Постанова № 41222215, 30.10.2014, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 жовтня 2014 року № 813/5569/14

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Брильовського Р.М.,

при секретарі Косів М.Б.

за участю:

представника відповідача - Кохан Н.В.

розглянувши у відкритому судовому з асіданні у місті Львові справу за адміністративним позовом фермерського господарства "Бурка В.В." до Державного управління охорони навколишнього природного середовища у Львівській області, Державної екологічної інспекції у Львівській області про визнання нечинним та скасування акта перевірки, претензії і розрахунків розміру збитків та відшкодування завданої шкоди, -

Встановив:

Фермерське господарство "Бурка В.В." звернулося з адміністративним позовом до Державного управління охорони навколишнього природного середовища у Львівській області, Державної екологічної інспекції у Львівській області про визнання нечинним та скасування акту перевірки, претензії і розрахунків розміру збитків та відшкодування завданої шкоди.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що згідно з рішенням Сокальської районної ради від 05.03.1999 р. №6 «Про вилучення та надання земельних ділянок для утворення і розширення селянських (фермерських) господарств)» надано в постійне користування із земель фермерського запасу земельну ділянку для розміщення селянського (фермерського) господарства фермеру ОСОБА_2 20,0 га земель водосховища ВАТ «Сокальський завод хімічного волокна» для риборозведення. З моменту отримання даного водосховища у постійне користування фермерське господарство провело зариблення даного водосховища. У зв`язку з тим, що спустити повністю воду з даного водосховища неможливо, фермерське господарство не займалося промисловим риборозведенням, а надавало послуги по відпочинку, любительському і спортивному рибальству. 15 травня 2002р. складено паспорт ставка, який знаходиться в с.Поториця Сокальського району, в якому було вказано, що призначення ставка - рекреація. Вважає, що згідно з ст. 47 Водного Кодексу України фермерське господарство як водокористувач не встановлювало спеціального водокористування і не використовувало водойму для рибництва, відповідна Рада не встановлювала інших умов водокористування (паспорт ставка узгоджений з Поторицькою сільською радою) та на даній водоймі згідно паспорта ставка встановлене загальне водокористування. Шляхом незаконного віднесення використання води на ставку с.Поториця до «спеціального водокористування» екологічна інспекція в Сокальському районі незаконно нарахувала штрафні санкції в сумі 16504,06 грн. Позивач зазначив, що згідно з Указом Президента України №727/98 від 03.07.1998р. фермерське господарство не є платником збору на спеціальне використання природних ресурсів і не веде обліку по сплаті даного податку і тому, також, нараховані штрафні санкції є незаконними. Вказує, що якщо б фермерське господарство і мало б платити за спеціальне водокористування, то працівниками екологічної інспекції в порушення додатку № 8 до постанови Кабінету Міністрів України від 18.05.1999 року № 836, було неправильно проведено нарахування штрафних санкцій. Крім того, позивач, крім цього, вказав, що 15.08.2003р. фермерське господарство отримало листа, підписаного першим віце-президентом МАБЕТ Бойко А.Г., в якому було зазначено що, фермерському господарству відмовлено в рішенні і виділенні інвестицій через те, що фермерське господарство не повністю вирішило і не дооформило право на землю та ставок. Внаслідок неотримання інвестицій в сумі 16,02 млн. грн. фермерське господарство не отримало доходу за період з 01.01.2006 року по 01.06.2009р. 7 075 500 грн. і на цю суму йому завдано збитки.

В судове засідання позивач та його представник не з'явилися, хоча були повідомлені про дату, час та місце проведення судового засідання, подали заяву, в якій просили позов розглядати у їх відсутності. Через канцелярію представник позивача подав додаткові докази та пояснення, в яких позов підтримав.

Представник відповідача проти позову заперечив повністю з підстав, викладених у своїх письмових запереченнях. В обґрунтування заперечень зазначив, що Інспекція в ході проведення перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства Фермерським господарством "Бурка В.В." зафіксувала факт здійснення останнім спеціального водокористування без відповідного дозволу, що є порушенням ст. 49 Водного Кодексу України. Згідно з ст. 46 Водного кодексу України водокористування може бути двох видів - загальне та спеціальне. Статтею 47 Водного Кодексу України загальне водокористування здійснюється громадянами для задоволення їх потреб (купання, плавання на човнах, любительське і спортивне рибальство, водопій тварин, забір води з водних об'єктів без застосування споруд або технічних пристроїв та з криниць) безкоштовно, без закріплення водних об'єктів за окремими особами та без надання відповідних дозволів. Вищезазначена норма визначає основні ознаки загального водокористування, а саме: загальне водокористування здійснюється громадянами, має бути безкоштовним; та без закріплення за окремими особами. Долучене Позивачем рішення Сокальської районної ради від 05.03.1999 р. підтверджує правомірність позиції Відповідача. Оскільки, Фермерське господарство «Бурка В.В.» є юридичною особою та одержало земельну ділянку в постійне користування для риборозведення, йому необхідно отримати дозвіл для здійснення спеціального водокористування. Крім того, зазначає, що постановою Верховного Суду України по справі №5-3510ск06 від 26.04.2006 року встановлено, що фермерське господарство "Бурка В.В.", в порушення вимог ст.ст. 6, 48, 49 Водного кодексу України, без спеціального дозволу здійснювало самовільний забір поверхневих вод з річки Західний Буг для наповнення ставка. Збитки, заподіяні державі внаслідок самовільного забору поверхневих вод для наповнення ставка для риборозведення в с. Поториця Сокальського району розраховано відповідно до вимог чинного законодавства України. У зв'язку з викладеним представник відповідача зазначив, що акт перевірки, претензія і розрахунки розміру збитків відповідають вимогам закону, просив у задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі.

Заслухавши доводи представника відповідача, з'ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень та дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, суд, даючи правову оцінку спірним правовідносинам, виходив з наступного.

Судом встановлено, що рішенням Сокальської районної ради від 05.03.1999 р. №6 «Про вилучення та надання земельних ділянок для утворення і розширення селянських (фермерських) господарств)» надано в постійне користування із земель фермерського запасу земельну ділянку для розширення селянського (фермерського) господарства фермеру ОСОБА_2 20,0 га земель водосховища ВАТ «Сокальський завод хімічного волокна» для риборозведення та видано державний Акт на право постійного користування земельною ділянкою серії ЛВ 1041 від 15.12.1999 р. на території Поторицької сільської ради.

Для даного водного об'єкту, наповнення якого здійснюється з меліоративного каналу басейну річки Західний Буг, Сокальським управлінням водного господарства 15.05.2002р. розроблений паспорт, з якого вбачається, що призначення ставка - рекреація, джерело живлення - місцевий стік, гідротехнічні споруди відсутні.

14.10.2005р. державними інспекторами з охорони навколишнього природного середовища в Львівській області на вимогу прокуратури Сокальського району проведено перевірку дотримання вимог природоохоронного законодавства Фермерського господарства «Бурка В.В.», в результаті проведення якої складено акт перевірки №51 від 14.10.2005 року, проведено розрахунок розмірів збитків, заподіяних державі внаслідок самовільного забору поверхневих вод (меліоративний канал басейн р.Західний Буг) для наповнення ставка для риборозведення в с. Поториця Сокальського району Львівської області, а також виставлена претензія на добровільне відшкодування збитків за порушення вимог природоохоронного законодавства (вих. №202 від 17.10.2005р.).

У зв'язку з тим, що забір поверхневих вод здійснюється для риборозведення, Інспекція вважає, що водокористування є спеціальним, а згідно з ст.49 Водного Кодексу України таке водокористування здійснюється на підставі дозволу на спеціальне водокористування.

Інспекція в ході проведення перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства Фермерським господарством "Бурка В.В." зафіксувала факт здійснення останнім спеціального водокористування без відповідного дозволу, що вважає порушенням ст. 49 Водного Кодексу України.

Нарахування розміру збитків, заподіяних державі внаслідок самовільного забору поверхневих вод для наповнення ставка для риборозведення в с.Поториця Сокальського району проведено відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 836 від 18 травня 1999року., Постанови Кабінету Міністрів України №541 від 04.07.2005 року "Про внесення змін до деяких постанов Кабінету міністрів України, Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів", затвердженої Міністерством охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України № 37 від 18.05.1995 р.

Не погодившись з актом перевірки, претензією і розрахунком розміру збитків, Фермерське господарство Бурка В.В. оскаржило їх до суду.

Що стосується позовної вимоги про визнання нечинним та скасування акту перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства України від 14.10.2005р. №51, складеного екологічною інспекцією в Сокальському районі суд дійшов висновку, що ця позовна вимога не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як встановлено з матеріалів справи, підставою для проведення інспекційної перевірки Позивача стала вимога прокуратури Сокальського району від 03.10.2005р.

Відповідно до пунктів 5 і 6 Положення про державне управління екології та природних ресурсів в Львівській області, затвердженого наказом Держуправління, (перереєстрованого в ДПІ у Галицькому районі м. Львова за №8717 від 26.09.2000 року ) на момент проведення перевірки дотримання вимог Водного Кодексу України Фермерським господарством Бурка В.В., у структурі Управління діяли відповідні інспекційні підрозділи - Екологічні інспекції (в тому числі спеціальні з правом зберігання, носіння і використання вогнепальної нарізної табельної зброї), які здійснювали державний контроль у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів, а також мали право обстежувати у встановленому порядку підприємства, установи та організації і складати акти перевірок.

Інспекція в ході проведення перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства Фермерським господарством "Бурка В. В." зафіксувала факт здійснення останнім спеціального водокористування без відповідного дозволу, зокрема забору поверхневих вод для риборозведення, що вважає порушенням ст. 49 Водного Кодексу України. В акті зазначено, що забір поверхневих вод здійснюється з меліоративного каналу басейну річки Західний Буг для поповнення рибоводного ставка, Сокальським управлінням водного господарства розроблено паспорт ставка.

Акт перевірки не є рішенням органу владних повноважень в розумінні ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно - правові спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктами владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дії чи бездіяльності.

Обов'язковою ознакою дій суб'єкта владних повноважень, які можуть бути оскаржені до суду, є те, що вони безпосередньо породжують певні правові наслідки для суб'єктів відповідних правовідносин і мають обов'язковий характер. Висновки, викладені у акті, не породжують обов'язкових юридичних наслідків. Такі твердження акта можуть бути підтверджені або спростовані судом у разі спору про законність рішень, дій, в основу яких покладені згадувані висновки акта.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що акт перевірки не є рішенням суб'єкта владних повноважень у розумінні статті 17 КАС, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов'язків для осіб, робота (діяльність) яких перевірялися, тому його висновки не можуть бути предметом спору. Відсутність спірних відносин, в свою чергу, виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту. Акт перевірки є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог водного та іншого законодавства суб'єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу, а тому оцінка акта, в тому числі й оцінка дій службових осіб контролюючого органу щодо його складання, викладення у ньому висновків перевірки, може бути надана судом при вирішенні спору щодо оскарження рішення, прийнятого на підставі такого акта.

Аналогічна правова позиція була висловлена також Верховним Судом України у постанові від 10 вересня 2013 року (справа № 21-237а13).

Відсутні правові підстави і для скасування Претензії на добровільне відшкодування збитків від 17.10.2014 року за №202.

Суд вважає за необхідне вказати наступне.

За результатами проведеної інспекційної перевірки 14.10.2005 року складено акт перевірки №51, проведено розрахунок розмірів збитків, заподіяних державі внаслідок самовільного забору поверхневих вод (меліоративний канал басейн р. Західний Буг) для наповнення ставка для риборозведення в с. Поториця Сокальського району Львівської області, а також виставлена претензія на добровільне відшкодування збитків за порушення вимог природоохоронного законодавства.

Вказана претензія є пропозицією позивачу самостійно відшкодувати збитки. В претензії зазначено, що в разі відмови - буде подано позов у господарський суд Львівської області. Але навіть відхилення позивачем претензії не тягне за собою жодних негативних наслідків (штрафу, пені, тощо) для нього.

Згідно з частиною першою статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України компетенція адміністративних судів поширюється, зокрема, на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень.

Згідно з ч.2 ст. 6 Господарського процесуального кодексу України підприємства та організації, чиї права і законні інтереси порушено, з метою безпосереднього врегулювання спору з порушником цих прав та інтересів звертаються до нього з письмовою претензією.

Частинами першою та другою статті 8 Кодексу визначено, що про результати розгляду претензії заявник повідомляється у письмовій формі. У відповіді на претензію зазначаються:

а) повне найменування і поштові реквізити підприємства, організації, що дають відповідь, та підприємства чи організації, яким надсилається відповідь; дата і номер відповіді; дата і номер претензії, на яку дається відповідь;

б) коли претензію визнано повністю або частково, - визнана сума, назва, номер і дата розрахункового документа на перерахування цієї суми чи строк та засіб задоволення претензії, якщо вона не підлягає грошовій оцінці;

в) коли претензію відхилено повністю або частково, - мотиви відхилення з посиланням на відповідні нормативні акти і документи, що обґрунтовують відхилення претензії;

г) перелік доданих до відповіді документів та інших доказів.

З наведених положень ГПК випливає, що претензія не є рішенням суб"єкта владних повноважень у розумінні КАС, оскільки не породжує для відповідних суб'єктів настання будь-яких юридичних наслідків, не впливає на їхні права та обов'язки, а також не є обов'язковою для виконання, а отже не порушує прав або законних інтересів позивача.

Таким чином, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про скасування Претензії на добровільне відшкодування збитків від 17.10.2005 року за №202.

Щодо позовної вимоги про визнання нечинним та скасування розрахунку розміру збитків, заподіяних державі внаслідок самовільного забору поверхневих вод (меліоративний канал басейн р. Західний Буг) для наповнення ставка для риборозведення в с. Поториця Сокальського району, проведений Державним управлінням екології та природних ресурсів у Львівській області суд приходить до висновку, що вона підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Інспекція в ході проведення перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства Фермерським господарством "Бурка В. В." зафіксувала факт здійснення останнім спеціального водокористування без відповідного дозволу, зокрема забору поверхневих вод для риборозведення, що вважає порушенням ст. 49 Водного Кодексу України. Позивачем зазначено, що забір поверхневих вод здійснюється з меліоративного каналу басейну річки Західний Буг для поповнення рибоводного ставка.

Оскільки, забір поверхневих вод здійснюється для риборозведення, екологічна інспекція приходить до висновку, що таке водокористування є спеціальним.

З'ясовуючи чи мало місце спеціальне водокористування чи загальне водокористування судом встановлено наступне.

Рішенням Сокальської районної ради від 05.03.1999 р. №6 «Про вилучення та надання земельних ділянок для утворення і розширення селянських (фермерських) господарств)» надано в постійне користування із земель фермерського запасу земельну ділянку для розміщення селянського (фермерського) господарства фермеру ОСОБА_2 20,0 га земель водосховища ВАТ «Сокальський завод хімічного волокна» для риборозведення.

Відповідно до ст.47 Водного кодексу України загальне водокористування здійснюється громадянами для задоволення їх потреб (купання, плавання на човнах, любительське і спортивне рибальство, водопій тварин, забір води з водних об'єктів без застосування споруд або технічних пристроїв та з криниць) безкоштовно, без закріплення водних об'єктів за окремими особами та без надання відповідних дозволів. З метою охорони життя і здоров'я громадян, охорони навколишнього природного середовища та з інших передбачених законодавством підстав районні і міські Ради за поданням державних органів охорони навколишнього природного середовища, водного господарства, санітарного нагляду та інших спеціально уповноважених державних органів встановлюють місця, де забороняється купання, плавання на човнах, забір води для питних або побутових потреб, водопій тварин, а також за певних підстав визначають інші умови, що обмежують загальне водокористування на водних об'єктах, розташованих на їх території. Місцеві Ради зобов'язані повідомляти населення про встановлені ними правила, що обмежують загальне водокористування. Якщо водокористувачем або відповідною Радою не встановлено таких умов, загальне водокористування визнається дозволеним без обмежень.

Згідно з ст. 48 Водного кодексу України спеціальне водокористування - це забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів. Спеціальне водокористування здійснюється юридичними і фізичними особами насамперед для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських та інших державних і громадських потреб. Не належать до спеціального водокористування: пропуск води через гідровузли (крім гідроенергетичних); подача (перекачування) води водокористувачам у маловодні регіони; усунення шкідливої дії вод (підтоплення, засолення, заболочення); використання підземних вод для вилучення корисних компонентів; вилучення води з надр разом з видобуванням корисних копалин; виконання будівельних, днопоглиблювальних і вибухових робіт; видобування корисних копалин і водних рослин; прокладання трубопроводів і кабелів; проведення бурових, геологорозвідувальних робіт; інші роботи, які виконуються без забору води та скидання зворотних вод.

В акті від 14.10.2005р. №51 зазначено, що у зв'язку з тим, що забір поверхневих вод здійснюється для риборозведення, водокористування є спеціальним. Суд критично оцінює такі голослівні і неогрунтовані висновки відповідача, виходячи з наступного.

Інспекція при вирішенні питання, яке це є водокористування, виходила з призначення ставка.

Однак, Інспекція взяла до уваги лише рішення Сокальської районної ради від 05.03.1999 р. №6 «Про вилучення та надання земельних ділянок для утворення і розширення селянських (фермерських) господарств)», в якому передбачено надати в постійне користування із земель фермерського запасу земельну ділянку для розширення селянського (фермерського) господарства фермеру ОСОБА_2.

Згідно з ст.7 Земельного кодексу України від 18.12.1990р. №561-XII (який діяв на час надання земельної ділянки) у постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності громадянам України, зокрема, для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

Виходячи з преамбули рішення Сокальської районної ради від 05.03.1999р. №6, земельна ділянка фермеру ОСОБА_2 надавалася з врахуванням Закону України «Про селянське (фермерське господарство) не як земля водного фонду відповідно до глави 12 цього ж Земельного кодексу України.

Визначальним у рішенні Сокальської районної ради від 05.03.1999р. №6 є констатація призначення земельної ділянки - для ведення селянського (фермерського) господарства, а не ставка.

В паспорті ставка, розробленого 15.05.2002р. Сокальським управлінням водного господарства вказано, що призначення ставка - рекреація. Вказаний паспорт узгоджений з Поторицькою сільською радою, Сокальською районною радою, Сокальським районним відділом земельних ресурсів та Державною екологічною інспекцією.

Суд при визначенні питання призначення ставка приймає до уваги паспорт ставка, який виступає уніфікованим зведенням основних даних про водний режим, фізико-географічні особливості, використання природних ресурсів і екологічну обстановку, а також відпрацювання рекомендацій щодо підвищення стійкості екологічної системи.

Водосховище, надане в користування позивачу не відноситься до Переліку промислових ділянок рибогосподарських водних об'єктів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 22.05.1996 року №552.

Отже, інспекцією в Акті перевірки №51 від 14.10.2005 року формально зазначено, що забір поверхневих вод здійснюється для риборозведення.

Спеціальне водокористування, як це передбачено ст. 48 Водного кодексу України передбачає забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв.

В акті перевірки №51 від 14.10.2005 року не встановлено, що забір поверхневих вод для поповнення ставка здійснюється із застосуванням споруд або технічних пристроїв.

В паспорті ставка зафіксовано, що джерело живлення ставка - місцевий стік.

Відповідач при визначенні питання загального чи спеціального користування виходить тільки із системного аналізу норм Водного кодексу України, і їхній висновок базується тільки на тому, що, якщо фермерське господарство "Бурка В.В." не може здійснювати загальне користування, як це визначено ст.47 Водного кодексу України, то відповідно воно здійснює спеціальне водокористування. Цей висновок відповідача суд вважає помилковим і необґрунтованим.

Крім того, відповідачем не враховано і положення ст.48 Водного кодексу України, якими передбачено, що не належать до спеціального водокористування: пропуск води через гідровузли (крім гідроенергетичних); подача (перекачування) води водокористувачам у маловодні регіони.

Як було вищезазначено, вода з басейну річки Західний Буг у ставок поступає шляхом місцевого стоку.

Суд не бере до уваги твердження представника відповідача про те, що постановою Верховного Суду України по справі №5-3510ск06 від 26.04.2006 року встановлено, що фермерське господарство "Бурка В.В." в порушення вимог ст.ст. 6, 48, 49 Водного кодексу України, без спеціального дозволу здійснювало самовільний забір поверхневих вод з річки Західний Буг для наповнення ставка, оскільки, Верховний Суд України розглядаючи касаційну скаргу ОСОБА_2 не встановлював виду водокористування (загальне чи спеціальне), а лише в постанові зазначив, що проведеними перевірками було встановлено, що фермерське господарство без спеціального дозволу здійснювало самовільний забір поверхневих вод.

Суд критично ставиться до твердження представника відповідача, що постанова Верховного Суду України по справі №5-3510ск06 від 26.04.2006 року в черговий раз підтверджує правомірність складення Акту №51 від 14.10.2014 року, так, як у постанові мова йде лише про посилання на цей Акт, а не його правова оцінка.

Отже, за відсутності факту самовільного використання позивачем водних ресурсів без дозволу на спеціальне водокористування із басейну ріки Західний Буг, який був обов'язковою передумовою для визначення розміру відшкодування збитків на підставі Постанови Кабінету Міністрів України № 836 від 18 травня 1999року., Постанови Кабінету Міністрів України №541 від 04.07.2005 року "Про внесення змін до деяких постанов Кабінету міністрів України, Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів", затвердженої Міністерством охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України № 37 від 18.05.1995 р., тому протиправним є розрахунок розміру збитків, заподіяних державі внаслідок самовільного забору поверхневих вод (меліоративний канал басейн р. Зах. Буг) для наповнення ставка для риборозведення в с. Поториця Сокальського району, проведений Державним управлінням екології та природних ресурсів у Львівській області.

Таким чином, позивачем доведено, що відповідач діяв неправомірно, приймаючи оскаржуваний розрахунок, а тому суд приходить до висновку, що позовні вимоги в цій частині підлягають до задоволення.

Що стосується позовної вимоги про стягнення з Державного управління охорони навколишнього природного середовища у Львівській області і Державної екологічної інспекції у Львівській області коштів в сумі 7075500 грн. на відшкодування матеріальної шкоди, завданої фермерському господарству незаконним рішенням екологічної інспекції в Сокальському районі, що призвело до приниження ділової репутації і підриву довіри до діяльності фермерського господарства, суд приходить до висновку, що вона є необґрунтованою та не підлягає до задоволенняз наступних мотивів.

Відповідно до ч.2 ст. 21 КАС України, вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншими порушеннями прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно - правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно - правовий спір.

Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ст.23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність факту такої шкоди; протиправність діяння її заподіювання; наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача; вини останнього в її заподіянні.

Згідно з п.п.1, 2 п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Позивачем не подано доказів на підтвердження того, що йому завдано саме моральної шкоди; позивач не вказав в чому саме полягає заподіяна йому моральна шкода та в чому полягало приниження ділової репутації і підриву довіри до діяльності фермерського господарства, не надав доказів на підтвердження своїх доводів, отже, в даному разі відсутні передбачені законом підстави для стягнення компенсації за заподіяну моральну шкоду.

Необгрунтованою є вимога і про відшкодування матеріальних збитків на суму 7075500 грн. Відсутній причинний зв'язок між діями відповідачів і шкодою. Позивачем не наведено обставин та не подано доказів, які підтверджують факт заподіяння збитків (неотриманого доходу) майнового характеру .

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч.3 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 2, 4, 7-14, 23, 69, 70, 71, 86, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України,-

Постановив:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати розрахунок розміру збитків, заподіяних державі внаслідок самовільного забору поверхневих вод (меліоративний канал басейн р. Зах. Буг) для наповнення ставка для риборозведення в с. Поториця Сокальського району, проведений Державним управлінням екології та природних ресурсів у Львівській області.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь фермерського господарства "Бурка В.В." 1, 13 грн. сплаченого судового збору.

Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 КАС України.

Суддя Р. Брильовський

Повний текст постанови виготовлений 04.11.2014 року