Постанова № 41216602, 01.07.2014, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

"01" липня 2014 р. справа № 0870/8245/12

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Панченко О.М. (доповідач),

суддів: Чередниченко В.Є., Коршуна А.О.,

при секретарі судового засідання Чепурко А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Пологівської міжрайонної державної податкової інспекції Запорізької області Державної податкової служби

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 01.03.2013 р. у справі №0870/8245/12

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Прогрес"

до Пологівської міжрайонної державної податкової інспекції Запорізької області Державної податкової служби

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, -

встановив:

Позивач звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення № 0000051600 про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 5 026 679,5 гривень (у т.ч. за основним платежем - 2 409 682 гривень, за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 2 616 997,5 гривень) та № 0000061600 про застосування сум штрафних санкцій за порушення ведення касових операцій у сумі 119 944,84 гривні.

Постановою суду першої інстанції позов задоволено в повному обсязі.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач оскаржив її в апеляційному порядку, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Просить скасувати постанову суду першої інстанції та відмовити у задоволенні позову.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.

Представники позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечували та просили залишити без змін постанову суду першої інстанції.

Вислухавши пояснення учасників процесу, дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги дотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду

апеляційної скарги, що з 05.06.2012р. по 17.07.2012р. Пологівською МДПІ було проведено планову виїзну перевірку ТОВ "Прогрес" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009р. по 31.03.2012р., за наслідками якої складено акт № 341/22-015/03748986 від 24.07.2012.

Перевіркою встановлено порушення позивачем:

- пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п. 4.2 ст. 4, пп. 7.3.1 п. 7.3, пп.пп7.4.1, 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на 200 357 гривень;

- ч. 1, 2 ст. 215, ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України, в результаті чого встановлено завищення податкового кредиту з податку на додану вартість у розмірі 183 877 гривень;

- п.п. 30.1, 30.8 ст. 30 та п. 209.2 ст. 209 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено користування податковою пільгою з податку на додану вартість не за призначенням на 2 025 449 гривень;

- п.п. 2.8, 5.8, 5.9 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого Постановою Правління Національного банку України №637 від 15.12.2004, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.01.2005р. за №40/10320, що зумовило перевищення встановлених лімітів залишку готівки в касі на суму 59 972,42 гривні.

09.08.2012р. на підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення: № 0000051600 про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 5 026 679,5 гривень (за основним платежем - 2 409 682 гривні, за штрафними (фінансовими) санкціями - 2 616 997,5 гривень) та № 0000061600 про застосування сум штрафних санкцій у сумі 119 944,84 гривень.

Щодо виявлених порушень по заниженню ТОВ "Прогрес" податкових зобов'язань з ПДВ за 2009 рік на суму 19101,00 грн., 2010 рік на суму - 68730,00 грн., а саме - не віднесення до складу загальної декларації з ПДВ операції по продажу не сільгоспвиробникам послуг по оранці землі, послуги комбайну, тракторні послуги.

Відповідно до п. 8-1.1., 8-1.2. ст. 8-1 Закону України "Про податок на додану вартість", резидент, який провадить підприємницьку діяльність у сфері сільського і лісового господарства та рибальства та відповідає критеріям, встановленим у пункті 8-1.6 цієї статті (далі - сільськогосподарське підприємство), може обрати спеціальний режим оподаткування. Згідно із спеціальним режимом оподаткування сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів (послуг), не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається у розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей.

Згідно п.п. 8-1.15.1. ст. 8-1 Закону України "Про податок на додану вартість" виробничим фактором є, зокрема, (п.п. б) послуги, супутні поставці сільськогосподарського товару, який вирощується, відгодовується, виловлюється або збирається (заготовлюється) безпосередньо платником податку, а саме - надання послуг іншим сільськогосподарським підприємствам з використання сільськогосподарської техніки, крім надання її у фінансову оренду (лізинг).

Суд першої інстанції вважав, що норми статті 8-1 Закону України "Про податок на додану вартість" не встановлюють суб'єктного складу покупців товарів та послуг сільськогосподарських підприємств, а тому усі послуги та товари, надані у 2009-2010 роках кінцевому споживачу та Запорізькій торгово-промисловій палаті є такими, що відносяться до переліку видів діяльності, на які поширюються норми ст. 8-1 Закону України "Про податок на додану вартість".

Згідно з п. 8-1.2 ст. 8-1 зазначеного Закону, "згідно із спеціальним режимом оподаткування сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів (послуг), не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається у розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей."

Суд звертає увагу, що чинне законодавство не передбачає включення нарахованих сум до загальної декларації з ПДВ, тому висновок про необхідність віднесення позивачем сум по зазначених операціях до скороченої декларації є необґрунтованим, а донарахування податку та штрафних санкцій - протиправним.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції та зазначає, що виходячи з положень ст. 8-1 Закону України "Про податок на додану вартість", суму ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету, тобто сплаченої покупцями у складі ціни за операціями поставки сільськогосподарської продукції (послуг), сільгосппідприємство, що знаходиться на спеціальному режимі оподаткування, до бюджету не сплачує, вона повністю залишається в розпорядженні підприємства.

Для цілей застосування спецрежиму під сільськогосподарською продукцією розуміється продукція, указана в групах 1-24 Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності (УКТЗЕД), яка вирощується, відгодовується (виловлюється - для рибницьких підприємств) безпосередньо цим підприємством, а також продукти переробки цієї продукції.

Послуги, супутні поставці сільськогосподарського товару, який вирощується, відгодовується, виловлюється або збирається (заготовлюється) безпосередньо платником податку включають, зокрема, надання послуг іншим сільськогосподарським підприємствам з використання сільськогосподарської техніки, крім надання її у фінансову оренду (лізинг).

Отже, колегія суддів не погоджується з доводами позивача та висновком суду з цього питання щодо невизначеності суб'єктного складу осіб, яким надаються послуги, оскільки про це прямо зазначено у ст. 8-1 Закону України "Про податок на додану вартість", та випливає з формулювання п.п. "б" п.п. 8-1.15.1. п. 8-1.15 ст. 8-1 цього Закону, яким визначається, що виробничим фактором є, зокрема, послуги, супутні поставці сільськогосподарського товару, який вирощується, відгодовується, виловлюється або збирається (заготовлюється) безпосередньо платником податку, тобто такі, послуги, які надаються цим платником податку іншим сільськогосподарським підприємствам.

Таким чином, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги в цій частині та виходячи з розрахунку податкових зобов'язань та штрафних (фінансових) санкцій, наданих на вимогу суду, вважає, що податкове повідомлення-рішення № 0000051600 від 09.08.2012 року безпідставно скасовано судом першої інстанції в частині суми збільшення суми податкових зобов'язань з ПДВ на 87831,00 грн. та штрафних (фінансових) санкцій на суму 21 957,75 грн.

Щодо виявлених порушень по заниженню позивачем податкових зобов'язань з ПДВ за травень 2010 року на суму 96 382,00 грн., а саме - списання насіння соняшника понад норми висіву та не здійснення умовного продажу понаднормово списаного насіння.

За результатами перевірки встановлено, що у травні 2010 року позивачем списано насіння соняшнику на посів 2939 гектар понад норм висіву в кількості 6807,1кг, у зв'язку чим занижено податкові зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 96 382 гривні.

Суд першої інстанції виходив з того, що органами, зазначеними в статті 41 Податкового кодексу України здійснюється податковий контроль, що є системою заходів, що вживається контролюючими органами з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства.

Згідно з пп. 20.1.26 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України, органи державної податкової служби мають право залучати, у разі необхідності, фахівців, експертів та перекладачів.

Всупереч зазначеній нормі відповідач самостійно зробив розрахунок норми посіву та самостійно надав їм загальновстановлений характер. Окрім того, в акті перевірки, в запереченнях на позов відсутні посилання на нормативний акт, затверджений у встановленому порядку та зареєстрований в Міністерстві юстиції України, який встановлює норми посіву.

Таким чином, відповідач безпідставно нарахував податкові зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 96 382 гривень.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду та зазначає, що не можуть бути прийняті до уваги доводи заявника апеляційної скарги щодо заниження податку на додану вартість позивачем з огляду на те, що відповідач орієнтується на рекомендовані норми розходу насіння соняшнику на посів, розроблені інститутом маслічних культур Української академії аграрних наук у Запоріжжі, які не мають правового значення для визначення об'єкту оподаткування ПДВ.

Щодо виявлених порушень по заниженню ТОВ "Прогрес" податкових зобов'язань з ПДВ за 2011 рік на суму 16 144 грн. за квітень, травень, червень 2011 року.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до акту №174 від 13.04.2011р., позивачем було пересіяно озимого ячменю на площі 183 га яровими культурами. Відповідно до акту №205 від 04.05.2011р., у травні 2011 року позивачем було пересіяно озимої пшениці на площі 61 га та озимого ячменю на площі 13 га яровими культурами. Згідно з актом від 05.06.2011р., у червні 2011 року пересіяно соняшник на площі 996 га у зв'язку із великим засміченням бур'янами. Викладене призвело до заниження податкових зобов'язань по загальній декларації в сумі 16 144 гривень.

Суд дійшов висновку, що придбане позивачем насіння було використане в оподатковуваних операціях, у межах господарської діяльності.

Відповідачем не зазначено, на підставі якої законодавчої норми зроблено висновок про зобов'язання суб'єкта спеціального режиму оподаткування, який не отримав компенсації у зв'язку зі знищенням (загибеллю) врожаю, здійснити операцію зі списання товарів/послуг, що були використані для вирощування таких посівів та при придбанні яких було сформовано податковий кредит. Таким чином, відповідачем безпідставно нараховано податкові зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 16 144 гривні.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та зазначає, що сільськогосподарська діяльність є діяльністю з високим ступенем ризику. Посилання заявника апеляційної скарги на пп. 7.4.4 п. 7.4. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" не може бути прийнято судом до уваги, оскільки відсутні підстави вважати, що підприємство не мало наміру використовувати у господарській діяльності придбані матеріальні цінності (насіння). Також, відповідачем не наведено, на підставі якої законодавчої норми підприємство зобов'язано списати матеріальні цінності та нарахувати податкові зобов'язання з ПДВ, до того ж помилково вважає, що такі цінності не можуть бути використані в оподаткованих операціях, оскільки вони були посіяні, тобто використані в господарській діяльності.

Щодо виявлених порушень по завищенню позивачем податкового кредиту з ПДВ за 2011 рік на суму 183877 грн., в т.ч. за квітень, липень, серпень 2011 року, у зв'язку з включенням до податкового кредиту ТОВ "Прогрес" по отриманим податковим накладним від ТОВ "Фірма Уран", ТОВ "Авеста Олеум", ПП "Геліос-Д".

Суд першої інстанції встановив, що 15.03.2011 р. між позивачем та ПП "Геліос-Д" укладено договір купівлі-продажу №23 на придбання спецодягу, електродів зварювальних, картону фільтрувального, господарського інвентарю та інших товарів.

Зазначений товар було поставлено позивачу, що підтверджується накладними та податковими накладними від 16.03.2011р. та від 07.04.2011р. на суму 9 509,4 гривень та 7 303,5 гривні відповідно. Факт оплати за поставлений товар підтверджено банківськими виписками (арк. 218, 222 т. 1).

27.04.2011р. між позивачем та ТОВ "Авеста-Олеум" укладено договір №71 на поставку нафтопродуктів, бензину, дизпалива, технічного масла.

Зазначений товар було поставлено позивачу, що підтверджується видатковою накладною №103 від 27.04.2011р., товарно-транспортною накладною № 94 від 27.04.2011р., податковою накладною №111 від 27.04.2011р. на суму 156 836,9 гривень. Факт оплати за поставлений товар підтверджено платіжним дорученням №16 від 28.04.2011.

Судом встановлено, що 19.07.2011 між позивачем та ТОВ "Фірма Уран" укладено договір №72 на поставку нафтопродуктів, бензину, дизпалива, масел технічних, мастил.

Зазначений товар було поставлено позивачу, що підтверджується: видатковими накладними №242 від 09.08.2011р., №249 від 12.08.2011р., №260 від 18.08.2011р., № 276 від 30.08.2011р., №206 від 22.07.2011р., №210 від 25.07.2011р., товарно-транспортними накладними №231 від 09.08.2011р., №237 від 12.08.2011р., №247 від 18.08.2011р., № 263 від 30.08.2011р., №197 від 22.07.2011р., №201 від 25.07.2011р., податковими накладними №249 від 09.08.2011р., №255 від 12.08.2011р., №266 від 18.08.2011р., № 282 від 30.08.2011р., №213 від 22.07.2011р., №217 від 25.07.2011р. на загальну суму 939 118,98 гривень. Факт оплати за поставлений товар підтверджено платіжним дорученням №30 від 12.08.2011р. та банківськими виписками (арк. 142, 147, 148, 153, 154, 162, 163, 168, т. 1).

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд першої інстанції зазначив, що відповідачем не було надано доказів встановлення порушення вимог податкового законодавства контрагентами позивача - ПП "Геліос-Д", ТОВ "Авеста-Олеум", ТОВ "Фірма Уран" безпосередньо при здійсненні спірних операцій. Таким чином, операції з придбання товарно-матеріальних цінностей мали товарний характер, а тому висновки акту про завищення позивачем податкового кредиту на загальну суму в розмірі 183 930,56 гривень в період з квітня по серпень 2011 року є необґрунтованими.

Колегія суддів зазначає, що доводи відповідача стосовно визначення порушення позивачем та його контрагентами правових норм, що регулюють порядок відпускання, приймання, транспортування, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів, як підстави для визнання господарських операцій такими, що не були здійснені реально, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки це не може достеменно свідчити про безтоварність угод.

Також, суд першої інстанції зазначив, що відповідачем не було надано доказів встановлення порушення вимог податкового законодавства контрагентами позивача - ПП "Геліос-Д", ТОВ "Авеста-Олеум", ТОВ "Фірма Уран" безпосередньо при здійсненні спірних операцій. Таким чином, операції з придбання товарно-матеріальних цінностей мали товарний характер, а тому висновки акту про завищення позивачем податкового кредиту на загальну суму в розмірі 183 930,56 гривень в період з квітня по серпень 2011 року є необґрунтованими.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка презюмує економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника. Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування валових витрат та податкового кредиту.

З огляду на діюче податкове законодавство про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

- неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій, здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Крім того, слід зазначити, що законодавством не пред'являються вимоги до суб'єктів підприємництва стосовно кількості працівників у штаті підприємства, наявності тих чи інших основних фондів, зокрема, складських приміщень, транспортних засобів, тощо, для здійснення господарської діяльності, отже на його правосуб'єктність та статус платника податків це жодним чином не впливає. Проте, податковий орган має довести, що відсутність таких ресурсів унеможливила в кожному конкретному випадку реальне виконання правочину. Таких доказів суду не надано.

Згідно висновків акту перевірки правочини, вчинені позивачем, відповідач кваліфікує як такі, що не направлені на реальне настання правових наслідків, а отже визнає їх нікчемними. Проте, за приписами ст. 234 ЦК України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається недійсним судом. Між тим, відповідач не наведено посилань на судові рішення щодо недійсності вчинених позивачем правочинів як фіктивних або інших доказів щодо фіктивності здійснюваної позивачем діяльності. Таким чином, відповідач невірно застосовує норми чинного законодавства України в частині кваліфікації вчинених позивачем правочинів. Наявність ознак фіктивності правочину є лише підставою для визнання його недійсним в судовому порядку.

За таких обставин, колегія суддів вважає позицію податкового органу помилковою.

Щодо висновків акту перевірки про користування податковою пільгою з податку на додану вартість не за призначенням у сумі 2 025 449 гривень.

Перевіркою встановлено, що позивач використовуючи кошти зі свого спеціального рахунку для закупівлі запчастин, мінеральних добрив тощо, тобто сплачуючи загальні суми по розрахунках з постачальниками за товари та послуги, які належать до виробничих цілей, порушив п. 30.1., п. 30.8. ст. 30 та п. 209.2 ст. 209 Податкового кодексу України, в результаті чого позивач скористався податковою пільгою з ПДВ не за призначенням.

Суд дійшов висновку, що твердження відповідача про заборону використання коштів спеціального рахунку на сплату постачальникам виробничих факторів по їх рахунку на загальну суму відшкодування не має правового підтвердження. Податковий кодекс України не встановлює порядок відшкодування постачальникам виробничих факторів двома платіжними дорученнями, одне з котрих повинно бути сплатою податку на додану вартість, а інше сплатою вартості товарів (послуг) без ПДВ по завершенню податкового періоду.

Колегія суддів погоджується з правовою позицією суду та зазначає, що розрахункові операції між позивачем та постачальниками виробничих факторів не порушують чинного законодавства. В акті перевірки відсутні посилання щодо використання позивачем коштів спеціального рахунку не за цільовим призначенням, тому висновки акту про користування податковою пільгою з податку на додану вартість не за призначенням у сумі 2 025 449 гривень є необґрунтованим.

Щодо порушень порядку ведення касових операцій та застосування штрафних санкцій за порушення норм обігу готівки.

Судом встановлено, що наказом №207/1 від 29.12.2011р. директор ТОВ "Прогрес" встановив розмір ліміту каси в розмірі 44 473, 85 гривень.

На думку податкового органу підприємством перевищило розміри встановленого ліміту каси 18.02.2012 року. Так, залишок на початок дня складав 12472,72 грн.; за прибутковими касовими ордерами №№ 129, 130, 131 до каси надійшло 296040,00 грн., залишок склав 308512,27 грн.

Пунктом 2.8. Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого Постановою Національного банку України №637 від 15.12.2004 р. (далі - Положення) регламентовано, що підприємства можуть тримати в позаробочий час у своїх касах готівкову виручку (готівку) в межах, що не перевищують установлений ліміт каси. Готівкова виручка (готівка), що перевищує встановлений ліміт каси, обов'язково здається до банків для її зарахування на банківські рахунки.

Пунктом 5.9 Положення встановлено, що готівкові кошти не вважаються понадлімітними в день їх надходження, якщо вони були здані в сумі, що перевищує встановлений ліміт каси, до обслуговуючих банків не пізніше наступного робочого дня банку або були видані для використання підприємством відповідно до законодавства (без попереднього здавання їх до банку і одночасного отримання з каси банку на зазначені потреби) наступного дня на потреби, які пов'язані з діяльністю підприємства.

Судом встановлено, що понадлімітна сума 20.02.2012р. (у понеділок) була видана за видатковими ордерами працівникам на господарські цілі. Відповідач в апеляційній скарзі наголошує на порушення позивачем п. 3.5. Положення, щодо не заповнення паспортних даних у видаткових касових ордерах, проте колегія суддів, погоджуючись з наявністю такого порушення, зауважує, що відповідачем не наведено правову норму, за якою це призводить до порушення касового ліміту.

Щодо доводів відповідача про використання понадлімітної суми готівки на потреби, не пов'язані з діяльністю підприємства, а саме - за договором позики, то колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідно до ч. 1 ст. 69 Господарського кодексу України, питання щодо поліпшення умов праці, життя і здоров'я, гарантії обов'язкового медичного страхування працівників підприємства та їх сімей, а також інші питання соціального розвитку вирішуються трудовим колективом за участі власника або уповноваженого ним органу відповідно до законодавства, установчих документів підприємства, колективного договору.

Згідно з п. 6.8 Колективного договору ТОВ "Прогрес" на 2010-2012 роки, схвалений загальними зборами колективу працівників (протокол №2 від 12.02.2010р.) та зареєстрованого Розівською райдержадміністрацією 16.03.2010р. за №9, обов'язком позивача, як роботодавця, є надання безпроцентних грошових позик працівникам товариства для вирішення соціально-побутових питань.

Надання позики оформлено договорами позики, що повністю відповідає діяльності позивача у відповідності до статуту і колективного договору, тому висновки акту перевірки про порушення позивачем порядку ведення касових операцій та застосування штрафних санкцій за порушення норм обігу готівки у сумі 119 944,84 гривень є необґрунтованими.

За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції в цій частині об'єктивно, повно, всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, та ухвалив судове рішення без порушення норм матеріального і процесуального права; доводи апеляційної скарги суперечать матеріалами справи, та не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому постанову в цій частині слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Разом з цим, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги в тій частині, що податкове повідомлення-рішення № 0000051600 від 09.08.2012 року безпідставно скасовано судом першої інстанції в частині суми збільшення суми податкових зобов'язань з ПДВ на 87831,00 грн. та штрафних (фінансових) санкцій на суму 21 957,75 грн., тому в цій частині постанову суду слід скасувати та відмовити в позові в цій частині.

Керуючись ст. ст. 196, 198, 200, 202, 206, Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,-

постановив:

Апеляційну скаргу Пологівської міжрайонної державної податкової інспекції Запорізької області Державної податкової служби задовольнити частково.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 01.03.2013 р. у справі №0870/8245/12 скасувати в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000051600 від 09.08.2012 р. на суму збільшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість в розмірі 87831 грн. та нарахованих штрафних (фінансових) санкцій на суму 21957 грн. 75 коп.

В решті постанову суду залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, визначені ст. 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: О.М. Панченко

Суддя: В.Є. Чередниченко

Суддя: А.О. Коршун