Ухвала суду № 41221723, 09.10.2014, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2014 року

справа № 811/2146/13-а

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Чередниченко В.Є.,

суддів: Коршуна А.О., Панченко О.М.,

за участю секретаря судового засідання: Яковенко О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську адміністративну справу за апеляційною скаргою Кіровоградської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2013 року у справі №811/2146/13-а за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «АСТРА С» до Кіровоградської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області про визнання недійсним податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «АСТРА С» 27 червня 2013 року звернулось до суду з позовом до Кіровоградської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області, згідно якого просить визнати недійсними прийняті відповідачем податкові повідомлення-рішення від 28 лютого 2013 року №0000132250 та від 20 серпня 2013 року №0000552206.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що вказані податкові повідомлення-рішення повинні бути скасовані, оскільки висновки відповідача щодо порушення позивачем норм податкового законодавства України, викладені у акті №16/22-5/30285899 від 15 лютого 2013 року (далі - акт перевірки) на підставі якого їх було прийнято є безпідставними та необґрунтованими.

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2013 року адміністративний позов задоволено.

Постанова суду мотивована тим, що відповідачем не доведена правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, у зв'язку із чим позовні вимоги є доведеними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції відповідач оскаржив її до апеляційного суду з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального права. Просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволені позову відмовити.

В апеляційній скарзі відтворює зміст акта перевірки.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що відповідачем проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2009 року по 30 вересня 2012 року.

За результатами вказаної перевірки відповідачем складено акт від 15 лютого 2013 року №16/22-5/30285899 в якому зроблено висновок про порушення позивачем підпункту 4.1.1 пункту 4.1 статті 4, підпункту 5.3.9 пункту 5.3, пункту 5.9 статті 5, підпункту 11.3.1 пункту 1.3 статті 11 Закону України « Про оподаткування прибутку підприємств», підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14, підпункту 135.4.1 пункту 135.4, підпункту 135.5.4 пункту 135.5, підпункту 135.5.5 пункту 135.5 статті 135, пункту 137.1 статті 137, підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток всього в розмірі 247669,60 грн., в тому числі: за рахунок заниження за 1 квартал 2010 року на суму 352,08 грн., за 3 квартал 2010 року на суму 29,17 грн., за 1 квартал 2011 року на суму 1041,68 грн., за 2 квартал 2011 року на суму 4748,58 грн., за 3 квартал 2011 року на суму 1920,50 грн., за 4 квартал 2012 року на суму 153552 грн., за 4 квартал 2010 року на суму 230,16 грн. та порушення пункту 198.1 статті 198 Податкового Кодексу України в результаті чого занижено податок на додану вартість всього в розмірі 2480 грн., в тому числі за травень 2011 року на суму 1550 грн., за серпень 2011 року на суму 930 грн. (а.с.26-46).

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 28 лютого 2013 року №0000132250, яким позивачу збільшено суму грошового зобов’язання за основним платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у розмірі 2480 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 466 грн. та податкове повідомлення-рішення від 28 лютого 2013 року №0000142250, яким позивачу збільшено суму грошового зобов’язання за основним платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у розмірі 247670 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 59820 грн. (а.с. 52,54).

Заперечення позивача до акта перевірки відповідачем залишено без задоволення.

За результатами адміністративного оскарження податкове повідомлення-рішення від 28 лютого 2013 року №0000132250 про збільшення суми грошового зобов’язання з податку на додану вартість на суму 2480 грн. і штрафної (фінансової) санкції на суму 466 грн. - залишено без змін, а податкове повідомлення-рішення від 28 лютого 2013 року №0000142250 про збільшення суми грошового зобов’язання з податку на прибуток на суму 86302 грн. і штрафної (фінансової) санкції на суму 21316 грн. – скасовано, в інших частинах податкових повідомлень - рішень скаргу не задоволено (а.с.60-64).

На підставі акта перевірки та рішення про результати розгляду первинної скарги від 13 травня 2013 року №3980/7/22.2-04 відповідачем прийнято податкове повідомлення рішення від 17 травня 2013 року №0001122250, яким позивачу збільшено суму грошового зобов’язання за основним платежем податок на прибуток у розмірі 161 368 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 38 504 грн. (а.с.65).

За результатами розгляду повторної скарги винесено рішення №4750/6/99-99-10-01-15 від 12.06.2013 року, яким залишено без змін податкове повідомлення-рішення від 28 лютого 2013 року №0000132250 та в зазначеній частині рішення, прийняте за розглядом первинної скарги, скасовано податкове повідомлення-рішення від 28 лютого 2013 року №0000142250 з урахуванням рішення прийнятого за розглядом первинної скарги в частині визначення податку на прибуток у сумі 310 грн. і 78 грн. штрафної санкції та в зазначеній частині рішення, прийняте за розглядом первинної скарги, а в іншій частині зазначене податкове повідомлення-рішення з урахуванням рішення, прийнятого за розглядом первинної скарги залишено без змін (а.с. 72-74).

На підставі акта перевірки та рішення про результати розгляду повторної скарги від 12 червня 2013 року №4750/6/99-99-10-01-15 відповідачем прийнято податкове повідомлення рішення від 20 серпня 2013 року №0000552206, яким позивачу збільшено суму грошового зобов’язання за основним платежем податок на прибуток у розмірі 161 058 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 38 426 грн. (а.с.95).

Правомірність та обґрунтованість вказаних рішень відповідача є предметом спору переданого на вирішення суду.

Вирішуючи спірні відносини між сторонами та задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що спірні рішення відповідача прийнято не на підставі та не у спосіб, що передбачені Податковим кодексом України.

Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при винесенні оскарженої постанови, виходить з наступного.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового Кодексу України (далі – ПК України) податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Згідно пункту 201.8 статті 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна, відповідно до абзацу першого п. 201.10 ст. 201 ПК України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, вказаними нормами права визначено підстави за яких платник податків має право на віднесення сплачених сум ПДВ, у вартості товарів/послуг, до складу податкового кредиту підприємства. До таких підстав віднесено: наявність господарської операції, понесення витрат, у зв’язку з господарською діяльністю платника, сплата податку на додану вартість у вартості товарів/послуг, факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними.

Встановлені обставини справи свідчать про те, що між позивачем та ТОВ «Цвєтсервіс-С» укладено договір купівлі-продажу № 10 від 01 квітня 2011 року, предметом якого є поставка товару – алюмінія вторинного АК5М2 (згідно рахунків) (а.с. 12,13,14). Згідно видаткової накладної № РН -0000026 від 18.08.2011 року ТОВ «Цвєтсервіс-С» передало позивачу вказаний товар (а.с. 17). Оплата вартості придбаного товару підтверджується платіжними дорученнями №70 від 05.05.2011 року, №98 від 11.05.2011 року, №329 від 17.06.2011 року, № 515 від 27.07.2011 року, № 617 від 10.08.2011 року (а.с.20-22). ТОВ «Цвєтсервіс-С» виписано податкові накладні (а.с. 18,19).

Таким чином, судом першої інстанції зроблено обґрунтований висновок про реальність господарських операцій між позивачем та ТОВ «Цвєтсервіс-С», за наслідками яких сформовано валові витрати та спірний податковий кредит, оскільки встановлені обставини справи свідчать про поставку товару, оприбуткування товару покупцем, оплату його вартості, використання у власній господарській діяльності.

Крім того, в акті перевірки містяться висновки відповідача про допущенні позивачем порушення вимог податкового законодавства, які обґрунтовані нікчемністю угод укладених між позивачем та його контрагентом у зв’язку з та відсутністю факту придбання товару у останнього.

Між тим при визнанні договорів нікчемними податковим органом не дотримано приписів законодавчих норм, тобто не встановлено вини та умислу позивача, спрямованих на заволодіння державним майном, порушення публічного порядку, не надано доказів про умисність укладання угод з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а безтоварність здійснених позивачем господарських операцій, на що посилається відповідач, не підтверджена у встановленому законом порядку жодним доказом, сам висновок носить характер припущення.

Щодо податкового повідомлення-рішення відповідача від 20.08.2013 року №0000552206 суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до пп.7.9.6 п.7.9 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції чинній на час виникнення спірних відносин) передання майна в оперативний лізинг (оренду) не змінює податкових зобов'язань орендодавця та орендаря. При цьому орендодавець збільшує суму валових доходів, а орендар збільшує суму валових витрат на суму нарахованого лізингового платежу за наслідками податкового періоду, в якому здійснюється таке нарахування. У такому ж порядку здійснюється оподаткування операцій з оренди землі та жилих приміщень.

Таким чином, враховуючи положення вказаної норми права та обставини викладені в акті перевірки щодо порушення позивачем пп.11.3.1 п.11.3 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в частині не включення до валового доходу попередньої оплати орендних платежів суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що зазначена норма є спеціальною, тобто при визначенні валових доходів та валових витрат застосовується порядок, встановлений цією статтею, а не загальні правила, а отже є вірним висновок суду , що позивачем визначено валовий дохід у відповідності до вимог чинного законодавства, без порушень норм Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідно до п. 5.9 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», платник податку веде податковий облік приросту (убутку) балансової вартості товарів (крім тих, що підлягають амортизації, та цінних паперів), сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів (далі - запасів) на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, витрати на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких включаються до складу валових витрат згідно з цим Законом (за винятком тих, що отримані безкоштовно).

Вартість запасів оплачених, але не отриманих (не оприбуткованих) платником податку - покупцем, до приросту запасів не включається.

Вартість запасів оплачених, але не відвантажених (не знятих з обліку) платником податку - продавцем, до убутку запасів не включається.

У разі коли балансова вартість таких запасів на кінець звітного періоду перевищує їх балансову вартість на початок того ж звітного періоду, різниця включається до складу валових доходів платника податку у такому звітному періоді.

За правилами пп. 8.1.2 п. 8.1 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», амортизації підлягають витрати на: придбання основних фондів та нематеріальних активів для власного виробничого використання, включаючи витрати на придбання племінної худоби та придбання, закладення і вирощування багаторічних насаджень до початку плодоношення; самостійне виготовлення основних фондів для власних виробничих потреб, включаючи витрати на виплату заробітної плати працівникам, які були зайняті на виготовленні таких основних фондів; проведення всіх видів ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних фондів.

Отже враховуючи те, що на рах.20.9 «Інші матеріали» підприємством були оприбутковані частини розібраного основного засобу, витрати на придбання якого не включались підприємством до складу валових витрат, а амортизувались відповідно до пп. 8.1.2. п. 8.1 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що не спростовано відповідачем суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність порушення в діях ТОВ «Астра С» п. 5.9 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в частині заниження приросту балансової вартості запасів за 1 квартал 2010 року на суму 1408,33 грн. та відповідно заниження валового доходу на 1408,33 грн. за 1 квартал 2010 року.

Також суд першої інстанції, враховуючи те, що позивачем до складу доходів, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування включені усі видаткові накладні згідно з реєстром документів за період 01.04.11 р. - 31.12.11 р., у тому числі і накладні по яким реалізовувались відходи виробництва ПП «Спецмеханіка» та ДП «Цвєтсервіс», що не спростовано відповідачем, дійшов правильного висновку про відсутність в діях позивача порушення пп.135.5.4 п.135.5 ст.135 Податкового кодексу України, в частині не включення до складу доходів, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування доходу від реалізації відходів виробництва на загальну суму 6682 грн.

Крім того є необґрунтованими висновки відповідача щодо порушення позивачем пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України в частині включення до складу витрат операційної діяльності, витрат, що не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами на суму 25296 грн. по взаєморозрахункам з ТОВ «Цвєтсервіс-С», то як визнання контролюючим органом господарської операції між ТОВ «Астра С» та ТОВ «Цвєтсервіс-С» фіктивною є безпідставним та таким, що ґрунтується лише на припущеннях працівників ДПС.

Також перевіркою правомірності визначення показників по ряд. 05.1 Декларацій, податковим органом встановлено не підтвердження будь-якими первинними документами витрат на суму 731 200 грн. В акті перевірки зазначено, що відповідно до головної книги, журналів-ордерів по рахунках 20.1, 22, 63.1, 66.1, 65.1, 13.1, первинних документів встановлено, що собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг) за 3 квартал 2012 року становить 365 545 грн. Відповідно до податкової декларації з податку на прибуток за 3 квартал 2012 року собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг) (ряд.05.1) становить 1 096 745 грн. Перевіркою зроблено висновок, що в порушення пп. 138.1.1, п.138.1 ст.138, п.138.2 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139, пп.14.1.27 п.14.1 ст.14 ПК України ТОВ «Астра С» завищено витрати на суму 731 200 грн.

Однак, як вірно встановлено судом першої інстанції вказане твердження податкового органу спростовується матеріалами справи, а саме наданим позивачем реєстром документів за 9 місяців 2012 року, оборотно-сальдовими відомостями по рахункам за 9 місяців 2012 року (а.с. 112-123).

Відповідно до пп.135.5.5 п.135.5 ст.135 ПК України суми поворотної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, що залишаються неповерненими на кінець такого звітного періоду, від осіб, які не є платниками цього податку (в тому числі нерезидентів), або осіб, які згідно із цим Кодексом мають пільги з цього податку, в тому числі право застосовувати ставки податку нижчі, ніж установлені пунктом 151.1 статті 151 цього Кодексу.

У разі якщо в майбутніх звітних податкових періодах платник податку повертає таку поворотну фінансову допомогу (її частину) особі, яка її надала, такий платник податку збільшує суму витрат на суму такої поворотної фінансової допомоги (її частини) за наслідками звітного податкового періоду, в якому відбулося таке повернення.

При цьому доходи такого платника податку не збільшуються на суму умовно нарахованих процентів, а податкові зобов'язання особи, яка надала поворотну фінансову допомогу, не змінюються як при її видачі, так і при її зворотному отриманні.

Положення цього пункту не поширюються на суми поворотної фінансової допомоги, отриманої від засновника/учасника (в тому числі нерезидента) такого платника податку, у випадку повернення такої допомоги не пізніше 365 календарних днів з дня її отримання.

Операції з отримання/надання фінансової допомоги між платником податку та його відокремленими підрозділами, що не мають статусу юридичної особи, не приводять до зміни їх витрат або доходів.

Таким чином суд першої інстанції вірно встановивши обставини того, що на кінець 2 кварталу 2011р. залишилась неповернутою сума 3700 грн., яку підприємство включило до рядка 03 декларації «Інші доходи». В 3 кварталі підприємство отримало 87309,00 грн. фінансової допомоги, та повернуло 43876,00 грн., з яких 3700,00 грн. були повернуті як залишок на кінець 2 кварталу, а тому ця сума була включена до витрат, а різниця між отриманою сумою фінансової допомоги та повернутою сумою фінансової допомоги на протязі 3 кварталу за мінусом 3700,00 грн. була включена до /доходів 3 кварталу.

Отже колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо правомірного віднесення позивачем до складу інших витрат суму 3700 грн., яка була отримана у 2 кварталі, а повернута підприємством у 3 кварталі.

Згідно з частиною 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Між тим відповідач зазначеного обов’язку не виконав.

На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції під час розгляду цієї справи об'єктивно, повно та всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку і ухвалив законне, обґрунтоване рішення без порушень норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому постанову суду першої інстанції у цій справі необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись: пунктом 1 частини 1 статті 198, статтями 205, 206 КАС України, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Кіровоградської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області - залишити без задоволення, а постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2013 року у справі №811/2146/13-а – без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст ухвали виготовлений 14 жовтня 2014 року.

Головуючий: В.Є. Чередниченко

Суддя: А.О. Коршун

Суддя: О.М. Панченко