ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
У Х В А Л А
і м е н е м У к р а ї н и
"03" вересня 2014 р. справа № 804/2618/13-а
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Панченко О.М. (доповідач),
суддів: Чередниченко В.Є., Коршуна А.О.,
при секретарі судового засідання Чепурко А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою прокурора м. Дніпропетровська
на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.04.2013 р. у справі № 804/2618/13-а
за позовом Нікопольського міжрайонного прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Карат", Публічного акціонерного товариства "Нікопольський завод трубопровідної арматури"
про стягнення коштів в сумі 1 307 312,74 грн., -
встановив:
Прокурор в інтересах держави в особі Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби звернувся до суду з позовом, в якому просив:
- поновити строк на звернення до суду з даним адміністративним позовом як такий, що був пропущений з поважних причин;
- стягнути з Публічного акціонерного товариства "Нікопольський завод трубопровідної арматури" в дохід держави вартість одержаних товарів за договором поставки №03/10 від 16.10.2010 року в розмірі сумі 1 307 312,74 грн. (один мільйон триста сім тисяч триста дванадцять гривень 74 копійки.
- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Карат" на користь Публічного акціонерного товариства "Нікопольський завод трубопровідної арматури" 1 307 312,74 грн. (один мільйон триста сім тисяч триста дванадцять гривень 74 копійки).
Постановою суду в задоволенні позову відмовлено повністю. Суд виходив з того, що правочин, укладений між відповідачами не можна вважати нікчемним; його недійсність не встановлена судовим рішенням, тому немає підстав для застосування наслідків недійсного правочину, реальність здійснення господарської операції не спростована позивачем.
Не погодившись з постановою суду першої інстанції, прокурор оскаржив її в апеляційному порядку, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права.
Прокурор до початку розгляду справи подав заяву про відкликання апеляційної скарги.
Мотивів відкликання в заяві не наведено. Колегія суддів виходила з того, що апеляційна скарга подана прокурором в інтересах держави в особі Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби, тому питання щодо повернення апеляційної скарги винесено на обговорення учасників процесу. В судовому засіданні, що відбулось 25.03.2014 року, представник позивача Вютченко О.А. проти повернення апеляційної скарги заперечував. З огляду на положення ч. 7 ст. 9 КАС України, колегія суддів вважає за необхідне застосувати аналогію закону, а саме ч. 2 ст. 61 КАС України, яка передбачає, що відмова органів та осіб, визначених у статті 60 цього Кодексу, від адміністративного позову не позбавляє особу, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов, права вимагати від суду розгляду справи. Отже, на думку колегії суддів, відкликання прокурором апеляційної скарги має бути узгоджено з особою, в інтересах якої її подано, в іншому випадку апеляційний суд не вправі повернути апеляційну скаргу, якщо позивач проти цього заперечує.
В судове засідання 03.09.2014 прокурор, представник позивача та представник ТОВ "Карат" не з'явились.
Представники відповідача ПАТ "Нікопольський завод трубопровідної арматури" Мельничук В.Ю та Кононович О.М. проти задоволення апеляційної скарги заперечували та просили залишити постанову суду без змін.
Вислухавши пояснення представників ПАТ "Нікопольський завод трубопровідної арматури", дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги дотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що позивачем - Нікопольською об'єднаною державною податковою інспекцією Дніпропетровської області Державної податкової служби (далі - Нікопольська ОДПІ) проведено планову виїзну перевірку підприємства "Нікопольський завод трубопровідної арматури" (надалі -ПАТ "НЗТА") з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2010 року по 31.03.2011 року.
За результатами планової перевірки складено акт №517/232/03326877 від 16.06.2011 року.
В ході документальної перевірки встановлено, що ПАТ "НЗТА" у перевіряємому періоді придбавало у ТОВ "Карат" лом чавуну ДСТУ 4121 на підставі укладеного договору №03/10 від 16.02.2010 року.
На думку позивача, до договору №03/10 від 16.02.2010 року мають бути застосовані наслідки недійсного зобов'язання, тобто усе одержане ТОВ "Карат" повинно бути повернено ПАТ "НЗТА", а вартість одержаного останнім за договором №03/10 від 16.02.2010 року - стягнуто в дохід держави. Такі вимоги позивача ґрунтуються на висновках, викладених в акті Державної податкової інспекції в м.Суми акт від 18.02.2011 року № 745/2312/30712966/20 про результати невиїзної документальної перевірки ТОВ "Карат" з питань правомірності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту, декларацій з податку на додану вартість за період з 01.01.2010 року по 31.12.2010 року. У ході перевірки податкової звітності було встановлено, що ТОВ "Карат" не надано декларацію з податку на додану вартість до Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська за період з грудня 2010 року по день акту перевірки.
За результатами даної перевірки встановлено, що діяльність підприємства ТОВ "Карат" здійснювалась у порушення ст.3, ст.24 та ст.65 Господарського кодексу України; неможливість реального здійснення фінансово-господарських операцій ТОВ "Карат" та ведення господарської
діяльності у порядку, передбаченому приписами діючого законодавства України у перевіряємому періоді; порушення ч. 1 ст. 203, ч.1 ст.207, ст. 215, п.1 ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ "Карат" з постачальниками та покупцями; відсутність об'єктів, які підпадають під визначення ст.3, ст.4. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" № 168/97-ВР від 03.04.1997 із змінами та доповненнями.
Крім того, укладання договору №03/10 від 16.02.2010 року між ПАТ "НЗТА" та ТОВ "Карат" та його виконання сторонами, складання видаткових та податкових накладних, оплата вартості нібито поставленого товару відбулися саме в період дії організованої групи, стосовно якої 12.08.2011 року Індустріальним районним судом м. Дніпропетровська було винесено вирок по кримінальній справі №0417/1-298/2011, а саме: в квітні - вересні 2010 року. Зазначеним вироком по кримінальній справі №0417/1-298/2011 було встановлено фіктивність діяльності ТОВ "Карат", відсутність фактичного надання послуг, продажу товарів, зазначеним товариством, наявність умислу у директора ТОВ "Карат" на укладання угод від імені останнього з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а саме: здійснення незаконної діяльності з переведення грошових коштів з безготівкової форми у готівкову.
Отже, правочин у вигляді договору №03/10 від 16.02.2010 року, укладений між ПАТ "НЗТА" та ТОВ "Карат", є нікчемним згідно ст.228 Цивільного кодексу України, в редакції, що діяла станом на дату укладання та виконання Договору, та визнання його недійсним судом не вимагається.
Прокурор зазначає, що у зв'язку із нікчемністю договору №03/10 від 16.02.2010 року та наявністю лише у однієї сторони (ТОВ "Карат") умислу на укладання угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, згідно ч.1 ст.208 Господарського кодексу України, усе одержане ТОВ "Карат" повинно бути повернено ПАТ "НЗТА", а одержане останнім стягнуто в дохід держави.
Суд першої інстанції виходив з того, що прокурором та позивачем не наведено обставин, які б спростовували факт здійснення господарської операції, достовірності і повноти відображення та нарахування податкових зобов'язань за цією операцією, дійшов висновку про безпідставність тверджень податкового органу та прокуратури. Суд зазначає, що протягом розгляду справи судом не отримано жодного доказу в підтвердження наявності у сторін мети вчинення зобов'язання, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, в той же час сам по собі договір про поставку лома чавуну ДСТУ 4121 не є таким, що суперечить інтересам держави і суспільства.
Суд першої інстанції зазначає, що прокурор та позивач не звернули увагу на те, що згідно із частиною 3 статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.
Також суд першої інстанції посилається на недоведеність обставин, викладених в позові, з боку суб'єктів владних повноважень.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Відповідно до ст. 215 ЦК України нікчемним правочином визнається правочин, недійсність якого встановлена законом. У такому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Так, згідно зі ст. 228 ЦК України (в редакції чинній з 01.01.2011р.) правочин, який порушує публічний порядок, тобто такий який був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, є нікчемним, а відтак визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. За змістом ч. 3 ст.228 ЦК України правочин, при здійсненні якого недодержуються вимоги щодо його відповідності інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, може бути визнаний недійсним судом. З наведених приписів слідує, що законодавець з 01.01.2011р. виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних, тобто таких, які можуть бути визнані недійсними виключно судом.
На підставі частини 3 статті 228 ЦК України чи статті 207 Господарського кодексу України (далі ГК - України) доводити недійсність правочинів (господарських зобов'язань) органи державної податкової служби зобов'язані виключно у судовому порядку. Отже, позивач безпідставно посилається на редакцію ст. 228 ЦК України, яка діяла на час укладання договору, оскільки закон зворотної дії не має.
Основною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність, встановлена законом. Тобто, нікчемність правочину встановлюється саме законом, а не актом податкової перевірки, якій не містить доказової бази, які б факти у цьому акті не були відображені. Довести нікчемність правочину можна одним єдиним способом: навести норму закону, в якій чітко сказано, що правочин є нікчемним.
Згідно висновків акту перевірки правочини, вчинені позивачем, відповідач кваліфікує як такі, що не направлені на реальне настання правових наслідків, а отже визнає їх нікчемними. Проте, за приписами ст. 234 ЦК України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається недійсним судом. Таким чином, позивач невірно застосовує норми чинного законодавства України в частині кваліфікації вчинених відповідачами правочинів. Наявність ознак фіктивності правочину є лише підставою для визнання його недійсним в судовому порядку.
Податкові органи не позбавлені права звернутися до адміністративного суду з вимогою про визнання недійсним правочину, укладеного між останнім у ланцюгу постачань платником податку та його контрагентом, з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства та стягнення в дохід держави коштів, одержаних сторонами оспорюваного правочину за такими угодами, як це установлено частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України.
Право на звернення податкових органів із відповідними позовами встановлено пунктом 11 статті 10 Закону України від 4 грудня 1990 року № 509-ХІІ "Про державну податкову службу в Україні".
Умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб. Відповідні обставини повинні бути відображені в мотивувальній частині судового рішення про визнання недійсним правочину як такого, що вчинений юридичними особами із завідомо суперечною інтересам держави та суспільства метою.
За таких обставин, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції об'єктивно, повно, всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, та ухвалив судове рішення без порушення норм матеріального і процесуального права; доводи апеляційної скарги суперечать матеріалами справи, та не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому постанову слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись ст. 200, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,-
ухвалив:
Апеляційну скаргу прокурора м. Дніпропетровська залишити без задоволення.
Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.04.2013 р. у справі № 804/2618/13-а залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, визначені ст. 212 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: О.М. Панченко
Суддя: В.Є. Чередниченко
Суддя: А.О. Коршун
Судове рішення № 41216531, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд було прийнято 03.09.2014. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Ухвала суду. На цій сторінці ви зможете знайти ключові дані про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних включає повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам легко знаходити ключові дані.
Це рішення відноситься до справи № 872/9253/13. Фірми, які зазначені в тексті цього судового документа: