Ухвала суду № 41210416, 13.10.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"13" жовтня 2014 р. м. Київ К/800/60645/13

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач) Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.

при секретарі судового засідання Бовкуні В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 29.01.2013 року

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 13.11.2013 року

у справі № 1570/6506/2012

за позовом Приватного акціонерного товариства страхової компанії «Теком-Життя»

до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області

про скасування податкового повідомлення-рішення,

встановив:

Приватне акціонерне товариство страхова компанія «Теком-Життя» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області про скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 29.01.2013 року у справі № 1570/6506/2012, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 13.11.2013 року, позов задоволено. Скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби від 10.08.2012 року № 0004191702.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач з вимогами та доводами скаржника не погоджується, просить залишити без змін рішення судів попередніх інстанцій.

В судовому засіданні представник позивача касаційну скаргу підтримав та просив її задовольнити. Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином .

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасника процесу, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила наступне.

За результатами проведеної документальної позапланової виїзної перевірки з питання дотримання вимог податкового законодавства Приватного акціонерного товариства страхової компанії «Теком-Життя» при укладенні угод та здійсненні взаєморозрахунків з ФО (громадянами) ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 за період з 01.01.2009 року по 31.12.2011 року, відповідачем складено акт від 25.07.2012 року № 4137/17-02/32509024/19, яким встановлено порушення п. 1.15 ст. 1, пп. 4.2.12 п. 4.2 ст. 4, пп. 8.1.1, пп. 8.1.2 ст. 8, ст. 16 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», в результаті чого не утримано та не перераховано до бюджету податок з доходів фізичних осіб при виплаті страхових відшкодувань у загальній сумі 24 540, 96 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 10.08.2012 року № 0004191702, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на доходи фізичних осіб у розмірі 30 676, 20 грн.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій дійшли висновку щодо протиправного нарахування позивачу податку з доходів фізичних осіб спірним податковим повідомленням-рішенням, оскільки договори страхування, укладені позивачем, не є довгостроковими, а отже виплати страхових відшкодувань за цими договорами не повинні включатися до загального місячного оподатковуваного доходу та податок з доходів фізичних осіб з цих сум не повинен утримуватися та перераховуватися позивачем до бюджету.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, такий висновок вважає передчасним, враховуючи наступне.

Пунктом 1.15 ст. 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» передбачено, що податковий агент - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи представництво нерезидента - юридичної особи, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону.

Відповідно до пп. 4.2.5 п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» до складу загального місячного оподатковуваного доходу включаються сума страхових виплат, страхових відшкодувань, викупних сум або пенсійних виплат, що сплачуються платнику податку за договорами довгострокового страхування життя та недержавного пенсійного забезпечення, за договорами пенсійного вкладу, у випадках та розмірах, визначених підпунктом 9.8.2 пункту 9.8 статті 9 цього Закону.

Згідно із пп. 9.8.2 п. 9.8 ст. 9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» податковий агент утримує та сплачує (перераховує) до бюджету податок за ставкою, визначеною у пункті 7.1 статті 7 цього Закону, від: а) 60 відсотків суми: одноразової страхової виплати за договором довгострокового страхування життя при досягненні застрахованою особою певного віку, обумовленого у такому страховому договорі, чи при її дожитті до закінчення строку такого договору; виплат пенсії на визначений строк, що проводиться з недержавного пенсійного фонду учаснику фонду в порядку та строки, що визначені законодавством; б) 60 відсотків сум: регулярних та послідовних виплат (ануїтетів) за договором довгострокового страхування життя, пенсійних виплат за договором пенсійного вкладу, виплат довічної пенсії (довічні ануїтети), крім випадків, визначених у підпункті "а" підпункту 9.8.3 цього пункту; в) викупної суми при достроковому розірванні страхувальником договору довгострокового страхування життя; г) суми коштів, з яких не було утримано (сплачено) податок та які виплачуються вкладнику з його пенсійного вкладу у зв'язку з достроковим розірванням договору пенсійного вкладу; ґ) суми одноразових пенсійних виплат учаснику недержавного пенсійного фонду, за винятком одноразових виплат, передбачених у підпункті "в" підпункту 9.8.3 цього пункту.

З посиланням на пп. 9.8.2 п. 9.8 ст. 9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», суди попередніх інстанцій виходили з того, що до загального місячного оподатковуваного доходу включаються лише суми страхових виплат, страхових відшкодувань, отримані за договорами довгострокового страхування життя.

Відповідно до п. 1.37 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» договір довгострокового страхування життя - договір страхування життя строком на 10 років і більше, який містить умову сплати страхових внесків (платежів, премій) протягом не менш як 5 років та передбачає страхову виплату, якщо застрахована особа дожила до закінчення строку дії договору страхування чи події, передбаченої у договорі страхування, або досягла віку, визначеного договором. Такий договір не може передбачати часткових виплат протягом перших 10 років його дії, крім тих, що провадяться у разі настання страхових випадків, пов'язаних із смертю застрахованої особи або нещасним випадком чи хворобою застрахованої особи, що призвели до встановлення застрахованій особі інвалідності I групи, при цьому страхова виплата провадиться незалежно від терміну сплати страхових внесків (платежів, премій).

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем укладено договори добровільного страхування життя з фізичними особами терміном на 5 років: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7

Відповідно до умов вказаних договорів були складені акти про настання страхового випадку - дожиття страхувальника до закінчення строку дії договору, відповідно до яких позивачем здійснено виплату ФО: ОСОБА_5 виплачено страхове відшкодування у сумі 52 791, 33 грн., ОСОБА_6 - 55 184, 15 грн., ОСОБА_7 - 55 630, 96 грн.

Виплати страхових відшкодувань вказаним особам були нараховані (виплачені) згідно договорів добровільного страхування життя, у зв'язку з настанням страхового випадку - дожиття застрахованої особи до кінця дії договору.

При здійснення виплат страхових відшкодувань Приватне акціонерне товариство страхова компанія «Теком-Життя» не утримувало та не перераховувало податок з доходів фізичних осіб до бюджету.

Відповідно до пп. 4.3.32 п. 4.3 ст. 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу платника податку не включаються сума страхової виплати, страхового відшкодування або викупна сума, отримувана платником податку за договором страхування від страховика-резидента, іншого ніж довгострокове страхування життя або недержавне пенсійне забезпечення, при виконанні таких умов: а) при страхуванні життя або здоров'я платника податку факт нанесення шкоди страхувальнику має бути належним чином підтверджений. Якщо страхувальник помирає, сума страхової виплати оподатковується у складі спадщини згідно з пунктом 13.2 статті 13 цього Закону; б) при страхуванні майна сума страхового відшкодування не може перевищувати вартість застрахованого майна, розраховану за звичайними цінами на дату укладення страхового договору, збільшену на суму сплачених страхових внесків (премій), та має бути спрямована на ремонт, відновлення застрахованої власності або її заміщення у порядку та строки, визначені статтею 15 цього Закону; в) при страхуванні цивільної відповідальності сума страхового відшкодування не може перевищувати розмір шкоди, фактично завданої вигодонабувачу (бенефіціару), яка оцінюється за звичайними цінами на дату такої страхової виплати.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу платника податку не включаються сума страхового відшкодування, отримувана платником податку за договором страхування, іншого ніж довгострокове страхування життя, при виконанні такої умови, як при страхуванні життя або здоров'я платника податку факт нанесення шкоди страхувальнику має бути належним чином підтверджений.

В даному випадку страхове відшкодування виплачене за договором страхування при настанні страхового випадку - дожиття застрахованої особи до кінця дії договору.

Таким чином, є підстави вважати, що виплати страхових відшкодувань за цими договорами повинні включатися до загального місячного оподатковуваного доходу та податок з доходів фізичних осіб з цих сум повинен утримуватися та перераховуватися до бюджету.

Відповідно до п. 7.1 ст. 7 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» ставка податку становить 15 відсотків від об'єкта оподаткування, крім випадків, визначених у пунктах 7.2 - 7.4 цієї статті.

З матеріалів справи вбачається, що податковим органом розраховано суму податку з доходів фізичних осіб в розмірі 15 відсотків від суми нарахованого доходу у розмірі: ОСОБА_5 - 7 918, 69 грн. від суми страхового відшкодування 52 791, 33 грн., ОСОБА_6 - 8 277, 62 грн. від суми страхового відшкодування 55 184, 15 грн., ОСОБА_7 - 8 344, 64 грн. від суми страхового відшкодування 55 630, 96 грн.

Відповідно до ст. 9, ст. 10 Закону України «Про страхування» страхова виплата - грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. Страховий платіж (страховий внесок, страхова премія) - плата за страхування, яку страхувальник зобов'язаний внести страховику згідно з договором страхування.

Аналіз наведених норм дає підстави дійти до висновку, що сума податку з доходів фізичних осіб від виплат згідно договору страхування має бути розрахована як різниця між сумою страхового платежу та сумою страхових виплат.

Колегія суддів вважає, що на підставі частини другої ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення у справі підлягають скасуванню, як такі, що прийняті з порушенням норм матеріального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду суду першої інстанції слід врахувати викладене, дослідити питання щодо правильності обчислення суми податку з доходів фізичних осіб, застосувати при оцінці доводів сторін норми матеріального права, які повинні бути застосовані, і вирішити спір згідно із законодавством.

За таких обставин касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст. ст. 220, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області задовольнити частково.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 29.01.2013 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 13.11.2013 року у справі № 1570/6506/2012 скасувати, справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та не може бути оскаржена.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук