11 від 24.12.2012р. підрядник зобов'язаний завершити виконання робіт згідно з умовами договору та календарним планом (додаток №2).

Термін виконання робіт по 31.08.2013р. Датою фактичного завершення виконання робіт з капітального ремонту об'єкта вважається дата підписання сторонами акта приймання-передачі виконаних робіт (п.п.6.3, 6.4 договору №1195/11 від 24.12.2012р.).

Наразі, за твердженнями позивача, які підтверджені з боку відповідача у відзиві №01-769/05 від 02.09.2014р., Спільним українсько-македонським підприємством Товариством з обмеженою відповідальністю «Авалон» було виконано, а Державним підприємством «Держекоінвест» прийнято шляхом підписання актів примання-передачі (форма КБ-2) роботи на загальну суму 11 818 618,56 грн.

14.08.2014р. сторонами було складено та підписано акт №1 вал/кор1 від 14.08.2014р. коригування об'ємів (на підставі актів контрольних обмірів працівників ДФУ) за серпень 2014р. та довідку від 14.08.2014р. про вартість виконаних будівельних робіт та витрат. У наведених документах сторони домовились, що вартість виконаних та прийнятих робіт складає 11 799 095,77 грн.

Враховуючи приписи ч.1 ст.35 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої обставини, які визнаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, можуть не доказуватися перед судом, з огляду на підтвердження обома сторонами факту виконання та прийняття робіт на визначену вище суму, суд дійшов висновку, що підрядником свої зобов'язання в частині виконання робіт за договором №1195/11 від 24.12.2012р. було виконано.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст.903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно зі ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

За приписами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

З змісту п.п.3.5, 3.10 договору №1195/11 від 24.12.2012р. вбачається, що оплата проводиться за фактично і якісно виконані роботи, які відображені в підписаних сторонами актах приймання будівельних робіт за формою КБ-2. Підставою для здійснення розрахунків є підписані сторонами акти приймання будівельних робіт по формі КБ-2 та довідки про вартість виконаних будівельних робіт здійснюється замовником протягом 10 робочих днів, з урахуванням бюджетних призначень, з моменту підписання сторонами зазначених документів. Замовник зобов'язаний оплатити фактично виконані роботи та закуплені матеріали. Оплата здійснюється з урахуванням 30% сплаченої попередньої оплати та наявності бюджетного фінансування. Кінцеві розрахунки за цим договором здійснюються у двотижневий термін після виконання і приймання всіх передбачених договором робіт і підписання акту-приймання передачі.

Як вбачається з представленої до матеріалів справи банківської виписки та підтверджено обома сторонами, станом на 02.12.2013р. відповідачем було лише частково оплачено будівельні роботи за договором №1195/11 від 24.12.2012р., а саме на суму 11 638 334,76 грн.

Тобто, фактично заборгованість замовника по оплаті підрядних робіт за договором №1195/11 від 24.12.2012р. складала 180 283,80 грн.

Додатковою угодою №2 від 31.12.2013р. сторони погодили доповнити п.2.1 договору абзацом наступного змісту: «розрахунки за виконані роботи згідно довідок про вартість виконаних будівельних робіт та витрат (форма КБ-3) за 2013р. в сумі 180 283,80 грн. будуть здійснюватись в 2014р., але в будь-якому випадку після отримання кошторисних призначень та коштів на реєстраційний рахунок замовника.

Судом вже зазначалось, що 14.08.2014р. сторонами було складено та підписано акт №1 вал/кор1 від 14.08.2014р. коригування об'ємів (на підставі актів контрольних обмірів працівників ДФУ) за серпень 2014р. та довідку від 14.08.2014р. про вартість виконаних будівельних робіт та витрат. У наведених документах сторони домовились, що вартість виконаних та прийнятих робіт складає 11 799 095,77 грн.

Отже, фактично, станом на момент вирішення спору різниця між вартістю фактично прийнятих робіт та розміром внесеної замовником оплати становить 160 761,01 грн.

При цьому, за умовами додаткової угоди №2 від 31.12.2013р. сторони погодили відмінний від умов договору №1195/11 від 24.12.2012р. порядок оплати вказаної суми, а саме у п.1 додаткової угоди сторони визначили, що розрахунки за виконані роботи згідно довідок про вартість виконаних будівельних робіт та витрат (форма КБ-3) за 2013р. в сумі 180 283,80 грн. будуть здійснюватись в 2014р., але в будь-якому випадку після отримання кошторисних призначень та коштів на реєстраційний рахунок замовника.

Отже, воля обох контрагентів була направлена на встановлення між сторонами саме такого порядку та строків розрахунку за спірним правочином.

Тобто, враховуючи порядок обчислення строків, визначений у ст.254 Цивільного кодексу України, та умови додаткової угоди №2 від 31.12.2013р. останній термін оплати замовником робіт за спірним правочином - це 31.12.2014р.

При цьому, судом також прийнято до уваги, що відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За висновками суду, визначення таким чином строку виконання грошових зобов'язань за договором №1195/11 від 24.12.2012р. повністю узгоджується з принципами свободи договору.

Судом вже зазначалось, що у ст.530 Цивільного процесуального кодексу України зазначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

За таких обставин, враховуючи наведене вище, суд дійшов висновку, що на момент звернення до суду з розглядуваним позовом та на момент вирішення спору, кінцевий строк виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань за договором №1195/11 від 24.12.2012р в частині сплати грошових коштів в розмірі 160 761,01 грн. не настав, отже, звернення до суду з розглядуваними позовними вимогами є передчасним.

Одночасно, суд вважає необґрунтованими твердження відповідача про те, що неотримання грошових коштів з державного бюджету України також свідчить про ненастання строку оплати за договором та звільняє замовника від відповідальності за порушення своїх грошових зобов'язань. При цьому, суд виходить з наступного.

Згідно з ч.1 ст.96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Враховуючи викладене, відсутність бюджетних коштів не виправдовує бездіяльність замовника (у випадку настання строків виконання зобов'язання) і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення договірного зобов'язання.

Аналогічна правова позиція викладена в Оглядовому листі №01-06/374/2013 від 18.02.2013р. Вищого господарського суду України «Про практику вирішення спорів, пов'язаних із виконанням договорів підряду (за матеріалами справ, розглянутих у касаційному порядку Вищим господарським судом України», в постанові від 15.05.2012 Верховного Суду України по справі №11/446 та в рішенні від 18.10.2005р. Європейського суду з прав людини у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України».

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно зі ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

За змістом положень вказаних норм суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Однак, наявність права на пред'явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а є лише однією з необхідних умов реалізації встановленого права.

Виходячи із змісту ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Статтею 54 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги; зазначення доказів, що підтверджують позов; законодавство, на підставі якого подається позов.

Таким чином, приймаючи до уваги викладені вище положення законодавства, при зверненні до суду з розглядуваним позовом, позивачем повинно бути доведено порушення з боку відповідача його прав та законних інтересів.

Проте, враховуючи наведені вище висновки суду стосовно ненастання строку внесення залишкової вартості виконаних підрядником робіт, суд дійшов висновку, що станом на момент вирішення спору права підрядника на отримання плати в розмірі 160 761,01 грн. за виконані роботи порушено не було.

Оскільки фактично строк оплати робіт на суму 160 761,01 грн. не настав, тобто порушення боржником договірних зобов'язань не має місця, то відсутні і підстави для захисту прав підрядника. Аналогічну позицію наведено у Постанові від 23.11.2010р. Вищого господарського суду України по справі №19/51.

Крім того, господарський суд зазначає, що зі змісту ст.631 Цивільного кодексу України вбачається, що сторони здійснюють свої права і виконують свої обов'язки відповідно до договору протягом строку його дії.

Як вже було встановлено, термін дії договору №1195/11 від 24.12.2012р. сторонами визначено до 31.12.2014р., тобто, враховуючи приписи ст.631 Цивільного кодексу України, до закінчення наведеного строку відповідачем може бути виконано свої обов'язки за договором.

При цьому, суд зазначає, що позивач не позбавлений права звернусь до суду з позовом до відповідача у разі порушення ним визначеного у додаткові угоді №2 від 31.12.2013р. терміну оплати.

За таких обставин, враховуючи наведе вище, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Спільного українсько-македонського підприємства Товариства з обмеженою відповідальністю «Авалон» до Державного підприємства «Держекоінвест», м.Київ про стягнення 160 761,01 грн., є передчасними та такими, що не підлягають задоволенню.

Судовий збір в розмірі 390,45 грн., який було сплачено заявником на підставі платіжного доручення №1158 від 30.07.2014р., підлягає поверненню Спільному українсько-македонському підприємству Товариству з обмеженою відповідальністю «Авалон» з Державного бюджету України на підставі п.1 ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір» у зв'язку із зменшенням позовних вимог.

Судовий збір в розмірі 3215,21 грн. згідно з ч.5 ст.49 Господарського процесуального кодексу України залишається за позивачем.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Відмовити в задоволенні позовних вимог Спільного українсько-македонське підприємство Товариства з обмеженою відповідальністю «Авалон», м.Івано-Франківськ до Державного підприємства «Держекоінвест», м.Київ про стягнення 160 761,01 грн.

Повернути Спільному українсько-македонському підприємству Товариству з обмеженою відповідальністю «Авалон» (76010,Івано-Франківська обл., м.Івано-Франківськ, вул.Короля Данила, буд.16В, ЄДРПОУ 31523962) з Державного бюджету України судовий збір 390,45 грн., сплачений на підставі платіжного доручення №1158 від 30.07.2014р.

У судовому засіданні 28.10.2014р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 03.11.2014р.

Суддя М.О.Любченко