Ухвала суду № 41216400, 09.09.2014, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

09 вересня 2014 рокусправа № 808/7713/13-а

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Добродняк І.Ю

суддів: Бишевської Н.А. Семененка Я.В.

за участю секретаря судового засідання: Новошицька О.О.

за участю представників:

позивача: - Шепель А. С. (Голова Правління)

відповідача: - Сонгулія В. В. (дов. від 13.01.2014 р.)

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську

апеляційну скаргу Бердянської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Запорізькій області

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 02 грудня 2013 року

у справі №808/7713/13-а

за позовом Приватного акціонерного товариства «Берті»

до Бердянської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Запорізькій області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

встановила:

Приватне акціонерне товариство «Берті» звернулося до суду з позовом до Бердянської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Запорізькій області, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми «Р» № 0000982211 від 12.08.2013.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що складові витрат платника податку та фінансові результати його господарської діяльності в окремих періодах не впливають на питання правильності формування сум податкового кредиту з податку на додану вартість в попередніх періодах, оскільки Податковий кодекс України не ставить право платника податку на податковий кредит з податку на додану вартість в залежність від фінансового результату продажу продукції в окремому періоді. Позивач вказує, що відповідачем не доведено факт реалізації продукції за ціною, яка нижче її собівартості, а відтак позивачем правомірно віднесено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, які були сплачені у зв'язку з придбанням товарів (послуг) для потреб власної господарської діяльності.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 02.12.2013 адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення №0000982211 від 12 серпня 2013 року.

Не погодившись із постановою суду, відповідач подав апеляційну скаргу (т.2, а. с.140) в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду та винести постанову, якою відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що позивач не мав права на формування податкового кредиту в частині матеріальних витрат, що не приймали участі в оподатковуваних операціях, що призвело до завищення податкового кредиту з податку на додану вартість у сумі 622642,00 грн. за грудень 2011 року. Відповідач вказує, що сума податкового кредиту, сформована позивачем у березні 2012 року при придбанні товару від ПП «Дизайн і програмування», має бути відкоригована у наступних податкових періодах з огляду на невикористання придбаного товару у господарській діяльності позивача.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі.

Представник позивача в судовому засідання просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін. Зазначає, що судом першої інстанції прийнято законне та обґрунтоване рішення.

Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги, внаслідок наступного.

Як встановлено судом, підтверджено матеріалами справи, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0000982211 від 12.08.2013, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість за основним платежем 1022642,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 388863,50 грн.

Підставою для прийняття означеного податкового повідомлення-рішення стали результати проведеної відповідачем планової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2011 по 31.12.2012, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2011 по 31.12.2012 (акт №066/22.11-06/00152359 від 26.04.2013) з урахуванням результатів розгляду первинної скарги позивача від 01.08.2013.

Перевіркою встановлено порушення позивачем п.144.3 ст.144, п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження суми податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, всього на суму 1 142 974 грн., в т. ч. за грудень 2011 року на 622 642 грн., за квітень 2012 року на 400 000,00 грн., за грудень 2012 року на 120 332,00 грн.

Як зазначено в акті перевірки, при перевірці первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку та правильність формування податкового кредиту податковим органом виявлено, що протягом квітня-грудня 2011 року підприємством придбавались сировина, матеріали та послуги, які приймали участь у виробництві продукції, а саме:

- у ІІ кварталі 2011 року підприємством сформовано собівартість продукції у сумі 13 824 699 грн., але задекларовано, згідно декларації з податку на прибуток підприємства(том 1 а.с. 157-164) в сумі 12 277 332 грн., що вплинуло на ціну продажу виробленої продукції та відповідно на результат господарської діяльності;

- у ІІІ кварталі 2011 року підприємством сформовано собівартість продукції в сумі 17 015 228 грн. 79 коп., але задекларовано, згідно декларації з податку на прибуток підприємства в сумі 15 829 031 грн. Задекларована собівартість сформувала продажну ціну виробленої продукції на рівні 16 939 770 грн.;

- у ІV кварталі 2011 року підприємством сформовано собівартість продукції в сумі 11 866 629 грн. 94 коп., але задекларовано, згідно декларації з податку на прибуток підприємства в сумі 10 807 629 грн. Задекларована собівартість сформувала продажну ціну виробленої продукції на рівні 12 535 150 грн.

Позивачем сформований податковий кредит з податку на додану вартість вповному обсязі, виходячи з податку на додану вартість, нарахованого на вартість всіх придбаних матеріальних цінностей та послуг.

Відповідач, виходячи з вказаних обставин, а також враховуючи, що в оподатковуваних операціях (при формуванні податкових зобов'язань) підприємством використано в частині віднесеної до складу витрат, що враховується при визначенні об'єкта оподаткування, дійшов висновку, що позивач не мав права на формування податкового кредиту в частині матеріальних витрат, що не приймали участі в оподатковуваних операціях, а саме:

- у ІІ кварталі 2011 року витрати на придбання складають 13 824 699 грн., вартість витрат, яка сформувала ціну реалізації становить 12 277 332 грн., різниця 1 547 367 грн.;

- у ІІІ кварталі 2011 року витрати з придбання складають 17 015 229 грн., вартість витрат, яка сформувала ціну товару становить 15 829 031 грн., різниця 1 186 198 грн.;

- у ІV кварталі 2011 року витрати з придбання складають 11 866 630 грн., вартість витрат, яка сформувала ціну реалізації становить 10 807 529 грн., різниця 1 059 001 грн.

Як зазначено відповідачем з посиланням на п.198.3 ст.198 ПК України не може бути включена до складу податкового кредиту з податку на додану вартість за період квітень-грудень 2011 року.

Крім того, встановлено, що підприємством завищено податковий кредит квітня 2012 року на суму 400000 грн., виходячи з того, що в березні 2012 року позивачем при придбанні товару як основного засобу віднесено суму ПДВ - 400000 грн. до складу податкового кредиту відповідно до п.198.3 ст.198 ПК України, проте цей товар в експлуатацію не введений, у господарській діяльності не використовувався, внаслідок чого підприємство повинно було відкоригувати дану суму ПДВ у наступних податкових періодах.

Колегія суддів, виходячи з фактичних обставин справи, норм діючого законодавства, що регулюють спірні правовідносини, погоджується з судом першої інстанції про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, зважаючи на наступне.

Щодо встановленого відповідачем завищення податкового кредиту з податку на додану вартість в сумі 622642 грн. за грудень 2011 року.

За визначенням, наведеним у п. п. 14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно п.198.1 ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п.198.2 ст.198 ПК України).

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Таким чином, Податковим кодексом України встановлено вичерпний перелік документів, на підставі яких у платника податків виникає право на включення відповідних сум до податкового кредиту.

Статтею 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 № 996-ХІV встановлено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч.2 ст. 9 Закону № 996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно статті 1 Закону № 996-ХІV господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З матеріалів справи вбачається, що придбання позивачем товарів, послуг у контрагентів здійснювалось, зокрема, на підставі належним чином оформлених первинних документів, податковий кредит сформовано на підставі податкових накладних, які були отримані позивачем від постачальників товарів, послуг, доказів невідповідності яких вимогам Наказу Міністерства фінансів України «Про порядок заповнення податкової накладної» від 01.11.2011 № 1379, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 листопада 2011 р. за № 1333/20071, відповідачем не надано.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто, приписи п.198.3 ст.198 ПК України вимагають необхідність наявності у платника податків «мети» подальшого використання товарів в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За позицією відповідача, оскільки позивачем при придбанні сировини, матеріалів та послуг було сплачено коштів більше, ніж отримано від реалізації виробленої продукції, позивачем в ціну товару включено лише частину витрат, а тому останній втрачає право на формування податкового кредиту, тобто, на думку податкового органу, собівартість товару має дорівнювати сумі реалізації товару, в протилежному випадку реалізація товару призводить до збитків, що свідчить про не здійснення підприємством господарської діяльності.

Проте, за визначенням, наведеним у статті 3 ГК України, під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом.

У п.п.14.1.36 п.14.1 ст.14 ПК України визначено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно статті 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Діяльність по придбанню товарів, матеріалів та виробництву продукції цих товарів, матеріалів супроводжується витратами підприємства. На окремих стадіях, при здійсненні окремих господарських операцій придбання товарів, матеріалів платник податку може не отримати доходів, а понести витрати.

При цьому, чинним законодавством не висунуто умов щодо прямої залежності формування податкового кредиту відповідного звітного періоду виключно з сумами матеріальних витрат, які приймали участь в оподатковуваних операціях, лише за тими господарськими операціями, внаслідок яких платник податків отримав дохід.

Положення Податкового кодексу України дають право відображати в декларації з ПДВ податковий кредит з ПДВ в разі, якщо операції пов'язані з господарською діяльністю та підтверджуються відповідними документами.

Товариство, з метою складання податкового обліку, використовує дані по кожній окремій господарській операції. На підставі саме даних первинного обліку підприємством відносяться відповідні суми до складу валового доходу та на валові витрати, а також формують податкові зобов'язання та податковий кредит з податку на додану вартість в податковому обліку.

Судом встановлено, не спростовано відповідачем, що не всі придбані матеріали і сировина, по яким позивачем сформовано податковий кредит, увійшли до собівартості реалізованої продукції, оскільки частина товарів та сировини залишилася на складі та спрямована на використання її позивачем в господарській діяльності у майбутніх періодах.

Апеляційний суд вважає, що фінансові результати господарської діяльності платника податків в окремих періодах не впливають на питання правильності формування сум податкового кредиту з податку на додану вартість в попередніх періодах, оскільки податкове законодавство не ставить право платника податку на податковий кредит з ПДВ в залежність від фінансового результату продажу продукції в окремому періоді.

Стосовно встановленого відповідачем завищення податкового кредиту в розмірі 400000 грн. за квітень 2012 року.

Як вбачається з матеріалів справи, 12.03.2012 між позивачем (Покупець) та ПП «Дизайн і програмування» укладено договір №1, відповідно до якого Продавець зобов'язується поставити та передати у власність, а Покупець прийняти та оплатити паровий котел ДЕ-6,5-14 ГМ (1989 р. в.), Економайзер ЭБ2-142И (1989 р. в.) димосос ВДН№11,2 (1989 р. в.) в асортименті для поточної діяльності, в асортименті, кількості та за цінами згідно специфікації, яка є невід'ємною частиною договору. Відповідно до п.2.1 договору загальна вартість договору на момент його укладення складає 2 000 000,00 грн., в т. ч. ПДВ 400 000,00 грн., загальна вартість товару 2400000,00 грн. Розрахунок за вказаний товар здійснюється у грошовій одиниці «гривня» за цінами та на умовах передбачених специфікаціями, що є невід'ємною частиною договору. Оплата здійснюється щоквартально у розмірі 30,35 % від загальної суми договору згідно наданого рахунку шляхом перерахування платіжними дорученнями грошових коштів на поточний рахунок Продавця.

Фактичне виконання цього договору підтверджується видатковою накладною №РН-3-31001 від 31.03.2012, податковою накладною №2 від 31.03.2012 на загальну суму 2400000,00 грн., в т. ч. ПДВ 400000,00 грн., товарно-транспортною накладною №50 від 31.03.2012, прибутковим ордером від 31.03.2012.

Отриманий товар оприбуткований позивачем на підставі прибуткового ордеру від 31.03.2012, проте не був введений в експлуатацію та не використовувався безпосередньо у господарській діяльності після придбання, що підтверджується довідкою про строк використання котлів №6105 від 26.05.1997 та паспортом котла.

Разом з тим вказана обставина не впливає на право позивача щодо формування податкового кредиту з операції придбання вказаного товару.

Як вбачається з матеріалів справи, не спростовано відповідачем, обумовлений договором від 12.03.2012 № 1 товар придбаний позивачем для використання в поточній діяльності підприємства, тобто законодавчо визначена умова формування податкового кредиту - наявність мети подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку позивачем дотримана.

Відповідно до п.198.3 ст.198 ПК України в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.2 ст.198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України).

Відповідно до п.201.1. ст.201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках обов'язкові реквізити.

Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг (п. 201.4 ст.201 Податкового кодексу України).

Згідно з п.201.6 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (п. 201.10 ст.201 Податкового кодексу України).

Вищенаведені документи, складені на підтвердження поставки товару, містять всі обов'язкові реквізити, що передбачені ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», в розумінні вказаного Закону є первинними, такими, що підтверджують здійснення відповідної господарської операції.

Податкова накладна, на підставі якої позивачем сума податку на додану вартість 400000 грн. включена до складу податкового кредиту, складена ПП «Дизайн і програмування» у відповідності до вимог ст. 201 Податкового кодексу України.

Відтак, зважаючи на наявність у позивача, належним чином оформлених первинних документів, податкової накладної, колегія суддів приходить до висновку про підтвердження реальності здійснення господарської операції між позивачем та ПП «Дизайн і програмування», правомірність формування позивачем податкового кредиту.

З огляду на вище викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції під час розгляду справи в повному обсязі дослідив обставини, які мають значення для справи, ухвалив законне та обґрунтоване рішення про задоволення позовних вимог.

Передбачених статтею 202 Кодексу адміністративного судочинства України підстав для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення не вбачається, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст.198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Бердянської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Запорізькій області залишити без задоволення.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 02 грудня 2013 року у справі №808/7713/13-а - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку, встановленому ст.212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: І.Ю. Добродняк

Суддя: Н.А. Бишевська

Суддя: Я.В. Семененко