Ухвала суду № 41226142, 04.11.2014, Мурованокуриловецький районний суд Вінницької області

Справа № 139/969/14-ц

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

(про обмеження у праві виїзду за межі України)

04 листопада 2014 року Мурованокуриловецький районний суд Вінницької області в складі:

головуючої - судді Тучинської Н.В.,

секретаря судового засідання Хонькович Л.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт Муровані Курилівці подання старшого державного виконавця ВДВС Мурованокуриловецького районного управління юстиції у Вінницькій області ОСОБА_1, погодженого з начальником відділу державної виконавчої служби Мурованокуриловецького районного управління юстиції, про тимчасове обмеження у праві виїзду боржника ОСОБА_2 за межі України, -

В С Т А Н О В И В:

10 січня 2014 року постановою державного виконавця ВДВС Мурованокуриловецького РУЮ ОСОБА_1 відкрито виконавче провадження по примусовому виконанню виконавчого листа Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області, виданого 13 листопада 2013 року в справі № 139/977/13-ц, про стягнення із ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" витрати по оплаті судового збору в сумі 229 гривень 40 копійок.

Посилаючись на п. 18 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець 03 листопада 2014 року звернувся до суду та просить тимчасово обмежити ОСОБА_2 у праві виїзду за межі України до повного виконання ним виконавчого провадження № 134/3 від 10.01.2014 року.

Начальник ВДВС Мурованокуриловецького районного управління юстиції у Вінницькій області у заяві до суду (а.с. 31) просив розглянути подання без участі представника ВДВС. Неявка державного виконавця не перешкоджає розгляду подання.

Розглянувши подання, проаналізувавши наявні у його матеріалах докази, суд приходить до висновку, що подання не підлягає до задоволення, виходячи з наступного:

Відповідно до п. 18 ст. 11 Закону України Про виконавче провадження, у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, державний виконавець має право звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи за межі України - до виконання зобов'язань за рішенням.

За правилами статті 377-1 Цивільного процесуального кодексу України питання про тимчасове обмеження боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи у праві виїзду за межі України при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішується судом за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби за поданням державного виконавця, погодженим з начальником відділу державної виконавчої служби.

Статтею 33 Конституції України передбачено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Відповідно до ст. 6 Закону України Про порядок виїзду з України та вїзд в Україну громадян України, громадянинові України може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон, зокрема, у випадках, якщо діють неврегульовані аліменти, договірні чи інші невиконані зобовязання до виконання зобовязань або розвязання спору за погодження сторін у передбачених законом випадках, або забезпечення зобовязань заставою, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, або він ухиляється від виконання зобовязань, до виконання зобовязань.

Зібраними у виконавчому провадженні інформаціями відповідних органів та установ стверджується, що на даний час ОСОБА_2 не працює ні за цивільно правовими, ні за трудовими угодами, за зареєстрованим місцем проживання не проживає тривалий час, місце його проживання невідоме. Зокрема, постанова про відкриття виконавчого провадження (а.с. 5) з пропозицією-попередженням до державного виконавця (а.с. 10), боржнику не вручені, оскільки за зазначеною адресою він не проживає (а.с. 11).

Ухвалою суду від 04 червня 2014 року ОСОБА_2 оголошено у розшук (а.с. 25).

Одночасно, в ході виконання державним виконавцем було встановлено наявність у власності боржника автомобіля RENAULT KANGOO, 2004 року випуску та причіпа КАМА-500, 2008 року випуску (зворот а.с. 14).

Постановами старшого державного виконавця від 09 квітня 2014 року (а.с. 19 і 20) це майно боржника оглошено в розшук.

Також у боржника виявлено рахунки у Вінницькій філії ПАТ КБ "ПриватБанк" (а.с. 26).

Постановою старшого державного виконавця від 01 вересня 2014 року (а.с. 27) накладено арешт на грошові кошти, які знаходяться на рахунках боржника.

Як слідує із матеріалів подання, заборгованість ОСОБА_2 станом на 30 жовтня 2014 року становить 229 гривень 40 копійок.

Згідно зі ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та у Першому протоколі до неї, кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не може бути встановлено жодних обмежень, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоровя чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Також ст. 12 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права передбачено, що кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи свою власну. Згадані вище права не можуть бути обєктом ніяких обмежень, крім тих, які передбачено законом, які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоровя чи моральності населення або прав і свобод інших і є сумісними з іншими правами, визначеними в цьому Пакті.

Законодавством України зазначені правовідносини регулюються ст. 313 Цивільного кодексу України (далі ЦК), відповідно до якої фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом.

Це право віднесено у ЦК до особистих немайнових прав фізичної особи (кн. друга ЦК), а саме до особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи (гл. 21 кн. другої ЦК). Відповідно до ч. 3 ст. 269 ЦК особисті немайнові права тісно повязані з фізичною особою. Фізична особа не може відмовитись від особистих немайнових прав, а також не може бути позбавлена цих прав.

Поняття "ухилення від виконання зобов'язань, покладених судовим рішенням, рішенням іншого органу (посадової особи)", вжите у п. 5 ч. 1 ст. 6 Закону № 3857-XII та у п. 18 ч. 3 ст. 11 Закону № 606-XIV, позначає з об'єктивної сторони такі діяння (дії чи бездіяльність) особи боржника, які полягають у навмисному чи іншому свідомому невиконанні нею зазначених обов'язків. У зв'язку з цим і здійснюється примусове виконання. Це також є підставою для звернення з поданням до суду щодо вирішення питання про застосування до такої особи тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України.

Але, особа, яка має невиконані зобов'язання, не може вважатися винною в ухиленні, поки не буде доведено протилежне.

Відповідно до положення ч. 2 ст. 10 ЦПК України, наявність умислу та обставини, які є предметом посилання суб'єкта подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України як на підставу його вимог, підлягають доведенню. Зокрема, задоволення такого подання можливе лише за умови "доведення факту ухилення боржника від виконання зобов'язання".

Оскільки, відповідно до ч. 2 ст. 377-1 ЦПК України, згадане подання розглядається судом негайно, без виклику чи повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб, за участю державного виконавця, то саме на останнього покладається тягар доказування. Тим паче, що особа, стосовно обмеження права якої внесено подання, фактично позбавлена можливості довести суду, що нею було вжито усіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявність факту невиконання зобов'язань, а за ухилення від їх виконання. У зв'язку з цим з метою всебічного і повного з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин, суду належить з'ясувати, чи дійсно особа свідомо не виконувала належні до виконання зобов'язання в повному обсязі або частково.

Ухилення боржника від виконання своїх зобов'язань є оціночним поняттям. Теоретично їх невиконання може бути зумовлене об'єктивними причинами, наприклад, внаслідок відсутності майна, роботи, незадовільного фінансового стану, тривалого відрядження, важкої хвороби тощо. Однак воно може мати й принципово інше походження, суб'єктивне, коли боржник свідомо ухиляється від виконання - має змогу виконати зобов'язання у повному обсязі або частково, але не робить цього без поважних причин.

Критерій достатності вжитих боржником з метою належного виконання зобов'язання заходів визначається судом.

Таким чином, суд прийшов до висновку, що державним виконавцем не доведено, що боржнику відомо про відкриття виконавчого провадження по стягненню з нього судового збору та не доведено його свідоме ухилення від виконання такого зобов'язання. Крім того, враховуючи принцип балансу інтересів сторін виконавчого провадження, суму боргу (229 гривень 40 копійок), обставину, що у виконавчому провадженні застосовано інші заходи примусового виконання (розшук боржника, розшук належного йому рухового майна, накладення арешту на грошові кошти боржника), - суд вважає, що відсутні законні підстави в обмеженні цього боржника конституційного права свободи пересування.

Керуючись ст. 377-1 ЦПК України, ст. 33 Конституції України, Законом України Про порядок виїзду з України та вїзду в Україну громадян України, -

у х в а л и в:

Старшому державному виконавцю ВДВС Мурованокуриловецького районного управління юстиції у Вінницькій області ОСОБА_1 відмовити в задоволенні подання про тимчасове обмеження у праві виїзду боржника ОСОБА_2 за межі України.

Копію цієї ухвали направити для відома у ВДВС Мурованокуриловецького РУЮ, боржнику та стягувачу.

Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана протягом п'яти днів з дня її проголошення (отримання копії).

Суддя: ______