Рішення № 41222378, 27.10.2014, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Р І Ш Е Н Н Я

"27" жовтня 2014 р. Справа № 911/4083/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Марбет», с. Рогозів, Бориспільський район

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Схід бізнес центр», м. Бровари

про стягнення 47 090,00 грн.

Суддя Щоткін О.В.

за участю представників сторін:

позивач - Мотузко Д.Д. предст. дов. б/н від 24.09.2014р.;

відповідач - не з'явився.

СУТЬ СПОРУ:

До господарського суду Київської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Марбет» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Схід бізнес центр» про стягнення 51 431,78 грн. заборгованості за Договором поставки №198/3р від 18.08.2011р., з яких 41 127,13 грн. основного боргу, 4 404,93 грн. пені, 742,46 грн. 3% річних та 5 157,26 грн. інфляційних втрат.

Ухвалою господарського суду Київської області від 25.09.2014р. у справі №911/4083/14 було порушено провадження та призначено до розгляду на 27.10.2014р.

27.10.2014р. через канцелярію суду позивач подав заяву про уточнення позовних вимог, відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача 47 090,00 грн. заборгованості, з яких 41 127,13 грн. основного боргу, 3 018,62 грн. пені, 476,62 грн. 3% річних та 2 467,63 грн. інфляційних втрат.

Розглянувши зазначене клопотання, суд прийшов до висновку, що воно підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Статтею 22 ГПК України, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про «доповнення» або «уточнення» позовних вимог, або заявлення «додаткових» позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об'єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову.

У будь-якому з таких випадків позивачем має бути додержано правил вчинення відповідної процесуальної дії, а недотримання ним таких правил тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ГПК.

Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру.

Аналогічна правова позиція викладена у п. 3.11 постанови Пленуму ВГСУ від 26.12.2011р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»

Проаналізувавши подану заяву позивача, з урахуванням вищевикладеного, суд прийшов до висновку, що за своєю правовою природою це заява про зменшення позовних вимог.

Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 55 ГПК України, ціна позову визначається у позовах про стягнення грошей - стягуваною сумою або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) поряду.

Враховуючи те, що у відповідності до вищезазначених норм законодавства, ціну позову вказує позивач, суд зазначає, що має місце нова ціна позову - 47 090,00 грн., виходячи з якої й вирішується спір.

Відповідач, належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, у судове засідання не з'явився, відзиву на позовну заяву чи обґрунтованого клопотання про відкладення розгляду справи не надіслав, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином та завчасно, що підтверджується поштовим повідомленням, наявним у матеріалах справи.

Згідно п. 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду від 26.12.2011 року №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи те, що неявка відповідача в судове засідання не перешкоджає розгляду спору по суті, дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, яких достатньо для об'єктивного вирішення спору по суті, судом закінчено, а також враховуючи приписи статті 69 Господарського процесуального кодексу України щодо строків розгляду справи, суд, керуючись нормами статті 85 Господарського процесуального кодексу України, в судовому засіданні 27.10.2014р. оголосив вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення присутнього у судовому засіданні представника позивача, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

встановив:

18 серпня 2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Марбет» (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «СХІД БІЗНЕС ЦЕНТР» (Покупець) було укладено Договір поставки №198/3р, відповідно до п. 1.1. якого, Постачальник зобов'язався в порядку та на умовах, визначених Договором, та відповідно до Замовлень Покупця, поставляти товар, а Покупець зобов'язався в порядку та на умовах, визначених Договором, приймати товар і оплачувати його вартість за цінами, визначеними в специфікації.

Відповідно до п. 1.4. Договору, товар вважається поставленим у разі підписання сторонами товарної накладної за умови надання товаросупровідної документації та виконання поставки згідно умов Договору та замовлень Постачальника.

Пунктом 8.1. Договору передбачено, що оплата товару, який постачається, проводиться на умовах, передбачених в Додатковій угоді до Договору.

Згідно з п. 1 Додаткової угоди №1 до Договору, оплата за поставлений товар здійснюється один раз на тиждень в розмірі реалізованого товару за останній тиждень, але в будь-якому разі не пізніше 90 банківських днів з моменту отримання товару.

За словами позивача, протягом 2013 року, в межах дії даного Договору, ним на було відвантажено товару на загальну суму 152 412, 43 грн., в т.ч. - 25402,07 грн. на підставі наступних видаткових накладних:

№8 від 10 січня 2013 року, на загальну суму 9539, 05 грн., прийнятий завідуючим складом відповідача за довіреністю №13969 від 10 січня 2013 року.

№54 від 29 січня 2013 року, на загальну суму 11924, 57 грн., прийнятий завідуючим складом відповідача за довіреністю №14109 від 29 січня 2013 року.

№130 від 25 лютого 2013 року, на загальну суму 9905,83грн.,прийнятий завідуючим складом відповідача за довіреністю №14370 від 25 лютого 2013 року.

№231 від 02 квітня 2013 року, на загальну суму 9364, 56 грн., прийнятий завідуючим складом відповідача за довіреністю №14693 від 02 квітня 2013 року.

№410 від 29 травня 2013 року, на загальну суму 14847, 36 грн., прийнятий завідуючим складом відповідача за довіреністю №15256 від 29 травня 2013 року.

№514 від 26 червня 2013 року, на загальну суму 12937, 55 грн., прийнятий завідуючим складом відповідача за довіреністю №15553 від 26 червня 2013 року.

№621 від 26 липня 2013 року, на загальну суму 18213, 98 грн., прийнятий завідуючим складом відповідача за довіреністю №15909 від 26 липня 2013 року.

№709 від 16 серпня 2013 року, на загальну суму 19485, 42 грн., прийнятий завідуючим складом відповідача за довіреністю №16187 від 16 серпня 2013 року.

№849 від 19 вересня 2013 року, на загальну суму 24902, 45 грн., прийнятий завідуючим складом Відповідача за довіреністю №16652 від 19 вересня 2013 року.

№981 від 29 жовтня 2013 року, на загальну суму 21291, 66 грн., прийнятий завідуючим складом Відповідача за довіреністю №17023 від 29 жовтня 2013 року.

Претензій від відповідача щодо кількості та якості поставленого протягом дії даного Договору товару не надходило.

Проте, відповідач, всупереч умовам договору, здійснив лише часткову оплату за отриманий товар, що підтверджується наявними у матеріалах справи банківськими виписками: Від 04.01.2013 на суму 8100,00 грн.; від 04.02.2013 на суму 10000,00 грн.; від 18.02.2013 на суму 6000,00 грн.; від 18.03.2013 на суму 10000,00 грн.; від 18.06.2013 на суму 20000,00 грн.; від 17.07.2013 на суму 15000,00 грн.; від 13.09.2013 на суму 15000,00 грн.; від 17.10.2013 на суму 5000,00 грн.; від 18.10.2013 на суму 5000,00 грн.; від 21.10.2013 на суму 5000,00 грн.; від 23.10.2013 на суму 5000,00 грн.; від 15.01.2014 на суму 10000,00 грн.; від 11.02.2014 на суму 5000,00 грн.; від 13.02.2014 на суму 5000,00 грн.; від 21.02.2014 на суму 5000,00 грн.; від 03.03.2014 на суму 10000,00 грн.; від 28.04.2014 на суму 3123, 00 грн.

Як пояснив у судовому засіданні представник позивача, враховуючи суму заборгованості частково неоплаченими залишились видаткові накладні № 849 від 19.09.2013р. та № 981 від 29.10.2013р.

Матеріали справи містять акт взаємозаліку від 28.04.2014р., з якого вбачається, що сторони дійшли згоди про зарахування зустрічних однорідних вимог на загальну суму 3123,00 грн.

У зв'язку з чим, за відповідачем рахується заборгованість у розмірі 41 127,13 грн., яка підтверджується наявним у матеріалах справи підписаним та скріпленим печатками підприємств актом звірки взаєморозрахунків за період 01.01.2014р. - 07.08.2014р.

Згідно приписів статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зазначена норма кореспондується з приписами статті 193 Господарського кодексу України.

Так, у відповідності до частини першої статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно частини другої статті 193 Господарського кодексу України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Частиною другою статті 712 Цивільного кодексу України передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Стаття 692 ЦК України передбачає, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Приписами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оскільки заборгованість відповідача перед позивачем на час прийняття рішення не погашена, доказів оплати та відзиву на позов відповідач до суду не надав, розмір вказаної заборгованості відповідає фактичним обставинам справи, вимога про стягнення з відповідача 41 127,13 грн. боргу за поставлений товар підлягає задоволенню.

Крім суми основного боргу позивач просить стягнути з відповідача 3 018,62 грн. пені.

Відповідно до п. 11.6. Договору, за порушення строку оплати товару, визначеного у додатках до договору, Покупець сплачує Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на той період, та яка нараховується від суми заборгованості за кожен день прострочення виконання зобов'язань.

Статтею 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарський відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених дим Кодексом, іншими законами та договором. Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання, або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 6 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Статтею 3 вказаного закону встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Судом здійснено перевірку правильності розрахунку пені позивачем та встановлено, що поданий позивачем розрахунок є арифметично вірним, відповідає нормам законодавства та матеріалам справи, а відтак вимога про стягнення пені підлягає задоволенню в повному обсязі в сумі 3 018,62 грн.

Позивачем також заявлено позовну вимогу щодо стягнення з відповідача 476,62 грн. 3% річних та 2 467,63 грн. інфляційних втрат.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд, перевіривши розрахунок інфляційних втрат та 3% річних встановив, що заявлена позивачем до стягнення сума відповідає вимогам законодавства та обставинам справи, а тому вимога щодо стягнення 476,62 грн. 3% річних та 2 467,63 грн. інфляційних втрат підлягає задоволенню в повному обсязі.

За таких обставин суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі та з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 41 127,13 грн. боргу, 3 018,62 грн. пені, 476,62 грн. 3% річних та 2 467,63 грн. інфляційних втрат.

Згідно із статтями 44, 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір при задоволенні позову покладається на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 33, 44, 49, ст.ст. 82-85 ГПК України, господарський суд, -

вирішив:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Схід бізнес центр» (07400, Київська обл., м. Бровари, вул. Красовського, 16, код ЄДРПОУ 35115285) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Марбет» (08351, Київська обл., Бориспільський район, с. Рогозів, вул. Вітчизняна,11, код ЄДРПОУ 31120652) - 41 127 (сорок одну тисячу сто двадцять сім) грн. 13 коп. боргу, 3 018 (три тисячі вісімнадцять) грн. 62 коп. пені, 476 (чотириста сімдесят шість) грн. 62 коп. 3% річних, 2 467 (дві тисячі чотириста шістдесят сім) грн. 63 коп. інфляційних втрат та 1 827 (одну тисячу вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп. судового збору.

3. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Дата підписання повного тексту рішення: 05.11.2014р.

Суддя О.В. Щоткін