Ухвала суду № 41210452, 20.10.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"20" жовтня 2014 р. м. Київ К/800/4913/14

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г.,

при секретарі судового засідання Бовкуні В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Одеській області

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 22.04.2013 року

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 10.12.2013 року

у справі № 1570/5959/08 (2а-5959/08/1570)

за позовом Приватного акціонерного товариства «Українське Дунайське пароплавство»

до Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції Одеської області Державної податкової служби

про скасування рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій,

встановив:

Приватне акціонерне товариство «Українське Дунайське пароплавство» звернулось до суду з адміністративним позовом до Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції Одеської області Державної податкової служби про скасування рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 22.04.2013 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 10.12.2013 року, адміністративний позов задоволено. Скасовано рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 06.02.2008 року №0000262200 та від 12.03.2008 року №0000552200.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

В судовому засіданні представник відповідача касаційну скаргу підтримав та просив її задовольнити. Представник позивача проти касаційної скарги заперечував та просив у її задоволенні відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами планової виїзної документальної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2006 року по 31.12.2006 року, відповідачем складено акт від 18.06.2007 року №01012301/01125821, яким встановлено порушення вимог статті 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», в результаті чого позивачем перевищено встановлені строки розрахунків за імпортними операціями на загальну суму 4 560 555, 53 грн.

На підставі даного акта Ізмаїльською ОДПІ Одеської області 27.06.2007 року винесено рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій №0000262200 у розмірі 4 560 555, 53 грн.

За результатами розгляду первинної скарги рішенням Ізмаїльської ОДПІ Одеської області від 05.09.2007 року дане рішення залишено без змін.

За результатами повторної скарги рішенням ДПА в Одеській області від 19.11.2007 року залишено без змін рішення Ізмаїльської ОДПІ Одеської області від 27.06.2007 року №0000262200 та збільшено суму пені на 233 353, 89 грн., в результаті чого податковим органом було винесено рішення від 26.11.2007 року №0000552200 про застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 233 353, 89 грн.

Рішенням ДПА України від 29.01.2008 року скасовано рішення Ізмаїльської ОДПІ від 27.06.2007 року №0000262200 в частині застосування до Відкритого акціонерного товариства «Українське Дунайське пароплавство» штрафних (фінансових) санкцій у сумі 3 775 655, 56 грн. та в зазначеній частині рішення ДПА в Одеській області від 19.11.2007 року, прийняте за результатами розгляду повторної скарги, в іншій частині - у сумі 784 899, 97 грн. рішення ДПІ залишено без змін.

Крім того, за результатами розгляду скарги позивача рішенням ДПА України 27.02.2008 року скасовано рішення Ізмаїльської ОДПІ від 26.11.2007 року №0000552200 в частині застосування до Відкритого акціонерного товариства «Українське Дунайське пароплавство» штрафних (фінансових) санкцій у сумі 209 999, 81 грн., та в зазначеній частині рішення ДПА в Одеській області від 20.12.2007 року, прийняте за результатами розгляду повторної скарги, в іншій частині - у сумі 23 354, 08 грн. зазначене рішення залишено без змін.

Таким чином, на підставі акта перевірки, з урахуванням результатів адміністративного оскарження, відповідачем прийнято рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 06.02.2008 року №0000262200 на суму 784 899, 97 грн. та від 12.03.2008 року №0000552200 про застосування штрафних (фінансових) санкцій на суму 23 354, 08 грн.

Підставою для прийняття даних рішень став висновок податкового органу про те, що митне оформлення імпортованого товару відбулося після спливу 90-денного строку з моменту його оплати.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій прийшли до висновку, що даний строк позивачем не пропущено, оскільки моментом здійснення імпорту товару вважається момент перетину товаром митного кордону України або переходу права власності на зазначений товар.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, вважає за необхідне частково задовольнити касаційні вимоги з урахуванням такого.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, в разі, коли таке відстрочення перевищує 90 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується, потребують індивідуальної ліцензії Національного банку України.

Статтею 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» передбачено, що порушення резидентами термінів, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка від суми неодержаної виручки (митної вартості недопоставленої продукції) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості.

Моментом здійснення імпорту відповідно до абзацу 38 статті 1 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» є момент перетину товаром митного кордону України або переходу права власності на зазначений товар, що експортується чи імпортується, від продавця до покупця.

Відповідно до статті 44 Митного кодексу України товари, що переміщуються через митний кордон України, разом з їх упаковкою та маркуванням, транспортні засоби, якими вони переміщуються через митний кордон, а також документи на ці товари і транспортні засоби пред'являються для контролю митним органам у незмінному стані в пунктах пропуску через митний кордон України та в інших місцях митної території України, встановлених митними органами для здійснення митного контролю та оформлення, не пізніше ніж через три години після прибуття зазначених товарів і транспортних засобів у пункт пропуску або таке місце.

За змістом частини третьої статті 71 Митного кодексу України митне оформлення товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України резидентами (крім громадян), крім випадків переміщення товарів і транспортних засобів через територію України у режимі транзиту, здійснюється митними органами, у зонах діяльності яких розташовані ці резиденти.

Разом з тим, відповідно до статті 92 названого Кодексу якщо митне оформлення товарів і транспортних засобів у повному обсязі відповідно до їх митного режиму здійснюється не в місці перетинання митного кордону, митному органу у пункті пропуску на митному кордоні України подаються транспортні, комерційні та інші супровідні документи, що містять відомості про товари і транспортні засоби, достатні для прийняття рішення про можливість їх пропуску через митний кордон України.

Крім того, частиною першою статті 95 Митного кодексу України передбачено, що переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон України здійснюється через пункти пропуску на митному кордоні України, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України відповідно до міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку.

Відповідно до Положення про вантажну митну декларацію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09.06.1997 року № 574, вантажно-митна декларація є заявою, що містить відомості про товари та мету їх переміщення через митний кордон України або зміну митного режиму щодо цих товарів.

Виходячи з аналізу вказаних вище правових норм, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що моментом вчинення імпортної операції, зокрема моментом поставки товару за такою операцією (що підтверджується штампом митниці «Під митним контролем» на товаросупровідних документах), для застосування статей 2, 4 України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» є момент фактичного перетину імпортованим товаром митного кордону України.

Отже, з аналізу зазначених вище норм вбачається, що оформлена вантажно-митна декларація не є єдиним документом, яким засвідчується факт та дата фактичного переміщення товарів через митний кордон, а є, по суті, заявою, що містить відомості про товари та мету їх переміщення через митний кордон України і засвідчує право суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності на розміщення товарів у визначений митний режим та підтверджує (а не встановлює) права і обов'язки зазначених у вантажно-митній декларації осіб щодо здійснення ними відповідних правових, фінансових, господарських операцій. Тобто перебування під митним контролем товарів неможливе без їх фактичного ввезення в Україну, при цьому, первинним є фактичне переміщення товарів через митний кордон України, підставою для якого в режимі імпорту є наявність на вантаж товаросупровідного документа (CMR), проставлення на якому відбитка штампа «під митним контролем» з відповідною датою засвідчує факт і дату перетину митного кордону України.

Отже, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що датою імпорту слід вважати не дату оформлення вантажно-митної декларації, а дату фактичного перетину митного кордону, однак при вирішенні даної справи допустили порушення норм процесуального права, які полягають в наступному.

Встановлено, що фактичною підставою для донарахування позивачеві штрафних санкцій згідно з оспорюваними рішеннями, слугував висновок контролюючого органу про недотримання 90-денного терміну надходження товару за зовнішньоекономічними контрактами: від 30.12.2004 року №1361 з компанією «SEMKO CALLENBERG MARIN A/S» (Данія) на поставку радіонавігаційного обладнання; від 30.12.2004 року № 1360 з ВАТ «Пелла-Маш» (Російська Федерація) на поставку двох судових комплектів рятувального обладнання для судів проекту RSD09; від 30.12.2004 року №1364 з компанією «J.P. Sauer & Sohn Maschinenbau GmbH» (Німеччина) на поставку компресора пускового повітря для суден проекту PSD09; від 30.12.2004 року № 1363 з компанією «DVS-Servis GmbH» (Німеччина) на поставку біологічної установки стічних вод; від 30.12.2004 року №1359 з фірмою «Alfa Laval Tumba AB» (Швеція) на поставку суднового обладнання.

З посиланням на наявні у матеріалах справи платіжні доручення та індивідуальні ліцензії Національного банку України на перевищення законодавчо встановлених строків розрахунків до 31.12.2006 року суди встановили таке.

На виконання умов контракту ВАТ «Українське Дунайське пароплавство» перерахувало компанії SEMKO CALLENBERG MARINE A/S, Данія, 744 081, 00 євро.

З документів перевірки, що наявні у матеріалах справи, вбачається, що податковим органом нараховано пеню за порушення термінів розрахунків на сплачену позивачем даному контрагенту суму в розмірі 152 722, 00 євро (987 349, 26 грн.) відповідно до платіжного доручення від 21.08.2006 року, індивідуальної ліцензії на перевищення строків розрахунків по якій не надано.

Задовольняючи позов у цій частині, суди попередніх інстанцій виходили з того, що товар по імпорту надійшов на митну територію України 29.04.2006 року, що підтверджується специфікацією до договору на зберігання товарів на митному ліцензійному складі, вантажно-митною декларацією з відбитком штемпеля Ізмаїльської митниці «під митним контролем», інвойсом з відбитком штемпеля Яготинської митниці «під митним контролем».

Однак є підстави вважати, що судами попередніх інстанцій не встановлено обставин щодо надходження імпортованого товару в межах 90-денного строку на суму 152 722, 00 євро, оскільки із наявної копії вантажно-митної декларації не можливо встановити загальну вартість імпортованого товару, що має вирішальне значення для з'ясування питання наявності чи відсутності порушення правил розрахунків.

Крім того, платіжне доручення від 21.08.2006 року на суму 152 722, 00 євро, інвойс з відбитком штемпеля Яготинської митниці «під митним контролем» в матеріалах справи відсутні.

На виконання умов контракту ВАТ «Українське Дунайське пароплавство» перерахувало компанії DVZ - Servis GmbH, Німеччина, 12 820, 00 євро, а саме, відповідно до платіжного доручення від 22.06.2006 року - на суму 3 846, 00 євро (24 534, 25) грн., термін розрахунків 20.09.2006 року; відповідно до платіжного доручення від 22.09.2006 року - на суму 9 020, 00 євро (57 990, 98 грн.), термін розрахунків 21.12.2006 року.

Задовольняючи позов у цій частині суди виходили з того, що обладнання по імпорту надійшло на митну територію України відповідно до вантажно-митної декларації №506000002/6/200755 від 23.11.2006 року на загальну суму 83 425, 25 грн. (12 820, 00 євро) з відбитком штемпеля Ізмаїльської митниці «під митним контролем».

На виконання умов контракту ВАТ «Українське Дунайське пароплавство» перерахувало компанії J.P.Saver & Sohn Maschinenbau GmbH, Німеччина, 11 746, 00 євро, а саме, відповідно до платіжного доручення від 22.06.2006 року на суму 3 510, 00 євро (22 390, 85 грн.), термін розрахунків 20.09.2006 року; відповідно до платіжного доручення від 22.09.2006 року на суму 8 236, 00 євро (52 950, 52 грн.), термін розрахунків 21.12.2006 року).

Задовольняючи позов у цій частині суди виходили з того, що обладнання по імпорту надійшло на митну територію України відповідно до вантажно-митної декларації №506000002/7/000040 від 12.01.2007 року на загальну суму 76 715, 96 грн. (11 700, 00 євро) з відбитком штемпеля Ізмаїльської митниці «під митним контролем».

Однак, враховуючи відсутність індивідуальних ліцензій Національного банку України на перевищення законодавчо встановлених строків розрахунків по даних контрактах, судам у даному випадку необхідно встановити дотримання строків перетину митного кордону з моменту здійснення першої оплати та встановити загальну кількість днів прострочення, перевірити перераховану суму коштів відповідно до вартості товару, що надійшов.

Крім того, судам слід урахувати, що в матеріалах справи наявна міжнародна товарно-транспортна накладна з відбитком штемпеля «під митним контролем» Київської регіональної митниці від 08.11.2006 року та міжнародна транспортна накладна з відбитком штемпеля «під митним контролем» Ягодинської митниці від 24.12.2006 року, оскільки Положення про вантажну митну декларацію, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 09.06.1997 року № 574, не містить приписів про те, що вантажно-митна декларація є єдиним документом, яким засвідчується факт та дата фактичного переміщення через митний кордон України товарів.

На виконання умов контракту ВАТ «Українське Дунайське пароплавство» перерахувало філії Alfa Laval Tumba AB, Швеція, 169 704, 00 євро, а саме, відповідно до платіжного доручення №834 від 28.12.2005 року - 50 911, 20 євро (304 716, 77 грн.), термін розрахунків 29.03.2006 року; відповідно до платіжного доручення №453 від 19.09.2006 року - 118 792, 80 євро (1 063 654,86 грн.), термін розрахунків 17.09.2006 року).

На перевищення законодавчо встановлених строків розрахунків за імпортними операціями надана індивідуальна ліцензія Національного банку України №292 від 27.03.2006 року на суму 50 911, 20 євро на продовження термінів розрахунків з 29.03.2006 року до 17.05.2006 року.

Задовольняючи позов у цій частині суди виходили з того, що товар по імпорту надійшов на митну територію України відповідно до вантажно-митної декларації №506000002/6/200256 від 19.06.2006 року на загальну суму 459 658, 14 грн. (71 948, 00 євро) з відбитком штемпеля Ізмаїльської митниці «під митним контролем» та вантажно-митної декларації №506000002/6/200270 від 26.06.2006 року на загальну суму 617 183, 48 грн. (97 756,00 євро) з відбитком штемпеля Ізмаїльської митниці «під митним контролем».

Однак, враховуючи суму, на яку позивачу продовжено строк розрахунків відповідно до наданої індивідуальної ліцензії НБУ, загальну суму перерахованих коштів, дати надходження товару та його вартість відповідно до вантажно-митних декларацій, є підстави вважати, що судами попередніх інстанцій не встановлено обставини щодо дотримання позивачем встановлених термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Крім того, платіжне доручення №834 від 28.12.2005 року на суму 50 911, 20 євро у матеріалах справи відсутнє.

Відтак, враховуючи дати поставки товару на митну територію України та строки розрахунку за поставлений товар, відповідно до копій платіжних доручень в іноземній валюті, з урахуванням індивідуальних ліцензій НБУ на перевищення термінів розрахунків, допущені судами порушення норм процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а отже відповідно до частини другої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування ухвалених у справі судових рішень у відповідній частині та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Разом з тим, з огляду на викладене, не можна визнати правильним і висновок судів першої та апеляційної інстанцій про те, що оскільки поставка обладнання за контрактом, укладеним позивачем з Компанією «Пелла-Маш», була здійснена на склад постачальника (ВАТ «Пелла-Маш»), датою імпорту товару слід вважати момент переходу права власності від постачальника-нерезидента до покупця-резидента. Адже перехід права власності на імпортований товар визначає розподіл обов'язків покупця та продавця у сфері цивільних правовідносин, однак не має вирішального значення для митного контролю. А відтак для правильного вирішення спору судам слід встановити, коли спірний товар фактично перетнув митний кордон України, перевіривши, зокрема, дату проставлення штампа «під митним контролем» на товаропровідному документі.

Вищевказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, що, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість перевірити Вищим адміністративним судом України правильність висновків судів попередніх інстанцій в цілому по суті спору.

Відповідно до частини другої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Колегія суддів вважає, що на підставі частини другої ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення у справі підлягають скасуванню, як такі, що прийняті з порушенням норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

За таких обставин касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 227, 230 КАС України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Одеській області задовольнити частково.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 22.04.2013 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 10.12.2013 року у справі № 1570/5959/08 (2а-5959/08/1570) скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та не може бути оскаржена.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук