Ухвала суду № 41210699, 28.10.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"28" жовтня 2014 р. м. Київ К/800/48854/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Ситникова О.Ф.,

Суддів: Малиніна В.В.,

Швець В.В.,

при секретарі: Пасічніченко А.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Управління Північного територіального командування внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, Військова частина 3066 про стягнення грошової компенсації за касаційною скаргою Управління Північного територіального командування внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України на постанову Печерського районного суду м.Києва від 03 червня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10 вересня 2013 року, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернулася до суду з адміністративним позовом про визнання дій Управління Північного територіального командування ВВ МВС України в частині невиплати позивачеві грошової компенсації замість речового майна станом на 23.12.2010 року неправомірними та стягнення з відповідача на користь позивача 5 695,00 грн. грошової компенсації замість не отриманого речового майна, згідно довідки № 7 від 24.04.2011 року.

Постановою Печерського районного суду м. Києва від 03 червня 2013 року адміністративний позов задоволено.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10 вересня 2013 року постанову Печерського районного суду м.Києва від 03 червня 2013 року залишено без змін.

Відповідач, Управління Північного територіального командування внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України не погодився з постановою Печерського районного суду м.Києва від 03 червня 2013 року та ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10 вересня 2013 року і звернулось до суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення норм матеріального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, суд, в межах ст. 220 КАС України, прийшов до висновку про часткове задоволення касаційної скарги з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлені наступні обставини.

ОСОБА_2 проходила службу у Радянській Армії з 1985 року по 1993 рік, а з 1995 року по 1998 рік - в Збройних силах України за контрактом, після чого була переведена у Національну гвардію України. У зв'язку із розформуванням Національної гвардії наказом Командувача Внутрішніх військ МВС України № 33 від 05.04.2000 року була переведена в розпорядження командира в/ч 3078, а наказом Командувача Внутрішніх військ МВС України № 58 о/с від 21.06.2000 року - переведена до Управління Північного територіального командування ВВ МВС України (в/ч 3001) в якості техніка налагоджувальника поліграфічного устаткування друкарні.

З 22.03.2001 року по 23.12.2010 року ОСОБА_2 працювала відповідальним виконавцем оперативного відділу, має військове звання старшого прапорщика.

Наказом Начальника Управління Північного територіального командування ВВ МВС України № 245 від 23.12.2010 року позивач була виключена із списків особового складу управління та всіх видів забезпечення у зв'язку із звільненням у відставку за п. «Б» ч. 6 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».

Відповідно до довідки № 7 від 24.04.2011 року, виданої В/ч 3066, заборгованість за предмети форменого обмундирування ОСОБА_2 складає 5 695,00 грн.

Позивач зверталась до В/ч 3001 із заявою щодо виплати вказаної заборгованості, однак у її виплаті було відмовлено.

Не погодившись із зазначеним рішенням відповідача, позивач звернулась до суду.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, входили з того, що право на виплату позивачу компенсації за неотримане речове майно передбачене Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в розмірі 5 695,00 грн. порушене, оскільки дія пункту 2 статті 9-1 зазначеного Закону, яким передбачено виплату компенсації за неотримане речове майно, на момент звільнення позивача зі служби була чинною, а тому підлягала виконанню.

Проте, перевіривши матеріали справи щодо правомірності дій Військова частина 3066, суд касаційної інстанції не погоджується з таким висновком суду попередніх інстанції, оскільки даючи правову оцінку обставинам у справі та співоцінуючи їх із матеріалами справи, суд касаційної інстанції вважає, що висновки судів не відповідають обставинам встановленим по справі.

Відповідно до вимог частини 2 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII в редакції, яка діяла до 11 березня 2000 року, військовослужбовці одержують за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно і продовольчі пайки або за бажанням військовослужбовця грошову компенсацію замість них.

Частиною 2 статті 9 Закону визначено, що порядок і розміри грошового та продовольчих пайків встановлюються Кабінетом Міністрів України з урахуванням коефіцієнта індексації грошових доходів.

На виконання вимог вказаного Закону Кабінетом Міністрів України прийнято постанову «Про норми забезпечення продовольчими пайками військовослужбовців Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства, військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу Міністерства внутрішніх справ» від 12 березня 1996 року №316.

Дію частини 2 статті 9 вказаного Закону призупинено Законом України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів» від 17 лютого 2000 року № 1459-ІІІ в частині одержання військовослужбовцями речового майна і продовольчих пайків або за бажанням військовослужбовців грошової компенсації замість них. Закон набув чинності з 11 березня 2000 року.

З січня 2001 року набула чинності стаття 16 Закону України «Про Збройні Сили України» від 6 грудня 1991 року № 1934-ХІІ, якою військовослужбовцям гарантувалося одержання за рахунок держави житла, фінансового, речового, продовольчого. Медичного (у тому числі санаторно-курортного) та інших видів забезпечення у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України і враховують характер та умови службової діяльності, стимулюють заінтересованість громадян України у військовій службі.

Закон не передбачав отримання грошової компенсації за неотримане продовольче забезпечення.

Проте, відповідно до роз'яснень, що містяться в п. 4 Постанови № 7 Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про судове рішення в адміністративній справі» від 20 травня 2013 року обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені під час судового розгляду справи (у судовому засіданні, у порядку скороченого чи письмового провадження) з урахуванням вимог статті 70 КАС України щодо належності та допустимості доказів або обставин, які не підлягають доказуванню, та висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними.

Вказані вимоги закону судами попередніх інстанцій були проігноровано, а саме, даючи правову оцінку діям Військової частини 3066, суди не перевірили та не здійснили звірку копії товарних чеків від 30.11.2009 року та від 17.03.2010 року з до довідкою № 7, виданої В/ч 3066 від 24.04.2011 року на предмет відповідності суми витрат та найменування предметів речового майна, які підтверджують або спростовують придбання позивачем за власні кошти, речове майно в період її проходження військової служби.

Судами попередніх інстанцій зроблений передчасний висновок про задоволення позову з підстав порушення права позивача на отримання нею грошової компенсації за неотримане речове майно в сумі 5695,00 грн., на підставі довідки № 7, виданої В/ч 3066 від 24.04.2011 року за ч. 2 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», оскільки згідно копій товарних чеків від 30.11.2009 року та від 17.03.2010 року, позивач придбала речове майно за власні кошти на суму 5765,00 грн.

З огляду на те, що зазначені обставини мають суттєве значення для визначення правових норм, які слід застосовувати до спірних правовідносин, а суд касаційної інстанції позбавлений можливості встановлювати обставини у справі та давати їм оцінку, справу необхідно направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

За приписами ч.2 ст. 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 222, 227, 231 КАС України, -

УХВАЛИВ :

Касаційну скаргу Управління Північного територіального командування внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України задовольнити частково.

Постанову Печерського районного суду м.Києва від 03 червня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10 вересня 2013 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та оскарженню не підлягає.

Судді О.Ф. Ситников

В.В. Малинін

В.В. Швець