Рішення № 41211846, 22.10.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/14120/14 22.10.14

За позовом Публічного акціонерного товариства «Київгаз»

до Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»

про стягнення 618 825,39 грн.

Суддя Нечай О.В.

Представники сторін:

від позивача: Лебедєв Ю.В., за довіреністю

від відповідача: Жигадло І.Б., за довіреністю.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд господарського суду міста Києва були передані позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Київгаз» (далі - позивач) до Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (далі - відповідач) про стягнення 618 825,39 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 14.07.2014 р. було порушено провадження у справі № 910/14120/14, розгляд справи призначено на 13.08.2014 р.

06.08.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача були подані письмові пояснення.

11.08.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача було подано клопотання про ознайомлення з матеріалами справи та письмове підтвердження про відсутність аналогічного спору.

13.08.2014 р. судове засідання не відбулось.

Розпорядженням Заступника голови господарського суду міста Києва Ковтуна С.А. від 13.08.2014 р., у зв'язку з перебуванням судді Нечая О.В. у відпустці, справу № 910/14120/14 було передано для розгляду судді Літвіновій М.Є.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 13.08.2014 р. справу № 910/14120/14 було прийнято до провадження суддею Літвіновою М.Є., розгляд справи призначено на 01.10.2014 р.

Розпорядженням В.о. голови господарського суду міста Києва Ковтуна С.А. від 01.09.2014 р., у зв'язку з поверненням судді Нечая О.В. з відпустки, справу № 910/14120/14 було передано для розгляду судді Нечаю О.В.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 01.09.2014 р. справу № 910/14120/14 було прийнято до провадження суддею Нечаєм О.В., розгляд справи призначено на 01.10.2014 р.

01.10.2014 р. представником відповідача був поданий письмовий відзив на позов.

01.10.2014 р. представники сторін у судове засідання з'явились.

У судовому засіданні 01.10.2014 р. судом, в порядку, передбаченому ст. 77 ГПК України, та в межах строку, встановленого ст. 69 ГПК України, було оголошено перерву до 22.10.2014 р.

21.10.2014 р. представником позивача були подані письмові пояснення з урахуванням відзиву відповідача.

У судове засідання 22.10.2014 р. представник позивача з'явився, надав свої пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача 22.10.2014 р. у судове засідання з'явився, надав свої пояснення по суті спору, проти задоволення позовних вимог заперечував.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

20.12.2010 р. між Дочірньою компанією «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (далі - відповідач, постачальник) та Відкритим акціонерним товариством «Київгаз» (в подальшому перейменоване на Публічне акціонерне товариство «Київгаз», далі - позивач, покупець) було укладено Договір про закупівлю природного газу за державні кошти № 06/10-2046 (далі - Договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується передати покупцеві в 2011 році природний газ виключно для подальшої реалізації установам і організаціям, що фінансуються з державних та місцевих бюджетів, а покупець зобов'язується приймати та оплачувати газ на умовах цього Договору.

Відповідно до п. 1.2 Договору постачальник передає покупцеві в 2011 році газ в обсязі до 32 440,00 тис. куб.м., в тому числі по місяцям кварталів (тис.куб.м.):

МісяцьОбсягМісяцьОбсягМісяцьОбсягМісяцьОбсягСічень6 200,000Квітень1 650,000Липень490,000Жовтень2 550,000Лютий5 250,000Травень850,000Серпень420,000Листопад3 730,000Березень4 700,000Червень640,000Вересень610,000Грудень5 350,000І кв.16 150,000ІІ кв.3 140,000ІІІ кв.1 520,000ІV кв.11 630,000

Пунктом 3.1 Договору визначено, що ціна за 1000 куб.м. природного газу на дату його укладення становить 2 187,20 грн. без урахування податку на додану вартість, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу. До сплати за 1000 куб.м. природного газу - 2 187,20 грн., крім того ПДВ - 20%, всього з ПДВ - 2 624,64 грн. Загальна вартість цього Договору на дату його укладення становить 70 952 768,00 грн., крім того ПДВ - 85 143 321,60 грн.

В подальшому між сторонами було укладено низку Додаткових угод до Договору, якими було, зокрема, змінено ціну Договору та встановлено, що Договір є розірваним з 01.10.2011 р.

Позивач зазначає суду про те, що газ передавався протягом 9 місяців, а саме з січня по вересень 2011 р. включно, про що сторонами щомісяця складались відповідні акти приймання-передачі газу.

Відповідно до тверджень позивача, за вказані 9 місяців дії Договору, позивачем було прийнято та оплачено поставлений відповідачем газ в період з 26.01.2011 р. по 11.11.2011 р. на суму 49 935 065,53 грн., внаслідок чого станом на 10.11.2011 р. виникла переплата в розмірі 4 757 688,55 грн.

30.09.2012 р. та 31.10.2012 р. між сторонами були підписані Акти звіряння розрахунків, з яких вбачається, що у відповідача обліковується перед позивачем заборгованість в розмірі 4 757 688,55 грн.

11.03.2011 р. відповідачем було повернуто позивачу переплату в розмірі 4 757 688,55 грн., що підтверджується наявною у матеріалах справи банківською випискою.

Відповідно до Узагальнюючої податкової консультації щодо використання банківських виписок як первинних документів, затвердженої Наказом Державної податкової служби України 05.07.2012 N 583, первинним документом вважається документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

В свою чергу господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Виписки з особових рахунків клієнтів, що є регістрами аналітичного обліку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Порядок, періодичність друкування та форма надання виписок (у паперовій чи електронній формі) із особових рахунків клієнтів обумовлюються договором банківського рахунку, що укладається між банком і клієнтом під час відкриття рахунку.

З огляду на вищенаведене, додані позивачем до позовної заяви банківські виписки є первинними документами, а відповідно і належними та допустимими доказами в розумінні ст.ст. 33-34 ГПК України, тому приймаються до уваги судом.

Позивач зазначає, що кошти в розмірі 4 757 688,55 грн. перебували у відповідача без достатньої правової підстави, внаслідок чого позивач нарахував відповідачу 3% річних в розмірі 273 730,03 грн., інфляційні втрати в розмірі 71 365,33 грн. та проценти за користування чужими коштами в розмірі 273 730,03 грн.

Суд частково погоджується з позицією позивача, з огляду на наступне.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є, договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 ст. 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 2 ст. 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.

Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Судом встановлено, що Договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення ЦК України про договір купівлі-продажу.

Відповідно до частин 1 та 2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною першою статті 693 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Пунктом 4.1 Договору встановлено, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 10 числа, наступного за місяцем поставки газу.

Умовами Договору визначено, що позивач повинен був сплатити вартість газу до його безпосередньої поставки, що є попередньою оплатою.

Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Проте, суд дійшов висновку, що застосування позивачем частини другої статті 625 ЦК України щодо стягнення з відповідача суми індексу інфляції та трьох процентів річних є помилковим, оскільки стягнення з постачальника суми попередньої оплати, перерахованої за договором на поставку природного газу, не вважається грошовим зобов'язанням у розумінні статті 625 ЦК України.

За такі дії відповідач несе відповідальність, передбачену частиною третьою статті 693 ЦК України, коли на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 3-03гс13.

Частиною 1 ст. 111-28ГПК України встановлено, що рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

Таким чином, позивачем нараховані 3% річних в розмірі 273 730,03 грн. та інфляційні втрати в розмірі 71 365,33 грн. безпідставно, а тому позов в цій частині не підлягає задоволенню.

В свою чергу, позовні вимоги про стягнення з відповідача процентів за користування чужими коштами підлягають задоволенню, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Судом встановлено, що переплата позивача в розмірі 4 757 688,55 грн., яка перебувала у відповідача, є коштами, які підлягають поверненню позивачу, так як підстава їх набуття відпала, у зв'язку із зменшенням об'єму поставленого природного газу.

Згідно з ч. 4 ст. 1214 Цивільного кодексу України у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

Статтею 536 Цивільного кодексу України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до п. 1.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17 грудня 2013 року N 14 (далі - Постанова) грошові зобов'язання, як і будь-які інші цивільно-правові або господарські зобов'язання, можуть виникати з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України і статтею 174 ГК України. У зв'язку з цим господарським судам необхідно мати на увазі таке.

У господарських відносинах грошові зобов'язання найчастіше виникають з господарських договорів та інших угод, передбачених законом, або з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 ГК України). Однак оскільки господарський договір (угода) є не єдиною підставою виникнення відповідного зобов'язання, то сама лише відсутність між сторонами спірних правовідносин такого договору (угоди) або незазначення в останньому умов (пунктів) щодо відповідальності за порушення грошового зобов'язання не перешкоджає застосуванню даної відповідальності, але тільки у разі якщо підстави такого застосування і розмір відповідальності передбачено актами законодавства.

Відповідно до абз. 2 п. 6.1 та абз. 1 п. 6.2 Постанови стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов'язання і одночасно, як зазначалося, способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов'язанням сплатити кошти, тоді як проценти, зазначені у статті 536 ЦК України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми (стаття 1214 ЦК України).

Підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством.

Враховуючи те, що Договором не передбачено розміру відсотків за користування грошовими коштами, підстава отримання яких згодом відпала, стаття 536 Цивільного кодексу України відсилає до норми, яка регулює розмір процентів на рівні законодавства.

Відповідно до ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною 4 ст. 232 Господарського кодексу України передбачено, що відсотки за неправомірне користування чужими коштами справляються по день сплати суми цих коштів кредитору, якщо законом або договором не встановлено для нарахування відсотків інший строк.

В свою чергу, позивач помилково зазначає у своїй позовній заяві про те, що розмір відсотків за користування чужими коштами відсилає до ст. 625 Цивільного кодексу України і складає 3%, оскільки відповідач зобов'язаний сплатити на користь позивача відсотки за користування коштами на рівні облікової ставки Національного банку України.

Проте, розмір відсотків за користування чужими коштами на рівні облікової ставки Національного банку України значно перевищує розмір заявлених позивачем до стягнення відсотків.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Оскільки позивачем не подавалося відповідне клопотання, суд не вбачає правових підстав для виходу за межі позовних вимог.

З огляду на вищенаведене, позовні вимоги про стягнення з відповідача процентів за користування коштами позивача в розмірі 273 730,03 грн. підлягають задоволенню.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що заявлені позивачем вимоги про стягнення з відповідача 618 825,39 грн. підлягають частковому задоволенню в розмірі 273 730,03 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 ГПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 4, 49, 82-85 ГПК України, суд,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, будинок 1; ідентифікаційний код: 31301827) на користь Публічного акціонерного товариства «Київгаз» (01103, м. Київ, вул. Кіквідзе, будинок 4 Б; ідентифікаційний код: 03346331) проценти за користування коштами в розмірі 273 730 (двісті сімдесят три тисячі сімсот тридцять) грн. 03 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Стягнути з Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, будинок 1; ідентифікаційний код: 31301827) на користь Публічного акціонерного товариства «Київгаз» (01103, м. Київ, вул. Кіквідзе, будинок 4 Б; ідентифікаційний код: 03346331) витрати по сплаті судового збору в розмірі 5 474 (п'ять тисяч чотириста сімдесят чотири) грн. 82 коп.

Повне рішення складено 27.10.2014 р.

Суддя О.В. Нечай