Постанова № 41214202, 21.10.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

21 жовтня 2014 року 11:40 № 826/10200/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Арсірія Р.О. , суддів Келеберди В.І. Кузьменка В.А. при секретарі судового засідання Шевченко М.В. вирішив адміністративну справу

за позовом ОСОБА_2 до Міністерства закордонних справ України проскасування Наказу № 1141-ос від 10.06.2014

Позивач 15.07.2014 звернулася до суду із зазначеним позовом, в якому просила :

- визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства закордонних справ України № 1141-ос від 10.06.2014 про звільнення ОСОБА_2 з посади першого секретаря відділу забезпечення, організації та координації діяльності економічних відділів ЗДУ департаменту економічного співробітництва;

- поновити ОСОБА_2 на посаді першого секретаря відділу забезпечення, організації та координації діяльності економічних відділів в Міністерстві закордонних справ України, а в разі неможливості цього - зобов'язати Міністерство закордонних справ України надати ОСОБА_2 іншу рівноцінну посаду;

- визнати недійсним запис № 22 від 10.06.2014 про звільнення ОСОБА_2 з займаної посади, у зв'язку із прогулом без поважних причин, п. 4 ст. 40 КЗпП України;

- зобов'язати Міністерство закордонних справ України видати ОСОБА_2 дублікат трудової книжки без внесення до неї запису № 22 від 10.06.2014 про звільнення з займаної посади, у зв'язку із прогулом без поважних причин, п. 4 ст. 40 КЗпП України;

- стягнути з Міністерства закордонних справ України на користь ОСОБА_2 заборгованість по заробітній платі у сумі 1 157,95 грн.;

- стягнути з Міністерства закордонних справ України на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що її було незаконно звільнено з МЗС України за прогул, оскільки її безпідставно позбавили робочого місця та вона не мала змоги виконувати свої посадові обов'язки.

У судовому засіданні позивач та її представник наполягали на задоволенні позовних вимог, свої доводи мотивували аналогічно викладеному у позовних вимогах. Просили позов задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні позов не визнав, вважав його необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню, надав суду письмові заперечення. Вказав, що Міністерство діяло у межах повноважень та у спосіб, що передбачений діючим законодавством. Позивач була відсутня у будівлі МЗС більше трьох годин без поважних причин, що є прогулом. Суду не змін надати пояснень щодо погодження звільнення позивача з профспілковою організацією, у разі якщо ОСОБА_2 є її членом, а також стосовно виплати заробітної плати за період 13, 15 , 16, 27, 29, 30 травня та 2, 3, 9, 10 червня. Просив у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Свідок ОСОБА_3 у судовому засіданні вказав, що він працював разом із ОСОБА_2 у каб. № 533 МЗС України, неприязних стосунків з нею не будо, після розформування у квітні 2014 року Департаменту економічного співробітництва, його було переведено до Департаменту міжнародних організацій. Вказав, що приблизно до 09.05.2014 він працював у каб. № 533, а потім остаточно перевіз свої речі до каб. № 527 на іншому поверсі. Зазначив, що йому відомо, що ОСОБА_2 мали перевести у консульську службу, яка знаходиться у іншій споруді МЗС України. 12.05.2014 ОСОБА_2, у свій день народження, знаходилася на старому місці, а потім він бачив її у каб. № 529 та коридорі. Тетяна скаржилася про необхідність шукати місце.

Свідок ОСОБА_4.у судовому засіданні вказав, що вони с ОСОБА_2 були колегами, працювали у каб. № 533, неприязних стосунків з нею не мав. Вказав, що 12.05.2014 позивач була присутньою на робочому місці не повний день, після обіду вона святкувала свій день народження у каб. № 529, чи брала вона свої особисті речі з кабінету, він не знає. Вказав, що 12.05.2014 вони не перевозили речі, а 13.05.2014 вони працювали у звичайному режимі у каю № 533, чи була ОСОБА_2, він не пам'ятає.

Суд, заслухавши пояснення сторін та їх представників, свідків, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про наступне.

Позивач - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, перебувала у службових відносинах з Міністерством закордонних справ України з 08.10.2013, займаючи посаду першого секретаря відділу забезпечення, організації та координації діяльності економічних відділів ЗДУ Департаменту економічного співробітництва.

Відповідач - Міністерство закордонних справ України (МЗС України) є суб'єктом владних повноважень, центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. МЗС України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади у формуванні та забезпеченні реалізації державної політики у сфері зовнішніх зносин України.

Згідно п.2 Положення про Міністерство закордонних справ України, затвердженого Указом від 06.04.2011 за № 381/2011 у своїй діяльності МЗС України керується Конституцією та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства України, а також дорученнями Президента України.

Наказом МЗС України № 1141-ос «Про звільнення ОСОБА_2.» від 10.06.2014 позивача звільнено з посади першого секретаря відділу забезпечення, організації та координації діяльності економічних відділів ЗДУ Департаменту економічного співробітництва відповідно до п.4 ст.40 КЗпП України у зв'язку із прогулом (відсутністю на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин, вчиненим 12.05.2014, про що у трудовій книжці зроблено відповідний запис № 22 від 10.06.2014.

Позивач із вказаним наказом відповідача не погоджується та вважає, що відповідачем порушуються її права та інтереси, у зв'язку з чим звернулася до суду із даним позовом.

Відповідно до ч.1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Згідно ч.2 зазначеної статті Кодексу в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд, надаючи оцінку спірним правовідносинам вважає, що відповідачем не доведено правомірності свого наказу з огляду на наступне.

Як вбачається із трудової книжки ОСОБА_2 прийняла присягу державного службовця 03.11.2003.

Регулювання правового становища державних службовців врегульоване нормами Закону України «Про державну службу» (зі змінами та доповненнями).

Згідно із приписами ч. 1 ст.30 зазначеного Закону позивача звільнено з публічної служби за загальними правилами - відповідно до ч. 4 ст. 40 КЗпП України.

Нормами вказаної статті КЗпП України встановлено, що трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадках, зокрема, прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Підставами для звільнення ОСОБА_2 у спірному наказі зазначено службові записки УЮЗ № 721/201-911-711 від 05.06.2014, ДП № 201/3-901-1419 від 22.05.2014, пояснювальна записка ОСОБА_2, данні системи «Бар'єр» щодо працівників, по яких зроблена вибірка входу виходу до адміністративної будівлі МЗС України у період з 22.04.2014 по 12.05.2014, які, на думку відповідача, підтверджують відсутність останньої на робочому місці 12.05.2014 без поважних причин більше трьох годин.

Як вбачається із наданого у якості доказів у справі Списку № 104/845 від 13.05.2014 працівників МЗС України, по яких здійснена вибірка контролю входу - виходу до адміністративного будинку Міністерства в період з 23.04.2014 по 12.05.2014, ОСОБА_2 перебувала у будинку МЗС України 23.04.2014 всього 03 год. 21 хвил. (вхід 14:24:49 - вихід 17:46:21), 24.04.2014 всього 04 год. 15 хвил. (вхід 15:47:08 - вихід 20:02:58) та 12.05.2014 всього 05 год. 38 хвил. (вхід 10:13:58 - вихід 15:52:31).

Оцінюючи наданий відповідачем суду письмовий доказ, суд приходить до висновку, що він є службовим документом, створеним начальником УРЗІ ОСОБА_5 та головним спеціалісома ОСОБА_6 Будь-якого зв'язку з електронною комп'ютерною системою доступу до адміністративної будівлі «Бар'єр» в наданому доказі не вбачається. Відмітка про те, що список є роздруківкою даних електронної комп'ютерної системи на письмовому доказі відсутня.

Згідно п. 18 розділу VІІ Правил внутрішнього трудового розпорядку МЗС, затвердженого наказом МЗС України від 14.10.2004 № 230 (зі змінами та доповненнями), вхід до адміністративного будинку Міністерства закордонних справ України здійснюється відповідно до Інструкції про забезпечення охорони і захисту адміністративного будинку та службових приміщень МЗС України та порядку допуску до них, затвердженої наказом МЗС України від 16.07.2003 № 143-дск, у відповідності до якої прохід через турнікети системи працівниками МЗС України здійснюється за допомогою пластикових магнітних карток з 07:00 до 21:00.

При цьому суду не надано регламент (або будь-який документ), що встановлює взаємозв'язок між електронною комп'ютерною системою доступу до адміністративної будівлі «Бар'єр» та фіксацією проходу працівників. Відсутність унормування обліку нівелює доказову силу даних комп'ютерної системи.

Крім того, суду не надано доказів, що ОСОБА_2 була ознайомлена із Правилами внутрішнього трудового розпорядку МЗС під підпис тобто відповідач не довів відсутності порушення вимог п.2 ч.1 ст.29 КЗпП, щодо позивача.

У відповідності до ст. 70 КАС України, суд, не приймає до уваги надані відповідачем пояснення та докази щодо присутності ОСОБА_2 на робочому місці неповний робочий день 23.04.2014 та 24.04.2014. До обставин застосування дисциплінарного стягнення - звільнення позивача ці докази не відносяться, тобто не стосуються предмету доказування.

Щодо присутності ОСОБА_2 12.05.2014 на робочому місці, то суд вважає за необхідне зазначити наступне.

З аналізу вказаних вище норм, численної судової практики, вбачається, що кваліфікувати прогул можна за наявності двох ознак, зокрема, відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом дня та відсутності поважних причин того.

Законодавство про працю не містить переліку причин відсутності на роботі, які треба вважати поважними. Таким чином, поважними причинами варто визнавати такі причини, що виключають вину працівника.

Постановою Верховної Ради України від 12.09.1991 за №1545-ХІІ «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР» встановлено, що до прийняття відповідних актів законодавства України на території республіки застосовуються акти законодавства Союзу PCP з питань, які не врегульовані законодавством України, за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України.

Із аналізу п.24 Типових правил внутрішнього трудового розпорядку для робітників і службовців підприємств, установ, організацій, затверджених постановою Державного комітету СРСР по праці і соціальних питаннях від 20.07.1984 за № 213, вбачається, що основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність обставин, які повністю виключають вину працівника.

Так, як зазначено вище, позивач з 08.10.2013 займала посаду першого секретаря відділу забезпечення, організації та координації діяльності економічних відділів ЗДУ Департаменту економічного співробітництва МЗС України.

Постановою КМУ від 05.04.2014 за № 85 «Деякі питання затвердження граничної чисельності працівників апарату та територіальних органів центральних органів виконавчої влади, інших державних органів» визначено граничну чисельність працівників апарату МЗС України, зокрема, скорочено загальну кількість працівників з 667 до 600.

МЗС України 09.04.2014 видано наказ № 130 «Про заходи зі скорочення та реорганізації апарату МЗС України». Наказом МЗС України № 145 «Про введення в дію структури та штатного розпису апарату МЗС України» від 22.04.2014 було затверджено структуру апарату МЗС України.

В рамках вказаного процесу Департамент економічного співробітництва МЗС України було ліквідовано, у зв'язку із чим посада першого секретаря відділу забезпечення, організації та координації діяльності економічних відділів ЗДУ Департаменту економічного співробітництва МЗС України, яку обіймала позивач, підлягала скороченню.

За наявності обставин для розірвання трудового договору, у відповідності до ч.1 ст.40 КЗпП України, зокрема, скорочення чисельності або штату працівників, проводиться з обов'язковим додержанням умов, передбачених ст. 492 зазначеного Кодексу, а саме, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Тобто, вказана норма є імперативною та надає право працівнику, посада якого підлягає скороченню, впродовж двох місяців з моменту його попередження про вивільнення, працювати на посаді, яку він займав раніше, та отримувати заробітну плату. Звільнення чи переведення на іншу посаду може відбуватися не раніше закінчення двомісячного строку з моменту попередження.

Крім того, законодавець не позбавив працівника права у будь - якій час до спливу двох місяців змінити своє рішення: скасувати раніше дану згоду на продовження роботи чи скасувати раніше заявлену відмову від продовження роботи.

Встановлено та підтверджено окрім пояснень сторін, письмовими доказами, що знаходяться у справі, а саме, попередженням про вивільнення у зв'язку зі скороченням посади від 22.04.2014 та заявою ОСОБА_2 від 22.04.2014, що їй, у зв'язку із скорочення посади першого секретаря відділу забезпечення, організації та координації діяльності економічних відділів ЗДУ Департаменту економічного співробітництва МЗС України, було запропоновано посаду першого секретаря відділу громадянства Управління консульського забезпечення Департаменту консульської служби МЗС України, на яку вона погодилася, написавши відповідну заяву.

Як встановлено судом, розпорядженням № 26 «Про оптимізацію використання службових приміщень» від 25.04.2014, у зв'язку із введенням в дію структури апарату МЗС України, згідно із наказом МЗС України від 22.04.2014 № 145 та з метою оптимізації використання службових приміщень в адміністративних будівлях МЗС (Михайлівська площа 1 та вул. Житомирська, буд.2-а), проведено розподіл службових приміщень, зокрема, кабінет № 533, де раніше працювала ОСОБА_2, закріплений за Департаментом розвитку та забезпечення. Будь-яких виключень, щодо працівників, які перебували раніше в кабінеті і не отримали нового робочого місці в розпорядженні № 26 не зроблено.

Суд критично ставиться до доводів відповідача про правомірність позбавлення ОСОБА_2 робочого місця у кабінеті № 533 вже 12.05.2014, оскільки суду не надано доказів реалізації заяви позивача від 22.04.2014 про призначення на нову посаду, кадровим наказом по Міністерству, наказу або розпорядження про встановлення тимчасового робочого місця, призначення їй керівника, включення до робочої групи тощо.

Таким чином, до спливу двомісячного строку з моменту попередження ОСОБА_2 не мала бути позбавлена робочого місця (до 22.06.2014), зокрема, у кабінеті № 533, та мала виконувати посадові обов'язки, коло яких визначено Посадовою інструкцією, затвердженою заступником Міністра закордонних справ України Майко В.А.

Також, вимогами ст.ст. 29, 141 КЗпП України на роботодавця покладено ряд зобов'язань щодо забезпечення працівників необхідними умовами для виконання покладених на нього завдань, зокрема, визначення працівникові робочого місця, забезпечення його необхідними для роботи засобами, правильної організації праці, створення умов для зростання продуктивності праці тощо.

На думку суду, відповідач безпідставно вказує, що обов'язковою умовою для застосування вказаних норм КЗпП України, є допуск працівника до роботи лише вперше, оскільки трудовий договір не розривався, а роботодавець вимагав певних дій від працівника.

Як встановлено з пояснень позивача, показів свідків, що представником відповідача не заперечувалось, нова посада позивачки передбачала робоче місце у іншій будівлі Міністерства, тобто роботодавець повинен був забезпечити ОСОБА_2 іншим місцем роботи.

Поважними можуть бути визнані причини відсутності працівника на роботі, які працівник не міг усунути, або в них відсутня вина працівника, яка є обов'язковою умовою застосування дисциплінарного стягнення, в тому числі у формі звільнення.

Суду не надано доказів прийняття відповідачем заходів щодо з'ясування причин відсутності позивача на роботі, усунення перешкод продуктивної праці.

Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_2 15.05.2014 було написано пояснювальну запису на ім'я заступника Міністра -керівника апарату МЗС України Олефірова А.В. стосовно знаходження у приміщенні МЗС України, зокрема, 12.05.2015 неповний робочий день у зв'язку із сімейними обставинами та проведенням дня народження з робочим колективом.

Недоведеною є вина позивача щодо відсутності на роботі 12.05.2014, оскільки її фактично було позбавлено місця у робочому кабінеті, не надавалося службових завдань за незалежними від неї причинами, що виключає склад службового проступку - відсутності на роботі без поважних причин.

Доводи відповідача про закріплення за ОСОБА_2 службового кабінету 26.04.2014, не підтверджені жодним письмовим доказом тому до уваги судом не приймаються.

Одночасно судом встановлено, що у табелі обліку робочого часу за травень 2015 року, наданих відповідачем у якості доказів у справі, зазначено, що 12.05.2015 ОСОБА_2 була присутня на робочому місці. Також, відповідачем документально підтверджено, що 12.05.2015 було оплачено ОСОБА_2 як фактично відпрацьований робочий день.

Звільнення з роботи є найсуворішою санкцією відповідальності працівника, у той час як прогул є порушенням трудової дисципліни, стягнення за яке може бути застосовано відповідності до ст.147 КЗпП України з урахуванням обставин, що склалися.

Перелік заходів стягнення, які можуть бути застосовані за порушення трудової дисципліни до працівника зазначений у ч.1 вказаної статті КЗпП України, а саме: догана чи звільнення.

У відповідності до ч.2 статті КЗпП України, законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.

У відповідності до пп.16, 17 глави VI Правила внутрішнього трудового розпорядку МЗС, затверджені наказом МЗС України від 14.10.2004 № 230 (зі змінами та доповненнями), порушення трудової дисципліни, тобто невиконання чи неналежне виконання з вини працівника, покладених на нього трудових обов'язків, тягне за собою застосування заходів дисциплінарного чи громадського впливу, а також інших заходів, передбачених чинним законодавством.

За порушення трудової дисципліни можуть застосовуватися такі дисциплінарні стягнення: догана, звільнення з дипломатичної служби. Закон України «Про дипломатичну службу» (ст. 34) установлює також такі заходи дисциплінарного впливу як попередження про неповну службову відповідність, затримка до одного року у присвоєнні чергового дипломатичного рангу, рангу державного службовця або у призначенні на вищу посаду.

Із аналізу вказаних норм, звільнення може бути застосоване до працівника навіть у випадку одноразового прогулу. Разом з тим воно не є обов'язковим і за прогул до працівника може бути застосоване інше стягнення.

Відповідач не довів, що застосування найсуворішого заходу дисциплінарного впливу було доцільне саме у випадку, що розглядається.

Колегія суддів звертає увагу на те, що за змістом п.18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 за № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» підставами захисту порушеного права звільненої особи може бути не тільки звільнення без законних підстав, а й порушення порядку його проведення.

Колегія суддів доходить до висновку, що при дослідженні обставин, які стали причиною звільнення ОСОБА_2, відповідач діяв односторонньо, поверхово, без урахування досвіду державної служби позивача, тяжкості проступку, обставин, за яких вчинено проступок, та які впливають на ступінь і характер відповідальності працівника, заподіяння шкоди тощо.

Суд, у відповідності до норм ч.1 ст.86 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

За таких обставин, суд вважає за доцільним визнати протиправним та скасувати наказ 1141-ос від 10.06.2014 «Про звільнення ОСОБА_2», оскільки звільнення позивача відбулося без законних підстав.

Щодо вимог про поновлення позивача на посаді, то суд вважає необхідним зазначити наступне.

Як вже зазначалось вище, Департамент економічного співробітництва МЗС України було ліквідовано, у зв'язку із чим посада першого секретаря відділу забезпечення, організації та координації діяльності економічних відділів ЗДУ Департаменту економічного співробітництва МЗС України, яку обіймала позивач, була скорочена. Позивач погодилася на запропоновану посаду першого секретаря відділу громадянства Управління консульського забезпечення Департаменту консульської служби МЗС України, втім на час звільнення її за прогул, призначення на нову посаду не було реалізовано відповідним наказом по Міністерству.

Згідно ч. 1 ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Зважаючи на зазначене, суд вважає, що відновлення порушених прав позивача можливо шляхом поновлення на посаді, з якої її було звільнено, для подальшого виконання відповідачем вимог ст. 492 КЗпП України.

Відповідно до положень ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч. 3 ст. 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Так, під дискреційним повноваженням суд розуміє таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.

Отже, вимоги позивача про поновлення її на рівнозначній посаді, суд вважає безпідставними, оскільки законодавчо встановлені дії роботодавця щодо призначення працівника на посаді у разі скорочення штату працівників та поновлення працівника у разі незаконного звільнення. Таким чином, питання про подальше проходження служби позивачем, пропонування відповідних вільних посад є компетенцією відповідача, а тому не потребує судового втручання.

Крім того, одними з вимог позову є визнання недійсним запису № 22 від 10.06.2014 про звільнення ОСОБА_2 з займаної посади, у зв'язку із прогулом без поважних причин, п. 4 ст. 40 КЗпП України та зобов'язати МЗС видати дублікат трудової книжки без внесення до неї вказаного запису.

Зі змісту ст. 48 КЗпП України слідує, що на працівника, який працює на підприємстві, ведуться трудові книжки .

Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 № 110.

Пунктом 2.10 Інструкції встановлено в якому порядку визнається недійсним запис про звільнення і переведення на іншу постійну роботу у разі незаконного звільнення або переведення, установленого органом, який розглядає трудові спори, і поновлення на попередній роботі або зміни формулювання причини звільнення. Наприклад, пишеться: «Запис за N таким-то є недійсним, поновлений на попередній роботі». При зміні формулювання причини звільнення пишеться: «Запис за N таким-то є недійсним, звільнений …» і зазначається нове формулювання.

Отже, наслідком висновку про незаконність звільнення працівника є поновлення його на роботі, процедура якого включає в себе визнання недійсним запису про попереднє звільнення. Тобто, вимога позову про визнання недійсним запису про звільнення за прогул є вимогою, яка дублює вимогу про поновлення на роботі.

Відповідно до ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку.

Також, згідно п.2.10 Інструкції, при наявності в трудовій книжці запису про звільнення або переведення на іншу роботу, надалі визнаної недійсною, на прохання працівника видається «Дублікат» трудової книжки без внесення до неї запису, визнаного недійсним.

Питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання і обліку, регулюються, крім іншого, постановою КМУ від 27.04.1993 за № 301 «Про трудові книжки працівників».

Згідно п. 3 вказаної постанови, трудові книжки зберігаються на підприємствах, в установах і організаціях, а при звільненні працівника трудова книжка видається йому під розписку в журналі обліку.

Аналізуючи наведені норми трудового законодавства, суд вважає, що видача трудової книжки або її дубліката (за певних обставин) можлива лишу у випадку звільнення працівника з підприємства.

Отже, виходячи із вказаних положень та за встановлених обставин, а саме визнання неправомірним звільнення позивача, тобто поновлення між сторонами службових відносин, підстави задоволення вимог ОСОБА_2 про зобов'язання видати дублікату трудової книжки без запису про звільнення за прогул, відсутні.

Що стосується вимог позову про стягнення з відповідача заборгованість по заробітній платні у розмірі 1 157,95 грн., то суд вважає встановленим наступне.

Згідно ст. 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначаються цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.

Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_2 було нараховане заробітну плату за три робочі дні травня (12, 14, 19 травня) у сумі 671,18 грн. та перераховано на платіжну картку 627,05 грн. У червні місяці на підставі уточнюючого табелю робочого часу ОСОБА_2 донараховано заробітну плату за 2 робочих дні травня (26 та 28 травня) у сумі 443,59 грн., нараховане за листками непрацездатності за періоди з 20 по 23 травня та з 04 по 06 червня - 1 332,97 грн. та компенсацію за невикористану відпустку за 23 календарних дні - 3 073,36 грн. Утримано 1 023,92 грн., перераховано на платіжну картку 3 826,36 грн. 10.06.2014 на платіжну карку ОСОБА_2 переховано аванс 350 грн. Остаточний розрахунок у сумі 3 476,36 грн. здійснено 24.06.2014 після надходження листків непрацездатності.

Втім, у судовому засіданні представник відповідача взагалі не зміг надати суду пояснення щодо оплати праці ОСОБА_2 за період 13, 15 , 16, 27, 29, 30 травня та 2, 3, 9, 10 червня.

Стаття 22 Закону України «Про оплату праці» регулює гарантії дотримання прав щодо оплати праці, зокрема, суб'єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

У зв'язку із зазначеним, суд вважає за доцільне зобов'язати відповідача провести розрахунок та виплату заробітної плати позивачу за вказаний період роботи.

Також, згідно ч.2 ст.235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Середньомісячна заробітна плата за два календарних місяця роботи позивача згідно довідки Міністерства закордонних справ України № 212/17-927-474 від 08.10.2014 становила на день звільнення 3 893,28 грн., середньоденна - 194,66 грн.

З урахуванням положень Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 08.02. 1995 за №100 (в редакції на час виникнення спірних відносин) та листа Міністерства праці та соціальної політики України від 04.09.2013 за № 9884/0/14-13/13«Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2014 рік», за час вимушеного прогулу за період з 11.06.2014 по 21.10.2014 позивачу належить до виплати (194,66 грн. (середньоденна заробітна плата) х (93 робочі дні на 21.10.2014)) = 18 103,38 грн.

Відповідно до пп.2, 3 ч. 1 ст. 256 КАС України негайно виконуються постанови суду присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Судовий збір у відповідності до вимог ст. 94 КАС України та ст.5 Закону України «Про судовий збір» зі сторін не стягується.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 69-71, 94, 163-165, 167, 254,256 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ :

Позов ОСОБА_2 задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства закордонних справ України № 1141-ос від 10 червня 2014 року «Про звільнення ОСОБА_2.».

Поновити ОСОБА_2 на посаді першого секретаря відділу забезпечення, організації та координації діяльності економічних відділів ЗДУ Департаменту економічного співробітництва Міністерства закордонних справ України з 11 червня 2014 року.

Зобов'язати Міністерство закордонних справ України провести розрахунок та виплату заробітної плати ОСОБА_2 за 13, 15, 16, 27, 29, 30 травня 2014 та 2, 3, 9, 10 червня 2014 року.

Стягнути з Міністерства закордонних справ України на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 11 червня 2014 року по 21 жовтня 2014 року включно у розмірі 18 103,38 грн.

У задоволенні інших вимог позову відмовити.

Постанова суду підлягає негайному виконанню у частині поновлення на посаді та стягнення середньої заробітної плати за один місяць у розмірі 1 946,64 грн.

Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Головуючий Суддя Р.О. Арсірій

Судді В.І. Келеберда

В.А. Кузьменко