Ухвала суду № 41210656, 30.10.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"30" жовтня 2014 р. м. Київ К/800/47221/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючого: Маслія В.І. (суддя-доповідач)

Суддів: Розваляєвої Т.С., Черпіцької Л.Т.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 11 листопада 2013 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2014 року у адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України про визнання рішень дій та бездіяльності незаконною, стягнення матеріальної та моральної шкоди,

в с т а н о в и л а:

У вересні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Кабінету Міністрів України про визнання рішень, дій та бездіяльності незаконною, стягнення матеріальної та моральної шкоди.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 11.11.2013 року у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22.07.2014 року постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 11.11.2013 року скасовано, провадження у справі закрито.

Не погоджуючись з ухваленими у справі судовими рішеннями, ОСОБА_1 звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просив їх скасувати, та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції виходив з того, що даний спір не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками апеляційного суду з огляду на наступне.

Згідно ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

За змістом ст. 3 цього ж Кодексу справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Кабінету Міністрів України про визнання рішень дій та бездіяльності незаконною, стягнення матеріальної та моральної шкоди, у зв'язку з неотриманням ним грошової компенсації за облігацією на придбання автомобіля ГАЗ - 2410 «Волга» та не погодившись з отриманими відповідями на звернення.

Законом України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України» (в редакції від 01.01.2013 року) встановлюються зобов'язання держави перед громадянами України, які внаслідок знецінення втратили грошові заощадження, поміщені в період до 2 січня 1992 року в установи Ощадного банку СРСР та державного страхування СРСР, що діяли на території України, а також у державні цінні папери, придбані в установах Ощадного банку СРСР, що діяли на території України, у тому числі облігації Державної цільової безпроцентної позики 1990 року, облігації Державної внутрішньої виграшної позики 1982 року, державні казначейські зобов'язання СРСР, сертифікати Ощадного банку СРСР.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України» компенсація громадянам України втрат від знецінення грошових заощаджень проводиться починаючи з 1997 року в грошовій формі за рахунок коштів Державного бюджету України та інших формах відповідно до законодавства. Компенсація втрат від знецінення грошових заощаджень, поміщених до 2 січня 1992 року в установи Ощадного банку СРСР, що діяли на території України, а також у державні цінні папери, придбані в таких установах, проводиться їх власникам у готівковій чи безготівковій формі через установи Ощадного банку України після внесення в інформаційно-аналітичну систему "Реєстр вкладників заощаджень громадян" відомостей про них, необхідних для ідентифікації вкладника під час відкриття рахунку. Погашення відновлених заощаджень громадян, поміщених у цінні папери, здійснюється на загальних підставах відповідно до сум, визначених у Державному бюджеті України.

Статтею 7 Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України» передбачено, що перелік груп вкладників і порядок проведення виплат проіндексованих грошових заощаджень, а також обсяг виплат згідно із статтею 8 цього Закону у межах коштів, передбачених Державним бюджетом України, встановлюються Кабінетом Міністрів України.

На виконання вимог зазначеного Закону Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №481 від 20.05.2009 року.

З зазначеної статті випливає обов'язок Кабінету Міністрів України щодо встановлення порядку проведення відповідних виплат, шляхом прийняття відповідних нормативно-правових актів.

Враховуючи викладене, вирішуваний спір є публічно-правовим, оскільки виник за участю суб'єкта владних повноважень - Кабінету Міністрів України, який реалізував у спірних правовідносинах надані йому чинним законодавством України владні управлінські функції.

За правилами п. 6 ч. 1 ст. 223 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направити справу на новий розгляд або для продовження розгляду.

Відповідно до статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели до постановлення незаконної ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом.

Оскільки суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення незаконної ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, постановлена ухвала є незаконною і підлягає скасуванню.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, -

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2014 року - скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237, 238, 239-1 КАС України.

Судді: