Ухвала суду № 41223024, 14.10.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"14" жовтня 2014 р. м. Київ К/800/31504/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого Загороднього А.Ф.,

суддів Білуги С.В.,

Малиніна В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 грудня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Управління Міністерства внутрішніх справ України на Південно-Західній Залізниці про поновлення на роботі та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

встановив:

ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до управління Міністерства внутрішніх справ України на Південно-Західній Залізниці про визнання незаконними та скасування наказів № 194 від 05 серпня 2013 року та № 204 о/с від 15 серпня 2013 року, зобов'язання поновити на посаді оперуповноваженого карного розшуку лінійного пункту міліції на станції Ірпінь лінійного відділу на станції Київ-Пасажирський управління Південно-Західній залізниці і виплатити заробітну плату за час вимушеного прогулу.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 грудня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2014 року, в задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3, не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на допущені судами порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та постановити нове рішення про задоволення позову.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, оскільки рішення судів першої та апеляційної інстанцій постановлені з додержанням норм матеріального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими і не дають підстав, які передбачені статтями 225- 229 Кодексу адміністративного судочинства України для зміни чи скасування судового рішення.

Судами встановлено, що з 16 вересня 2009 року ОСОБА_3 проходив службу в управлінні Міністерства внутрішніх справ України на Південно-Західній залізниці, а з 18 жовтня 2011 року займав посаду оперуповноваженого карного розшуку лінійного пункту міліції на станції Ірпінь лінійного відділу на станції Київ-Пасажирський управління Південно-Західної залізниці.

Наказом управління Міністерства внутрішніх справ України на Південно-Західній Залізниці від 15 серпня 2013 року № 204 о/с позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення з органів внутрішніх справ у запас за пунктом 64 «є» (за порушення дисципліни) на підставі наказу від 05 серпня 2013 року № 194 о/с за порушення службової дисципліни. З наказом позивач ознайомлений 06 вересня 2013 року.

Підставою звільнення ОСОБА_3 з органів внутрішніх справ, був дисциплінарний проступок, який виразився у перешкоді документуванню працівниками міліції протиправних дій, пропонування неправомірної вигоди працівникам міліції, що в свою чергу призвело до відкриття органами прокуратури за цими фактами кримінальних проваджень. Також, позивачем порушенні вимоги статей 1-3 Закону України «Про міліцію», пунктів 1, 4, 10, 11, частини 1 статті 7 Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України та наказу Міністерства внутрішніх справу України від 22 лютого 2012 року № 155 «Про затвердження правил поведінки та професійної етики осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ».

Відповідно до підпункту «є» пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) за порушення дисципліни.

Відповідно до пункту 8 статті 12 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за порушення службової дисципліни можуть накладатися види дисциплінарних стягнень, зокрема, звільнення з органів внутрішніх справ.

Статтею 14 цього Статуту передбачено, що з метою з'ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, учиненого особою рядового або начальницького складу, начальник призначає службове розслідування. Перед накладенням дисциплінарного стягнення начальник або особа, яка проводить службове розслідування, повинні зажадати від порушника надання письмового пояснення. Небажання порушника надавати пояснення не перешкоджає накладенню дисциплінарного стягнення. При визначенні виду дисциплінарного стягнення мають враховуватися тяжкість проступку, обставини, за яких його скоєно, заподіяна шкода, попередня поведінка особи та визнання нею своєї вини, її ставлення до виконання службових обов'язків, рівень кваліфікації тощо.

Звільнення осіб рядового і начальницького складу з органів внутрішніх справ як вид стягнення є крайнім заходом дисциплінарного впливу.

Як вірно зазначено судами першої та апеляційної інстанцій, в ході службового розслідування встановлено, що 31 липня 2013 року при проведенні профілактичного відпрацювання с. Лишня Макарівського району Київської області працівниками вказаного районного відділу було виявлено незаконний посів конопель. На момент перевірки на території земельної ділянки знаходилася її власниця ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка після виявлення працівниками міліції посівів конопель зателефонувала своєму онукові ОСОБА_5 Приблизно о 19год. 30хв. до с. Лишня прибув ОСОБА_5 разом із громадянином ОСОБА_6 та оперуповноваженим карного розшуку ЛПМ на ст. Ірпінь ЛВ на ст. Київ-Пасажирський управління лейтенантом міліції ОСОБА_3 У подальшому ОСОБА_3 представився працівником міліції та почав погрожувати звільненням працівників слідчо-оперативної групи Макарівського РВ ГУМВС України в Київській області з органів внутрішніх справ, у зв'язку з чим, працівниками міліції було доставлено ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_3 до районного відділу з метою опитування з даного приводу.

Відповідно до рапорту начальника відділу кадрового забезпечення управління Губенка В.В., 31 липня 2013 року він виїжджав до м. Макарів з метою з'ясування обставин даної справи. Після проведення бесіди з начальником Макарівського РВ ГУМВС України в Київській області полковником міліції ОСОБА_8 було встановлено, що ОСОБА_3, представившись оперативним працівником управління карного розшуку міста Києва, перешкоджав працівникам райвідділу в документуванні кримінального правопорушення, погрожуючи працівникам міліції звільненням та на зауваження полковника міліції ОСОБА_8 не реагував.

01 серпня 2013 року прокуратурою Макарівського району Київської області було відкрито кримінальне провадження № 42013100210000069, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 364 Кримінального кодексу України та 02 серпня 2013 року кримінальне провадження № 42013100210000070, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 369 Кримінального кодексу України, за фактом зловживання владою або службовим становищем та даванні хабара оперуповноваженим карного розшуку ЛПМ на ст. Ірпінь ЛВ на ст. Київ-Пасажирський управління лейтенантом міліції ОСОБА_3

Вчинення ОСОБА_3 протиправних дій підтверджується рапортами працівників Макарівського РВ, а саме: Чалого Р.О., Ольховика І.В, Козятина А.О., Котяш В.І.

Також, судами досліджено, що на час накладення дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з органів внутрішніх справ позивач мав діюче дисциплінарне стягнення у вигляді попередження про неповну посадову відповідальність.

Доводи позивача щодо не відбирання в нього пояснень в ході службового розслідування є необґрунтованими, оскільки ОСОБА_3 від надання таких пояснень відмовився, про що власноручно зазначив на листку пояснень від 01 серпня 2013 року.

Як вірно встановлено судами попередніх інстанцій, порушення службової дисципліни, які виразилися у перешкоджанні з боку позивача документуванню працівниками міліції протиправних дій, некоректній поведінці з працівниками міліції та доставлення позивача до районного відділу міліції, є несумісними з подальшим проходженням служби в органах внутрішніх справ, а застосоване дисциплінарне стягнення відповідає характеру та тяжкості вчиненого позивачем порушення.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про те, що при винесенні управлінням Міністерства внутрішніх справ України на Південно-Західній Залізниці наказів від 05 серпня 2013 року № 194 та від 15 серпня 2013 року № 204 о/с, не було порушено вимог статей 14, 16, 18 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, оскільки службове розслідування та накладення дисциплінарного стягнення були проведені за фактом вчинення проступку, що дискредитує звання рядового і начальницького складу, а тому суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Отже, доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права, що призвело або могло б призвести до невірного вирішення спору, а тому оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими і підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

ухвалила:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 грудня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Управління Міністерства внутрішніх справ України на Південно-Західній Залізниці про поновлення на роботі та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу - без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий А.Ф. Загородній

Судді С.В. Білуга

В.В. Малинін