Рішення № 41204522, 27.10.2014, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №490/118/14-ц 27.10.2014 27.10.2014 27.10.2014

Провадження №22-ц/784/2269/14 Головуюча у 1-й інстанції Черенкова Н.П.

Категорія 7 Доповідач апеляційної інстанції Самчишина Н.В.

Рішення

Іменем України

27 жовтня 2014 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого Галущенка О.І.,

суддів: Лисенка П.П., Самчишиної Н.В.,

із секретарем судового засідання - Горенко Ю.В.,

за участю:

- прокурора Кірієнко Р.В.,

- представника позивача Бондороса Ю.В.,

- представника відповідачки ОСОБА_3 - ОСОБА_4,

- представника третьої особи ОСОБА_5 - ОСОБА_6,

- представника третьої особи ОСОБА_7 - ОСОБА_8,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою державного підприємства «Миколаївське лісове господарство»

на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 27 червня 2014 року, ухвалене за позовом

державного підприємства «Миколаївське лісове господарство» (далі - ДП «Миколаївське лісове господарство» або підприємство) до Веснянської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 та ОСОБА_3, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Миколаївська міська рада, Управління держземагентства в м. Миколаєві, ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, про визнання недійсними договорів купівлі-продажу земельних ділянок та державних актів на право власності на земельну ділянку,

та за позовом

третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору ОСОБА_7 до Весненської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області, ОСОБА_9, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_3, Миколаївська міська рада, Управління Держземагенстства в м. Миколаєві, про визнання недійсним державного акту на право приватної власності на землю,

встановила:

В грудні 2009 року ДП «Миколаївське лісове господарство» пред'явило до Веснянської сільської ради Миколаївського району, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 та ОСОБА_3 зазначений позов, який обґрунтовувало наступним.

-2-

На підставі державного акту на право користування землею від 15 листопада 1964 року ДП «Миколаївське лісове господарство» є користувачем земельної ділянки площею 25 га урочища «Варварівське» Андріївського лісництва.

Рішенням Миколаївської міської ради № 17/37 від 08 листопада 2007 року ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16 та ОСОБА_17, з погодження позивача, надано дозвіл на складання проектів землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок площею по 1 000 кв.м., за рахунок земель ДП «Лісове господарство», для будівництва та обслуговування житлових будинків по вул. Північній, у районі військової частини.

Іншим особам згоди на вилучення земель лісового фонду, що перебували у користуванні підприємство не надавало.

У 2009 році позивачу стало відомо, що без його згоди, на підставі рішення Веснянської сільської Ради народних депутатів № 2 від 14 січня 1994 року, із земель лісового фонду, які перебували у користуванні підприємства, 21 січня 1994 року ОСОБА_9 було видано державний акт на право приватної власності на землю серії МК № 683.

Між тим, як з'ясувалось, вказаним рішенням питання про надання у власність ОСОБА_9 земельної ділянки не вирішувалось.

16 жовтня 2006 року ОСОБА_9 за нотаріально посвідченим договором продав названу ділянку ОСОБА_10, який 03 квітня 2007 року отримав Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 805968.

18 травня 2007 року ОСОБА_10 за нотаріально посвідченим договором продав ділянку ОСОБА_11, який 29 січня 2008 року отримав Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 911789.

20 серпня 2008 року ОСОБА_11 за нотаріально посвідченим договором продав ділянку ОСОБА_3, яка отримала 09 вересня 2008 року Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ № 133520.

Збільшуючи позовні вимоги позивач зазначав, що рішенням Веснянської сільської Ради народних депутатів від 08 грудня 1992 року за № 85 «Про землі запасу» було незаконно переведено землі площею 1,8 га, розташовані в кварталі 33, відділів 8,11 урочища «Варварівське» Андріївського лісництва в присадибні землі сільської ради для надання військовослужбовцям в/ч 6480 під індивідуальну забудову. Рішенням Весняської сільської Ради народних депутатів № 29 від 31 травня 1993 року виділено військовослужбовцям в/ч 6480 земельні ділянки для будівництва індивідуальних будинків, зокрема і ОСОБА_9 За цим рішенням земельна ділянка ОСОБА_9 виділена в довічне спадкове володіння в невизначеному місці з вільного фонду Ради народних депутатів в районі в/ч 6480.

Посилаючись на порушення права на користування землею та те, що земельну ділянку ОСОБА_9 отримав без відповідної правової підстави, з порушенням чинного земельного законодавства, уточнюючи позовні вимоги позивач просив поновити позовну давність, визнати недійсними та скасувати рішення Веснянської сільської Ради народних депутатів від 08 грудня 1992 року за № 85 та № 29 від 31 травня 1993 року, визнати недійсними Державний акт на право приватної власності на землю виданий ОСОБА_9, договори купівлі-продажу земельної ділянки, укладені між відповідачами, та видані на їх підставі державні акти на право власності на земельну ділянку.

-3-

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 06 листопада 2013 року було закрито провадження у даній справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 205 ЦПК України.

Ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 16 грудня 2013 року ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 06 листопада 2013 року в частині закриття провадження у справі щодо вимог ДП «Миколаївська лісове господарство» до Веснянської сільської ради Миколаївського району, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_3 про визнання державних актів та договорів купівлі-продажу земельних ділянок недійсними та скасування заходів забезпечення позову скасовано та передано справу в цій частині на новий розгляд до того ж суду.

Вказану ухвалу в частині закриття провадження у справі щодо вимог позивача до Веснянської сільської ради Миколаївського району про визнання недійсними та скасування рішень залишено без змін.

12 лютого 2014 року ОСОБА_7, як третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору пред'явила до суду з позов до Весненської сільської ради Миколаївського району та ОСОБА_9 про визнання недійсним державного акту на право приватної власності на землю.

ОСОБА_7 посилалася на те, що у 2008 році їй не було погоджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1, у зв'язку з її відведенням ОСОБА_9 на підставі спірного державного акту на землю, який виданий останньому, на її думку, безпідставно.

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 05 березня 2014 року первісний позов з позовом ОСОБА_7 об'єднанні в одне провадження.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 27 червня 2014 року, описку у якому виправлено ухвалою того ж суду від 29 серпня 2014 року, відмовлено у позові ДП «Миколаївське лісове господарство».

Позов ОСОБА_7 залишено без задоволення.

В апеляційній скарзі представник ДП «Миколаївське лісове господарство» просив рішення суду в частині відмови у задоволенні позову підприємства скасувати та ухвалити нове рішення, яким повністю задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування скарги посилався на порушення та неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права.

Отже, з огляду на мотиви апеляційної скарги оскаржується рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог ДП «Миколаївське лісове господарство», в іншій - не оскаржується, а тому відповідно до ст. 303 ЦПК України в апеляційному порядку не переглядається.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду, в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, з огляду на наступне.

Відмовляючи у позові ДП «Миколаївське лісове господарство», суд першої інстанції, виходив з того, що визнання недійсним державного акту на право приватної власності на землю виданого ОСОБА_9 можливо як наслідок лише після визнання незаконними рішень Веснянської сільської Ради народних депутатів, провадження щодо розгляду спору за якими судом закрито.

-4-

Крім того, суд вважав, що обраний позивачем спосіб захисту прав шляхом визнання спірних договорів купівлі-продажу недійсними, є неналежним.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_7, суд вважаючи позовні вимоги недоведеними, виходив з того, що позивач є неналежним.

Проте повністю з такими висновками суду погодитися неможна.

Статтею 17 ЗК України (в редакції Земельного Кодексу України від 18 грудня 1990 року діючого на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що передача земельних ділянок, зокрема у приватну власність провадиться Радами народних депутатів, на території яких розташовані земельні ділянки.

Громадяни, заінтересовані у передачі їм у власність земельних ділянок із земель запасу, подають заяву про це до сільської, селищної, міської, а у разі відмови - до районного, міської, в адміністративному підпорядкуванні якого є район, Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розмір і місце розташування ділянки, мета її використання і склад сім'ї.

Відповідна Рада народних депутатів розглядає заяву і у разі згоди передати земельну ділянку у власність громадянину замовляє землевпорядній організації розробку проекту її відведення. Проект відведення земельної ділянки погоджується з сільською (селищною) Радою народних депутатів, з районними (міськими) землевпорядними, природоохоронними і санітарним органами, органом архітектури і подається до районної (міської) Ради народних депутатів для прийняття рішення про передачу громадянину земельної ділянки у власність.

Передача у власність громадян земельних ділянок, що перебувають у власності або користуванні інших громадян чи юридичних осіб, провадиться місцевими Радами народних депутатів після вилучення (викупу) їх у порядку, встановленому статтями 31,32 цього Кодексу.

Відповідно до положень ст. 31 цього ж Кодексу вилучення (викуп) земельних ділянок з метою передачі їх у власність або надання у користування громадянам, підприємствам, установам і організаціям проводиться за згодою власників землі і землекористувачів на підставі рішення Верховної Ради України, місцевих Рад народних депутатів.

Згідно із ч. 1 ст. 23 цього ж Земельного Кодексу України (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) право власності на земельну ділянку посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Отже, державні акти (на час виникнення спірних правовідносин) визнавалися документом, що посвідчували право власності на земельні ділянки й видавалися на підставі рішення відповідної Ради народних депутатів в межах їх повноважень або цивільно-правових угод.

У спорах, пов'язаних із правом власності на землю, недійсними можуть визнаватися, як зазначені рішення, угоди, на підставі яких видавалися державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки.

Визнання недійсними тільки державних актів на право власності може мати місце у разі їх видання з порушенням вимог закону, усупереч рішень чи угод. У цьому разі таке визнання є належним та самостійним способом поновлення порушених прав в судовому порядку.

-5-

Із матеріалів справи вбачається, що предметом позову є визнання недійсним державного акту на право приватної власності на землю серії МК № 683 виданого на ім'я ОСОБА_9 на земельну ділянку, площею 0, 089 га.

Судом встановлено і таке підтверджується матеріалами справи, що на підставі акту на право користування землею від 15 листопада 1964 року ДП «Миколаївське лісове господарство» є користувачем земельної ділянки площею 25 га урочища «Варварівське» Андріївського лісництва (т. 2 а.с.306-311).

Інвентаризація вказаних земельних ділянок проводилась лише у 1964 році та кадастрові номери земельних ділянок присвоєні не були ( т. 1 а.с.136).

З 1964 року до 2007 року ДП «Миколаївське лісове господарство» погоджень на вилучення (викуп) земельних ділянок не надавало та рішень з цього питання не приймало (т. 1 а.с. 32, 135).

У 2009 році позивач під час розгляду іншої цивільної справи дізнався, що ОСОБА_9 із земель Андріївського лісництва набув право власності на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії МК № 683, виданого 21 січня 1994 року Весненською сільською Радою народних депутатів та став власником земельної ділянки площею 0,089 га переданої для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (т.1 а.с.100).

Підставою видачі державного акту вказано рішення Веснянської сільської Ради народних депутатів № 2 від 14 січня 1994 року.

Зі змісту рішенням виконкому Веснянської сільської Ради народних депутатів № 2 від 14 січня 1994 року «Про виділення ділянок для будівництва індивідуальних будинків» вбачається, що питання про передачу у власність відповідачу ОСОБА_9 спірної земельної ділянки не вирішувалось. Проект відведення йому земельної ділянки не розроблявся та не погоджувався сільською Радою народних депутатів (т.1 а.с. 31, 70).

Заперечення відповідачів про те, що вказаний вище державний акт ОСОБА_9 виданий начебто на підставі рішення виконкому Весняської сільської Ради народних депутатів № 29 від 31 травня 1993 року про виділення земельні ділянки для будівництва індивідуальних будинків військовослужбовцям в/ч 6480, є необґрунтованим. Так, за змістом цього рішення виділено, зокрема відповідачу ОСОБА_9 в довічне спадкове володіння земельну ділянку з вільного присадибного фонду сільської Ради в районі в/ч 6480 (т.1, а.с.71).

Отже, це рішення не може слугувати належною підставою для видачі ОСОБА_9 спірного державного акту, оскільки в ньому містяться дані про інше рішення сільської Ради народних депутатів.

За такого, на думку колегії суддів, державний акт видано ОСОБА_9 без визначеної законом підстави (ст. 17 ЗК України), що є неправомірним, а державний акт, виданий з порушенням вимог ст. 17 ЗК України - недійсним.

Більш того, як встановлено, вилучення (викуп) з метою передачі у власність ОСОБА_9 спірної землі у землекористувача ДП «Миколаївське лісове господарство» не проводилося.

Рішенням Весненяської сільської Ради народних депутатів від 08 грудня 1992 року за № 85 «Про землі запасу» було переведено землі площею 1,8 га, розташовані в кварталі 33, ділянки 8,11 урочища «Варварівське» Андріївського лісництва в присадибні землі Веснянської сільської ради для надання військовослужбовцям в/ч 6480 під індивідуальну забудову (т.1 а.с.69).

-6-

Пороте, вказане рішення сільської Ради народних депутатів не є належним та допустимим доказом, що підтверджує вилучення (викуп) у позивача спірної землі з метою її передачі у власність ОСОБА_9, оскільки положеннями ст. 31 ЗК України передбачений інший порядок вилучення (викупу) земель.

За такого, висновок суду про те, що визнання спірного державного акту можливо як наслідок лише після визнання незаконними вищевказаних рішень Веснянської сільської Ради народних депутатів, є помилковим.

Посилання відповідачів на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2013 року щодо права власності ОСОБА_9 на спірну земельну ділянку є необґрунтованими, оскільки цим рішенням суду не вирішувався спір про дійсність виданого йому спірного державного акту і воно не має преюдиційного значення для вирішення цієї справи.

Іншого відповідачі належними та допустимими доказами не довели, хоча це згідно ст. 60 ЦПК України, є їх обов'язком.

Аналізуючи вищевикладені обставини, колегія суддів дійшла висновку, що спірний державний акт виданий ОСОБА_9 з порушенням вимог статей 17, 31 ЗК України, а тому визнання його недійсним в судовому порядку є належним та самостійним способом поновлення порушених прав позивача.

За такого, вимоги позивача щодо визнання зазначеного вище Державного акту недійсним є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Оскільки суд першої інстанції вирішуючи позовні вимоги ДП «Миколаївське лісове господарство» про визнання недійсним державного акту на право приватної власності на землю виданого ОСОБА_9 був іншої думки, то на підставі п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, рішення суду в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням судом апеляційної інстанції нового рішення про задоволення цієї позовної вимоги позивача.

З матеріалів справи також вбачається, що 16 жовтня 2006 року ОСОБА_9 за нотаріально посвідченим договором продав названу ділянку ОСОБА_10, який 03 квітня 2007 року отримав Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 605368 та здійснив його державну реєстрацію. 18 травня 2007 року ОСОБА_10 за нотаріально посвідченим договором продав ділянку ОСОБА_11, який 29 січня 2008 року отримав Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 911789. 20 серпня 2008 року ОСОБА_11 за нотаріально посвідченим договором продав ділянку ОСОБА_3, яка отримала 09 вересня 2008 року Державний акт на земельну ділянку серії ЯЗ № 133520 (т. 1 а.с. 22- 23, 98-99, 142, 144-145, т. 2 а.с.63).

Зі змісту позовних вимог убачається, що позивач просив на підставі ст.ст. 203,215 ЦК України та ст. 152 Земельного кодексу України визнати недійсними укладені відповідачами договори купівлі-продажу та видані на їх підставі державні акти, як такі, що суперечать вимогам закону.

Права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, установленого ст. ст. 215, 216 ЦК України, якщо особа не була стороною договору. Такий захист можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені ст. 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача. Добросовісне придбання,

-7-

відповідно до ст. 388 ЦК України, можливе тоді, коли майно придбане не безпосередньо у власника, а у особи, яка не мала права відчужувати це майно.

Наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна з чужого незаконного володіння (віндикація).

Дані про те, що покупці за спірними угодами купівлі-продажу земельної ділянки були недобросовісними набувачами, матеріали справи не містять.

Отже, права особи, яка вважає себе власником (користувачем) майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, передбаченого ст.ст. 215, 216 ЦК України. У разі встановлення наявності речово-правових відносин, до таких відносин застосовується зобов'язальний спосіб захисту.

Відповідно до ст. ст. 3, 4 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених прав, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає порушені права цих осіб у спосіб, визначений законами. Перелік можливих способів захисту міститься у ст. 16 ЦК України.

Оскільки між позивачем ДП «Миколаївське лісове господарство» та відповідачами існують речово - правові відносини щодо права на земельну ділянку, то і способом захисту є відповідний цим правовідносинам речово-правовий, а саме - витребування майна (ст. ст. 387, 388 ЦК України).

Оскільки цього ж, щодо таких же мотивів дійшов і районний суд, то підстав для скасування рішення суду першої інстанції, в частині вирішення названої вимоги, немає.

Керуючись ст. ст. 303, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

вирішила:

Апеляційну скаргу державного підприємства «Миколаївське лісове господарство» задовольнити частково.

Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 27 червня 2014 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог державного підприємства «Миколаївське лісове господарство» про визнання недійсним державного акту на права приватної власності на землю виданого ОСОБА_9 скасувати й ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити ці позовні вимоги.

Визнати недійсним Державний акт на право приватної власності на землю Серії МК № 683 з кадастровим номером 4810137200:10:001:0009, площею 0,089 га, розташовану у АДРЕСА_2, виданий ОСОБА_9 21 січня 1994 року Веснянською сільською радою народних депутатів та зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 242.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий Судді: